Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію:недавно мене повідомили, що провели новий конкурс, де Галина вже «пройшла» і підписали відповідний наказ. Наголошую, що мова так і не йде про відновлення цинічно порушених прав в жовтні 2014 року і про присвоєння вченого звання.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Мої старі товариські відносини з ректором Смоланкою давали мені можливість спілкуватися, де він обіцяв виправити помилку відносно Галини, бо дружина, мовляв, такого відношення не заслужила. На якомусь етапі я зрозумів, що керівництво вузу може і хоче вирішити це питання, але не може… Тому я вже з розумінням (!!!) поставився до слів ректора Смоланки, практично претензію (коли я вітав його по телефону з Днем народження) про те, що я включився в кампанію повернення його попередника теж мого товариша Федора Ващука на ректорську посаду і готую силове захоплення університету.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Не скаржуся ні на кого, але ж повинні бути якісь правила в цьому житті. Бажано, щоб життєві правила і Закони співпадали.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію:Після трагедії я нерідко супроводжував Галину на роботу (часу було достатньо, бо гаранти мого трудовлаштування в Закарпатті без будь – яких пояснень відмовилися від своїх моральних обов’язків – це були тодішній губернатор та міністр МНС).

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Я тоді вирішив допомогти дружині і звернувся до головного юрисконсульта УжНУ Василя Тимчака. Він мене вислухав і сказав, що у своїх діях дружина діє законно і він готовий після мого письмового звернення письмово це підтвердити. Ця його відповідь буде захистом для дружини. Я не наважився писати звернення, щоб не псувати відносини з деканом та керівництвом вузу, з якими в мене теж були гарні людські відносини десятками років.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Питання «ХТО» взагалі риторичне, бо не вірю, що в когось з розумною головою могли бути до мене такого рівня претензії, щоб знищувати моїх рідних… Тому я і виступаю заявником, щоб не створювати проблеми дружині.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Ще раз висловлюю переконання, що і мої проблеми в житті, і вбивство сина, і створення штучних проблем для роботи дружини – це замовлення впливової злочинної групи і війна зі мною. Бо присвоєння вченого звання дружині точно не було б предметом публічних звернень…

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: не думаю, що члени Вченої Ради УжНУ мають до мене якісь претензії, бо я сам був членом Вченої Ради цього вузу (з другого курсу студентом фізичного факультету) років десять-дванадцять. Там абсолютна більшість мені знайомі надзвичайно авторитетні люди, частина яких була в мене ще наставниками, а з частиною просто товаришували роками.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: Насамперед засвідчую Вам свою повагу і дякую за системні реагування на мої звернення щодо забезпечення розслідування замовного політичного вбивства сина Олексія.

 

Іван Різак — Голові Верховної Ради України Андрію Парубію: змушений повторно звернутися до Вас за допомогою у відновленні трудових прав моєї дружини Різак Галини Вікторівни, доцента кафедри органічної хімії, кандидата фармацевтичних наук.

Голові Верховної Ради України

Парубію Андрію Володимировичу

Різака Івана Михайловича,

що проживає за адресою:

м. Ужгород, вул. Перемоги, 173, кв.28.

 

Шановний Андрію Володимировичу!

 

Насамперед засвідчую Вам свою повагу і дякую за системні реагування на мої звернення щодо забезпечення розслідування замовного політичного вбивства сина Олексія.

Додатково Вас хочу проінформувати і про порушення трудових прав дружини. Більшість викладеного повторюватиме інформацію, яку я надсилав до відповідних Комітетів Верховної Ради України.

Змушений повторно звернутися до Вас за допомогою у відновленні трудових прав моєї дружини Різак Галини Вікторівни, доцента кафедри органічної хімії, кандидата фармацевтичних наук.

За все викладене готовий нести відповідальність згідно чинного законодавства України.

Тим більше не думаю, що члени Вченої Ради УжНУ мають до мене якісь претензії, бо я сам був членом Вченої Ради цього вузу (з другого курсу студентом фізичного факультету) років десять-дванадцять. Там абсолютна більшість мені знайомі надзвичайно авторитетні люди, частина яких була в мене ще наставниками, а з частиною просто товаришували роками.

Говорю про це тільки тому, що і на цей процес вплив однозначно зовнішній…

Ще раз висловлюю переконання, що і мої проблеми в житті, і вбивство сина, і створення штучних проблем для роботи дружини – це замовлення впливової злочинної групи і війна зі мною.

Бо присвоєння вченого звання дружині точно не було б предметом публічних звернень…

Чесно, не знаю чому вона більше десятка років продовжується і яка її причина.

Питання «ХТО» взагалі риторичне, бо не вірю, що в когось з розумною головою могли бути до мене такого рівня претензії, щоб знищувати моїх рідних…

Тому я і виступаю заявником, щоб не створювати проблеми дружині.

Щодо питання порушених трудових прав Галини.

Дуже коротко.

Ми повернулися в рідне Закарпаття влітку 2012 року. 14 вересня було завершено мою реабілітацію, а 16 листопада цього ж року було вбито мого сина.

Галина Вікторівна на цій кафедрі  вчилася в аспірантурі та працює з 1991 року одразу після закінчення вузу за виключенням шести років, коли ми проживали два роки в Києві і майже чотири в Харкові (напевно, на той час була якась «командна» необхідність, щоб я не проживав у Закарпатті, але це залишилось для мене загадкою до цих пір. Та й «команда» років десять взагалі забула про моє існування, хоча це лише ліричний відступ.

В Харкові ці роки дружина працювала на кафедрі органічної хімії Національного фармацевтичного університету, очолюваної академіком Черних В.П. там і захистила кандидатську дисертацію з фармацевтичної хімії в травні 2012 року.

При прийнятті на роботу в УжНУ проблем не було і з першого вересня вона  почала працювати.

Прийнята була на посаду доцента кафедри за заявою згідно КЗОТУ (для чого пізніше керівництво вузу вказувало на два накази в різницею в тиждень-два спочатку старшим викладачем, а потім доцента – до цих пір незрозуміло).

Відповідним Органом центральної виконавчої влади порушення були встановлені, але це ситуацію не виправило. Хоча в цьому є всі ознаки кримінального злочину – від зловживання владою до підробки службових документівю.

Після вбивства сина атмосфера щодо дружини в певних посадових осіб стала дивною ( ніхто з колективу кафедри на похованні сина не був і не висловив навіть усного співчуття…).

В червні і серпні 2014 року завідувач кафедри настоював написати заяву на перевід «до проведення конкурсу».

Ми порадились із спеціалістами і дружина не написала такої заяви. Аргументи за: на роботу була прийнята згідно КЗОТУ (це посилювало позиції при деяких непорозуміннях), незрозуміла причина неоголошення конкурсу з 2012 по 2014 рік, ЗАКОН ПРО ВИЩУ ОСВІТУ передбачав відсутність винятків роботи без проходження конкурсу через ВЧЕНУ РАДУ.

Пізніше аналіз попередніх місяців мною було звернуто увагу на деякі «дрібниці», які почали виникати.

Це вимога прийняти іспит в студента, який був відсутній на сімнадцяти з вісімнадцяти занятть (цей студент пробував «домовлятися» ввечері на вулиці в Ужгороді в моїй присутності), відмова завідувача кафедри відізвати влітку з відпустки Галину, щоб вона могла юридично прийняти  іспити у двох студентів, які не прийшли на екзамен.

Перед тим вже важко було затвердити робочі навчальні програми та екзаменаційну документацію.

Мене здивувало, що ці проблеми важко вирішувалися і за допомогою декана, який два десятки років стверджував, що претензій до Галини немає, і за спробами допомогти в елементарних питаннях тодішнього і нинішнього першого проректора Сливки, колишнього проректора Шандора.

Спочатку думав, що це просто складність виробничих відносин.

Після трагедії я нерідко супроводжував Галину на роботу (часу було достатньо, бо гаранти мого трудовлаштування в Закарпатті без будь – яких пояснень відмовилися від своїх моральних обов’язків – це були тодішній губернатор та міністр МНС).

Я став свідком під час розмови з деканом, що розлючений завідувач кидався на дружинуфактично з кулаками, вичитуючи її за неприйнятті іспити  в двох студентів, які не прийшли на іспит.

Декан врятував ситуацію…

Хоча на той час (правда вже і зараз) це суперечило положенню, що студент мав бути присутній на іспиті навіть при праві «на автоматичне» складання.

Потім виявилося, що в УжНУ є незаконний внутрішній наказ з цього приводу…

Я тоді вирішив допомогти дружині і звернувся до головного юрисконсульта УжНУ Василя Тимчака.

Він мене вислухав і сказав, що у своїх діях дружина діє законно  і він готовий після мого письмового звернення  письмово це підтвердити.

Ця його відповідь буде захистом для дружини. Я не наважився писати звернення, щоб не псувати відносини з деканом та керівництвом вузу, з якими в мене теж були гарні людські відносини десятками років.

Я пізніше зрозумів, що з дружиною (та і зі мною) почалася гра в доброго і поганого слідчого, де і «слідчі» грали не з власної волі.

Потім сталося те, що сталося.

В середині жовтня просто в касі під час отримання зарплати касир сказала, що Галина переведена на оплату старшого викладача з першого жовтня 2014 року.

Здавалося, що це жарт.

Та зателефонувавши в фінансовий відділ на вказаний телефон Галина дізналася, що причиною такого рішення стала відсутність диплому кандидата наук, хоча затвердження наукового звання в Галини відбулося 30 листопада 2012 року  і відповідна копія диплому була у відділі кадрів.

Вранці ми вислали поштою ще одну копію диплому для певності.

Пізніше версія змінилася і відбулося посилання на Інструкцію від 1993 (потім на інструкцію 2005 року) року.

Проте ні при прийомі на роботу, ні тим більше за два місяці ніхто не попередив Галину, що за два роки потрібно отримати вчене звання.

Спочатку було заявлено, що проблем немає, бо таких на факультеті близько тридцяти доцентів, що виявилося неправдою.

В приватних розмовах і окремі посадові особи вузу, і посадовці МОН взагалі не могли згадати таку інструкцію, а  тим більше її застосування.

Цікаво, як така інструкція пережила всі реформи вищої освти? Адже з кожним роком, кажуть, все важче отримати вчене звання.

А тут практично зобов’язання отримати за два роки.

Проте нас і тут заспокоїли. Буде створене комісія на чолі з деканом, курирувати це питання взявся проректор Шандор в погодженні з ректором.

Звичайно, в погодженні з  ректором Смоланкою. Пройшла звірка всіх документів на відповідність вимогам, Галиною Вікторівною була проведена відкрита лекція.

Одним словом, все мало бути добре.

Це підтвердив і голова відповідної комісії на рівні вузу проректор з наукової роботи професор Височанський.

Тим не менше, питання кілька місяців на ВЧЕНУ РАДУ не виносилося, а після втрати посад Височанським і Шандором питання взагалі зависло…

Прийшлось Галині знову писати заяву на імя ректора, його наказом була створена небачена за складом комісія загальноуніверситетського рівня на чолі з професором Барчієм, до складу якої ввійшли голова профкому УжНУ, головний юрист УжНУ…

Ця комісія так і не виконала, на мою думку, жодного пункту наказу ректора, не заслухала здобувача вченого звання, не взяла участі в засіданні кафедри.

Одним словом зробила негативний висновок (здобувач до цих пір з цим висновком не ознайомлена).

В приватних розмовах окремі члени комісії мали цілком протилежну позицію і говорили, що Галина заслуговує вченого звання і ніяких проблем не буде…

Такий негативний висновок зробила і загальноуніверситетська комісія на чолі вже з новим проректором з наукової роботи професором Студеняком.

За цей час вимоги до отримання вченого звання, кажуть, зросли, потім начебто спростились…

Вже не знаю, що і коментувати.

Все це передалося на і так нездорову атмосферу на кафедрі…

Мої старі товариські відносини з ректором Смоланкою давали мені можливість спілкуватися, де він обіцяв виправити помилку відносно Галини, бо дружина, мовляв, такого відношення не заслужила.

На якомусь етапі я зрозумів, що керівництво вузу може і хоче вирішити це питання, але не може…

Тому я вже  з розумінням (!!!) поставився до слів ректора Смоланки, практично претензію (коли я вітав його по телефону з Днем народження) про те, що я включився в кампанію повернення його попередника теж мого товариша Федора Ващука на ректорську посаду і готую силове захоплення університету.

Хоча з 2004 року я Федора Григоровича бачив всього раз в червні 2013 року, коли знайшов в собі сили після вбивства сина і представив докторську дисертацію в університеті.

Я просто виправдовуватися нічого не хотів, бо ціню вище людські відносини чим будь-які посадові.

Мені дали зрозуміти, щоб я керівника більше не турбував…

Потім я почав публічні звернення, результатом яких є висновок ДЕРЖПРАЦІ про  те, що відносно Галини порушили чинне законодавство (десь після надцятого мого звернення до Генпрокуратури та Кабінету Міністрів України); декілька відповідей ДІНЗ, що фактично порушень не встановлено?!; відповідь МОН, що такі питання не входять в їх компетенцію (?); з десяток доручень місцевої прокуратури місцевій міліції розглянути мої звернення згідно ст.214, ст. 216 КПК України.

Додам, що весною 2016 року Галина на пропозицію ректора Смоланки написала заяву на проходження конкурсу і присвоєння вченого звання.

Під керівництвом ректора пройшла невеличка нарада з участю декана хімічного факультету, Вченого секретаря, головного юриста університету, керівника відділу кадрів, де були дані доручення в підсумку оновити документи і готувати все до Вченої Ради в червні того ж минулого року.

Я був здивований, коли мені вдалося переговорити з новим проректором УжНУ професором Фекете, який за кілька днів до засідання Вченої Ради УжНУ сказав, щоб я не думав, що в керівництві вузу на мене хтось сердиться.

Нібито всі розуміють, і всі би так захищали рідних. Просто так склалися обставини, а рішення обов’язково буде позитивним.

Влітку із ЗМІ я дізнався, що професор Фекете звільнений зі своєї посади, а першим проректором знову став професор Сливка.

Така кількість проректорів змінилась, а професори Студеняк та Барчій стали Заслуженими діячами науки і техніки.

Просто так співпало…

В червні 2016 року питання Галини не розглядалося. У вересні того ж року ми дізналися, що причиною був нібито став неохайно оформлений протокол засідання кафедри.

Додам, що в проректора Фекете, який мав доповідати це питання, зауважень до документів не було.

Володимир Петрович навіть запевнив, що при голосуванні у Вченій Раді колеги всі підтримають.

В жовтні цього року буде п’ять років цій історії, а в листопаді цього року буде сім років як жорстоко вбили нашого єдиного сина, а розслідування цього страшного злочину так і не відновили.

Галина Вікторівна продовжує працювати на посаді доцента, отримуючи зарплату старшого викладача (матеріальне не завжди останнє, але в цьому випадку точно є неосновним).

Мало того, недавно мене повідомили, що провели новий конкурс, де Галина вже «пройшла»  і підписали відповідний наказ.

Наголошую, що мова так і не йде про відновлення цинічно порушених прав в жовтні 2014 року і про присвоєння вченого звання.

Продовжую боротися за честь вбитого сина, захищаю професійну і людську честь дружини, продовжую бути безробітним (старі товариші – роботодавці в різних сферах після певних консультацій «вже» не хочуть давати мені роботу). Причина завжди буде, хоча я і не претендую на особливе ставлення до себе і зірковою хворобою не хворів.

Не скаржуся ні на кого, але ж повинні бути якісь правила в цьому житті.

Бажано, щоб життєві правила і Закони співпадали.

Надіюся на розуміння і допомогу у відповідності до чинного законодавства.

Бажаю успіхів і удачі у всьому!

З повагою,

Різак Іван Михайлович,

народний депутат України четвертого скликання

державний службовець першого рангу у відставці,

голова Благодійного фонду імені безвинно убієнного Олексія Різак, безробітний

iwanrizak@gmail.com         дом. т-н. (0312)656575, моб. т-н. 0673120099

 

20.01.2019

Ivan Rizak_1

СВІТОГЛЯД