Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Наша історія, 2007 рік. Відомий правозахисник і адвокат Василь Мокану наводить у своєму виступі аргументи на захист Івана Різака, що привели пізніше до повної реабілітації закарпатського екс-губернатора

Ваша честь!

На завершальній стадії судового слідства захисник Піх І.Б. попросила І.М. Різака розказати суду про свій життєвий шлях.

Ми почули, що Різак І.М. народився в сім’ї трудівників, в сім’ї, в якій не словом, а ділом дотримувались високих моральних норм, в якій батькам вдалось прищепити своїм чотирьом дітям “десять заповідей”, які стали життєвими принципами кожного з них, керівництвом до дії у їх повсякденному житті. Всі діти подружжя Різаків отримали вищу освіту, Різак В.М. і Різак І.М. стали науковцями, захистили дисертації доктора та кандидата фізико-математичних наук.

Який би етап життя Різака І.М. ми би не розглядали — навчання в професійно-технічному училищі, службу в лавах Радянської Армії,  навчання в Ужгородському національному університеті, наукову, громадську та партійну діяльність, роботу народним депутатом у Верховній Раді України, перебування на керівних посадах в Закарпатської ОДА – це завжди лідер, який в першу чергу вимогливий сам до себе, який в своїй діяльності завжди ставить перед собою та перед іншими єдину мету — досягти найвищий, найкращий результат.

Статистичні дані, які є доступними для будь-кого, хто в цьому хоче переконатися, об’єктивно свідчать, що найкращих результатів у своєму соціально-економічному розвитку за часи незалежності України Закарпатська область досягла під час керування нею Різаком І.М. на посаді голови ОДА.

І.М. Різак нагороджений не тільки державними нагородами, нагородами громадських та партійних організацій, а також нагородами духовенства, що ще раз підтверджує, що християнська мораль, християнські принципи є невід’ємною частиною його життя.

Тому, Ваша честь, буде не риторичним, а закономірним запитання, чому І.М. Різак, людина яка не тільки сповідує на словах, а своїм способом  існування, своїми щоденним вчинками, діями, проявляла і проявляє високу правову та моральну свідомість, яка завжди поважала закон, людина з здоровими, міцними моральними переконаннями, знаходиться на лаві підсудних? Чи можливий такий негативний генезис його особи, щоб “через ніч” він став злочинцем, або особою, що вчинила злочин. Наука – кримінологія, на це питання дає негативну відповідь. Прокуратура Закарпатської області вирішила науку спростувати, але це їй не вдалося.

Неодноразово, правдиву і переконливу відповідь на питання, чому він знаходиться на лаві підсудних, дав сам І.М. Різак протягом всього судового слідства.

З перших моментів його затримання, повідомлення про порушення проти нього кримінальної справи за доведення до самогубства колишнього ректора Ужгородського національного університету Сливки В.Ю. та проведення допитів, Різак І.М. повністю заперечуючи свою вину, твердо, однозначно і категорично заявив, що порушена проти нього кримінальна справа є одночасно і замовною і політичною, є репресією за відверто проявлену ним політичну позицію під час президентських виборів 2004р., а саме, за підтримку на посаду Президента України кандидатури Януковича В.Ф.

Зазначену позицію Різак І.М. підтвердив і перед Вами.

Політичні репресії, якщо не завжди, то в абсолютній більшості випадків маскуються владою, яка їх застосовує, в одяг кримінального законодавства. Саме того законодавства, яке спрямоване на ефективний захист суспільних інтересів від найтяжких зазіхань. Безліч прикладів масового застосування політичних репресій містить історія Радянського Союзу, країни, в якій донедавна ми жили. В тій країні влада дозволяла тільки хвалити себе, гаряче виказувати “одобрямс”, а тих, хто цим не погоджувався і насмілювався мати будь-яку іншу думку, чекала кримінальна відповідальність за антирадянську агітацію або за розповсюдження відомостей, які порочили радянський устрій.

За політичну діяльність був визнаний злісним хуліганом і засуджений відомий радянський дисидент Володимир Буковський, якого потому радянські політичні кола обміняли на Генерального секретаря комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана, а радянські люди, з притаманним їм почуттям гумору, склали частушку про те, як “обміняли хулігана на Луїса Корвалана”.

Фактично за політичну діяльність, якій штучно надали кримінального характеру, були засуджені поет Василь Стус, політичні діячі Вячеслав Чорновіл та Левко Лук’яненко.

Іван Різак – політик, активний політик. Цей факт є загальновідомим і не потребує доказування. На виборах Президента України 2004р. він, і політична сила яку він представляв, СДПУ(о), підтримували кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф. Більш того, керівництво цієї політичної сили і сам І.М. Різак висловили в засобах масової інформації своє тверде особисте переконання в тому, що на виборах переможе Янукович В.Ф.

Напередодні третього туру виборів, виступаючи на Майдані незалежності в м. Києві, на той час кандидат у Президенти України Ющенко В.А. на весь світ озвучив надану йому неправдиву інформацію про те, що в Закарпатській області владою, а на той час образ цієї влади уособлював голова Закарпатської ОДА Різак І.М., організовується другий “Беслан” – напад на Ужгородські школи, на учасників мітингів на його підтримку. В підтвердження цих заяв по різним каналам телебачення систематично передавалась інформація про те, що на території Ужгородського стадіону “Авангард” затримане стійке організоване угрупування, яким керує Паульо В.Д. і яке знаходиться в лапках під “кришею” Різака І.М. Ілюстрацією цієї в лапках “правди” слугували телекадри, які показували, як з легкових автомашин вилучалась вогнепальна зброя і бейсбольні біти.

Після закінчення третього туру президентських виборів особи, які надали Президенту України Ющенко В.А. завідомо неправдиву інформацію про “Закарпатський Беслан”, вирішили за будь – яку ціну штучно створити таку кримінальну справу, за будь-яких умов прив’язати до неї Різака І.М. і, також за будь-яких умов, пред’явити Різаку І.М. ще низку незаконних та  необґрунтованих кримінальних обвинувачень з тим, щоб повністю деморалізувати його та дискредитувати в очах громадськості.

Абсолютна більшість свідомих, законослухняних громадян України повністю підтримували і підтримують в даний час заклик “Бандитам тюрми”. Однак, обов’язковою умовою його реалізації є дотримання вимог Конституції України і зокрема ст.62, яка гласить, що “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Нажаль, зазначена норма Конституції України порушується – громадяни називаються злочинцями, їм наклеюються ярлики “бандити” за відсутності доведення їх вини в передбаченому законом порядку.

У Закарпатській області “ бандитом” був об’явлений І.М. Різак і з цього моменту почалась його незаконне та необґрунтоване кримінальне переслідування, реалізація плану його знищення як політичного і громадського діяча.

Аналіз матеріалів кримінальної справи, події, які відбулись під час кримінального переслідування І.М. Різака, вимальовують такі його складові:

 

Перше — на початковому етапі — незаконна, необґрунтована реанімація кримінальної справи за фактом самогубства колишнього ректора УжНУ Сливки В.Ю. та штучне, надумане “прив’язування” Різака І.М. до цієї події.

Друге — незаконний та необґрунтований арешт Різака І.М., позбавлення його волі на час проведення досудового слідства за відсутністю передбачених законом умов, на підставі заздалегідь сфальсифікованих рапортів працівників міліції про те, що вони не змогли знайти його ні за місцем проживання, ні за місцем роботи.

Третє — незаконне, необґрунтоване порушення кримінальних справ проти  Паульо В.Д., Продана В.В., Поповича В.І., Зозулі В.І., Пацкана В.І. “та інших невстановлених слідством осіб” за обвинуваченням їх у вчиненні таких тяжких злочинів як бандитизм, готування до терористичного акту, розбій, незаконне позбавлення волі або викрадання людини, втручання в діяльність державного діяча, замаху на умисне вбивство, санкції яких передбачали позбавлення волі від семи до п’ятнадцяти років і навіть довічне ув’язнення, з єдиною метою – зламати їх волю і під таким тяжким психологічним тиском отримати від них “потрібні”, завідомо неправдиві показання проти Різака І.М. З цією же метою – організація кримінального переслідування Іщенка В.Ю.

Четверте — проведення в Свалявському районному суді прискореного розгляду кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.157 ч.2 та 294 ч.1 КК України з тим, щоб у вироку суду закріпити заздалегідь неправдиві показання зазначених осіб про те, що інкриміновані їм злочини були вчинені ними за вказівкою Різака І.М., надати цьому факту “преюдиціальний характер” і таким чином  “прив’язати” Різака І.М. до допущених особисто ними порушень закону.

П’яте - посилена перевірка всієї діяльності Різака І.М. на посаді голови Закарпатської ОДА з тим, щоб нарощувати обвинувачення “на марші”, знайти за будь-яку ціну в його діях ознаки злочинів, діючи за  принципом людина є – статті знайдуться.

Ваша честь !

Перед аналізом доказів по всім епізодам пред’явленого Різаку І.М. обвинувачення, я знайшов необхідним і доцільним окремо зупинитись на аналізі, на дослідженні показань свідка Паульо В.Д.

Чому? Ваша честь!

Тому, що Паульо В.Д. можна назвати універсальним та козирним доказом обвинувачення. Користуючись термінологією карточних гравців, його можна визначити терміном доказ-джокер, який витягується з доказової колоди обвинуваченням у будь який потрібний момент і своїми показаннями замінює докази, які не існують. Паульо В.Д. завжди наготові бути присутнім у потрібному для обвинувачення місці і в потрібний для обвинувачення час, підтвердити або спростувати вчинення Різаком І.М. потрібних для обвинувачення дій, сказаних Різаком І.М. слів, підтвердити показання інших осіб, які орган досудового слідства використовує у своєму доказовому арсеналі проти Різака І.М.

Метою мого поглибленого аналізу показань свідка Паульо В.Д. на досудовому слідстві і в суді є виявити та показати причини, які обумовили таку його поведінку, причини, які змусили його підтверджувати будь-яку придуману органом досудового слідства версію обвинувачення Різака І.М.

В матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність неприязнених відношень між Паульо В.Д. та Різаком І.М. до порушення проти них кримінальних справ. Навпаки, встановлено, що вони разом докладали зусилля для посиленого розвитку футболу в Закарпатській області, спрямовували їх на досягнення виходу ФК “Закарпаття” у Вищу футбольну лігу України.

Їх кримінальне переслідування почалось після закінчення третього туру виборів Президента України, на якому перемогу отримав не підтримуваний ними кандидат Янукович В.Ф., а Ющенко В.А.

Я вже казав, що виступаючи на Майдані незалежності в м. Києві, на той час кандидат у Президенти України Ющенко В.А. озвучив надану йому неправдиву інформацію про те, що в Закарпатській області організовується другий “Беслан”. В підтвердження цих заяв по різним каналам телебачення систематично передавалась інформація про те, що на території Ужгородського стадіону “Авангард” затримане стійке організоване злочинне угрупування, банда, якою керує Паульо В.Д. і яке знаходиться під “кришею” Різака І.М.

Оскільки після закінчення третього туру президентських виборів цю завідомо неправдиву інформацію про “Закарпатський Беслан” потрібно було підтвердити за будь-яку ціну, щоб уникнути відповідальності за сказану неправду, така кримінальна справа була створена штучно, з надуманих поводів і підстав.

Кримінальна справа була порушена проти Паульо В.Д., однак її вістря, її лезо були спрямовані проти Різака І.М.

Головною метою незаконного кримінального переслідування Паульо В.Д. було домогтися дачі ним неправдивих показань проти Різака І.М., які були потрібні органу досудового слідства з причини незаконності порушення кримінальної справи проти самого Різака І.М.

З ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 12 серпня 2005р., яка приєднана судом  до матеріалів даної кримінальної справи, вбачається, що Паульо В.Д. обвинувачувався по двом епізодам – організації масових заворушень та перешкоджанню здійсненню виборчого права в м. Свалява 13.11.2004р.- епізоду, який інкримінується і Різаку І.М. по даній кримінальній справі, та в організації у складі банди нападу на осіб — учасників мітингу в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А., який напередодні другого туру виборів повинен був відбутися 26.11.2004р. на пл. Народній в м. Ужгороді.

10.12.2004р. Паульо В.Д. піддали адміністративному арешту строком на десять днів, а в середні грудня 2004р. кримінальному.

Перебуваючи під вартою Паульо В.Д. категорично заперечував свою вину в пред’явлених йому звинуваченнях і не погоджувався давати неправдиві показання проти Різака І.М. У зв’язку з такою поведінкою Паульо В.Д. в щотижневику “Дзеркало тижня” навіть появилася стаття під назвою “Мовчання Чалого”.

Тоді, для зламу волі і психіки Паульо В.Д., отримання від нього показань, спрямованих проти Різака І.М., органом досудового слідства були застосовані заборонені методи слідства, а саме:

- Паульо В.Д. перемістили в слідчий ізолятор м. Львов, де надавали йому завідомо неправдиву інформацію про те, що його сім’я переслідується політичними силами, до яких належить Різак І.М. і що ці сили організували замах на життя його дітей та жінки шляхом створення на дорозі аварійної ситуації;

-  всього по двом епізодам обвинувачення проти Паульо В.Д. незаконно, необґрунтовано, за відсутності будь — яких передбачених законом поводів і підстав, слідчим Львівської прокуратури Мисяк В.М. було порушено кримінальне переслідування по вісімнадцяти статтям Кримінального кодексу України, зокрема за ст. (1)257, (2)ст.14 ч.1 ст.258,  (3)ст. 295 ч.2, (4)ст.342 ч.2, (5)ст.343 ч.2, (6)ст.345 ч.4,  (7)ст.341, (8)ст.187 ч 4, (9)ст.194 ч.2, (10)ст.357 ч.2, (11)ст.146 ч.1, (12)ст.129 ч.2, (13)ст.263 ч.1,2, (14)ст.15 ч.2 ст.115 ч.2 п.п.1,5,8,9,12, (15)ст.348, (16)ст.344 ч.2, (17)ст.346 ч.2 та (18) ст.396 ч.2 КК України.

З перерахованих мною статей вбачається, що з надуманих підстав Паульо В.Д. необґрунтовано обвинувачувався у вчиненні таких злочинів як бандитизм, готування до терористичного акту, розбій, незаконне позбавлення волі або викрадання людини, втручання в діяльність державного діяча, замаху на умисне вбивство, санкції яких передбачали позбавлення волі від семи до п’ятнадцяти років і довічне ув’язнення.

На 12 серпня 2005р. Паульо В.Д. незаконно та необґрунтовано обвинувачувався органом досудового слідства в організації літом-осіню 2004 року мобільного злочинного угрупування – банди, в склад якої входило 100 осіб, в якій він здійснював керівництво в загальному та її членами окремо, для систематичного вчинення протягом тривалого часу попередньо підготовлених та спланованих озброєних нападів на підприємства, установи, організації та на окремих осіб з метою заволодіння чужим майном…та для перешкоджання мешканцям Закарпаття та інших областей здійсненню виборчого права напередодні і під час виборів Президента України.

Зокрема, йому інкримінувалося планування та вчинення двох бандитських нападів групою в кількості близько 100 осіб в листопаді 2004 року:

- 13.11. 2004р., в м. Свалява, напад на 42-ох осіб, які прибули в Закарпатську область для проведення агітації у підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А. з метою організації масових заворушень, застосування насильства, погромів, знищення майна, захоплення будівлі, насильницького виселення громадян, опору працівникам влади із застосуванням зброї та інших предметів, які використовувались як зброя та заволодіння чужим майном;

- 26.11.2004р., на стадіоні “Авангард” м. Ужгорода, організацію нападу на учасників мітингу, який мав відбутися в цей же день в м. Ужгороді на пл. Народній в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А., опір 49-працівникам міліції, які намагалися перешкодити їх злочинним діям та заклик до їх вбивства.

Апеляційний суд Закарпатської області дав критичну оцінку пред’явленим Паульо В.Д. обвинуваченням і справу повернув прокурору для проведення додаткового розслідування. Однак, на час розгляду справи в суді застосовані органом досудового слідства незаконні методи дали бажаний для обвинувачення результат – будучи психологічно зломленим під тягарем незаконних та необґрунтованих обвинувачень у вчиненні тяжких злочинів Паульо В.Д. погодився давати неправдиві показання проти Різака І.М., що констатовано і в ухвалі суду.

Продовжуючи використовувати тактику кнута та пряника, за згоду давати неправдиві показання проти Різака І.М., орган досудового слідства кваліфікував дії Паульо В.Д. лише по двом статтям Кримінального кодексу України – 157 ч.2 та 294 ч.1 КК України за епізодом, пов’язаним з подіями в м. Свалява.

Щодо обвинувачення Паульо В.Д. та інших осіб в організації “Закарпатського Беслану” – організації нападу 26.11.2004р. на учасників мітингу на пл. Народній в м. Ужгороді на підтримку кандидата в Президенти Ющенка В.А., у вчиненні опору працівникам міліції, заклику до їх вбивства, у вчиненні всіх інших раніше інкримінованих Паульо В.Д. тяжких злочинів, органом досудового слідства було прийнято рішення про відсутність підстав, доказів для  пред’явлення цих звинувачень.

Суд відмовив Різаку І.М. і його захисникам в задоволенні клопотання дослідити в даному судовому засіданні і кримінальну справу №1-15/2006р., розглянуту Свалявським районним судом Закарпатської області, в якій міститься оригінал постанови про закриття проти Паульо В.Д. кримінальних справ, порушених за ознаками злочинів, які були пред’явлені йому слідчим Мисяк В.М. до направлення кримінальної справи для розгляду Апеляційному суду Закарпатської області. Однак, допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий Данча М.М., який закінчував розслідування кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д. і направив її до суду, підтвердив, що ним була винесена постанова про закриття проти Паульо В.Д. всіх порушених проти нього кримінальних справ з підстав, передбачених п.2 ст.6 або п.2 ст.213 КПК України – за відсутністю складу раніше інкримінованих злочинів, або за недоведеністю Паульо В.Д. в причетності до їх вчинення, за виключенням його обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.157 та ч.1 ст.294 КК України.

Цим рішенням слідчого Данча М.М. встановлено і підтверджено, що озвучена і показана на весь світ інформація про “Закарпатський Беслан”, про організацію нападу на учасників мітингу в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А. є неправдою, а точніше, повною брехнею, що не було героїчної поведінки працівників міліції, які ризикували власним життям, захищаючи суспільство від бандитів.

Цим же рішенням слідчого Данча М.М. встановлено і підтверджено, що ні в діях Паульо В.Д., ні в діях інших кримінально переслідуваних осіб не було ознак порушення закону, а тому такі ознаки містять дії самих працівників міліції, які були неправомірними.

Цим же рішенням  слідчого Данча М.М. встановлено і підтверджено завідомо незаконне порушення проти Паульо В.Д. всіх кримінальних справ за обвинуваченням його у вчиненні дев’ятнадцяти злочинів з тим, щоб добитися від Паульо В.Д. дачі неправдивих показань проти Різака І.М. і в послідуючому, в якості “нагороди”, обвинувачення по ним більше не пред’являти.

Ваша честь!

На жаль неправдива, принижуюча честь і гідність, дискредитуюча Різака І.М. інформація про організацію під його прикриттям “Закарпатського Беслану” була об’явлена на весь світ, а правда, яка встановлена в процесі розслідування кримінальної справи про те, що така подія взагалі не мала місце, замовчується.

Надалі, співпрацюючи з органом досудового слідства а напрямку оговору Різака І.М., в обмін на “пряник” – призначення йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, Паульо В.Д. і в Свалявському районному суді при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням його, Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. у вчиненні злочинів, передбачених ст.157 ч.2 та ст.294 ч.1 КК, стверджував, що розпорядження організувати масові заворушення і перешкоджати громадянам у здійсненні виборчого права отримав безпосередньо від Різака І.М. (більш детальний аналіз цього вироку буде наданий мною в нижче).

Ваша честь!

Виходячи з викладених аргументів та доводів, я вважаю, що показання Паульо В.Д., дані ним під час досудового слідства та в суді, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не є правдивими, щирими, здобуті з застосуванням щодо нього органом досудового слідства недозволених методів, спрямовані на пом’якшення його кримінальної відповідальності за вчиненні ним злочини шляхом оговору, дачі неправдивих показань проти Різака І.М.

Вірити показанням свідка Паульо В.Д., визнавати їх правдивими та щирими, це все рівно, що визнавати правдивими та щирими показання людини, які вона дала під час знаходження зашморгу на її шиї, під час знаходження її голови під гільйотиною або під сокирою ката.

З аналогічних причин неправдиві показання проти Різака І.М. на досудовому слідстві і в суді давали свідки Продан В.В., Зозуля В.І., Попович В.І., Пацкан В.В. та Іщенко О.В.

Ваша честь!

Кримінальна справа за фактом самогубства колишнього ректора УжНУ Сливки В.Ю. була реанімована за прямою ініціативою прокуратури Закарпатської області. Обставини смерті Сливки В.Ю. ретельно перевірялись прокуратурою м. Ужгорода двічі, і кожного разу 02.06. та 10.08. 2004р. виносились постанови про відмовлення в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України.

Дружина померлого – Сливка Наталія Василівна, або близькі Сливки Володимира Юлійовича з зазначеними висновки прокуратури м. Ужгорода погодились, не оспорювали їх, за власною ініціативою з заявами, в яких би в черговий раз просили перевірити обставини смерті Сливки В.Ю, до правоохоронних органів не звертались. Сливка Наталія Василівна була визнана потерпілою лише наприкінці досудового слідства – 01.09.2005р. за власною ініціативою слідчого і всього єдиний раз допитана в якості потерпілої 22 серпня 2005р. З’явитися в судове засідання для дачі пояснень та захисту своїх прав Сливка Н.В. також відмовилась, претензій матеріального або морального характеру до Різака І.М. не пред’явила.
Викладені факти свідчать що люди, для яких смерть Сливки В.Ю. була найбільш тяжкою втратою  погодились з об’єктивністю результатів перевірки причин смерті останнього.

За відсутністю будь-яких додаткових даних, які б давали підстави сумніватися в законності та обґрунтованості постанови прокуратури м. Ужгорода від 10.08.2004р., використовуючи одні і ті же обставини справи, однак даючи їм іншу інтерпретацію та оцінку, прокуратура Закарпатської області, так би мовити “інкогніто”, в “тиші кабінетів” 22.12.2004р. скасовує постанову від 10.08.2004р. і порушує справу по факту за ст. 120 ч.1 КК України 05.01.2005р.

05.01.2005р. справа потрапляє у провадження слідчого прокуратури Закарпатської області Данча М.М., який 11.02.2005р. порушив кримінальну справу за ч.2 ст.120 КК України вже стосовно Різака І.М., не поставивши останнього до відома.

Аналіз матеріалів кримінальної справи переконливо свідчить, що на 11.02.2005р. — час порушення кримінальної справи стосовно Різака І.М., були відсутні достовірні дані про те, що він особисто давав вказівки про проведення перевірок в УжНУ контролюючими та правоохоронними органами, публікувати у засобах масової інформації статті, які принижують людську гідність Сливки В.Ю., вказували би на залежність Сливки В.Ю. від Різака І.М. Ні один з свідків ні прямо, ні побічно не вказав, що саме Різак І.М. давав вказівки на проведення перевірок та публікацію статей в ЗМІ про корупцію в УжНУ і участь в цьому Сливки В.Ю.

Зазначені факти доводять, що як скасування прокуратурою Закарпатської області постанови прокуратури м. Ужгород від 10.08.2004р., так і послідуюче порушення кримінальної справи за фактом самогубства Сливки В.Ю. 11.02.2005р. стосовно Різака І.М. були незаконними, необґрунтованими і мали заздалегідь спланований і цілеспрямований обвинувальний характер.

Організатори кримінального переслідування Різака І.М., розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи та усвідомлюючи відсутність поводів і підстав для порушення стосовно Різака І.М. кримінальної справи за ознаками ч.2 ст.120 КК України, вирішили відсутність доказів компенсувати висновками експертизи, які явно виходили за межі компетенції експертів.

28.03.2005р. слідчий Данча М.М. призначив по справі посмертну психолого-психіатричну експертизу стосовно Сливки В.Ю., проведення якої доручив експертам Львівської обласної психіатричної лікарні. З метою позбавлення  Різака І.М. можливості захиститись  від незаконно початого проти нього кримінального переслідування, його не повідомили про порушену щодо нього кримінальну справу, а з метою позбавити можливості реалізувати свої права на захист при призначені посмертної психолого-психіатричної експертизи Сливки В.Ю. до отримання її результатів, його не допитували ні в якості потерпілого, ні в якості обвинуваченого, і штучно тримали його в цьому невизначеному процесуальному положенні.

Слідчий Данча М.М., завчасно підібравши тенденційним матеріал, поставив експертам питання, яке вочевидь виходило за межі їх компетенції, а саме: “Яким чином ситуація, створена навколо Сливки В.Ю., його індивідуально-психологічні особливості, могли вплинути на емоційний стан Сливки В.Ю. в момент спричинення собі т/у та чи перебували вони в прямому причинному зв’язку з діями Різака І.М.?” Отримавши від експертів хоча і вкрай плутану та гіпотетичну, але бажану відповідь (детальний аналіз цієї так званої експертизи буде наданий мною нижче), прокуратура Закарпатської області виявила, що в неї повністю розв’язані руки для порушення стосовно Різака І.М. кримінальної справи за ч.3 ст.365 КК України, що і було зроблено 13.05.2005р., затримання Різака І.М. і позбавлення його волі на час проведення досудового слідства.

Обвинувачуючи Різака І.М. у доведенні до самогубства колишнього ректора Ужгородського Національного Університету Сливки В.Ю. орган досудового слідства, — і з цим погодились прокурор, який затверджував обвинувальний висновок, а також прокурори, які підтримують обвинувачення у суді,  — кваліфікував дії Різака І. М. одночасно за двома статтями КК України, за ст.365 ч.3 КК України, як, цитую з обвинувального висновку: “ перевищення влади та службових повноважень, тобто, умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, супроводжувались болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, що спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, державним та громадським інтересам ” та за ст.120 ч.2 КК України, як, цитую: “… доведення до самогубства, тобто доведення особи до самогубства, що є наслідком систематичного приниження її людської гідності, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого.”

Отже, одні і ті ж дії Різака І.М., які слідчим описані і викладені в якості  об’єктивної сторони злочину, передбаченого всіма кваліфікуючими ознаками ч.1 і ч.2 ст.120 КК України, вдруге інкримінуються йому за ч.3 ст.365 КК України.

Незалежно від наявності або відсутності в діях Різака цих інкримінованих складів злочину, — одночасне застосування статей 120 і 365 КК України – є неможливим.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №15 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”: “Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого … дії службової особи підлягають кваліфікації за ч.3 ст.365 КК України і додаткової кваліфікації за ст.120 цього Кодексу не потребують”.

Отже, кваліфікація і виклад фактичних обставин в об’ємі ч.2 ст.120 КК України є невірною і зайвою.

Згідно постанови про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого та обвинувального висновку, об’єктивна сторона інкримінованих Різаку І.М. по цьому епізоду обвинувачення злочинів полягала у вчиненні ним наступних дій:

-          організації різного роду перевірок силами правоохоронних та контролюючих органів, служби безпеки України, шляхом використання свого службового становища – голови Закарпатської обласної державної адміністрації і явного виходу за межі наданих йому прав і повноважень;

 

-          організації цькування Сливки В.Ю. через засоби масової інформації шляхом дачі у квітні 2004 р. усної вказівки шеф-редактору закарпатської щотижневої правозахисної газети “Правозахист” Темнову М.Ю. висвітлювати у вказаному друкованому засобі масової інформації роботу ректора Сливки В.Ю. як непрофесійну діяльність останнього, негативну роботу вищого учбового закладу загалом;

-          виконанням Темновим М.Ю. цих незаконних вказівок Різака І.М. і публікацією в газеті “Правозахист” статей, в яких негативно була відображена робота УжНУ та його керівника Сливки В.Ю., зокрема, в № 13 від 03.03.2004 року, № 14 від 06.04.2004 року, № 15 від 20.04.2004 року, № 16 від 27.04.2004 року, № 17 від 11.05.2004 року, № 18 від 17.05.2004 року, № 19 від 25.05.2004 року статей під назвами: “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта”, “УжНУ очима студента, або як розправилися з Шевченківським стипендіатом”, “Критичні дні і райська насолода УжНУ”, “Не все – правда”, “Золотий фонд педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?”, “УжНУ іншими очима, або відповідь Шевченківському стипендіату”, “Бути чи не бути студентом ФРГФ?”, “Крута новина – корупційну тему в УжНУ закрито? Студенти кажуть: Ні!”, “Чого бояться віртуальні автори з кафедри журналістики УжНУ?”;

-          вчиненні болісних і таких, що ображали особисту гідність Сливки В.Ю. дій.

Ваша честь!

Ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні доказів, які б підтверджували вчинення Різаком І.М. таких дій не здобуто.

Перед тим як перейти до аналізу доказів по даному епізоду обвинувачення хочу звернути вашу увагу на те, що як постанова про притягнення Різака І.М в якості обвинуваченого від 25 серпня 2005р., так і обвинувальний висновок не відповідають вимогам ст.ст.131,132 та 223  КПК України, оскільки є неконкретними за змістом і не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно  до вимог ст.ст. 131 та 132 КПК України, притягнення особи в якості обвинуваченої може мати місце лише у випадку, коли є достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою з винесенням слідчим мотивованої постанови, в якій повинно бути зазначено злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Відповідно до вимог п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003р.№8 “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві”, постанови про притягнення як обвинуваченого повинні бути конкретні за змістом. Такі ж вимоги законодавець ставить і до обвинувального висновку.

 

Зазначені вимоги закону при пред’явленні обвинувачення Різаку І.М. та складанні обвинувального висновку органом досудового слідства не виконані.

Так, текст постанови, в якому описана об’єктивна сторона дій Різака І.М., лише дає підстави вважати, що органом досудового слідства він обвинувачується у доведенні до самогубства Сливки В.Ю. шляхом систематичного приниження гідності останнього, однак дії Різака І.М. одночасно кваліфіковані за всіма кваліфікуючими ознаками ч.1 і ч.2 ст.120 КК України, без конкретизації і розкриття змісту цих кваліфікуючих ознак.

Злочин, передбачений ст.120 КК України, характеризується такими ознаками: 1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, примусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діями та наслідками.

Кваліфікуючи дії Різака І.М. за всіма кваліфікуючими ознаками, передбаченими ч.1 і ч.2 ст.120 КК України, слідчий в постанові не конкретизував, які з них підпадають під ці кваліфікуючі ознаки.

 

Зокрема, як в постанові про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого за ч.1 і ч.2 ст.120 КК України, так і в обвинувальному висновку слідчий конкретно не вказав:

 

- які саме дії вчинив Різак І.М., спрямовані на “організацію” перевірок силами правоохоронних органів та служби безпеки;

 

- за якими усним, письмовими або проявленими в будь-якій  іншій формі вказівками Різака І.М. ці перевірки були проведені;

 

-  коли і кому такі вказівки давав Різак І.М.;

 

- які “сили” правоохоронних органів і служби безпеки ці перевірки проводили, які службові особи безпосередньо їх здійснювали, які конкретні результати цих перевірок, які їх наслідки і чи містять вони негативні дані про діяльність Сливки В.Ю. на посаді ректора УжНУ ;

-  в який спосіб Різаком І.М. вчинено “цькування” через пресу Сливки В.Ю.;

-          в чому полягають і проявилися дії Різака І.М. “…спрямовані на систематичне принижування…людської гідності та авторитету керівника вищого учбового закладу…”

Всі, наголошую, всі матеріали перевірок, які були проведені в УжНУ за період, коли Різак І.М. перебував на посаді голови Закарпатської ОДА, містяться в матеріалах кримінальної справи.

Слідчі, які проводили розслідування, обвинувачуючи Різака І.М. в тому, що з метою усунення Сливки В.Ю. з посади ректора УжНУ він, шляхом використання свого службового становища, умисно їх організував, зобов’язані були послатись на дані цих перевірок і чітко, ясно та однозначно вказати в постанові про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого та в обвинувальному висновку коли, кому, в якій формі і яким чином він дав вказівки їх організувати, ким вони проводились, у який спосіб і які дали результати.

Але цього не зроблено. Грубо порушуючи покладені на нього ст.ст. 22 та 223 КПК України обов’язки, слідчий Данча М.М. “вупор” не хотів бачити обставини, які виправдовують Різака І.М. і тому, в обвинувальному висновку на фактичні дані актів перевірок не посилається, умовчує про них, умовчує, на моє переконання, умисно і цілеспрямовано, оскільки ці дані свідчать про абсолютну непричетність Різака І.М. до їх проведення.

З кримінальної справи видно, що рішення про проведення перевірок у вищих учбових закладах Закарпатської області у другому півріччі 2003р., в тому числі і в УжНУ, було прийнято не Різаком І.М. і не за його вказівками, а керівниками правоохоронних та контролюючих органів Закарпатської області на міжвідомчій нараді  6-го серпня 2003р., про що була винесена відповідна постанова.

В зазначеній постанові, яка підписана заступником прокурора Закарпатської області І.Штефанюком, начальником УМВС України в Закарпатській області П.Пилипчаком, в.о. начальника УСБ в Закарпатській області В.Лизанцем, головою ДПА в Закарпатській області А. Скіб’яком та начальником КРУ в Закарпатській області В.Дикуном зазначено, що обговоривши інформацію заступника прокурора області Химинця В.В. про стан боротьби з хабарництвом та іншими корупційними діяннями в навчальних закладах за 7 місяців 2003р., вони дійшли висновку, що, цитую: “…робота на вказаному напрямі, відповідно до доручення Президента України від 16 лютого 2003 року№1-1/874, визнана незадовільною і потребує посилення та координації спільних зусиль всіх правоохоронних та контролюючих органів.

Не відбулося відчутних зрушень у боротьбі з корупційними діяннями та правопорушеннями, пов’язаними з корупцією в системі освіти…Правоохоронними та контролюючими органами не виявлялись порушення при використанні бюджетних коштів та благодійних внесків навчальними закладами області…Не приділено належної уваги перевірці нарахування коштів за платне навчання у вищих учбових закладах, їх цільового використання та правильності нарахування і сплати податків до бюджету, а також щодо встановлення осіб із числа професорсько-викладацького складу, які здійснюють репетиторську діяльність без реєстрації в установленому порядку. Вимагає покращення діяльність правоохоронних органів області щодо протидії хабарництву та іншим корупційним діянням у навчальних закладах під час здачі студентами вступних іспитів, а також студентами поточних та випускних екзаменів, захисту курсових і дипломних робіт.”

На цій же нараді було постановлено:

-          в серпні-жовтні 2003р. “УМВС, УСБ, УПМ ДПА КРУ в Закарпатській області провести перевірки дотримання законності використання навчальними закладами області бюджетних коштів та благодійних внесків, в тому числі цільових коштів, що спрямовані на оплату навчання для представників пільгових категорій населення”;

-          на протязі 2-го півріччя 2003р. “Прокуратурі області, УМВС, УСБ України в області із залученням контролюючих органів перевірити в учбових закладах 1-4 ступенів додержання…Законів України “Про освіту” та “ Про вищу освіту” щодо навчання студентів за рахунок державного замовлення та на контрактній основі, правомірності видачі документів про середню-спеціальну та вищу освіту, звернувши особливу увагу на попередження фактів хабарництва та корупції у завуальованій формі шляхом отримання коштів як спонсорської допомоги, сприяння в складанні вступних та поточних іспитів під прикриттям діяльності “Репетиторства” або наданням інших  послуг”;

-          в серпні-листопаді 2003р. “ УПМ ДПА, УМВС, КРУ в Закарпатській області провести перевірки надходження коштів за платне навчання у вищих учбових закладах, їх цільового використання та правильності нарахування сплати податків до бюджету”;

-          у вересні-листопаді 2003р. “ Прокуратурі області, УМВС, УСБ України в Закарпатській області із залученням контролюючих органів, провести анонімне опитування у вищих учбових закладах з метою виявлення порушень закону. Створити при УМВС України в Закарпатській області телефони довіри із зазначеного питання. Про проведену роботу систематично інформувати громадськість через засоби масової інформації”.

З копій актів проведених в УжНУ перевірок та листів під назвою “Зведена інформація про перевірки, проведені контролюючими та правоохоронними органами Ужгородського національного університету протягом останніх трьох років”, які були надіслані в.о. ректора УжНУ Русином В.І. прокурору м. Ужгород Тацюну Ю. ( лист від 10 червня 2004р., за вих. № 5/924) вбачається, що у зазначений період в УжНУ було проведено 7 (сім) перевірок, а саме:

  1.   30.10.2002р., за період з 01.04.2000р. по 01.10.2002р. контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області;
  2. 22.03.2002р., за період з 01.09.2002р. по 01.03.2003р. контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області;
  3. 18.11.2003р. ( акт складений 23.11.2003р.) Державною інспекцією з контролю за цінами в Закарпатській області;
  4. 05.07.2002р., за період з 2-го кварталу 2000р. по 1-й квартал 2002р. Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді;
  5. 05.03.2003р. за період 2002р., сплата та використання коштів фонду соціального страхування, контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області;
  6. 16.01.2004р., за період з 01.11.2002р. по 01.01.2004р.

контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області;

7.      30.03.2004р., не закінчена на день надання інформації, Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді.

В актах цих перевірок прямо вказані як підстави їх проведення, так і особи, які їх проводили.

Їх аналіз однозначно свідчить про їх плановий характер та доказує будь — яку непричетність Різака І.М. до їх проведення.

 

Так, перша перевірка від 30.10.2002р., за період з 01.04.2000р. по 01.10.2002р., була проведена контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області на підставі завдання: “Голови КРУ України та плану роботи контрольно-ревізійного управління Закарпатської області на 2-ге півріччя 2002р.”, що констатовано в “Акті ревізії використання та збереження бюджетних коштів та майна, достовірності бухгалтерського обліку та звітності в УжНУ в період з 01.04.2000р. по 01.10.2002р.” та в листі першого заступника начальника КРУ в Закарпатській області Дикуна В.Ю. “ Про усунення порушень та недоліків виявлених ревізією” від 12.11.2002р., за вих. № 07-03-1967, ( т.2 а.с. 68-69, 75-109).

 

Друга перевірка від 22.03.2002р., за період з 01.09.2002р. по 01.03.2003р., була проведена контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області на виконання плану основних робіт КРУ в Закарпатській області та на підставі посвідчення №122 від 18.03.2002р.,  про що вказано в довідці( т.2 а.с. 101-121).

 

Третя перевірка від 18.11.03р. (акт складений 21.11.2003р.), була проведена начальником відділу Державної інспекції з контролю за цінами в Закарпатській області Гуляничем В.В., на підставі направлення №687, виданого Державною інспекцією з контролю за цінами в Закарпатській області 18.11.2003р. з питань дотримання порядку формування та застосування тарифів (плати) за послуги, які надаються Ужгородським національним університетом відповідно до вимог ст.61 Закону “Про освіту” та постанов Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. №38 “ Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами” та від 12.11.1997р. №1260 “Про документи про освіту та вчені звання” (із змінами), що підтверджується даними складеного акту ( т.2 а.с.122-129).

 

Четверта перевірка  від 05.07.2002р.,  періоду з 2-го кварталу 2000р. по 1-й квартал 2002р., була проведена з 18.06.2002р. по 27.06.2002р Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді на підставі ст.20 Закону України “ Про систему оподаткування”, ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, на виконання Національного плану-графіку проведення документальних перевірок на 2002 рік, на підставі Наказу №260 від 18.06.2002, про що вказано в акті №23-1/251 від 05.07.2001р. “ Про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства Ужгородського Національного Університету за період 2-й квартал 2000 року — 1-й квартал 2002р.” (т. 2 а.с. 130-146).

 

П’ята перевірка від 05.03.2003р. — сплати та використання коштів фонду соціального страхування, була проведена контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській областіна виконання плану основних питань роботи контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області на 1 півріччя 2003 року, про що також вказано в “Акті наслідків перевірки правильності нарахування, своєчасності сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування та використання коштів Фонду в Ужгородському національному університеті” від 26.02.-5.03.2003р. ( т. 2 а.с.156-162).

Шоста перевірка від 16.01.2004р., за період з 01.11.2002р. по 01.01.2004р., була проведена на виконання доручення Голови КРУ України та Управління Служби безпеки в Закарпатській області, про що вказано  в “Акті перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності в Ужгородському національному університеті” від 23.11.2003р.- 16.01.2004р.”(з переривом з 04.12.2003р.  по08.01.2003р. в зв’язку з виробничою необхідністю)  та зазначено  в листі начальника контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області Державної контрольно-ревізійної служби в Україні СТОЙКА І.Ф. від 03.06.2004р. за вих.№07-03/1375, надісланому на вимогу слідчого від 28.05.2004р. за вих. № 1070 вх.04 – дослівно: “КРУ в Закарпатській області в січні 2004р. провело в УжНУ перевірку з питань боротьби з хабарництвом та іншими корупційними діяннями за період з 2000-2003р.р., НА ВИКОНАННЯ доручення Голови КРУ України від 14.11.2003р. № 03-18/333, щодо перевірки законності витрачання коштів Державного бюджету, спрямованих на кредитування здобуття вищої освіти відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2000р. №844 “Про затвердження порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності”, наказу Міністерства освіти і науки від 13.06.2000р. “№200 “ Про надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах” та на виконання доручення Служби безпеки України в Закарпатській області від 25.10. 03р. № к/8259, № к/8200, від 30.10.2003р. 4769, а також на виконання п.п.3.4.7. постанови міжвідомчої наради керівників правоохоронних та контролюючих органів Закарпатської області від 06. 08. 2003р. з питань боротьби з хабарництвом та іншими корупційними діяннями.” (т. 2 а.с. 2-3, 163-167)

 

Сьома перевірка, яка була почата 30.03.2004р., також проведена виключно на законних підставах, що підтверджується “Висновком службової перевірки обґрунтованості та законності проведення позапланової перевірки УжНУ працівниками ДПІ в м. Ужгороді” від 18.04.2005р. яка, на вимогу органу досудового слідства, була проведена заступником начальника ВБК УПМ в Закарпатській області Попадичем І.О., заступником начальника управління ВБК УПМ з ОВ в Закарпатській області Цап М.М. та затверджена головою ДПА у Закарпатській області І.І. Крілем. За висновками зазначеної службової перевірки: “Проведення позапланової перевірки Ужгородського національного університету працівниками ДПІ в м. Ужгороді здійснювалось у відповідності до положень п.3 “в” Указу Президента України від 23.07.1998р. №817/98 “ Про заходи з дерегулювання підприємницької діяльності.”

Такий же висновок міститься в листі начальника ДПІ в м .Ужгороді Бадида М.П. від 13.04.2005р., за вих. № 7237/8/10 “Про надання інформації”, надісланому ДПА у Закарпатській області.

В цих документах вказано, що підставою для проведення позапланової перевірки був висновок від 23.03.2004р. начальника відділу прямих податків УОЮО ДПІ в м. Ужгороді Сопко Г.М., у котрого після проведення аналізу податкової звітності УжНУ виник сумнів щодо правильності застосування пільг та правильності використання доходів (спецкоштів) неприбуткової організації УжНУ, оскільки перевірка дотримання вимог податкового законодавства з цього питання не проводилась більше одного року.

Окрім зазначених актів перевірок, в матеріалах кримінальної справи також міститься “Акт перевірки правильності оприбуткування та видачі путівок на санаторно-курортне лікування в Ужгородському національному університеті”, проведеної спеціалістами Закарпатського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в якому відсутні посилання на підстави проведеної перевірки, однак зазначено, що перевірка була проведена з відома Сливки В.Ю. і порушень не виявлено та “Акт про результати зустрічної перевірки з питань використання коштів Державного бюджету, виділених на заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення в УжНУ за період 2002-2003 та поточний 2004р.р.” від 21.08.2004р., яка була проведена контрольно-ревізійним відділом в м. Ужгороді ДКРС в Україні на виконання плану основних питань роботи контрольно-ревізійного відділу в м. Ужгороді вже після смерті Сливки В.Ю.

Допитана з приводу проведення цих перевірок головний бухгалтер УжНУ Боднар М.Ю. на досудовому слідстві і в суді пояснила, що, цитую: За останні три роки в УжНУ проводились планові перевірки відповідними контролюючим органами, а саме: контрольно-ревізійним управлінням, Пенсійним фондом України, податковою інспекцією, відділом соціального страхування. Ці перевірки проходили раз в два роки відповідним контролюючим органом. За наслідками планових перевірок виявлялись несуттєві порушення, кримінальні справи не порушувались. Перевірки проводились у звичайному режимі і не було ніякої упередженості зі сторони працівників контролюючих органів. За наслідками проведених перевірок кримінальні справи не порушувались, а виявлені порушення усувались в установленому законом порядку.

Правоохоронні органи до 2004 р. УжНУ не перевіряли. Лише в поточному році робили перевірку співробітники СБУ з питання достовірності підписів в платіжних відомостях та видачі заробітної плати іншими особами за довіреністю. Порушень не було виявлено.

В поточному році була перевірка контрольно-ревізійним управлінням в Закарпатській області, яка почалась 25.02.2003р., а закінчена 16.01.04р. за дорученням СБУ з питань законності витрачання бюджетних коштів на кредитування здобуття вищої освіти, та наукових проектів, та дотримання фінансової дисципліни.

30.03.2004р. Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді розпочато позапланову документальну перевірку УжНУ, яка на даний період незавершена, оскільки нам не надано акту перевірки.”

Аналогічні показання дала в ході досудового слідства  Боднар М.І. і при допиті її 14.01. 2005р. в якості свідка і підтвердила, що: “…я не можу сказати, щоб за останні два роки кількість проведених в УжНУ перевірок збільшилась або зменшилась, всі вони проводились планово з року в рік”. Зазначені показання Боднар М.І. повністю підтвердила і в судовому засіданні.

 

З листа першого заступника начальника УМВС України в Закарпатській області  Шаранича С.О. від 03.06.2004р. за вих. №29/1768, надісланого прокурору м. Ужгород, вбачається, що на протязі 2004р. була проведена лише одна перевірка матеріалів: “ які надійшли з обласної прокуратури за №04 від 19.04.2004р. по заяві громадянина Головея В.М., мешканця м. Ужгород, вул.8-го Березня 24/16, працюючого викладачем кафедри філософії УжНУ, щодо зловживання службовим становищем, хабарництвом з боку посадових осіб УжНУ”.

Перевірку було проведено співробітниками відділу по боротьбі з корупцією, всі матеріали направлені до обласної прокуратури 30.04.2004р., за вихідним номером №29/1380 від 30.04.2004р.”

Допитаний  під час досудового слідства доцент кафедри філософії УжНУ Головей  Василь Михайлович підтвердив, що він за власною ініціативою звернувся з заявами до начальника управління СБУ в Закарпатській області та начальника Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, в яких піддав різкій критиці діяльність ректора УжНУ Сливку В.Ю. та викладачів університету Блецкана М.І., Пітюлича М.І., Лендела В.Г., стверджуючи, що в університеті процвітають такі явища, як хабарництво і “блат”. Зокрема, допитаний в якості свідка 20.01.2005р. Головей В.М. показав, що: “весною 2004р. я звернувся з письмовою заявою до УСБУ про ненормальні умови, які були створені в УжНУ, зловживання, несправедливість і неповагу. Заяву я написав з власної ініціативи.”

В кримінальній справі, крім матеріалів вищезазначених перевірок, містяться і відмовні матеріали за результатами перевірки, проведеної співробітниками управління СБУ в Закарпатській області та Ужгородського МВ УМВС України щодо факту отримання заробітної плати за секретаря деканату філологічного факультету Бідзілі М.І., методистом цього ж факультету Блищак О.П.

З цих матеріалів вбачається, що ця перевірка була ініційована помічником начальника 1-го напрямку ВЗНД та КЗБТ управління СБУ в Закарпатській області Симочко В., про що свідчить його рапорт від 08.04.2004р., №5/2417 на ім’я начальника відділу ЗНД та КЗБТ УСБУ в Закарпатській області Лях О.В.і до її організації та проведення Різак І.М. також не причетний.

Матеріали кримінальної справи також не містять показань осіб, які проводили перевірки в УжНУ, та осіб, діяльність яких перевірялась, про причетність до організації та проведення цих перевірок Різака І.М., або про його намагання будь-яким чином та в будь-який спосіб вплинути на їх результати.

На досудовому слідстві і в суді в якості свідків були допитані начальник ДПІ у м. Ужгороді Бадида М.П., її перший заступник Чухрай О.І., її заступник Зюріна Л.В., начальник відділу оподаткування фізичних осіб Собко Г.М., працівники цієї установи Марченко П.П., Стефанович Т.М. та Войнович Н.М., які  детально пояснили, що позапланова перевірка в УжНУ у 2004-2005 р.р. проводилась відповідно до вимог чинного законодавства, обґрунтовано, за власною ініціативою працівників ДПІ в м. Ужгород,  і була викликана необхідністю перевірки правильності використання та витрат в УжНУ великих пільгових грошових оборотів. Всі зазначені свідки як на досудовому слідстві, так і в суді категорично заперечували  будь-яку причетність до цієї позапланової перевірки як Різака І.М., так і посадових осіб Закарпатської ОДА.

 

Таким чином, сукупність вищезазначених проаналізованих доказів прямо і однозначно свідчить, що всі перевірки, які були проведені в УжНУ на протязі 2001-2004р.р. були плановими, проводились відповідно до вимог чинного законодавства і до проведення жодної із них Різак І.М. не причетний ні прямо, ні побічно.

Ці ж докази також прямо і однозначно свідчать про незаконність, необґрунтованість, голослівність та надуманість обвинувачення органом досудового слідства Різака І.М. в організації різного роду перевірок в УжНУ силами правоохоронних та контролюючих органів, служби безпеки України.

Кваліфікуючи дії Різака І.М. за ч.2 ст.120 КК України за ознакою “ те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності  від винуватого”, орган досудового слідства в постанові не вказав, що Сливка В.Ю. знаходився в будь-якій залежності від Різака І.М. і не навів жодних даних на підтвердження цього факту. Не було здобуто таких доказів і в судовому засіданні. Більше того, в судовому засіданні встановлено і доведено, що ректора УжНУ обирає вчена рада, що Сливка В.Ю. вже був обраний на сім років, що університет фінансується Міністерством освіти України, і навіть за наявності такого бажання Різак І.М. не мав повноважень, використовуючи які зміг би добитися звільнення ректора з займаної ним посади.

Тепер щодо  організації “цькування” в пресі:

Крім того, що встановлені в такий спосіб “злочинні дії” не ідентифікуються з жодним складом злочину КК України, вони є свідомо неправдивими і повністю спростовуються зібраними по справі доказами, в тому числі, і показаннями допитаного в якості свідка Темнова М.Ю.

Обвинувачення Різака І.М. в тому, що у квітні 2004р. він викликав Темнова М.Ю. у свій службовий кабінет іпровів з ним бесіду, під час якої дав Темнову М.Ю. усну вказівку негативно  висвітлювати у керованому ним друкованому засобі масової інформації, газеті “Правозахист” роботу ректора Сливки В.Ю. – не відповідає матеріалам справи і повністю спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Таких показань Темнов М.Ю. не давав ні на одному з допитів на досудовому слідстві.

В суді Темнов М.Ю. також твердо і категорично заперечував отримання від Різака І.М. в будь-якій формі та в будь-який спосіб вказівок цькувати Сливку В.Ю. в засобах масової інформації і зокрема, в керованій ним газеті “Правозахист”. Відповідаючи на задані мною йому питання, Темнов М.Ю. відповів суду: “Різак мене не викликав і ніяких вказівок не давав, тим більше в квітні. Вказівок висвітлити Сливку негативним способом не давав. Цих подій не було. Публікації які є – були не за вказівкою Різака…статті опубліковані не за вказівкою Різака, до їх друкування він не має жодного відношення. Коцур не казав, що його прохання виходить від Різака..”

Відповідно до роз’яснень, даних в абзаці 2 п.28 постанови ПВСУ від 27 березня 1992р. №4 ( зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993р. №3 та від 3 грудня 1997р. №12) “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”, систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).

В постанові про притягнення Різака І.М. як обвинуваченого не наведено жодних фактів тривалого принизливого ставлення Різака І.М. до Сливки В.Ю., фактів нанесення Різаком І.М. Сливці В.Ю. в будь якій формі образ, глумління над ним або вчинення інших неправомірних дій.

Аналіз текстів вищезазначених публікацій а газеті “Правозахист” переконливо свідчить, ЩО ВОНИ НЕ МІСТЯТЬ жодних образ, глумління або принизливого ставлення до Сливки В.І. з боку авторів.

Зокрема:

-                                                              в статті під назвою “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта ”, опублікованій редколегією інформаційних видань газети в №13 від 30.03.2004 року ( передрук з інтернет-сайту “Закарпатський кримінальний калейдоскоп”, видання якого знаходиться в Росії ) описуються порушення, які, на думку автора, мають місце на факультеті романо-германської філології УжНУ, критикується завідуючий кафедрою англомовної філології  М.Полюжин і стверджується, що він “нелегітимно” був обраний членом вченої ради УжНУ. Сливка В.Ю. у вказаній статті згадується лише в одному абзаці: “Отож волаємо до Вас, пане ректоре — налагодьте моральний клімат на нашому факультеті. Віримо, що Ви це зробите!”. Слід зауважити, що в постанові про притягнення як обвинуваченого, Різак І.М. обвинувачується слідчим у дачі незаконних вказівок Темнову М.Ю. з квітня 2004р., а зазначена публікація надрукована в газеті “Правозахист” у березні 2004р. — тобто до того, як ніби були отримані Темновим М.Ю. такі вказівки від Різака І.М.

Незважаючи на це, попри встановлений час “вчинення злочину”, Різаку І.М. інкримінована причетність і до цієї публікації.

-                                                              в статті під такою самою назвою “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта ”, опублікованої  в №14 від 6.04.2004 року за підписом Петра Остапенка (передрук з інтернет-сайту ЗКК) продовжується обговорення проблем на факультеті романо-германської філології УжНУ і вся критика спрямована проти завідуючого кафедрою англійської філології ФРГФ М. Полюжина, який, як вказує у вступній частині статті автор, погрожує редакції судовим позовом. Про Сливку В.Ю. в цій статті всього декілька речень: “Восени 2003 року, в колі наближених осіб, М.Полюжин говорить, що він та єдина особа, яка може претендувати на крісло нинішнього ректора пана Сливки. На цілком доречне зауваження, що ця посада передбачає 7 років обіймання крісла, пан М.Полюжин наголосив, що це все дрібнички”.

 

-                                                              в статті під такою же назвою “SOS студентів РГФ або врятуйте від декана – пройдисвіта ”, опублікованої в №15 від 20.04.2004 року ( передрук з інтернет-сайту ЗКК ) автор Петро Остапенко продовжує критику М.Полюжина та декана факультету С.Бобинець і зокрема, проведення повторних виборів, після перемоги на попередніх виборах на посаду завідуючого кафедрою. Про Сливку В.Ю. сказано наступне: “Під кінець виборів до аудиторії, де вони відбувалися, завітав і сам ректор В.Сливка, щоб привітати переможницю — пані Фабіан…Одразу ж після виборів на стіл ректора була покладена заява про нелегітимність виборів…Незважаючи на те, що ректор був свідком першого туру виборів та його довірені особи… підтвердили легітимність цього процесу, п. В.Сливка погодився із заявою “ заколотників”- вимогою про перевибори. Одночасно з боку опозиції факультету РГФ надійшла заява протилежного змісту, яку підписала більшість представників трудового колективу. …її… проігнорували. До речі, запитання до пана В.Сливки. Про що ви думали, пане, коли вітали із законною перемогою обранця від факультету п. Фабіан? Це все ви одразу забули? Цікаво з яких причин? А може пан М.Полюжин поклав вам на стіл більш “переконливі” докази?! Хіба це не є зрадою принципів рідної “альма-матер”?! Зневірені працівники факультету, як не дивно, витримавши всі цькування, вдруге обрали професора М.Фабіан… та недовго раділа і сама переможниця. Те, що її перемога “піррова”, дав зрозуміти сам пан ректор. Він просто забув її привітати”. Далі в статті йдеться про сприяння ректора процесу виборів вченої ради.

-                                                              В цьому ж номері опублікована стаття студента факультету журналістики П.Білецького “УжНУ очима студента, або як розправилися з Шевченківським стипендіатом”, в якій стосовно В.Сливки написано: “ мені сказали, що я відрахований ще тиждень тому…Одразу…вирішив апелювати до ректора. Однак пан Сливка навіть не захотів дізнатися про причину мого відрахування. Натомість, нехтуючи всім людським, вигнав мене із свого кабінету”. “У мене нема часу з вами морочитися» ,- аргументував свій вчинок ректор”.

-                                                              в статті “ Критичні дні і райська насолода УжНУ”, опублікованій в №16 від 27.04.2004 року, ( автор Надія Невмеруща, передрук з “Вісника”) знову піддається критиці керівництво ФРГФ, зокрема декан Бобинець С.С. та зав. кафедрою англійської філології  Полюжин М.М. Стверджується, що викладачі Фібіан М.П., Завальска Г.П., Гвоздяк О.М. Добровольска О.Я. піддаються з боку останніх цькуванню і переслідуванню. В.Сливка в цій статті не згадується. В цьому ж номері опублікований лист Вікторії Р. з м. Ужгород під назвою “Не все-правда”, в якому вона становиться на захист Полюжина М.М. і критикує викладача Добровольску О. І. В цій публікації критикується виключно поведінка викладача Добровольскої О. І в цій публікації В.Сливка не згадується і критичних матеріалів стосовно нього, його діяльності, поведінки — ця публікація не містить.

-                                                              в статті “Золотий фонд” педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний ?!” опублікованій в №17 від 11 травня 2004р., описаний життєвий шлях педагога УжНу Онипко В.О. і лише в одному абзаці згадується В.Сливка, цитую: “Декан з розумінням віднісся до прохання Валентини Олексіївни: “Звичайно, працюйте! Такі, як Ви, викладачі, складають “ Золотий педагогічний фонд” нашого факультету. Окрилена такою людяністю жінка попрямувала до ректора УжНУ пана Сливки, щоб підписати у нього трудовий контракт. Та щойно Валентина Олексіївна увійшла до кабінету, зразу ж у різкій формі видав: “Як, Ви ще не на пенсії?! Ідіть до проректора та спробуйте вирішити питання подальшого вашого перебування на посаді викладача з ним. Не пішла!…” В цьому ж номері передрук невеличкої інформації про хабарі на філфаці УжНУ. Однак, про В.Сливку жодного слова.

-                                                              в статті під назвою “УжНУ іншими очима, або відповідь Шевченківському стипендіату”, опублікованій в №18 від 18 травня 2004р., надруковано шість невеликих заміток. Чотири з них, під назвами “Вивчили”, “Інший погляд на “Погляд”, “Зіркова” хвороба стипендіата” та “Працюй, навчаючись, чи вчись, працюючи”, за підписом Олександри Соловйової, студентки відділення журналістики УжНУ. Дві, під назвами “Бути чи не бути студентом ФРГФ” та  “Корупційну тему в УжНУ Закрито? Студенти кажуть: НІ!” без посилання на авторів.  В цих замітках В.Сливка також не згадується і критику на його адресу вони не містять.

В статті “Корупційну тему в УжНУ Закрито? Студенти кажуть: НІ!” піддані критиці Полюжин М.М., ситуація на ФРГФ та позиція ректора в цьому конфлікті: “Після першого скандалу на філфаку справа зайшла настільки далеко, що так можна було не тільки кадрові питання і не тільки на рівні факультету, але і на рівні універу вирішувати. Після скандалу на ФРГФ усі чекали на оргвисновки. Але… Як говорять студенти, один з героїв наших попередніх публікацій уже після скандалу, дістав медаль з рук ректора, з якою красується перед студентами, тим самим дає зрозуміти, що тему закрито. А чи закрито ? Скоріше за все, що при цьому ректорові дійсно закрив. Хоча, як нам повідомили з італійських джерел, з яких надійшли матеріали про деякі кримінальні оборудки, вимальовується така собі фінансова пірамідка, на вершині якої стоїть той, який криє. Про це свідчить і останнє засідання наукової ради УжНУ, на який про скандал ні гу-гу…Бідні наші студенти! Та й батьків шкода. ..Хабарі для них занадто непідйомні. Вже поговорюють, що при нинішньому керівництві вже найближчим часом УжНУ має всі шанси стати найдорожчім вузом України…Центральної Європи. А це ще одне досягнення, яке буде величезними буквами вписане в кримінальну історію України і червоною ниткою вшиється в історію Ужгорода…Керівництво УжНУ, пишайтеся цим, бо ви того варті”.

-                                                              в статті під назвою “Чого бояться віртуальні автори з кафедри журналістики УжНУ”, опублікованій в №19 від 25 травня 2004р. (вже після самогубства В.Сливки, в зв’язку з чим вплинути на прийняте ним рішення вона об’єктивно не змогла), також немає жодної критики на адресу В.Сливки. В цій статті П. Білецький полемізує з “так званою пані Соловйовою”з питань фахового рівня викладачів факультету журналістики УжНУ.

Отже, з вищенаведених текстів видно, що вони спрямовані на інформування суспільства про події, які мали місце в навчальному закладі, що автори в цих публікаціях дійсно піднімали і обговорювали питання про порушення та нездоровий моральний клімат, які, на їх думку, виникли серед викладачів та студентів факультету романо-германської філології УжНУ. Критикували непослідовну позицію, яку, також на їх власну думку, В.Ю.Сливка зайняв у цьому конфлікті, і яка проявилась в тому, що він спочатку погодився з перемогою на виборах М.Фабіан, а потім позицію змінив і погодився провести перевибори. Піддають критиці поведінку і позицію В.Ю.Сливки, яку він зайняв в питаннях, пов’язаних з відрахуванням з УжНУ Шевченківського стипендіата та першого лауреата премії імені М.Бабидорича П.Білецького та з працевлаштуванням педагога УжНУ Онипко В.О. Стверджують, що на факультетах УжНУ має місце хабарництво і корупція.

Однак, в публікаціях ця критика та оціночні судження викладені в коректних формах і виразах, вони не були тривалими і не містять жодних образ на адресу В.Сливки, а тим більше, глумління на над ним або приниження його людської гідності.

Окрім того, ніколи і ніким, в тому числі і органом досудового слідства не встановлено, що факти і події, про які розказувалось в зазначених статтях є неправдивими, наклепницькими, брудними.

Під час проведення досудового слідства в якості свідків були допитані Сливка Н.В., Дьордяй В.С., Сливка Б.Ю., Болдижар М.М., Гиря В.І., Блецкан Д.І., Височанський Ю.М., Вегеш М.М., Барчан В.В., Пітюлич М.І., Котигорошко В.Г., Кондратюк С.В., Лавкай І.Ю., Цмур О.В., Маринець В.В., Лемак В.В., Нездоля М.Я., Полюжин М.М., Лендел В.Г., Сливка І.Ю., Офіцінський Р.А., Мікловда В.Р., Русин В.І.

Проявляючи явний обвинувальний ухил, слідчий Данча М.М. показання, дані зазначеними свідками на досудовому слідстві, в яких вони виказували особисті припущення, особисті думки та судження щодо відносин, які склалися між Сливкою В.Ю. і Різаком І.М., штучно підняв до рангу обвинувальних доказів.

Всім із зазначених свідків, які були допитані в судовому засіданні, я, окрім інших, задавав одні і ті ж запитання, запитання, які зобов’язаний був при допиті задати їм слідчий для встановлення істини, запитання які стосуються предмету доказування за ст.120 КК України, а саме – чи відомі їм факти і чи можуть вони їх навести суду, з вказівкою джерела, з якого вони отримані, які би підтверджували організацію Різаком І.М. з кінця 2003р.  перевірок в УжНУ правоохоронними та контролюючими адміністративними органами або факти, що підтверджують причетність Різака І.М. до цих перевірок будь-яким іншим чином або способом, організацію Різаком І.М. в засобах масової інформації цькування Сливки В.Ю., нанесення Сливці В.Ю. образ, глумління над ним, розповсюдження наклепницьких вигадок, або іншого принизливого ставлення до нього, або будь які інші факти (поза засобами масової інформації)  образ, нанесених Різаком І.М. Сливці В.Ю., глумління Різаком І.М. над Сливкою В.Ю., поширення Різаком І.М. наклепницьких вигадок про Сливку В.Ю., цькування Сливки В.Ю. Різаком І.М., або іншого принизливого ставлення Різака І.М. до Сливки В.Ю.

Всі свідки на ці запитання дали категоричну негативну відповідь і підтвердили суду, що такі факти їм невідомі. Більше того, свідки в судовому засіданні заявили, що слідчий перекручував дані ними на допиті показання, видавав їх власні судження за факти, які нібито мали місце в дійсності.

Так свідок Дьордяй В.С. заперечив дачу на досудовому слідстві показань, які були оголошені в судовому засіданні, зокрема показань про те, що  Сливка В.Ю. казав йому, що Різак І.М. ставиться до нього не по-людськи, що з Різаком І.М. Сливка В.Ю. не зміг знайти спільної мови із-за політики, що Сливка В.Ю. заважав Різаку І.М., оскільки був позапартійним, що відношення Різака І.М. до Сливки В.Ю. було вкрай негативним, що після призначення на посаду голови Закарпатської ОДА відношення між ними погіршились, що Різак І.М. мав до Сливки В.Ю. особисту неприязнь і показав суду, що він “так не казав”, що йому нічого не відомо про перевірки і про причетність до них Різака І.М., про нанесення Різаком І.М. Сливці В.Ю. образ, що протокол допиту він не читав, слухав неуважно, коли йому його зачитувала і “не усвідомлював, що це настільки може бути серйозно”. Цитую деякі показання Дьордяй В.С. в суді: “Деколи Сливка приходить і каже “Ми з Іваном посварилися”, деколи “Ми з Іваном кофе пили”. Різак не погрожував Сливці. Сливка — керівник УжНУ, Різак – області, ясно, що могли бути тренія. Із слів не можу сказати, що був тиск зі сторони Різака. Було, що є проблеми, вони посварилися. В адресу Сливки Різак що казав, не можу конкретно сказати, погрожуючих висловів не було. Могло бути неудовольство…”. Дьордяй В.С. настоював, що саме в суді він дав правдиві показання.

Свідок Офіцінський Р.А. уточнив в суді, що всі його показання щодо взаємовідносин Різака І.М. та Сливки В.Ю. стосується періоду 2001-02 р.р., коли Різак І.М. ще не був головою Закарпатської ОДА. Він також уточнив, що оголошені судом його показання, які містяться на а.с.129-130 т.4 кримінальної справ про те, що за час перебування Різака І.М. на посадах заступника та голови ОДА Сливка В.Ю. заважав Різаку І.М. з причини того, що тримався осторонь політичної боротьби і не дозволяв втягувати УжНУ в політичну боротьбу, що відносини між Різаком І.М. і Сливкою В.Ю. могли загостритись на початку Президентської виборчої компанії, яка почалась де-факто з весни 2004 року, є виключно його припущеннями.

Суттєво змінив свої показання в суді і свідок Вегеш М.М. – на даний час ректор УжНУ.

По — перше він підтвердив, що всі його показання про Різака І.М. та Сливку В.Ю., які він дав на досудовому слідстві, ґрунтуються на чутках. Цитую “Тоді були поширені відомості, що перевірка ініційована Різаком…Дуже багато ходило чуток. І Дьордяй користувався чутками, але якщо їх спитати – ніяких фактів у цих людей не було. Все-чутки…Ходили чутки, що все копається під ректора…У керівництві УжНУ ходили слухи, що все організовано…Тоді (при допиті) я казав слідчому, що все, що я кажу – це моя точка зору, я не маю ніяких доказів.”

По-друге, він відмовився від даних ним на досудовому слідстві показань про те, що в неодноразових розмовах Сливка В.Ю. говорив йому, що: “все це (перевірки, допити) замовлення голови ОДА Різака І.М. і висловлював сподівання на те, що голову ОДА поміняють і все закінчиться.” В суді Вегеш М.М. стверджував, що: “Сливка був скупий в словах, непослідовний. То він казав, що все надоїло, то казав — хай не буде змін. У керівництві УжНУ ходили слухи, що все організовано. Про тиск казав Пітюлич, а Сливка мовчав…Сливка конкретно нікому нічого не казав по жодному питанню. Я не маю фактів, що Різак тиснув на Сливку. Від Сливки я такого не чув. При мені він ніколи не називав Різака”. З приводу зміни та уточнення показань Вегеш М.М. пояснив суду, що його показання при допиті в якості свідка невірно були інтерпретовані та викладені слідчим в протоколі, а він підписав його уважно не вичитуючи, дослівно: “Якби я раніше брав участь у судових процесах, я б вичитував протоколи”. Щодо своїх показань на досудовому слідстві про те, що Сливка В.Ю. був за тероризованим, Вегеш М.М. пояснив, що це його суб’єктивна точка зору, яка ґрунтується не на фактах, а на тому, що він “страшно не любили ту владу” і вважав, що “все зло було поєднано в ній”.

По – третє, вінпідтвердив обґрунтованість проведення перевірки в інституті “Карпатознавства” при УжНУ, директором якого на той час він був, цитую : “Пізніше з’ясувалось, що ця перевірка мала всі підстави, оскільки керівництвом не була забезпечена сохранність археологічних цінностей”
Коментуючи свої показання на досудовому слідстві про те, що перевірка інституту “Карпатознавства” проводилась в унісон з публікацією брудних статей в друкованому виданні “Правозахист”, Вегеш М.М. пояснив суду, що це слідчий так трактував його слова, а головний бухгалтер УжНУ казала йому, що “перевірка в неї планова”.

Свідок Лемак В.В. почав давати показання суду з слів: “мені нічого не відомо про злочин. Все відомо зі слів Сливки. Навесні 2004р. спілкувався один раз. Він був у ректораті, казав, що йому тяжко, але жодним чином це не стосувалось Різака…Про перевірки я знав дуже уявно, я не знаю навіть з яких питань вони були. Я говорю про свої припущення щодо перевірок. Мені невідомі факти причетності Різака до перевірок.”

Свідок Мікловда В.П. заявив суду, що йому нічого невідомо про причетність Різака І.М. до проведення перевірок в УжНУ, про переслідування Різаком І.М. Сливки В.Ю., про вчинення будь яких неправомірних дій Різаком І.М. стосовно Сливки В.Ю, а також те, що він сумнівається, що Сливку В.Ю. довели до самогубства.

Свідок Лендєл В.Г. в суді відмовився від даних ним на досудовому слідстві показань про те, що Сливка В.Ю. уточняв в його присутності від кого “виходять його проблеми”, маючи на увазі Івана Різака, і казав йому, що за критичними публікаціями в пресі і перевірками стоїть його учень. Лендєл В.Г. також показав в суді, що йому нічого невідомо про перевірки, які проводились в УжНУ, невідомі будь-які факти про вчинення Різаком І.М неправомірних дій щодо Сливки В.Ю. Пояснюючи суду часткову зміну своїх показань, Лендєл В.Г. пояснив, що особисто протокол допиту не читав, оскільки не взяв з собою окуляри, не пам’ятає, щоб протокол зачитувався йому слідчим, і що з протоколу прізвище Різак він би убрав.

Показання свідків Русина В.І., Маринець В.В., Височанського Ю.М., Нездоля М.Я., Барчан В.В., Блецкан П.І., Лавкая І.Ю., Полюжина М.М. на досудовому слідстві також не містять будь-яких даних про вчинення Різаком І.М. протиправних дій стосовно Сливки В.Ю., а в судовому засіданні вони категорично заперечували володіння ними інформацією про причетність Різака І.М. до проведених в УжНУ перевірок, організації негативних публікацій про УжНУ і Сливку В.Ю. в ЗМІ, або вчинення Різаком І.М. інших неправомірних дій щодо Сливки В.Ю. – нанесення йому образ, глумління над ним, принизливого відношення до нього.

Щодо перевірок проведених в УжНУ Маринець В.В. показав, що: “по перевірках нічого негативного не було” і про перевірки він докладно нічого не знає, що проведення і результати перевірок він з Сливкою В.Ю. не обговорював, що йому невідомо, щоб у Сливки В.Ю., “були складні стосунки з кимось”.

Височанський Ю.М. показав, що на останніх виборах Сливки В.Ю. ректором УжНУ у 2003р. “жодного втручання з боку ОДА і Різака не було”.

Розказуючи суду про його розмови з Сливкою В.Ю. з приводу проведених в УжНУ перевірок та негативних публікацій про УжНУ свідок Нездоля М.Я. пояснив, що Сливка В.Ю. “ні з ким не пов’язував публікації і перевірки”.

Свідок Барчан В.В. показала суду, що вона не розмовляла з Сливкою В.Ю. з приводу конкретних публікацій в газеті “Правозахист” і не може стверджувати стовідсотково, що його пригнічений стан напередодні смерті пов’язаний саме або лише з цими публікаціями.

За ствердженнями в суді свідка Блецкана Д.І. публікації в газетах не зачіпали особисто Сливку В.Ю. і останній ніколи йому не казав, що ці публікації пов’язані з Різаком І.М. або Закарпатською ОДА. А щодо перевірок, то Сливка В.Ю. особливо з цього приводу не хвилювався, в цілому був впевнений, що все гаразд.

І свідок Полюжін М.М. підтвердив в суді, що Сливка В.Ю. ніколи не казав йому, що перевірки в УжНУ і публікації в газеті “Правозахист” були організовані Різаком І.М., або що останній причетний до них, не скаржився на те, що Різак І.М., або Закарпатська ОДА чинять на нього тиск і що йому, Полюжину М.М., такі факти невідомі і з інших джерел.

Ваша честь!

В судовому засіданні з різних причин не були допитані потерпіла Сливка Наталія Володимирівна –дружина колишнього ректора УжНУ Сливки В.Ю., її сестра Цмур О.В., його брати Сливка Борис Юлійович та Сливка Іван Юлійович, свідки Котигорошко В.Г., Пітюлич М.І., Болдижар М.М., Гиря В.І., на показання яких орган досудового слідства і прокурори також посилаються в обвинувальному висновку як на докази, що підтверджують обвинувачення Різака І.М. в доведенні до самогубства Сливки В.Ю. Показання зазначених осіб були перевірені в судовому засіданні. Аналіз цих показань свідчить, що вони є виключно їх власними, особистими оціночними судженнями, припущеннями, які не є конкретними, не ґрунтуються на фактах, джерело яких невідоме.

Всі вони допитані слідчим вкрай поверхово, без детального вияснення обставин, які є предметом доказування за ст.120 КК України.

Стверджуючи в своїх показаннях на досудовому слідстві, що з розмов з Сливкою В.Ю. у 1999р. їй стало зрозуміло, що йдеться про його політичний і моральний утиск, потерпіла Сливка Н.В. не конкретизує, а слідчий не виясняє це за власною ініціативою, зміст цих розмов, обставини і факти, про які їй розказував Сливка В.Ю. і на підставі яких вона дійшла до такого висновку.

Стверджуючи, що після призначення Різака І.М. головою Закарпатської ОДА посилився тиск на Сливку В.Ю., вона не вказує в чому конкретно цей тиск виразився та полягав, де, коли, ким і в який спосіб він був зроблений, не називає джерел, з яких вона отримала цю інформацію. Не називає керівні посади, прізвища, ім’я та по батькові представників СДПУ, які за її ствердженнями зайняли керівні посади в Закарпатській ОДА після призначення Різака І.М. на посаду голови Закарпатської ОДА. Не називає, кого з фізичних або юридичних осіб вона відносить до категорії “влади”, яку не влаштовував факт невиявлення в процесі перевірок суттєвих порушень в діяльності УжНУ. Не наводить фактів і не називає їх джерела, які б підтверджували, що проведенні в УжНУ перевірки дійсно були чисельними, що їх кількість збільшилась з березня 2004р., що вони були ініційовані саме Різаком І.М., що вони проводились безпідставно, необґрунтовано, незаконно. Не називає, яка поширена про Сливку В.Ю. в газетах і на телебаченні інформація містила образи та глумління, наклепницькі вигадки, факти іншого принизливого ставлення до нього. Ці обставини абсолютно не цікавлять і слідчого.

Згідно стверджень потерпілої Сливки Н.В. переслідування її колишнього чоловіка Сливки В.Ю. почалось не з моменту призначення на посаду голови Закарпатської ОДА Різака І.М., а у 1999 році з ініціативи керівництва Закарпатської ОДА, коли на посаді голови Закарпатської ОДА знаходився Балога В.І.

Ні в одному  поясненні, ні в одному допиті на досудовому слідстві Сливка Н.В. не стверджує, що її чоловік Сливка В.Ю. прямо, відверто і конкретно говорив їй, що саме Різак І.М. переслідує його, домагається усунення з посади, організовує чисельні необґрунтовані перевірки, організовує наклепницькі статті в засобах масової інформації. Зі слів потерпілої Сливки Н.Ю. в неділю 23.05.2004р. її чоловік Сливка В.Ю. сказав їй, що планує зустрітись з Різаком І.М., що має відносно Різака І.М. такий матеріал, що: “той загримить чи  засвітиться на всю Україну”.

І свідок Цмур О.В. не стверджує жодному з своїх  пояснень та показань, даних на досудовому слідстві, що Сливка В.Ю. казав їй, що саме Різак І.М. його переслідує, домагається усунення його з посади ректора УжНУ, що саме Різак І.М. причетний до “тиску”, до організації проведення чисельних перевірок УжНУ, до негативних публікацій про УжНУ в засобах масової інформації. Свої показання Цмур О.В. починає словами “мені відомо”, цитую: “мені відомо, що тиск на Сливку В.Ю. почав чинитися з кінця 2003 року, коли почались чисельні перевірки з боку різних контролюючих органів, якими не виявлялись суттєві порушення в діяльності навчального закладу. За цим почалось цькування Сливки В.Ю. в засобах масової інформації, де поширювалось несправедливе паплюження роботи УжНУ”. Слідчий Данча М.М., проявляючи явно обвинувальний ухил, обмежується цією в лапках “інформацією” і не обтяжує себе завданням вияснити, з якого джерела ця інформація стала відомою Цмур О.В., на чому ґрунтуються її ствердження про те, що перевірки в УжНУ “ були чисельними”, що почались вони саме в 2003р., не просить Цмур О.В. назвати засоби масової інформації в яких, за її ствердженнями, почалось цькування Сливки В.Ю. і “поширювалось несправедливе паплюження УжНУ”, не виясняє, чи відомі їй факти про причетність до описаних нею подій Різака І.М.

Показання свідка Пітюлича М.І. також не містять будь-яких даних, які б мали значення для даної справи, не містять інформації, яка б підтверджувала обвинувачення Різака І.М. по даному епізоду. Пітюлич М.І.  розказує слідчому про те, що з грудня по березень 2003р. працівниками СБУ України в Закарпатській області перевірялась робота археологічної лабораторії УжНУ, були виявлені порушення – професори Котигорошко В.Г. та Вегеш М.М. не здали в Держспецхран дві монети, які були знайдені при розкопках. У зв’язку  з цією перевіркою з управління охорони пам’яток ОДА в УжНУ надійшов лист, в якому просили повідомити, чи має Котигорошко В.Г. дозвіл польового комітету на розкопки, чи здані археологічні знахідки на зберігання, чи є в наявності звіт про археологічні розкопки за 2003р. З цих же показань Пітюлича М.І. видно, що недоліки в роботі працівників лабораторії перевірка таки виявила і наказом колишнього ректора УжНУ Сливки В.Ю. винні особи були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. В своїх показаннях свідок Пітюлич М.І. також розказує, як Сливка В.Ю. сприймав публікації про роботу УжНУ в газеті “Правозахист”, однак вони є “пустими, нульовими” на інформацію, яка є предметом доказування за даним епізодом обвинувачення, а саме, на інформацію, що підтверджує або спростовує причетність Різака І.М. до вчинення передбачених кримінальним законом, зокрема ст.120 КК України, неправомірних дій стосовно Сливки В.Ю.

Такими же “пустими і нульовими” на інформацію, яка є предметом доказування при обвинуваченні за ст. 120 КК України, є показання на досудовому слідстві і свідків Котигорошко В.Г. та Гирі В.І.

На досудовому слідстві показання про те, що Сливка В.Ю. казав їм, що на нього чинить тиск Різак І.М. дали лише три допитані в якості свідка особи – брати Сливки Володимира Юлійовича — Сливка Іван Юлійович і Сливка Борис Юлійович та Болдижар Михайло Миколайович.

При допиті його 17 лютого 2005р. прокурором — криміналістом прокуратури Закарпатської області Бішком А.А. Сливка Іван Юлійович, розказуючи про свої розмови з братом Сливкою В.Ю., показав, що, цитую дослівно: “ …Він (Сливка В.Ю.) говорив відверто, що відчуває переслідування з боку голови обласної адміністрації Різака Івана Михайловича…При цьому він наголошував, що переслідування з ініціативи Різака І.М. проводяться за допомогою СБУ, податкової інспекції і адміністрації, шляхом проведення неодноразових, а більш точно систематичних перевірок названими так і іншими правоохоронними органами області та м. Ужгорода”, що ці перевірки, передачі по телебаченню та публікації в газетах принижують його, Сливки В.Ю., людську гідність.

Сливка І.Ю. також розказує, без повідомлення джерела з якого це йому стало відомо, що на одній з колегій управління освіти Закарпатської ОДА Різак І.М. сказав, що: “Сливка В.Ю. дуже великий ректор і хоче керувати областю, я йому покажу”, що під час останньої розмови з Сливкою В.Ю останній розказував йому, що “переслідування і приниження з боку голови адміністрації Різака І.М. не зменшились, а навпаки стали більш частими”, що причиною переслідувань є ї те, що він, Сливка В.Ю., не підтримує політику СДПУ(о) і що все це закінчиться з приходом до влади Ющенка В.Ю. Одночасно Сливка І.Ю. повідомляє допитуючого, що і він переслідувався Різаком І.М.- ще у 1999р. за ініціативою Різака І.М. його було звільнено з посади заврайоно Воловецької райдержадміністрації.

З аналізу зазначеного допиту Сливки І.Ю. видно, що і прокурор-криміналіст Бішко А.А. не виявляє бажання поставити Сливці І.Ю. питання, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, не просить Сливку І.Ю. назвати джерело, з якого йому стало відомо про виказані Різаком І.М. погрози на адресу Сливки В.Ю. на розширеній колегії управління освіти ОДА.

Можливо Сливка В.Ю і сказав своєму брату Сливці І.Ю. процитовані мною з його протоколу допиту слова. Але в цих словах відзеркалено виключно відчуття Сливки В.Ю. щодо Різака І.М., приписування Сливкою В.Ю. Різаку І.М. вчинків, без наведення будь яких фактів, що підтверджуюють його, Сливки В.Ю, ствердження, припущення  і висновки. Матеріалами досліджуваної нами кримінальної справи будь-яка причетність Різака І.М. як до проведення перевірок в УжНУ, так і до негативних публікацій про діяльність УжНУ в засобах масової інформації не тільки не підтверджена, а спростована, тому, навіть якщо допустити, що Сливка В.Ю. і мав такі відчуття, то слід визнати, що вони були необґрунтованими та хибними.

Допитані в якості свідків Сливка Б.Ю. та Болдижар М.М. дали показання в значній мірі аналогічні показанням Сливки І.Ю. Показанням цих свідків — Сливки І.Ю., Сливки Б.Ю. і Болдижара М.М. притаманні одинакові ознаки – відсутність в переданих ним словах Сливки В.Ю. посилання на факти, якими він, Сливка В.Ю., обґрунтовував свої відчуття, припущення та ствердження про переслідування його Різаком І.М., про “неймовірний тиск” з боку Різака І.М., про вчинення Різаком І.М. щодо нього, Сливки В.Ю., всіх інших неправомірних дій, описаних в протоколах допитів.

Аналізуючи показання свідків обвинувачення, я неодноразово звертав Вашу увагу на вкрай поверховий допит слідчими цих свідків, на відверто проявлене ними бажання не задавати їм прямі та конкретні питання щодо їх обізнаності про факти, які відносяться до даної справи, питань, в яких би їх просили назвати конкретно, в чому полягав і виразився “шалений тиск” Різака І.М. на Сливку В.Ю, які конкретно перевірки і ким були проведені за вказівкою Різака І.М., до проведення яких конкретно перевірок він причетний будь-яким іншим чином, побічно, які конкретно негативні публікації про діяльність УжНУ були організовані Різаком І.М., які дані, які містяться в цих публікаціях є наклепницькими, неправдивими, ображають і принижують гідність Сливки В.Ю., тощо, тощо.

Буде закономірним питання – чому слідчі так поступили. Відповідь лежить на поверхні — вони усвідомлювали і заздалегідь передбачали, що такі запитання негайно виведуть їх “чисту воду”, такі запитання покажуть, що допитувані ними в якості свідків особи не є носіями будь-якої інформації, яка визнана законодавцем необхідною для порушення кримінальної справи і притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 120 КК України.  Вчинення таких дій є злочином. Якщо припустити, що це не так, то їх треба негайно звільняти з займаних посад за професійну некомпетентність.

Але навіть якщо гіпотетично припустити, що між покійним Сливкою В.Ю. і Різаком І.М. особисті відносини погіршились, що вони переросли в неприязнені, що Різак І.М., перебуваючи на посаді голови Закарпатської ОДА, організував перевірки в УжНУ, давав вказівки і рекомендації працівникам засобів масової інформації критично висвітлювати роботу УжНУ, хотів усунути з посади ректора УжНУ Сливку В.Ю. та домогтися призначення на цю посаду свого брата Різака В.М., то і тоді в його діях були би відсутні ознаки злочину, передбаченого ст.120 КК України, оскільки законодавець в якості обов’язкової умови для притягнення до кримінальної відповідальності за зазначеною статтею, передбачає вчинення таких дій виключно у передбачений законом спосіб – шляхом систематичного приниження гідності потерпілого, який полягає у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширені наклепницьких вигадок про нього, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Докази, що підтверджують вчинення саме таких дій Різаком І.М. щодо Сливки В.Ю., в матеріалах кримінальної справи відсутні.

В процесі розслідування даної кримінальної справи, на виконання постанови органа досудового слідства від 28 березня 2005р., судово-психіатричними експертами Львівської обласної державної психіатричної лікарні була проведена посмертна комплексна судова психолого-психіатрична експертиза Сливки В.Ю., про що складено акт №112 від 11 травня 2005р.

 

За висновками комісії експертів Сливка В.Ю.: “ при житті хронічним психічним захворюванням, недоумством чи іншим важким психічним розладом не страждав, жодних відхилень в психічному розвитку не мав. Протягом останніх місяців життя у Сливки В.Ю. розвинулась інсомнія (безсоння неорганічного генезу), яка виникла на фоні тривалої стресової ситуації. У вигляді клінічної версії також можна вважати, що Сливка В.Ю. протягом останніх місяців життя міг страждати на розлад адаптації з переживанням симптомів тривоги… Сливка В.Ю. впродовж життя був гармонійною, інтелектуально-спроможною, соціально та професійно орієнтованою та адаптованою особою, жодних відхилень в психічному розвитку не мав. Його не можна характеризувати як особу з підвищеною агресивністю, жорстокістю, підкорюваністю та з ухильною поведінкою. Жодних індивідуально-психологічних особливостей, які б могли розглядатись у вигляді мотивів для спричинення собі тілесних ушкоджень у Сливки В.Ю. не виявлено. В момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. теоретично міг бути в стані гострої афективної реакції на стрес, яка б могла  виникнути за механізмом “останньої краплі” (ключового переживання), при наявності додаткового стресового фактору безпосередньо перед самогубством. Враховуючи відсутність свідків самогубства, неможливість дослідження емоційних переживань та мотивації поведінки в момент спричинення собі тілесних ушкоджень, визначити в якому саме конкретному емоційному стані (страх, розгубленість, відчай, безвихідь, емоційний стрес та ін.) перебував Сливка В.Ю. та як впливало це на його поведінку, не є можливим.

Фруструюча ситуація, створена навколо Сливки В.Ю., була значимою для його особистості та могла привести до виникнення затяжного розладу адаптації або гострої реакції на стрес, які гіпотетично могли провести до скоєння ним самогубства. Наявна тривала стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., дула викликана різними вищевикладеними стресовими чинниками, хоча в переживаннях Сливки В.Ю. стресової ситуації домінували суб’єктивно значимі для нього переживання, пов’язані з діями Різака І.М.”

 

На думку захисту, зазначена експертиза є необґрунтованою, мотивується виключно на припущеннях, правильність і достовірність її висновків викликає сумнів, про що свідчить наступне:

 

ВІДСУТНІСТЬ АРГУМЕНТОВАНОЇ І ОБГРУНТОВАНОЇ  ДОСЛІДНОЇ ЧАСТИНИ ЕКСПЕРТИЗИ

В експертизі відсутній розділ “Дослідна частина”. Немає посилання на використані експертами методи дослідження і не вказано, який експерт які дослідження проводив.

Відсутність в експертизі дослідної частини і посилання на використані експертами методи при її проведенні, унеможливлює оцінку її обґрунтованості, проведення перевірки відповідності висновків експертів проведеним ним дослідженням, а також перевірку надійності, наукової обґрунтованості та правомірності використаних ними методів дослідження.

 

НЕДОСТАТНІСТЬ, ТЕНДЕНЦІЙНІСТЬ ТА ОДНОБІЧНІСТЬ НАДАНИХ ЕКСПЕРТАМ ДЛЯ ДОСЛІДНИХ МАТЕРІАЛІВ

Недостатність наданих експертам дослідних матеріалів констатована ними в “Мотивуючій частині” експертизи, де вони прямо вказують, що: “Враховуючи недостатність інформації у наданих матеріалах справи, які б однозначно характеризували цілісність психологічного портрету особистості Сливки В.Ю. та його психічного стану в період скоєння ним самогубства, відповіді на ряд питань можуть бути дані не в повному обсязі, у вигляді клінічних версій, які базуються на наявності окремих клінічних ознак, виявлених під час експертного дослідження”.

З матеріалів експертизи також вбачається, що висновки експертів обґрунтовані виключно показаннями тенденційно і умисно поверхово допитаних органом досудового слідства свідків, які в судовому засіданні свої показання повністю змінили і повністю заперечили будь-яку їхню обізнаність про факти переслідування Різаком І.М. Сливки В.Ю., вчинення Різаком І.М. неправомірних дій стосовно Сливки В.Ю., в тому числі і шляхом організації чисельних незаконних та необґрунтованих перевірок, а також  шляхом організації негативних публікацій про роботу УжНУ в ЗМІ.

 

 

НЕПРАВИЛЬНІСТЬ НАДАНИХ ОРГАНОМ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЕКСПЕРТАМ ВИХІДНИХ ДАНИХ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ ТА ПОСТАВЛЕННЯ ЕКСПЕРТАМ НА ВИРІШЕННЯ ПРАВОВОГО ПИТАННЯ, ЯКЕ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ ПО ДАНІЙ КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ

 

Ставлячи перед експертами шосте запитання: “Яким чином ситуація, створена навколо Сливки В.Ю., його індивідуально-психологічні особливості, могли вплинути на емоційний стан Сливки В.Ю. в момент спричинення собі т/у та чи перебувають вони в прямому причинному зв’язку з діями Різака І.М.?”, орган досудового слідства по-перше, не вказав і не розкрив в чому ця ситуація полягає, по-друге, надав експертам неправильні вихідні дані про те, що ця ситуація була створення саме Різаком І.М. і по-третє, поставив на вирішення експертам-психіатрам правове питання, яке не входить в їх компетенцію і є предметом доказування по кримінальній справі.

Виходячи за межі своєї компетенції, експерти-психіатри дали оцінку наданим їм органом досудового слідства вихідним даним, стверджуючи, що Сливка В.Ю. перебував під дією тривалої стресовій ситуації, створеної Різаком І.М., в якій домінували суб’єктивно значимі для нього переживання, пов’язані з діями останнього.

 

 

БІЛЬШІСТЬ ДАНИХ “МОТИВУЮЧОЇ ЧАСТИНИ” ЕКСПЕРТИЗИ, А ТАКОЖ БІЛЬШІСТЬ ЇЇ  ВИСНОВКІВ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ВИКОРИСТАНИМИ В ЯКОСТІ ДОКАЗІВ, ОСКІЛЬКИ Є ВІРОГІДНИМИ І ВИКЛАДЕНІ У ФОРМІ КЛІНІЧНИХ ВЕРСІЙ ТА НЕОБГРУНТОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

 

Так, за висновками експертів:

 

  1.   Лише у вигляді клінічної версії можна вважати, що: “Сливка В.Ю. протягом останніх місяців життя міг страждати на розлад адаптації з переваженням симптомів тривоги…”.

 

  1. В момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. в стані фізіологічного афекту не перебував, однак в цей момент : теоретично міг бути в стані гострої афективної реакції на стрес, яка могла б виникнути за механізмом “останньої каплі” ключового переживання, при наявності додаткового стресового фактору безпосередньо перед самогубством”.

 

  1. Внаслідок неможливості дослідження емоційних переживань та мотивацій поведінки в момент спричинення собі тілесних ушкоджень, не є можливим визначити, в якому саме конкретному емоційному стані (страх, розгубленість, відчай, безвихідь, емоційний стрес та ін.) перебував Сливка В.Ю. та як впливало це на його поведінку.

 

  1. Фруструюча ситуація, яка була створена навколо Сливки В.Ю., … лише могла : “ привести до виникнення затяжного розладу адаптації або гострої реакції на стрес, які гіпотетично могли привести до скоєння ним самогубства”.

 

 

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що наявні в справі висновки експертів-психіатрів містять лише гіпотетичні припущення у вигляді клінічних версій, а не обґрунтовані науковими спеціальними знаннями висновки.

Більше того, не зважаючи на відсутність дослідної частини та вірогідний характер висновків щодо психологічного стану Сливки В.Ю., так звані експерти, без жодних вагань, без посилання на конкретні матеріали справи, застосування спеціальних знань, явно виходячи за межі своєї компетенції, в категоричній формі дали відповідь на правове питання щодо наявності причинного зв’язку між діям Різака І.М. та перебуванням Сливки В.Ю. під дією не встановленої ані слідством, ані самими ж експертами стресової ситуації, і що в цій стресовій ситуації домінували суб’єктивно значимі для Сливки В.Ю. переживання, пов’язані з діями Різака І.М.

В порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, при призначенні і проведенні вищезазначеної експертизи, Різак І.М. був позбавлений можливості заявити відвід експертами, просити про призначення експертів з числа вказаних ним осіб, просити про постановку перед експертизою додаткових питань, давати пояснення експертам та пред’являти додаткові документи.

 

Ключ до розгадки висновків цієї так званої експертизи про те, що навколо Сливки В.Ю. була створена фруструюча ситуація, яка була значимою для його особистості та могла привести до виникнення затяжного розладу адаптації або гострої реакції на стрес, які гіпотетично могли провести до скоєння ним самогубства, а також про те,  що ця наявна тривала стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., була викликана різними вищевикладеними експертами стресовими чинниками, хоча в переживаннях Сливки В.Ю. в стресовій ситуації домінували суб’єктивно значимі для нього переживання, пов’язані з діями Різака І.М, дали допитані в судовому засіданні експерт-психіатр Маланчук та експерт-психолог Ефімов.

Як пояснив експерт-психіатр Маланчук А.З., зазначений висновок експертизи про наявність фруструючої стресової ситуації у Сливки В.Ю., та про домінування в переживаннях Сливки В.Ю. суб’єктивно значимих для нього переживань, які були пов’язані саме з діями Різака І.М., є повністю похідним від показань свідків, які слідчий надав у розпорядження експертам. Згідно його роз’яснень в суді, даючи такі висновки, експерти виходили з “правильності і доведеності наданих слідчим матеріалів”, з правдивості показань всіх свідків, які слідчий надав їм у розпорядження, кажучи іншими словами, експерти апріорі виходили з посилки, що факти, які інкримінуються у вину Різаку І.М. по епізоду доведення Сливки В.Ю. до самогубства, встановлені, доведені, істинні.

Тому, відповідаючи на шосте запитання слідчого, експерти зобов’язані були оговорити, що такий висновок має право на існування лише виключно за умови встановлення і доведеності вчинення Різаком І.М. щодо Сливки В.Ю. дій, які інкриміновані йому у вину. Що вони не зробили. Одним словом, Ваша честь, ця експертиза може бути допущена по справі в якості доказу, а всі її висновки прийняті до уваги судом, лише за умови, що суд визнає доведеним, що Різак І.М. вчинив щодо Сливки В.Ю. інкриміновані йому протизаконні дії,  що в судовому засіданні свого підтвердження не знайшло.

Аналізуючи риси характеру Сливки В.Ю., не можна дотримуватись принципу – про померлих або добре, або нічого. Досліджуючи матеріали цієї кримінальної справи слід дотримуватись принципу – Платон мені друг, але істина дорожче. Тому слід зазначити, що в основному характеризуючи Сливку В.Ю. з позитивної сторони, свідки в судовому засіданні називали і такі риси його характеру, які не можна віднести до позитивних. Характеризуючи Сливку В.Ю., свідок Русин В.І. стверджував, що: “в один день він міг цілуватись з Вами, а в інший не поздоровитись…був ректором вже третій термін. Це термін, коли людина думає, що може все і все дозволено. На засіданні деканів – їх 14, тільки я один дозволяв перечити йому, більше ніхто.. У Сливки була підвищена підозрілість. Він був абсолютно не передбачуваний у своїй поведінці … Дружина сильно впливала на нього… Він нікому не довіряв.”

Свідок Дьордяй В.С. наступним чином характеризує Сливку В.Ю.: “Сливка не був людиною, яка могла розкритися, не було людини, якій він скаржився. Сливка був самолюбивий, до критики ставився нетерпляче”.

Свідок Вегеш М.М. характеризує Сливку В.Ю. як людину закриту, замкнуту, аполітичну, байдужу до змін у владі, скупу на слова, непослідовну, який: “то казав, що все надоїло, то казав – хай не буде змін…Одного разу я сказав, що стануться зміни в ОДА, він відповів: “Навіщо, нехай все буде як є”.

Згідно показань на досудовому слідстві свідка Болдижар М.М., Сливка В.Ю. мав своїх людей в оточенні Різака І.М., які записували розмови Різака І.М. на аудіоплівку.

Однак, майже всі, допитані в суді по досліджуваному епізоду обвинувачення свідки одностайно стверджували, що не вірять у самогубство Сливки В.Ю., що перевірки в УжНУ та негативні публікації про роботу УжНУ в засобах масової інформації не могли бути причиною його смерті.

Окрім того, особи, які спілкувалися з Сливкою В.Ю за декілька днів до його смерті одностайно стверджують, що він не знаходився в пригніченому стані, а навпаки, перебував, як вони виражаються, “в нормальному гуморі”.

 

Я цитую їх.

Свідок Дьордяй В.С.: “В мене нема таких відомостей, щоб Сливка переживав з приводу публікацій в пресі”.

Свідок Русин В.І.: “…Особисто проти ректора я в цій газеті не бачив нічого…Сливка сприймав ці публікації нормально, як справжній чоловік – це неприємно, але намагаєшся зробити все, щоб такого не було. В статтях не про Сливку йшла мова, а про УжНУ… В квітні 2004р. його поведінка не відрізнялась – стандартно – однакова.”

Свідок Вегеш М.М.: “…ця людина не могла покінчити життя самогубством. Я з ним розмовляв за декілька днів до смерті, він був у нормальному гуморі…Я не відчував, що він готовий до самогубства…”.

Свідок Лемак В.В.: “Я не думаю, що замітки у малотиражній газеті могли на нього впливати…Він був ініціатором останньої зустрічі. 21.05.2004 р. – це була п’ятниця. До п’ятниці він був засмучений, а у п’ятницю – в нормальному гуморі”.

 

Свідок Мікловда В.П.: “Доведення Сливки до самогубства – дуже сумніваюся і вважаю, що такого не могло бути… Я сумніваюсь, що Різак довів ректора до самогубства”.

Свідок Лендєл В.Г.: “ Сливка не міг покінчити життя самогубством., він був сильною людиною…Критику Сливка сприймав як і кожен керівник”.

Свідок Маринець В.В.: “Я не повірив, що він покінчив життя самогубством. Він міг з людьми лагодити. Не знаю, щоб у нього були складні стосунки з кимось”.

Свідок Височанський Ю.М.: “Я давав покази два рази і на мою думку це не було самогубством. Сливку знав з 1973 року, працював з ним з 1975 року. Останній період зустрічався з ним щоденно. Я проректор. Тридцять років  ми зі Сливкою працювали спільно. Я його знав, це виважена особа, поміркована і не було ніяких підстав по службовій діяльності, щоб сталося самогубство, виходячи з його характеру і обставин. Самогубство не було пов’язане з публікаціями в “Правозахисті”. Для нього ці публікації не мали нічого важливого, особливого. Це дрібниця…Причина самогубства у цьому не могла бути.”

Свідок Блецкан П.І.: “ Зі Сливкою знайомий з 62 року, ми не поривали зв’язки. Публікації не зачіпали його особисто…Не вірю, що він покінчив життя самогубством із-за тих публікацій. Він любив життя…був сильною людиною”.

В даних на досудовому слідстві показаннях дружина Сливки В.Ю., Сливка Н.В. стверджує, що в суботу, 22.05.2004р., “вони з чоловіком весь день провели дома, порались по господарству. В цей день чоловік почував себе в хорошому гуморі, фізично працював, займався садом, косив траву”.

Вирушення Сливки В.Ю. з дому на зустріч з Різаком І.М. о восьмій годині ранку в неділю 23.05.2004р. з тим, щоб провести серйозну розмову з Різаком І.М. та пред’явити останньому компрометуючі матеріали, через які Різак І.М. мав “прогриміти на всю Україну”, а також повернення Сливки В.Ю. додому засмученим і подавленим і виказування ним слів: “ Все дуже погано, вже все запущене і мене знищать, у вівторок будуть статті у газеті “Правозахист”, це кінець” підтверджується по справі виключно єдиним доказом – показаннями потерпілої Сливки Н.В. на досудовому слідстві. Навіть якщо ці її показання визнати правдивими і достатніми для визнання, що цей факт дійсно мав місце, в зазначених показаннях Сливка Н.В. стверджує, що Сливка В.Ю. сказав їй, що зустріч з Різаком І.М. не мала місце. Отже, ці показання потерпілої Сливки Н.В. є доказом безпосередньої непричетності Різака І.М. до стану засмучення і пригнічення, в якому він перебував після повернення додому. Ці ж показання потерпілої Сливки Н.В. не містять жодних даних, які би підтверджували, що в такому засмученому і пригніченому стані Сливка В.Ю. продовжував перебувати до моменту смерті. Описуючи подальші події неділі 23.05.2004р. Сливка Н.В. показала, що оскільки останній тиждень перед смертю Сливка В.Ю. страждав на інсомнію, вона і її сестра Цмур О.В. вирішили запросити додому доцента Лавкая І.Ю. з тим, щоб він призначив Сливці В.Ю. сильне снодійне, який о двадцятій годині вечора прийшов до них додому. Як описує психологічний стан Сливки В.В. увечері 23.05.2004р.  Лавкай І.Ю. ? Цитую: “ прибувши на вказану адресу мене зустрів Сливка В.Ю. та його дружина. Сливка В.Ю. привітався,, був у доброму гуморі”. На його, Лавкая І.Ю. пропозицію трохи відпочити, Сливка В.Ю. відповів: “Що Ви, я завтра йду на роботу, бо був у відпустці і якщо піду на лікарняний, то недоброзичливці подумають, що я сачкую, а Ви напевно знаєте, що я все життя віддався роботі”.

І в показаннях свідка Цмур О.В. відсутні будь-які дані про те, що в неділю в день і увечері Сливка В.Ю. перебував у засмученому і пригніченому стані.

Останньою, хто бачив Сливку В.Ю. перед смертю, була його дружина Сливка Н.В. В даних нею на досудовому слідстві показаннях вона не описує його психологічний стан в понеділок вранці 24.05.2004р. як пригнічений, подавлений, засмучений, а навпаки, з її показань вбачається, що Сливка В.Ю. прокинувся рано, був енергійний, мав плани на робочий день, поголився, одягнувся, почав збиратись на роботу приблизно о 6-й годині, відзначив, що сон був короткий, однак саме вона настояла, щоб він прийняв виписані Лавкаєм В.Ю. ліки і залишився ще дома відпочивати. Погодившись на її пропозицію Сливка В.Ю. зателефонував проректору Маринцю В.В., попросив, щоб той провів нараду з деканами факультету і сказав, що він прийде пізніше. Після прийняття ліків на її запитання, чи залишиться він вдома, Сливка В.Ю. відповів, щоб вона йшла на роботу, а питання про його вихід на роботу в цей день вони вирішать коли вона повернеться з роботи додому в обідню перерву. Близько о 7 годині 45 хвилин, в той час коли вона виходила на роботу, Сливка В.Ю. спав у ліжку, а повернувшись додому близько об 11 годині вона виявила мертвого Сливку В.Ю. у ванні. Отже, смерть Сливки В.Ю. наступила в період часу з 7 год.45 хв. до 11 години.

Погодьтесь Ваша честь, що описана потерпілою Сливка Н.В., її сестрою Цмур О.В. і лікарем Лавкаєм І.Ю. поведінка Сливки В.Ю. в суботу 22.05, вдень і ввечері в неділю 23.05. і вранці 24.05.2004р. не була поведінкою пригніченої, засмученої, подавленої людини, яка збирається покінчити з власним життям, а була поведінкою людини, яка любить життя і хоче реалізувати свої життєві плани.

Таким чином, і показання найближчих до Сливки В.Ю. людей – його дружини Сливки Н.В., її сестри Цмур О.В. та лікаря Лавкая І.Ю, в черговий раз спростовують версію обвинувачення про самогубство Сливки В.Ю., про перебування ним перед смертю в засмученому, пригніченому стані, який був викликаний неправомірними діями щодо нього Різака І.М.

Висновок органа досудового слідства про вчинення Сливкою Ю.В. самогубства матеріалами кримінальної справи не підтверджений.

Проведені по справі судово-медичні експертизи дослідження обставин та причин настання смерті Сливки В.Ю. скоріш породжують питання, ніж дають на них відповіді.

З незрозумілих причин комісія судово-медичних експертів пропонує лише вірогідний час настання смерті: “…смерть Сливки В.Ю. могла наступити за 12 годин до розтину трупа”. Питання про механізм спричинення тілесних ушкоджень є також вірогідними, експерти стверджують, що “В якому саме положенні по відношенню до кожного пошкодження він знаходився – встановити неможливо”. Експерти дійшли вірогідного висновку про самоспричинення тілесних ушкоджень.

Що заважало експертам дати ствердні відповіді на поставлені питання – не відомо.

Орган досудового слідства не призначив судово-медичну експертизу  для відтворення обставин спричинення тілесних ушкоджень по слідам крові. Не поставив на вирішення експертизи питання:

-чи є місце виявлення тіла потерпілого місцем спричинення тілесних ушкоджень?

-які сліди крові мали бути на місці знаходження тіла потерпілого, виходячи з характеру тілесних ушкоджень?

-чи переміщувалося тіло потерпілого після спричинення смертельного поранення, виходячи з локалізації ушкоджень та слідів крові? Якщо так, то в якому напрямку?

-як довго в одному і в якому саме положенні знаходився потерпілий після спричинення тілесних ушкоджень?

-на якій висоті і в якому положенні знаходився потерпілий, виходячи з наявних слідів крові на місці події?

-як довго тривала кровотеча, з якої саме рани?

-де і протягом якого часу знаходився потерпілий після травм?

-які предмети взаємодіяли з слідами крові?

-яким чином (в який спосіб) потрапила кров на одежу (штани і кофту), та ніж з коричневою ручкою, що був на краю ванни, вилучену з місця події?

-чи були вчинені на місці виявлення тіла дії для знищення слідів крові на тілі, підлозі ванної кімнати, інших предметах?

 

Отже, за такої кількості нез’ясованих обставин сам факт вчинення Сливкою В.Ю. самогубства є більше ніж сумнівним.

Обвинувачення Різака І.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, є неконкретним за змістом, а також не обгрунтовано посиланням на факти, які свідчать про вчинення Різаком І.М. такого злочину.

Відповідно до роз’яснень, даних в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003р. №3 “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”, відповідальність за ст.365 КК України настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим становищем і пов’язані з її владними чи службовими повноваженнями.

Відповідно до роз’яснень, даних в п.4 цієї ж постанови ПВС України, перевищенням влади або службових повноважень визнається умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

При вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають враховувати, наскільки він був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки.

В п.5 вказаної постанови ПВС України зазначено, що під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

 

а)  вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

 

б)  вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, — за відсутності цих умов;

 

в)  вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

 

г)  вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

 

Всупереч вищевикладеним вимогам постанови ПВС України, слідчий в постанові про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого і в обвинувальному висновку не вказав:

 

-                                                              якими діями Різак І.М. явно вийшов за межі наданих йому службових або владних повноважень, якими він був наділений в силу займаної посади;

 

-                                                              які дії Різак І.М. вчинив щодо Сливки В.Ю., які не був правомочним виконувати;

 

-                                                              які дії вчинив Різак І.М. щодо Сливки В.Ю., які були компетенцією вищестоящої до Різака І.М. службової особи чи службової особи іншого відомства;

 

-                                                              які дії вчинив Різак І.М. щодо Сливки В.Ю., які дозволяються тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку;

 

 

-                                                              які дії вчинив Різак І.М. щодо Сливки В.Ю., які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Мною повно викладені аргументи неприйнятності фактів, викладених в межах обвинувачення за ст.120 КК України, і тому вони підтримуються мною в цій кваліфікації.

Ваша честь!

Одержання хабара означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Об’єктивна сторона одержання хабара характеризується декількома обов’язковими ознаками та являє собою прийняття службовою особою від іншої особи (осіб) предмета хабара: а) в будь якому вигляді; б) за виконання чи невиконання якої-небудь дії; в) з використанням наданої їм влади чи службового становища; г) в інтересах хабародавця або третьої особи.

Відповідно до роз’яснень, даних в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 26 квітня 2002р. №5, відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому положенню.

 

Отже, обвинувачуючи Різака І.М. у вимаганні хабара від Іщенко О.В. орган досудового слідства був зобов’язаний вказати в постанові про притягнення його в якості обвинуваченого та в обвинувальному висновку наступне.

 

  1. За виконання або невиконання яких дій, які міг або повинен був виконати з використанням наданої йому влади, покладених на нього організаційно — розпорядчих чи адміністративно — господарських обов’язків, Різак І.М. отримав хабара від Іщенко О.В.;

 

  1. Які дії Різак І.М. не уповноважений був вчиняти, але завдяки своєму службовому положенню вжив заходи до вчинення таких дій іншими службовими особами на користь Іщенко О.В.;

 

  1. Яким чином і способом отримання ним хабара пов’язане з його службовим становищем.

 

Така конкретизація в постанові про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого і в обвинувальному висновку, відсутня, що є логічним і закономірним, оскільки доказів, підтверджуючих вину Різака І.М. за зазначеним епізодом обвинувачення в матеріалах кримінальної справи немає і такі не були здобуті і в судовому засіданні.

В обвинувальному висновку, як на докази, які підтверджують висунуте Різаку І.М. обвинувачення у вимаганні та отриманні хабара від Іщенко І.М., орган досудового слідства послався на фактичні дані, які містяться:

- в заяві Іщенко О.В. про вимагання у нього Різаком І.М. та дачу останньому хабара;

- в показаннях Іщенко О.В. даних ним при допиті його в якості свідка та при проведенні очної ставки з Різаком І.М.;

- в показаннях свідків Іщенко С.В.,  Литвиненка С.А., Паульо В.Д., Думнича М.В.;

- в кредитному договорі №К059 від 29.06.2005р., згідно якого Іщенко С.В. отримав у Мукачівській філії ЗАТ КБ “Приват банк” грошові кошти в сумі 33 500 євро;

- в наказі голови комітету з державного матеріального резерву України №374-к від 05.09.2003р. про призначення Іщенка О.В. на посаду директора державного підприємства “Батьовський комбінат хлібопродуктів”;

- в листі в.о. голови Закарпатської ОДА від 03.09.2003р. на ім’я голови комітету з державного матеріального резерву України;

- в постанові державного пожежного нагляду №288/96 від 02.07. 2004р. про припинення роботи складу “Батьовського комбінату хлібопродуктів”;

- у витязі із ст.36 Закону України “ Про місцеві державні адміністрації”.

Обмірковуючи, якими термінами характеризувати показання, дані на досудовому слідстві і в судовому засіданні свідком Іщенко О.В., я спершу вирішив визначити їх як неправдиві, необ’єктивні, нещирі, такі, що не відповідають дійсності, але прийшов до висновку що їх можна визначити виключно єдиним словом — брехливі. На мою думку саме це слово, брехня,  найбільш повно, об’ємно і об’єктивно встановлює та віддзеркалює їх зміст та суть.

Можливо слово “брехня” здається грубим і в певній мірі образливим, таким, що викликає дискомфорт у осіб, показаннях яких піддаються аналізу та перевірці на їх правдивість, але в даному випадку він буде найбільш адекватним і навіть правдивим.

Об’єктивну оцінку показання Іщенко О.В. можуть отримати лише за умови їхнього детального та прискіпливого аналізу. Задля досягнення цієї мети я вирішив, користуючись лексикою сучасних технологій, сканувати їх, розкласти “по полицям” і таким чином показати, як вони перманентно різняться між собою.

 

Перше, що прямо кидається в очі, коли читаєш показання свідка Іщенко О.В. на досудовому слідстві є те, що він ніяк не може пояснити та назвати допитуючим його особам, за що вимагав у нього Різак І.М. хабарі, і за що він дав їх Різаку І.М., висловлюючись юридичну термінологією — за виконання або невиконання яких дій, які міг або повинен був виконати з використанням наданої йому влади, покладених на нього організаційно — розпорядчих чи адміністративно — господарських обов’язків, Різак І.М. вимагав та отримав хабара від Іщенко О.В., або які дії Різак І.М. не уповноважений був вчинювати, але, завдяки своєму службовому положенню вжив заходи до їх чинення іншими службовими особами на користь Іщенко О.В.

В протоколі — заяви про злочин, яка була зареєстрована у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини прокуратури Закарпатської області 12.05.2005р. і яку прийняв о 10-й годині старший слідчий прокуратури Закарпатської області Цицак В.П., Іщенко О.В. прямо і категорично твердить, що він не розумів і не знав, чому Різак І.М. вимагав від нього гроші і за що він повинен був їх йому дати, цитую дослівно: “Навіщо і за що ці гроші я повинен був йому передати, я не розумів, на таке моє запитання він просто не відповів, а лише погрожував мені.”

В цей же день Іщенко О.В. дає слідчому показання вдруге, в яких знову категорично наполягає на тому, що Різак І.М. не відповідав на його запитання, чому і за що  вимагає від нього, Іщенка О.В., гроші, і що він, Іщенко О.В., не знав, чому він має їх йому передати, цитую дослівно: “…Різак Іван Михайлович …в грубій формі вимагав, щоб я на протязі декількох днів приніс йому 32-тисячі доларів США. За що я мав дати гроші, я не знаю, на мої відповідні запитання Різак І.М. просто не відповідав, а погрожував, що якщо я не передам йому потрібну суму, він просто мене знищить…”.

В цих показаннях Іщенко О.В. “терміново згадує” про другий випадок дачі Різаку І.М. хабара в розмірі 10 тис. дол. США, в службовому кабінеті останнього, однак, даючи показання про обставини дачі хабара знову прямо і категорично настоює на тому, що він не знав, за що Різак І.М. цей хабар у нього вимагав і за що він його йому дав, цитую дослівно: через деякий час, через місяць, точніше не пригадую, мені знову зателефонував Різак І.М. і сказав, що йому треба принести ще 10 тисяч доларів, знову ж таки, не пояснюючи, чому я це маю зробити, а лише погрожуючи мені знищенням…Знову ж таки, ці 10 тисяч доларів я передав Різаку І.М. у його службовому кабінеті прямо йому в руки. При цьому як і в попередній раз Різак І.М. мені нічого не пояснював, а я боявся в нього питати щось, бо знав, що вчую від нього тільки лайку та погрози…Чому саме у мене Різак І.М. вимагав гроші, я не знаю…” ( т. 6 а.с. 115-117).

Звертаю увагу Ваша честь, що в цих показання Іщенко О.В. категорично стверджує, що кожний раз, коли Різак І.М. вимагав у нього хабара, він відверто і прямо запитував у останнього чому і за що він вимагає у нього ці  гроші, і ні одного разу від Різака І.М. відповіді на ці питання не отримав.

22.05.2005р., через десять днів після написання ним заяви в прокуратуру  про вимагання дачі хабара Різаку І.М., Іщенко О.В., без наведення будь-яких мотивів міняє свої показання на 180 градусів і всупереч раніше даним показанням про те, що Різак І.М. жодного разу не відповів на його запитаннячому і за що він вимагає від нього гроші і він, Іщенко О.В., не знав, чому він має їх йому віддати, стверджує, що таки так, Різак І.М. казав йому, за що вимагає від нього хабара безпосередньо після отримання першої грошової суми –32 тис. дол. США. Виявляється, що Різак І.М. вимагав і отримав від Іщенка О.А. хабарі за те, щоб залишити його, Іщенка О.В., цитую дослівно: “ в спокої, не звільняти з роботи, і він всіляко як службова особа,… голова Закарпатської ОДА, буде сприяти розвитку очолюваного ним підприємства, допомагати у створенні нових робочих місць, розширенні виробництва, реалізації за вигідними цінами борошна, залученні інвесторів, обіцяв і інші пільги та сприяння”.

В цьому ж протоколі допиту Іщенко О.В., на відміну від раніше даних показань, стверджує, що після телефонної розмови з Різаком І.М., в якій останній вимагав у нього 32 тис. дол. США, він таки намагався з ним зустрітись в будівлі ОДА Закарпатської області і з’ясувати, за що він повинен йому заплатити ці гроші. Зустрітись з Різаком І.М. йому не вдалось, однак в приміщенні Закарпатської ОДА він зустрів помічника Різака І.М., Дідика В.І., який сказав йому, що його, Іщенко О.В. хочуть звільнити з займаної посади директора Батьовського КХП, а також з посади віце-президента футбольного клубу “Закарпаття” і після того, його, цитую дослівно: “дійсно було звільнено з посади віце-президента футбольного клубу ОСК “Закарпаття”.

На мою думку, така різка зміна показань Іщенка О.В. свідчить і є доказом того, що слідчий Данча М.М., а також інші посадові особи прокуратури Закарпатської області, причетні до незаконного порушення та розслідування цієї кримінальної справи, врешті-решт таки прочитали ст. 368 КК України, коментарі до неї та роз’яснення про порядок її застосування, дані Верховним Судом України, схаменулися, “докумекали”, або, як кажуть у нас на Закарпатті “докапчали”, що в свої показаннях, наданих в протоколі-заяві та в поясненні, Іщенко О.В. категорично заперечує наявність в діях Різака І.М. однієї з основних і обов’язкових ознак злочину, передбаченого ст.368 КК України, а саме, прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Виявивши цей “ недолік”, слідчий Данча М.М. вирішив його виправити та допоміг Іщенко О.В. суттєво, за принципом “повністю навпаки”,  змінити раніше дані ним показання про те, що Різак І.М. ні одного разу не відповів на його запитання, чому і за що він повинен давати йому гроші. Про це переконливо свідчить те, що слідчий в процесі допиту не виясняє причину такої суттєвої зміни Іщенко О.В. своїх показань, слідчий їх з великим задоволенням приймає, оскільки вони “ллють воду” на його млин, а точніше, буде у значній мірі правильним і обґрунтованим припускати, що він, слідчий, сам  їх і видумав.

З метою закріпити показання. дані Іщенко О.В. при його допиті 22.05.2007р., слідчий Данча М.М. 02.07.2006р. допитує його додатково. На цьому допиті Іщенко О.В. “пригадує”, що у червні 2004р., коли він знаходився в розташованому на території стадіону “Авангард” адміністративному приміщенні ФК “Закарпаття”, туди зайшов Різак І.М. разом з своїм помічником Чубіркою І.І. і погрожував йому “фізичною розправою…фізичним знищенням,…тим, що забере будинок…та іншими проблемами, при цьому …вимагав…30 000 дол. США в якості…хабара” і цю розмову чув президент ФК “Закарпаття” Паульо В.Д. та Чубірко І.І.

Допит від 02.07.2006р. проведений слідчим Данча М.М. з грубим порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, яке полягає в тому, що за виключенням вищезазначених “пригаданих” показань Іщенка О.В., зміст протоколів є однотипним та скопійований за допомогою комп’ютера.

Однак і цей задум слідчого Данча М.М. сфальсифікувати показання Іщенка О.В. та вкласти в його уста неправдиві ствердження про те, що Різак І.М. сказав йому, чому і за що вимагає від нього хабара, не витримує жодної критики.

Навіть поверховий аналіз  ст.39 Закону України “ Про місцеві державні адміністрації” та Розпорядження голови Закарпатської ОДА №455 від 15.10.2002р.  дозволяє встановити, що в коло службових обов’язків Різака І.М. (організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських) під час його перебування на посаді голови Закарпатської ОДА не входили такі перераховані  Іщенко О.В. в протоколах допиту від 22.05. та 02.07.2006р повноваження  та обов’язки, як прямо чи опосередковано сприяти  розвитку Батьовському КХП, допомагати Іщенку О.В. у створені нових робочих місць, розширенні виробництва, реалізації за вигідними цінами борошна, залученні інвесторів та отриманні пільг, і не тільки Батьовському КХП, а будь-якому іншому підприємству або установі.

Це словоблуддя було вигадано з причини надуманості та незаконності пред’явленого Різаку І.М. обвинувачення — оскільки подія злочину не мала місце, виникла необхідність “висосати докази з пальця”.

 

З перерахованих Іщенком О.В у вищезазначених протоколах його допиту дій, які Різак І.М. за отримані шляхом вимагання хабарів повинен був вчинити на його користь, слідчий звинуватив Різака І.М. лише в одній – утриманні від ініціювання звільнення Іщенка О.В. з посади директора Батьовського КХП. Це переконливо доказує, що слідчий сам дійшов висновку, що обвинувачувати Різака І.М. у тому, що він вимагав від Іщенка О.В. хабарі за сприяння розвитку Батьовського КХП, надання допомоги у створені нових робочих місць, розширенні виробництва, реалізації за вигідними цінами борошна, залученні інвесторів та отриманні пільг, було б верхом абсурду та правовою профанацією.

Ваша честь!

В судовому засіданні Іщенко О.В. не підтвердив підтриману прокурорами версію органа досудового слідства про те, що Різак І.М. особисто  сказав йому, Іщенко О.В., за що саме вимагає хабарі, або довів до нього цю інформацію будь-яким іншим чином або в будь-який інший спосіб.

Іщенко О.В. показав суду:

 

- відповідаючи прокурору: “Я там давав покази у вашій прокуратурі…не знаю, що сталося з Іваном Михайловичем. Все було нормально, хліб, мука дешева і чомусь щось сталося, я був у нього в кабінеті, питав що сталося, за що должен щось давати, поясність. Ну не було ніякого пояснення, тільки такі знамениті усмішки і вислови”.

 

-  відповідаючи на задане мною запитання: “Я не знаю, за що я дав гроші Різаку. За те, щоб у мене була нормальна робота, щоб залишитись директором, щоб закінчились погрози і перевірки… щоб він мені не дзвонив, не погрожував, забув, щоб я працював спокійно і комбінат. Він мав не направляти перевірки, не закривати виробництво. Я дав гроші, щоб спокійно працювати”.

 

Отже, Іщенко О.В. твердо заявив суду, що Різак І.М. категорично відмовився сказати йому, за що вимагає від нього хабарі, а показання Іщенко О.В. про те, що він давав Різаку І.М. хабарі за те, щоб залишитись на посаді директора Батьовського КХП, щоб припинились погрози та перевірки, тощо є голослівними, не підтвердженими будь-якими фактами припущеннями.

Є вкрай непослідовними та суперечливими і показання Іщенко О.В. на досудовому слідстві щодо часу вимагання Різаком І.М. у нього хабарів і місця, де він в той час знаходився.

Так, в протоколі заяви про злочин Іщенко О.В. стверджує, що Різак І.М. вимагав у нього 32 тис. дол. США наприкінці червня 2004р., по телефону, під час його знаходження в готелі “Закарпаття” на святкуванні виходу ФК “Закарпаття» у вищу лігу.

В цій же заяві Іщенко О.В. стверджує, що він особисто, сам, на протязі одного або двох тижнів після телефонної розмови з Різаком І.М. “оформив на жінку” в Мукачівському відділенні “ Приватбанку” кредит в розмірі 50 тис. дол. США, передав банку у заставу власний будинок, отримав гроші, і через день або два після їх отримання, 32 тис. дол. США передав Різаку І.М. службовому кабінеті останнього, а через місяць або два після цих подій Різак І.М. знову йому зателефонував і наказав принести йому ще 10 тис. дол. США.

 

У даному в цей же день слідчому поясненні Іщенко О.В. змінює свої показання стосовно часу і місця, з якого він вів з Різаком І.М. телефонну розмову і стверджує, що Різак І.М. по мобільному телефону вимагав у нього 32 тис. дол. США не наприкінці липня 2004р., а у квітні 2004р. , і не під час святкування в готелі “Закарпаття” виходу у вищу лігу ФК “Закарпаття”, але за день або два до цієї події, що кредит  в банку отримував  не він , а його брат Іщенко С.В., що отримати кредит брату допомагав їх знайомий  Литвиненко С.А., якому він Іщенко О.В. розказав про те, що Різак І.М. вимагає у нього гроші, що кредит був отриманий не в доларах, а в євро.

При допиті його в якості свідка 20.05.2005р., Іщенко О.В. змінює свої показання і стверджує, що Різак І.М. перший раз по мобільному телефону вимагав у нього гроші не під час, а перед святкуванням виходу футбольної команди “Закарпаття” у вищу лігу, і в той час він знаходився не в готелі “Закарпаття”, а вдома.

В цьому же протоколі допиту Іщенко О.В., на відміну від раніше даних показань, стверджує, що через кілька днів після телефонної розмови з Різаком І.М., в якій останній вимагав у нього 32 тис. дол. США, він намагався з ним зустрітись в Закарпатській ОДА щоб з’ясувати, чому і за що він повинен йому дати гроші. За ствердженнями Іщенко О.В. це йому не вдалось, однак там же він зустрів Дідика В.І., помічника Різака І.М., який за власною ініціативою запитав, чому у нього, Іщенка О.В., погіршились відносини з Різаком І.М. і одночасно повідомив Іщенка О.В., що його хочуть звільнити з посади віцепрезидента футбольного клубу “Закарпаття”. І дійсно, після цієї розмови з посади віцепрезидента ФК “Закарпаття” він був звільнений.

В судовому засіданні Іщенко О.В. повертається до своїх первинних показань на досудовому слідстві і твердо заявляє, що перший раз Різак І.М. вимагав хабар не в квітні, а влітку 2004р.

На запитання прокурора Іщенко О.В. пояснює суду, цитую: “Вимагав 32 000 доларів, а потім ще 10 000. Коли — не пам’ятаю. Влітку 2004р., не пам’ятаю точно”, а на задане мною аналогічне запитання відповідає, «Перша телефонна розмова, числа не пам’ятаю, це було влітку 2004 року. Це було тоді, коли команда вийшла у Вищу лігу, точно сказати не можу. Дату, яку казав при допиті на слідстві – не пам’ятаю; я назвав рік і місяць – літо 2004р.”, а щодо місця, де він знаходився, стверджує, що був не в готелі “Закарпаття”, а вдома.

Отже, непослідовність та суперечливість показань Іщенко О.В. щодо часу, коли Різак І.М. вперше дзвонив йому з мобільного телефону і вимагав у нього хабар 32 000 дол. США є явним і очевидним доказом їх брехливості.

Однак, навіть якщо хоча на хвилинку допустити, що показання Іщенко О.В. є правдивими, слід вважати встановленим, що Різак І.М. вперше вимагав у нього хабар влітку  2004р.,  оскільки саме на цій даті настоював Іщенко О.В. в судовому засіданні.

Максимальне встановлення точної дати першого вимагання Різаком І.М. від Іщенка О.В. хабара -  32 000 дол. США, з моєї точки зору, має суттєве значення для перевірки правдивості стверджень Іщенко О.В. про те, що Різак І.М. йому погрожував, а ще точніше, для їх спростування.

Є відомими неодноразові роз’яснення Верховного Суду України про те, що погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною.

На досудовому слідстві Іщенко О.В. стверджував, що Різак І.М. виказував йому погрози  тричі.

Перший раз в телефонній розмові, яка мала місце між ними у квітні 2004р. (згідно первинних показань органу досудового слідства та показань даних суду — влітку 2004р.), коли за ствердженнями Іщенко О.В. Різак І.М., цитую “ у грубій наказовій формі сказав наступні слова “ …нецензурне слово ( я його не цитую), чтоб завтра у меня были 32 000 дол. США, иначе я тебя уничтожу” які привели його в шоковий стан, позаяк він не міг зрозуміти, за що саме винен Різаку І.М. 32 000 дол. США, оскільки ніяких коштів у нього не позичав.

Другий раз у червні 2004р. в приміщенні ФК “Закарпаття”,  де в присутності гр.гр. Чубірки І.І. та Паульо В.Д. виказував погрози фізично  розправитись з ним, знищити його, забрати будинок і при цьому вимагав 32 000 дол. США.

Третій раз, через кілька днів після погрожування у приміщенні ФК “Закарпаття”, з мобільного телефону Паульо В.Д.

 

Іщенко О.В. на досудовому слідстві пояснював слідчому, що вирішив виконати вимоги Різака І.М. та дати йому 32 000 та 10 000 дол. США тому, що залежав від нього і, “добре знаючи Різака І.М.”,усвідомлював його бандитське ставлення та реальність погроз.

 

Виникає закономірне питання, вияснення якого має суттєве значення для правильного вирішення справи – коли і які неправомірні дії вчинив стосовно Іщенка О.В. Різак І.М., які стали підґрунтям для усвідомлення Іщенком О.В. реальності погроз та бандитського ставлення до нього Різака І.М., що є  обов’язковим предметом доказування по даному епізоду обвинувачення.

Виходячи з показань Іщенка О.В. на досудовому слідстві, його   контактування з Різаком І.М. можна розділити на два умовних етапи:

- перший, це період часу до першого випадку вимагання Різаком І.М. хабара — 32 000 дол. США;

- другий, це період часу між першим і другим випадком отримання Різаком І.М. хабара в сумі 10 000 дол. США.

 

Всі показання Іщенко О.В. на досудовому слідстві не містять будь-яких даних про те, що Різак І.М. до першого випадку вимагання хабара – 32 000 дол. США погрожував йому, або вчинив будь-які інші неправомірні дії.

Свої стосунки Різаком І.М. до січня 2004р. (за іншим варіантом його же показань до червня 2004р.) Іщенко О.В. характеризує виключно з позитивної сторони, він наголошує, що вони була соратниками по партії, перебуваючи в лавах СДПУ (о), що між ними були, звертаю Вашу увагу, не ділові, а дружні відносини, що до квітня 2004 р. він працював на посаді директора Батьовського КХП в нормальному робочому режимі.

У “Новому тлумачному словнику Української мови”, виданого видавництвом “Аконіт” у 2007 р. слово “дружити” означає товаришувати, приятелювати, брататися, виявляти взаємну прихильність, відданість, довір’я один до одного. Отже, стверджуючи, що між ним і Різаком І.М. відносини були дружніми, Іщенко О.В. одночасно стверджує, що вони товаришували, виявляли взаємну прихильність, відданість, довір’я один до одного.

Цим показанням Іщенко О.В. слід вірити, оскільки вони знаходять своє об’єктивне підтвердження – Різак І.М. і Івченко В.О. перебувають в лавах однієї партії – СДПУ(о), Різак І.М. погоджується і сприяє його призначенню на посаду Батьовського КХП, активно підтримує кандидатуру Іщенка О.В. на посаду міського голови м. Мукачево.

Відповідаючи в судовому засіданні прокурору, Іщенко В.О. показав, що з Різаком І.М. знайомий з 2001р., що “все тоді було чудово, стосунки були дружні”.

Відповідаючи в судовому засіданні на запитання захисника Піх И.Б. Іщенко О.В. стверджує, цитую: “Стати директором Батьовського КХП думка виникла у мене, це було моє бажання. Я пішов до Різака. У нього не було заперечень, відповідь була позитивною. Я прийшов до Івана Михайловича, щоб він допоміг мені бути директором. У 2003 році Різак зустрів моє прохання позитивно”.

Отже, Ваша честь, згідно показань Іщенка О.В. на досудовому слідстві, до січня 2004р. (за іншою його версією до червня 2007р.) його відносини з Різаком І.М. були дружніми, жодних неправомірних дій щодо нього Різак І.М. не вчинив, а навпаки всіляко допомагав.

Іщенко О.В. стверджує, що з січня 2004р. і до вимагання Різаком І.М. в червні 2004р. хабара в сумі 32 00 дол. США в червні 2004р. відносини між ним погіршились, однак також не наводить випадків виказування йому Різаком І.М. дійсних і реальних погроз.

Суду Іщенко О.В. показав, що в досліджуваному періоді часу він і Різак І.М. контактували (бачились) лише під час перерв на футбольних матчах ФК “Закарпаття”, під час яких Різак І.М. з усмішкою питав його, чого він ще не знаходиться в місцях позбавлення волі, казав, що забере його будинок під дитячий садок, звільнить його з роботи, з посади  віце-президенте ФК “Закарпаття”. Що останню погрозу – звільнити з посади віце-президенте ФК “Закарпаття” Різак І.М. таки реалізував, оскільки з цієї посади він був звільнений саме на прохання Різака І.М.

Неправдивість показань Іщенка О.В. про те, що Різак І.М. причетний до його звільнення з посади віцепрезидента ОСК “Закарпаття” і він був звільнений з цієї посади після вимагання у нього Різаком І.М. 32 тис. дол. США, підтверджується даними з його біографічної довідки, з якої вбачається, що з посади першого віце-президента ФК “Закарпаття” він був звільнений у жовтні 2001р., а не в  2004р. і будь-які коментарі тут є зайві.

Навіть якщо погодитись, що вищенаведені мною показання Іщенка О.В. є правдивими, то описані ним дії Різака І.М. ніяк не можуть бути віднесені до категорії погроз, тим паче до погроз дійсних і реальних. Це слова сказані з усмішкою, з іронією і містять лише критичні натяки на погану роботу Іщенка О.В., з точки зору Різака І.М., як на посаді директора Батьовського КХП, так і віце-президента ФК “Закарпаття”.

 

В судовому засіданні Іщенко О.В. також твердо і категорично стверджував, що Різак І.М. не погрожував йому, коли попросив занести ще 10 000 дол. США і, що в період часу між передачею 32 000 і 10 000 дол. США вони не зустрічались, цитую: “…Сказав, занеси ще 10 000 тис. і все, погрози не казав. ..Я не контактував з Різаком І.М. між тим, як він сказав віддати 10 000 і передачею грошей”.

Таким чином, аналіз показань Іщенка О.В. на досудовому слідстві і в суді свідчить, що до січня 2004р. між ним і Різаком І.М. стосунки були дружніми. Хабара в розмірі 10 000 дол. США Різак І.М. під погрозами у нього не вимагав і не вчинив щодо Іщенка І.М. будь-яких неправомірних дій в період часу між передачею 32 000 і 10 000 дол. США. Бандитські дії Різака І.М., які послугували підґрунтям для висновку Іщенка О.В. про те, що погрози Різака І.М. є дійсними і реальними, полягали і виразились виключно в сказаних йому Різаком  І.М. з усмішкою та іронією словах про те, що він ще “не сидить”, що забере його будинок під дитячий садок, звільнить його з роботи та з посади  віце-президенте ФК “Закарпаття”.

Показання Іщенка О.В. про виказування йому Різаком І.М. погроз в присутності тренерів ФК “Закарпаття” в червні 2004р. та з мобільного телефону Паульо В.Д., підтверджуються виключно показаннями останнього, які не можуть бути прийняти в якості доказів з причин, викладених мною суду на початку свого виступу.

Показання Іщенка О.В. на досудовому слідстві та в суді про те, що Різак І.М. міг зробити з ним все, що захоче, міг його арештувати, закрити фірму, тощо є надуманими, голослівними та не підтвердженими будь-якими конкретними фактами. Доказів, підтверджуючих зазначені ствердження Іщенка О.В., в матеріалах кримінальної справи немає і в судовому засіданні такі факти не встановлені.

У всіх показання, даних органу досудового слідства, Іщенко О.В. твердо і категорично стверджував, що всі хабарі він передав Різаку І.М. наодинці, у відсутності будь-яких інших осіб.

В судовому засіданні Іщенко О.В. висунув нову версію передачі хабарів Різаку І.М., яка повністю суперечить раніше даним ним показанням, згідно якої хабарі він передавав в присутності радника Різака І.М., Чубірко І.І.

Так, відповідаючи на запитання прокурора Іщенко О.В. показав суду, цитую: “я був у нього в кабінеті, питав що сталося, за що должен щось давати, поясніть. Ну не було ніякого пояснення тільки такі знамениті усмішки та вислови…Як я передав долари? Зайшов в ОДА, там стіл такий. Дав йому 32 000, а потім 10 000. Я питав, за що ці гроші. Його крилаті слова: “Не смотри на меня так, а то я заплачу” В присутності його радника, там Чубірко такий є”.

Відповідаючи на моє запитання при яких обставинах він передав Різаку І.М. 32 000 дол. США Іщенко О.В. пояснив суду, цитую: “після телефонної розмови, влітку 2004р., точно не пам’ятаю, зустрічався з Різаком у його кабінеті в присутності Чубірка. Спитав, за що я винен, а він: “ Не смотри на меня так, а то я заплачу”. Цікава розмова? Це так було”.

І в даному випадку непослідовність та суперечливість показань Іщенко О.В. є доказом їх неправдивості.

 

Показання брата Іщенко О.В., свідка Іщенко С.В. не містять жодної доказової інформації, яка би підтверджувала обвинувачення Різака І.М. в отримання хабара від Іщенко О.В.

 

Свідок Іщенко С.В. прямо заявив суду, що:

- про дачі хабара його братом Іщенко О.В. Різаку І.М. йому нічого не відомо, брат йому про це ніколи і нічого не розказував;

- йому невідомо, на що його брат Іщенко О.В. використав отримані в кредит гроші;

- про те, що отриманий через нього в кредит гроші призначалися для передачі Різаку І.М., йому вперше сказав слідчий прокуратури, який його допитував;

- отримані за кредитом гроші були повернені не ним, а його братом Іщенко О.В.

 

Аналогічно, жодної доказової інформації, яка би підтверджувала обвинувачення Різака І.М. в отримання хабара від Іщенко О.В., не містять і показання свідка Литвиненко С.В.

Більше того, після оголошення його показань на досудовому слідстві, свідок Литвиненко  С.А. категорично заперечував дачу ним показань про те, що він, цитую: “…знав хто такий Різак, і якби Іщенко не дав гроші, він мав би неприємності”, а також дані ним на досудовому слідстві показання про його обізнаність про отримання Різаком І.М. хабара від Іщенка О.В. Литвиненко С.А. пояснив суду, що такого не казав і його пояснення були записані неправильно та неточно. Литвиненко С.А. також заявив суду, що знає Різака І.М. виключно з позитивної сторони, не знає, щоб він робив щось погане людям і що він його поважає.

Аргументи чому і з яких причин не можна приймати до уваги всі показання свідка Паульо Д.В. по даній кримінальній справі, оскільки всі вони є неправдивими, я виклав суду на початку своєї захисної промови. Тому аналізувати його показання по даному епізоду обвинувачення Різака І.М. не вважаю за доцільне.

Показання в суді свідка Думнича М.В. свідчать виключно на користь захисту, а не обвинувачення, оскільки вони підтверджують, що саме за сприянням Різака І.М. Іщенко О.В. був призначений на посаду директора Батьовського КХП. Також виключно зазначену обставину підтверджують і фактичні дані, які містяться в наказі голови комітету з державного матеріального резерву України №274-к від 05.09.2003 року про призначення Іщенка О.В. на посаду директора державного підприємства “Батьовский комбінат хлібопродуктів” та в листі в.о. Закарпатскої ОДА Думнича М.В. від 03.09.2003 рок на ім’я голови комітету з державного матеріального резерву України.

І постанова державного пожежного нагляду №288/96 від 02.07.2004р. про припинення роботи складу Батьовського КХП жодним чином не доводить вчинення перешкод у роботі цього підприємства Різаком І.М. Такий висновок не підтверджений по справі будь-якими доказами і ґрунтується виключно на голослівних показаннях Іщенко О.В. Дані зазначеного акта констатують лише те, що перераховані в постанові порушення вимог пожежної безпеки дійсно були виявлені і ніким, в тому числі і Іщенком О.В., не були оспорені.

Будь-яких даних про те, що ця перевірка була проведена незаконно, або необґрунтовано матеріали кримінальної справи не містять.

Не підтверджує пред’явлене Різаку І.М. обвинувачення у вимаганні хабарів від Іщенка О.В. і витяг ст. 36 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, згідно якого голова Закарпатської ОДА Різак І.М. був наділений повноваженнями щодо призначення та звільнення з посади директора Батьовського КХП. З трудового контракту укладеного між Іщенком О.В. і Держкомрезервом вбачається, що по-перше, Закарпатська ОДА не є стороною цього контракту, а по-друге, не передбачає його дострокове припинення за ініціюванням голови Закарпатської ОДА.

Одним із способів, одним із інструментів встановлення істини є проведення слідчого експерименту. Яскравий приклад встановлення істини шляхом слідчого експерименту міститься в Біблії. В оповіданні про двох матерів розказується, що під час вершення правосуддя до Соломона привели двох жінок. Одна з них, яка плакала і клялась що говорить правду, розказала Соломону, що вона і друга жінка проживають в одому будинку, що кожна з них народила сина, однак у другої жінки син помер, оскільки вона його заспала. Друга жінка вночі (в ніч), скориставшись тим, що вона спить, забрала від її грудей живу дитину, та поклала мертву, що вона виявила вранці, коли хотіла дитину нагодувати. Обвинувачувана жінка все заперечувала і тоді Соломон провів слідчий експеримент – наказав розрізати мечем живу дитину і дати кожній  жінці по половині, на що погодилась жінка, яку обвинувачували, і категорично заперечила жінка, яка обвинувачувала. Остання звернулась до Соломона із словами “Віддайте їй дитину живою та не вбивайте її”, а Соломон дійшов істини, що саме вона є матір’ю дитини.

Я впевнений і переконаний, що експериментальним шляхом можна було б встановити істину і по епізоду обвинувачення Різака І.М. у вимаганні хабарів від Іщенка О.В.

Експеримент полягав би в наданні слідчому, який порушив кримінальну справу, учасникам слідчої групи, прокурору, який здійснював нагляд та затвердив обвинувальний висновок, прокурору Закарпатської області, шановним прокурорам, які підтримують обвинувачення в даному судовому процесі, працівникам всіх правоохоронних органів України пакету матеріалів, які слугували приводом і підставою для порушення кримінальної справи стосовно Різака І.М. з однією обов’язковою умовою – замість прізвища, ім’я та по батькові Різака І.М. щоб в них були вказані їх власні. Погодьтесь, що працівникам правоохоронних органів значно легше, як висловлюється Іщенко О.В., знищити людину, арештувати її, незаконно порушити проти неї кримінальну справу. Голова ОДА таким прямим шляхом знищити людину не може, оскільки такі повноваження ні прямо, ні побічно не входять до його компетенції.

Я переконаний, що від вищеназваних мною посадових осіб були б отримані тверді і категоричні висновки, що порушити проти них кримінальну справу за ознаками вимагання хабара немає ні приводів, ні підстав.

Були б отримані висновки, в яких б ці посадові особи правоохоронних органів одностайно стверджували і детально аргументували, що неприпустимо  щодо них порушувати кримінальну справу на підставі голослівної заяви однієї особи, в якій вона описує події річної давнини. Що неприпустимо порушувати щодо них кримінальну справу за відсутністю речового доказу – предмету хабара. Що неприпустимо порушити щодо них кримінальну справу на підставі показань особи, яка системно і перманентно свої показання змінює, яка один раз стверджує, що від неї вони вимагали хабарі в квітні, а інший раз в червні. Яка спершу дає показання, що під час вимагання ними у неї хабара вона знаходилась в готелі, а потім стверджує, що в цей час вона знаходилась дома. Що не можна вірити особі, яка стверджує, що давала їм хабарі наодинці, а потім настоює, що при цій події була присутня і інша особа. Що не можна визнавати правдивими і вірити показанням людини, яка неодноразово  стверджувала, що вони, ці службові особи правоохоронних органів, категорично відмовлялись пояснити їй, за що вимагають хабарі, а потім стверджувала, що таки пояснювали і вимагали за те, щоб сприяти підвищенню її авторитету. Що не можна вірити особі, яка стверджує, що вона дала хабарі в розмірі сорока двох тисяч доларів США, виключно для того, щоб залишитись на посаді з зарплатою в розмірі еквівалентному двомстам доларів США.

І без проведення такого слідчого експерименту надуманість та бездоказовість обвинувачення Різака І.М. у вимаганні хабарів від Іщенка О.В. видна неозброєним оком.

Система кримінального права та судочинства України не передбачає застосування судового прецеденту, однак, на мою думку, сам факт порушення кримінальної справи щодо посадової особи за відсутністю поводів і підстав, як це мало місце стосовно Різака І.М., а тим більше визнання його винним за цим епізодом обвинувачення, створило б вкрай небезпечну ситуацію для всіх посадових осіб України, в тому числі для працівників правоохоронних органів і суддів, оскільки можливість шантажу з боку осіб, стосовно яких вони приймали законні та обґрунтовані рішення, але одночасно такі, які цих осіб не задовольняли, висіла би над ними “ дамокловим мечем”. Для порушення проти них кримінальної справи за вимагання та отримання хабара, було би достатнім голослівної заяви не підтвердженої будь-якими доказами, що є неприпустимим. Ґрунтуючись на викладені мною доводи я вважаю, що і по даному епізоду.

І по епізоду обвинувачення за ч.3 ст.365, ч.2 ст.294, ч.2 ст.157 КК України  Різак І.М. категорично заперечував свою вину та надав суду аргументовані пояснення щодо його непричетності до подій, які мали місце в готелі “Комфорт” м. Свалява Закарпатської області 13 листопада 2004 року та щодо вжиття ним через керівництво УМВС України в Закарпатській області  заходів, спрямованих на відновлення порушеної законності.

Чи є в матеріалах кримінальної справи докази, які підтверджують вину Різака І.М. у вчиненні цих злочинів? Відповідь однозначна – ні, вони відсутні.

Аналіз доказів по даному епізоду обвинувачення Різака І.М. переконливо і однозначно свідчить, що це видумане органом досудового слідства обвинувачення ґрунтується виключно на непослідовних та суперечливих показання чотирьох осіб – Паульо В.Д., Рущака Б.І., Пацкана В.І. та Зозулі І.І., і похідних від їх показань свідчень Поповича В.І., Машіко І.І. та Гуранича В.В.

Я вже виклав суду аргументи, на підставі яких не можна вірити показанням Паульо В.Д., Поповича В.І., Машіко І.І., Гуранича В.В. Їх прискіпливий аналіз ще раз підтверджує обґрунтованість і правильність цього висновку.

Для більш яркого висвітлення неправдивості та нещирості показань Паульо В.Д. я вирішив окремо проаналізувати показання Паульо В.Д. стосовно отриманих від Різака І.М. вказівок, і окремо його показання стосовно їх виконання, реалізації, так би мовити “втілення їх в життя”.

Якщо слідувати порядку викладення доказів, який міститься в обвинувальному висновку в підтвердження версії обвинувачення Різака І.М. за даним епізодом, то першим доказом, на який посилається орган досудового слідства, є показання Паульо В.Д., які він дав будучи допитаним по кримінальній справі № 6115606. Виявляється, на радість слідчого, Паульо В.Д. визнав свою вину в інкримінованих йому злочинах, однак від надання показань відмовився. Парадоксально, але навіть відсутність показань для слідчого Данча М.М. є достатнім доказом, підтверджуючим обвинувачення Різака І.М.

Наступним, другим доказом, на який посилається слідчий, це показання, які  Паульо В.Д. дав на очній ставці з Пацканом В.І. Аналіз протоколу цієї слідчої дії дає підстави стверджувати, що передбачених законом підстав проводити очну ставку між Паульо В.Д. і Пацканом В.І. не було, оскільки вони дають показання в “унісон”, оба “дують в одну дуду”. Основну увагу при проведенні цієї слідчої дії слідчий Данча М.М. приділив отриманню від Пацкана В.І. і Паульо В.Д. показань, підтверджуючих дачу Різаком І.М. їм вказівок поїхати в м. Сваляву, цитую показання Пацкана В.І.: “для того, щоб чинити там безпорядки, любими методами примусити активістів партії “Наша Україна” покинути приміщення готелю..”. І Пацкан В.І., І Паульо В.І. отримання таких вказівок від Різака І.М. активно і повністю підтверджують. Однак також активно і повністю заперечують їх виконання. Пацкан В.І., описуючи їх дії в м. Свалява, стверджує, що, цитую: “…біля готелю “Комфорт” ми зустріли знайомих мені Шендилу М.В., Гуранича, Рущака та інших…біля вказаного готелю зібралось багато людей…Чубірко І.І. почав сперечатись з Паульо В.Д…Пульо В.Д. показав рукою на молодих людей віком 14-17 р., які стояли під стіною готелю і казав Чубірці І.І., що це тільки студенти, а потім махнув рукою і пішов до автомобіля, а я також пішов слід за ним”. Ці показання Пацкана В.І. Паульо В.Д. повністю підтвердив. Отже, зазначені показання Пацкана В.І. Паульо В.Д. безсумнівно і однозначно свідчать, що вказівки Різака І.М. вони не тільки не виконали, людей не збирали, а повели себе благородно, звертаючи увагу Чубірки І.І. на те, що в готелі проживають діти і виселяти їх з готелю неприпустимо.

Третім доказом, на який слідчий посилається в обвинувальному висновку, — це показання Паульо В.Д. на очній ставці з Різаком І.М., проведеної 5 серпня 2005 р.

При проведенні цієї слідчої дії показань про те, що Різак І.М. наказав йому поїхати до м. Свалява і вчинити там масові заворушення Паульо В.Д. не давав, а обмежився лише твердженнями про те, що перший раз Чубірко І.І. по мобільному телефону передав йому вказівку Різака І.М., цитую: “поїхати в м. Свалява, де агітують якісь студенти на користь Ющенка, яких треба повикидувати з готелю”. Звертаю увагу, Ваша честь, на те, що стверджуючи на досудовому слідстві і в судовому засіданні що він, Паульо В.Д., страх як боявся Різака І.М., — такий висновок нав’язується і органом досудового слідства, -  Паульо В.Д. не спішить виконувати отримані від Різака І.М. через Чубірко І.І. вказівки, а продовжує перебувати в ресторані “Камелот” в м.Ужгороді. Через час Чубірко І.І. телефонує йому вдруге і слухавку бере водій Паульо В.Д., Балог В.С., якого Паульо В.Д. сварить за те, що він відповів на дзвінок і, за його ствердженнями, отримує вже безпосередньо від Різака І.М. вказівку поїхати до м. Свалява і вигнати студентів – агітаторів з готелю. Однак, і після другої “грозної” вказівки Різака І.М. Паульо В.Д. не спішить її виконувати, ще “певний час” продовжує перебувати в ресторані і лише потім виїжджає до м. Свалява. А тепер мовою оригіналу, що зробив Паульо В.Д. по приїзді до м. Свалява Паульо В.Д. на виконання вказівок Різака І.М., цитую: “ Приїхавши в м. Свалява, я доїхав до готелю “Комфорт”, де побачив таку картину, що діти були біля стінки, їх охороняли працівники міліції. Після цього під’їхали автобуси і дітей відвезли. Я питав у Миколи Чубарко, чому і що тут творилось. Хочу доповнити, що там я зустрів Шендилу, який говорив мені, що Різак І.М. також йому телефонував і, погрожуючи виселенням у Молдавію, давав йому такі самі вказівки, як і мені”.

Отже, Ваша честь, і на цій очній ставці формально та удавано визнаючи свою вину, Паульо В.Ю. категорично заперечує не тільки виконання ним отриманих від Різака І.М. вказівок, а взагалі вчинення ним будь-яких порушень закону. Звертаю Вашу увагу і на те, що на очній ставці з Різаком І.М., на відміну від показань даних на очній ставці з Пацканом В.І., як останній, так і Паульо В.Д., стверджують, що в м. Свалява біля готелю “Комфорт” вони зустріли не Чубірку І.І., а Чубірку М.І.

В матеріалах кримінальної справи містяться і показання Паульо В.Д., допитаного 01.07.2005р. в якості свідка. В них Паульо В.Д. в черговий раз змінює свої показання і стверджує, що під час знаходження в ресторані “Камелот” в м. Ужгороді з італійським інвестором близько 18-ї години йому зателефонував Чубірко І.І. Оскільки зв’язок був поганим, він не міг з Чубірком І.І. спілкуватись і чув тільки окремі фрази, зокрема: “ Чому ти ще не в Сваляві, шеф сказав їхати у Сваляву, я вже направив туди Рущака Богдана з пацанами”. Більше нічого конкретного він не міг розібрати і після цієї телефонної розмови продовжував перебувати в ресторані, оскільки не хотів нікуди їхати. На відміну від раніше даних показань, Паульо В.Д. стверджує, що не його водій Балог В.С. відповів на другий дзвінок Чубірки І.І., а Попович Василь. Під час другої телефонної розмови він отримав вказівку “викинути студентів-агітаторів” з готелю в м. Свалява безпосередньо від Різака І.М., який неодноразово дзвонив йому по телефону під час його поїздки до м. Свалява на автомобілі.

І в цих показаннях Паульо В.Д. категорично заперечує виконання отриманих ним від Різака І.М. вказівок, а також вчинення будь-яких неправомірних дій. Я знову цитую мовою оригіналу: “Приїхавши до м. Свалява, не знаючи добре дорогу, у нічний час, бордюрами, тротуарами, на автомобілі “Міцубісі” я доїхав до готелю, здається “Комфорт”, де побачив багато молодих людей, серед них впізнаю Чубірко Миколу і Михайла Шендилу…Також я бачив як, хтось проводив приїжджих студентів до автобусу, на якому вони від’їхали … Після цього автобус з студентами від’їхав, все припинилось, що саме відбувалось до того, як я приїхав, я знаю тільки зі слів присутніх, а саме про те, що за вказівкою Чубірко Миколи група людей увірвалась до готелю, де виключили світло. Більше по даному факту мені нічого не відомо, крім того, що міліція бездіяла”. Однак під час цього допиту Паульо В.Д. нічого не говорить про свою “благородну поведінку” та сперечання з Чубірко (невідомо з яким з них — Іваном Івановичем чи Миколою Івановичем?) з приводу того, що він, Чубірко, виселяв з готелю дітей.

Ваша честь, звертаю Вашу увагу, що ні в одному з зазначених допитів ні Пацкан В.І., ні Паульо В.Д. не дають показання про отримання від Різака І.М. вказівки зібрати в м. Свалява велику кількість людей, близько 100 осіб.

І в судовому засіданні Паульо В.Д. частково змінив свої показання, однак категорично і твердо наполягав на тому, що він жодних неправомірних дій не вчиняв і до насильницького виселення “студентів-агітаторів” з готелю “Комфорт” непричетний. Показання в судовому засіданні Паульо В.Д. є плутаними, втім суду він повідомляє факти, про які замовчував на досудовому слідстві, зокрема, що по приїзді до готелю “Комфорт” він побачив натовп, багато людей, серед яких були Кеменяша О.М., Балога В.І., Петьовка В.І., Чубірко І.І., а останній навіть запитав його, навіщо він приїхав до м. Свалява. За його ствердженнями в суді, багато людей було з Кеменяшем О.М., а Балога В.І. і Пітьовка В. теж був з людьми. Головним винуватцем насильницького виселення студентів з готелю був Чубірко І.І.

Як на докази, що підтверджуюють вину Різака І.М. по даному епізоду обвинувачення, орган досудового слідства посилається і на показання Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіки І.І., які були ними дані при їх допиті в якості обвинувачених по кримінальній справі № 6115904З, та стверджує, що вищезазначені особи визнали себе винними і дали свідчення, аналогічні свідченням Паульо В.Д., при розгляді цієї кримінальної справи судом. Аналіз показань Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіки І.І. свідчить, що вони визнали себе винними в такий саме спосіб, які і Паульо В.Д. – виключно на словах, удавано, без визнання свої вини у вчиненні дій, які характеризують об’єктивну сторону злочинів, передбачених ст.ст. 157 та 294 КК України.

Дійсно, 31 січня 2006 р. Свалявським районним судом Закарпатської області, під головуванням судді Жиганської Н.М., був постановлений вирок (кримінальна справа №1-15 2006 р.), яким Паульо Володимир Дьордєвич, Гуранич Валерій Васильович, Попович Василь Іванович та Машіко Іван Іванович засуджені кожний за ст.ст.294 ч.1 та 157 ч.2 КК України.

Як я наголошував на початку своєї промови, на переконання Різака І.М., проведення в Свалявському районному суді прискореного розгляду кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.157 ч.2 та 294 ч.1 КК України мало єдину мету – закріпити у вироку суду неправдиві показання Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. про те, що інкриміновані їм злочини були вчинені ними за вказівкою Різака І.М., надати цьому факту “преюдиціальний характер” і таким чином  “прив’язати” Різака І.М. до допущених особисто ними порушень закону.

Проведення такого прискореного судового процесу і призначення всім підсудним умовної міри покарання є саме тим “пряником”, який Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. та Машіко І.І. отримали від прокуратури Закарпатської області за те, що на словах, удавано, визнали себе винними в пред’явленому їм обвинувачення, і головне, за те, що категорично і твердо стверджували, що інкриміновані їм злочини вони вчинили за вказівкою Різака І.М.

Обґрунтованість та правильність стверджень Різака І.М. про те, що цей судовий процес був спрямований саме проти нього підтверджується наступним:

 

- призначенням всім засудженим однакового покарання — п’ять років позбавлення волі з звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання із трьохрічним іспитовим строком та забороною всім засудженим на підставі ст.76 КК України впродовж цього строку виїжджати на постійне проживання за межі України без дозволу органу КВС та повідомляти даний орган про зміну місця проживання та роботи;

- визнанням суддею Жиганською Н.М. у вироку де-юре і де-факто Різака І.М. організатором-співучасником злочинів, за вчинення яких були засуджені Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. та Машіко І.І. — передбачених ст. ст. 294 ч.1 та 157 ч.2 КК України. Зокрема, в мотивувальній частині вироку суддя Жиганська Н.М. визнала доведеним і встановленим факт вчинення ними цих злочинів за його прямою вказівкою. Цитую з вироку: Підсудний Паульо В.Д. 13 листопада 2004 р., отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М., разом із Поповичем В.І., Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості 100 чоловік…” і далі по тексту;

- неправдивим ствердженням у вироку суддею Жиганською Н.М. про те, що в судовому засіданні всі засуджені повністю визнали свою вину у пред’явленому їм обвинуваченні. З викладених у вироку суддею Жиганською Н.М. показань Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. вбачається, що жоден не визнав себе винним у вчиненні тих дій, які суд визнав доведеними і інкримінував їм у вину у мотивувальній частині вироку, а саме в тому, що 13 листопада 2004 р., близько 19 години 30 хвилин в м. Свалява вони:

- разом з іншими особами в кількості приблизно 100 осіб з метою протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними свого законного права на ведення передвиборної агітації  приїхали до м. Свалява;

- проникли в готель „Комфорт” групою в кількості близько 100 осіб і шляхом вчинення опору та нанесення тілесних ушкоджень працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області з використанням спеціально для цього пристосованих  предметів проникли в житлові кімнати готелю та знищили агітаційні матеріали на підтримку кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. та умисно пошкодили майно готелю;

- застосували до осіб, які перебували в готелі, небезпечне в момент заподіяння для їх життя та здоров’я фізичне насильство з використанням спеціально прилаштованих предметів для нанесення тілесних ушкоджень, наносили потерпілим чисельні удари кулаками та взутими ногами;

- примусово виводили потерпілих з готелю та вивезли їх під примусом за межі м. Свалява.

 

З метою ілюстрації правдивості вище викладених стверджень про те, що Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. в суді в дійсності не визнали себе винними в пред’явленому їм обвинуваченні, винними у вчиненні дій, які характеризують об’єктивну сторону злочинів, передбачених ст.ст.157 і 294 КК України, цитую їх показання, так як вони викладені у вироку – “Підсудний Паульо В.Д. в судовому засіданні пояснив, що 13 листопада 2004р. разом з Поповичем В.І. та Пацканом В.І. в приміщенні ресторану „Камелот”, коли на його мобільний телефон почалися телефонні дзвінки від Чубірко І.І., який повідомив, що голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М. сказав їхати в м. Свалява до готелю „Комфорт”, оскільки там студенти ведуть агітацію за кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. Через деякий час зателефонував сам голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М., який, погрожуючи арештом та висловлюючись нецензурно лайкою примусив їхати в м. Свалява та виселити студентів — агітаторів.

На виконання вказаної вказівки, Паульо В.Д. разом з Поповичем В.І. та іншими приїхав в м. Свалява, де вже зібралося багато людей. В тому числі і радник голови обладміністрації Чубірко І.І.

Коли в готелі було погашено світло, то всі зайшли в приміщення готелю та почали виводити студентів на вулицю. Потім їх посадили в автобус та вивезли за межі м. Свалява. Особисто він фізичного тиску на дітей та тілесні ушкодження не наносив….Такі ж покази по факту подій в готелі „Комфорт” в м. Свалява дали підсудні Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І.”

Призначення всім засудженим умовного покарання у вироку мотивовано суддею Жиганською Н.М. їх щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину та вчиненням злочину „під впливом погроз та примусу”, які надходили від Різака І.М., хоча докази, що підтверджують зазначену обставину, у вироку не наведені, як не відповідає дійсності і щире каяття підсудних та сприяння ними розкриттю злочину. Сприяння Паульо В.Д.,Поповича В.І., Гуранича В.В. та Машіки І.І. виразилось і полягало виключно в одному, в  оговоренні Різака І.М.

Вищенаведені аргументи переконливо свідчать, що в судовому засіданні мало місце удаване визнання вини Паульом В.Д., Поповичем В.І., Гураничем В.В. та Машікою І.І. в організації масових заворушень та перешкоджанні здійсненню виборчого права, визнання вини виключно на словах та категоричне заперечення ними вчинення дій, які складають об’єктивну сторону цих злочинів, що добре бачила і чула суддя Жиганська Н.М. Незважаючи на це, Жиганська Н.М. умисно та свідомо написала у вироку неправду про щире каяття підсудних та про сприяння ними у встановленні істини з тим, щоб саме цією відвертою неправдою виправдати призначення Паульо В.Д., Поповичу В.І., Гураничу В.В. та Машіко І.І. умовного покарання. Головним у цьому судовому фарсі було отримання від Паульо В.Д., Поповича В.І., Гуранич В.В. та Машіки І.І. показань про те, що вони і всі інші невстановлені органом досудового слідства 100 осіб вчинили злочин за прямою вказівкою Різака І.М. та зафіксувати цю обставину як доведену у вироку суду.

Доказом правильності цих висновків є і абсолютна однаковість призначеного всім засудженим кримінального покарання – “під один мундир”, “під один гребінь”, незважаючи на те, що Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. визнані винними по чотирьом епізодам обвинувачення, а Паульо В.Д. лише по одному, а також на те, що Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. характеризуються посередньо, а Паульо В.Д. – позитивно.

І в даному судовому засіданні Машіко І.І., Попович В.І. та Гуранич В.В. визнали себе винними у вчиненні злочинів, за які вони засуджені вироком Свалявського районного суду виключно на словах, удавано. Вчинення дій, які характеризують об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст.ст. 157 та 294 КК України, вони заперечували. Однак, вам, Ваша честь, вони підтвердили, що від Різака І.М. ні прямо, ні побічно ніяких вказівок не отримували, в тому числі й їхати до м. Свалява не отримували.

Згідно показань Машіки І.І. на суді про те, що Різак І.М. дав вказівку виселити студентів, йому стало відомо зі слів Шендило М., особа якого органом досудового слідства не встановлена і який по справі не допитаний, а також зі слів Рущака Б.І., аналіз показань якого буде даний мною нижче.

За ствердженнями Машіки І.І., на момент, коли він, Гуранич В.В. і Шендило М. приїхали до готелю, там вже було близько 100 осіб і серед них він впізнав Рущака, Русінковича, Мастяка. Визнаючи в суді, що він проник у готель, вибив двері, вивів “пару” студентів, порвав агітаційні листки, Машіко І.І. одночасно стверджує, що це він зробив виключно за власною ініціативою, що йому ніхто не казав заходити в готель, не казав що робити, що він зайшов як і всі, вибивав двері, рвав агітки, бо всі так чинили, що Шиндило і Рущак йому нічого не доручали, не давали ніяких вказівок і він не пригадує, щоб Шендило казав, що Різак наказав збирати і підбурювати натовп.

І Попович В.І. показав в суді, що на момент, коли він разом з Пацканом В.І., Паульо В.Д., Балог В.С. приїхали до готелю, там вже було багато людей. Описуючи суду конкретно вчинені ним в готелі дії, Попович В.І. сам спростовує своє визнання в тому, що він перешкоджав вільній агітації, оскільки в його показаннях відсутні дані про те, що він сам рвав і виносив на вулицю агітаційні матеріали. Попович В.І. також показав в суді, що про вказівки Різака І.М. він дізнався від Паульо В.Д., що він вільно зайшов в готель, що там був “бардак” і побите скло, що він нікому не наносив тілесних ушкоджень, в кімнати не заходив, а вивів двох дівчат до автобусів без застосування будь-якого насильства.

Гуранич В.В. суду показав, що поїхати до м. Свалява його і Машіку І.І. по телефону попросив Шендило М. Для чого необхідно їхати до м. Свалява він їм не повідомим. Коли вони приїхали до готелю, там вже було близько 100 осіб, серед яких він впізнав Русинковича, Рущака, Мастяка. Лише з розмов між Шендило, Рущаком і Кеменяшем він узнав, що саме Різак І.М. дав вказівку висилити агітаторів з готелю. Гуранич В.В. також стверджував у суді, що він не причетний до об’єднання 100 осіб, які знаходились перед готелем, не отримував вказівку збирати людей біля готелю, не причетний до його знеструмлення, нікому з потерпілих удари не наносив, не отримував вказівки підбурювати людей.

Свідок Пацкан В.І., хоча на досудовому слідстві і в судовому засіданні стверджував, що отримав від Різака І.М. вказівку поїхати до м. Свалява і “виселити студентів” , визнав, що по приїзду до готелю там вже знаходилось близько 80 чосіб і студентів з готелю вже виводили. Пацкан В.І. також показав, що він цими людьми не керував, не підбурював до вчинення неправомірних дій і отримані від Різака І.М. вказівки, не виконав.

 

Свідок Рущак Б.І.. стверджуючи на досудовому слідстві і в суді, що Різак І.М. при першій розмові сказав йому, що в готелі знаходяться члени УНА-УНСО і дав вказівку виселити їх з готелю, даючи пояснення в судовому засіданні конкретизував, що Різак І.М. не доручав йому організовувати масові заворушення, що він не закликав людей до штурму, що на момент приїзду до готелю там вже було багато людей, що він не бачив і не знає, хто виселяв людей із готелю, що він особисто вказівки Різака І.М. не виконав і вказані Різаком І.М. дії не вчинив.

Свідок Зозуля І.І. в судовому засіданні підтвердив виключно те, що від нього вимагав орган досудового слідства, а саме, що він чув від Рущака Б.І. і Шиндила М., що Різак І.М. дав вказівку “викинути людей з готелю”. Однак, і згідно його стверджень в судовому засіданні ні він особисто, ні Рущак Б.І., ні Паульо В.Д.,ні Русинкович В.В., жодних неправомірних дій на виконання вказівок Різака І.М. не вчинили, вказівки Різака І.М. не виконали, а лише побачили, сидячи в автомобілі, як за закликом Чубірки І.І. натовп пішов до готелю, після чого розвернулися і поїхали до м. Ужгород.

В обвинувальному висновку вказано, що вина Різака І.М. за даним епізодом обвинувачення підтверджується і показаннями свідків Болдижара В.В., Мастяка І.І., Русинковича В.В., Балога В.С., котрі повністю підтвердили свідчення, дані обвинуваченими Паульо В.Д., Поповичем В.І., Машіко І.І., Гураничем В.В. та свідками Рущаком Б.І., Зозуля І.І. та Пацканом В.І.

В судовому засіданні тільки свідок Болдижар В.В частково підтвердив показання Рущака Б.І., а свідки Мастяк І.І., Русинкович В.В. і Балога В.С. показання Паульо В.Д., Поповича В.І., Машіко І.І., Гуранича В.В., Рущака Б.І., Зозулі І.І. та Пацкана В.І. не тільки не підтвердили, а спростували.

Згідно стверджень в суді свідка  Болдижара В.В., Рущак Б.І. говорив йому, що вказівку поїхати до м. Свалява отримав від Різака І.М., який, однак, не повідомив його про мету поїздки. Очевидцем виселення людей з готелю він не був і жодної інформації про події, які там відбувались, суду не надав.

Свідки Мастяк І.І., Русинкович В.В. і Балог В.С. заявили в судовому засіданні, що їм нічого не відомо про дачу Різаком І.М. Паульо В.Д., Рущаку Б.І. або будь-яким іншим особам вказівок їхати до м. Свалява. За ствердженнями Мастяка І.І. і Русинковича В.В., Рущак Б.І. не сказав їм, для чого потрібно їхати до м. Салява, а відповів, що йому це не відомо.

Свідок Балог В.С. в суді не підтвердив показання Паульо В.Д. про те, що під час поїздки до м. Свалява з м. Ужгород Різак І.М. дзвонив Паульо В.Д., а після телефонних розмов з Чубірко І.І. та Різаком І.М. Паульо В.Д. сказав присутнім в салоні автомашини, що Різак І.М. дав вказівку їхати до м. Свалява і викинути студентів з готелю.

 

Таким чином, Ваша честь, аналіз показань свідків Паульо В.Д., Пацкана В.І., Рущака Б.І., Поповича В.І., Гуранича В.В., Машіко І.І., Зозулі І.І., Болдижара В.В., даних на досудовому слідстві і в суді, цих “козирних” доказів обвинувачення, навіть в разі визнання їх правдивими, підтверджує прямо, твердо і однозначно виключно єдину обставину, виключно один висновок, що жодну з нібито отриманих від Різака І.М. вказівок (насильно виселити агітаторів з готелю “Комфорт” і вивести їх за межі Закарпатської області тощо) не було виконано. Що жодних дій, спрямованих на реалізацію отриманих від Різака І.М. вказівок, не вчинено. Не вчинено жодних дій, що підпадають під ознаки злочину масові заворушення, зокрема, свідки самостійно не організовували масові заворушення і активної участі у них не приймали. Що фактично, незважаючи на удаване визнання своєї вини, вони не вчинили дій, спрямованих на перешкоджання здійсненню виборчого права. Що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження причинний зв’язок між діями Різака І.М. і подіями, які відбулись 13.11. 2004р. в готелі “Комфорт”.

Оскільки окрім досліджених вище доказів в матеріалах кримінальної справи немає інших прямих або побічних доказів, які б містили інформацію про причетність Різака І.М. до подій, які мали місце в готелі “Комфорт” м. Свалява 13.11.2004 р., я не вважаю за доцільне аналізувати інші наведені в обвинувальному висновку докази по даному епізоду обвинувачення.

 

Одночасно вважаю за необхідне звернути увагу суду на те, що пред’являючи Різаку І.М. вищезазначене обвинувачення і кваліфікуючи його дії за ч. 3 ст. 365 КК України, орган досудового слідства не здобув і не надав суду доказів, які б підтверджували, що в службові, владні повноваження Різака І.М. входило і право надавати вказівки громадянам Паульо В.Д., Поповичу В.І., Машіко І.І., Гураничу В.В., Рущаком Б.І., Зозуля І.І., Пацкану В.І., Болдижару В.В., Мастяку І.І., Русинковичу В.В., Балога В.С., Чубірко І.І, а вони в свою чергу, були зобов’язані ці  вказівки Різака І.М. виконувати.

Ствердження Паульо В.Д., Рущака Б.І., Пацкана В.І., Зозулі І.І. про те, що, будучи радниками Різака І.М. на громадських засадах, вони були зобов’язані виконувати його розпорядження, є абсолютно голослівними, надуманими, не підтвердженими доказами.

Цитуючи обвинувачення та показання свідків, я використовував термін “студенти-агітатори”. Однак, органом досудового слідства не було надано суду достатніх і переконливих доказів, які б підтверджували, що: “13.11.2004 р. на територію Закарпатської області прибула велика кількість людей з інших областей саме з метою проводити агітацію за кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.”.

З перевірених в судовому засіданні доказів вбачається, що на територію Закарпатської області прибула велика кількість людей з інших областей із спільною політичною метою. Це привернуло до них обґрунтовану увагу, в тому числі, і правоохоронних органів області, які були змушені перевіряти дотримання правопорядку в місті їхнього перебування. У відповідності до статті 39 Конституції України „Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.” Отже, перш ніж агітувати, зазначена група людей мала сповістити місцеву владу про своє зібрання і з’ясувати відсутність обмежень на реалізацію цього права. З матеріалів справи вбачається, що ні органи виконавчої влади, ні органи місцевого самоврядування Закарпатської області не були завчасно сповіщені про організоване зібрання чисельної групи агітаторів в м. Свалява. За таких обставин, місцева влада мала, і, зокрема, голова Закарпатської ОДА Різак І.М. не тільки мав право, а і був зобов’язаний з’ясувати причину та можливість їхнього перебування на території області.

Не здобуто в судовому засіданні і доказів, що підтверджують, що негативні наслідки, які виникли від дій осіб, які 13.11.2004 р. приймали участь в подіях біля готелю „Комфорт” у м. Свалява, є невідворотнім і обов’язковим результатом дій Різака І.М., як того потребує кримінальний закон, що ці наслідки вільні від випадковостей, що вони не є результатом розсуду виконавців “вказівки” і власного тлумачення її змісту.

У зв’язку з невстановленням осіб Чубірка І.І. і Шендили М. та неотримання від них показань, звинувачення на адресу Різака І.М. про надання їм будь-яких вказівок є суцільним припущенням і не може бути підґрунтям вироку.

В постанові про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого і в обвинувальному висновку відсутні конкретні обставини надання так званої усної вказівки Різаком: де була ця розмова, хто приймав в ній участь, хто був присутній та інше. Тобто, обвинувачення не містить конкретного викладу нібито вчинених Різаком І.М. злочинний дій.

Постанова про притягнення Різака І.М. в якості обвинуваченого і обвинувальний висновок не містить пояснень, чому голова обласної державної адміністрації, який має можливість звертатись до правоохоронних органів області будь-якої підвідомчості – служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, обрав виконавцем своїх „вказівок” осіб, які не є його підлеглими і не зобов’язані виконувати його розпорядження.

 

Для обвинувачення за ст.366 КК України необхідно встановити предмет злочину – офіційний документ. Офіційним щодо ст.366 КК є лише такий документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто, такі, які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини. Нормативного документу, який би врегульовував порядок видачі посвідчень радникам на громадських засадах, який би підтверджував, що такі посвідчення засвідчують факти, що мають юридичне значення – породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини, в матеріалах кримінальної справи немає. Отже, відсутність предмету злочину позбавляє сенсу все обвинувачення і тому і за даним епізодом Різак І.М. підлягає виправданню за відсутністю в його діянні складу злочину.

 

Ваша честь!

Архімедовим важелем, який повністю перевернув і спростував в судовому засіданні обвинувачення Різака І.М. по даному епізоду, є показання в суді голови правління ВАТ “Закарпаттяобленерго” Ковача В.І., який таки знайшов в себе мужність прийти до суду і сказати правду, що Різак І.М. ніколи і ніяким способом не примушував його укласти контракт на оплату корпоративної мережі мобільних телефонів. Виникає питання, яким показанням вірити, показанням Ковача В.І. на досудовому слідстві, чи показанням Ковача В.І. в судовому засіданні. Пояснюючи суду, чому він змінив показання, Ковач В.І. стверджував, що хоча він і підписував на досудовому слідстві протокол його допиту, він його не читав, а слідчий, в свою чергу, протокол йому не зачитував. Виходячи з того, що всі інші допитані по даному епізоду свідки, зокрема, Чомоляк Ю.М., Мешко Е.О., Ванюшкіна О.Є., Новицький А.Р. не дали жодних показань, які б підтверджували версію обвинувачення про примусове укладення контракту в результаті неправомірних, злочинний дій Різака І.М., слід прийняти до уваги і визнавати правдивими показання Ковача В.І., дані ним в судовому засіданні. Однак, на моє переконання, дійсною причиною дачі Ковачем В.І. неправдивих показань на слідстві був тиск на нього з боку тих, які організували завідомо незаконне переслідування Різака І.М., та шантаж щодо зняття його з посади, якщо він відмовиться дати потрібні покази. Саме з цих причин Ковач В.І. на досудовому слідстві “дрогнув”, однак знайшов в себе мужність сказати правду Вам, Ваша честь, в суді. Окрім того, надуманість і необґрунтованість обвинувачення Різака І.М. за даним епізодом підтверджується висновками проведеної в суді судово-економічної експертизи та показаннями експерта.

 

На жаль, все ще як за Радянських часів, винесення судами оправдального вироку в Україні є досить рідким явищем, певним подвигом, оскільки суспільству нав’язують переконання, що діяльність правоохоронних органів регулюється правилом, яке складається всього з двох пунктів. Перший пункт гласить, що правоохоронні органи ніколи не помиляються, а другий — що особи, у яких це ствердження викликає заперечення, повинні читати і керуватись пунктом першим. Саме постановлення судами законних і обґрунтованих оправдальних вироків може покласти край цьому явищу. В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження і були спростовані абсолютно всі пред’явлені Різаку І.М. обвинувачення, тому єдиним справедливим вироком щодо нього може бути тільки оправдальний, який, Ваша честь, я прошу Вас постановити в нарадчій кімнаті.