Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



Наша історія. 2007 рік. Навіть після обвинувального вироку Іван Різак продовжує захищати своїх земляків від політичних репресій і звертається до нового керівництва партії. Ігор Шурма, тодішній заступник міського голови Харкова, цього Різаку не пробачив. Після переїзду Івана Різака до Харкова з сім’єю на запрошення мера Добкіна, Шурма переконав керівників міста не брати Різака на роботу. Так Іван Різак після такого «запрошення» в неблизькому Харкові фактично залишився на вулиці. На допомогу прийшли інші люди, але це вже інша історія

https://zakarpattya.net.ua/News/13029-Net-takoi-partyy

Першому заступнику

Голови СДПУ(О)

ШУРМІ І. М.

Відкритий лист

Шановний Ігоре Михайловичу!

Після розмови в суботу, 1 вересня, Ви запропонували мені звернутися до Вас  письмово в робочий день і викласти свою проблему в листі (бо як висловилися – не в темі сьогоднішніх проблем Різака). Виконуючи нашу взаємну домовленість, я викладаю на папері свої роздуми і міркування  деяких тез, які прозвучали з ваших вуст.

А вибрав я форму відкритого листа не випадково. Мені здається, що питання, які я в ньому намагатимусь викласти і свої погляди на них, не залишать байдужими десятки тисяч одно партійців, які з надією чекають серйозних політичних кроків з боку керівництва нашої партії, яке недавно обране на з’їзді.

Я, як людина, яка вже незабаром святкуватиме десятирічний ювілей перебування в Соціал-демократичній партії України (об’єднаній) (так саме святкуватиму), маю  певне моральне право поділитися з своїми однодумцями наболілим, бо вони як і я переживають   за долю нашої організації, яка сьогодні переживає не найкращий період.

Мене не настільки вразило Ваше прохання звертатися до Вас письмово і в робочий час, як ті думки, якими поділилися зі мною щодо стратегії розвитку партії у відповідь на моє прохання політичного та інформаційного захисту від тих брутальних кримінальних переслідувань, які тривають вже тривають вже майже три роки. Для більшого розуміння тим, хто буде читати того цього листа, слід коротко передати суть нашої розмови.

Зупинятися на нюансах і тонах, яким ви розмовляли з людиною, яка дійсно потребує допомоги не буду: ця інформація Вас дискредитує до такої межі, а в мене такого і в думках немає. Тим більше, що ми знали Вас іншою людиною. Як Ви пригадуєте, я навів Вам свіжий приклад  інциденту в Івано-Франківському апеляційному суді, де без будь-яких причин правоохоронці та судові працівники пішли на брутальну провокацію проти мого старшого брата, професора, доктора фізико-математичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Різака Василя Михайловича, яка ледь не закінчилася його арештом. Більш детально суть інциденту я розповів Вам і, тим більше, вона відома з мого звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової Н.І.

Коротко про тези(я так їх назву, хоча враховуючи Ваш тон розмови – це важко зробити). Ваших  відповідей на моє прохання захистити мене і моїх рідних від цих довготривалих знущань.   Перше, що ви відповіли це те, що ніяких моїх заяв і звернень з приводу мого переслідування не повинно з’являтися в майбутньому на партійному сайті. Мовляв, моя проблема носить приватний характер і партія до цього не має відношення(Вибачте, але я не вірив своїм вухам).Друге, що в партії тисячі і тисячі рядових партійців, які постраждали від помаранчевої влади(таких як я),але Ви переконані що до цієї теми партія  не повинна повертатися, а працювати над новими стратегічними проектами які  б дали можливість завоювати електорат(скажу Вам чесно — на дух не переношу політиків, які цим політ технологічним словом називають наших людей).Трете, Ви вважаєте, що починаючи з останнього з’їзду партія «очистилася» від старих кадрів, які кидали тінь на організацію і повинна дивитися тільки вперед, а дрібні інциденти будуть перешкоджати цьому руху. Четверте, що тема переслідувань Вам взагалі набридла, бо у Вас є приклад звільнення людини з роботи (члена нашої партії) на Львівщині, і то Ви не робите ніяких заяв. Міг би ще дещо в деталях розповісти, але не буду Вас принижувати. Я зрозумів з нашої розмови, що Ви, як один з лідерів партії, хочете будувати щось нове і красиве, забувши про конкретні насущні проблеми в конкретних однопартійців.

Додам ще кілька Ваших думок, які прозвучали в одній з попередніх наших розмов. Дальший розвиток партії Ви бачите без друкованого органу, бо Ваш електорат читає Інтернет. Ви переконані в тому, що треба зменшувати підтримку низових партійних організацій, а збільшувати апарат виконкому. На Вашу думку це дасть можливість активніше робити більше заяв, щоб партія була на слуху. Мабуть, не випадково дійшло до того, що з вуст одного з лідерів прозвучало визначення «політичної рентабельності обласних організацій».

Стратегічно Ви бачите нашу партію не більше як сателітом одної із сьогоднішніх парламентських партій. Залежно від кон’юнктури.

Це я спробував надати інтелігентної форми Вашим висловлюванням. А тепер відповідаю Вам письмово, як і обіцяв, на Ваше бачення майбутнього партії. Переконаний, що я і десятки тисяч рядових партійців не дадуть Вам можливості реалізувати таке бачення розвитку партії. Спробую навести для цього аргументи і готовий до публічної дискусії.

Скажу чесно: я вступив в СДПУ(О) тільки тому, що дізнався про цю партію від одного з лідерів того часу Віктора Володимировича Медведчука, який двічі ставав депутатом Верховної Ради України від нашої Закарпатської області. Я довго міг би розповідати як багато ця людина разом з ще одним нашим однопартійцем Григорієм Суркісом зробили для області в роки, які мабуть були одними з найскладніших в розвитку нашого регіону за час незалежності. Я горджуся тим, що працював разом з цими людьми вирішуючи злободенні проблеми моїх земляків. Я горджуся тим, що обрав цю партію під назвою СДПУ(О), хоча 10 років тому всім чиновникам настійливо радили вступати в іншу провладну партію. Разом з об’єднаними соціал-демократами я радів досягнутим успіхам, переживав за невдачі. Партія двічі підряд без будь-якого адмінресурсу ставала парламентською, а Закарпатська обласна організація протягом багатьох років залишалася одним з лідерів народної довіри в регіоні і набирала в 1998 і 2002 рр. найвищий відсоток голосів серед усіх парторганізацій в Україні. І все це, насамперед, завдяки копіткій роботі наших активістів на місцях, конкретній роботі наших лідерів-парламентарів з людьми. Воістину не слова, а діла приваблювали тисячі людей до наших лав. Я вже зараз, як колишній керівник області, ще раз можу засвідчити, що таких активних на користь краю депутатів, як Віктор Медведчук і Григорій Суркіс, Закарпаття ще не мало. І люди нам повірили! Ні, не заради посад як хтось хотів це представити (хоча були й такі), а щиро, патріотично реалізовуючи себе в СДПУ(О) працювали на рідний край, на державу.

І це не робилося лише з допомогою заяв, хоча вони дуже потрібні для висловлення позиції партії і підтримки наших однодумців. Я дуже жалію, що не з’явилася заява партії на підтримку того хлопця зі Львівщини, якого незаконно звільнили з роботи. Ми втратили і однодумця, і повагу навіть наших опонентів у цьому регіоні. Переконаний, що при Медведчуку такого би не відбулося.

Не буду детально згадувати 2000 рік – рік «департизації», коли сотні наших активістів були буквально викинуті на вулицю. Але нагадаю, що з метою підтримки нашого активу, Віктор Володимирович добирався машиною по засніженим перевалам в переддень Нового Року. Ох, і нелегко було нам! Але поряд з нами був справжній лідер! Кажу це без пафосу! Кажу так, бо в цьому переконаний і вірю в нього.

Ви, шановний Ігоре Михайловичу, хочете все починати з чистого листа і очиститися від таких партійних активістів?! Від тих, хто безмежно вірив і вірить в ідеали і ніяких посадових і бізнесових привілеїв не мав! Не з того починаєте!

Давайте разом згадаємо прихід «помаранчевих» до влади. Кого найбільше кидали в тюрми, піддавали кримінальному переслідуванню, фізичним і моральним тортурам? Хіба не об’єднаних соціал-демократів?! Саме ми стали «крайніми», бо не йшли на зговір з тими напівкримінальними елементами, які захопили владу в країні і до цього часу перебувають в оточенні керівників держави! Але ми продовжуємо боротися! Вистояти нам допомогла тверда позиція Віктора Медведчука, фракції СДПУ(О) в Верховній Раді України, членом якої були і Ви, Ігоре Михайловичу! Я не відношу себе до дуже сентиментальних людей, але очі в мене блищали в слідчому ізоляторі після заяви Медведчука в мою підтримку, після слів першого Президента України і керівника нашої фракції Леоніда Кравчука «До смерті будемо блокувати цю трибуну, але Івана випустять». В цьому була наша сила! Бо для мене і моїх колег, які сиділи в сусідніх камерах СІЗО було головним, що наші лідери не повірили брехливій «помаранчевій» пропаганді і продовжували захищати нас. Життя підтвердило, що я і мої колеги не здійснювали ніяких злочинів. Це була чистісінької води політична розправа! Це була плата за нашу принциповість, за правдиву позицію нашої партії. І ми заплатили цю гірку ціну! Але не для того, щоб сьогодні нові лідери, такі як Ви, мали право «очищатися» від нас, не повертатися до наших проблем, а дивитися «стратегічно вперед». Хоча в цій «стратегії» я бачу в Ваших очах і чую в Ваших словах більше переживань за свої меркантильні інтереси, ніж переживань за організацію.

Не буде ніякого «вперед», поки не візьмете від Медведчука його прекрасну рису відстоювати людей, підказувати їм, якщо вони помиляються, але ніколи не переступати через них.

Згадайте, як партія стала ініціатором заснування Інтернет-видання «Політтерор», з якого можна було дізнатися про людей, які піддавалися політичним переслідуванням. Видання ставало на захист всіх – від вчителя і до губернатора. Всі мали і мають право на однаковий захист! А ініціатива партії щодо створення Тимчасової слідчої комісії з захисту прав людини у Верховній Раді України. Ця ініціатива знайшла відгук і надію у сотень тисяч людей. А повідомлення через бюлетені всіх посольств світу про політичні репресії в Україні! Я можу називати десятки і десятки прикладів роботи нашої партії того часу, направлених на захист прав наших однодумців, які попали під репресивну машину перевертнів в погонах під політичним дахом «помаранчевої» влади.

А Ви кажете, що на сайті партії не можна згадувати людей, що попали під репресії! Та партійний сайт повинен продовжувати «горіти» на захист тих людей, яких продовжують тероризувати з політичних мотивів. Права людини і їх захист – це повинно бути святим у діяльності нашої партії! Наша партія повинна ще раз разом з лідерами регіональних організацій проаналізувати ситуацію і дійти до кожної сім’ї, яка постраждала. Бо скажу Вам як закарпатець: 2005 рік – це рік повені політичних репресій проти об’єднаних соціал-демократів. Якщо ми забудемо хоч про одну людину, нашого однодумця, ми не матимемо майбутнього: ні політичного, ні людського!

На своєму прикладі хочу сказати, що не приватний інтерес я переслідую і моя справа – це не приватна справа. Це приклад того, як з неугодними будуть розправлятися завтра знову. І жаль, що цього не розуміють всі лідери «біло-синього» політичного табору зразка 2004 року.

СДПУ(О) повинна виходити в своїй діяльності з інтересів людей і це повинно бути не лозунгом, а щоденним особистим прикладом, насамперед, нових лідерів СДПУ(О). Якщо цього на станеться, шановний Ігоре Михайловичу, ми, рядові партійці, будемо ставити питання на з’їзді про очищення лав партії від таких, як Ви.

Щодо друкованого органу… Звичайно, Вам приймати рішення, але повинен Вам сказати, що рідні того хлопця, який добирався додому і загинув у дорозі, дізнавшись про незаконний арешт батька, інтернетом користуватися не можуть. Не читають інтернет, на жаль, і рідні тої авторитетної голови сільради, яку водили по селу в наручниках, і яка закінчила життя самогубством, не витримавши знущань від «міліціонерів з народом». Не можуть ним скористатися і десятки директорів шкіл, вчителів, медиків, особливо в гірських районах, які в один день в 2005 році залишилися без роботи. Це, напевно, не Ваш електорат, але мої земляки, які продовжують вірити у відновлення справедливості, в нашу політичну силу, яка повинна прийти на їх захист.

Наша партія має майбутнє і може бути політичним партнером деяких політичних сил, але сателітом – ніколи! Ми повинні зробити все для об’єднання лівоцентристського руху в Україні! І якщо щось не розуміємо, не знаємо як зробити, давайте радитися з «вчорашніми» лідерами партії, які ще обов’язково стануть ними в майбутньому! Тим більше, що лідерство в партії ніколи не визначається посадою в ній! І Ви, Ігоре Михайловичу, повинні це добре розуміти!

Бажаю успіхів! Дякую за доручення і можливість звернутися до Вас письмово

 

 

 

З повагою

Іван Різак