Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Микола Бігун: «Бог почув молитви закарпатців і послав області у 2002 році керівника, який рішуче зламав клановий підхід до лісокористування»  

Ми вже повідомляли, що в ужгородському видавництві «Гражда»  на початку року побачила світ книга вченого–лісівника, інженера лісового господарства,кандидата сільськогосподарських наук, першого на Закарпатті  заслуженогоприродоохоронця України Миколи Бігуна під назвою «ЛісамЗакарпаття зеленіти вічно».

Микола Юрійович, який практично все своє життя присвячує охороні, мудрому використаннюі  збереженню лісів Карпат,  народився 1942 року в багатодітній сімїлісорубів у високогірному селі Руська Мокра Тячівського району, добрезнаний  і шанований не лише в рідномуЗакарпатті , але й далеко за його межами. Його численні газетні публікації, брошури, монографії , присвяченіприродоохоронній тематиці, пронизані непідкупною любовю і вболіванням автора задолю Отчого краю,  за    завтрашній день Срібної землі.

У своєму науково-популярному виданні автор акцентуєувагу на науково-технічному та природоохоронному аспектах своєї багаторічноїпраці в лісовому господарстві  Закарпаттяна різних посадах, розвитку і проблемах лісової галузі  – чи не основної галузі економіки Закарпаття.

 Однак, цікавевидання  ще й тим, що в ньому  окремий розділ присвячено людям, котрі вепоху варварського нищення природи найбільше зробили для краю, аби зберегти длянащадків унікальний об’єкт природи  –закарпатські ліси.

Варто зазначити, що вирішення питання лісокористуваннябуло і залишається на Закарпатті одним з головних критеріїв, за яким населеннякраю  визначає ефективність роботи тогочи іншого керівника краю.

Десятиліттями працюючи безпосередньо в середовищілісників, лісорубів, тобто справжніх господарів лісу Микола Бігун очевидно має всі підстави давати аналізроботи і характеристики очільників області.

Мабуть саме тому у третьому розділі, який має назву «Палкі патріоти краю і лісу» Микола Бігун з висоти свого багаторічного природоохоронного і життєвого досвіду йпрофесійного аналізу    виокремив всього чотири  постаті керівників краю, яких закарпатцівважають справжніми господарями і патріотами краю.

Це добре відомі не лише верховинцям   політичній управлінські фігури  – ІванГрунянський, Юрій Ільницький, Михайло Країло та Іван Різак. Кожному з цихсамобутніх і поважних керівників автор присвятив окремі нариси. Вони особливоцікаві тим, що характеристику керівникам дає  політично незаангажованийпрофесіонал, науковець і чоловік критичного складу характеру, який, міжіншим,  « зїв не один пуд солі» у своїйцарині лісокористування  й охорониприроди і не з одним міністром і керівником області.

Ось що пише у своїй книзі Микола Бігун:

«…

…Ще одну кардинальну проблемууспішно й оптимально вирішило керівництво області на чолі з губернатором Іваном Різаком – доля колишніх колгоспних лісів. Протягом останніх трьох років  ліси, що були в користуванні колгоспів,залишались, по суті, нічийними, що завдавало їм шкоди.

Нова влада у лютому 2003 року звернулася до міністерства аграрної політики України   пр. створення в області  державної вертикалі управління і веденнялісового господарства в лісах агропромислового комплексу. 7 березня 2003 рокувидано наказ, яким створено Головне державне спеціалізоване лісогосподарськеагропромислове підприємство «Закарпатагроліс». Розпорядженням голови ОДА від 8квітня передбачено передати ліси колишніх сільгосппідприємств у постійнекористування новоствореному держпідприємству.»

«Хай там що, було би не обєктивно не сказати протодішнього губернатора краю Івана Різака кілька приємних та добрих слів, просправи, які він робив для лісу, для природи і краю  в цілому, як істинний закарпатець, справжнійпатріот краю. Жодний із губернаторів не зробив стільки добрих справ ля лісу,при роди і краю в цілому, як Іван Михайлович Різак. Найперше він ліквідувавкомісію з розподілу лісосічного фонду, яка діяла при головіоблдержадміністрації ( очолював її перший його заступник) і ділила лісосікисотням комерсантів, звичайно, не за красиві вічка. Однак лісникам  припало до смаку ділити і віддавати  лісфонд в рубку приватникам,бо мали з тогочималий зиск – за те, де виділити лісосіку, близько чи далі, якої вона якостітощо…

Щоб узяти під контроль влади екологічну ситуацію таприродокористування  в області, саме ІванМихайлович Різак створив  приоблдержадміністрації спеціальну громадську раду з питань екології тараціонального  використання природнихресурсів, яку сам особисто очолив…

Ще один приклад конкретної дієвої роботи Різак якгубернатора і голови ради. Виступаючи на засіданні ради я звернув увагу напроблему природо згубного методу трелювання ( транспортування)деревини з гір,який базується на важких гусеничних тракторах, по суті – танках, бо віннайдешевше. Шкоду, які ці трактори наносять природі, особливо зим родючогогрунту та знищення підросту, ніхто не враховує. Доречно сказати, що дляутворення одного сантиметра родючого шару грунту  у природному процесі необхідно 300 і більшероків, а гусеницями тракторів він знищується сотнями тисяч тонн, упливаючи зрозвитком ерозії у річки і потоки та знищуючи там усе живе, бо саме трелюваннядеревини проводиться по гірських потічках. Мене в цьому питання підтримали професориКомендар, який у той час був заступником голови екологічної ради, Бойко та іншічлени ради. Мені було дано головою ради протягом тижня разом з іншими членамиради та відповідними працівниками облдержадміністрації підготувати з цього питання спеціальне розпорядження голови облдержадміністрації заподанням ради. Протягом десяти днів вийшло-таки спеціальне розпорядженнягубернатора, яке було надто некомфортним для комерсантів, бо переходити натрелювання лісу легкими колісними тракторами, що могли брати вантаж деревини у2–3 рази менший, аніж гусеничні,  таповітряним транспортом – канатно-підвісними установками вимагало чималих додаткових витрат. Згодом було прийнято іспеціальний Закон України про заходи по боротьбі  з ерозією грунту та їх застосування налісозаготівлях у гірських лісах Карпат, який офіційно забороняв проводититрелювання деревини з гір гусеничними тракторами.

І це, повірте, велика заслуга саме Івана МихайловичаРізака як губернатора – великого закарпатського патріота, звичайно, разом зіншими природоохоронцями краю.

Хочу відзначити, що усім людям, особливо керівникамвисокого рангу,  властиво десь в чомусьпомилятись. Але у ставленні до лісу, природи в цілому, заради справедливості,потрібно віддати належне саме губернатору різаку. Впевнений, що це оцінили ібудуть завжди цінувати закарпатці, будуть його згадувати не злим, тихим словомі дякувати. Бо він зробив те, чого не зробили усі губернатори краю разом узяті,бо вони не турбувалися  про ліс,природу,її чистоту, і, якщо хочете, про людей взагалі.»

Якпрофесійний господар лісу з величезним фаховим і життєвим досвідом Микола Бігуну своїй книзі дав обємну й різнопланову характеристику багатьом керівникам краюі відомим політичним і господарським діячам області.

Серед тих,кому у книзі «дісталося» від поважного автора чи не найбільше –.самеекс-губернатор Закарпаття Іван Різак. Мабутьсаме тому у третьому розділі, який має назву « Палкі патріоти краю і лісу»,ніби узагальнюючи свою оцінку губернаторської діяльності Івана Різака,  Микола Бігун присвятив Івану Михайловичу   окремущиру і теплу замальовку:

«РІЗАК ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

Колишній голова Закарпатської ОДА — справжнійреформатор

Народився у селі Бобовище, що на Мукачівщині,ко­ріннийзакарпатець, який усім серцем і душею любить і ша­нує свій рідний край, йоголюдей та унікальну красу при­роди, його могутні ліси. Працюючи в обласнійдержавній адміністрації, а згодом ставши губернатором краю, самовіддано і на­полегливопрацював над розвитком області, поліп­шенням соціальної сфери та побуту людей.Не одна школа, лікувальний заклад та дошкільна установа бу­ла збудована зачасів керівництва областю.

Справжнім пам`ятником йому залишаються побу­довані за його участіта суворого контролю за ходом і якістю робіт унікальний комплекс залізничноговок­залу та обласного кардіологічного центру в Ужгороді. За трьох попередніхгубернаторів області кардіоцентр, а точніше — самі стіни – десяток років стояли уграфі довгобудів і, по суті, розвалювались. Іван Різак як ке­рівник краю взявсяцей об`єкт фактично заново по­будувати за якийсь рік, оснастив його сучасноюнеоб­хідною апаратурою — нині цей лікувальний заклад в обласному центрі єкращим, тут успішно лікують і ра­дують хворих людей на серцеві хвороби.

Незважаючи на величезну зайнятість, він постій­но приділяв значнуувагу проблемам екології, охороні природи та ефективному використанню природнихресурсів рідного краю. На першому місці у нього був головний природний ресурсобласті — ліс, його збере­ження, примноження та раціональне, невиснажливевикористання в інтересах людей краю.

Щоб тримати питання екології та природокори­стування і насампередлісокористування в області на постійному контролі, за ініціативою тодішнього гу­бернаторакраю при голові облдержадміністрації була створена спеціальна громадська рада зпитань еколо­гії та раціонального використання природних ресур­сів Закарпаття.Задля авторитетності та дієвості її подальшої роботи очолив раду сам губернатор- Різак Іван Михайлович, а секретарем ради було призначено його першогозаступника Ревака Степана Степанови­ча. До складу ради було включенонайавторитетні­ших людей нашого краю, зокрема: членів -кореспон­дентівНаціональної академії наук України Мікловду Василя Петровича — деканаекономічного факультету Ужгородського національного університету, Шпеника ОттоБартоломійовича — директора Інституту ядерних досліджень, докторів економічних,медичних, біоло­гічних наук — професорів, кандидатів наук — лісівни­ків,директорів Карпатського біосферного заповідни­ка та природного національногопарку «Ужанський». Відзначу, що і мені пощастило бути членом такої по­важноїі відповідальної ради, як кандидату наук і за­служеному природоохоронцюУкраїни, (до речі, пер­шому в області). Ця авторитетна екологічна рада обо­в`язковощомісячно засідала і розглядала найактуаль­ніші проблеми охорони навколишньогоприродного середовища та організації раціонального природоко­ристування. Однимиіз найбільш значимих питань, що розглядалися радою, були проблеми лісу, йогозбереження та мудрого використання в інтересах усіх людей краю. Пригадую, наодному із засідань еколо­гічної ради мною було порушено проблему лісозаготі­вель,чисельність структур, майже усіх приватних, які займаються розробкою лісосікбез будь-якого дос­віду, наявності спеціалістів та ще й природозгубноютехнологією. Словом, тоді «лекарів» і «пекарів», що на­живалисяна лісі, було близько 400 організацій, як правило — приватних, та навітьокремих підприємців. Проблема ця серйозна, і з цього приводу було виданорозпорядження щодо упорядкування лісорозробок та удосконалення транспортуваннядеревини з гір природоощадливими технологіями. Авторитет та ефек­тивністьроботи ради зумовлювались тим, що з важ­ливих питань природозберігаючих чи толісу, чи зем­ляних та водних ресурсів, повітря, надр тощо видава­лисьспеціальні розпорядження губернатора і вони ставали обов`язковими длявиконання, їх реалізація на практиці була на контролі. Пам`ятаю, що після ви­ходурозпорядження по лісу половину комерсантів, які займалися розробкою івикористанням лісових ре­сурсів, було із лісу вигнано, особливо тих, що не малиані досвіду, ані природоощаних технологій.

Із приходом нового губернатора ця, вкрай потрібнаеколого-природоохоронна рада, на превеликий жаль, перестала існувати. Булотакож ліквідовано випуск спеціальної газети «Природа», яка булазаснована за особистою ініціативою губернатора Івана Різака і вис­вітлювала найактуальнішіпроблеми природозбереження, — вона містила критичні статті проти природогубів,включаючи і окремих керівників районів та області.

Словом, за всю історіюнезалежності України так багато для природи, лісу і краю в цілому, вкрай важ­ливогодля розвитку області, не зробили усі попередні і нині діючі керівники областіі, в першу чергу, губер­натори, разом узяті. І це увійде в історію, про це по­виннізнати усі краяни, усі ті, кому дороге і рідне За­карпаття, його ліси, гори,природа в цілому. І слава Богу, щирі патріоти є, хоча їх не багато, на жаль. Доних у повній мірі належить і Іван Різак, хоча згодом був звільнений і навітьтимчасово заарештований виключно через замовні політичні мотиви.»