Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



 Мирослав Опачко, бывший заместитель главы Закарпатской облгосадминистрации: дело против Ивана Ризака придумали, чтобы выбить его с политической колеи

Я не юрист і не суддя. З юридичної точки зору не можу судити. Але я вірю в справедливість.

І як людина можу сказати, що все, що робиться проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, – то лише чиєсь намагання познущатися над людиною.

Не знаю, кому це потрібно, кому це вигідно, що людина стільки часу змушена поневірятися і доводити через суд, що вона ні в чому не винна. Вся ця справа надумана.

Все це зроблено для того, щоб вивести Івана Михайловича з політичної і громадської колії.

Не повинна держава розкидуватися такими кадрами. Сумно і жаль мені, що таке сьогодні твориться.

Іван Різак зробив для Закарпаття дуже багато.

Не хочу називати цифри, досягнення. Це досить заїжджена тема. Закарпатці самі можуть порівняти, скільки було зроблено за часів, коли першим керівником області був Іван Різак.

Починаючи з доріг, газифікації, будівництва шкіл, лікарень, Ужгородського вокзалу, реставрації пам’яток культури…

Ужгородський аеропорт у 2002 році був на межі банкрутства. Літаки практично вже не здіймалися звідси в повітря. За два роки, відколи губернатор Іван Різак зайнявся проблемами аеропорту, він вийшов на прибутковість і запрацював на повну потужність. Таких прикладів можна навести і більше…

З Іваном Різаком я знайомий ще із середини дев’яностих. Але ближче розпізнав цю людину вже у 1998 році, коли працював головою Перечинської райдержадміністрації. Іван Михайлович працював на той час заступником губернатора Закарпаття і часто приїздив у наш район. Що мене одразу вразило? Незважаючи на те, що Іван Різак вів в облдержадміністрації гуманітарну проблематику, на відміну від багатьох своїх попередників-гуманітаріїв, які любили багато поговорити ні про що, Іван Михайлович ніколи багато не говорив.

Він дуже чітко знав проблематику в гуманітарній сфері. Був, як нині модно говорити, завжди у матеріалі.

І, що мене, як голову райдержадміністрації, здивувало, Іван Різак знав дуже багато людей в районі. Я тоді зрозумів, що наймолодший на той час заступник голова ОДА знає досконало свою роботу, знає проблематику району і постійно в курсі всіх наших справ.

Іноді він мені, керівнику району, ставив такі запитання, що я й сам не міг відповісти.

В Івана Михайловича ніколи ні в чому нема дрібниць. Чи справа стосувалася державної служби, чи мова йшла про справи партійні.

Різак завжди сповна віддавав себе роботі і справі, яку йому доручали, за яку брався сам. Молода людина не випадково досягла значних для його віку висот.

Я сам за спеціальністю інженер-механік і добре знаю, скільки треба працювати, щоб досягти чогось у точних науках. Іван Михайлович захистив кандидатську дисертацію з фізики у зовсім молодому віці. Мені здається, що саме методи роботи над кандидатською, яка потребувала не лише знань й аналітичних здібностей, але й значних фізичних і вольових зусиль, ці методи поширювалися і на всю його громадсько-політичну діяльність. Так відповідально він ставився до будь-якої роботи, до будь-якого доручення.

Тому він добре знав ситуацію і в своїй гуманітарній галузі, і в партійній організації, де був заступником секретаря. Його феноменальна працьовитість, вміння контактувати з людьми підвищувала його авторитет і на державній службі, і серед партійців.

Я не здивувався, коли його обрали першим секретарем обласної організації СДПУ(о), бо неформальним лідером партії він став ще раніше. На мою думку, саме в той час в Івана Різака могло з’явитися багато заздрісників або й прихованих ворогів.

Адже не всім сподобалося, що така молода людина очолює найпотужнішу на той час партійну організацію…

Після того, як Іван Різак у 2002 році був призначений головою ОДА він запропонував мені роботу заступника голови ОДА, керуючого справами. Я добре знаю, як тоді формувалася кадрова політика, як формувалася команда.

Мені дивно і смішно було чути чи читати звинувачення на адресу Різака, нібито він набирав команду за партійним списком. Ніколи ніякі призначення не базувалися на тому, до якої партії належить той чи інший спеціаліст. У першу чергу бралися професійні здібності і розуміння проблематики галузі, регіону, на який людина направлялася. Акцентувалася увага на вмінні працювати з людьми. За цими критеріями Іван Різак підбирав своїх заступників.

До прикладу – заступник голови ОДА Михайло Васильович Думнич, який ніколи не був соціал-демократом, пройшов усі щаблі державної служби, був авторитетною людиною серед закарпатців, і до призначення працював на посадах заступника голови облвиконкому, начальником пенсійного фонду… Або взяти іншого заступника Івана Михайловича – Юрія Михайловича Чомоляка, який перед тим очолював потужний закарпатський «Укртелеком», а ще раніше – Ужгородський район, працював заступником голови АПК. Він також ніколи не був членом СДПУ(о). Ніколи не були соціал-демократами ні Григорій Олександрович Овсянніков, ні Тетяна Михайлівна Шаповалова, яким Іван Різак доручив керівництво відповідальними галузями області. Загалом же серед заступників губернатора есдеками були лише двоє.

Але комусь вигідно було «трубіти» на всю Україну, що есдеки в Закарпатській області «узурпували владу».

Смішно..

Щодо закидів на адресу Івана Різака про авторитарні методи роботи.

Скажу відверто, більше закидають ті люди, які будучи керівниками регіонів не дотягували по роботі.

Пригадую, як готувалися селекторні наради чи наради в іншому форматі. Іван Різак завжди скрупульозно підходив до кожного питання. Звертав увагу на такі моменти, що навіть спеціалісти не знали, для чого це йому потрібно.

Різаку допомагав той досвід науковця, про який я вже згадував.

Людина аналітичного складу розуму, Різак міг подивитися на проблему з тої точки зору, з такого кута, з якого навіть спеціаліст, який роками пропрацював у галузі, не міг цього зробити.

Ось приклад. Забезпечення гарячою водою мешканців обласного центру – Ужгорода. Коли губернатор Іван Різак порушив цю проблему, всі комунальники ,як спеціалісти, доводили, що це неможливо, що це не рентабельно. Але Різак знайшов аргументи, які переконали і міську владу, і комунальників, і гаряче водопостачання ужгородцям було забезпечене.

Поки був губернатором Іван Різак – гаряче водопостачання в Ужгороді було.

Тепер, звичайно, про таке вже й забули. Тобто, губернатор Іван Різак йшов на нараду більше підготовлений як спеціаліст.

Він ставив такі запитання спеціалісту, що той часто виглядав розгубленим, як студент-двієчник. Тому у багатьох складалося враження, що губернатор їх «завалює», як професор студента-трієчника на екзамені. Тому й виникало в декого відчуття, що до нього застосовують «авторитарні методи».

А хто це розумів, той до нарад готувався серйозно. Іван Михайлович як губернатор міг не публічно бувати на місцях.

Він о шостій ранку міг поцікавитися у керівника відповідної служби, чи почищений після нічного снігопаду перевал. Сонний керівник, який думав, що Іван Михайлович дзвонить або з дому, або із службового кабінету, відповідав . що на перевалі все нормально, все почищено.

І яка була реакція того керівника, коли він дізнавався, що Іван Михайлович дзвонить із…перевала…

Іван Михайлович завжди віддавався роботі сповна. Іноді мені здається, що навіть забагато.

Він завжди старався для людей, для своїх закарпатців.

В той же час можна дуже легко оцінити, які в нього статки залишилися. Закарпатська область невелика.

Кожен про кожного все знає і все рахує, скільки він собі добра нажив.

Тому ще раз хочу запитати: якщо держава не цінує такі кадри, то які кадри їй потрібні? 

Мирослав Опачко, колишній заступник голови Закарпатської облдержадміністрації.

«https://ura-inform.com/ru/politics/2006/12/18/rizak-»