Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



16 00:00:00.02.2010 Ужгородский «Беслан»: контрольный выстрел по оранжевому мифу Кто и почему сорвал сценарий массового кровопролития на Закарпатье?

 

 

В последнее время достоянием общественности становиться все больше материалов, подчас сенсационных, свидетельствующих о том, что в битве за власть осенью 2004 года криминально-политические кланы готовы были на все, лишь бы удовлетворить свои жалкие властные прихоти.

На прошлой неделе, аккурат в канун первого тура президентских выборов, в закарпатских СМИ вдруг снова всплыла давно забытая тема ужгородского «Беслана». Легенда о якобы героической нейтрализации и захвате « мужественными» ментами-революционерами вооруженных бандитов на   стадионе «Авангард», готовивших нападение на мирных граждан и захват в заложники детишек, сыграла свою «революционно-провокационную» роль в ноябре 2004 года, став самой зажигательной информационной фишкой   оранжевого киевского Майдана.

Увы, как и следовало ожидать, миф о «бандитах» на стадионе «Авангард» и легенда о самом ужгородском «Беслане», расписанная штатными провокаторами в штабе мукачевского бизнес-картеля и заодно оппозиционного тогда еще кандидата в президенты Ющенко, после инаугурации политического уродства развеялись, как и сами иллюзии о « новой жизни».

Нейтрализовав в первую очередь самого экс-губернатора Ивана Ризака и его команду, получив умопомрачительные вознаграждения от политико-криминальных хозяев, «оранжевые» менты–революционеры Закарпатья не то, что не возбуждали ни единого криминального дела против «бандитов» из «Авангарда», но вскоре даже тесно подружились с ними и, использовав их в получении на представителей «власти кучмистов» заказные показания, некоторых даже взяли в свою команду.

Легенда о «героическом захвате бандитов» на ужгородском стадионе «Авангард» в ноябре 2004 года освещалась в жанре «прямого репортажа» на всех прооранжевых и не только телеканалах страны, в печатных СМИ и даже листовками не то, что в режиме онлайн, а даже с некоторым опережением событий.

Однако на протяжении последующих пяти лет ни один телеканал, ни одно печатное издание, ни даже никто из прикупленных закарпатских журналистов, получивших немалые гонорары за тиражирование и песнопения этой дикой провокации, и словом не обмолвились о том, что все эти события ноября 2004 года на стадионе являлись страшным коварным заговором мафиозных структур, рвавшихся под оранжевыми знаменами к власти и ради достижении этой цели не брезговавших ничем – даже кровью детей. Хотя сегодня и без этих запоздалых признаний всем все стало ясно.

Официально принято считать оранжевый путч на Украине образца 2004 года бескровным. Но так ли все это на самом деле? И даже если так, то кому мы обязаны?

Как пишет аналитик Центра журналистских исследований Богдан Ганжа в своей статье «Чорторий» ( газета «Вісті тижня», 16 января 2010 года)« Важко навіть повірити, але одним із головних завдань тієї потворної «революції» було… масове кровопролиття (невинної крові, звичайно ж!), яке, в свою чергу, повинно було спричинити відверте втручання в українське життя іноземних «рятівників», як то було вже у Югославії. Там також все почалося з таємної змови політиканів, мафіозників та іноземних «спеців». В результаті, як бачимо, на місці колишньої могутньої федеративної держави слов’янських народів виникло звалище слабеньких державоутворень, повністю залежних від західних хазяїв. Сировинні придатки та невибагливі ринки збуту всього того непотрібу, який неможливо продати в Європі. А ще – джерело дешевої робочої сили і… гарматного м’яса для авантюр різного штибу. Така ж доля очікувала і нас – українців. І «сценарій» заколоту для нас розроблявся майже той самий – за «югославським стандартом». Про це, як не дивно, першим у світі розповів французький журналіст Етьєн Кассе, до рук якого потрапив свого часу таємний звіт ЦРУ уряду США. Саме француз Кассе і розповів про ті сотні мільйонів доларів, що їх витратили заморські «благодійники» для «обмайданення» України, про американський есмінець «Ентерпрайз», який восени 2004 вперто тинявся поблизу українського узбережжя Чорного моря, та про деякі інші секрети тієї «помаранчевої» змови міжнародних «володарів світу».

Исходя из этого совсем не случайно Закарпатье, граничащее с четырьма государствами, еще до начала президентской кампании 2004 года было выбрано транснациональными мафиозными кланами полигоном для политических провокаций против действующей власти. Уже выборы мукачевского мера в 2004 году стали экзаменом на провокации, шантаж и запугивание население для мобильных воинствующих бригад нардепов-нашеукраинцев и их пособников из местного и соседних стран украинского криминалитета.

Не случайно   в маленьком закарпатском городке Свалява в таборе студентов –агитаторов за опозиционного кандидата Ющенко осенью 2004 года появляются загадочные «инструктора по спорту» из Польши и других стран, подозрительные «наблюдатели» специфической внешности…

Следует напомнить, что Закарпатская власть образца осени-2004 года была резкой противоположностью власти нынешней. За два года своего губернаторства Ивану Ризаку удалось поднять область из глубокого застоя, расшевелить экономику депресивного края, вернуть людям миллионы заработанных в прежние годы денег, создать равные условия для бизнеса. Власть Закарпатья тогда действительно пользовалась реальным авторитетом у людей. Хотя хватало и недовольных ею, подавляющее большинство закарпатцев, (о чем свидетельствовали и «областные» результаты на выборах кандидата от власти В. Януковича ( более 40 процентов),   было настроено лояльно и к губернатору, и к его команде.

В областном штабе опозиционного кандидата хорошо знали, что по профессиональной линии и результатам работы в хозяйственной и социально-экономической сфере на Ризака и его команду компрамата не придумаешь. Поэтому и было решето разрабатывать масшабные политические провокации без каких либо ресурсных , финансовых и человеческих, ограничений. Как это уже апробировано в переворотные времена в странах третьего мира или в той же Югославии.

Поэтому оранжевые поводыри осенью 2004 года не стыдились сгонять на «митинги протеста» детей школьного возвраста или свозить автобусами штатный протестный електорат преклонного возварста из соседней Гилиции.

Однако, по масштабам и глубине подлости и наглости  провокационная операция «Авангард» -2004 одна из самих позорных в истории Закарпатье.

Вот как сегодня ее описывают закарпатские журналисты: « На традиційній недовірі до влади споконвіку грали авантюристи й пройдисвіти, намагаючись прорватись до тієї ж самої влади. Саме так сталося і восени 2004 року в нашому Ужгороді. Тоді на мітингу біля Закарпатського обласного театру один з «польових командирів» ужгородського «революційного» натовпу Михайло Мартин раптом оголосив сенсаційну новину: на стадіоні «Авангард» офіцери міліції обеззброїли і «пов’язали» велику і чудово озброєну зграю «бандитів Януковича», якими, мовляв, керував позаштатний радник екс-губернатора області І.Різака Володимир Паульо («Чалий»). І саме ця «банда Януковича» збиралася, мовляв, напасти на мирну демонстрацію «помаранчевих» на ужгородській площі Народній. Але «революційні» офіцери міліції, всупереч волі свого ж керівництва, голіруч знешкодили озброєну до зубів «банду Януковича». Зауважте, що цю сенсаційну заяву пан Михайло Мартин зробив ще тоді, коли на стадіоні ще НІЧОГО НЕ ВІДБУВАЛОСЯ! Через декілька хвилин цю ж заяву продублювали штатні «трубадури революції» на Майдані у Києві. Повторюю: на стадіоні «Авангард» в Ужгороді все ще НІЧОГО НЕ ВІДБУВАЛОСЯ, а футболісти і болільники команди «Закарпаття» («Банда «Чалого» і Януковича»!!!) ще навіть не підозрювали, що їх уже «роззброїли», «пов’язали» і «ліквідували». Вони займалися буденною справою – тренуванням. Але до стадіону вже мчали машини з телеоператорами та коментаторами «революційних» телеканалів: в першу чергу, балогівської «М-Студіо». Ці «акули пер і телекамер» опинилися на стадіоні майже водночас з групою «революційних ментів», які раптово напали на футболістів, працівників стадіону та уболівальників, погрожуючи їм аж ніяк не примарною зброєю, якої нібито «НЕ БУЛО». Через кілька годин уже всі провідні телеканали держави шокували українців новиною: в Ужгороді «беззбройні» міліціонери ліквідували банду «терористів Януковича», які, мовляв, збиралися не лише розігнати мітинг на площі, але й захопити в заручники дітей та педагогів однієї з ужгородських шкіл. Влаштувати «Ужгородський Беслан», так би мовити. Ця «сенсація», звісно, вразила українців, налаштувала їх проти «бандита» Януковича і… остаточно навісила на Закарпаття ярлик «бандитської області». Кадри з арештованими «бандитами» та купою їхньої зброї демонстрували тоді всі телевізійні канали і більшість українських газет. І більшість наших співгромадян настільки повірила в легенду про «Ужгородський Беслан», що згодом навіть не помітила дивного факту: і зброя, і «бандити Чалого» тихо зникли з нашого обрію, не залишивши після себе ані порушених проти них кримінальних справ, ані взагалі жодних слідів у «героїчних» правоохоронних структурах. «Банда Чалого», яка нібито роками «тероризувала» Закарпаття та готувала «Ужгородський Беслан», зникла, немов слина на воді. Так само несподівано і швидко, як і з’явилася одного паскудного дня в листопаді 2004 року. Загадка? Аномалія кримінального світу? Та ні! Скоріше – аномалія совісті деяких офіцерів наших «внутрішніх органів», які, зрадивши присягу і своїх же товаришів по зброї, просто продалися пройдисвітам з «Балогану» і Києва.»

Пятилетнее умалчивание в прессе ожидаемого крминального развития событий на ужгородском «Авангарде» в 2004 году сегодня уже ни у кого из закаратцев не вызывает сомнения в том, что все это было подленькой политической провокацией с использованием опозиционного криминалитета и дешовых ментов. Однако если раньше правду об ужгородском « Беслане» рассказывали только самые смелые журналисты, что вызывало некоторые сомнения или даже недоверия у читателей, то на прошлой неделе в закарпатской прессе появились свидетельства   самих же сотрудников милиции, которые в ноябре 2004 года были непосредственными свидетелями и даже участниками этих событий.

Что же в действительности происходило за кулисами операции «Авангард»и всех провокаций на Заарпатье?

Сегодня мы приводим отрывки из текста письма бывших офицеров милиции в редакцию одной из закарпатских газет, опубликовавшией их в прошлую суботу. Язык и стилистика оригинала полностью сохранены.

                                                   * * *

«В період «помаранчевої» революції наприкінці листопада 2004 року великопосадовці правоохоронних структур регіону, а саме: начальник Ужгородського відділу УБОЗ УМВС у Закарпатській області підполковник міліції Олаг Степан, начальник економічного відділу УБОЗ УМВС у Закарпатській області підполковник міліції Русий Анатолій, оперуповноважений міжнародного відділу УБОЗ УМВС у Закарпатській області майор міліції Гичка Михайло, начальник «бандитського» відділу УБОЗ УМВС у Закарпатській області підполковник міліції Гелетей Володимир, та в подальшому до яких приєднались оперативні працівники УКР — заступник Рахівський Юрій, оперуповноважені Машіка Едуард, Поляк Володимир, Поштак Василь, Повханич Іван, Панько Іван, Немеш Іван — на протязі декількох днів проводили з особовим складом УМВС та УБОЗ бесіди, які носили провокаційний характер, нібито на території та в приміщеннях стадіону «Авангард» знаходяться озброєні злочинці, які займаються побиттям людей та дітей, які, в свою чергу, бажають висловити свою політичну думку на мітингах. Навіть при тому вказували, що вчора побили їхніх дітей (наводили фіктивні дані та показували змонтовані зйомки). Після проведення таких провокаційних бесід дані особи вирішили зібратись в кабінеті начальника штабу УБОЗ для подальшого обговорення дій по захопленню нібито озброєних злочинців. При чому ними було стягнуто особовий склад УБОЗ та УКР, і до них приєднався заступник відділу ВБ (внутрішньої безпеки) УМВС Дешко Ю. Коли в кабінеті стало замало місця вони спустились в актовий зал УБОЗ, в якому Гичка М. виламав двері, та зібрали майже весь оперативний склад працівників УБОЗ та декілька працівників УКР. Після чого оперативникам були роздані вказівки, як діяти при захоплені злочинців, при цьому оперативні працівники озброєні не були, а вищевказані керівники, як виявилося в подальшому, в автомобілях та при собі мали гладкоствольні рушниці та спецзасоби зі стрільби гумовими кулями. Чому так? Тому, що це була заздалегідь спланована даними особами акція.

Після захоплення осіб на стадіоні «Авангарді», було затримано багато осіб та вилучено багато автомобілів. Всіх затриманих осіб наступного дня відпустили. Чому так ? А тому, що відпустили цих осіб за хабарі (500 дол.-2 тис. доларів США за особу). В оглянутих автомобілях наступного дня на майданчику в УДАІ було знайдено зброю та боєприпаси. Як вони туди потрапили, можна здогадатись… Всі авто віддали власникам за хабарі (3-5 тис. доларів США за вилучене авто) а в ніч перед оглядом Гичка М., Рахівський Ю., Машіка Е., Поляк В., Поштак В., Повханич І., Панько І., Немеш І. шукали та скуповували в криміногеннного елемента області зброю та вибухівку яку в подальшому і підкинули.

…Після даного розвитку подій вищевказані особи до заслуховування, яке проводив начальник УМВС Варцаба В. в адмінбудівлі УБОЗ, залучили народного депутата Балогу В. Після чого «ошукуними» та обманутими справжніми чесними оперативними працівниками тих же служб було виявлено та встановлено слідуюче. Балога В. заплатив за захоплення нібито озброєних злочинців на стадіоні «Авангард» керівникам цієї акції Рахівському Ю., Олагу С., Гичці М., Гелетею В., Дешко Ю. та Машіці Е., 300 тис. доларів США (за нашими даними – 400 тисяч,-Б.Г.) з умовою, що ті поділяться цією сумою з усіма іншими, які брали участь у акції. Хоча останні (керівники,-Б.Г.) ці гроші «закрисили», що, мабуть, їх погубило і губить в майбутньому. Між даними особами які вже фінансово збагатіли, розпочалась гонитва за вищими посадами в УМВС. В подальшому вияснилось, що Ю.Рахівським керував його знайомий народний депутат України від Соціалістичної партії, теперішній заступник голови Держкомлісгоспу Пристая О.Д., який і допоміг йому (Рахівському) зайняти посаду начальника ГУМВС області. Гелетейом В. керував його брат Гелетей В. та його друзі, брати Балоги, які згодом допомогли йому стати заступником начальника УБОЗ та УСБУ області. Олагом С. керував його тесть, теперішній голова Ужгородської РДА А.Колібаба, який разом з Балогою І. допоміг йому стати начальником В.Березнянського РВ УМВС. Гичкою М. та Дешко Ю. керували також Балога В. та його брат Балога Іван, так як останні (Дешко і Гичка,-Б.Г.) декілька років забезпечували контрабандне перевезення для ТОВ «Барва» м’ясної продукції вантажівками через митний пост «Чоп» та «Ужгород».

Допоміг Гичці М. стати заступником начальника Хустського МРВ та заступником, а в подальшому — начальником Управління податкової міліції області його товариш — заступник губернатора Балога І., який в подальшому став його кумом. Далі Рахівський Ю. призначив Машіку Е. начальником УКР області, Полякка В. та Повханича І. його заступниками. Поштака В. пизначив начальником відділу торгівлі людьми та проституцією. А ошуканих Русого А., Панько І. та Немеша І. було відправлено на «заслужену» пенсію в зовсім не пенсійному віці, хоча дані особи є справжніми професіоналами своєї справи, але є занадто «цікавими» та розумними. Дані справи розслідувались під чітким керівництвом та особою, яка давала інтерв’ю в засобах масової інформації про захоплення озброєних злочинців на стадіоні «Авангард». Цією особою був заступник начальника Слідчого Управління УМВС Піняшко М., який всі справи порушував, розслідував та в подальшому закривав, за що він і зайняв посаду заступника начальника Закарпатського УМВС по слідству».

*         *     *

О чем свидетельствует это письмо?

О том, что для заговорщиков и провокаторов пришло время каяться?

О том, что тайное рано или поздно становится явным? О том, что миф о «героических революционерах» на ужгородском «Авангарде» как грязная заказная провокация развенчан окончательно и бесповоротно?

В какой-то мере, да. Но самое главное в нем это то, что технология этой провокации и симбиоз ее авторов и участников из числа политиков, криминалитета и правоохранителей свидетельствует о глубинной деградации части нашего общества, людишек, ради достижения своих властных и корыстных целей готовых на любые действия и даже на кровопролитие.

Осознали ли эти долларовые «революционеры», которые и сегодня еще при солидных погонах и высоких государственных или милицейских должностях, вознагражденные бандитами личными дворцами, эксклюзивными «Лексусами» и джипами, осознают ли они, что их провокации осенью 2004 году могли закончиться кровопролитием, невинными жертвами в первую очередь тех же детей, которых они же и подставляли?

И кому они, как и многие закарпатцы, обязаны, что все обошлось без «элементов югославского варианта»?

Никто ведь никогда не задавался вопросом, почему губернатор Иван Ризак за время оранжевого безумия осенью 2004 года, во время диких митингов и тотальных провокаций так ни разу и не воспользовался услугами мощного киевского спецназа, дежурившего по указке их центра у стен облгосадминистрации, а, наоборот, отказался от услуг силовиков раньше положенного времени?

Да, возле обгосадминистрации тогда митинговали хорошо проплаченные и потому наглые до беспредела провокаторы. Но они ведь прятались за спинами детей, школьников и студентов училищ. О применении силы речь и быть не могло

Но ведь были и другие провокации. В Сваляве, Тячеве, Мукачеве.

Были и случаи, когда на традиционную пресс-конференцию к губернатору врывались полупьяные как бы представители оранжевой прессы в оранжевом камуфляже и с намерением сорвать пресс-конференцию руководителя области. Опытные журналисты ужасались их виду. Губернатор Ризак, улыбнувшись,   при этом не сделал им ни единого замечания, толерантно отвечая на все провокационные темы в том числе и личностного характера.

Сегодня мало кто задается вопросом, какую степень хладнокровия и выдержки надо было проявить осенью 2004 года губернатору Ивану Ризаку, чтобы в условиях тотального давления и шантажа ни на минуту не поддаться на масштабные провокации оппозиции, ядро которой составляли не только политики- провокаторы, но и криминалитет вместе с продажными ментами.

Иван Ризак, давно завоевавший в области славу жесткого и решительного руководителя, в дни оранжевого беспредела, чтобы не допустить в области кровопролития, которого так ждали те самые провокаторы, оказался взвешенным, мудрым и демократичным руководителем, приняв весь огонь оранжевого безумия, всю информационную грязь и истерику оранжистов лично на себя. Никого и ничто не подставляя.

Наверняка Иван Ризак уже осенью 2004 года, еще будучи губернатором со всеми полномочиями, уже пофамильно знал, кто из зарвавшихся ментов был участником провокаций на ужгородском стадионе.

Спрашивается: разве у губернатора не было возможности «разобраться» с провокаторами и свести с ними « счеты» уже тогда?

Конечно же была.

Но Ризаку такое никогда и в голову не приходило.

«Бог им судья», – резюмировал Иван Михайлович.

И этот взвешенный, мудрый, христианский подход к «революционной» вакханалии 2004 года, выбранный губернатором Иваном Ризаком, как показали годы, оказался единственно правильным.   А ведь на такое, согласитесь, способны только по-настоящему сильные личности

Поэтому, наверное, все эти провокации, задуманные мафией и направленные если уж не на развитие в Украине « югославского варианта», то уж точно на оголтелую дискредитацию власти, по большому счету провалились. За что сам Иван Михайлович позже и поплатился годами политических репрессий и судебных тяжб по сфальсифицированным против него теми же провокаторами криминальным делам.

Но, повторюсь, самое главное, к чему собственно и стремился осенью 2004 года губернатор, ему удалось достичь: в Закарпатье, благодаря выдержке и хладнокровию руководителя области, все-таки удалось сохранить мир и избежать готовившийся сценарий кровопролития.

Оценить по- настоящему эти непростые моменты, как и дождаться новых развенчаний оранжевых мифов, нам   еще только предстоит.

.

Александр Львов.