Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Екс-губернатор Іван Різак переконаний, що реальних результатів у соціально-економічному розвитку Закарпаття можна досягти при взаємній довірі та командній роботі органів центральної та місцевої влади

001

 

1 001

Маленька розмова з екс-головою Закарпатської облдержадміністрації Іваном Різаком

Ч.1

Іване Михайловичу, Ви довгі роки не спілкувалися з журналістами. Затаїли образу на нас, напевно…

 

Ні в якому разі. Я уточню, що ви, напевно, мали на увазі відсутність моїх інтерв’ю. Бо спілкування з представниками Вашої професії було дуже багато. Журналістська спільнота сильно допомагала мені в моїй багаторічній боротьбі. А ще… Напевно, я вважав, що чисельні мої звернення дають відповідь на те, чим я живу, що відстоюю, в чому терплю поразки і здобуваю маленькі перемоги.

Не зовсім погоджуємося з Вами. Сухі стислі звернення багато чого говорчть, але багато чого і приховують.

Згоден. Тому і дав згоду на маленьку розмову (це Ви так запропонували) з Вами. Якщо щось зацікавить Вас і Ваших читачів, то будемо розмовляти на сторінках і довше.

Насамперед, хотіли б уточнити. Чи вдалося добитися прогресу у розслідуванні вбивства сина Олексія, захисті прав дружини Галини?

Якщо коротко, то ні. Вдалося з Вашою допомогою довести до суспільства тільки правду про те, що цей резонансний злочин потрібно розслідувати, що репресії проти дружини не мають нічого спільного з правом. Для цього потрібно всіх, хто все це організував притягнути до відповідальності, відправити у відставку. На них чекає лава підсудних. У мене немає в цьому сумніву. Але це тема окремої розмови…

Роки йдуть Вже цими днями минуло п’ятнадцять років з часу Вашої відставки з посади голови ОДА. Згідно нашої домовленості на ша розмова відбуватиметься в режимі БЛІЦ. Скажіть, будь-ласка, чи слідкуєте Ви за роботою наступних губернаторів і чому не коментуєте їх дії?

Уважно аналізую роботу керівників органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування рідної області. Відчуваю задоволення від серйозних управлінських рішень, які приносять успіхи. Коментувати не хочу, бо не вважаю себе старим (сміється), щоб сидіти на печі і буркотіти на кшалт «при нас було краще».

Проте багато експертів називають Вас найкращим губернатором Закарпаття за роки Незалежності України…

Я вдячний всім, хто високо оцінює мою роботу. Найбільше ціную добрі слова простих закарпатців, які могли реально відчути результати роботи нашої команди в конкретних інфраструктурних проектах. За керівника і його команду повинні говорити конкретні справи. Радію з того, що їх було чимало. Про них теж є про що говорити: від задумок до реалізації в конкретних речах було дуже проблем, але і радості від реалізації.

Ви з задоволенням згадуєте часи свого губернаторства…

Звичайно, вдалося чимало реалізувати. Це була важка праця (часом, не дуже вдячна) всієї величезної команди управлінців, не тільки в обласному центрі, а й у кожному населеному пункті.

Нам частково вдалося вибудувати в області гарне взаєморозуміння між адміністраціями, радами, депутатським корпусом, бізнесом, інтелектуальною елітою. А скільки зусиль доклали правоохоронці, щоб вивести з тіні величезні кошти і спрямувати їх у соціальну  сферу, медицину, освіту. Щиро всім дякую за таку самовіддану співпрацю.

Але ж Ви працювали під жорсткими атаками Ваших опонентів…

І це добре. Це додатково мотивувало. Вони так і не змогли знайти зловживань нашої команди після того, як у 2005 році прийшли до влади. Тим не менше тодішні опоненти перейшли червоні лінії політичної конкуренції і застосували проти нашої команди такий каток свавілля, що не всі змогли вижити. Навіть фізично…

Це справді така трагічна сторінка в історії по відношенню до справжньої еліти краю, яка робила все для покращення життя краян.

Чому не вдається іншим командам досягати в такі короткі часи таких успіхів, як це було під час Вашого керівництва краєм?

Дякую ще раз за високу оцінку. Тут дуже важко одним реченням відповісти. Повинні бути спільні зусилля і закарпатської еліти, і не тільки управлінської, народних депутатів України і дуже важлива підтримка, а дуже часто повна довіра керівництва держави до регіонального керівництва. Все це не так просто.

У нас були реально спільні зусилля всіх, ми користувалися повною довірою у Глави держави Леоніда Кучми, Глави його Адміністрації Віктора Медведчука, за що я їм і зараз вдячний. Переконаний, що і земляки теж. Піна проходить, а реальні справи залишаються. Цю довіру і підтримку ми перетворювали у співпрацю з кожним міністром, а потім виростали вокзал, лікарні, мости дороги, фантастичні темпи газифікації тощо…Колись ще поговоримо.

Але я бажаю всім керівникам щиро успіхів.

Тим не менше були звинувачення Вас і в тому, що Ви служили нетутешнім олігархам, що дуже вже прислухалися до вказівок Києва…

«Ганяти понти» і в телевізорі розказувати про свою велику незалежність – були і такі керівники. Але в тому ж Києві і з трохи іншими олігархами вирішувати лише свої бізнесові справи чи своєї родини – це і є справжнє обличчя чий ого відсутність цих патріотів.

Добре розумію, що мова йде про мою співпрацю з тодішніми народними депутати України Віктором Медведчуком та Григорієм Суркісом. Дай бог кожному керівнику краю такої співпраці, коли можеш зателефонувати одним ізнайвпливовіших людей держави в будь-яку пору доби і вирішувати проблеми економічногоі соціального розвитку краю, залучення інвестицій, відзначення заслужених людей державнрми нагородами… А інколи в своє задоволення та ще й виконуючи прохання чисельної спортивної громадськості можеш попросити (ні, не для себе) трохи посилити ФК ЗАКАРПАТТЯ то захисником, то нападником. Або просто скажеш, що засновники просять одягнути команд, бо бізнес трохи не пішов.

Чи пізно ввечері набрати Леоніда Даниловича і попросити закрити двома траншами борги, які набрали твої попередники в банках…

Чи одним траншем багатомісячні борги дитячих…

Пафосно, але скажу. Служив я державі, українському народові, своїм краянам. І для цього багато працював, і використовував людські звязки з впливовими людьми. І це нормально. І так у всьому світі. Тільки де світ, а де ми…

Відчуваємо, що перебираємо часу, але віримо у Вашу обіцянку продовжити розмову.

Звичайно, будемо спілкуватися. Бо треба дивитися у майбутнє, брати з минулого все добре, що дає результати. Звичайно, не повторювати помилок. Без лишнього галасу робити добрі справи для людей.
Що і бажаю різного рівня керівникам у владі. У читачів прошу вибачення за кострубатість, трохи емоційність.

Просто трохи затянулась творча відпустка, звязана із захистом докторської дисертації…Але я вірю у добрі зміни на краще. І завжди буду для цього працювати.

Бажаю всім успіхів і добра у Новому році, який вже наступив і набирає оборотів.

 

Розмову вели з екс-губернатором Закарпатської області (2002-2005), доктором фізико-математичних наук Іваном Різаком

СВІТОГЛЯДІВЦІ

Ч.2

Іване Михайловичу, згідно домовленості продовжимо наші маленькі розмови. Хотілося б почути Вашу оцінку політичного життя в області? Чи є Ви членом однієї з партій?

Почну з останнього. З 2007 року я не є членом жодної із політичних партій. Мене спочатку переобрали з голови обласної організації СДПУ(О), а пізніше я дізнався про виключення мене з партії. Це сталося в не самий добрий період мого життя (хоча виявилося, що найстрашніше ще попереду). В кінці липня я отримав обвинувальний вирок в суді, а вже через місяць мене замінив Євген Дорошенко. Заочно, бо мене не було тоді в області. Він і зараз очолює цю партійну організацію. Це вже історія і мені менше всього хочеться її коментувати.

Я вже говорив, що уважно слідкую за суспільно-політичним життям в області. Давати оцінку дуже просто. Його фактично немає. Немає політичної боротьби, справжньої конкуренції добрих справ, від яких виграє виборець. Є багато кулуарних домовленостей, багато імітації.

Якщо чесно, я і тут думаю, що це все наслідок двох дуже складних для людей процесів, які у свій час штучно нав’язали закарпатській громадськості – процес департизації 2000 року, коли правляча група просто зламала в зародку політичну структуризацію, що тільки розправляла крила. СДПУ (О), НДП, Трудова, Ліберальна, Промисловців і промисловців. Всі ми в житті дружили, але жорстко конкурували за кадри, за своє політичне місце під сонцем…В один момент все це почали знищувати під гарними гаслами про про безпартійний суперпрофесіоналізм, якого потім не виявилося. А виявилося трохи інше…

Другий період –буквально через п’ять років у 2005 році, коли та ж команда департизаторів оголосила справжнє полювання на своїх опонентів. Тим самим просто зламали бажання людей, активних людей брати участь у державотворчих процесах через громадську чи політичну діяльність. Ці два процеси дуже серйозно вдарили і по кадровій політиці в області. Бо багато людей, реальних професіоналів, не захотіли йти навіть на державну службу. Закарпатці добре знають свою історію і не тільки вчорашню, а й на своїх предках…

В яких партіях в області Ви бачите перспективу? Вчорашня «класика» у підборі кадрів уже не працює, а для формування нової не дуже є часу. Та ще й умовах війни. Тому війну треба якнайшвидше завершувати, щоб мати хоч трохи часу для стратегічних цілей та й тактичних також. Вірю, що нове керівництво держави зробить все можливе, що вирішити це дуже болюче питання.

В області важко щось прогнозувати. Угорські партії мають базовий електорат, Батьківщина. Після останніх результатів парламентських виборів серйозно втратив позиції Єдиний центр, але мабуть під місцеві буде ще певна мобілізація. Цікава і заплутана ситуація на фланзі ВІДРОДЖЕННЯ, ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК, ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА «ЗА ЖИТТЯ». Тут можливі різні об’єднання, але зараз, так мені здається, тут у ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ на чолі з Іваном Чубіркою.

Непевно, додається у Вас субктивна оцінка, бо Іван Іванович Ваш колишній радник…

Та ні. Кілька днів тому я мав десяти-п’ятнадцяти  хвилинну розмову з Іваном Івановичем. Він став справжнім лідером, майбутній народний депутат України. За такий короткий час багато не переговориш. Звичайно, я бажаю йому лише успіхів.

Потенціал команди цієї сили великий, інформаційні та інші ресурси, дуже великий симпатизуючий відсоток виборців, величезна активність партії у Центрі. Якщо у цьому напрямку працювати правильно, то і кількість союзників буде зростати.

Та я практично знаю лідерів і актив усіх вищеназваних політичних осередків.

Менше знайомий я з активом партії «СЛУГА НАРОДУ». Та не став би їх недооцінювати. Дуже динамічний креативний актив має ще достатньо часу для кращої мобілізації виборців.

Всім хочеться побажати максимально працювати з людьми, бо з кабінетів і на чистих лозунгах багато не досягнеш.

Якщо чесно, не люблю я прогнозувати. Я звик до активного пошуку, дій, бути в гущі подій. І зовсім скромно: і добиватися успіху.

Яких людей не вистачає сьогодні у владі, на політичному олімпі?

Тут можна якраз багато говорити і «умнічати». Скажу на конкретних прикладах. В останній час багато спілкуюсь з людьми. Всім непросто, але люди працюють і показують результат.

Дуже вразила мене розмова з Василем Васильовичем Ковбаском, якого я знаю десятки років. Мудра, виважена людина, організатор, яких дуже мало у наш час. Я запросив його очолити Судову адміністрацію в області. Треба було створювати і сам орган, і приводити в порядок суди. Я знайщов такого однодумця, що ми за короткий час відкрили Ужгородський міськрайонний суд, відремонтували практично всі районні суди. Наповнили оргтехнікою. Такими людьми гордиться Закарпаття.

Або знаменитий хірург професор Русин Василь Іванович. Який розвиток отримав медичний факультет УжНУ, коли він очолював. Величезна помилка тих, хто з політичних позицій приймав рішення про незаконне усунення його з посади ректора. Не було б такої ситуації в університеті. Ця людина розуміє роль глибинну суть і необхідність вузу в області. Про його фахові досягнення можна говорити багато.

Спілкувався з Володимиром Кащуком (Хуст), Іваном Ланьо (Свалява), Андрієм Вищняком (Перечин), Мирославом Опачком (Ужгород), Всилем Бігарі (Міжгірський район), Олександром Дідовичем, Анатолієм Синишиним та багатьма іншими.

Прекрасні люди, фахівці, з реальними досягненнями. Такі всі різні, але справжні патріоти краю.

Виросло ціле покоління молодих освічених людей. Їх теж потрібно залучати до відповідальної роботи. І результати прийдуть.

Про те як досягала результатів команда Івана Різака у наступному блоці наших питань і відповідей. Продовження буде…

СВІТОГЛЯДІВЦІ

Ч.3

Іване Михайловичу, Вам важко було прийняти рішення про дачу згоди на призначення губернатором?

У свій час я про це трохи розповідав. Непросто. Якщо додати гумору, то найбільше вразив зразок заяви на призначення головою ОДА. Я апаратник з немалим досвідом, то у відділі кадрів АПУ я так і написав: даю згоду на призначення головою Закарпатської ОДА. Мене просто попросили переписати: прошу прийняти мене на посаду голови ОДА. Я тоді пожартував: виходить, що будь-хто може написати таку заяву… Ми трохи посміялися, пожартували і я пішов на співбесіду до Глави держави Леоніда Даниловича Кучми.

Взагалі, страшно було після підписання Указу?

Якщо чесно, то так. А ще почуття величезної відповідальності. А ще розуміння, що область пасе задніх по всіх показниках. Якогось дуже чіткого плану на той час не було, в голові думки перепліталися. Кого запросити на посади для виконання поставлених задач.

Що, дійсно так погано було?

Просто катастрофа. Навіть мій попередник Геннадій Геннадійович Москаль (а я в нього близько року був першим заступником) прощаючись в кабінеті мені сказав: Іван, ситуацію ти знаєш. Кінах грошей не дає. Самі не маємо. Область не готова до зими, зарплати платити нічим. Всюди заборгованості. Купи великий замок, щоб у листопаді мав чим опломбувади ОДА і піти додому. І…залишив мені дві упаковки  заспокійливих. Мовляв, пригодяться…

Кілька штрихів про ситуацію. Ці зведення як із фронту в мене до цих пір перед очима.

Половина районів і міст, сорок відсотків підприємств просто фінансово збиткові. Фінансово збитковою, крім інших, була і деревообробна галузь.Половина підприємств допустили спад виробництва, катастрофічно падали обєми підрядних робіт. Підрядники взагалі нікому не вірили, в ті дні просто покинули будівельні майданчики. За два тижні до початку опалювального сезону розрахунокза спожиті енергоносії був фактично найнижчий в державі. Величезна недоїмка до бюджету, борги за протипаводкові роботи, величезні борги по зарплаті, дитячих, кредитний борг перед Ощадбанком з 1998 року, податкові борги, борги до пенсійного фонду. Можна продовжувати і продовжувати.

Я нібито про це і знав, але хвилювання було серйозне.

А в голові звучали слова Леоніда Даниловича на співбесіді: ти справишся. Потрібно відновити керованість областю. Адміністрація областю не керує, кілька бізнесових груп її просто розривають. Ми допоможемо, підтримаємо…І підбадьорлива посмішка Віктора Медведчука зі словами: ти справишся. Готуй подання на кадри, пропозиції по першочергову допомогу. Леонід Кучма і Віктор Медведчук вдвох проводили зі мною співбесіду.

І ви справилися…

Я спробував, зформував команду, отримав підтримку керівнитва держави. Мені здавалося, що ми працюємо круглодобово. Я майже не бачив рідних. Команда зі мною спорила, сварилась, частина не витримувала і відходила.  Я брав на себе зміну кадрів на напрямках, які не дотягали. Проте моя жорстка вказівка була, щоб жодна звільнена людина не залишилась без роботи.

Глава Адміністрації Віктор Медведчук зразу допоміг із затвердженням кадрів. Мені довіряли. Це було головне, навіть якщо я і допускав помилки.

Тодішній голова Нафтогазу Юрій Бойко дав команду включити тепло авансом зі словами: я Вам вірю, що такого ганебного стану з розрахунками вже не буде. І ми не підвели.

Глава держави Леонід Кучма своїми дорученнями вирішив кілька архіважливих соціальних проблем, що трохи розрядило ситуацію.

Тільки під особисті гарантії поверталися підрядники на об’єкти, але прийшлось говорити персонально з кожним і буквально просити.

Почали повертати людям заплати, повернули повні ставки працівникам культури.

Це я за раз все так, ніби всі добре реагували. Скажу відверто, окремі чиновники інколи просто ігнорували доручення, опиралися наведенню елементарної дисципліни. Мусив адекватно реагувати, бо був твердо переконаний, що це шанс не тільки для мене, а для всіх закарпатців.

Десь у кінці лютого 2003 року мені зателефонував знайомий з Києва і сказав: тут дуже всі позитивно вражені як за кілька місяців ти з командою переломив ситуацію і досяг успіхів. Не до кінця розуміють, за яку ти ниточку потяг, що все закрутилося. Але появляються інші проблеми: стає багато заздрісників, а політичним опонентам успіхи у Закарпатті дуже не подобаються. Так що готуйся тримати ще і дуже потужні політичні удари…

Вони почалися. І цілі потужні загальнодержавні політичні сили за допомоги своїх ставлеників почали бої на знищення.

Слава Богу, що і команда була готова і довіру керівництва держави до себе ми тільки зміцнили.

Це дало нам можливість подумати над реалізацією більш масштабних соціально-економічних проектів.

 

Далі буде…

СВІТОГЛЯДІВЦІ

Ч.4

Насамперед, кілька слів про кадрову політику. Вас часто критикували, що брали тільки однопартійців.

Це неправда. Сьогодні це взагалі не має значення. Люди, яких я призначав на посади, забезпечили результат. Це команда, яка вивела в область в загальнодержавні лідери за всіма соціально-економічними показниками розвитку. Ці люди отримали заслужену повагу у краян і у керівництва держави. Хочеться, щоб таким кадровим потенціалом могла похвалитися будь-яка політична сила чи блок політичних сил.

До речі, просто нагадаю, що в медицині фактично у всіх обласних установах керівниками з 2002-2004 років працюють керівники, призначені з моєї ініціативи. Хоча скажу чесно, не всі вони витримали моральної планки і навіть професійних навичок

Давайте, як і обіцяли читачам, коротко зупинимось на тому як Вам вдалося реалізовувати серйозні інвестиційні проекти.

Зокрема, обласний кардіодиспансер.

Об’єктивно така лікарська установа сучасного типу уже давно потрібна була в області, бо серцево-судинні захворювання займали лідируюче положення серед населення краю. Суб’єктивно був великий оптиміст і прекрасний організатор Іван Антонович Яворський, який нерідко в розмовах зі мною мріяв про таку установу. За моїм доручення фахівці почали розбиратися в проблемах будівництва цього об’єкту. Виявилось, що його будують майже два десятиріччя. Часто стан готовності в леякі роки піднімався до 70-90 відсотків, а потім «падав» до 20-30. Не то природа його нищила, як мені розповідали. Скоріше всього було масове розкрадання матеріалів і списування коштів. Ідеї окремих фахівців і деяких груп лобістів зводилися до двох. Перша продати незакінчене будівництво під ресторанно – розважальний комплекс з додатковим виділенням землі і лісу поряд, а друга – просто розібрати його і віддати всі ті площі під будівництво приватних будинків…

Я не міг прийняти таких пропозицій і після довгих роздумів, аналізу можливостей і джерел фінансування було прийнято рішення його таки збудувати. Далі знайшли прекрасну організацію-підрядника на чолі з емануїлом Товканом. Ми старалися не підводити з фінансуванням, підрядник зумів організувати роботу в три зміни. Робочі наради мені приходилось проводити і пізно ввечері, і дуже рано вранці. Відкликались на будь яку виробничу проблему. Було непросто, але спільними зусиллями новобудову здали, а паралельно завозили необхідне обладнання. Вже тоді думали про залучення на першому етапі столичних фахівців, розвиток хірургічного напрямку. Я радий, що все вдалося.

Там склався прекрасний колектив, який зумів покращити базу і стати одним з кращих диспансерів у державі. Сподіваюсь, що він і надалі в у мовах нової медичної реформи слугуватиме людям.

У Вас якось все просто. Двадцять років будували –не збудували, а потім взяли і збудували.

Думаю, що навпаки було все непросто. Спочатку потрібно було переконати депутатський корпус поступитися амбіціями і спробувати не розпорошувати кошти, а концентрувати їх на таких об’єктах, які б додавали ще і психологічну впевненість у тому, що ми можемо у непрості часи будувати серйозні соціальні установи у рекордні строки. Куди правди діти – декошти розпорушувались, там було більше корупції і розкрадання. Потім велика робота всіх від керівництва області до робітників, які теж повірили, що їх не будуть більше обманювати, а будуть своєчасно виплачувати зарплату тощо.

Тим більше, що тоді ми вирішили і питання госпіталю для ветеранів війни і чорнобильців. Закарпатська область була єдиною, яка такого госпіталю не мала.

Нам вдалося за рахунок вивільнених приміщень в обласній лікарні повернути в її приміщення відділення гастроентерології, капітально відремонтувати так званий ЦЛК (лікувальний корпус для керівного складу ще в Радянському Союзі) і розмісти там такий довгоочікуваний ветеранами госпіталь. На відкритті госпіталю деякі ветерани просто плакали, бо вже не вірили, що можуть мати посилену медичну увагу у престижній лікувальній установі. Для мене і мої колег це теж додавало наснаги, бо це було не лозунгове піклування про людей, а дуже реальне. Тим більше, що довгий час в області нічого подібного не будувалось…

Мабуть, так просто для Вас виглядає і будівництво хірургічного корпусу Мукачівської дитячої лікарні, Боздошського мосту…

Та не дуже просто. Все це забирало сили, потребувало величезної роботи команди. Тим більше, що джерелами фінансування часто виступали кошти від перевиконання нами бюджетних поступлень. Тут спільна робота обласної влади, правоохоронних органів, митних органів. Та хіба ці та інші десятки різних обєктів ми б здали, якби не було піддтримки керівництва держави.

Без віри в успіх і взаємної підтрикмки таких результатів би не було. Інколи складалося враження, що наші успіхи тільки посилюють нападки на нас з боку наших опонентів. Здавалось, що вони тільки того і хотіли, щоб відвернути нас від конкретної роботи. Здачу ми давали в публічній площині і продовжували працювати.

Вищеназваний хірургічний корпус для хворих діток ста всправжньою сучасною родзинкою Ще раз дякую всім хто підтримав мене тоді в ідеї добудови цього корпусу. Бо були й такі, які мені казали, якщо великі мукачівці цього не зробили при владі, то чого ми маємо. Потім мене переконували, що треба змінити підрядників, бо це фірма наших політичних опонентів.

Після довгої розмови з підрядниками і високої оцінки їх професійних можливостей, я прийняв рішення працювати з ними. Вони були не чужі, в цьому корпусі лікувалися дітки не чужі, а наші закарпатські. Розповідаю це лишу для того, що на старті реалізації будь-якого проекту навіть у нашій команді біли дуже різні думки. Я старався слухати, але після прийняття рішення демократичністьмоя ставала жорсткішою. Результатом наших взаємних домовленостей з підрядниками і став цей прекрасний європейського рівня корпус. Дякую окремо свої команді і справжньому локомотиву цих робіт прекрасному лікарю- дитячому хірургу Євгену Жупану.

Не було б таких сподвижників на кожному об’єкті не було би і таких швидких і серйозних результатів.

А хто ж таким сподвижником і помічником Вашої команди став під час будівництва Боздошського мосту в Ужгороді?

Тут все складніше склалося. Спочатку мені довго шукали документацію. Коли знайшли і вивчили її детально, не дуже було зрозуміло як розпочати це будівництво. Дуже надіялись, що тодішнє керівництво міста буду дуже зацікавлене і воно ж стане таким сподвижником.

Мало того, на першу нашу робочу зустріч біля майбутнього мосту представників з представників мерії ніхто не прийшрв. Думаю, що ужгородці памятають, що там були гори мусору, що не можна було і дійти до річки. Пам’ятаю, що ми тоді походили на тій ділянці з радником Іваном Чубіркою, помічником Володимиром Дідиком, начальником управління екологічної безпеки Мироном Цюбиком. Не дочекавшись мера чи когось із його заступників я попросив Мирона Михайловича разом з «водниками», «лісовиками» починати прибирати мусор. А його там було вже на кілька сотень машин…

І в чому була причина такої пасивності керівництва міста?

Це не зовсім пасивність. Розумієте, всі об’єкти мали свою історію так званого будівництва чи його відсутності. Мали своїх кураторів у владі. Ці куратори мали конкретні прізвища. Тому моя зацікавленість будь-якою недобудовою досвідченими такими господарниками сприймалась, як така, яка буде мати продовження тільки у виді кримінальних проваджень проти когось із їх знайомих тощо. Хоча я неодноразово доводив, що це не так. Ми просто будували, робили свою справу, перетворювали область у великий будівельний майданчик. Нагадаю, що головою ОДА я був всього два роки з хвостиком. В мене не було часу на розбірки..

Тут було просто. Ми виявили, що цей міст (якого не було в природі) просто побудований на папері. Із запланованих двох мільярдів ще КУПОНІВ були використані всі два… А це означало, що зрушити з місця «готове» будівництво неможливо. Нам допомогло Міністерство надзвичайних ситуацій, яке направило водолазів, інших фахівців, які і дали заключення про неготовність мосту, а нецільове використання коштів нас не цікавило. Тоді і закипіла робота містобудівельників Володимира Продівуса, активно підключились всі обласні і міські структури, дорожники.

Ти не менше до своєї відставки Ви трохи не встигли зі здачею?

Все ми встигли і все зробили. Підрядники нас не підвели. Всі люди працювали на совість. Просто у нас в грудні 2004 року було заплановано відкриття мосту.. Але при умові, що не буде заборгованості перед підрядником. Вололимир Продівус готовий був мені йти назустріч, а я був переконаний, що від перевиконання плану надходження бюджетних коштів у нас є достатньо ресурсу для повного розрахунку. Тоді управління фінансів або помилилося в розрахунках, або якісь інші чинники спрацювали, але ми не змогли оплатити півтора мільйону боргу і відкриття мосту перенеслося. Пізніше мене інформували, що ми своїм наступникам залишили на рахунках раз в десять –двадцять разів більші суми, ніж ті, що потрібні були для покриття боргів.

Наші наступники потім ще потягли кілька місців, бо чекали когось з Києва для перерізання стрічки на мосту… Але справа моєю командою була зроблена. Такий потрібний для ужгородців міст був збудований…

Пізніше я побачив, що мої наступники люблять перерізати стрічки десь вдруге після відкриття, а десь в третє. Вони були переможці на той час. Вони переписували історію. Фальшиву історію. А більша частина моєї команди сиділа в СІЗО, ходила на допити. Цинічно і жорстоко над нами просто знущались. Ми дуже швидко зрозуміли, що державного підходу у наших наступників просто немає…

Про співпрацю Івана Різака з Георгієм Кирпою, будівництво Вокзалу в Ужгороді, газифікацію сіл і інвестиційний бум у ті часи у нашій наступній МАЛЕНЬКІЙ РОЗМОВІ.

світоглядівці

Ч.5

Іване Михайловичу, може розкажете щось невідоме, щоб стало зрозуміло чому саме за Вашого керівництва областю був збудований новий залізничний вокзал в Ужгороді, реконструювано в Чопі, були відремонтовані залізничні станції практично у всіх районних центрах області? Хочеться також дізнатися, чому у такі короткі терміни було реконструйовано атодорогу «Київ-Чоп» у межах Закарпатської області?

Не думаю, що відкрию велику таємницю, коли скажу, що ці проекти тісно повязані з діяльністю і рішеннями тодішнього міністра транспорту Георгія Кирпи. Його біографія тісно повязана з нашою областю, бо саме сюди він отримав направлення після закінчення вузу.

В мене були гарні людські відносини з цією людиною, яка була для мене великимм авторитетним управлінцем і високопорядною людиною. Звичайно, я трохи був знайомим з ним і до призначення головою ОДА, але більшість наших ділових відносин і просто людських відносин було на посаді губернатора області. Інколи за чашкою чаю він розповідав мені про свої непрості сходинки у своєму житті, як і в кого вчився управлінським якостям, як навчився досягати успіхів.

Думаю, що його відношення і довіра до мене серйозно зросли після відповідних рекомендацій мене тодішнім Главою АПУ Віктором Володимировичем Медведчуком. Глава держави Леонід Данилович Кучма теж неодноразово давав високу оцінку моїй та моєї команди роботі на високих нарадах за участю керівників міністерств та губернаторів. Тому колибула підписана Кредитна угода між Україною і Європейським банком реконструкції і розвитку на 2003-2005 роки для реконструкції дороги «Київ-Чоп» мені треба було просто добре активувати цю тему ( а тут ще й наші сусіди у травні 2004 року вступали до ЄС), щоб ремонт почався саме в нашій рідній Закарпатській області. Мене підтримав і Георгій Миколайович, і керівництво держави.

В результаті македонцями було відремонтовано понад 144 км покриття, близько трьох десятків мостів. Додавало настрою, що наша співпраця, в тому числі і з посольством Македонії в Україні та і приїзд лідера Македонії на зустріч з Леонідом Даниловичем до Ужгороду дало можливість завершити цей проект на півроку раніше. Додатково підкреслю, що така кредитна угода була першою в і сторії дорожньої галузі в Україні…

Щось дуже буденно. Такі масштабні роботи і в такі короткі терміни.

Це просто фіксація тодішньої реальності. Ми за дуже короткий час вже почали звикати до дуже масштабних проектів в усіх напрямках.

Але хіба би це було можливо без такої серйозної підтримки на рівні держави?

Я ж неодноразово повторюю слова про взаємну довіру. Ми працювали, не підводили, постійно думали, що можна ще корисного зробити в області і для людей. Чи мені так здається, чи то так є, але такої взаємодовіри вже давно немає між центральною і регіональною владою. Але я щиро бажаю, щоб вона відродилася на користь людям.

Залізничний вокзал в Ужгороді – це справжня памятка архітектури…

А ще памятка Георгію Миколайовичу Кирпі, який багато зробив, щоб вона відбулася. За його словами він про це думав десятки років. Тому і він, і ми всі з радістю взяли посильну участь у реалізації цього грандіозного проекту. Таємницю вручення мені першого проекту Леонідом Даниловичем Кучмою на прес-конференції в Ужгороді не розкрив мені тоді і Віктор Володимирович. Це для мене було справжнім приємним шоком.

А далі була копітка робота, «всього кілька місяців», справжній упралінський і організаційний талант міністра Кирпи.

Шкода, що не змогли до цього часу реалізувати весь проект площі, що носить ім’я Кирпи.

Я і тепер залишаюся оптимістом і вірю, що таку взаємну довіру потрібно і можна відновити. Для цього потрібно багато працювати, любити свій край, свою державу…

ДАЛІ БУДЕ…

СВІТОГЛЯДІВЦІ