Різак Олексій Іванович

персональна сторінка

Невинно убієнному (16 листопада 2012 року) Олексію Різаку присвячується...



З ким працював губернатор Іван  Різак безпосередньо у владі і його результати

 

Безпосередніми керівниками губернатора Івана Різака були Президент України Леонід Кучма, Глава його Адміністрації Віктор Медведчук, Премєр-міністри України Анатолій Кінах та Віктор Янукович.

Різак Іван Михайлович – голова Закарпатської обласної державної адміністрації в період з 27 вересня 2002 року до 21 січня 2005 року.

В цей період першими заступниками губернатора були Степан Ревак та Михайло Думнмч, заступниками Віктор Дядченкр, Мирослав Опачко, Олександр Овсянніков, Федір Харута, Вячеслав Черепаня, Володимир Гулянич, Юрій Чомоляк, Іван Рогвч.

Заступником голови ОДА – начальником фінансового управління працювала Татяна Шаповалова, заступником голови ОДА – начальником управління промислової політики Лариса Ричик.

Серед начальників управлінь  - Володимир Панов, Мирон Цюбик, Олексій Шешеня, Василь Мангур, Борис Качур, Іван Росоха, Іван Мешко, Іван Білак, Роман Шніцер, Володимир Лукеча, Віктор Пехньо, Анастасія Пентек, Михайло Черепаня, Іван Митровцій та Степан Гаупт, Оксана Ткаченко, Михайло Пригара та Владислав Грихонін…

Помічниками голови ОДА працювали Володимир Дідик та Іван Мільчевич.

Леонид Кучма, экс-президент Украины: При РИЗАКЕ Закарпатье в 2003 году впервые в своей истории заняло первое место по темпам социально-экономического развития в стране. При этом Ризаку удалось выдерживать самые низкие в Украине цены на хлеб и нефтепродукты.Многострадальный Ризак — это парень-трудяга (обновлено)

«Я все время говорю о хроническом кадровом голоде в стране, о короткой скамье запасных. Но тем более надо отдать должное Украине, которая на протяжении всех лет независимости все-таки постоянно выдвигала на важные участки множество профессиональных и добросовестных людей. Хотелось бы назвать десятки и сотни талантливых, выдающихся управленцев, которые удерживали под своим контролем самые трудные ситуации в сложнейших условиях переходного периода. К сожалению, это невозможно. Гриневецкий — в Одессе, Куницын — в Крыму, Вышиванюк — в Ивано-Франковской области, Сорока — в Ривненской, многострадальный Ризак — в Закарпатье. Это парень-трудяга. Так я всегда называл его. Его область, когда он туда пришел, была по основным показателям на последнем месте в Украине. Он вывел ее на одно из первых. При нем Закарпатье в 2003 году впервые в своей истории заняло первое место по темпам социально-экономического развития в стране, а в 2004 г. — второе, уступив только Киеву. Если в 2002 г. темпы роста в Закарпатье были 10процентов, то в 2003—2004 гг. — 27—44. При этом Ризаку удалось выдерживать самые низкие в Украине цены на хлеб и нефтепродукты. За два года при нем в Закарпатье удалось привлечь инвестиций почти столько же, сколько за 10 лет до него. Регион перестал быть убыточным. В 2002 году бюджет Закарпатья собирал 0,5 млрд. гривен, в

2004-м — 1 млрд. Такие вещи не происходят сами собой.

__001

Из книги  Л. Кучмы  «После майдана 2005– 2006. Записки президента.»

Леонід Кучма і Іван Різак в Закарпатті. 2003 рік

нагорода_Кучми_Різака_І.М_._

нагорода_Кучми_Різака_І.М_._001_

Президент Кучма нагородив Івана Різака Орденом «За заслуги» та «Почесною Грамотою Президента України»

Микола Бігун: «Бог почув молитви закарпатців і послав області у 2002 році керівника, який рішуче зламав клановий підхід до лісокористування»

 

Ми вже повідомляли, що в ужгородському видавництві «Гражда»  на початку року побачила світ книга вченого–лісівника, інженера лісового господарства,кандидата сільськогосподарських наук, першого на Закарпатті  заслуженогоприродоохоронця України Миколи Бігуна під назвою «ЛісамЗакарпаття зеленіти вічно».

Микола Юрійович, який практично все своє життя присвячує охороні, мудрому використаннюі  збереженню лісів Карпат,  народився 1942 року в багатодітній сімїлісорубів у високогірному селі Руська Мокра Тячівського району, добрезнаний  і шанований не лише в рідномуЗакарпатті , але й далеко за його межами. Його численні газетні публікації, брошури, монографії , присвяченіприродоохоронній тематиці, пронизані непідкупною любовю і вболіванням автора задолю Отчого краю,  за    завтрашній день Срібної землі.

У своєму науково-популярному виданні автор акцентуєувагу на науково-технічному та природоохоронному аспектах своєї багаторічноїпраці в лісовому господарстві  Закарпаттяна різних посадах, розвитку і проблемах лісової галузі  – чи не основної галузі економіки Закарпаття.

Однак, цікавевидання  ще й тим, що в ньому  окремий розділ присвячено людям, котрі вепоху варварського нищення природи найбільше зробили для краю, аби зберегти длянащадків унікальний об’єкт природи  –закарпатські ліси.

Варто зазначити, що вирішення питання лісокористуваннябуло і залишається на Закарпатті одним з головних критеріїв, за яким населеннякраю  визначає ефективність роботи тогочи іншого керівника краю.

Десятиліттями працюючи безпосередньо в середовищілісників, лісорубів, тобто справжніх господарів лісу Микола Бігун очевидно має всі підстави давати аналізроботи і характеристики очільників області.

Мабуть саме тому у третьому розділі, який має назву «Палкі патріоти краю і лісу» Микола Бігун з висоти свого багаторічного природоохоронного і життєвого досвіду йпрофесійного аналізу    виокремив всього чотири  постаті керівників краю, яких закарпатцівважають справжніми господарями і патріотами краю.

Це добре відомі не лише верховинцям   політичній управлінські фігури  – ІванГрунянський, Юрій Ільницький, Михайло Країло та Іван Різак. Кожному з цихсамобутніх і поважних керівників автор присвятив окремі нариси. Вони особливоцікаві тим, що характеристику керівникам дає  політично незаангажованийпрофесіонал, науковець і чоловік критичного складу характеру, який, міжіншим,  « зїв не один пуд солі» у своїйцарині лісокористування  й охорониприроди і не з одним міністром і керівником області.

Ось що пише у своїй книзі Микола Бігун:

«…

…Ще одну кардинальну проблемууспішно й оптимально вирішило керівництво області на чолі з губернатором Іваном Різаком – доля колишніх колгоспних лісів. Протягом останніх трьох років  ліси, що були в користуванні колгоспів,залишались, по суті, нічийними, що завдавало їм шкоди.

Нова влада у лютому 2003 року звернулася до міністерства аграрної політики України   пр. створення в області  державної вертикалі управління і веденнялісового господарства в лісах агропромислового комплексу. 7 березня 2003 рокувидано наказ, яким створено Головне державне спеціалізоване лісогосподарськеагропромислове підприємство «Закарпатагроліс». Розпорядженням голови ОДА від 8квітня передбачено передати ліси колишніх сільгосппідприємств у постійнекористування новоствореному держпідприємству.»

«Хай там що, було би не обєктивно не сказати протодішнього губернатора краю Івана Різака кілька приємних та добрих слів, просправи, які він робив для лісу, для природи і краю  в цілому, як істинний закарпатець, справжнійпатріот краю. Жодний із губернаторів не зробив стільки добрих справ ля лісу,при роди і краю в цілому, як Іван Михайлович Різак. Найперше він ліквідувавкомісію з розподілу лісосічного фонду, яка діяла при головіоблдержадміністрації ( очолював її перший його заступник) і ділила лісосікисотням комерсантів, звичайно, не за красиві вічка. Однак лісникам  припало до смаку ділити і віддавати  лісфонд в рубку приватникам,бо мали з тогочималий зиск – за те, де виділити лісосіку, близько чи далі, якої вона якостітощо…

Щоб узяти під контроль влади екологічну ситуацію таприродокористування  в області, саме ІванМихайлович Різак створив  приоблдержадміністрації спеціальну громадську раду з питань екології тараціонального  використання природнихресурсів, яку сам особисто очолив…

Ще один приклад конкретної дієвої роботи Різак якгубернатора і голови ради. Виступаючи на засіданні ради я звернув увагу напроблему природо згубного методу трелювання ( транспортування)деревини з гір,який базується на важких гусеничних тракторах, по суті – танках, бо віннайдешевше. Шкоду, які ці трактори наносять природі, особливо зим родючогогрунту та знищення підросту, ніхто не враховує. Доречно сказати, що дляутворення одного сантиметра родючого шару грунту  у природному процесі необхідно 300 і більшероків, а гусеницями тракторів він знищується сотнями тисяч тонн, упливаючи зрозвитком ерозії у річки і потоки та знищуючи там усе живе, бо саме трелюваннядеревини проводиться по гірських потічках. Мене в цьому питання підтримали професориКомендар, який у той час був заступником голови екологічної ради, Бойко та іншічлени ради. Мені було дано головою ради протягом тижня разом з іншими членамиради та відповідними працівниками облдержадміністрації підготувати з цього питання спеціальне розпорядження голови облдержадміністрації заподанням ради. Протягом десяти днів вийшло-таки спеціальне розпорядженнягубернатора, яке було надто некомфортним для комерсантів, бо переходити натрелювання лісу легкими колісними тракторами, що могли брати вантаж деревини у2–3 рази менший, аніж гусеничні,  таповітряним транспортом – канатно-підвісними установками вимагало чималих додаткових витрат. Згодом було прийнято іспеціальний Закон України про заходи по боротьбі  з ерозією грунту та їх застосування налісозаготівлях у гірських лісах Карпат, який офіційно забороняв проводититрелювання деревини з гір гусеничними тракторами.

І це, повірте, велика заслуга саме Івана МихайловичаРізака як губернатора – великого закарпатського патріота, звичайно, разом зіншими природоохоронцями краю.

Хочу відзначити, що усім людям, особливо керівникамвисокого рангу,  властиво десь в чомусьпомилятись. Але у ставленні до лісу, природи в цілому, заради справедливості,потрібно віддати належне саме губернатору різаку. Впевнений, що це оцінили ібудуть завжди цінувати закарпатці, будуть його згадувати не злим, тихим словомі дякувати. Бо він зробив те, чого не зробили усі губернатори краю разом узяті,бо вони не турбувалися  про ліс,природу,її чистоту, і, якщо хочете, про людей взагалі.»

Якпрофесійний господар лісу з величезним фаховим і життєвим досвідом Микола Бігуну своїй книзі дав обємну й різнопланову характеристику багатьом керівникам краюі відомим політичним і господарським діячам області.

Серед тих,кому у книзі «дісталося» від поважного автора чи не найбільше –.самеекс-губернатор Закарпаття Іван Різак. Мабутьсаме тому у третьому розділі, який має назву « Палкі патріоти краю і лісу»,ніби узагальнюючи свою оцінку губернаторської діяльності Івана Різака,  Микола Бігун присвятив Івану Михайловичу   окремущиру і теплу замальовку:

«РІЗАК ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

Колишній голова Закарпатської ОДА — справжнійреформатор

Народився у селі Бобовище, що на Мукачівщині,ко­ріннийзакарпатець, який усім серцем і душею любить і ша­нує свій рідний край, йоголюдей та унікальну красу при­роди, його могутні ліси. Працюючи в обласнійдержавній адміністрації, а згодом ставши губернатором краю, самовіддано і на­полегливопрацював над розвитком області, поліп­шенням соціальної сфери та побуту людей.Не одна школа, лікувальний заклад та дошкільна установа бу­ла збудована зачасів керівництва областю.

Справжнім пам`ятником йому залишаються побу­довані за його участіта суворого контролю за ходом і якістю робіт унікальний комплекс залізничноговок­залу та обласного кардіологічного центру в Ужгороді. За трьох попередніхгубернаторів області кардіоцентр, а точніше — самі стіни – десяток років стояли уграфі довгобудів і, по суті, розвалювались. Іван Різак як ке­рівник краю взявсяцей об`єкт фактично заново по­будувати за якийсь рік, оснастив його сучасноюнеоб­хідною апаратурою — нині цей лікувальний заклад в обласному центрі єкращим, тут успішно лікують і ра­дують хворих людей на серцеві хвороби.

Незважаючи на величезну зайнятість, він постій­но приділяв значнуувагу проблемам екології, охороні природи та ефективному використанню природнихресурсів рідного краю. На першому місці у нього був головний природний ресурсобласті — ліс, його збере­ження, примноження та раціональне, невиснажливевикористання в інтересах людей краю.

Щоб тримати питання екології та природокори­стування і насампередлісокористування в області на постійному контролі, за ініціативою тодішнього гу­бернаторакраю при голові облдержадміністрації була створена спеціальна громадська рада зпитань еколо­гії та раціонального використання природних ресур­сів Закарпаття.Задля авторитетності та дієвості її подальшої роботи очолив раду сам губернатор- Різак Іван Михайлович, а секретарем ради було призначено його першогозаступника Ревака Степана Степанови­ча. До складу ради було включенонайавторитетні­ших людей нашого краю, зокрема: членів -кореспон­дентівНаціональної академії наук України Мікловду Василя Петровича — деканаекономічного факультету Ужгородського національного університету, Шпеника ОттоБартоломійовича — директора Інституту ядерних досліджень, докторів економічних,медичних, біоло­гічних наук — професорів, кандидатів наук — лісівни­ків,директорів Карпатського біосферного заповідни­ка та природного національногопарку «Ужанський». Відзначу, що і мені пощастило бути членом такої по­важноїі відповідальної ради, як кандидату наук і за­служеному природоохоронцюУкраїни, (до речі, пер­шому в області). Ця авторитетна екологічна рада обо­в`язковощомісячно засідала і розглядала найактуаль­ніші проблеми охорони навколишньогоприродного середовища та організації раціонального природоко­ристування. Однимиіз найбільш значимих питань, що розглядалися радою, були проблеми лісу, йогозбереження та мудрого використання в інтересах усіх людей краю. Пригадую, наодному із засідань еколо­гічної ради мною було порушено проблему лісозаготі­вель,чисельність структур, майже усіх приватних, які займаються розробкою лісосікбез будь-якого дос­віду, наявності спеціалістів та ще й природозгубноютехнологією. Словом, тоді «лекарів» і «пекарів», що на­живалисяна лісі, було близько 400 організацій, як правило — приватних, та навітьокремих підприємців. Проблема ця серйозна, і з цього приводу було виданорозпорядження щодо упорядкування лісорозробок та удосконалення транспортуваннядеревини з гір природоощадливими технологіями. Авторитет та ефек­тивністьроботи ради зумовлювались тим, що з важ­ливих питань природозберігаючих чи толісу, чи зем­ляних та водних ресурсів, повітря, надр тощо видава­лисьспеціальні розпорядження губернатора і вони ставали обов`язковими длявиконання, їх реалізація на практиці була на контролі. Пам`ятаю, що після ви­ходурозпорядження по лісу половину комерсантів, які займалися розробкою івикористанням лісових ре­сурсів, було із лісу вигнано, особливо тих, що не малиані досвіду, ані природоощаних технологій.

Із приходом нового губернатора ця, вкрай потрібнаеколого-природоохоронна рада, на превеликий жаль, перестала існувати. Булотакож ліквідовано випуск спеціальної газети «Природа», яка булазаснована за особистою ініціативою губернатора Івана Різака і вис­вітлювала найактуальнішіпроблеми природозбереження, — вона містила критичні статті проти природогубів,включаючи і окремих керівників районів та області.

Словом, за всю історіюнезалежності України так багато для природи, лісу і краю в цілому, вкрай важ­ливогодля розвитку області, не зробили усі попередні і нині діючі керівники областіі, в першу чергу, губер­натори, разом узяті. І це увійде в історію, про це по­виннізнати усі краяни, усі ті, кому дороге і рідне За­карпаття, його ліси, гори,природа в цілому. І слава Богу, щирі патріоти є, хоча їх не багато, на жаль. Доних у повній мірі належить і Іван Різак, хоча згодом був звільнений і навітьтимчасово заарештований виключно через замовні політичні мотиви.»

 

 

Інтерв’ю

Еміл ЛАНДОВСЬКИЙ, перший демократично обраний мер Ужгорода:

« Поки ми не покінчимо з правовим нігілізмом, нам Європа не «світить»

Після горбачовської перебудови одними з перших на теренах України прапор демократії підняли у найзахіднішому  обласному центрі – місті Ужгороді.  Саме тут після проведення перших демократичних виборів у міську раду й обрання мера почалися процеси, які по Україні пройдуть трохи згодом., вже після поразки сумнозвісного ГКЧП і проголошення незалежності України.

Сьогодні наш гість – перший демократично обраний мер Ужгорода Еміл Ландовський, який власне стояв біля колиски новітньої української демократії у невеличкому провінційному містечку.

Еміле Федоровичу! Чим живе сьогодні перший демократично обраний мер Ужгорода?

Зараз у мене досить гаряча пора: триває екзаменаційна сесія в Закарпатському державному університеті, де я маю певне навантаження. Читаю політологію. Це близько до моєї діяльності і поза університетом.

Кажуть, що ви почали писати книгу…

Так. Я практично завершую підготовку до друку своєї книги  про людей і про події, які розгорталися на зламі тисячоліть. Тобто, про той період,, коли прогресивні сили Ужгорода  боролися за незалежність України.

Книга присвячена виключно періоду вашого мерства?

Не лише. У книзі, яка має назву «Ужгород на зламі тисячоліть» розповідається про події, які починалися з 1990 року, але деякі моменти я підвожу і до наших днів. Тобто, я намагався зробити взаємозв’язок  між тим, що робили ми 15 років тому, і тим, що робиться сьогодні. Що позитивного було тоді. І що є зараз. Моя книга про те, що нас хвилює усіх. Оскільки те, що нині відбувається в нашій державі, не можна оцінювати однозначно. Всі ми є свідками невизначеності, нестабільності, нескінченної боротьби між різними політичними силами, між якими, здавалося б , навпаки, мали би бути консолідація і взаєморозуміння. Адже держава у нас створена, побудована. Отже треба зосередитись на основних питаннях  її розбудови, підвищення життєвого рівня, авторитету держави на міжнародній арені. Але, на жаль, і президентські вибори, і парламентські показали, що до стабільності  у нас дуже далеко.

Команду, яка демократично прийшла з вами у 1990 році до влади в Ужгороді, часто називають «романтиками»…

Так, нам це постійно закидають. Так, це справді був романтичний період. Але я хочу наголосити, що Ужгородська міська рада, в якій мені довелось працювати і керувати – була реалістична влада. Ми були мрійниками, але разом з тим вирішували реальні практичні проблеми. Ми провели референдум, на якому понад 90 відсотків ужгородців висловилися за незалежність України. Ми розв’язали міжконфесійні відносини, які на той час загрожували перерости у громадянське протистояння. У той час, коли інфляція з’їдала все, ми побудували дві школи, гімназію, чотири дитячі садки, родильний будинок, офіс для міського відділу міліції, будинок для афганців, понад 2800 квартир. Ми утверджували демократичні процеси у повсякденне життя ужгородців. Ми, на моє переконання, зробили все, щоб Україна відбулася. Я вважаю, що якби наші наступники продовжили  працювати в такому напрямі, як ми починали, то ми пішли б значно далі у розбудові нашої держави.

Чи згадуєте Ви у своїй книзі взаємовідносини між гілками влади, які на всіх переломних етапах нашої історії були непростими? Які у вас були взаємовідносини з губернаторами краю?

Безперечно, згадую. І не лише того періоду, але й нинішнього. На мою думку, в різний період кожна влада щось залишає після себе позитивне. Одна – більше, друга – менше. Я близько був знайомий  з усіма губернаторами. Навіть після того, як уже не працював у владі, у нас були нормальні відносини з ними.  Але найбільше мене здивувало і обурило те, що так низько ми можемо морально опуститися.

Про що йдеться?

Я хочу пригадати 2005 рік, рік після президентських виборів, коли почалася так звана люстрація.  Я припускаю, що хтось намагався використати досвід чеських революціонерів. Вони в себе, пригадуєте, ізолювали від влади  колишніх партійних керівників на 5, а потім і на 10 років, щоб ті не заважали. І таким чином вони досягли певних успіхів. Але якщо порівнювати нашу люстрацію із чеською , то вона у нас була направлена проти демократичних сил, тих людей, які розбудовували українську державу. Мені, приміром, імпонувала обласна влада, коли очолювати її було призначено молодого перспективного політика і науковця Івана Різака. Багато вже було сказано про цей період. Я не хочу порівнювати. Але порівняння саме напрошується.

Раніше наша область завжди пленталася у хвості. По всіх найважливіших показниках. Ця ж молода людина все змінила. Так, застосувавши адмінресурс.  Тому що для нашого брата на сучасному етапі демократичні принципи не діють. Переконання, мораль – це поки що в стороні. І використавши адмінресурс, він витягнув область із 22–23 місця на перше-друге.  По всіх показниках область була на перших місцях. Успіхи були і в подоланні безробіття, і в залученні інвестицій, і в розбудові інфраструктури області. При Різаку закінчилася 20-річна епопея  будівництва кардіологічного центру. Мене дивують ті люди, які зараз лікуються там, або деякі з них навіть працюють, і які дозволяють собі негативно оцінювати діяльність губернатора І. Різака. Де б вони зараз лікувалися? Де би працювали? Щось ми не бачимо, що будується друга черга забудови…Мабуть є якась причина. Чому він міг робити це, а ті, які прийшли після нього, які в основному зайнялися люстрацією, забули про те, що має бути на першому місці і що найважливіше для людей..

Хіба можна забути той відвертий екстремізм з боку влади по відношенню до цієї молодої людини.  Я пригадую, як його хапали біля православного храму. Заламували руки. Висували різні обвинувачення. Надумані обвинувачення. Я в жодне з низ не вірю. Бо, якщо ставити так питання, то практично всіх керівників, попередніх і наступних, наперед уже можна хапати. Хіба наша держава  після цього є демократичною, правовою? Нам і не світить Європа, якщо ми не покінчимо з правовим нігілізмом.

Навіть наша еліта не перестає говорити про необхідність реформувати судову та правоохоронну системи. Але ж нічого не робиться.  Я сам був присутнім в лікарні в той вечір, коли Різака звідтам силою забирали спецназівці. Один раз вирішив його провідати і натрапив та таку страшну картину. ..

Спецназ, з автоматами…

Проти кого ті автомати?!.

Проти тої людини, проти нас, тих, хто розбудовував цю країну?!.

Я цього просто не розумію.

Мені іноді прикро, що ми ризикували у 1990– 1994 роках, ми засуджували ГКЧП, виступали за незалежну Україну, робили все, щоб прискорити і ствердити демократичні процеси і створення держави, а отримали таку подяку…

Потрапляєш у лікарні в таку ситуацію і на тебе –дуло автомата. Це хіба правова держава? Мені вже немало років, далеко за 60. Але я ніколи не думав, що ми можемо таке допускати.

А тепер оцей суд, який триває вже два роки… За два роки практично знищено здоров’я молодої людини. Після виборів як це почалося і триває до сьогодні. Це лікарні, уколи, переливання крові, інфаркти… Скільки це можна?! Скільки людина може витримати знущання над собою?!.

Мене дивує, що наше правосуддя втягнулося у все це.

Я переконаний, що цей процес закінчиться для Івана Різака позитивно. Але два роки вже минає. І хто за це буде відповідати?

Мені здається, що ті люди, які це спровокували, які пишуть на нього, які свідчать проти нього, які працювали разом з ним і яких він підтримував, готові навіть рідну матір продати, щоб захистити  свої шкурні інтереси.

Мені дуже прикро з цього.

Я з нетерпінням чекаю, коли вже настане кінець цьому правовому нігілізму. Справедливість колись таки має восторжествувати.

Розмову записав Павло Пасічний, svitohlyad.info

 

Резюме

Ризака Ивана Михайловича

 

 

 

Родился 21 сентября 1965 года. Закончил физический факультет Ужгородского государственного (сейчас – национального) университета в 1990 году. Специальность – физик, преподаватель физики.

В 1984-1986 гг. служил в Советской армии.

Работал инженером, младшим, научным и старшим научным сотрудником с 1990 по 1994 год. В 1992 году досрочно закончил аспирантуру. Кандидат физико-математических наук. Автор и соавтор более 100 научных работ в ведущих журналах Украины, России, Европы, США. По совместительству с 1992 по 1994 год – директор Закарпатского центра социальной службы для молодёжи.

С 1994 года по 1998 – заместитель руководителя секретариата, заведующий организационным отделом Закарпатского облисполкома (облгосадминистрации).

В 1994 и 1996 гг. прошел краткосрочные стажировки по государственному управлению в ФРГ и США.

В 1998 году назначен заместителем председателя облгосадминистрации, в 1999г. – первый заместителем председателя ОГА. С июля 2000 по июль 2001 гг. – заместитель председателя Фонда поддержки науки.

С июля 2001 года снова на должности первого заместителя председателя облгосадминистрации. В 2002 году избран народным депутатом Украины, председателем парламентского комитета по экологии, природопользованию и ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС. С сентября 2002 года по январь 2005 года – председатель Закарпатской облгосадминистрации.

Указом Президента Украины от 15 ноября 2002 года №1046/2002 присвоен первый ранг государственного служащего.

С июля 2009 года по май 2011 года – заместитель Генерального директора по научной работе Харьковского государственного авиационного производственного предприятия.

С мая 2011 года по июнь 2012 года – директор по правовому обеспечению «Харькооблэнерго».

Член Украинского физического общества.

Выпускник п’ятого семинара Ответственное Лидерство программы Аспен – Украина, которая проходит в партнерстве с  The Aspen Institute (США).

Председатель (на общественных началах) благотворительного Фонда

« Имени невинно убиенного Алексея Ивановича Ризака».

Награжден орденом «За заслуги» III степени, Почетной грамотой Президента Украины, благодарностью Кабинета Министров Украины, многими ведомственными наградами, орденом Равноапостольного князя Владимира (УПЦ МП).

Сейчас временно не работает.

Жена – Ризак Галина Викторовна, кандидат фармацевтических наук, доцент Ужгородского национального университета. Сын – Ризак Алексей Иванович (1989 г.р.)., магистр финансов, юрист- магистр.(жестоко убит 16 ноября 2012 года).

 

СВІТОГЛЯД