Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Георгій КЕМЕНЯШ кандидат історичних наук:  « Політична розправа над Іваном Різаком – повторення трагічних сторінок історії»

RizakKuchma__

Громадськість Закарпаття все гучніше стає на підтримку екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, проти якого на замовлення його політичних опонентів сфабриковано низку кримінальних справ, що зараз розглядаються в суді. Ця публічна підтримка триває, незважаючи на те, що вже багато людей, які наважилися у пресі висловити критичну оцінку того політичного судилища, самі були піддані репресіям з боку можновладців. Підтвердженням цьому може слугувати звільнення генерал-майора СБУ Олександра Буковського, яке сталося одразу ж після його заяв у пресі, що справа проти Різака сфабрикована.

   Ті, хто працював з Іваном Михайловичем чи просто знає Івана Різака, як не дивно, не бояться і ніколи не боялися вголос  говорити про політичну розправу над одним із найуспішніших керівників Закарпаття. Більше того, закарпатці вважають своїм громадським обов’язком  підтримати людину, яка абсолютно безпідставно потрапила під прес новітньої каральної машини, сконструйованої помаранчевими ідолами.

  Георгій Георгійович Кеменяш майже 16 років був керівником Свалявського району. Кандидат історичних наук, він ще донедавна викладав історію та політологію у кількох вузах Закарпаття.  Сьогодні Георгій Георгійович ділиться своїми міркуваннями з приводу ситуації, яка склалася  навколо екс-губернатора Закарпаття.

У мене немає жодного сумніву, що справа проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака сфабрикована.  Однак, я спочатку думав, що революційна піна зійде  після подій осені 2004,і помаранчева агресивність поступово стихне і справу, яка немає ніякої доказової бази, закриють. Але сталося не так. І це вже не може  не хвилювати.

Мені доводилося працювати з Іваном Михайловичем. І я його добре знаю. Знаю, як винятково порядну і відповідальну людину, доброго державного службовця, людину сучасних поглядів, яка завжди дивиться на три кроки вперед.  Він входив в політику стрімко, без розкачки, семимильними кроками. Зрозуміло, що, як і в кожної людини, були і в нього якісь недоліки, прорахунки. Але наголошую, що люди, котрі з ним працювали, не могли не захоплюватися його самовіддачею в роботі, нестримним прагненням домагатися конкретних результатів .

Тому все те, що робиться над ним, мене просто шокує. Дивує й те, що ті колишні високі чини, які працювали і добре знають Івана Михайловича, не особливо переймаються його долею, покладаючись лише на суд.

Так, Іван Різак – надзвичайно скромна людина і вірить, що суд об’єктивно розгляне його справу.

Але,на жаль, у мене виникає великий сумнів відносно того, що суди, які на даному етапі функціонують в Україні, – політично незаангажовані, незалежні і можуть об’єктивно розібратися у всьому цьому.  Навіть з тих матеріалів, які просочуються в пресу, можна зрозуміти, що суди у нас втягуються у політичні розбори, не поспішають, спираючись на відсутність елементарної доказової бази, визнати, що  справа Івана Різака замовна і час нарешті припинити цей фарс.

Ми всі бачимо, що задекларовані атрибути нашої держави як правової поки що залишаються лише побажаннями. Становлення правової України відбувається дуже важко. А коли ми стикаємося з такими фактами правового нігілізму як в історії із переслідуванням І. Різака, тут взагалі не можна говорити про законність і правову державу.

Наші великі політики, серед яких є і замовники політичної розправи над Різаком, мабуть не хочуть розуміти, що такими судовими процесами вони підривають імідж держави на світовій арені. Вони не хочуть збагнути, що як би це довго не тривало, але будувати демократичне правове суспільство Україна мусить. Бо жити за варварськими законами нам рано чи пізно Європа і цивілізований світ не дадуть. А чим довше триватиме процес побудови  правового суспільства, тим важче буде нам.

Всі нам відомо, що колесо історії крутиться.  А ще кажуть, що історія вчить, що вона нічого не вчить. Трагічні сторінки історії українців, на жаль, повторюються. Змінюються уряди, держави, устрої, але великі політики знов і знов наражаються на ті самі граблі, знищуючи політично неугодних співвітчизників, відкриваючи все нові і нові чорні сторінки нашої історії.

Адже ще свіжі у пам’яті ті ганебні процеси, які фабрикувалися проти борців за українську незалежність і які у радянських концтаборах змушені були провести десятиліття. Ми всі добре пам’ятаємо, що Левка Лук’яненка, покійного В’ячеслава Чорновола судили нібито не за відстоювання інтересів української державності. Їх судили за сфабрикованими тривіальними кримінальними справами ( за хуліганство, за зґвалтування). Репресивна радянська машина, яку уособлювали правоохоронні органи і суди, які виконували замовлення, робили це грубо, безпринципно, незважаючи ні на закони, ні на елементарні норми моралі.

Політична розправа над Іваном Різаком – це чергове повторення  тих трагічних сторінок української історії. Кожному зрозуміло, що Різака судять не за нібито доведення до самогубства, хабар, організацію заворушень чи перевищення службових повноважень. Його судять за політичні переконання та  небажання поступитися своїми ідеологічними принципами. Державні мужі , які ініціювали цей процес , не хочуть знати і вчити  історію, не хочуть зрозуміти, що лише одна ця справа з часом зведе нанівець всі їх добрі державотворчі справи, якщо такі будуть, стане ганьбою в їх політичній і людській біографії. Тому що суд історії – надзвичайно суворий. І жодна «революційна доцільність» не може бути виправданням політичної розправи над своїми співвітчизниками.

Свого часу в одному із інтерв’ю я вже говорив про особливості становлення Карпатської України, визволення , возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Ці історичні події в житті нашого краю теж були наповнені такими фактами, коли ділили одних на «патріотів», інших – на «ворогів». Особливо це проявилося на Закарпатті у 1938 році. Коли вирішувалися питання автономії нашого краю, яку обіцяли ще з 20-их років минулого століття. Коли був створений автономний уряд у 1938 році , який очолив Бродій а потім і Волошин. Ці люди, досвідчені політики, намагалися вирішити майбутнє краю, бути йому окремою адміністративно-територіальною одиницею чи таки до когось приєднуватися. Але потім вони дійшли висновку, що бути автономними – неможливо. Навіть така демократична держава як Чехословаччина не змогла забезпечити краю самостійність і обіцяну автономію. Угорський режим робив своє – еліта, інтелігенція дуже швидко мадяризувалася, бо була прихильником цього режиму.

Але хіба ми можемо їх вважати «ворогами», як це намагалися приписати тому же Бродію? Вони всі ж радилися, кожен відстоював свою думку, свою позицію – Волошин мав своє бачення розвитку подій, Бродій – своє, Бращайки мали свою думку…

Ситуація на той час було неоднозначною.  Волошин був добре поінформований про події  у більшовицькій Україні. Тому питання про приєднання краю з нею відпадало. Націоналісти із Галичини , які мріяли про самостійну українську державу, також боялися більшовицької України, тому вирішили бодай на невеличкому клаптику тодішньої Підкарпатської Руси створити свою державу – Карпатську Україну. Так що Волошину також було непросто. Потім його , як всі знають, звинуватили у всіх смертних гріхах. Бродія заарештували і потім розстріляли…

Так, минув час і  потім їх реабілітували.  Але трагічні долі цих політиків – хіба не чорна пляма нашої історії?..

Я впевнений, що мине час і закінчиться  справа і по Івану Різаку. Там нічого не буде доведено і його виправдають. Але ж час іде, в людини забирають здоров’я, нерви, найпродуктивніший час для самореалізації. Хто за це відповість? Хто відповість за психологічні травми, які нанесені цим судовим фарсом йому самому, його родині, товаришам?

Безсумнівно, незабаром, коли все це скінчиться,  преса буде писати, яка в нас влада, в якій «правовій» державі ми живемо, мовляв, людину стільки років мучили. А тепер його виправдали…

Від цього Івану Різаку хіба легше буде?

Тому прикро бути свідком того, що політичні репресії, які чи не найбільше випали на долю українців, знову повернулися і так і залишаються атрибутом нашої тепер уже незалежної держави Україна.

Ми переконуємося, що наш народ так і не дочекався влади, котра б обходилася без політичних репресій. Хоча на календарі – не 1932, 1937чи 1946 роки…

На календарі – 21 століття.

P.S. На жаль, Георгій Георгієвич Кеменяш, один з найвидатніших представників інтелігенції Закарпаття не дожив до справедливого вирішення «справи Різака».