Павло Пасічний ІВАН РІЗАК ОСТАННІЙ (?) УКРАЇНСЬКИЙ ДИСИДЕНТ У пропонованій книзі зібрані документальні матеріали і свідчення людей, що відображають тернистий шлях закарпатського політика, який пройшов нелегкі випробування долі від успішного губернаторства у найзахіднішій області України, боротьби з мафіозними кланами, які у бізнесі і політиці встановлювали «свої правила гри» – до жорстокої політичної розправи і репресій новітніх можновладців, тісно пов’язаних з тою ж мафією і криміналітетом. Читач знайде не лише детальні розповіді про розправу над головним героєм кримінально –політичним угрупованням яке узурпувало всю владу у транскордонній області, але і багатий фактаж про політичні репресії на Закарпатті у період з 2005 року і до сьогодні. Ця книга, на думку авторів і упорядників, має стати наглядним посібником для усіх, хто цікавиться сучасною українською історією, юриспруденцією, судочинством і, звичайно ж, політикою і психологією. Книга без сумніву зацікавить молодь і стане пересторогою для багатьох людей, які заради вдоволення своїх карєристських і меркантильних амбіцій готові нехтувати усталеними моральними нормами і законом. Зміст стор До читача! 9 Л. Кравчук, В. Медведчук про «справу Різака» 13 Л. Кучма про екс-губернатора Закарпаття І. Різака 14 Глава І За що і чому засудили Івана Різака? 15 А замовники хто? . ...... 15 «Різак – людина команди»… . 26 Похмура весна 2005-го: політичним репресіям на Закарпатті дано старт… . 29 Інтерв’ю І. Різака газеті «День» як сигнал до … ув’язнення ….. 30 Політв’язень радянських таборів разом із духовенством стає на захист першого українського політвязня… . 36 Замовники просять викуп: відкритий лист І. Різака до спікера і прем’єра з приводу вимагання грошей . 38 Посада, яку не вибирають. Із досьє політвязня. … 42 Як фабрикувався «свалявський епізод»: від «а» до «я» … 46 Глава ІІ Судові засідання Апеляційного суду Івано-Франківської області – яскраве підтвердження фальсифікації кримінальних справ проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака 104 16 листопада 2006 року. Ми не обирали шлях захисту через напад. … ….. 104 20 грудня 2006 року. Процес триває, незважаючи на новорічно-різдвяні свята. …. 111 16 січня 2007 року. Черговий провал у справі проти екс-губернатора. …… 116 31 січня 2007 року. Правовий нігілізм перетворює судовий процес у фарс. 119 24 лютого 2007 року. Суд переходить в режим правового свавілля. … 132 19 березня 2007 року. Судове слідство –без доказів, без свідків і без потерпілих. … . 143 Ціна фальсифікату. … 148 6 квітня 2007 року. У Чистий четвер свідки знову підтвердили факт фальсифікації 152 19 квітня 2007 року. Політико-прокурорське шоу проти Івана Різака триває … 156 26 квітня 2007 року. Для допиту в суд викликають слідчих. … . 163 4 травня 2007 року. Судді з’ясували для себе чимало пікантних подробиць. 166 10 травня 2007 року. У справі екс-губернатора оголошено перерву до 5 червня. 174 Судмедекспертиза: ніякого самогубства колишнього ректора не було! … 175 5 червня 2007 року. Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак відмовився від захисту. .. 177 12 червня 2007. Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак таки захищатиметься сам. 177 13 червня 2007. Іван Різак аргументовано спростовує висунуті звинувачення. …. 178 14 червня 2007 року. Різак переконливо спростував сфальсифіковану справу 178 3 липня 2007 року. Судове засідання перенесено через хворобу судді. 179 16 липня 2007 року. Промова Івана Різака в суді змусила задуматися навіть представників обвинувачення . 180 25 липня 2007 року. Апеляційний суд Івано-Франківської області вирішив продовжити цинічне і незаконне знущання над Іваном Різаком. … 181 31 липня 2007 року. Торжество канцелярського беззаконня. 184 Глава ІІІ Технологія політичної розправи: «Збирали все, що могли…» 188 (Інтерв’ю адвоката В. Мокану ) Адвокат Василь МОКАНУ: СПРАВА РІЗАКА В СУДІ ДИНАМІЧНО РОЗВАЛЮЄТЬСЯ ….. . 188 Василь Мокану: « Якщо говорити про злочин, то злочин я вбачаю в діях працівників правоохоронних органів…» . 190 Василь Мокану: «Виконували замовлення і збирали все, що могли» 192 Адвокат Василь МОКАНУ: «Вирок Свалявського суду логічно вписується в заздалегідь спланований задум незаконного кримінального переслідування Івана Різака » 194 Глава ІУ Закарпатці виступили проти переслідувань Івана Різака 202 Георгій КЕМЕНЯШ, кандидат історичних наук: « Політична розправа над Іваном Різаком – повторення трагічних сторінок історії» … 202 Віктор Дяченко, заслужений працівник сільського господарства « Кримінальні справи проти Різака не варті виїденого яйця» 204 Юрій БИСАГА, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, 205 завідувач кафедри конституційного і порівняльного права УжНУ Микола МЕЛЬНИК, колишній сільський голова Грушева, кавалер ордена «За заслуги» … 207 Еміл ЛАНДОВСЬКИЙ, перший демократично обраний мер Ужгорода … 208 Володимир ЛЕМАК, колишній прокурор Закарпатської області, Державний радник юстиції третього класу … 209 Олександр БУКОВСЬКИЙ, генерал-майор СБУ … 210 Павло КАМПОВ, політв’язень, засуджений до 25 років радянських концтаборів , член організації Міжнародна Амністія 211 В. Різак. Телеграма екс-президенту України п. Кучмі Л. Д. 212 Сестра Івана Різака просить Прем’єр-міністра України припинити злочинне переслідування свого наймолодшого брата 214 Звернення керівників єпархій Закарпаття до Президента України , Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України 217 Погрози рідним екс-губернатора Закарпаття посилюються 218 Замовники політичної розправи над Іваном Різаком намагаються не допустити до Верховного Суду апеляційну скаргу екс-губернатора Закарпаття 219 Глава У 220 «БУТИ СИЛЬНИМИ В ЖИТТІ НАС ВЧИЛИ БАТЬКИ» 220 ( Боротьба І. Різака за справедливість не припиняється) Розмова з екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком напередодні Нового 2007 року … 221 Голові Верховної Ради України Морозу О.О, Уповноваженому з справ людини Верховної Ради України Карпачовій Н.І, Голові Вищої Ради Юстиції Ізовітовій Л.П., Генеральному прокурору України Медведику О. І. 224 … ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Голові Верховної Ради України Морозу О.О., Прем’єр-міністру України Януковичу В. Ф. 225 Звернення до лідерів Антикризової коаліції … .. 226 Іван Різак: « Внутрішньо переконаний, що суд мене виправдає» … Іван Різак просить народних депутатів України створити Тимчасову слідчу комісію 227 Іван Різак: Мене арештовували тричі Пряма лінія в «Комсомольській правді» . … . 234 Заява Генпрокурору про порушення питання про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження з підстав, встановлених п.2 ч.1 ст.400-4 КПК України 237 ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Генеральному прокурору України п. Медведьку О. І підсудного Різака І М. ( копія: посольствам всіх країн в Україні, міжнародним правозахисним організаціям, депутатам Верховної Ради України, лідерам політичних партій та громадських організацій) …. 242 ЗВЕРНЕННЯ І. РІЗАКА ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ … 250 Президенту Союзу підприємців і промисловців України Кінаху А. К. … 251 Іван Різак відповів на питання читачів Інтернет-видання ЛігаБізнесінформ … . 251 Політвязень №1 в Україні Іван Різак про нових захисників у справі, про СДПУ(О) і віру у верховенство права … 263 Последний диссидент Украины. Інтерв’ю газеті «2000» .. 264 Іван РІЗАК: «Я ніколи не зраджував людям і принципам в обмін на бізнес-проекти» … . 267 Іван Різак знову шукає правди в Ніни Карпачової, а відомство Медведька переконує відмовитися від надуманих обвинувачень щодо себе … 274 Звернення Івана Різака до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини . 275 Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Карпачовій Н.І. … 277 Іван Різак: « Шуфрич настільки активний політик, що змусив і мене коментувати його висловлювання» … 278 Різак вимагає від нового керівництва СДПУ (О) політичного захисту і підтримки всім політрепресованим у 2005 році Відкритий лист Різака Шурмі. … 281 Іван Різак: «У мене є своя оцінка партійної ситуації, але я радий, що мої колеги мене підтримували і зараз продовжують підтримувати.» … 285 Різак звернувсядо Балоги: «Пане Балого, подайте у відставку!» … 286 Глава УІ Аргументи адвокатів – проти замовного прокурорського свавілля 288 Не виголошена промова в суді адвоката Ірини Піх … 288 Не виголошена промова в суді адвоката Василя Мокану ... 350 Тези захисної промови Івана Різака 406 Адвокат Василь Мокану: « Захищаючи Івана Різака, я ще раз переконався, що будь-який громадянин України є абсолютно незахищеним перед владою» … 437 Прес-конференція адвокатів екс-губернатора Закарпаття Івана Різака Василя Мокану та Ірини Піх для представників ЗМІ шостого серпня 2007 року …. 448 Адвокат Ірина Піх: « Вся «справа Різака» є правовим свавіллям і беззаконням» … 455 Касаційна скарга до Верховного Суду України 456 Глава УІІ 472 Останнє слово в суді політв’язня №1 в Україні. 472 Останнє слово, з яким виступив Іван Різак 31.07.07 477 Іван Різак: «У цій пекельній грі переможців не буде. Буде торжество справедливості! Я вірю в це !». Інтерв’ю після проголошення останнього слова.. …486 482 Глава УІІІ Обвинувальний вирок – фальшивка Франківської Феміди. ….488 Заява Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) … 511 Главный редактор «Киевских ведомостей» Николай Закревский: «Дело Ризака» ответит на вопрос: есть ли правовое будущее у страны?» … 513 Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Карпачовій Н. Заява з приводу несвоєчасного ознайомлення суддями івано-Франківського суду підсудного з вироком 513 Звернення Івана Різака до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу затримок із передачею касаційної скарги у ВСУ …. . 515 Глава ІХ Іван Різак очима закарпатців. 518 Іванова Голгофа. Нарис. 525 До читача! Плин часу розставляє всі крапки над «і». Сьогодні історія повертає нам чесні імена колись невинно і безпричинно закатованих, засуджених, убієнних тоталітарним режимом радянської доби, які постраждали лише тому, що мали свою думку, свої переконання, які не збігалася зі стандартами існуючої політичної системи. Але, воістину, історія вчить, що вона нічого не вчить. Ми ще як слід не встигли реабілітувати і віддати належне політвязням і дисидентам радянської пори, як уже в новітній добі української незалежності відрижки системи політичного і правового свавілля породжують своїх, українських політвязнів і дисидентів. 31 липня 2007 року демократична громадськість України відзначала 70-ті роковини початку масових сталінських політичних репресій 1937 року проти свого народу. Але мало хто в цей день звернув увагу і згадав, що саме 31 липня 2007 року в Апеляційному суді Івано-Франківської області відбувався фінал політичної розправи над нашим сучасником, молодим, перспективним політиком і талановитим управлінцем, чоловіком і батьком, сином закарпатської землі, екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком. Символічно, але саме в цей день новітні Вишенські і Єжови вирішили оголосити вердикт, змонтований у стінах чиновницьких кабінетах, абсолютно невинній людині. Ми у той день згадували політвязнів радянської доби. Свого, українського полівязня №1, мало хто згадав. Чому? Очевидно тому, що ми вже навчилися віддавати належне і возвеличувати героїв минулого, яких серед нас немає. З борцями за демократію і гуманізм, які вже відійшли у вічність, легше солідаризуватися. І, головне, безпечніше. Віддавати належне борцям з диктатурою і правлячим режимом, які є нашими сучасниками, означає ставати їх спільниками і наражати себе небезпеці бути самому репресованим з боку того ж політичного диктату і правового свавілля. Цього ми ще не вміємо. Цього ми боїмося. А – даремно. І не по-християнськи це. Людину треба любити і шанувати, робити їй добро не лише після її смерті. Але й насамперед і на повну силу – коли вона ще поруч. Зрештою, якщо ми хочемо бути милосердними, то повинні памятати: милосердя – це не кістка, кинута собаці. Милосердя – це кістка, поділена із собакою, коли ти голодний не менше за неї… Тому, шановний читачу, автор упевнений, що гортаючи сторінки цієї книги, яка буде мати продовження і яка увібрала в себе лише маленький , але гіркий епізод трирічної епопеї політичної розправи над Іваном Різаком. Ти залишатимешся у своєму ставленні коректним і милосердним і до нашого головного героя, і до тих, хто у вік інформаційних технологій організовував йому і його рідним це жахливе варварське судилище. Журналісти однієї із київських газет, публікуючи матеріал про Івана Різака, назвали його « останнім дисидентом України». Я з пошаною ставлюся до київських колег. Але з приводу такої характеристики готовий дискутувати. Справді, Іван Різак, який через свої політичні переконання зазнав гонінь, був увязнений і незаконно засуджений за сфабрикованими справами, а останнім часом змушений проживати зі своєю сімєю не на рідній маленькій Батьківщині, а далеко від дому – є реальним дисидентом. І правда, що він є одним із перших дисидентів доби української незалежності. Хоча, якщо бути відвертим, за політичні погляди і непідкупність жоден із політичних чи державних діячів української сучасності ТАК не постраждав. Доля Івана Різака дуже схожа на долю політвязнів радянської доби, які самі і сімї яких стали жертвами тоталітарного режиму. Аналогій можна навести багато… В одному зі своїх інтервю один із дисидентів радянської доби, до речі, земляк Івана Різака із Бобовищанської долини Юрій Бадзьо згадував, як уже в таборі до нього приходив «гінець» із відповідних органів і просив підписати невеличкий «документ», після чого його одразу звільнять. До Івана Різака теж приходили «гінці», коли він перебував у СІЗО. І також просили «дати відповідні свідчення проти окремих людей» і підписати невеличкий документ. Звісно, обіцяли після цього «не чіпати Івана». Як і його мужній і непідкупний земляк, який сповна скуштував дисидентських харчів, не спокусився на пропозиції великодержавного Іуди, так й Іван Різак у похмурій камері слідчого ізолятора не втратив самовладання і чоловічої гідності і відповів категоричною відмовою… Для Різака виявив порядності і прициповості обернувся продовженням і посиленням його мордування. Івану Різаку, в чому читач неодмінно переконається, читаючи цю книгу, справді добряче і сповна дісталося за свої політичні переконання. Більше того: використовуючи технологію політичного терору 30-их років ХХ століття сучасні політичні інквізитори, які в даному випадку репрезентують потужний закарпатський кримінально-бізнесовий клан, не залишили у спокої навіть родичів і знайомих Різака. Новітні українські палачі перманентно цькували їх, влаштовували їм провокації, звільняли з роботи і погрожували. Періодично і зараз продовжують це робити. При цьому дістається не лише дружині, сину чи брату, але й навіть старенькій матері і тещі Івана Різака. Тому, спостерігаючи за тим, що зараз відбувається в багатостраждальній Україні, зокрема і в плані зрощення криміналітету з політикою і державною владою, я не наважився б стверджувати, що Іван Різак – останній український полівязень і дисидент. Чи буде він останнім – насправді покаже лише час... Дуже прикро, але українська Феміда, яка замість обстоювання законності і прав людини дедалі більше обслуговує корумповану політичну систему, робить усе, щоб знеславити громадських діячів, які потрапили до неї в лабети. Відтоді, як Апеляційний суд Івано-Франківської області після майже трьохрічного злочинного ( за рішеннням того ж суду) переслідування і мордування опального політика нарешті оголосив вирок по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, минуло вже чимало діб. І хоча вирок суду не є цілком оправдальним (віримо, поки що, адже він оскаржується у Верховному Суді України) ), і він дає достатньо підстав говорити про абсолютну невинуватість Івана Різака. Хоча, зрештою, в цьому ніхто не сумнівався ще в дні першого несподівано- блискавичного затримання Івана . Відрадно, що політвязень сучасності Іван Різак у боротьбі з репресивною машиною не залишився наодинці. Прогресивна громадськість Заарпаття, і, головне, інтелігенція і духовенство, яких не залякали погрози і залякування криміналізованих політиків при владі, одразу заявили про свою підтримку екс-губернатору. Упродовж усіх років політичних гонінь підтримували і підтримують Івана Різака перший президент України Леонід Кравчук, екс-голова СДПУ(О) Віктор Медведчук, президент Федерації футболуУкраїни Григорій Суркіс, близькі і рідні і чисельні друзі. Саме завдяки їм і завдяки Божому благословенню Івану і вдалося з гідністю пройти нелегкі випробування останніх тернистих років. Суд історії з часом неодмінно виненесе свій суворий вердикт цій сфабрикованій «кримінальній» епопеї і конкретно тим, хто стоїть за фальсифікацією кримінальних справ проти найуспішнішого керівника Срібної Землі. Але, оскільки сьогодні ми ще можемо вслух говорити правду, можемо робити її надбанням не лише нащадків, але й сучасників, мусимо голосно сказати про винятково політичне підґрунтя резонансного кримінального переслідування Івана Різака. Адже цю істину неспростовно підтверджують самі факти, які й складають основу цієї книги. Автор. “Це надумана справа. Виконувалося політичне замовлення …Це політичне і правове свавілля, що майстерно використовується нинішньою владою”. Перший Президент України Леонід Кравчук “Переслідування Івана Різака здійснюється під цілком надуманим приводом. Влада мстить за його політичну позицію, використовуючи для цього суто репресивні заходи”. Екс -голова СДПУ(О) Віктор Медведчук Леонід Кучма, екс-президент України: «Люди, далекие от управленческой жизни, делятся на две категории. Одни (таких, в общем, единицы, и это обычно более образованные) считают, что от руководства мало что зависит — есть, мол, объективные ограничения, преодолеть которые никому не по силам. Другие уверены, что от начальства зависит все. Однако абстрактные разговоры на эту тему меня никогда не интересовали. Объективные ограничения есть всегда и везде. Мы много лет имели дело с таким объективным ограничением, как заведомо неэффективная социалистическая плановая система. Но и в ее сковывающих рамках многое на каждом участке решали личные деловые и нравственные качества руководителя. Будучи директором Южмаша, я вообще настраивал начальников цехов и других подразделений, что успех зависит только от них. Знал, что преувеличиваю, и они это знали, но все вместе мы знали и другое: как бы там ни было, работать надо так, будто все действительно зависит от тебя одного. Я все время говорю о хроническом кадровом голоде в стране, о короткой скамье запасных. Но тем более надо отдать должное Украине, которая на протяжении всех лет независимости все-таки постоянно выдвигала на важные участки множество профессиональных и добросовестных людей. Хотелось бы назвать десятки и сотни талантливых, выдающихся управленцев, которые удерживали под своим контролем самые трудные ситуации в сложнейших условиях переходного периода. К сожалению, это невозможно. Гриневецкий — в Одессе, Куницын — в Крыму, Вышиванюк — в Ивано-Франковской области, Сорока — в Ривненской, многострадальный Ризак — в Закарпатье. Это парень-трудяга. Так я всегда называл его. Его область, когда он туда пришел, была по основным показателям на последнем месте в Украине. Он вывел ее на одно из первых. При нем Закарпатье в 2003 году впервые в своей истории заняло первое место по темпам социально-экономического развития в стране, а в 2004 г. — второе, уступив только Киеву. Если в 2002 г. темпы роста в Закарпатье были 10 процентов, то в 2003—2004 гг. — 27—44. При этом Ризаку удалось выдерживать самые низкие в Украине цены на хлеб и нефтепродукты. За два года при нем в Закарпатье удалось привлечь инвестиций почти столько же, сколько за 10 лет до него. Регион перестал быть убыточным. В 2002 году бюджет Закарпатья собирал 0,5 млрд. гривен, в 2004-м — 1 млрд. Такие вещи не происходят сами собой. Я постоянно встречался со всеми губернаторами, бывал у них, принимал их в Киеве для обсуждения животрепещущих вопросов. И не так уж много губернаторов я поменял. Этого тоже нельзя избежать. Человеку свойственна склонность к воеводству, княжению. В ней есть и плюсы, и минусы. Когда минусы начинали перевешивать плюсы, приходилось принимать организационные решения. Видимо, не такой уж глупой была советская система кадровой ротации. Украине только пошло на пользу то, что у нас не было выборности губернаторов. Я был категорическим противником выборности губернаторов в переходный период. Доставшееся нам хозяйство под названием «послесоветская Украина» было обставлено уникально жестокими объективными ограничителями. Но и в этих условиях, а лучше сказать — именно в этих условиях управленческие, менеджерские, лидерские качества кадров играли важнейшую роль. Начальник должен быть решительным человеком. Нерешительный начальник — это трагедия. Он не должен бездумно принимать критику в свой адрес, слишком бояться общественного мнения. Общественное мнение, как и критики, ведь никогда ни за что не отвечает. Им бесполезно предъявлять претензии, напоминать об ошибках, о несправедливых обвинениях с их стороны, об их несбывшихся пророчествах... ( із книги екс-президента України Л. Кучми «После майдана 2005– 2006. Записки президента.» Глава І За що і чому засудили Івана Різака? ФАКТ ПЕРШИЙ …Як відомо, політичне переслідування колишнього губернатора Закарпаття набрало обертів після так званої помаранчевої революції 2004 року і повернення на Закарпатті до влади мукачівського кримінально - бізнесового клану. По-перше: наголосимо на тому, чому набрало обертів. Політичне полювання помаранчевих на Івана Різака почалося одразу після того, як тільки-но його було призначено у 2002 році керівником Закарпаття. Достатньо переглянути підшивки помаранчевих газет за жовтень – листопад 2002 року, щоб переконатися, наскільки шокуючим для Віктора Балоги і його напівкримінальних поплічників було повернення на Закарпаття з Києва Івана Різака (Різак працював до того у Верховній Раді). Чому Балога не бажав повернення Різака до керівництва краєм? Ні, не через якісь там ідеологічні чи особистісні суперечності. Хоча і їх вистачало. Насамперед Балога не сприймав принциповості і «правильності» ( її ще називають порядністю) Різака, яка заважала процвітаючому мукачівському товарознавцю блискавично монопольно розширювати свій бізнес на Закарпатті. Зрозуміло, в обхід закону. А замовники хто? Щоб переконатися, чому заважала, достатньо прочитати епізод із книги закарпатського журналіста Олексія Романова «Зграя з Мукачева». Ось що в ній читаємо: ПЛІСЕНЬ Мабуть, більшість наших людей ще й досі здригаються від страху, пригадуючи початок 90-х років. Колишня держава —СРСР — зникла, немов Атлантида, "однієї буремної ночі та одного нещасного дня". Нову державу, щоправда, проголосили, але то була іще не держава, а всього лише уламок імперії, що ледь-ледь тримався на бурхливих хвилях життя, немов шматок "Титаника", який залишився на поверхні жорстокого моря. Втриматися на такому уламку можливо, але плисти до берега — марна справа. Ми й трималися, хто як умів. Дехто продавав батьківське майно, меблі, бібліотеки, хати. Дехто просто зламався та пірнув на дно пляшки. Дехто звикав до злиднів, сяк-так виживаючи на зароблені копійки. А дехто швидко зметикував, що у цьому хаосі ніхто про закони не дбатиме, і швиденько почав розкрадати заводи, фабрики, колгоспи, склади… І майже всі щось намагалися продавати. Проте покупців на "уламку", в принципі, не було: за які гроші купувати, якщо всі кругом — жеброта і злидні? І саме тоді закарпатці відчули перевагу унікального розташування нашої області. Поруч — чотири європейські держави, де на базарах радо і швидко скуповують все, що лише ми провозили через кордони: горілку, цигарки, електротовари, бензин і т.д. На базарах Кошіце, Ніредьгази, Суботіци, Сату-Маре та інших міст сусідніх держав ми тоді зустрічали знайомих і друзів більше, аніж на вулицях Ужгорода чи Мукачева. А головною темою всіх розмов стала проблема… пошуків товару. Адже з наших крамниць миттєво зникли всі запаси того непотрібу, який роками лежав на полицях. Купити звичайнісінькі гвіздки або свердла, електропраски чи лампочки можна було на базарах Угорщини або Словаччини, але не у закарпатській торгівлі. Товари просто не доходили до прилавків, бо самі ж продавці, товарознавці та інші "бійці спекулятивного фронту" самі ж вивозили їх на закордонні базари, заробляючи оті перші капітали в "зеленій" американській валюті, які згодом стануть фундаментом нинішніх бізнес-кланів. У найвигіднішій ситуації тоді опинилися працівники колишніх гуртових торгівельних баз, де за часів радянської системи постачання роками накопичувалися скарби дефіциту. Люди старшого покоління чудово ще пам’ятають, що на цих базах навіть за "нормальних" часів можна було придбати все те, чого в магазинах ніколи навіть не бачили. А більшість таких торгівельних баз традиційно знаходилися у промислово-транспортному центрі нашої області — у Мукачеві. І саме мукачівська торгівельна мафія славилася своїми зв’язками і прихованими багатствами навіть у ті "застійні" часи, коли за "бізнесові таланти" можна було запросто "загриміти" на нари. Проте, такі випадки в Мукачеві досить рідко траплялися: торгашів завжди виручали впливові люди, яких вони запопадливо постачали будь-яким дефіцитом. Саме тоді, ще у радянські часи, зароджувалися та міцніли оті невидимі тенета, що нині перетворилися у справжнісіньке павутиння закарпатського "князівства" імперії української мафії. Зародок цього "князівства" гніздився саме у розгалуженій системі гуртово-торговельних баз, "столицею" яких на Закарпатті було саме Мукачево. І недаремно це стародавнє місто над Латорицею досить швидко, вже у середині 90-х років, стало "кримінальною столицею" Закарпаття. І саме тут, у торгівельній системі, працювали у ті часи і брати Віктор та Іван Балоги. В цій же системі працював ще один представник цього відомого нині родинно-бізнес-політичного клану — Василь Петьовка. Система, у якій працювали ці хлопці, давала особливо щедрі можливості для "прикордонного" бізнесу. Адже тут було досхочу господарчих товарів, тобто саме таких, які розкуповувалися на базарах Угорщини, Словаччини та інших сусідніх держав особливо охоче і давали дуже щедрий доларовий "навар". Саме цей "базарний бізнес" і став початком перетворення звичайнісіньких гендлярів на "яскравих особистостей", "гідних синів" та "сильних суперників". Для того, аби забирати зі свого ж складу товари, довірені тобі державою, та перепродувати їх на закордонних базарах, не потрібно було мати ані будь-яких "талантів", ані особливих "організаційних здібностей". Навіть розуму особливого не потрібно було. Потрібні були просто товари — електротовари, наприклад. А цього добра у братів Балог з Петьовкою було вдосталь. Їм навіть не потрібно було їх роздобувати по всій Україні, як іншим нашим шукачам "базарних скарбів" того часу. Поступово обрії дрібної контрабанди братів Балог ширшали, багатшав асортимент. За кордон вони вже вивозили цигарки, спирт, горілку і нафтопродукти. Тоді, на початку 90-х, ще не цистернами, як нині, а всього лише каністрами. Ширшали та міцніли й зв’язки з впливовими людьми як у нас, так і у ближньому прикордонні. Адже "впливові люди", посідаючи високі посади у державних органах влади, також були не проти зайвої "зеленої" копійки (і не просто "копійки"!!!), але самі "світитися" у контрабандних аферах просто не могли. Проте вони запросто могли допомогти контрабандистському "братству" і роздобути значні партії потрібного товару для перепродажу за кордоном, і забезпечити "вікна" на митниці, і "прикрити" їх від уваги правоохоронних структур. А вдячні ділки, звісно, чесно ділилися з "впливовими" партнерами щедрими прибутками з контрабанди. Поступово ці таємні зв’язки настільки зміцніли, що один з перших керівників прокуратури Мукачівщини став фактичним, хоча й неофіційним, співвласником організованої братами Балогами та їхнім кузеном Петьовкою фірми "Рей-Промінь", зародку майбутньої "Барви". В районній прокуратурі Мукачівщини почав працювати і молодший брат Віктора Балоги — Павло. Таким чином над кланом, що ледь почав створюватися, було створено надійний прокурорський "дах". В подальшому це чимало допомогло "бізнесменам". "Рей-Промінь" зорієнтувався, в основному, на торгівлі нафтопродуктами, хоча й не гребував цигарками та горілочкою. Однак, саме нафтопродукти найохочіше споживалися ближнім угорським ринком у будь-яких кількостях. І саме цей бізнес приносив найвищі дивіденди братам. Але для того, аби поставити торгівлю нафтопродуктами (як "білу", так і "чорну" — контрабандну) на солідну основу потрібно було перейти до продажу не дрібних, а великих гуртових партій цього товару. А для цього, звісно, потрібні були дуже великі кошти. Де їх взяти? Найпростіше, без зайвих формальностей, такі кошти можна було взяти не в банку, а у… кримінальному світі, де тоді, в середині 90-х, оберталося вже сотні мільйонів доларів, яких і близько не було навіть у державних скарбницях. Організована злочинність на той час вже цілком сформувалася в надрах юної України як така собі невидима (а часом і аж занадто "видима") держава в державі. І "кримінальним губернатором" Закарпаття був відомий мукачівський "авторитет" Михайло Токар. Нині дехто запекло заперечує причетність "Гєші"-Токаря до кримінального світу, аргументуючи це тим, що Михайло ніколи не сидів у в’язниці і навіть не затримувався міліцією. На жаль, стверджувати подібне можуть лише ті люди, які навіть уявлення не мають про ієрархію злочинного світу. Обов’язкові "ходки на зону", пишні кримінальні біографії з десятками судимостей, арештів та тюрем повинні мати лише короновані "злодії у законі" (яких на Закарпатті ніколи й не було), "положенці", "смотрящіє" і т.д. І ці "титули" надають своїм ватажкам виключно лише кримінальні співдружності. А "кримінальний авторитет" — це термін не бандитський, а міліцейський. Точніше, "поліцейський", оскільки використовується не лише в Україні й Росії, але й у всіх поліях світу. Цим терміном в поліції позначають людей, які самі по собі не є кримінальниками, але користуються певним авторитетом і впливом в середовищі професійних злочинців. "Кримінальний авторитет" може взагалі ніколи в житті не "нюхати нари". Більше того, цей авторитет тим авторитетніший, чим коротші до нього руки у правоохоронних структур. Саме таким "авторитетом" і був Михайло Токар-"Гєша". Так чи інакше, але "Гєша" став неофіційним "банкіром" братів Балог І Петьовки. За словами мукачівських підприємців, які в ті часи співробітничали з "Гєшою" та Балогами, надати фінансову підтримку братам-бізнесменам Михайлу Токарю порадив саме отой прокурорський начальник, який був і фактичним співвласником фірми "Рей-Промінь". З цих же джерел стало відомо, що покійний Михайло Токар позичив тоді братам понад 2 мільйони доларів США!!! Щоправда, інші свідки цієї історії стверджують, що сума позики була значно більшою: по 2 мільйони "зелених" кожному із братів. Але кількість позичених Балогам мільйонів, в принципі, не є "моментом істини" в історії клану. Куди суттєвішим є питання про те, а чому, власне, "Гєша" — вельми розсудлива та обережна людина — раптом ризикнув величезною сумою грошей, вклавши їх у нафтовий бізнес мало кому відомих на ту пору ділків з контрабандистським "акцентом"? Тим паче, що торгівля нафтопродуктами, як і кожен високоприбутковий вид бізнесу, є в Україні справою надзвичайно ризикованою, пов’язаною з жорсткою конкурентною боротьбою, яка часто-густо переходить у справжні "гарячі війни" між комерційними та суто бандитськими кланами. Та й на Закарпатті у ті роки вже досить впевнено почували себе на ринку нафтопродуктів усталені та відомі фірми О. Ямалова, братів Володимира та Віктора Бедя, В.Іванова і, звісно, "Закарпатнафтопродукт". Балогівський "Промінь" в цій сфері світив не дуже яскраво. Досвідчений ділок, Токар-"Гєша" не міг не знати і того, що прорватися до прибуткових вершин в цьому "нафтовому болоті" може лише така комерційна структура, яка має вельми потужну підтримку і "дах" в правоохоронних структурах та у кримінальних "штабах". Хоча… В наші дивні часи, а тим паче тоді — в середині 90-х років — кримінальні "штаби" дуже часто були своєрідними філіалами правоохоронних структур, забезпечуючи їх куди більшими статками, аніж рідна держава. Але то окрема тема розмови. Нині ж ми говоримо про те, що, вкладаючи величезні гроші у напівконтрабандне "братство" Балог і Петьовки, Михайло Токар мав бути твердо переконаний у тому, що ці гроші не стануть легкою "здобиччю" правоохоронців або бандитів з конкуруючих "бригад". Мало того, через свого молодшого брата Іллю "Гєша" стає не лише інвестором, але й співзасновником нової структури, що виникла на базі "Рей-Проміня" — ТОВ "Барва". Отож, сам факт його "інвестицій" та співзасновництва в "Барві" уже говорить про те, що "Гєша" чудово знав про таємні, але вельми надійні зв’язки цього "братства" з впливовими людьми в правоохоронних структурах. Нам сьогодні, на жаль, залишається лише здогадуватися про те, якого саме роду зв’язки поєднували Балог та Петьовку з органами правопорядку: суто "ділові" чи, може, куди глибші й таємніші?.. Та була ще одна суттєва причина, яка спонукала мукачівського "імператора тіні" підтримати завидівських "діловарів". Ця причина називалася: Сергій Ратушняк та його "РІО-синдикат"… Отже, десь наприкінці 1996-го чи на початку 1997-го року клан "Барви" починає свій "хрестовий похід" за владою у Мукачеві. І спочатку цей похід був не просто успішним, а майже тріумфальним: на виборах мера міста над Латорицею Віктор Балога здобуває блискучу перемогу, залишивши своїх суперників далеко позаду. Та не варто думати, що "тріумф" стався завдяки особливим політичним талантам "тріумфаторів" з "Барви". Перш за все, гендлярі з "Барви" врахували досвід свого "заклятого друга" з Ужгорода — Сергія Ратушняка. А Ратушняк на той час вже створив свою власну політичну структуру, відому під назвою "Нове Закарпаття". Ця структура мала свою організаційну мережу, свою пресу ( газети "РІО-інформ", "Ратуша", "Корзо" та союзницьку Ратушнякові в той час газету "Срібна Земля") і свій власний актив, досить впливовий серед педагогів, медиків та інших "бюджетників" обласного центру. "Нова буржуазія" Ужгорода також вимушена була підтримувати "Нове Закарпаття", бо інакше ризикувала "нарватися" на великі проблеми. Словом, ужгородська "імперія" Ратушняка почала набирати у регіоні більшого впливу, аніж офіційні органи влади на чолі з командою тодішнього губернатора області Сергія Устича. І саме тоді, коли Сергій Ракушняк та створена ним структура стали особливо небезпечними, на початку 1997 року з’являються вперті чутки про зближення ужгородського мера з колишнім прем’єр-міністром України і лідером партії "Громада" Павлом Лазаренком. Згодом саме з Мукачева ці чутки доводять до відома центральних органів влади уже у вигляді "достовірної інформації". Саме цей фактор і був чи не одним з головних, який сприяв блискавичній політичній кар’єрі… Віктора Балоги та його клану. Ні, ні! Віктор Іванович не подався до "Громади" і у товаристві Павла Лазаренка взагалі "не світився". Все було саме навпаки. "Барва", керована Балогою, зробила ставку на головну політичну силу, яка тоді протистояла "імперії" Лазаренка. Цією силою була Соціал-Демократична партія України (об’єднана), що була в ті часи ЄДИНОЮ дійсно реальною, добре організованою і впливовою політичною силою не лише в Мукачеві, але й на Закарпатті, в цілому. І ця сила ніколи б не дозволила підвестись на ноги будь-якому політичному конкуренту. Політика, як і бізнес, також живе за своїм головним принципом: "Конкурента не створюють, його знищують!". Отже, будь-яка спроба створити свій власний "політбалоган" на противагу ратушняківському "Новому Закарпаттю" в Мукачеві заздалегідь була приречена на цілковиту невдачу. Крім того, самостійна гра на політичній арені вимагала чималих фінансових витрат, а витрачати свої "кревні" не те, що на "політичні забави", а навіть на серйозний бізнес, який не обіцяв миттєвих прибутків, хлопці з "Барви" не любили ніколи. А тому неважко і здогадатися, що хтось розумний все ж порадив їм не "гратися у політику", а хитромудро використати потужній політичний та організаційний потенціал СДПУ(о). Що вони з успіхом і зробили!.. Саме об’єднані соціал-демократи і перетворили навесні 1998-го року звичайнісінького гендляра В. Балогу на "політичну фігуру", яка згодом виявилася, за словами лідерів СДПУ(о), "надутим пухирем". Але цю помилку партія Віктора Медведчука зрозуміє пізніше, коли Віктор Балога, ставши уже губернатором області, "кине" соціал-демократів так само, як "кидав" всіх інших своїх партнерів та покровителів, аби не повертати борги — фінансові чи політичні. Не відомо, щоправда, чи встиг зрозуміти свою помилку Михайло Токар-"Гєша", коли автоматні черги найманих вбивць поставили крапку на його земній біографії. Можливо, що й встиг… "Кине" Віктор Іванович і генералів міліції Москаля та Безбородого, які свого часу уклали договір між "Барвою" та УМВС про реалізацію через цю комерційну структуру конфіскованих міліцією товарів. Саме цей "конфіскат" і перетворив "Барву" на потужного фінансового "спрута" (і не лише фінансового). Генералу Безбородому пан Балога "віддячить" тим, що випхає його не лише з посади начальника УМВС, але й взагалі з області. А генералу Москалю, який змінить самого ж Балогу на посаді губернатора області, клан "Барви" оголосить таку непримиренну війну, якої Закарпаття до того часу й не бачило. Ця війна чимало сприяла тому, що столиця вирішила замінити губернатора області, сподіваючись, мабуть, на те, що повернення на Закарпаття корінного закарпатця Івана Різака покладе край політичним спекуляціям "Барви" на тему "засилля чужинців" на закарпатській землі. Та не так сталося, як гадалося. Адже для "політиків тіні" навіть сусід буває чужішим за іноземця. А прихід на головну владну посаду у регіоні соціал-демократа Івана Різака, якого Віктор Балога у 2000 році вижив з посади першого заступника губернатора, а відтак навіть наказав охороні взагалі не пускати Різака до приміщення ОДА, викликав у клані "Барви" щось на зразок масової істерії. Але все це буде трохи пізніше. А зараз давайте згадаємо ті перші часи владарювання клану "Барви" в Мукачеві. Розповідає Олег Іщенко, один з тих, хто першим починав приватний бізнес В Мукачеві, добре знав і братів Балог, і їхнього кузена Петьовку, і покійного Гєшу-Токаря. Нині Віктор Іванович і "компанія" привселюдно і гучно називає свого колишнього товариша по бізнесу "бандитом". Що ж, послухаємо і подивимося, хто ж в дійсності заслуговує на цей "титул"? * * * * * * * * * ВОНИ УЖЕ ХОДИЛИ ПО ТРУПАХ!.. "Я ніколи не став би ворушити минуле та витягувати на світ Божий події та факти, про які навіть згадувати не хочеться. Я вважаю, що кожен має сам відповідати за себе, а не тицяти пальцем на іншого та кричати: "Тримайте бандита!". Але Віктор Балога першим переступив межу елементарної людської порядності, обливши брудом не лише нас, своїх давніх знайомих по бізнесу, але й керівника обласної державної влади, який нібито "оточив себе бандитами". Оскільки "бандитом" пан Балога назвав саме мене, то я просто змушений нині сказати всю правду. …На які капітали "розкручувалися" брати Балоги з Петьовкою? На чесно зароблені? Нехай розкажуть цю байку тим, хто їх не знав тієї пори, на початку і в середині 90-х. У них була малесенька фірма "Рей-Промінь". І головний "бізнес" — звичайнісінька контрабанда. Вони каністрами возили бензин і солярку в Угорщину. Возили також спирт, горілку, сигарети. І все, звісно, контрабандою. Їздили до Угорщини через так званий "малий кордон", тобто через пункти спрощеного перетину кордону в Дзвінковому, Лужанці та Косино. Оце й весь "бізнес", всі їхні "підприємницькі таланти"! Жодного виробництва, жодної копійки до економіки Закарпаття! І нічого доброго нашим людям такі "бізнесмени" не приносили, не приносять і ніколи не принесуть. Адже не будеш утримувати медицину, освіту, культуру, платити пенсії, стипендії та зарплати з "чорної готівки" контрабандистів. Ці панове обкрадали і обкрадають нашу державу, ховаючи сотні мільйонів доларів у "тіні", а потім самі ж і звинувачують цю державу у тому, що вона "бідна", "жебрача", "неправильна", а тому, мовляв, і не може забезпечити гідне життя своїм громадянам. Держава тому й бідна, що багатіють такі от Балоги з Петьовками!.. До речі, їхня хвалена-перехвалена "Барва" і понині "бізнесує" на контрабанді, торгують контрабандними сигаретами, спиртом, горілкою. Звідки мені відомо про закулісний бік їхнього "бізнесу"? Справа в тому, що весь підпільний бізнес в Мукачеві того періоду контролював, як всім добре відомо, покійний Михайло Токар-"Гєша". Під його "патронатом" працювали і брати Балоги з Петьовкою. А з Михайлом Токарем я був дуже добре знайомий. Ми з ним здавна товаришували, дружили і наші сім’ї, ми часто гостювали один в одного. Отож я мав можливість спостерігати за розвитком "тіньового" бізнесу наших нових "господарів життя" від самісінького початку. "Гєша" забезпечував їм і "дах" для контрабандного бізнесу, бо він тоді вже мав досить тісні зв’язки з впливовими людьми в правоохоронних структурах. Окрім того, певну "недоторканість" контрабандистам із "Рей-Проміня"-"Барви" забезпечував і молодший з братів Балог — Павло. Він тоді працював в Мукачівській районній прокуратурі, отож мав певні можливості для "страхування" старших братів. А коли Віктор Балога став губернатором області, то Павло перебрався в прокуратуру Закарпатської області, де й став головною діючою фігурою в гучному скандалі з контрабандою іномарок. Використовуючи свою посаду в прокуратурі, Павло Балога завозив через митницю дорогі іноземні автомашини — "мерседеси", "джипи", "BMW" — та оформляв їх як мікроавтобуси. Тим самим цей "бізнес-прокурор" обманював не лише державу, яка не одержала сотні тисяч доларів прибутку, але й… покупців, які довірливо купували в такої "авторитетної" людини контрабандні автомашини. Адже покупці не могли навіть припустити собі, що відповідальний співробітник прокуратури та ще й рідний брат самого губернатора області (!!!) може бути звичайнісіньким шахраєм. І гірко поплатилися за довіру. Коли органи СБУ зацікавилися цією нахабною контрабандою та порушили кримінальну справу, то всі оті машини в покупців позабирали, як незаконно завезені. Таким чином, люди залишилися без грошей і без автомобілів. А машини ж, нагадую, були найдорожчих, престижних марок. З тієї пори Балога-молодший винен багатьом людям значні суми грошей. Ці гроші він їм досі не повернув. Я знаю цих людей і можу їх назвати. Але не буду, бо ці люди — досі залякані "Барвою". * * * ВІД АВТОРА: На цих словах ми дозволимо собі перервати розповідь нашого співбесідника. Ми пригадуємо, як обурювався влітку 2000-го року один із керівників обласного Управління СБУ: "Ви уявляєте собі ситуацію: ми розслідуємо кримінальну справу по контрабанді, в якій фігурує Павло Балога, а він з’являється до нас в Управління з перевіркою! І це називається "прокурорським наглядом"? То за нами, виходить, мають наглядати злочинці?!". Обурення пана полковника було щирим і дуже зрозумілим, але чим могли ми зарадити? Хіба, що втішатися думкою про те, що ота автомобільна афера була ПЕРШОЮ І ЄДИНОЮ В УКРАЇНІ КРИМІНАЛЬНОЮ СПРАВОЮ, ПОРУШЕНОЮ ПРОТИ ДІЮЧОГО ГУБЕРНАТОРА ОБЛАСТІ!!! Хоча… І то було невеликою втіхою, бо кримінальна справа так і вмерла тихою смертю десь у надрах правоохоронних структур. Кажуть, що її забрали до Генеральної прокуратури. А там… А що могло бути "там", якщо, за словами компетентних людей, саме для відповідальних працівників тодішньої Генпрокуратури держави переганялося кланом Балог чимало контрабандних автівок? Ясно, що справа "здохла". Хто ж буде сам собі ворогом?.. Але це лише один приклад того, як поступово, але наполегливо клан мукачівських воротил "темного бізнесу" засмоктував у своє "золоте болото" співробітників і навіть керівників правоохоронних структур. Особливо помітним став цей процес саме тоді, коли Віктор Балога став мером Мукачева. Та повернімося до розповіді очевидця. * * * "Що уявляла собою "Барва", а перед нею "Рей-Промінь" кілька років тому? Та нічого серйозного! Дрібна торгівля нафтопродуктами, сигаретами, горілкою… Дрібна контрабанда і… чужі гроші, більшість із яких кредиторам так і не було повернуто. Ще в середині 90-х років діяльністю "видатних підприємців" Балог впритул зацікавилася податкова інспекція. І вже тоді на їхню фірму було накладено понад 140 тисяч гривень штрафних санкцій. І ніколи б отой балогівський "Промінь" не став би "Барвою", якби не гроші покійного "Гєші"-Токаря. Я можу засвідчити, що Михайло Токар позичив Балогам дуже серйозну суму в доларах США (кажуть, що понад ОДИН МІЛЬЙОН $!!!- Авт.). І наприкінці 1998-го року ці "великі підприємці" мали повернути "Гєші" цю суму. Але, як відомо, саме тоді Михайла Токаря і застрелили біля його власного дому. Таємницю цієї трагедії не розгадано й досі… Але всі мукачівці пам’ятають, як Токар "начистив пику" Віктору Балозі просто в його кабінеті у мерії. За що? Точно не знаю, але "Гєша" міг натовкти пику меру лише з однієї причини: за обман. А через кілька місяців "Гєші" не стало… Я сьогодні нічого не стверджую і нікого не звинувачую в загибелі Михайла Токаря -"Гєші". Але я маю всі підстави вважати, що мотив для того, аби "здихатися" Михайла, у клану "Барви" все ж був. Величезний борг, який клан невдовзі повинен був повертати Токарю – "Гєші". Юристи, розслідуючи будь-який злочин, завжди виходять з принципу: "Кому це вигідно?". А смерть Токаря -"Гєші" була вигідною саме клану "Барви"-Балоги. Це факт!.. І, до речі, саме після загибелі Токаря почався приголомшливий злет і Балоги, і "Барви". За кілька місяців Віктор Балога стає господарем області, а "Барва" — трансзакарпатським "спрутом Ми чудово пам’ятаємо, як тоді, у 1998-му році, тероризували колишнього мера Мукачева, нині вже покійного Василя Андрійовича Ільтьо. І пістолети йому підкидали, і влаштовували вдома обшуки, і вимотували нерви на допитах… Василь Андрійович особисто нам розповідав, що всі ці обшуки і провокації організували йому на замовлення Балоги з Петьовкою. А контролював цю кампанію терору проти шанованої у місті людини нинішній соратник Василя Петьовки, секретар Мукачівської міської ради пан Федів. Хто знає, можливо, вже тоді Василя Андрійовича підштовхнули до фатального кроку — до самогубства влітку 2002 року. Хоча… Я не впевнений, що це було таки самогубством. Адже бачили люди записку, знайдену в кишені покійного: "Будьте ви прокляті: Балога, Петьовка і Бенца!". Цю записку забрав слідчий прокуратури Цицак, і вона зникла у невідомому напрямку. А зв’язки сім’ї Цицаків з кланом Балоги в Мукачеві чудово відомі. Саме суддя О. Цицак закрив весною і газету "Вісті тижня", коли вона виступила проти клану Балоги. Бачили свідки і те, як під час виборів 1998-го року Віктор Балога разом із "Козі", відомим мукачівським "бригадиром" бандитів, запхав до багажника свого червоного "джипа" молодого хлопця та вивіз його аж у Середнє, погрожуючи розправою. Коли цього юнака вони викинули з багажника біля естакади в Середньому, він був мало не божевільним від переляку. Вибачте, але пацан навіть штани собі обмочив… Чудова "робота з виборцями"! Після такої "агітації" не дивно, що за Балогу проголосувало чимало мукачівців. Кому охота, аби його мордували в багажнику?.. І такі "демократи" хочуть правити нами? Страшно навіть подумати! Вони уже ходили по трупах!.. Сьогодні "нашоукраїнці" лякають наших людей "бандитизмом" і "терором" нинішньої державної влади. Вони підманюють нас тим, що можливий прихід до влади Віктора Ющенка та "Нашої України" нібито принесе нашим людям захист їхніх прав та свобод. Дзуськи!!! Не знаю, як там може бути при Ющенкові, а під владою Балоги ми, закарпатці, вже були. Його шлях до влади — немов стежка по кладовищу: між могилами та ямами для нових могил. І тому я ніколи не повірю, що з такими соратниками "Наша Україна" приведе наш народ до справжньої демократії. Це підступна брехня! Газети вже писали про те, як клан Балоги бандитськими методами примушував підприємців Мукачева або віддавати "Барві" їхні бізнес-структури, або взагалі просто знищував конкуруючі фірми. Як не прикро, але в цьому Балозі активно допомагали правоохоронці Мукачева. Саме їхніми руками було організовано справжній терор проти нафтопродуктової фірми пані Соколової. Міліціонери допомагали "пресувати" і сім’ю мукачівця І. Огара — власника деревообробної фірми "Форест". Газетярі розповідали, як у Мукачівській міліції катували їхню дочку, 18-річну студентку, не посоромившись навіть запросити на це "видовище" кореспондента балогівської газети "Старий замок". І таких прикладів підприємці Мукачева можуть розповісти вам чимало. Адже навіть реконструкцію центру міста, ремонт фасадів будинків силоміць примушували робити за рахунок тих фірм, які мали нещастя орендувати приміщення в центрі. Жодної копійки в це "чудесне перетворення" центру міста не вклала ні мерія В. Балога, ні "Барва". Але гроші з бюджету все ж були списані "на ремонт". Куди ці гроші пішли? Неважко здогадатися. Адже підприємців відверто примушували купувати тротуарну плитку і всі матеріали для отих ремонтно-реставраційних робіт не деінде, а саме на "Барві". Клан Балоги-Петьовки не лише нічого не витратив для того, аби Мукачево мало "європейське обличчя", але й заробив на цьому "обличчі" шалені гроші. А цих грошей так не вистачає в бюджеті, аби навести бодай елементарний лад в комунальному господарстві, в ремонті житла, закладів освіти, культури тощо. Ось так і виходить, що всі добрі здобутки у місті клан Балоги приписує своїм власним "заслугам", а все погане — державній владі. Хоча нинішня державна влада в Мукачеві — це "Барва" і сімейство Балоги, на жаль. Але люди не завжди це розуміють, гадаючи, що влада — то державна адміністрація в Ужгороді та Президент в Києві. Саме на цьому і спекулюють "балогани" з "Нашої України", звинувачуючи державу і владу в тих самих гріхах, які повністю лежать на їхній же совісті". (Газета "Вісті тижня-плюс", 2004 р.) * * * * * * * * * З часу цієї розповіді про справжнє нутро мукачівських "барвобаронів" минуло трохи більше року, але цей рік перегорнув все наше життя догори дригом. Вчорашня еліта перетворилася на "бандитів", бандити — на "революційну еліту". А люди, про яких розповів правду пан Іщенко стали… керівниками обласних органів державної влади. І пану Віктору Балозі тепер уже не потрібно було возити у багажнику свого "джипа" переляканих та обіс…них опонентів. Їх тепер "мочать" цілком офіційно — руками правоохоронних (вибачте!) структур. "Мочили" і нашого колишнього співрозмовника Олега Іщенка, протримавши його кілька діб в буцегарні. Що відбувалося з паном Олегом за металевими дверима та вікнами з гратами, можна лише здогадатись. Але, вийшовши з буцегарні, він раптово пише заяву про те, що екс-губернатор Іван Різак півтора роки тому нібито вимагав у нього великого хабара. Цю заяву прийняв від Іщенка новопризначений прокурор області… Юрій Бенца. Так, так, кум пана Балоги. А прийнявши, доручив одному із своїх заступників розглянути цю заяву "по суті" і ОБОВ’ЯЗКОВО порушити проти Івана Різака кримінальну справу. Заступник, щоправда, засумнівався у правдивості цього дивного документа і відмовився порушити справу, не маючи на тежодних законних підстав. Заступника прокурора з органів негайно звільнили. За особистою вказівкою… голови ОДА пана Балоги. Це "крутіше" за круїзи в багажнику!.. * * * * * * * * * ДНІ ЗАТЕМНЕННЯ АБО МУКАЧІВСЬКА “БАРВОВЛАДА” Розповідь бізнесмена Олега Іщенка доповнює ще один мукачівець, який також мав можливість на власні очі спостерігати початок політичної кар’єри Віктора Балоги та його клану. Свідком та безпосереднім учасником тих подій був один з провідних активістів Мукачівської міської організації СДПУ(о), голова Мукачівської міськрайонної спілки підприємців Олексій Фозекош. Ось, що розповідав він закарпатцям зі сторінок обласного щотижневика "Вісті тижня" навесні 2003 року. * * * Як все починалося? У 1998 році, скориставшись довірою мукачівців, фінансова група Балоги і Петьовки перемагає на виборах міського голови міста Мукачево. Віктор Балога стає нашим мером. З перших же днів його керівництва містом чітко виокремилося, чого саме прагне його так звана команда “молодих реформаторів”. Перш за все, було взято курс на негласну монополізацію найприбутковіших сфер бізнесу, насамперед — у сфері торгівлі. Такого неприхованого монополізму у підходах до розвитку торгівельної інфраструктури Мукачево ще не знало! Навесні 1998 р. новообрана міська влада почала сумнівні “економічні реформи”. Їх початок супроводжувався розгоном багатолюдних пікетів і мітингів підприємців, які справедливо виступали проти силових, брутальних методів втілення у життя тодішніх рішень міськвиконкому. Мукачівці і нині ще не забули, як загони спецпідрозділів міліції розганяли малих підприємців з місцин побіля центрального ринку, як намагалися закрити непідконтрольний “барвовладі” ринок на автовокзалі. Міська влада переслідувала всіх, хто мав мужність не погоджуватися з її діями. Використовувався весь арсенал адміністративних ресурсів із тиском на правоохоронні та судові органи, депутатський корпус міськради, аби вони приймали рішення, вигідні виключно для правлячого в Мукачеві клану Балоги. Запам’яталися і “наїзди” правоохоронних органів, якими в місті тоді керували самі лише ставленики клану Балоги пп. Чепак і Ваш, на підприємства, які зачіпали сферу економічних інтересів “Барви”. Навколо цієї фірми досить швидко сформувалася мережа дочірніх структур, які швидко почали захоплювати найприбутковіші напрямки бізнесу у Мукачеві та у районі. Балога, Петьовка, Кріль, Кул та інші “барвисти” досягли того, що у Мукачеві виникла специфічна політична атмосфера, що мала відвертий корупційний “аромат”, за якої владні структури фактично лобіювали економічні інтереси цього “барвистого” клану, надаючи йому майже монопольні права в основних сферах економіки міста. В Мукачеві почалися “дні затемнення”. * * * Як все розвивалося? Після встановлення тотального та авторитарного контролю над містом Балога та його спільники почали робити спроби встановити такий контроль і над усім Закарпаттям. І це їм майже пощастило зробити за часів губернаторства В. Балоги. Володіючи величезним приватним капіталом, накопиченим, в основному, в період “хаотичної” торгівлі та контрабанди, підкріпленою височенною пірамідою банківських кредитів, “барвисти” розпочинають встановлення контролю над приватизацією в сфері комунальної та державної власності. Без зайвого розголосу, ідучи “глухими манівцями”, в Мукачеві вони приватизують все і вся. Оптово-торгівельні та виробничі бази, кафе, магазини і бензоколонки, виробничі цехи, адмінбудівлі, земельні ділянки і навіть залізничну колію. Це далеко не всі “кордони” фінансової імперії Балоги й Петьовки. Поглинула вона і “Мукачівхліб”, і майнові комплекси Мукачівської швейної фабрики, ЦУМ, будинок міської друкарні, аптеки. Добралися вже й до історичної перлини Мукачева — Мукачівського замку. Не залишилися без уваги колишнього губернатора і бюджетні кошти. Особливо, якщо їхній розподіл стосувався наближених до Балоги осіб. Так, наприклад, нехтуючи інтересами наймачів квартир будинку №8 по вулиці Достоєвського, В.Балога 25 січня 2000 року видає одноосібне розпорядження № 23 про скасування рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради щодо зарахування цього будинку на баланс комунального господарства. А вже на підставі цього розпорядження з міського бюджету Мукачева сімейству Січ було виплачено 67 тисяч грн. (понад 13 тисяч доларів США) в якості “відшкодування” за квартиру № 3. Виникає питання, чому лише цій сім’ї було виплачено “відшкодування”, якщо будинок складається із шести квартир? Відповідь дуже проста: громадянин Січ — працівник однієї із структур “Барви”. Ось так, за рахунок коштів платників податків, було створено цілу систему заохочення “вірних людей”. І таких прикладів можна навести безліч. А чого вартий, наприклад, хоча би “унікальний” мукачівський експеримент, коли заробітну плату бюджетникам виплачували… горілкою та продуктами зі складів “Барви”. Та ще за відверто завищеними цінами до того ж ! Мешканці області нині вже знають, що саме відбувалося з тими коштами, що їх було виділено державою на ліквідацію наслідків повені, та куди саме поділися 320 тон цукру, що надійшли в область в якості гуманітарної допомоги. Є й інші цікаві факти, що висвітлюють діяльність В. Балоги спочатку, як мера, а потім — на посаді губернатора області. Окремо треба розповідати про те, як “Барва” бореться з підприємцями, які не хотіли “забарвитись”. Так, наприклад, рішенням Мукачівської міської сесії від 07.06.2002 року було виставлено на аукціон приміщення та майно, що належало колективу МПП “Майстер”. І це було зроблено, не зважаючи на те, що колектив цього підприємства мав право на першочергову приватизацію шляхом викупу. Проте цей колектив не здався і домігся через Господарський суд Закарпатської області скасування незаконного рішення. Аналогічна ситуація склалася і у ТОВ “Агава”, де колектив аптеки по вулиці І.Зріні № 15 також мав право на викуп. І знову судову справу було вирішено не на користь Мукачівського міськвиконкому. Подібні випадки носять системний характер і віддзеркалюють загальну ситуацію з розвитком підприємництва у Мукачеві. Тут потрібно згадати і “епопею” з реєстрацією Мукачівської спілки підприємців. 17 листопада 2000 року група мукачівських підприємців звернулася до Мукачівського міськвиконкому із заявою про реєстрацію “Спілки підприємців м. Мукачева” та з пакетом відповідних документів. Але міськвиконком листом за № 90-2750/0120 від 16 січня 2001 року (за підписом заступника міського голови п. О Галая) відмовляє їм у реєстрації з мотиву: “…оскільки в Мукачеві вже діють подібні організації, то міськвиконком вважає недоцільним реєстрацію ще однієї подібної організації”. Виходить, що виконком не визнає статті 36 Конституції України, яка надає громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії та громадянські організації для здійснення своїх прав і свобод. Зрозуміло, що діюча міська “барвовлада” не терпить жодних форм структурної організації як у підприємницьких колах, депутатському корпусі, так і у політичних і громадських формуваннях. Але у нас є не лише “право сили”, панове із “Барви”, але й “сила права”. Отож, майже після шестимісячних ходінь по судових інстанціях Спілку підприємців все ж було зареєстровано обласним Управлінням юстиції. Вже зі статусом “міськрайонної спілки”. * * * Що тепер? А тепер відбувається повальний крах “балогопетьовкової” імперії. І хоча вона відчайдушно ще намагається себе зберегти, навіть зміцнити та розширити свій вплив. Але всім зрозуміло, що це вже — агонія. Місто усвідомило, нарешті, ХТО НИМ КЕРУЄ. І реальність — страшна! Неначе на картині Сальвадора Далі “Сон розуму народжує чудовиськ”. Імперія “Барви” базується на монополізації найприбутковіших сфер бізнесу, незаконній приватизації і використанні бюджетних коштів. На незаконних оборудках, за фактами яких порушено цілу низку кримінальних справ, де основними “фігурантами” виступають фундатори “барвистого” клану — Балога, Петьовка, Кул. Нині вони здійняли галас про “політичні репресії”. Не до вподоби їм вже не “чужий”, а “свій” губернатор Закарпаття Іван Різак. Знову лунають вимоги змінити на “своїх” керівників правоохоронних структур: прокуратури, міліції, податкової служби. А кого ж ви, панове, нам пропонуєте? Знову — своїх “кумів” і “сватів”? Це ми вже проходили! Не вийде! Кінчились “дні затемнення”. А при світлі все таємне стає явним, панове. І скоро всі уже знатимуть, що криється за фасадом так званого “Мукачівського економічного дива”. Не допоможе цього разу і “дах” самого Віктора Ющенка. Олексій Фозекош, перший заступник голови правління Мукачівської міськрайонної спілки підприємців”. (Газета "Вісті тижня", 2003 р.) *** *** *** Пан Олексій Фозекош після перемоги "майдану тих" політиків і встановлення на Закарпатті "окупаційної демократії" клану "Барви"-Балоги також, мабуть, пожалів, що був свого часу занадто відвертим. Коли в Мукачеві розпочалися репресії та арешти, одним з найперших було заарештовано його рідного брата Андрія. В камері СІЗО Андрій Фозекош, відомий в Мукачеві педагог, спробував покінчити життя самогубством. На щастя, його врятували. Але судимість, хоча і умовну. він все ж "заробив". За що? А ніхто не знає, за що. Окрім, звісно, пана Балоги. Хоча і мукачівціі здогадались, що єдиним і головним "злочином" вчителя Фрзекоша були… публікації його брата-політика. Олексій Фозекош, щоправда, не сидів. Але він занімів… Принаймні, жодного недоброго слова проти клану Балоги від нього нині не почути у пресі.» * * * З попередником Різака на губернаторській посаді генерал-губернатором Москалем з бідної Буковини мільйонер Балога легко знаходив спільну мову. Як правило, більшість комерційних оборудок, в тому числі й протизаконних і контрабандних, вони разом з мукачівськими бригадами вже раніше практикували проводити спільно. Ще з часів міліцейського минулого Москаля. Купити аскетичного в побуті і байдужого до показухи і розваг Івана Різака дорогими костюмами чи ексклюзивними «безделушками» навіть хитрому Балозі було не під силу. Балога про це добре знав з досвіду першого протистояння з Різаком під час свого губернаторства. Тому одразу після призначення губернатором Закарпаття Івана Різака восени 2002 року з подачі хлопців із Завидова помаранчева преса оголосила його членом есдепеушної «бандитської влади», який разом з київським олігархами розкрадає Закарпаття. Наголосимо, це було в час , коли Іван Різак ще навіть не встиг переступити губернаторського порогу. Балога добре знав, що найкращий захист – атака. Тому одразу почалися брудні публікації у помаранчевій пресі, «викривальні» телепрограми, потім акції протесту, мітинги заїжджих , які час від часу чергувалися із провокаціями . Децибели критики на Івана Різака збільшувалися , що збільшувалися його реальні успіхи в економіці , розбудові інфраструктури краю. Успіхи молодого губернатора Івана Різака в економіці і соціальній сфері, які не йшли ні в яке порівняння із «здобутками» попередніх двох губернаторів, Балоги і Москаля, разом узятих, не давали спокою Віктору Івановичу. Для Балоги і його мукачівських сатрапів Різак став «бандитом» уже тоді, коли за короткий термін Різак домігся ліквідації в мініатюрній області 15 –мільйонного боргу по зарплаті, який Балога із Москалем успішно нарощували ( зараз це успішно робить ще один ставленик Балоги – губернатор Гаваші). « Різак – людина команди» Це інтерв’ю з Іваном Різаком, дане найстарішій газеті краю, було опубліковано у вересні 2003 року. Та багато його думок, висловлених у відповідях на запитання, є актуальними і зараз. — Іване Михайловичу! Через кілька днів виповниться рік, як Ви повернулися на Закарпаття, але першою особою. — Чесно кажучи, не люблю цих дат. Сто днів на посаді. Рік там чи два. Яка різниця? Це Ваш, так би мовити, журналістський прийом. Точніше інформаційний привід. Я ж прийшов усерйоз і надовго. Є питання, які можна вирішити відразу. Є такі, що потребують місяців. А є, що дадуть віддачу через роки. Якщо взяти названий Вами відрізок часу, то можна констатувати. Нам удалося серйозно наростити обсяги промислового виробництва, поліпшити фінансові показники. А це у свою чергу дозволило більш ефективно вирішувати соціальні питання. Вперше за історію краю ми розробили і почали втілювати генеральний план газифікації усіх наших населених пунктів. Економіка потихеньку виходить із тіні. До нас при¬йшли інвестори — цьогоріч утричі біль¬ше інвестовано, ніж у 2002 році. Водночас, роботи ще непочатий край. Найголовніше — не вдалося доби¬тися глибоких структурних змін з економіці краю, позбутися строкатості в роботі окремих адміністративних одиниць. — І все ж, ви були народним депутатом, головою престижного парламентського комітету, мали, бодай, так би мовити, більш спокійне життя. Та й перспектив для будь-якого політика більше у економіці... — Дехто, дійсно, тоді з подивом сприйняв моє призначення. Для когось це, можливо, був мій вік наймолодшого губернатора. Інші, знаючи цю непросту ділянку роботи, а основне — не завжди вдячну (хто де у світі любить владу?), почали шукати якісь там незрозумілі мотиви. Втім, все як день просто. Я — людина команди. І якщо наш Президент, люди, котрі мене добре знали, вирішили, що тут я принесу більше користі, то я з цим погодився. — Але, певно, були вагання? — Не скажу, що їх не було зовсім. Але було розуміння необхідності. А чисто по-людськи... Дружина уже влаштувалася на роботу, син розпочав навчатися у ліцеї міжнародних відносин... Та й робота у «екологічному» комітеті мені була до вподоби. Нові люди, нові ідеї, нові підходи. — Втім, Іване Михайловичу, коли кажете, що Ви людина команди, хтось трактує це, що Ви людина нинішнього глави Адміністрації Президента, тобто Віктора Медведчука. — Не можу це заперечувати, бо завдяки Віктору Володимировичу багато чого добився в житті. Я цього ніколи не таїв. Нинішній час — час командних гравців і я гордий з того, що всі ці роки разом із Віктором Володимировичем ми у команді Президента України Леоніда Кучми. — Якось Ви сказали, що дехто з нинішніх Ваших опонентів уперто агітував Вас повернутися на Закарпаття і «навести там порядок». Якщо не секрет, хто? — Ну хоча б нинішні народні депутати, колишні голови облради та облдержадміністрації Іван Іванчо та Віктор Балога. Перший у парламенті, на «території» фракції СДПУ(О) заявляв, що особисто сприятиме, аби я повернувся на Закарпаття у ранзі голови ОДА, інший про це твердив одному з київ¬ських офісів. — Тим не менше, сьогодні вони Ваші найбільші критики... — Це говорить про їхню послі¬довність. А може, про те, що вони споді¬валися отримати «ручного» губернатора. Зрештою, я не маю ніяких бізнесових інтересів. І, повернувшись в область, тиснув в однаковій мірі на всіх, хто не хотів працювати чесно, не розділяючи їх за політичними симпатіями. Для ме-не головним було і залишається одне: аби закарпатець жив краще. — У таборі опозиції є ще народний депутат Сергій Ратушняк, який досить брутально висловлюється на Вашу адресу... — Мені шкода його як політика і жаль виборців, котрі голосують за таких, як він... — Вам, Іване Михайловичу, закидають і жорстку «партійну» кадрову політику. — Хай. Але вдалося зміцнити керівництво кількох районів — зокрема Тячів¬ського, Мукачівського, Міжгірського, Воловецького, підвищити відповідальність ряду управлінь та служб. Робота ця триває. А щодо партійності, для мене головне — професіоналізм людини. — Останнім часом хтось методично розпускає чутки нібито губернатора Різака звільняють. Навіть називають дату та Вашого правонаступника. Прокоментуєте? — Ви знаєте мене — на плітки я не реагую. Є справи важливіші. — І все ж у деяких ЗМІ уперто проштовхують думку: Різак прийшов — Різак пішов. — Смішно. Бо для когось приводом може стати, приміром, відсутність біля адмінбудинку ОДА мого службового авто. — Йдеться про вибори в Мукачеві... — Повірте, у губернатора є чимало справ, набагато важливіших. Це комусь вигідно було роздмухати містечкову подію до загальноукраїнських масштабів, а то і світових... Хоча піднятий галас має свою логіку. Вона проста: шість років у Мукачеві готувався плацдарм для одного клану. Задіяні були фінанси, медіа, втягнули навіть правоохоронців, нардепів з-за меж області, заволоділи повністю місцевим адмінресурсом... І що? Результат виявився далеким від очікуваного. І це викликало паніку у стані опозиції. І тоді почалися пошуки винуватого. А хто ж ще краще підійде на цю роль, ніж перша особа? Врешті-решт самі вони заплуталися. То казали, що Різак не втручається, то твердили, що від його дій залежало все. То міліцію звинувачували, бо не «наша», то ще шукали якихось демонів. Тепер маємо головного міліціонера-закарпатця. І це не влаштовує. Бо, бачте, не «той». Мовляв, прихильний до есдеків. Прості люди, далекі від політики, і ті вже давно розібралися, що й до чого, кому що вигідно. — У Вас щойно завершилася досить дивна відпустка. За повідомленнями Вашої прес-служби, не було дня, щоб ви когось не прийняли, десь не побували. А як же відпочинок? — За останні десять років відпочивав усього раз — торік з сім’єю у Криму. І то два тижні. А цьогоріч «дивну відпустку», як ви кажете, провів удома, на Закарпатті. З одного боку, не міг відійти від вирішення важливих питань, яких завжди вистачає і вистачить ще не на одного губернатора. З іншого, з’явилося трохи вільного часу. Міг частіше бувати у районах, спілкуватися з культурною та бізнесовою елітою, зустрічатися з простими людьми. Ну і, звісно, трохи більше уваги приділити сім’ї. — У батьків часто буваєте? — Рідше, ніж хотілося б. У рідному Бобовищі відпочиваю душею. Там моє ко¬ріння, мої батьки. Там менше нещирості. — А в інших місцях можете відрізнити де тимчасове, наносне, де підлабузництво, а де щира повага? — Гадаю, так. — Ви — публічна людина? — У діях, вчинках, навіть намірах керівник мого рангу має бути саме таким. Нещирість відчувається, як кажуть, на віддалі. — Один з нових журналів подав рейтингову таблицю закарпатських ЗМІ. Найцікавіше, що у колонці «Реальний власник» голова ОДА (Іван Різак) фігурує декілька разів. — До будь-яких рейтингів я ставлюся з іронією. В той же час, у мене, вважаю, нормальні стосунки з масмедійниками. Незалежно від їхніх поглядів. Я ніколи не звертався і не звертатимуся до суду на журналістів, розуміючи, що нерідко вони всього-на-всього прості виконавці чиєїсь волі... А щодо будь-якої власності, тим паче у інформаційній сфері — розчарую: в мене її немає. Це легко перевірити. Але я маю те, що ціную: повагу людей, ділові стосунки з засобами масової інформації. Декотрим, по можливості, допомагаю. Погодьтеся, це важче, ніж володіти. — Користуючись нагодою, до¬звольте Вас привітати з днем народження, яке святкуватимете незабаром. А оскільки Ви за зодіакальним знаком Діва, зачитати уривок гороскопу, опублікованому у 32 числі «Закарпатки», де йдеться про те, що чекати Дівам в майбутньому. — ?! — «Використовуйте всі шанси, надані долею. Проявляйте якомога більше фантазії й менше стриманого раціоналізму. Жовтень принесе успіх у справах»... — Спасибі за вітання. Хоча я вже десь говорив — віщунам не вірю. Але як жарт — сприймається. Розмовляв Віктор ДРОГАЛЬЧУК, «Закарпатська правда», 18 вересня 2003 року» * * * Перед кишеньковими мукачівськими журналістами було поставлено завдання нівелювати провокаційними виступами і критичними матеріалами реальні успіхи Різака, систематично зображуючи його як узурпатора влади, як жорстокого керівника і політика, непримиренного до представників інших партій. Нікого особливо не обходив той факт, що при Різаку в облдержадміністрації працювали на керівних посадах представники кількох десятків політичних сил, в тому числі й «нашоукраїнці». . Сьогодні можна з певністю говорити, що молодий губернатор наробив багато помилок. І не лише, як він сам пізніше зізнався, кадрових чи управлінських. Поглинутий у вир соціально-економічних проектів Іван Різак, намагаючись зробити для поліпшення життя закарпатців якомога більше і якомога швидше, не надавав якогось особливого значення цим провокаціям і брудним випадам помаранчевої преси. Тому, мабуть, не часто давав на них рішучі відповіді. А треба було. Бо мовчанка і доброта губернатора були сприйняті опонентами як нерішучість і боязнь і лише підігрівали апетити провокаторів, які нахабніли на очах, отримуючи внаслідок тих провокацій все більше підтримки серед місцевого люмпену. Як кажуть у народі, не то правий, хто мовчить, а той, хто кричить.. .Звичайно, на Закарпатті не всі знали, хто стоїть що за цими провокаціями. Віктор Іванович, як ніхто інший, добре знав, що його перше губернаторство запам’яталося закарпатцям насамперед продажем (через його фірму «Барва») бюджетникам в рахунок заборгованих зарплат прострочених макаронів і борошна із черв’ячками, та гучною департизацією, яка закінчилася масовим звільненням «інакомислячих» із ОДА у 2001 році. Тому напередодні президентських виборів 2004 року йому ліпше було «не світитися», не лізти на барикади, не афішувати свою «відданість народу» і «високим моральним ідеалам». Цього б на Закарпатті просто ніхто не сприйняв і це б лише дискредитувало саму «Нашу Україну».. Адже багато наївних і довірливих закарпатців чомусь вірило, що після перемоги помаранчевих до влади в області прийдуть нові люди із свіжими ідеями і життя стане медом… Але, як і прогнозував Різак на одній із своїх останніх перед відставкою губернаторських прес-конференцій, після помаранчевої революції в губернаторське крісло Закарпаття знову повернувся Віктор Балога. Уже самим фактом чергового призначення губернатором Балоги закарпатська і політична , й інтелігентська еліта були кинуті в шок. Але справжній шок лише починався. ФАКТ ДРУГИЙ Похмура весна 2005-го: політичним репресіям на Закарпатті дано старт Не будемо втомлювати читача переліком і детальним описом тих подій, які відбулися на Закарпатті зимою і весною 2005 року. Люстрація, «чорні списки», масові звільнення людей, які виявили необережність агітувати чи навіть голосувати за Януковича, переслідування держслужбовців, керівників місцевих громад, які віддали свої голоси не за того кандидата – це ще ні про що не говорить. Протягом одного-двох місяців помаранчева влада в області, яка опинилася під контролем Балоги і його команди, звільнила нізащо і незаконно сотні поважних директорів загальноосвітніх шкіл. Навіть керівників дитячих дошкільних закладів звільняли. Це навіть політичними репресіями назвати важко. Це була політична шизофренія помаранчевих. І, на превеликий жаль, події 2005 року на Закарпатті стануть ганебною плямою для таких нібито вже оновлених і очищених інституцій як прокуратура, міліція і СБУ. Так, порядні люди , які там отримували злочинні команди, того ж року одразу звільнялися, чи йшли на пенсію. За це їм честь і хвала. Але ті, хто залишився виконувати каральну місію і, хоч сором’язливо, але виконував її, ще постануть перед судом історії і навряд чи буде для них виправданням класичне «Такі часи були». «Часами» брак совісті й елементарної людської порядності і не спишеш. Але це так – емоційний відступ автора, який сам потрапив під колеса тої каральної машини. Ось що писала з цього приводу газета «Правозахист» у номері за 28 листопада 2006 року: «Не менее пикантно обстоятельство, о котором мало кто знает. В апреле 2005 года, как утверждают сами сотрудники правоохранительных органов, по делу И. Ризака областной прокуратурой готовились массовые аресты – более 60 человек , среди которых 17 бывших работников ОДА, несколько редакторов областных газет, среди которых были Олег Ладыжец, Роман Официнский, Михаил Темнов и многие иные. Порядочные работники прокуратуры предупреждали людей, рекомендовали на время уехать, чтобы избежать кампании помаранчевых по борьбе с «бандитизмом», в том числе и в верхах. Но люди остались. Тогда облава во благо «беспрецедентного» уголовного дела века по посадке в тюрьму Л. Кучмы, В. Медведчука и многих видных бывших руководителей страны не состоялась. Не исключено, что свою роль сыграло и заключение Генпрокуратуры, что в действиях И. Ризака по отдельным инкриминируемым ему преступлениям нет состава преступления. Ума хватило не устроить массовые репрессии, которые бы неизбежно вернулись бумерангом. Но тогда власть считала, что они дорвались до «корыта» как минимум лет на 5, а в итоге «спеклись» от своей бездарности за неполных два года.» . Звісно, що Іван Різак, який перейшов в опозицію до помаранчевої влади, як активний політик і керівник потужної есдеківської команди в області, вакханалію беззаконня терпіти не міг. Цікавий факт, помаранчеві звільняли людей, переслідували есдеків, але самого Різака попервах не чіпали. Йому лише крадькома знайомі пропонували виїхати кудись подалі, за кордон чи ще кудись. Бо, мовляв, можуть бути і в нього неприємності. Але замість цього, невгамовний Різак ,секретар обкому СДПУ (О) навпаки, почав активну політичну діяльність . Він почав збирати великі прес-конференції, в яких давав жорстку критику новій владі і її методам роботи, публічно засуджував політичні переслідування, при цьому заявляв, що намагається вибудувати якусь цивілізовану систему відносин «опозиція – влада». «Останній дзвінок» для Різака прозвучав, напевно , тоді, коли губернатор Балога ( потім він це не раз навіть заявляв публічно) запропонував «йти з політики». Віктор Іванович навіть пообіцяв Різаку «університетську кафедру». Різак відмовився. Чого була варта ця відмова – ми , і сам Іван Михайлович, знаємо тепер добре. Інтервю Івана Різака газеті «День», після якого екс-губернатора відправлять за грати Більше того, наприкінці квітня всеукраїнська щоденна газета «День» публікує критичне інтерв’ю екс-губернатора Закарпаття. Наводимо його повністю: «Іван РIЗАК: «Спроби залякування набридли» Володимир СОНЮК, «День» Закарпаття вже не перший рiк потрясають скандали. За напругою боротьби під час президентських виборів і після них його можна порівняти з Донбасом і Одесою. Регіон виявився єдиним у Західній Україні, де суперник нинішнього Президента Віктора Ющенка Віктор Янукович зібрав досить пристойний електоральний урожай. Саме цей факт не може пробачити нова українська влада — переконаний екс-губернатор Закарпаття Іван Різак, який, як і цілий ряд інших колишніх високих чиновників, вже кілька разів викликався на допит у правоохоронні органи. За словами Івана Різака, він готовий дати пояснення правоохоронцям із приводу всіх питань, які стосуються його діяльності на губернаторськiй посадi. — Наскільки відомо, вас викликали на допит, і офіційно оприлюднена причина полягала у діяльності фонду «Відродження Закарпаття». Це так? — Правоохоронні органи нашої області, як і України загалом, виконанню своїх безпосередніх функцій уваги приділяють все менше. Все більше — популістичним заявам та відповідним діям, направленим проти відомих людей певної категорії. Я вважаю, що цей інформаційно-психологічний тиск пов’язаний із політичною позицією, ставленням до сьогоднішньої влади посадовців, яких запрошують на допит. І все це супроводжується повною дезінформацією. Наприклад, коли мене вперше запросили на допит у справі про доведення до самогубства ректора Ужгородського університету, через годину я був заарештований. У ЗМІ повідомили, що я чотири рази отримував повістки, і оскільки жодного разу не з’являвся, то виникла необхідність у застосуванні такої запобіжної міри. Лише завдяки активному втручанню ряду народних депутатів десь через 10 годин мене було звільнено. Але насправді я повісток взагалі не отримував. Потім був виклик по справі фонду «Відродження Закарпаття». Я дізнався, що мене викликають в прокуратуру Ужгорода від працівника міліції. Нам вдалося дізнатися, хто зі слідчих веде цю справу. Слідчі сказали, що навіть не знали, що мене треба запрошувати як свідка. Потім мене вже допитували в Києві в клініці «Борис», де я лікувався — я сам став ініціатором цього допиту, почувши зі ЗМІ, що мене запрошують. Тільки-но мене повідомили, що колишнього мого заступника Віктора Жидяченка відправили до ужгородської прокуратури в супроводі «Беркута» під тим же приводом — начебто він за повісткою не з’являється. Хоча йому так само ніяких повісток не надходило. Я думаю, такі дії повинні бути припинені. Натомість повинна розпочатися серйозна, системна боротьба з тіньовою економікою як основою тіньової політики, з бандитськими схемами. У таких справах потрібно менше популізму і менше емоцій. Я однозначно сьогодні можу заявити, що готовий відповісти на всі питання, які турбують правоохоронні органи з приводу мого перебування на посаді губернатора. Це стосується і дій з використання коштів, і роботи з підприємцями, і щодо наведення ладу на кордоні. Але я не сприймаю психологічного тиску. Спроби залякування просто набридли. Мені не можуть пробачити, що в області, яка територіально відноситься до Західної України, результати виборів надто серйозно відрізняються на користь кандидата Януковича у порівнянні з іншими західноукраїнськими регіонами, і навіть — центральноукраїнськими. Ну і особисті амбіції нової влади щодо тієї команди, яку я очолював, теж дають про себе знати. — Закарпаття ваші опоненти вже давно називають «вотчиною есдеків». При цьому стверджуючи, що ви із соратниками по партії там і ліси повирубували, і мінеральну воду повипивали. Що ви на це скажете? — Штампи, які вживають наші опоненти, трохи застаріли. Ніхто не хоче брати до уваги факти. Сьогодні ми маємо чітке засилля однієї-двох політичних сил в області. Коли ж я був губернатором, на керівних посадах в Закарпатті знаходилися лідери 12 осередків різних партій. Якщо розшифрувати «засилля есдеків в економіці», то можна сказати, що ми зробили досить серйозні кроки, які дали можливість зрушити соціально-економічну ситуацію в регіоні. На протязі 2003 року за темпами соціально- економічного розвитку Закарпаття вперше в своїй історії зайняло перше місце серед усіх регіонів країни, а в 2004 році — друге, поступаючись тільки Києву. Це за офіційними даними узагальнення 35 показників соціально-економічного розвитку. Наведу цифри. Якщо 2002 року темпи зростання виробництва в Закарпатті були 10 %, то в 2003 році — 44%, а в 2004 — 27 %. Візьмемо сільське господарство. Найкращі врожаї в країні в 2003 та в 2004 роках були саме в Закарпатті — це на наших бідних землях. Нам вдалося, в тому числі й за допомогою адмінресурсу, втримувати найнижчі ціни на нафтопродукти, на хліб. Закарпаття виявилося єдиним регіоном, якому сповна вдалося виконати доручення Президента із зменшення збиткових підприємств — їх кількість за час мого керівництва скоротилася із 44 до 4-5 %. Я думаю, ці факти говорять про те, що ми серйозно займалися економікою, і менше — політикою. Хіба, якби Закарпаття було дискомфортною зоною, ми б могли мати такі результати? За період мого перебування на посаді — з вересня 2002 по вересень 2004 року, в область було залучено 87 млн. доларів США прямих інвестицій, що складає 44,6 % від загального обсягу прямих інвестицій, які надійшли в Закарпаття за останні 10 років. Регіон перестав бути збитковим, не лишилося жодної збиткової галузі. А до мого приходу збитковою вважалася навіть лісова галузь. Щодо останньої, то ми за два роки не дали жодного договору на вивіз лісу-кругляка. Звичайно, цифри тоді добре виглядають, коли вони означають конкретні кошти. Якщо ми говоримо, що стали першою областю, яка завершила комп’ютеризацію та телефонізацію шкіл, якщо нам вдалося побудувати спільно з Мінтрансом новий європейський вокзал в Ужгороді, то все це вийшло тому, що ми серйозно перевиконували плани надходжень до державного місцевого бюджету. Так, якщо в 2002 році було зібрано 500 мільйонів гривень до бюджету різних рівнів, то в 2004 році ми отримали вже один мільярд грн. В цей період були найвищі темпи газифікації — за два роки газифікували 75 населених пунктів. А це не тільки соціальна складова, але й збереження лісу від вирубок. Перелік можна було би продовжити. Хоча все це, звичайно, не означає, що всі проблеми були вирішені — багато чого залишилося, я не приховую. — Одне із найбільш серйозних обвинувачень, яке висувається вашій партії, — організація фальсифікації президентських виборів, а також — виборів в Мукачевому, що інкримінується конкретно вам. Які ваші контраргументи? — Давайте розпочнемо з президентських виборів. В першому турі кандидат від влади набрав 39 %, в другому — більше 40%, в третьому — 37 %. Я спілкувався з керівниками груп СНД та ОБСЕ. І можу сказати — ні в тих, ні в інших зауважень щодо проведення виборів у Закарпатті не було. По жодному туру. Всі делегації спостерігачів підтвердили, що в нас порушень не зафіксовано. Представник ОБСЄ сказав мені, що він був дуже здивований побаченим. Бо він думав, що в Закарпатті буде взагалі невідомо що. А тут практично все йшло за законом. При тому в декількох районах Віктор Янукович навіть виграв. У деяких селах дуже авторитетні голови-члени нашої партії, і там Янукович набрав взагалі нечуваний для Західної України результат — 60—70 %. Абсолютно без фальсифікацій. Що ж ми маємо на сьогодні? Проти цих сільських голів відкриваються кримінальні справи по статті «зловживання службовим становищем». До речі, практично не було до нас претензій і з боку опонентів — подали кілька судових позовів, було відкрито кілька кримінальних справ. Дивно, правда, що всі ці справи стосуються моментів, де були фальсифікації на користь Віктора Януковича. — Гаразд, із областю зрозуміло. Але СДПУ(О) звинувачують в організації фальсифікацій в загальнонаціональному масштабі. Головним чином аргументуючи це тим, що лідер вашої партії очолював адміністрацію президента... — Адміністрація президента — це не та влада, яка відповідала за все, як хтось це саме так представляє. У нас голови областей були з різних партій, і не можна сказати, що голова АП дуже серйозно керував ними. — А хто ж керував? — Є Кабінет Міністрів, який безпосередньо займається соціально-економічним розвитком. Найпростіше в політиці метати в когось стріли. Я абсолютно відкидаю, що адміністрація президента, яку очолював Медведчук, мала відношення до фальсифікації виборів. Він ніколи не ставив мені завдань з точки зору забезпечення результатів голосування. Спочатку говорилося, що якби в Закарпатті набрали за Януковича хоч 20% голосів, було б непогано. Обласна адміністрація не займалася виборами. Ми зайнялися тим, щоб підняти авторитет влади взагалі. На початку виборчої кампанії в Януковича був рейтинг 4-5 %. А результат другого туру — 40 %. Що стосується мукачівських виборів, найперше хочу сказати, що я з великим здивуванням сприйняв, що їх назвали репетицією президентських виборів. Може, це дійсно була репетиція. Але не з боку влади. Коли я побачив штурми місцевої адміністрації, міськвиконкому, я зрозумів, що я маю справу з дуже серйозними політтехнологіями, протистояти яким ми не звикли. Але сьогодні ніхто не говорить про перші вибори в місті Мукачеве, коли народні депутати з «Нашої України» знищили бюлетені. Говорять лише про вибори 2004 року, де Нусер виграв у Балоги, і кажуть, що це була фальсифікація. Хоча сім рішень судів підтверджували, що вибори пройшли згідно з чинним законодавством. І тільки рішення суду після так званої помаранчевої революції визнало вибори недійсними. Але не оголосили нові вибори, а чомусь переможцем назвали людину, яка програла. Сьогодні ніхто не говорить, що опонент Балоги — Нусер, працює начальником управління зовнішніх зв’язків у теперішній обласній владі. Тим самим підтвердивши, що він справді дуже авторитетна людина. Однобічне висвітлення мукачівських виборів у ЗМІ й зумовило таке ставлення та оцінки людей. Забувають найголовніше — що Віктор Балога не мав права балотуватися на посаду мера в 2004 році у зв’язку з тим, що попередні вибори, де він брав участь, були визнані недійсними. Комусь потрібне було нагнітання політичної істерії зі звинуваченнями, в тому числі й на мою адресу. — Якщо навіть прийняти тезу, що ви як людина при владі не займалися обранням Нусера за будь-яку ціну, вам можна поставити за вину незабезпечення демократичності виборчої кампанії в Мукачевому. Адже ми всі бачили по телебаченню, що там було задіяно кримінантів... — Хто добре знає Мукачеве, політичних відтінків у цій ситуації не побачить. На стороні одного й іншого кандидата були групи молодих людей, яких умовно можна назвати представниками криміналітету. З’ясування стосунків кримінальних груп, які мають в Мукачевому свої економічні інтереси, йде вже років 20, якщо не більше. Останні вибори — це лише один із епізодів їхніх кримінальних змагань. Просто одні з цих груп демонстрували лояльність до влади, а інші говорили, що вони в опозиції. Політикам варто було б від їхніх послуг відмовитися. — Виходить, в Мукачевому організований бандитизм? — Важко це класифікувати однозначно. Керівники правоохоронних органів мені говорили, що організованих злочинних груп на території області за класичними ознаками Кримінального кодексу немає. Але неформальні авторитети були присутні, і вони на виборах вирішували свої питання. Незважаючи на всі звинувачення, правоохоронні органи не допустили масового кровопролиття під час велелюдних акцій. Хоча заарештовувались люди і з вибухівкою, і з гранатами. Ми робили все, щоб розрядити ситуацію. А з політичного боку я як голова обласної організації СДПУ(О) зробив максимум, аби конфлікту уникнути взагалі. Коли висунення кандидатів було завершено, я зустрічався з Балогою і пропонував підтримати будь-яку компромісну кандидатуру. Ернест Нусер був готовий зняти свою кандидатуру. Але, я так зрозумів, політичні соратники Балоги згоду на таке не давали. А тому ми отримали такий от результат. Тобто сказати, що в Мукачевому йшла боротьба між владою та опозицією за класичними категоріями неможливо. Мукачівські соціалісти та БЮТівці прикладали максимум зусиль, щоб Ернест Нусер став мером. Однак «нашоукраїнці» в Києві чути цього не бажали. — Президент Кучма десь за півроку до початку президентської кампанії сказав, що вибори будуть безпрецедентно брудними, і його обіцянка-прогноз справдилася. Якими, по-вашому, будуть наступні вибори — парламентські? — Хотілось би, щоб вони були краще підготовлені організаційно, законодавчо, щоб не було дискусії до останнього дня, яким буде прохідний бар’єр. Дискусія з приводу того, чи необхідна політреформа чи ні — теж фактор, який сприяє напруженню. Якщо політики облишать ці розмови, то парламентські вибори готуватимуться в спокійнішій атмосфері, і на перегонах змагатимуться більш структуровані блоки політичних сил, які зцементуються не лише на 2006 рік, але й на подальше майбутнє. — На останньому з’їзді СДПУ(О) говорилося, що партія піде на парламентські вибори самостійно. Ваша особиста думка — як треба робити? — Я завжди був прихильником того, щоб на вибори йти самостійно. Але враховуючи тенденцію укрупнення політичних сил, я припускаю, що ми можемо піти і з «Партією регіонів». — «Трудовики» нещодавно обрали нового лідера і не приховують, що сподіваються у зв’язку з цим на серйозний прогрес. Як гадаєте, це правильна ідея, — міняти керівників, якщо партія програла на виборах? — Я не зараховую себе до тих людей, які в разі невдачі посипають попелом голову. Так, ми програли вибори, але це нормальна ситуація, нормальна політична конкуренція. Ми самокритично оцінили результати кампанії 2004 року. Але — відверто скажемо — це не була гра об’єднаних соціал-демократів. Я особисто дуже шкодував, що ми не висунули Віктора Медведчука кандидатом в президенти. Але я підкорився волі з’їзду нашої партії і робив усе можливе, щоб виграв Віктор Янукович. Тож я не можу сказати, що на виборах президента об’єднані соціал-демократи однозначно програли. Я вважаю, що СДПУ(О) має лідера, який здатний успішно повести партію на вибори 2006 року. В Закарпатті, до речі, Віктора Володимировича й досі згадують — такого депутата- мажоритарщика, як він, у нас не було ні до, ні після нього. — Як ви оцінюєте соціальну політику нової влади? — Зростання цін уже турбує всіх. Особливо — на продукти харчування та енергоносії. Мені доводилося певний час утримувати ціни на енергоносії в регіоні, і знаю, якою ціною це дається. Через пожежників і міліцію довго ціни тримати не вдасться. Ринкові механізми будуть диктувати своє. Я дуже критично оцінюю ліквідацію спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. В Закарпатті це серйозно б’є по економіці. З простою фінансовою арифметикою тут не підійдеш. Деякі підприємства вже закриваються, інші — скорочують виробництво. Інвестори прийшли, коли були одні правила гри, а зараз встановлені зовсім інші. В нашому регіоні десятки тисяч робочих місць створені саме на території зон пріоритетного розвитку. Якщо ці підприємства перестануть працювати, це буде страшним соціальним потрясінням. І ще одне. При нагоді радив би спитати в закарпатських бізнесменів про ситуацію на митниці після початку урядової операції «контрабанда-стоп!». Вам буде цікаво почути їх враження. — Потік контрабанди не зменшився? — Не лише не зменшився, а набагато збільшився. В останні місяці контрабанда через кордон пішла широкою рікою. — Як ви оцінюєте ситуацію з доларом? — Хочеться сподіватися, що уряд знає, що робить. Але заява міністра економіки Сергія Терьохіна про те, що в голові у нього «макроекономічна паніка» викликає запитання: яка ж паніка може бути в головах у простих людей? В бюджетній сфері вже є тривожні сигнали. Офіційна статистика, на жаль, відсутня. Але за неофіційними даними, якими я володію, збір до бюджету області в перші місяці нового року становить всього декілька десятків відсотків від запланованого. — Багато нині розмов ведеться про адмінреформу. В уряді є навіть віце-прем’єр Роман Безсмертний, який адмінреформою спеціально займається. Закарпаття, на вашу думку готове сприйняти ідеї уряду з цього приводу? — Я не думаю, що адмінреформа з точки зору укрупнення регіонів може сьогодні бути реалізована в нашій державі. Можна допустити, що в парламенті компроміс знайдуть. Але в регіонах це викличе надзвичайно гарячу дискусію. Спротив місцевої еліти буде серйозний. В Закарпатті тема адмінреформи вже зараз породила жваві дискусії. В одних проектах нас начебто збираються прив’язати до Галичини, згідно з іншими — буде створено угорський Притисянський район, а решта території Закарпаття стане частиною Львівської області. І ці дискусії, в зв’язку з відсутністю інформації, набувають досить жорсткого характеру. Хотілося б, аби безвідповідальних заяв на цю тему не було. Бо в такому багатонаціональному краї, як Закарпаття, подібні заяви можуть призвести до серйозних проблем — як політичних, так і міжетнічних. Я так само дуже скептично ставлюся до пропозицій віце- прем’єра з приводу укрупнення сільських, районних рад, всього, що стосується перерозподілу владних повноважень на рівні базових органів місцевого самоврядування. Я два роки був завідувачем оргвідділу облвиконкому, займався підготовкою документів із розукрупнення сільських рад. І я знаю, наскільки це непроста справа — розірвати чи об’єднати два населені пункти. В кожному селі є своя сільська еліта, яка зовсім не бажає підкорятися еліті іншого села. Тому я прихильник того, щоб голова сільради — в нас його називають словом угорського походження «бірув», був у кожному селі. Інша справа, що органам місцевого самоврядування треба давати максимум влади. В цій частині місцева еліта буде «за». №77, п'ятниця, 29 квітня 2005, газета «День» ФАКТ ТРЕТІЙ Саме це інтерв’ю стало своєрідним «рубіконом», який дав сигнал до активної політичної розправи над екс-губернатором Закарпаття. Незабаром Івана Різака арештували. У який спосіб арештовували Різака – це окремий детектив, гідний пера Агати Крісті. Ні, мова не йде про те, що всі три арешти були незаконними. Це було одразу зрозуміло кожному, та й Івано – Франківські судді зафіксували чітко. Мова йде про те, яким «вправними» і «мужніми» виявилися наші спецназівці , з автоматами.,у масках, затримуючи людину, яка, нічого не підозрюючи, преспокійно прогулювалася біля центрального храму в Ужгороді. А потім яким показовим був їх «виступ» в обласному кардіодиспансері… Якщо сьогодні комусь хочеться внести якісь «кримінальні деталі» у політичне переслідування Івана Різака, то вони полягають якраз у «кримінальних діях»правоохоронних органів щодо самого Різака. Але, очевидно, розгляд цих «дій» ще не на часі… Уже в слідчому ізоляторі Івану Різаку «підвернулася» друга можливість уникнути політичної розправи. Прийшов «гінець» від помаранчевого губернатора і запропонував Івану «щось придумати проти Медведчука, Кучми і Януковича», і написати, що ті давали йому «злочинні накази». Балога добре знав, що Різак ніколи нічого ні проти кого не підпише. Навіть, якщо такі накази справді були б. Але до останнього сподівався, що в похмурих умовах слідчого ізолятора «правильність» і порядність Різака послабиться і він таки піде на провокацію. Іван , який ще із студентських років звик до не менш похмурих гуртожитків і тісних комунальних квартир, на провокацію, зрозуміло, не піддався. Як наслідок – чотири місяці перебування в СІЗО і кілька нових епізодів у «кримінальній справі». В тому числі і поява так званого – «свалявського епізоду». Політвязень радянських таборів стає на захист першого українського політвязня. Разом із духовенством Екзекуторів Різака ніщо не зупиняло. Ні тривалі масові акції протесту на площі Народній в Ужгороді, ні обурення громадськості Закарпаття, ні навіть звернення колишніх політв’язнів і священиків. Ось лише кілька прикладів публічних виступів у 2005 році. Павло КАМПОВ, політв’язень, засуджений до 25 років радянських концтаборів , член організації Міжнародна Амністія, голова Ужгородської міськрайонної організації Всеукраїнського Товариства політв'язнів та репресованих: «Продовжується політичний процес над корінним закарпатцем, колишнім головою Закарпатської обласної адміністрації Різаком Іваном Михайловичем, кандидатом фізико-математичних наук . З історії відомо, що на Закарпатті політичні репресії мали місце уже в 1944 р. Тоді у Свалявський концтабір було загнано 25 тис. людей віком від 18 до 50 років угорської, німецької та русинської національностей, з яких немала кількість загинула. За даними архівів, висновки яких опубліковано у 27-томному виданні "Реабілітовані історією", том "Закарпатська область" (2003 рік) на сьогодні вже реабілітовано 8700 жертв політичних репресій. Владою в школи ФЗН і просто в школи-інтернати за межі Закарпаття було вивезено понад 37000 дітей, молоді, більшість з яких була засуджена за втечу додому. З архівів відомо, що в нашому краї кадебісти умертвляли людей. За наказом Сталіна і Хрущова був убитий єпископ греко-католицької церкви Т.Ромжа. Було засуджено на смерть прем'єр-міністра нашої автономної республіки А. Бровдія, активного громадського і політичного діяча С.Фенцика, У Лефортовській в'язниці замордовано президента Карпатської України А.Волошина. Була замордована передова патріотична інтелігенція, священики краю. У концентраційні табори були кинуті люди із 100 тис. закарпатських родин. Політичні переслідування корінних закарпатців насторожують людей щодо повернення часів, коли Сталін і Хрущов направили Судоплатова для нищення закарпатців. Корумпована центральна влада організовує судові спектаклі та "слідства" для політичної розправи з діловими людьми - патріотами краю, звинувачуючи їх у всіх бідах, передаючи судові справи за межі регіону. За цією ж методикою сфабриковано звинувачення і тривале насильство над І.Різаком. Така ситуація викликає у жителів Закарпаття страх і недовіру до влади. Звертаюсь до всіх, від кого це залежить, закрити надуману справу по звинуваченню колишнього голови Закарпатської ОДА, кандидата наук Івана Михайловича Різака, на якого єдиного (як "крайнього" - найшли закарпатця) вішають усі біди усієї держави. Суд має взяти до уваги нашу аргументацію і сим підтвердити, що в Україні є і справедливе судочинство. За "справою" І.М.Різака уважно стежить буквально все Закарпаття». Арешти і переслідування Івана Різака не залишилися поза увагою і представників духовенства Закарпаття. У 2005 році Владики єпархій Закарпаття першими заступилися за Різака, звернувшись до керівників держави – Президента України, Голови Верховної Ради та прем’єр-міністра - з приводу подій, які відбулися останнім часом у Закарпатті. Подаємо текст звернення повністю: "20 травня цього року було ув'язнено колишнього голову обласної державної адміністрації Івана Михайловича Різака. З огляду на обставини, при яких це відбулося, а також на стан здоров'я відомої в краї людини, колишнього народного депутата і керівника виконавчої влади області, дана подія викликала неоднозначне сприйняття серед наших вірників. Чимало служителів церкви та простих мирян звертаються до нас зі своїми сумнівами, роздумами і непростими запитаннями. Звернулася до нас і родина затриманого Івана Різака, яка з молитвами і болем страждань шукає захисту і просить допомоги у Церкви Христової. Несучи людям світло Божого Слова, проповідуючи милосердя Господнє, ми не можемо не відгукнутися на людське горе цієї родини. Тим більше, що ми також добре знаємо Івана Різака як доброчесну, щиру і законослухняну людину, патріота свого краю, який народився і виріс на закарпатській землі, зробив чимало корисних справ для розвитку області, завжди допомагав нашим єпархіям, підтримував міжконфесійний мир та злагоду. Звертаючись до Вас, ми не ведемо мову про Івана Різака як колишню посадову особу, політика чи громадського діяча, а як про християнина і людину з підірваним здоров'ям, а також про його сім'ю, котра з горем і відчаєм сприйняла біду, що спіткала їх люблячого сина, чоловіка, батька і брата. Тому, знаючи Вашу доброту, людяність і чуйність, віддаючи шану Вашій державній мудрості та справедливості, закликаємо Вас проявити гуманність і милосердя та посприяти звільненню з під арешту Івана Різака, давши йому можливість, як це робиться у всіх цивілізованих країнах, не втратити своє здоров'я і життя, а також чесно довести свою непричетність до того, у чому його звинувачують. Ми віримо, що такий крок лише зайвий раз підкреслить Вашу благородну вдачу, справедливість, Вашу щиру відданість християнським цінностям. Благослови Господь Вас і Ваші добрі справи! З глибокою пошаною: Єпископ Мукачівської і Ужгородської єпархії Української Православної Церкви Агапіт Архієпископ Хустської і Виноградівської єпархії Української Православної Церкви Іоанн Голова Синоду Закарпатської Реформатської Церкви, єпископ Горкаї В.С. « Цікаво і мудро відреагував на переслідування Івана Різака керівник Ужгородської дієцезії Римсько-католицької церкви Антал Майнек, який увідкритому листі до тодішнього губернатора Балоги і керівників правоохоронних органів висловив християнську підтримку всій сімї Різака і сказав, що «якщо Ви бажаєте суду над Різаком,то судіть його так, як хочете, щоб і вас потім судили. Бо яким судом Ви судитие, таким судитимуть і Вас». Влучніше, мабуть, не скажеш. * * * . Мабуть не зайвим буде нагадати, що сам факт порушення кримінальних справ проти Івана Різака, його незаконні арешти супроводжувалися не менш бурхливими подіями в Закарпатській обласній та ужгородській міській прокуратурі та судах. Віктору Балозі досить важко давалося кадрове забезпечення політичної розправи над своїм опонентом. Після політичного проголошення полювання на Різака в Закарпатській прокуратурі почали звільнятися такі досвідчені професіонали, як Гошовський, Геревич, інші заступники і слідчі, які не захотіли бути «юридичними гвинтиками» незаконної політичної розправи над екс-губернатором і вже на етапі досудового слідства як досвідчені юристи заявляли, що все це – «велика туфта». Балозі довелося долучити до розправи над Іваном вірного кума Бенцу, який, як обласний прокурор, відповідно пообіцявши зелене світло в кар’єрному зростанні доручив «справу Різака» «зеленому майбутньому» закарпатської прокуратури. І хоча результати досудових старань молочних братів Бенци розсипалися в суді як картковий будиночок, сам Ю, Ю. (Бенца) отримав від Балоги ( не від президента ж) звання заслуженого юриста, а хлопці-старатєлі відповідно підвищення на службі. Аналогічні пертурбації відбувалися і в ужгородському міськрайсуді, де люди, які виконували волю не Закону, а Віктора Івановича, отримали високі адміністративні посади. І – не тільки, зрозуміло. Факт четвертий Замовники просять викуп: відкритий лист Івана Різака до спікера та премєра з приводу вимагання грошей Сфальсифіковані з нічого «кримінальні справи» проти Різака уже первісно не мали ніякої перспективи. Це розуміли не лише юристи, закарпатський нарід, але й самі замовники . Тому, щоб не залишитися «біля розбитого корита», вони відправляють невдовзі чергового гінця до Різака, вже у Київ, – мера Мукачева В. Петьовку. Той обіцяє Різаку припинити судовий фарс і позакривати всі «кримінальні справи» за відповідний гонорар… Десять мільйонів баксів. Різак ошелешений. У його «кримінальному наборі» статті «пограбування банку» поки що нема. Звідки взяти такі гроші? « Партія хай скинеться», – підказує бізнесмен Петьовка… Може партія б і скинулася. Якби Різак дуже просив. Але оскільки чоловік не вважає себе винним, принаймні в тому, що йому приписують закарпатські прокурори, то все залишається на своїх місцях. Іван Різак знову звертається до керівників держави: В українських мас-медіа, зокрема у газеті "Київські відомості" (№ 223(3890) від 18.10.2006 р.), з’явився несподіваний для багатьох наших "правителів" документ — відкритий лист екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака, адресований Голові Верховної Ради України та прем’єр-міністру держави. В цьому листі Іван Михайлович Різак відверто говорить про те, як представники мукачівського клану вимагали у нього… викуп за право жити на білому світі. ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Голові Верховної Ради України Морозу О.О. Прем’єр-міністру України Януковичу В.Ф. Вельмишановні Олександре Олександровичу і Вікторе Федоровичу! Півтора року здійснюється кримінальне переслідування мене за надуманими і абсурдними звинуваченнями. За цей час посадовими особами правоохоронних органів різного рівня на мою адресу публічно давалися характеристики на кшталт «рекетир» і «бандит», прокуратура Закарпатської області мене тричі заарештовувала, провів 4 місяці в СІЗО і понад 12 місяців на лікарняному ліжку. Переконаний, що кримінальна справа проти мене носить замовний характер. Про це свідчать не тільки аргументи моїх адвокатів. Крім того, під час мого перебування в СІЗО, нинішній керівник Закарпатської ОДА Олег Гаваші, давав гарантії мого негайного звільнення за умови, якщо я дам свідчення проти колишнього керівництва держави. Його слова «якщо ти цього не зробиш, то знайдемо 1000 свідків, які свідчитимуть про твої протиправні дії і сидітимеш довго» я добре запам’ятав. Таких свідчень, я не дав з тієї причини, що ніколи не робив такого, що могло б називатися злочином. Керівництво держави допомогло мені вирішувати нагальні соціально-економічні проблеми області. Скажу тільки, що за динамікою соціально-економічного розвитку маленьке Закарпаття у 2003 році зайняло перше місце в Україні, а за дев’ять місяців 2004 року – друге, поступаючись м. Києву. Це стало наслідком спільної роботи виконавчої влади і місцевого самоврядування. Не було претензії до органів влади, які очолював у ці роки, і під час президентських виборів 2004 року з боку спостерігачів ОБСЄ, СНД та інших міжнародних інституцій. Хочу Вас проінформувати також, що на посаді голови ОДА ніколи не лобіював свої бізнесові інтереси, бо ніколи їх не мав. На роботу в ОДА я прийшов з посади старшого наукового співробітника УжНУ, захистивши дисертацію і отримавши науковий ступіть кандидата фізико-математичних наук. Мої наукові здобутки – понад 100 наукових праць, багато з яких опубліковано у провідних вітчизняних і зарубіжних (Росія, США, Європа) журналах. Вся власність моєї сім’ї – квартира і чотири сотки землі, отримані ще в аспірантурі. Сьогодні моя справа розглядається у суді. На жаль, через стан здоров’я, не міг взяти участь у всіх засіданнях суду. Я звертався у різні інстанції з метою, щоб справу взяла Генпрокуратура, вивчила її і дала об’єктивну оцінку. Мені не вдалося добитися цього. І справа не в тому, що я боюся суду, просто цей абсурд сформований у томах кримінальної справи забере ще більше здоров’я. Тим більше, що на останній зустрічі з мером м. Мукачево Петьовкою В.В. він, від імені Балоги В.І. (нинішній керівник Секретаріату Президента України) і прокурора Закарпатської області Бенци Ю.Ю., вимагав 10 000 000$: тоді моя і всі справи проти об’єднаних соціал–демократів області будуть закриті. Про цей факт я повідомив Генерального прокурора України. У зв’язку з цим, вельмишановні Олександре Олександровичу та Вікторе Федоровичу, прошу Вас підійти до мого звернення не формально, а зробити все можливе, щоб Генпрокуратура звернула увагу на цю справу і витребувала її із суду, а Верховна Рада України і парламентські політичні сили дали їм політико-правову оцінку. З глибокою повагою і надією на підтримку, екс-голова Закарпатської облдержадміністрації, депутат Верховної Ради України IV скликання, екс-голова парламентського Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків від Чорнобильської Різак Іван Михайлович Факт п’ятий Суд, незважаючи на всезростаючий і неприхований тиск з боку тепер уже головного канцеляриста країни детально спростовує всі маразматичні звинувачення. Цікаво, що окрім слинявих показів заляканих свідків, які оговорювали Різака, аби самим вибратися із ями, ніякої юридичної бази в обвинувачення не існує. Справа Різака розсипається в суді як картковий будинок. Саме в цей час одного погожого понеділка на багатьох закарпатських сайтах і в пресі з’являється інформація про те , що у вихідні на одній із мукачівських оптових баз фірми «Барва» чи то тарілкою по голові, чи кулаком по обличчю був битий високопосадовець Закарпатської обласної прокуратури. Закарпатські журналісти швидко припустили, що тим, битим, міг бути сам прокурор Бенца, кум Балоги, а познущався над ним сам глава президентського секретаріату і власник самої бази. М’яко кажучи, кум дав зрозуміти кумові, що той не справився із завданням. У даному випадку, завдання полягало в тому, щоб посадити Різака. Після цього інциденту Балога повністю взяв ініціативу у свої руки. В Апеляційному суді Івано-Франківської області якраз на процесі Різака терміново було встановлено суперсучасну записуючу техніку, яка давала канцеляристу можливість слідкувати і за свідками, і за всім ходом судових засідань, а , головне, за поведінкою прокурорів і суддів в режимі on-line. Не випадково представників обвинувачення на суді тримали «на повідку» мобілок. Не випадково суд брав перерви енну кількість разів. Зрештою, не випадково чинився тиск і на свідків, які відмовлялися виконувати волю політичних замовників… * * * Таких кричущих фактів, які свідчать про відверто замовний характер політичного переслідування Івана Різака, безпідставність порушення кримінальних справ проти нього , можна наводити безліч. І дуже влучно сказав один із київських правозахисників щодо цієї справи: «Якщо Ви сумніваєтеся у невинуватості Івана Різака по всім пред’явленим йому звинуваченням, познайомтеся з матеріалами справи. Вам не треба бути юристом. Сумніви зникнуть остаточно» Вирок суду оправдальний Минуло, отже, понад три місяці з часу оголошення вироку. Івана Різака оправдано по всім епізодам. Виняток складає хіба що свалявський епізод, де Різака судили не івано-франківські судді, а свалявські. При чому – заочно. Під диктовку головного канцеляриста. Якщо зважати на тиск , який чинився на суд, то франківська Феміда можна вважати винесла оправдальний вирок. І даремно помаранчева преса трубить на всю Україну, що Різака засуджено через Чалого ( Пауля) , який давав покази по цьому епізоду. Ні! Головним свідком , як і організатором самих подій, по Сваляві виступає все-таки сам Віктор Балога. І не треба тут нікому вдавати із себе невинну вівцю. Чалий, якщо й когось оговорював, то вимушено, від безвиході, бо був сам під гільйотиною. Головний замовник це робив свідомо, щиро, із кар’єристських міркувань. А це – зовсім різні речі. Прив’язка Івана Різака до свалявських подій, яких і до злочину неможливо віднести, абсолютно надумана. Тому немає сумніву, що і по цьому епізоду Різак буде виправданий Верховним Судом. «Яким судом ти судиш, таким судитимуть і тебе.» Саме такими словами після арешту Різака звернувся до губернатора Балоги один із єпископів Закарпаття, намагаючись припинити політичне переслідування екс-губернатора. Балога і його соратники тоді не послухалися… А даремно. Різак вийшов із цієї жахливої історії політичного дисидентства і тотальних переслідувань виправданим, чистим і таким, що не уподібнився Іуді. Про політичних опонентів Різака цього ніколи вже не скажеш. . . Отже, по суті: за що і чому засудили екс-губернатора Різака І.М.? Розділ І Важко писати про кримінальне переслідування Різака без емоцій. Особливо зараз, коли суд виніс ухвалу, в якій чітко вказав на незаконність дій закарпатської прокуратури відносно нього в 2005 році. Незаконними визнано всі три арешти, виправдали по всім епізодам, за які він утримувався 4 місяці в СІЗО. Але… Здоров'я не повернеш, та й боротися з виконавцями замовної політичної справи Іван Михайлович не буде, про що пообіцяв ще в останньому слові на суді. Залишив за собою, за його словами, «таке благородне право». Що ж, це його право, а чи вибачаться перед ним хоч на людському рівні представники правоохоронних органів і тих ЗМІ, які паплюжили його зранку до вечора, покаже час. Його доля, сказали б історики, навіть не статистика. Вони звикли рахувати загиблих, постраждалих від репресій в сотнях тисяч, а то й в мільйонах… Це психологічно важко кожному з нас, коли дивимося фільми про далекі роки в названих трагедіях, про долю окремої сім'ї, села, містечка. Тому, напевно, в політичній кон’юнктурі легко помилятися в той чи інший бік в мільйони людських долей. 2005 рік в Закарпатській області теж здається вже далеким, а так звана «помаранчева революція» стала ще одною помилкою розвитку історії. Але для тисяч сімей, члени яких були незаконно звільнені з роботи, проти яких за надуманими мотивами порушувались кримінальні справи, такі помилки в розвитку суспільства не забуваються. Хоча сказати, що люди і суспільство беруть якісь уроки для себе, було б великим перебільшенням. Навіть ця виборча кампанія це підтверджує. Всі ми підтримуємо лозунги боротьби з корупцією. Дехто навіть аплодує, коли чує виступи лідерів всіх основних політичних сил про те, що коли вони прийдуть до влади, то пересадять бандитів. Ми всі за це. Інша справа, що після приходу до влади вони, насамперед, повинні забезпечити законність в країні, не дати можливості перевертням в політиці і правоохоронних органах зводити рахунки з політичними опонентами. Про це забувають всі. Формуються «чорні списки», в які заносять прізвища людей, що займають іншу політичну позицію. А потім… Потім все те, що ми пережили в 1937 та 2005 роках. Та повернемося до «справи Різака». Постараємося без емоцій, на основі фактів і юридичних оцінок показати як жорстоко «помилився» суд, коли виніс обвинувальний вирок екс-губернатору. Одразу вибачаємось перед читачем за те, що наша розповідь, можливо, буде не такою цікавою, зате фактологічною. Це дасть нам можливість краще зрозуміти політичну складову переслідування Різака. Хоча вона відома всім, але по «свалявському виборчому» епізоду Івана Михайловича засудили до п’яти років ув’язнення, то проаналізуємо цей епізод ще раз за допомогою матеріалів, які містяться у виступах його досвідчених адвокатів, матеріалах судових засідань та «кримінальної справи». Факти, які я буду ще раз систематизувати, підтвердять наскільки ретельно був розроблений його політичними опонентами план знищення Різака, як він реалізовувався. Ще раз переконаємо Вас, шановні читачі, що обвинувальний вирок Івано-Франківського апеляційного суду є частиною цього плану. Кілька слів про мораль у цій справі. Хоча тут ціла окрема тема для дослідження. Колись життєвий і трудовий шлях Івана Михайловича одна з найавторитетніших газет Закарпатського краю «Вісті тижня» назвала «американською мрією». Іван був четвертою дитиною в простій селянській сім'ї, батьки якого працювали простими робітниками місцевого радгоспу. Вони зробили все для того, щоб всі діти здобули вищу освіту. Двоє з них стали кандидатами наук, один – доктором наук, професором. А в тім пропонуємо нашим читачам познайомитись з його «Досьє», опубліковане в багатьох ЗМІ. «Должность, которую не выбирают 27 сентября 2002 г. Указом Президента Украины был назначен новый глава Закарпатской областной государственной администрации. Им стал Иван Михайлович Ризак, который на то время занимал приравниваемую к министру должность, возглавляя Комитет Верховной Рады Украины по вопросам экологической политики, природопользования и ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы. Выбор именно И. Ризака был неслучайным. Молодой, амбициозный человек успел уже неоднократно подтвердить, что способен не только организовывать людей, но и принимать важные решения как общественно-политического, так и социально-экономического характера. Два года на должности засвидетельствовали, что Президент не ошибся в выборе. В первую очередь, о самом главном: согласно результатам комплексной проверки, которую проводил Кабинет Министров Украины, два года подряд Закарпатье по 35-ти основным социально-экономическим показателям занимало лидирующую позицию среди регионов государства. Поражающий результат для области, которая является дотационной и в которой из-за отсутствия больших промышленных предприятий тяжело надеяться на экономическое чудо! Тем не менее, оно произошло, и два года в разговорах о достижениях закарпатцев чаще всего употреблялось слово «впервые». Впервые за годы государственной независимости Украины на территории Закарпатья за 11 месяцев 2004 года было собрано налогов, сборов и платежей в бюджеты всех уровней на сумму свыше миллиарда гривен! (Для сравнения: в 2002 – 500 млн. грн.). Впервые за годы независимости удалось достичь финансовой прибыльности предприятий Закарпатья. За январь-октябрь 2004 года, по сравнению с аналогичным периодом 2002 года, она выросла в 80 раз. А удельный вес убыточных предприятий за 2 года уменьшился с 35% до 6%. Среднемесячная зарплата работников области выросла более чем на 40 процентов. Это только официально зарегистрированная цифра. А задолженность по зарплате в октябре 2004 года сократилась с почти 14 миллионов гривен до немногим более 300 тысяч гривен. То есть – в 45 раз! Если по состоянию на 1 октября 2002 года своевременно не получали заработную плату 25,5 тыс. закарпатцев, то на 1 октября 2004 года их количество сократилось до 300 лиц, то есть в 85 раз! По темпам ликвидации задолженности по выплате заработной платы в экономике Закарпатье два года подряд занимало первое место среди регионов Украины. Поступление средств в Пенсионный фонд за два года губернаторства Ризака выросло почти вдвое. Среднемесячная пенсия – в 2 с половиной раза. В начале 2003 года в области ликвидировано такое понятие, как задолженность по выплате социальной помощи, в частности семьям с детьми. За период с сентября 2002 по сентябрь 2004 гг. в экономику области привлечено 87 млн. долл. США прямых иностранных инвестиций, что составляет 44,6% от общего объема прямых иностранных инвестиций (195 млн. долл. США), которые поступили в область за последние 10 лет! И это далеко не весь перечень основных результатов деятельности команды Ивана Ризака. Что бы сегодня ни говорили его оппоненты, два года пребывания при власти в Закарпатье объединенных социал-демократов запомнятся, в первую очередь, своеобразным прорывом в экономике и социальной сфере. Все начиналось с... Родился И. М. Ризак 21 сентября 1965 года в селе Бобовище Мукачевского района Закарпатской области в семье рабочих. Он был четвертым – самым младшим – ребенком в семье. Родители – Михаил Ильич и Мария Петровна – всю жизнь проработали в колхозе «Бобовищанский». Отец был очень строгим к детям, с раннего детства приучал их к дисциплине и порядку, но в то же время был добрым, искренним. Старшие братья Ивана Ризака – Михаил Михайлович возглавляет одну из строительных фирм в Ужгороде, Василий Михайлович – доктор физико-математических наук, профессор, работает заведующим кафедры твердотельной электроники физического факультета УжНУ. Сестра – Мария Михайловна – кандидат медицинских наук, живет и работает в Ривном. В 1972 году Иван Ризак начал учебу в Бобовищанской общеобразовательной школе. В 1980 году получил неполное среднее образование и поступил на учебу в мукачевское ПТУ №8, где получил профессию электрогазосварщика. Как в школе, так и во время учебы в профессионально-техническом училище, проявил себя незаурядным активистом. Организаторские способности, высокие требования к себе и к товарищам способствовали тому, что в любом коллективе он завоевывал авторитет и очень быстро становился настоящим лидером. Парень всюду успевал: призы на научных олимпиадах давали серьезные основания не только для того, чтобы гордиться таким учеником, но и пророчить ему взлеты в науке; его публикации о почтенных односельчанах, об успехах в колхозе, о праздниках и буднях Бобовищ часто появлялись в районной газете; ни одно спортивное соревнование не обходилось без наград молодому и перспективному юноше Ивану Ризаку. По окончании ПТУ в 1983 году Иван Ризак без проблем поступил на физический факультет Ужгородского государственного университета по специальности «физик, преподаватель физики». С 1984 по 1986 гг. учебу пришлось прервать – проходил срочную службу в Советской армии. Однако это не помешало очень быстро наверстать упущенное. Он был и единственным Ленинским стипендиатом. Студента Ризака избрали заместителем председателя студенческого профкома университета, а также студенческим деканом факультета. В том, что юноша окончит университет успешно, вряд ли кто-то сомневался. Его любознательность, настойчивость в получении знаний и добросовестность давали результаты: И. Ризак был одним из лучших студентов, с ним с удовольствием работали научные работники университета. В 1990-м году И. Ризак поступил в аспирантуру, которую закончил досрочно в 1992-м году. Научная деятельность В 1990-1994 годах Иван Ризак работал младшим научным, научным и старшим научным сотрудником физического факультета УжГУ. В 1992 году он защитил диссертацию на соискание научной степени кандидата физико-математических наук. (Удостоверение кандидата под номером 33 И. Ризаку выдали в январе 1993 года). И. М. Ризак, кстати, стал одним из первых и одним из самых молодых научных работников, которые получили это звание. Автор и соавтор свыше 90 научных публикаций и 2 монографий по физике полупроводников-сегнетоэлектриков. В частности, в 1999 году мир увидела монография «Фото-термоструктурные превращения халькогенидов», а в 2001-м – монография «Функциональные халькогенидные полупроводники». Апробация научных исследований Ивана Ризака проходила как на межвузовских конференциях молодых ученых, так и на международных семинарах по физике, симпозиумах, научно-технических конференциях. В частности, на первой Украинской научной конференции «Физика и химия сложных полупроводниковых материалов» (Ужгород, 1992); втором советско-американском симпозиуме по сегнетоэлектричестве (Санкт-Петербург,1992), IMF-8 (Maryland,1992); Международном семинаре по физике сегнетоэлектриков-полупроводников (Ростов-на-Дону,1993); 7 International seminar on ferroelastic physics (Kazan, 1997); Х международной научно-технической конференции «Сложные окиси, халькогениды и галогениды для функциональной электроники» (Ужгород, 2000); NАТО advanced research workshop on modern aspects of ferroelectricity and open ukrainian-french meeting on ferroelectricity (Kiev, 2000); Tudomanyosh uteseinek eloudas-osszefoglaloi, 30.IX.2000, Nyiregyhaza, Hungaria; 11th International Conference on Phonon Scatteringin Condensed Matter, Phonons 2004, Sankt-Peterburg и многих других. Политические университеты С 1992 по 1994 год Иван Ризак работал директором Закарпатского Центра социальных служб для молодежи. Должность ответственная, и то, что на нее назначили человека так называемого комсомольского возраста, многие восприняли очень скептически, мол, не справится. Сомнения относительно возможностей молодого директора рассеялись чуть ли не в первый же день: его энтузиазма хватало на всех с избытком. В то, что И. Ризака ожидает политическая карьера, не верил разве что неизлечимый пессимист. В 1992 году Иван Ризак возглавил Закарпатский молодежный демократический союз. Организаторские способности дали возможность быстро сплотить вокруг себя крепкое ядро, которое вдребезги разбивало неверие в возможности молодых. Именно в этот период нарабатывались первые навыки ведения политической деятельности: отшлифовывались ораторские способности молодого политика, испытывались технологии ведения предвыборной работы, закалялись политические взгляды и направление. Иван Ризак выбрал социал-демократию. В 1997 году он вступил в Социал-демократическую партию Украины (объединенную). И в этом же году его избрали заместителем председателя Закарпатской областной организации СДПУ(О). Став, благодаря высоким показателям голосования на Закарпатье, парламентской, СДПУ(О) активно начала свою перестройку. На партийной конференции в июне 1999 года делегаты единогласно избрали Ивана Ризака секретарем Закарпатского обкома СДПУ(О). Его искреннее и безусловное убеждение, что социал-демократия – это не бесплотная фраза, не пустые слова, не надуманная или обманчивая идея, передавались соратникам по партии. Уже очень скоро ни у кого не вызывал сомнения факт беспрекословного присутствия социал-демократии в обществе. Популярность и авторитет партии в регионе росли, о чем засвидетельствовали парламентские выборы 2002 года: в Закарпатье объединенные социал-демократы имели самый высокий показатель отданных за них голосов в Украине. Этим они подтвердили, что остаются на лидирующих позициях, и отдавать их не собираются. С декабря 1998 года Иван Ризак – член политсовета, а с мая 1999-го – член политбюро СДПУ(О). Параллельно с партийной работой, Иван Ризак был активным государственным служащим. С 1994 по 1998 год работал заместителем руководителя секретариата, заведующим организационного отдела Закарпатского облисполкома и облгосадминистрации. В 1998 его назначили заместителем главы облгосадминистрации, а с мая 1999 по июль 2000 года Иван Ризак демонстрировал свои управленческие способности на должности первого заместителя главы облгосадминистрации. В 2000 году в области началась так называемая департизация, и Ивана Ризака как лидера объединенных социал-демократов освободили без любых объяснений с должности. С июля 2000 по июнь 2001 года он работал советником первого заместителя председателя Верховной Рады Украины, заместителем директора Закарпатского отделения Фонда поддержки науки. В июне 2001 года Ивана Ризака опять назначили первым заместителем главы областной государственной администрации, на которой он работал до апреля 2002 года. С апреля 2002 года – народный депутат Украины по общегосударственному избирательному округу от СДПУ(О). Его профессионализм, организаторский талант и достижения в партийной деятельности не прошли незамеченными: в избирательном партийном списке Иван Ризак занимал почетное седьмое место. С июня 2002 года - председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам экологической политики, природопользования и ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы. 27 сентября 2002 года Указом Президента Украины назначен главой Закарпатской областной государственной администрации. В этом же, 2002-м году, по результатам исследований фонда «Демократические инициативы» Иван Ризак вошел в двадцатку самых успешных политиков Украины. Два года подряд его признавали политиком года региона. Награжден орденом «За заслуги» ІІІ степени, почетной грамотой Президента Украины, благодарностью Кабинета Министров Украины. Иван Ризак первым среди членов Социал-демократической партии Украины (объединенной) был удостоен высшего отличия партии – Золотого Значка СДПУ(О). Он награжден также Орденом Равноапостольного князя Владимира, почетным орденским отличием «Общественное признание» ІІІ ст., отличием Государственного комитета Украины по делам ветеранов – орденом «Верность боевым традициям», отличием МВД Украины «За содействие органам внутренних дел Украины». *** Женат. Жена – Ризак Галина Викторовна, бывший преподаватель Ужгородского национального университета. Сын – Ризак Алексей Иванович, студент Национального Авиационного Университета и Академии Адвокатуры Украины.» http://www.from-ua.com/politics/456ad2480da66.html Мабуть, важко щось додати. Єдине, що нагадаємо: з початку 2005 року люди високоморальні новій владі не потрібні. На всі щаблі влади, спочатку в Закарпатті, а потім по всій країні помаранчева революція привела вихідців з напівкримінальних кланів. Тому таких як Різак вирі шили позбутися. Тим більше, він мав за собою конкретні успіхи в соціально-економічному розвитку регіону .Тому не випадково такий вбивчий букет обвинувачень пред'явили політ технологи і перевертні в погонах Івану Михайловичу. Треба було в очах громадськості перш за все скомпроментувати. Не випадково мабуть темі його інформаційного знищення в ЗМІ було приділено так багато уваги. Підключені були такі «важковаговики» інформаційного кілерства як «5 канал» і газета «Дзеркало тижня», які на той час багатьма представниками еліти сприймалися як джерела «найчесніших новин». Тепер можемо собі уявити в яких інформаційних умовах здійснювалось і переслідування, і сам судовий процес над Іваном Михайловичем… Та повернемося до наших судових справ. За які злочини засудив Івана Михайловича Івано-Франківський апеляційний суд? Нагадаємо, що його повністю виправдали і зняли обвинувачення за доведення до самогубства Сливки В.Ю., отримання хабара, службового підроблення документів. Саме такий образ-бандита і хабарника - малювали йому політичні опоненти. Не вдалося! Так от, за так званим «свалявським виборчим» епізодом, суд першої інстанції наступним чином сформулював обвинувачення, визнане доведеним: - Різак І.М. вчинив організацію масових заворушень, що супроводжувалось насильством над особами, громадянами, знищенням майна, захопленням будівлі, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя; - Різак І.М. вчинив перешкоджання виборчого права за попередньою змовою групою осіб, будучи службовою особою з використанням влади і службового становища; - Різак І.М. вчинив перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалося болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих діями. Обвинувачення досить страшні, хоча і зрозумілі: Було знайдено статтю( а вірніше кілька), щоб пояснити громадськості, яким чином команда Різака добилася не тільки лідируючих місць в державі за динамікою соціально-економічного розвитку, а й найвищого в усіх західних і центральних( що особливо треба підкреслити) політичного результату - кандидат від влади отримав підтримку понад сорок відсотків голосів. Як це міг пояснити Балога Ющенку? Нагадаємо, що саме Балога керував виборчою кампанією останнього в Закарпатті. До речі, Балога був і активним учасником «свалявських» подій. От і треба було свої провали і повну відсутність авторитету в області пояснити «беспредєлом» влади. Тут для Віктора Івановича i ОБСЄ – не авторитет. Бо представники цієї авторитетної організації не зафіксували жодного порушення в області під час президентських виборів, яке б вплинуло на результати виборів. Мало того, вони ще й подякували губернатору Різаку публічно за сприяння у вільному волевиявленні громадян. Хіба такий безлад, яке констатувало досудове слідство, могло пройти поза їхньою увагою? Звичайно, ж ні! Просто такого не було взагалі. Зате як звучить - голова виконавчої влади в області організував опір представникам влади?! Що ж відбулося, насамперед, в суді? Цитуємо досвідченого юриста і адвоката Ірину Піх щодо цього епізоду обвинувачення. В захисній промові вона констатувала: «Надзвичайно важкий епізод. Недосяжний для розуміння, недосяжний для вивчення. Причина – відсутність належно сформульованого обвинувачення і матеріалів справи…Захист намагався зрозуміти, де можна знайти справу по обвинуваченню Різака?» От - так! Ні багато, ні мало. Kримінальної справи, за якою засуджено Різака не існує! Пізніше, в касаційній скарзі до Верховного суду України адвокати і засуджений напишуть: “Вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2007 року в частині засудження Різака І.М. по ч.2 ст. 157, ч.1. ст.294, ч.2 ст. 365 КК України вважаємо неправильним, таким, що підлягає скасуванню, а справа в цій частині – закриттю, у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону; невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи”. Що дало можливість адвокатам зробити такі висновки? Як з'явилася «кримінальна справа» Різака в прокуратурі Закарпаття по «свалявському виборчому епізоду»? Чому суд пішов на безпрецедентний крок – допит в суді слідчих, що розслідували цю справу? Що насправді відбулося в Сваляві 13 листопада 2004 року? Розділ ІІ Як на мене, суд пішов не безпрецедентне рішення: запросити на судове засідання в якості свідків слідчого Данчу М.М., а також членів слідчо-оперативної групи по «справі Різака», створеної за наказом тодішнього заступника Генерального прокурора п. Медведько – слідчих Львівської обласної прокуратури п. Мисяка та п. Гіряка. Рідко коли засуджений в залі суду може поставити запитання людям, які проводили розслідування і направляли до суду його кримінальну справу. Але в суду не було іншого вибору. Фальсифікації досудового слідства були настільки масштабними, що без слідчих неможливо було розібратись. Був у суду інший вихід – відправити цю липову «кримінальну справу» на дослідування зразу. Та замовникам потрібний був процес як зразок дискредитації політичного опонента. Та й десять мільйонів доларів вони так і не отримали, які вимагали за закриття справ. Тому і намагався суд «врятувати» для них ситуацію, хоча б на основі показів слідчих. Але, як писали наші колеги, покази слідчих остаточно переконали суд, що справа проти Івана Різака грубо сфальсифікована. Як фабрикувався «свалявський епізод» Ми зупинимося на тих моментах, що стосуються «свалявського виборчого» епізоду, за яким Різак був засуджений. Надзвичайно цікава історія! Суддя дуже детально розпитувала Данчу М.М. щодо досудового слідства, а потім запитала походження самої «свалявської справи». Михайло Михайлович чітко розповідав справу по «Сваляві», але на якому етапі виникла причетність Різака до неї – сказати не міг. Пізніше стане зрозумілим, що не хотів. Данча просто боявся «здати» своє керівництво. Це чітко роз’яснить пізніше у своєму виступі захисник Івана Різака Ірина Піх. Ось цитата з її захисної промови, яка зразу показує як починали фальсифікуватися справа Івана Різака. «13 листопада 2004 року у Сваляві, нібито, відбулися події, які потребували розгляду з точки зору КК України. Наступного дня, 14.11.04р. – слідчим СУ УМВС України в Закарпатській області Бурлакою Б.Б. порушено кримінальну справу №2320604 по факту вчинення хуліганських дій в готелі „Комфорт” за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.296 КК України. Напрямком розслідування було невдоволене і керівництво слідчого і прокуратура Закарпатської області. 22.12.2004 року заступник прокурора Закарпатської області Зарева порушує кримінальну справу по факту умисного заподіяння працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.345 КК України. Різак І.М. перебуває в цей час на посаді голови ОДА. Жодної цікавості до ходу слідства не виявляє. Подальшу долю справи можна побачити тільки через 4 місяці і після звільнення Різака І.М. з посади голови ОДА: 22.04.05р. Львівська прокуратура порушує кримінальну справу відносно Пауля по ч.2 ст.157 КК України. Тобто, справа знаходиться в провадженні Львівської прокуратури у слідчого Мисяка. Справа, яку ми розглядаємо, не містить відомостей, в який спосіб розслідуванням займається інша область. Крім того, Паулю пред’явлено обвинувачення по: ст.257, ст.14 ч.1 ст. 258, ст.294 ч.2, ст.295 ч.2, ст.342 ч.2, ст.343 ч.2, ст.345 ч.4, ст.341, ст..187 ч.4, ст..194 ч.2, ст.357 ч.2, ст.357 ч.3, ст.146 ч.3, ст.129 ч.2, ст.263 ч.1, 2, ст.15 ч.2 ст.ст.115 п.п.1, 5, 8, 9, 12, ст.348, ст.344 ч.2, ст.346 ч.2, ст.396 ч.2 КК України. 20.05.05р., наприкінці досудового слідства по цій справі і після арешту Різака І.М., прокуратурою Львівської області порушена кримінальна стосовно Пауля по ч.2 ст.294 КК. 20.05.05р. прокуратурою Львівської області порушена кримінальна справу стосовно Поповича по ч.2 ст.294, ч.2 ст.157 КК (в цей же день виділена в окреме провадження, нібито, потрібен розшук Поповича). 06.07.05р. стосовно Різака порушено кримінальну справу по ч.3 ст.365, ч.2 ст.294 КК України. 07.07.05р. – постановою Ужгородського міськрайонного суду продовжено строк тримання Різака під вартою до 4-х місяців. 12 серпня 2005 року Апеляційний суд Закарпатської області повертає на додаткове розслідування прокурору Львівської області кримінальну справу Пауля тому, що його співучасниками вочевидь є Продан, Попович, Зозуля, Пацкан та інші невстановлені особи. Суд відмічає, що слідчий порушив відносно них справи тільки 20.05.05р. (в кінці слідства) і в той же день виділив в окреме провадження без достатніх підстав. Крім того, зазначає суд, Паульо стверджує про причетність до організації цього злочину Різака і Чубірки. Справа у Львів з невідомої причини не повертається, залишається для подальшого розслідування у Закарпатті. 17.08.05р. відносно Різака І.М. порушено кримінальну справу по ч.2 ст.157 КК України. Така хронологія подій на час порушення кримінальної справи відносно Різака І.М. Прошу врахувати, що це моя хронологія подій, яку я пропоную Вашій увазі у вигляді можливої, оскільки матеріали нашої справи неповні і більшість джерел інформації є у вигляді копій, а не доказів. Але, що з цієї хронології вбачається: Обставини у Сваляві досліджуються майже рік. Їх вивчає міліція, вивчає прокуратура, вивчає суд. Майже рік ніхто навіть не згадує Різака. Перший процесуальний документ з’являється, як я вже казала, 6 липня 2005 року. Заступник прокурора Закарпатської області, молодший радник юстиції Зарева І.І., розглянув, як завжди, самодостатні матеріали кримінальної справи № 6115904 і встановив наступне: Різак І.М., працюючи на посаді голови Закарпатської обласної державної адміністрації, з метою протиправного перешкоджання громадянам здійсненні ними передвиборчої агітації на користь кандидата на пост Президента України Ющенко В.А., будучи службовою особою, умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень… … В результаті злочинних дій Різака І.М. було спричинено тяжких наслідків, що виразилось в заподіянні тілесних ушкоджень і побоїв 56 особам, пошкодженні, знищенні та заволодінні майном на загальну суму 26156,5 грн., вчиненні опору 12 працівникам міліції. Кримінальну справу порушено за ознаками злочинів, передбачених статтями 365 ч.3, 294 ч.2 КК України. Щодо приводів цієї постанови: Приводом до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення заступником прокурора Закарпатської області ознак злочину (п.5 ч.1 ст.94 КПК України) з матеріалів кримінальної справи №6115904, принаймні, це випливає з її тексту. Я не можу в справі знайти пояснень чому заступник прокурора Закарпатської області, молодший радник юстиції Зарева І.І. вивчає ці матеріали кримінальної справи. Станом на 6 липня 2005 року справа знаходилась в провадженні слідчого Данчі М.М. Якщо слідчий, в провадженні якого перебуває справа, - не вбачає в них вказаних ознак злочину, то як це вдалося заступнику прокурора?». Таким чином констатуємо, що в матеріалах кримінальної справи немає документу, який свідчив би про те, чому кримінальна справа зі Львівської прокуратури повернулася до Закарпатської і чому заступник прокурора порушує кримінальну справу проти Різака? Адже досудове слідство координував і проводив Данча М.М.. Страшне беззаконня! Ірина Піх підкреслює, що в межах матеріалів кримінальної справи, яка розслідувалася щодо Різака Данчею (№6115904), навіть згадки не було про якісь свалявські події. «…Цілком очевидно, що дослідження і доказування перелічених обставин не має нічого спільного з обставинами, встановленими заступником прокурора Закарпатської області і викладеними в мотивувальній частині постанови про порушення кримінальної справи від 06.07.2005 року. Встановити ці факти і події в законний процесуальний спосіб в межах кримінального провадження по справі №6115904 неможливо.» Цікавими для суду і для всіх учасників судового засідання були свідчення слідчого Львівської прокуратури п. Мисяка. Ось що писало наше інтернет-видання в ті дні: «Слідчий Львівської прокуратури п. Мисяк, який виступав у якості свідка наступним, пояснив, що йому передали справу по подіям у Сваляві і на ужгородському стадіоні «Авангард» із Закарпатської прокуратури «для об’єктивного розслідування». Слово «об’єктивного» ми не випадково виділяємо. Справа в тому, що вже тоді було зрозумілим, що Закарпатська прокуратура, яка виконує політичне замовлення нових помаранчевих вождів в особі В. Балоги та Ю. Бенци немає жодних шансів на більш-менш об’єктивне розслідування будь-якої справи. Тому справу й передали у Львів. Слідчий Мисяк зауважив, що досліджуючи справу по Сваляві, вдалося із 100 осіб ідентифікувати лише одну людину – В Пауля. Жодного зв’язку між Іваном Різаком і «свалявськими подіями» ним встановлено не було. Хоча він особисто допитував багатьох людей, в тому числі й Івана Різака. Пан Мисяк після проведеного розслідування скерував справу по «Авангарду» і Сваляві в апеляційний суд Закарпатської області, який відправив її на дослідування після потрібних для слідства показів з боку Пауля . З 23 після так званого дослідування залишилися лише дві статі по Сваляві. Пану Мисяку , за його словами, не зрозуміло, звідки взялося формулювання«масові заворушення» щодо свалявських подій.. … Іван Різак відзначив на суді високий професіоналізм і об’єктивність слідчого Львівської прокуратури пана Мисяка. Тому Івана Михайловича здивувало, що незважаючи на високу кваліфікацію і ґрунтовність у проведенні слідчих дій в матеріалах справи є ціла низка копій протоколів, які викликають підозру а бо й такі, що відверто сфальсифіковані. При цьому Іван Різак навів низку прикладів.( «Світогляд» уже детально описував «проколи» слідчих і наводив сфальсифіковані копії протоколів допитів свідків і потерпілих по «свалявському епізоду»). Коли пан Мисяк ознайомився в суді з деякими копіям протоколів, він був неприємно вражений. Хоча і намагався це не показувати. «Розумієте, це був вал. Раз там так написано, значить так було», – виправдовувався слідчий. Що й казати – серйозна аргументація фальсифікацій. Пригадується з історії, Лаврентій Берія говорив щось подібне на виправдання своїх мільйонних жертв , коли його застали зненацька несподіваним арештом. У Берії також був «вал», «страшні часи» і …невинні жертви. Але час розплати неминучий і для ката. Це не варто забувати ніколи. Особливо людям, від заповзятливості чи неуважності яких може залежати доля іншої людини… Коли Мисяка запитали в суді, як він встановив матеріальну шкоду у свалявському готелі «Комфорт», слідчий відповів, що цього встановити в принципі було неможливо. Справу він отримав у березні. На той час уже все там було відновлено. Там був якийсь акт. Хоча ми знаємо, що цей акт підписали сторонні люди. А про комісію, яка встановлювали збитки, приватний підприємець взнала вже в суді. Зрештою, як відомо, готелю «Комфорт» у Сваляві на момент подій не існувало, оскільки гуртожиток не мав ніяких дозвільних документів на готельну діяльність. Отже, навіть у таких дрібницях закарпатські прокурори вдавалися до підтасовок і фальсифікацій, переслідуючи одну мету – приборкати і кинути за грати головного політичного опонента Віктора Балоги..» Ще показовішими є свідчення у залі суду слідчого Львівської прокуратури п. Самбіра: «підсудний зачитав пану Самбіру копії протоколів допитів свідка і потерпілої Чернявської. Вони схожі, як дві краплі води. Навіть друкарські помилки – одні й ті ж. Хоча допитував Самбір потерпілу і свідка всього десять хвилин, на папері вийшло 5 друкованих аркушів, частина яких стосувалася « перестрілок польських туристів». Нагадаємо, що предметом допиту були «свалявські події». Цей смішний факт абсолютно не образив розсіяного слідчого. « Раз тут стоїть мій підпис, – відрапортував Самбір, –це правильний протокол!». Зал, переглядаючись, уже не дивувався. Коли Іван Різак запитав свідка про те, яке ж відношення мають «польські переслідування і перестрілки» до свалявських подій, зал знову ожив. І тут слідчий Самбір видав фразу, яка пролила світло навіть для тих, хто ще хоч трохи сумнівався у фальсифікації справи. Самбір чітко заявив суду: «Ну що ви, це ж папірці, це не протоколи допитів». Тобто, суд уже має першого слідчого, який зробив правильний висновок і підтвердив факт фальсифікації протоколів допитів по свалявському епізоду. Після такого одкровення слідчого й отримання пікантної інформації «з перших уст» суд оголосив перерву.» Ще одним яскравим проявом фальсифікації «справи Різака» є вирок Свалявського районного суду від 31 січня 2006 року, в якому екс-губернатора де-юре і де-факто було визнано винним в організації масових заворушень і перешкоджанню виборчій діяльності. Свою оцінку цьому судилищу дав адвокат Різака Василь Мокану. «31 січня 2006 р. Свалявським районним судом Закарпатської області, під головуванням судді Жиганської Н.М., був постановлений вирок (кримінальна справа №1-15 2006 р.), яким Паульо Володимир Дьордєвич, Гуранич Валерій Васильович, Попович Василь Іванович та Машіко Іван Іванович засуджені кожний за ст.ст.294 ч.1 та 157 ч.2 КК України… …Проведення в Свалявському районному суді прискореного розгляду кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.157 ч.2 та 294 ч.1 КК України мало єдину мету – закріпити у вироку суду неправдиві показання Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. про те, що інкриміновані їм злочини були вчинені ними за вказівкою Різака І.М., надати цьому факту “преюдиціальний характер” і таким чином “прив’язати” Різака І.М. до допущених особисто ними порушень закону. Проведення такого прискореного судового процесу і призначення всім підсудним умовної міри покарання є саме тим “пряником”, який Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. та Машіко І.І. отримали від прокуратури Закарпатської області за те, що на словах, удавано, визнали себе винними в пред’явленому їм обвинувачення, і головне, за те, що категорично і твердо стверджували, що інкриміновані їм злочини вони вчинили за вказівкою Різака І.М. Обґрунтованість та правильність стверджень Різака І.М. про те, що цей судовий процес був спрямований саме проти нього підтверджується наступним: - призначенням всім засудженим однакового покарання - п’ять років позбавлення волі з звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання із трьохрічним іспитовим строком та забороною всім засудженим на підставі ст.76 КК України впродовж цього строку виїжджати на постійне проживання за межі України без дозволу органу КВС та повідомляти даний орган про зміну місця проживання та роботи; - визнанням суддею Жиганською Н.М. у вироку де-юре і де-факто Різака І.М. організатором-співучасником злочинів, за вчинення яких були засуджені Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І. та Машіко І.І. - передбачених ст. ст. 294 ч.1 та 157 ч.2 КК України. Зокрема, в мотивувальній частині вироку суддя Жиганська Н.М. визнала доведеним і встановленим факт вчинення ними цих злочинів за його прямою вказівкою. Цитую з вироку: “ Підсудний Паульо В.Д. 13 листопада 2004 р., отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М., разом із Поповичем В.І., Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості 100 чоловік…” і далі по тексту; - неправдивим ствердженням у вироку суддею Жиганською Н.М. про те, що в судовому засіданні всі засуджені повністю визнали свою вину у пред’явленому їм обвинуваченні. З викладених у вироку суддею Жиганською Н.М. показань Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І. та Машіко І.І. вбачається, що жоден не визнав себе винним у вчиненні тих дій, які суд визнав доведеними і інкримінував їм у вину у мотивувальній частині вироку…» Захисник Ірина Піх додає: «Суд з’ясував всі обставини у Сваляві безпроблемно на рівні безтурботності. Застосував статтю 299 КПК України, послухав Пауля В.Д. процитував, його пояснення, як завжди про вказівки та щодо власних дій: „Особисто він фізичного тиску на дітей та тілесні ушкодження їм не наносив”, - і засудив. Що з цього вироку можна побачити? Лише те, що він буде існувати рівно стільки, скільки цього буде бажати Паульо В.Д. Перша ж його скарга на цей вирок буде задоволена і він буде скасований. Щодо встановлених цим вироком дій Різака І.М., то він є ще одним підтвердженням МАСОВИМ ПОРУШЕННЯМ прав саме Різака І.М. Слідчий долучає до справи цей вирок зовсім не тому, що в ньому йдеться про вказівку Різака І.М. Без цього вироку слідчий не має жодної іншої можливості доводити, що Паульо В.Д. хоч щось зробив на її виконання. Доводити винні дії Пауля шляхом процесуальних доказів – показами свідків, потерпілих, впізнанням, в цій справі слідчий вважає зайвим, він збирає копії з протоколів і зшиває у справу Різака І.М. В такий спосіб матеріали кримінальної справи по обвинуваченню Різака І.М. майже не містять доказів, встановлених статтею 65 КПК України. Але якщо б вони і були, то ці докази втягували б нас у незаконні дії – у з’ясування винних дій Пауля В.Д. Власне, цим ми і займалися, адже жодному потерпілому і, за рідким винятком, дійсно свідку (тобто, не тому, хто вже був засуджений), нічого не було відомо про так звані дії Різака І.М…». Захисники Різака І.М. добилися того, що Генеральна прокуратура визнала помилку відомства в позиції її захисника на судовому засіданні в Свалявському райсуді. Але яка «бєспрєдєльна» «артпідготовка» проводилася досудовим слідством по «свалявському виборчому» епізоду! Як ми не одноразово підкреслювали і рішення свалявського суду, і лжесвідки з'являлися не випадково. Все робилося по чітко складеному плану бізнесово-кримінального угрупування Балоги. Для цього в хід пускалося все: фінанси, погрози, порушення кримінальних справ проти свідків, обіцянки дати свободу Різаку в обмін на покази проти колишнього керівництва держави. Про заздалегідь спланований задум незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування Івана Різака говорить в коментарі для нашого видання і відомий правозахисник Василь Мокану: «Суд розпочав судове слідство по епізоду обвинувачення Різака І.М. в організації 13 листопада 2004р. масових заворушень в м. Свалява, спрямованих на перешкоджання здійснення громадянами виборчого права. Не буду переказувати всю фабулу обвинувачення, оскільки детальний аналіз всього пред’явленого Різаку І.М. обвинувачення залишаю на майбутнє. Спробую розкрити задум, внутрішню конструкцію цього необґрунтованого обвинувачення, метою якого є “прив’язати” Різака І.М. до подій, в яких він не брав участі і до яких не причетний жодним чином. Аналіз кримінальних справ, порушених проти Різака І.М., Русина В.П. та інших осіб, засуджених за вчинені ними під час виборів голови м. Мукачева та Президента України дії свідчить, що головними доказами обвинувачення, “важкою артилерією” органа досудового слідства є показання осіб, які самі притягнуті до кримінальної відповідальності, але за дачу “потрібних показань” не засуджені до позбавлення волі, або за надання цієї ж “послуги” не притягнуті до кримінальної відповідальності при наявності передбачених для цього законом підстав. В контексті вищенаведеного не тяжко здогадатись, що і по даному епізоду одним із основних, “козирних” свідків обвинувачення є Паульо В.Д. Я особисто знайомий з Паульо В.Д. і до того часу, як між його інтересами й інтересами Різака І.М. не виникли суперечності, я здійснював захист і його конституційних прав. Під час розслідування порушених проти Різака І.М. кримінальних справ в засобах масової інформації систематично розповсюджувалась інформація, а вірніше дезінформація про те, що Паульо В.Д. “кримінальний авторитет”, вожак організованого злочинного угрупування, без наведення жодних фактів підтверджуючих це ствердження. Це робилося навмисно, з метою очорнення Різака І.М., демонізації та дискредитації його особи в очах громадськості, вимальовування його негативного образу - керівника високого державного рангу, який нібито знаходився в постійних зв’язках з криміналітетом. Різак І.М. в свої показаннях на досудовому слідстві і в суді неодноразово наголошував і підкреслював, що ні керівництво УМВС України в Закарпатській області, ні СБУ в Закарпатській області, ні прокуратура Закарпатської області на його запити не надала йому жодної інформації про будь-яку причетність Паульо В.Д. до криміналітету, а також те, що його, Різака І.М., співпраця з останнім обмежувалась виключно питаннями організації діяльності ФК “Закарпаття”. У мене теж немає підстав негативно характеризувати особу Паульо В.Д. З інформації, якою я володію, він батько трьох дітей, любить свою сім’ю і піклується про неї. Про вчинення ним порушень закону в минулому мені також нічого не відомо. Однак, на мою думку, Паульо В.Д. потрапив під “жернова” наших правоохоронних органів, які із застосуванням недозволених методів слідства зуміли зламати його волю і психіку. Щоб не бути голослівним проілюструю це на фактах. Оскільки Паульо В.Д. на початку досудового слідства відмовився давати показання, про що навіть написав статтю в тижневику “Дзеркало тижня” журналіст Ярослав Галас під назвою, якщо я не помиляюсь, «Мовчання Чалого», з метою зламу його волі та психіки, він був переведений до слідчого ізолятора м. Львова. За відсутністю будь яких підстав, йому “з потолка”, незаконно та необґрунтовано, пред’явили обвинувачення у вчиненні двадцяти одного злочину, серед яких вчинення таких тяжких злочинів як бандитизм, готування до терористичного акту, закінчений замах на вбивство, розбійний напад. Санкції цих тяжких злочинів передбачають покарання до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Я вважаю, що необгрунтоване обвинувачення таким “кримінальним букетом” негативно вплине на психічний стан більшості нормальних людей, що від такого огульного і страшного обвинувачення може “поїхати криша”. Зазначене обвинувачення Паульо В.Д. було розглянуто Апеляційним судом Закарпатської області 12 серпня 2005р. в складі суддів Крегул М.М. (головуючого), Стан І.В., народних засідателів Васильєвої Г.В., Марчук Т.Д., Мацоли М.М. за участю прокурора Дзямка А.В. Якщо використати різку побутову термінологію, то суд визнав це звинувачення, користуюсь російською мовою, “бредом сивой кобылы”. Але я наведу з ухвали суду юридичні терміни, якими дана оцінка цієї “роботи” органу досудового слідства та прокуратури. Цитую з ухвали: “… вимоги процесуального закону, щодо всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи органами досудового слідства у даній справі не дотримані. Так, Паульо В.Д. пред’явлено обвинувачення в організації озброєної банди, вчиненні злочинів в складі організованої групи, тобто з участю інших осіб. Як видно з матеріалів кримінальної справи, та зокрема, постанови про пред’явлення Паульо В.Д. обвинувачення такими особами є Продан В.В., Попович В.І., Зозуля В.І., Пацкан В.І. та інші невстановлені слідством особи. Проте жодна із зазначених у даній постанові осіб у справі не допитана. Органами досудового слідства, всупереч вимогам ст.ст.131-134, 136-140 КПК України, постанови про притягнення цих осіб як обвинувачених не виносились, даних про виклик їх до слідчого немає, привід не здійснювався і даних, що за викликом вони не з’явились також немає. Доручення про встановлення місцезнаходження їх слідчим давались формально, виконання таких доручень проводилось в строки, що не могли забезпечити ефективність їх виконання. Проте всупереч вимогам ст. 138, 139 КПК України, слідчим розшук таких осіб не оголошувався, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою їм не обирався. Відповідно до ч.2 ст.26 КПК України виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження обставин справи і її вирішенні. Не дивлячись на такі вимоги процесуального закону і те, що кримінальні справи відносно співучасників злочину…порушені тільки 20 травня 2005р. і обставини скоєння ними злочинів разом з Паульо В.Д. фактично не розслідувались, постановою слідчого від 20.05.2005р. ( в той же день кримінальна справа щодо них виділена в окреме провадження, що являється, на думку суду, грубим порушенням вимог ст.ст. 22, 26 КПК України, викриття всіх винних з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності. Така неповнота розслідування справи негативно вплинула на правильність застосування кримінального закону та конкретність обвинувачення, висунутого проти Паульо В.Д.” Одним з основних моментів в ухвалі є констатація факту початку дачі показань Паульо В.Д. проти Різака І.М., цитую: “…підсудний Паульо дав у судовому засіданні показання щодо нових обставин вчинення злочину, та осіб, які можуть бути безпосередніми організаторами і виконавцями злочину, оскільки для перевірки цих обставин слід провести цілий комплекс слідчих дій ( допитів, очних ставок, впізнань, вилучення документів, роздруківок телефонних з’єднань тощо), що неможливо виконати в судовому засіданні в силу специфіки судового розгляду справи. За таких обставин, коли в судовому засіданні встановлена неповнота та неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, справа підлягає поверненню прокурору для додаткового розслідування, під час якого слід перевірити…показання Паульо В.Д. про причетність до організації вчинення цих злочинів інших осіб, зокрема Різака І.М., Чубірки І.І., а в залежності від встановленого вирішити питання про його відповідальність, конкретизувати обвинувачення за кожною із статей кримінального закону, відповідно до вимог ст. 132 КПК України.” Окрім необґрунтованого обвинувачення Паульо В.Д. у вчиненні двадцяти одного злочинів, його “ламали” іншими недозволеними методами. Паульо В.Д. як усно, так і письмово заявляв, що під час перебування в Львівському слідчому ізоляторі особи, які представились йому співпрацівниками правоохоронних органів, погрожували знищити його, а також його сім’ю. Він також стверджував, що проти його дружини було організована дорожньо-транспортна пригода. Однак, його зуміли дезорієнтувати і переконати, що ці дії було організовані і вчинені прибічниками Різака І.М. з метою змусити його не давати показання проти останнього. Кримінальна справа була направлена прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування. Здавалося б орган досудового слідства, прокуратура, “підкотять рукави ” і удесятерять свої зусилля, щоб доказати обґрунтованість та законність пред’явлених ними Паульо В.Д. звинувачень, щоб виконати вимоги суду, щоб усунути допущену неповноту, щоб повторно пред’явити обвинувачення і доказати свою правоту та високий професійний рівень. Але, як кажуть росіяни “не тут то было”, організатори кримінального переслідування Різака І.М. в цьому не мали жодної потреби, оскільки Паульо В.Д. вже давав потрібні показання проти Різака І.М. Отримавши від Паульо В.Д. ці показання, орган досудового слідства, прокуратура не стали себе “утруднювати” виконанням ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 12 серпня 2005р., а з “висмоктаних з пальця” обвинувачень Паульо В.Д. у скоєнні злочинів, передбачених двадцять одною статею КК України залишили всього дві: ст. 157 ч.2 КК України – перешкоджання здійсненню виборчого права та ст. 294 ч.1 КК України – організацію масових зворушень. Кримінальну справу швидко і тихо направили для розгляду до Свалявського суду, який 31 січня 2006 року, за один день, обмежившись лише: “…дослідженням фактичних обставин справи допитом підсудних та дослідженням всіх матеріалів справи під час судового засідання з приводу обставин вчинення злочину” постановив вирок, яким засудив за вищезазначеними статтями КК України Паульо В.Д. та ще трьох осіб до умовного позбавлення волі. Вирок Свалявського районного суду від 31 січня 2006р. потребує окремого коментаря. На мій погляд, це “Песня песней” в юриспруденції. Суддя, яка винесла вирок, “ничтоже сумняшеся”, в мотивувальній частині вироку і де - факто і де- юре визнала винним Різака І.М. у скоєнні злочинів, які інкримінувались у вину Паульо В.Д. та іншим трьом особам. Вона у вироку визнала встановленим і доведеним те, що Паульо В.Д. вчинив інкриміновані йому злочини, цитую: “отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М.”, чим вийшла за межі пред’явлених обвинувачень і грубо порушила конституційні права Різака І.М. Захисник Різака І.М., адвокат Піх І.Б., звернулась до Генеральної прокуратури України з скаргою про перегляд зазначеного судового рішення в порядку виключного провадження, однак Генеральна прокуратура України направили цю скаргу до розгляду Свалявському райсуду і порядку виконання вироку, у зв’язку з чим обгрунтовано була залишена судом без розгляду. На даний час захисник Піх І.Б. вдруге звернулась до Генеральної прокуратури з тим, щоб були прийняті заходи до виправлення цієї грубої помилки. Читаючи вирок, складається враження, що суддю взагалі не цікавить встановлення істини, головне що підсудні дають показання про те, що злочини вчинили, виконуючи вказівку Різака І.М. Саме ця обставина для судді є головною… …На моє переконання …, такий швидкий судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д. в організації масових заворушень та призначення йому умовного покарання, незважаючи на фактичне невизнання ним та іншими підсудними своєї вини, переслідувало єдину мету, закріпити у вироку як передюдиціальний факт, - факт який для іншого суду заздалегідь має доказове значення, скоєння Паульо В.Д. та іншими 100-ма невстановленими слідством особами масових заворушень у м. Свалява за прямою вказівкою Різака І.М. Саме з цією метою до матеріалів кримінальної справи і був доданий органом досудового слідства і “ правовий опус” Свалявського районного суду від 31 січня 2006р. Саме для того, щоб показаннями Паульо В.Д. та інших засуджених “ прив’язати” за будь-яку ціну Різака І.М. до свалявських подій. Цей “законний і обґрунтований” вирок логічно і узгоджено вписується в заздалегідь спланований задум незаконного і необґрунтованого кримінального переслідування Різака І.М. » Різак вперто не йшов на поступки мукачівському клану. Він продовжував боротися за справедливість в суді. Захищав навіть тих, хто його оговорював, бо знав, що не кожен здатний витримати той шлях, який пройшов він. Життя колись підтвердить і слова Різака про те, що навіть люди, які удавано себе визнали винними в «свалявських подіях» не винні. Вони просто стали жертвами політичної провокації організованої Віктором Балогою. Чи були масові заворушення в Сваляві 13 листопада 2004 року? Чи було перешкоджання виборчій діяльності громадян? Розділ ІІІ З кожним словом, реченням, абзацом нашої розповіді, побудованої на матеріалах судових засідань, офіційних документів, думках адвокатів яскравіше видно як політичне замовлення знищення відомого політика, так і масштабні фальсифікації самої справи. Ми самі з жахом перечитуємо ці сторінки і думаємо над тим, як вдалося екс-губернатору все це винести. Знову і знову згадуємо засідання апеляційного суду в Ужгороді, який продовжував Різаку термін перебування під вартою. Згадуємо самого Івана Михайловича, втомленого після двох місяців утримання в СІЗО, але впевненого в собі. Пам’ятаємо його палкий виступ, в якому він засудив диктатуру, що панує в країні. Яким дисонансом це звучало в 2005 році! Розгубленою виглядала опозиція в країні, а Різак з «клітки» в суді заявляє про тоталітарні часи, що повернулися в Україну. Висловлює впевненість в перемогу справедливості і доведення своєї невинуватості. Тоді його слова зустріли оплесками сотні однодумців в судовій залі і на вулиці, які прийшли підтримати його. Згадуємо і заплакані очі дружини Галини і змужнілого в одну мить не по рокам сина Олексія… Після чотирьох місяців в СІЗО в Різака будуть довгі місяці лікарень та засідань Івано-Франківського апеляційного суду. Зала суду виглядала ніби осиротілою. Майже не виявляли до процесу уваги журналісти. Поряд з Іваном Михайловичем лікарі, постійно знаходиться брат Василь, приїжджають сестра Марія та брат Михайло. В готелі навпроти суду залишалися дружина і син, яким глава сім’ї категорично заборонив заходити до суду. І щоденна боротьба за свої права… Знання і цитування матеріалів ним «кримінальної справи» вражали. На запитання журналістів про це віджартувався, що це, мовляв, життя змусило вивчити «цей фальсифікат криміналу» і тепер він його знає як свою кандидатську дисертацію. Нагадаємо, що Іван Михайлович в свій час був одним з наймолодших кандидатів фізико-математичних наук в Україні, а брат Василь – наймолодшим доктором фізико-математичних наук на теренах СНД. До цих пір залишилось незрозумілим, чому протягом рекордно довгого судового процесу ні разу в залі не з'явився ніхто з його однопартійців. Для нас це залишилося загадкою і на сьогоднішній день… Та повернемося до так званого «свалявського виборчого» епізоду, за яким суд виніс Івану Михайловичу обвинувальний вирок. Ми вже наводили формулювання обвинувачення суду, яке той визнав доведеним. Досвідчені правозахисники Ірина Піх та Василь Мокану наводять «вбивчі» аргументи порушення судом Конституції України та законів держави. Вони заявляють: «Отже, формулюючи обвинувачення, яке суд першої інстанції визнав доведеним, суд стверджує, що Різак І.М. вчинив організацію масових заворушень (ч.1 ст.294 КК України); вчинив перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб, з використанням влади і службового становища (ч.2 ст.157 КК України в редакції цієї норми закону від 2001року), вчинив перевищення влади за кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.365 КК України. 2.Щодо неправильного застосування кримінального закону та істотного порушенням кримінально-процесуального закону. а) Зазначаючи час, місце, спосіб вчинення злочинів, суд стверджує про доведеність лише однієї дії Різака І.М.: надання ним по телефону 13 листопада 2004 року усної вказівки незаконного змісту двом особам – Паульо В.Д. і особі, щодо якої матеріали справи виділені в окреме провадження і цю одну дію кваліфікує за трьома статтями Кримінального Кодексу України, що є неправильним з огляду на пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 26.12.2003р. „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень”: „Звернути увагу судів на те, що злочини, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.157 (...), ч.2 ст.162 (...), статтями 371-373 (...) та ч.2 ст.376 (...) КК України являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст.365 цього кодексу можлива лише за наявності реальної сукупності останніх”. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норму кримінального закону, а саме, частину 2 статті 365 КК України. Справа в цій частині підлягала закриттю в порядку, встановленому п.2 ст.6 КПК України. За приписом ст.370 КПК України, якщо за наявності підстав для закриття справи, її не було закрито, - це є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. б) Для застосування статті 157 КК України в цій справі, суду належало звернути увагу на її редакцію, викладену в Законі України № 3504-ІV (3504-15) від 23.02.2006р. У відповідності до нової редакції цієї норми, кримінально-карним визнається перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконання ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом, або примушуванням. Отже, нова редакція, зокрема, по-перше, більш чітко визначає коло осіб, діяльність або права яких під час виборчого процесу підлягають спеціальному захисту і, по-друге, не містить таких окремо визначених кримінально-карних дій, як перешкоджання веденню передвиборної агітації. Зазначені у вироку судом першої інстанції „...громадяни, які приїхали в м. Свалява Закарпатської області для ведення передвиборної агітації на користь одного з кандидатів на посаду Президента України,” не визначені цитованою диспозицією як суб’єкт захисту ні за своїм статусом, ні за видом діяльності. Агітатори не є суб’єктом виборчого процесу відповідно до ст.12 Закону України „Про вибори Президента України”. Разом з тим, не можна не звернути увагу на те, що кримінально-карним, за новою редакцією статті 157 КК України, визнається перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права. Виборче право визначено Статтею 38 Конституції України як право кожного громадянина України обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Будь-яке інше розширене тлумачення диспозиції частини 1, а як наслідок – і частини 2 ст.157 КК України (в редакції 2006 року) буде суперечити: -ч.1 ст.2 КК України, за приписом якої, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України; -ч.1 ст.3 КК України, відповідно до якої законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Перешкоджання праву громадян обирати і бути обраним судом в цій справі не встановлено. Таким чином, з дня набрання чинності, а саме, з 25 березня 2006 року, Закону України № 3504-ІV (3504-15) від 23.02.2006р., в силу ч.1 ст.5 КК України, скасована злочинність такого діяння як перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права вести передвиборну агітацію. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норму кримінального закону, а саме, частину 2 статті 157 КК України. Справа в цій частині підлягала закриттю в порядку, встановленому п.2 ст.6 КПК України та з підстав, встановлених ч.1 ст.5 КК України. За приписом ст.370 КПК України, якщо за наявності підстав для закриття справи, її не було закрито, - це є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. в) Судом неправильно застосована в цій справі і ч.1 ст.294 КК України. Її застосування зумовлене порушенням вимог Статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статей 22, 26, 49, 64, 65, 66, 67, 334 КПК України. Ці порушення норм Конституції і КПК України стосуються також і застосування статей 157 та 365 КК України. Обґрунтування викладене у наступному розділі скарги.» Також вони наголошують, що «незалежно від викладеного вище обґрунтування неправильного застосування судом норм кримінального закону суд не мав законних підстав для визнання наведених у вироку фактичних обставин справи щодо винуватості Різака І.М. у вчиненні інкримінованих злочинів такими, що є належним чином встановлені…» Крім того, що вирок незаконний, ми наведемо пізніше аргументи в підтвердження, що його текст безпосередньо містить, м’яко кажучи, елементи фальсифікації. Та не будемо випереджати події. Ми дамо обґрунтування вище вказаного висловлювання і думку адвокатів з цього та іншого приводів. Не можемо не повернутися, щоб не нагадати Вам, шановні читачі, історію розвитку подій в судовій залі. Факти й атмосфера самих засідань, виступи підсудного, адвокатів, допити свідків покажуть Вам як послідовно Закарпатська прокуратура у змові з Івано-Франківським апеляційним судом фальсифікували справу і готували обвинувальний вирок хоча б по одному епізоду. Наближені до Закарпатської прокуратури джерела підтвердили нам інформацію про те, як нервував прокурор області Бенца Ю.Ю. коли бачив, що «справа Різака» розсипається в суді. Допомогти засудити Різака просив він неперервно своїх господарів в Секретаріаті Президента. Тому в суді і оголошувалися великі перерви, то припинялось, то відновлювалось судове слідство… Спільними зусиллями замовники і виконавці зупинилися на епізоді, який найбільше потрібний був Балозі: він по цьому епізоду проходить як офіційний свідок (обвинувач Різака); і за провал Балоги як керівника закарпатського виборчого штабу на президентських виборах 2004 року хай відповість Різак. Так, через примхи, ненависть до свого політичного опонента Різак став першим і єдиним в історії незалежної України засудженим губернатором. Та громадська думка щодо нього не змінилася. «Політв’язень №1», «останній дисидент України» - так називають його в ЗМІ. Щоб переконатися в правильності оцінок журналістами, згадаймо, що писало наше видання у ті дні. «Черговий провал у справі проти екс-губернатора Івана Різака У вівторок та середу апеляційний суд Івано-Франківської області продовжував слухання справи проти екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. Розглядався так званий «свалявський епізод». Забігаючи наперед зауважимо, що два дні слухань , показання свідків і одного так званого потерпілого ще раз яскраво підтвердили , що підґрунтям цієї справи є політичне замовлення. Не більше. Жоден з потерпілих так і не зміг висловити Івану Різаку жодних не те що звинувачень, ба навіть претензій. У вівторок свої покази суду давали міліціонери, які були присутні під час «свалявських подій» у місцевому готелі «Комфорт» у листопаді 2004 року. Жоден з міліціонерів не писав ніяких заяв про те, що вони можуть розглядатися як потерпілі. Однак представник прокуратури, який невідь-чому кваліфікував міліціонерів як потерпілих, намагався у будь-який спосіб представити їх суду як таких, що найбільше постраждали внаслідок інциденту у Сваляві. І коли свідки в погонах на суді щиро дивувалися, що вони прийшли на суд у статусі свідків , а не як потерпілі, представник обвинувачення , якого такі свідчення, очевидно, застали зненацька і відверто обурили, почав ставити їм запитання на кшталт «Що, вас і пальцем там не рушили?». Виявилося, що представники обвинувачення міліціонерів навіть не повідомили, що вони, на думку прокуратури, мають на суді виступати не як свідки, а як потерпілі…Але потерпілими міліціонери себе так і не визнали. Зі свідчень міліціонерів можна відтворити у загальних рисах події, які відбулися у листопаді 2004 року у Сваляві. Отже, згідно з їх свідченнями, в той час у готелі «Комфорт» поселилася велика група людей, серед яких були і представники інших держав. Зокрема, йшлося про громадянина пенсійного віку з Польщі. З метою профілактики нелегальної міграції ( а такі перевірки міліція проводить як мінімум щомісяця) і проводилася перевірка паспортного режиму в готелі «Комфорт». Як випливає зі свідчень, через який час до міліціонерів підійшов, за їх словами у суді, «кримінальний авторитет Камиш» із співробітниками фірми «Апекс». Вони буквально накинулися на міліціонерів, намагаючись з’ясувати,, що міліція робить у готелі. Один із співробітників «Алекса» прийшов із відеокамерою і представився журналістом «5 каналу». Суддя запитала свідків, хто насправді цей «кримінальний авторитет Камиш»? Міліціонери пояснили , що це –нардеп від «Нашої України» О. Кеменяш ( потім уточнили, що не від «Нашої України», а від БЮТ) .Саме він дав команду «оператору 5 каналу» знімати всі «події» в готелі. Разом із «групою людей» від «Алексу» на подвір’ї готелю невдовзі зібралася група «невідомих». Останні почали вимагати оператора і плівку, але той уже заховався в приміщенні готелю. Міліціонери, які чергували біля входу, на жаль, не бачили конкретно, що відбувалося між обидвома групами у приміщенні готелю, хто кого вдарив чи тягав за волосся. Однак, на думку свідків, толерантні і вивірені дії працівників міліції, а багато з них у Сваляві було без форми, врешті-решт заспокоїли обидві сторони і ніякого кровопролиття не сталося. Через хвилин 20-30 з готелю вийшли «цілі і неушкоджені» студенти, сіли в автобуси і їх у супроводі міліції відправили на територію фірми «Апекс». На прохання міліції написати заяви про побиття чи напад, студенти відповіли відмовою. Лише двоє студентів написали того дня пояснення. Зрештою, за свідченням міліціонерів, ніхто з них не бачив, щоб хтось когось бив. Так, чули , що у приміщенні готелю билося скло, але мордобою ніхто не бачив. Закінчилося все тим, що членів групи за рішенням керівництва фірми «Алекс», яке мабуть їх і запросило, посадили на поїзд і в супроводі міліціонерів, які були майже в кожному купе, їх доправили аж до Львова. Про які «масові заворушення» каже слідство – можна лише пофантазувати… Свідок-потерпілий, один із студентів, давав свідчення у середу. Щоправда, як виявилося, він того дня лише почав …знайомитися із справою. Він також підтвердив, що у листопаді 2004 року ніяких заяв ті студенти, які були в Сваляві і яких слідство заднім числом віднесло до потерпілих, не писали. Тобто, на той час ніяких заяв ні від міліціонерів, ні від студентів не було. Але вже у кримінальній справі такі заяви чомусь з’явилися. Звідки? Коли? Невідомо. Чи не є це черговим підтвердженням грубої фальсифікації і підтасовки? Методи якого року нагадують такі слідчі дії? Але справжньою сенсацією для учасників судового процесу в Івано-Франківську цього тижня стали свідчення… Віктора Балоги. Так-так, екс-губернатора, екс-міністра, а нині головного канцеляриста. Справа в тому, що ще не так давно суд на клопотання підсудного не захотів викликати Віктора Івановича для дачі пояснень в якості свідка. Як не як, поважна особа. При посаді. Аж тут виявляється, що Віктор Балога вже сам давав свідчення по свалявському епізоду. В цих свідченнях він безапеляційно вказав, що події у Сваляві у 2004 році були організовані «під керівництвом ОДА». Ось, власне, де собака і заритий. Для представників обвинувачення , очевидно, покази Такого(!) свідка стали чітким дороговказом і головними доказами «винуватості» І. Різака. А заяви, потерпілі і все, що ще треба і скільки завгодно, з’явиться вже потім. І начхати вони хотіли на законність, кримінально-процесуальні норми й елементарну людську порядність…Є замовлення – треба виконувати. Тим більше – не за красні очі. Браво, закарпатські «Катаньї»! Взагалі-то, якщо проаналізувати події осені 2004 року, то простежується якийсь дивний збіг обставин. Віктор Балога з’являється всюди, де нібито «керівництво ОДА» організовує якийсь «кримінал». То він з’являється з телекамерами в Мукачеві, то на ужгородському стадіоні «Авангард», де ловлять «злісних бандитів-терористів», то знову ж таки в Ужгороді його бачать під час масовок на Набережній, яка лише завдяки оперативному втручанню СБУ не перетворюється в побоїще, то він тут-як-тут у Сваляві… Мимоволі замислюєшся, а чи це простий збіг обставин? Чи все це не пояснюється простіше – бажанням організовувати самому провокації і виходити з них героєм, отримуючи неабиякі політичні дивіденди? Як воно й насправді сталося. Тепер, здається, ні в кого не виникає сумнівів, що такою провокацією були і події у Сваляві. Для цього і були спочатку звинувачені у бездіяльності працівники міліції. Для цього почергово з’являлися тут Кеменяш, його «хлопці», а потім і Балога зі «свитою». Адже, за свідченнями міліціонерів, вони діяли чітко згідно із Законом про міліцію. Тому й не сталося кровопролиття. Але їх звинуватили у бездіяльності. За свідченням одного з міліціонерів , у нього в той день у Сваляві була з собою навіть відеокамера. Але щоб не викликати агресію , він нею не скористався. До речі, єдиний, хто під час свалявських подій був із зброєю («Сайга»), був в. о. керівника «Алекса» пан Удворгелі, який після помаранчевої революції став головою Свалявської РДА. Суд, як на нашу думку, упродовж двох днів слухань «свалявських подій» отримав достатньо матеріалу, щоб пересвідчитися у масштабах фальсифікації чергового з епізодів кримінальної справи проти екс-губернатора І. Різака. Для сторонньої людини навіть дотична причетність колишнього керівника області до подій такого характеру викликає щире здивування, а вже намагання його звинуватити виглядає цілковитою дурістю. Зрозуміло, останнє слово буде за судом і забігати наперед чи тиснути на суд ніхто не збирається. Тим більше, що наступне засідання призначено аж на 31 січня. Павло Пасічний» Зверніть увагу на деякі деталі, а в майбутньому їх буде все більше і більше, міліціонер не користується відеокамерою, щоб не викликати агресію, а тепер згадаємо як майже на кожній дільниці відеокамера в руках «нашоукраїнців» ставала політтехнологічною зброєю, за допомогою якої організовувалися провокації. Можна навести десятки прикладів, коли навіть нардепи від цієї політичної сили знімали на камеру жінок на вулицях, в дворах, поводилася так, як не поводяться навіть кримінальні авторитети в нічних барах. Та їм це дозволялося, бо як висловився один з них «за ними Америка і Європа». Правда для чоловіків ображених жінок в далеких гірських селах навіть потужні держави і цілі континенти не несли ніякого авторитету. Тому іноді «представникам Заходу» доводилося тікати з того чи іншого населеного пункту. Як бачимо, не соромилися вони представлятись кореспондентами провідних телеканалів. Розділ ІV Екс-губернатор продовжував в суді наводити конкретні приклади і докази політичного замовлення його кримінальних справ. «…Іван Різак проголосив інші клопотання. Перше стосувалося політичної заангажованості справи. Як незаперечний доказ політичного підґрунтя справи підсудний навів показовий документ. Виявляється в. о. начальника закарпатського УБОЗу В. Шимоняк, інформуючи старшого слідчого прокуратури Закарпатської області М. Данчу про осіб, які нібито брали активну участь у так званих «масових заворушеннях» серед інших чомусь лише відносно радника екс-губернатора Чубірки І. І. вказав не лише його посаду, а й те, ким є його дружина (Чубірко ( Марченко) Алла Василівна ( рідна сестра дружини голови Адміністрації президента України В. Медведчука). Дружини інших осіб у рапорті шефа УБОЗа – не згадані жодним словом. Хіба це не є підтвердженням політичної заангажованості міліцейського високопосадовця? Хіба це не свідчить , що кримінальні переслідування Різака і його команди – політичне замовлення? Політичне переслідування Івана Різака розпочалося ще у 2000 році, коли тодішній губернатор Закарпаття В. Балога звільнив його з посади першого заступника губернатора нібито «за скороченням штатів». Зауважимо, що лист погодження на його звільнення підписав особисто тодішній Прем’єр-міністр України В.Ющенко. Хоча скорочення цієї посади не могло бути, оскільки ця посада була виписана в законі « Про обласні державні адміністрації». Основна причина звільнення Різака добре відома всім закарпатцям – його відмова вийти з рядів СДПУ (О) взамін на матеріальні блага: особняк і «Мерседес». Вже тоді Балога пообіцяв Різаку, якщо він не виконає його рекомендації і не вийде з партії, буде мати «серйозні проблеми» і буде «сидіти». Політичні опоненти Різака, серед яких і «нашоукраїнець», кум Балоги прокурор Закарпатської області Бенца, як відомо, діють не словом, а ділом. Отак в коридорах закарпатської прокуратури і з’явилися відверто сфальсифіковані справи…» А тепер згадайте умову звільнення Різака з СІЗО, поставлену нинішнім губернатором Закарпаття Олегом Гаваші. Вона так прямо і звучала, що Різак для виходу на свободу повинен дати свідчення проти Кучми, Януковича, Медведчука. Керівник УБОЗу Закарпатського УМВС дійшов до такої стадії, що слідчому Данчі в офіційному документі підказує чиїм родичем є Чубірко (мабуть для того, щоб той випадково не забув про це при фальсифікації справи). Різак продовжує боротися і готує чергове звернення, на цей раз в Генеральну прокуратуру. Заявляє про нього в суді. «…Інше клопотання – про звернення в Генеральну прокуратуру з приводу фальсифікації обвинувального вироку по свалявському епізоду і необхідності проведення судово-бухгалтерської експертизи по визначенню розміру шкоди, заподіяної в готелі «Комфорт». Читачі нашого сайту вже мали змогу пересвідчитися , наскільки грубо сфальсифіковано кримінальну справу за даним епізодом ( втім, як і в цілому). Майже всі, хто проживав 13 листопада 2004 року в свалявському готелі «Комфорт» не підтвердили, що їх хтось бив. Ніхто із придуманих слідством потерпілих не звертався за медичною допомогою і не писав заяв у правоохоронні органи. Ніхто нікому не перешкоджав вести передвиборчу діяльність. Бо ніхто із приїжджих у Сваляву у той час агітації взагалі не вів. Не існує побитих міліціонерів. Зрештою, в матеріалах справи немає навіть протоколів допитів, а є лише якісь сумнівні папірці, які навіть не можна назвати копіями. Якщо людина твереза і не «обкурена», вона природно запитає – а що взагалі розглядає апеляційний суд Івано-Франківської області? Адже на основі якихось дешевих папірців хіба можна когось у чомусь звинувачувати чи виправдовувати? Нема предмету розмови взагалі. Де потерпілі? Де свідки? Як суд дозволив себе втягнути у цей фарс, придуманий політтехнологами, – зрозуміти неможливо. При цьому справа фальсифікувалася з таким очевидним поспіхом, що слідчі не зважали навіть на елементарні, дитячі казуси навіть при фальсифікації простих копій протоколів допитів. Нині навіть слідчим і прокурорам треба бути дуже зазомбованими чи заляканими кимось ( зрозуміло, ким), щоб продовжувати цей ганебний фарс і виставляти себе посміховиськом на всю державу, намагаючись довести те, чого у природі не існує. Як не дивно, суд також втягується в цю клоунаду…» Це ми зараз розуміємо чому суд втягався, за висловом нашої колеги, в цю клоунаду. Хоче це слово повинне викликати сміх, але Різаку не до нього. Йому, його адвокатам і всім присутнім в судовій залі було видно, що самої кримінальної справи не існує. Вона буквально не зшита навіть «білими нитками». Кажу так, то обвинувальний висновок переданий Різаку був навіть незшитим в прямому розумінні цього слова, а його текст суттєво відрізнявся від того, який знаходився в кримінальній справі. Навіть на цій стадії була пряма фальсифікація і Різак це довів в судовому засіданні. Проте суд вперто шукав якісь зачіпки для продовження розгляду справи і засудження Різака. Продовжував Різак боротися й за відміну вироку Свалявського райсуду від 31 січня 2006 року, яким його було визнано винним. Нагадаємо, що це зроблено було заочно, без виклику його на засідання ні в якості свідка, ні в якості обвинуваченого. Незважаючи на особливий цинізм порушення закону, добитися відміни цього вироку було не так просто. На поступки не хотіли йти ні Генеральна прокуратура, ні сам Свалявський райсуд. Це пізніше журналісти з'ясують чому так впевнено вела себе пані Жиганська, яка винесла вирок Різаку. По-перше, вона є дуже наближеною особою до того самого «помаранчевого» нардепа від БЮТ Олександра Кеменяша, головного організатора приїзду молодих людей в Сваляву. До речі, всі спірні питання щодо незаконної приватизації об’єктів цим депутатом розглядала саме вона. Всі її рішення – на його користь. По-друге, її чоловік займав і займає посаду заступника начальника Свалявського райвідділу міліції і є теж ставлеником цього нардепа. Але після багаточисельних звернень Генеральна прокуратура відступила і визнала, що Свалявський райсуд помилився засудивши Різака. Історію цього питання ми вже розкривали. Нагадаємо її Вам. «Процес знищення Різака триває, незважаючи на Новорічні свята Незважаючи на офіційні вихідні Свалявський районний суд призначив на 4 січня засідання, на яке запросив адвокатів Івана Різака. Ми, грішним ділом подумали, що закарпатська Феміда усвідомила свою помилку по відношенню до колишнього керівника області і спішить її виправити, незважаючи на відпочинок. Нагадаємо, що саме цей суд визнав винним Івана Різака заочно. Саме п. Жиганська Івана Михайловича винним в організації масових заворушень і перешкоджанні проведенню виборчої агітації на користь кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. Що з цього вийшло читаємо нижче . У цей день, тобто 4 січня 2007 року, відбулося судове засідання Свалявського районного суду Закарпатської області під головуванням судді Жиганської Наталії Михайлівни (голова суду) з приводу розгляду заяви адвоката Піх І.Б. на ім’я Генерального прокурора на вирок цього суду від 31.01.06р. Суд повідомив учасників процесу, що з Генеральної прокуратури надійшла заява адвоката Піх І.Б., в якій вона просить Генеральну прокуратуру порушити клопотання про перегляд вироку з підстав, передбачених ст..400-4 ч.2 КПК України. Ця заява адвоката була направлена до суду листом начальника відділу Генеральної прокуратури України для розгляду по суті в порядку, передбаченому ст..409 КПК України. Суд поставив на обговорення питання про можливість розгляду заяви адвоката в порядку ст..409 КПК України. Прокурор висловив думку, що такий розгляд є неможливим. Адвокат Піх зазначила, що заява на ім’я Генеральної прокуратури України є зрозумілою за змістом і визначеною за процесуальними підставами. Сьогоднішнє слухання цієї заяви Свалявським судом є несподіванкою для заявника. Але, в решті решт, не має жодного значення в якому процесуальному порядку будуть усунуті порушення процесуального закону, допущені судом при постановленні оскаржуваного вироку. Тому, це питання адвокат лишає на розсуд суду. Постанова суду: заява адвоката Піх, яка була подана в порядку ст..400-4 КПК України, не підлягає розгляду Свалявським районним судом в порядку ст..409 КПК України, тому суд постановив заяву адвоката Піх про перегляд вироку визнати такою, що не підлягає розгляду Свалявським районним судом в порядку ст..409 КПК України. Видати копію постанови суддя відмовилась, пояснивши, що адвокат Піх не є учасником процесу, постанова буде надіслана Генеральному прокурору. Ось що з цього приводу сказала адвокат Ірина Піх. Заява адвоката Піх І.Б. на ім’я Генерального прокурора України містила в собі прохання про необхідність порушення клопотання про перегляд вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06р. в порядку виключного провадження (глава 32 КПК України). Цим вироком засуджені: Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І., Машіко І.І. за статтями 294 ч.1, 157 ч.2 КК України до п’яти років позбавлення волі із звільненням від покарання з випробуванням на три роки – кожний. Шляхом недотримання вимог кримінально-процесуального законодавства, зазначеним вироком порушені конституційні права Різака І.М., а саме, встановлено, що один із засуджених – Паульо В.Д. вчинив злочинні дії за вказівкою голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М. Різак І.М. учасником процесу не був, з цієї причини не був повідомлений про судові слухання. Тобто, суд навіть не вислухав людину, яку заочно визнав злочинцем. Отже, посилаючись на статті 400-4 ч.1 п.2, 400-9 ч.2 КПК України, які дозволяють перегляд судових рішень у разі наявності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, адвокат поставила питання про необхідність порушення Генеральним прокурором України клопотання про перегляд зазначеного вироку в порядку виключного провадження. Клопотання мало бути направлене до Верховного Суду України. Процесуальний закон дозволяв (за наявності непростих обґрунтувань) у даному випадку самостійне звернення особи, яка зазнала незаконних обмежень своїх прав, до Верховного Суду України з відповідним клопотанням. Але, зважаючи на суттєвість порушень прав особи, адвокатом був обраний шлях звернення до Генерального прокурора України, оскільки державою були спричинені зазначені порушення і саме державний правоохоронний орган (на переконання адвоката) мав ініціювати поновлення конституційних прав громадянина. Сподівання виявилися невиправданими – Генеральна прокуратура вчинила в спосіб, недосяжний для розуміння, а саме, супровідним листом направила заяву адвоката Піх І.Б. до суду, який постановив оскаржуваний вирок – Свалявського районного суду Закарпатської області. В супровідному листі зазначалось, що заява адвоката Піх І.Б. має бути розглянута в порядку ст..409 КПК України, яка регламентує порядок вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Заява адвоката не містила відомостей, які б давали можливість розглянути її у вказаному порядку. Лист Генеральної прокуратури і, власне, заява адвоката були прийняті до розгляду суддею Жиганською Н.М., котра виносила вирок по першій інстанції. Слід зауважити, що питання, які виникають при виконанні вироку, власне, і повинні розглядатись тим же суддею. Проблема полягала в тому, що в запропонований Генеральною прокуратурою України спосіб вирішити питання, порушені заявою адвоката Піх – неможливо. Не існує процесуальної можливості внести постановою (а в такому порядку суд приймає лише постанови) уточнення у вирок, які б повернули Різаку І.М. статус невинуватої особи. Я не маю можливості коментувати дії Генеральної прокуратури України, оскільки не розумію їх зовсім. У мене виникла низка питань, на які не існує відповідей як з огляду на закон, так і на здоровий глузд: 1. В який спосіб суд мав відкрити провадження на підставі непроцесуального документу, яким, безумовно є супровідний лист. 2. Якщо в супровідному листі пропонується розглянути заяву адвоката, то як можна було листом змінити процесуальні підстави заявника? 3. Чому прокурор, який приймав участь у судовому засіданні 04.01.07р. схилився до думки, протилежної позиції Генеральної прокуратури України? Чому на стадії підготовки до судового засідання прокурором, який приймав участь у справі, не були усунуті перешкоди, які, на його думку не дозволяли суду розглянути звернення Генеральної прокуратури (адже очевидним є те, що адвокат І. Піх до Свалявського суду не зверталась). Звідки така неузгодженість у баченні одного і того ж питання (звісно, якщо вона не є штучно створеною)? Розумінню піддається лише те, що суддею в цій ситуації було прийнято єдино можливе рішення. Маючи на руках невизначене, непроцесуальне звернення Генеральної прокуратури України, незгоду прокурора – учасника процесу на розгляд поставленого питання, суддя не мала можливості діяти в інший спосіб. Наш коментар. Що не піддається здоровому глузду і юридичним поясненням називається просто російським словом «беспредел». Саме він триває в Закарпатті з лютого 2005 року по відношенню до екс-губернатора і його однодумців. Невже у когось у цій державі залишився ще сумнів, що справа проти Різака І.М. - замовна? До кого ще треба звертатися йому і членам його сім»ї за допомогою? Чи є вже такою незаангажованою до «справи Різака» позиція Генпрокуратури. Адже саме в Генпрокуратуру неодноразово звертався екс-губернатор Різак з одним проханням - витребувати справу із суду і дати належну юридичну оцінку. Слухання «справи Різака» в Івано-Франківському Апеляційному суді і його визнання злочинцем у Свалявському заочно показують, що всі епізоди проти нього так грубо сфабриковані, що не треба бути працівником Генпрокуратури з багаторічним стажем щоб це побачити: все видно як на долоні. Будемо чекати, коли нарешті належним чином відреагує й інститут Уповноваженого з справ людини Верховної Ради України. Єдиний до кого ще не звертався І.Різак у цій країні – це гарант Конституції, Президент України Віктор Ющенко. Але чи зможе бути і він об’єктивним у цій справі, якщо в Закарпатті всі знають, як активно підтримувала на виборах Президента України Віктора Януковича команда Івана Різака? І сам підсудний цього не приховує. Більший відсоток голосів як у Закарпатті (понад 40% за Януковича) сьогоднішній Прем’єр-міністр України набрав лише в південних і східних областях. І ні для кого не секрет, що команда Івана Різака страждає саме із-за останніх президентських виборів. У нас у Закарпатті про це говорять вголос і колишні синьо-білі, і помаранчеві. А самому екс-губернатору так поламали життя, що Новий 2006 і Новий 2007 він зустрічав у лікарні. Павло Пасічний» Адвокати і підсудний намагалися шукати здоровий глузд в діях правоохоронців і судової системи. Та його, як і законності, не могло бути в принципі. Було політичне замовлення. Про допити свідків у суді і так звані «протоколи допитів» - тема окремої розмови. Про це читайте в наступних розділах. Розділ V Почнемо нашу наступну розповідь з того, що процитуємо вирок: «Органом досудового слідства дії підсудного кваліфіковано за ч.2 ст.157, ч.2 ст. 294, ч.3 ст.365 КК України. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про настання внаслідок дій підсудного тяжких наслідків, не було встановлено цього під час судового слідства, суд виключає з обвинувачення Різака І.М. у вчиненні організації масових заворушень, перевищення влади та службових повноважень, кваліфікуючу ознаку – спричинення тяжких наслідків». Таким чином, суд частково відкинув думку слідчих Закарпатської прокуратури про те, що 13 листопада 2004 року в Сваляві було «перебито» масу студентів та міліціонерів. Оцінку вироку в наступних наших матеріалах дадуть ще адвокати Різака. Ми ж в своїй розповіді ще раз акцентуємо Вашу увагу на те, що суд посилається в своєму вироку на покази «потерпілих» Гришака, Глібовицького, Басовського, Гонсьора, Федаша, Проник, Нагірної, а також (що особливо підкреслюємо) на оголошені в суді покази потерпілих Сапрун, Онищук, Бондарської, Литвинчука, Чернявської, Бойсана, Косінського, Реути, Ярути, Свінтозельського, Ільницького, Олійника, Подворної, Горона. Просто для себе відзначимо, що пана Федаша в суді не було, а пані Нагірна в своїх свідченнях заявляла, що не бачила ні насильства, ні до неї не застосовувалося насильство. Це так про елементи фальсифікації в самому обвинувальному вироку. Звертаємо увагу також на те, що суд обрав для читання показів тих потерпілих, які підказала прокуратура. Бо повинні нагадати також, що протягом кількох десятків судових засідань в суді ледь-ледь з'явилося семеро чи восьмеро (прокуратурою констатувалося, що в Сваляві постраждало 42 студенти). І то після кількох нагадувань і цільової роботи прокуратури. Правда господарка готелю на суді сказала, що максимальна кількість проживаючих в готелі можлива – 25-30 чоловік. Чому суд обрав саме ці протоколи? Чому ці протоколи, вірніше їх ксерокопії, можуть бути доказами якогось інциденту, тим більше причетності до нього Різака. Адже ні один «потерпілий» не висловив жодної претензії до Різака, що у вироку констатував і сам суд. Ми Вам пропонуємо ще раз познайомитися з цими ксерокопіями «протоколів». Мені і зараз бридко від того, наскільки брутально фальсифікувалися всі деталі цього епізоду обвинувачення. Це точно підтверджує слова підсудного, що сценарії його кримінальних справ писалися політтехнологами за вказівкою Балоги. Слідчі, правда, так і не змогли під ці сценарії знайти свідків, які б це могли підтверджувати. Та, на жаль, суд пішов за «дороговказом головного канцеляриста». Знайомтеся з цими «протоколами» і коментарями нашого колеги Павла Пасічного до них. Ви переконаєтеся в тому, що не треба бути юристом-криміналістом, щоб визначити рівень фальсифікацій цих «документів». Але вони стали складовою, на основі якої засудили невинну людину. «Наступні свідчення в суді давали «потерпілі» студенти. Коментувати їхні свідчення досить важко, тому ми спочатку пропонуємо читачам копії протоколів допиту цих студентів на досудовому слідстві. Навіть людина, зовсім далека від юриспруденції, не може не помітити, що показання свідків цілком тотожні , «слово в слово», слідчий робив їх «під копірку», навіть не змінюючи чоловічий рід на жіночий . Із протоколів допиту виходить так, що студентка Нагірна проживала в одній кімнаті зі студенткою Нагірною, тобто сама ж із собою. Щоправда ,. вже потім рукою «пильного» фальсифікатора були внесені відповідні правки у протокол. Крім того, свідчення на першій сторінці протоколу заперечують свідченням на другій сторінці. Але вже на суді показання цих свідків суттєво відрізнялися від тих, які були дані на досудовому слідстві. Студенти жваво говорили про «погром» у загальних рисах, але жодного конкретного факту, жодної конкретної відповіді з уст «потерпілих» на суді так і не прозвучало. Дивує й те, що анкетних даних проживання в свалявському готелі «Комфорт» 13 листопада 2004 року саме цих студентів чомусь не існує. Що це означає? А це наводить на думку, що ці «потерпілі» студенти взагалі ніколи не були не те що в готелі «Комфорт», а може й у самій Сваляві.» «…Після тривалої перерви, викликаної розглядом судом клопотань, почалося читання протоколів допитів. Власне, розпочався судовий фарс на основі згадуваних уже сфальсифікованих папірців, які ніякого юридичного навантаження не несуть. Приміром, перед читанням копії протоколу допиту так званого потерпілого Онищук, Іван Різак попросив документ, з якого буде робитися читання. Суддя зауважила, що підсудний не має права давати запитання суду. Виявилося, що в розпорядженні суду немає жодного документа, який би підтверджував неможливість приїзду на суд цього громадянина. Жодного. Важко зрозуміти, чим викликаний інтерес судді розглядати подібні фальшивки. Ми не виключаємо, що слідчі, надаючи суду такі нотаріально незасвідчені копії протоколів мабуть що й неіснуючих допитів, самі себе убезпечували у разі пред’явлення до них якихось серйозних претензій щодо фальсифікації. Мовляв, копії ж нотаріально незавірені і не можуть бути юридичним документом, а, отже, які допити ми фальсифікували... А в тому. що це так, присутні в залі переконалися , коли йшли читання наступних папірців. Цікаво було послухати, як потерпіла І. Супрун на запитання слідчого на досудовому слідстві відповідала, називаючи себе у чоловічому роді. Так і записано у копії протоколу допиту – « я не впевнений», «я ознайомлений» тощо. Протоколи допиту подружжя Сергія та Наталії Литвинчуків практично і як свідків і як потерпілих тотожні і відтворюють один і той же текст. Повернімося до копій протоколів і звернімо увагу на час і дату проведення цих унікальних допитів. І що ми бачимо?.. …..А бачимо те, що Закарпатська обласна прокуратура відтепер може претендувати на Нобелівську (а може шнобелівську) премію. Вона відкрила цікаве фізичне явище, явище телепортації – переміщення у просторі. Але якщо фізики мають справу із телепортацією мікрочастинок, то закарпатські прокурори зробили сенсаційне відкриття – вони встановили факт телепортації макросистем. Судіть самі. Допит свідка Н. Литвинчук було закінчено о 15.50 17 лютого у приміщенні прокуратури Кременецького району Тернопільської області. А вже о 16.05 цього ж дня пані Литвинчук дає покази у приміщенні прокуратури Львівської області. Ну хіба не телепортація? Чи дика фальсифікація? Цю ж відстань у понад 200 кілометрів за якихось 20 хвилин долає і її чоловік, Сергій. У Кременці він дає покази о 12.50, а вже о 13.10 – він на допиті у Львові. У це важко повірити? Але ж копії протоколів допитів – перед вами! Та й слідчий прокуратури, який нібито ці допити проводить то тут, то там, кидається як білка в колесі, укліп ока – із Кременця до Львова по кілька разів. Собі він, правда, відвів для цього трохи більше часу. Фальсифікатори цих допитів, які сиділи у прокуратурі в Ужгороді, мабуть не надавали цьому значення. А про реальну відстань між Львовом і Кременцем найменшої уяви не мають. Як, цілком припустимо, про тих же потерпілих і про їх допити. У вас після цих «прокурорських неувязочок» ще залишилися якісь сумніви щодо фальсифікації кримінальної справи проти Різака? Даремно. Після зачитання суддею свідчень Миколи Горона підсудний звернув увагу судді на те, що на підставі цього свідчення слідчий повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці судового слідства. Справа в тому, що М. Горон, до речі, підприємець, а не студент, відмовився давати свідчення слідчому у зв’язку зі станом здоров’я, а лише підтверджує покази свого брата Володимира, теж, до речі, не студента, а інструктора по туризму м. Кременець. Яким чином один свідок дізнався про свідчення іншого свідка , допит якого проводився на кілька годин раніше? До речі, саме брати Горони були реальними ватажками молодих людей, які проживали у готелі . Якщо ви звернули увагу, протоколи майже всіх допитів свідків чи потерпілих, це вже кому що перепало від настрою слідчого, ці протоколи датовані лютим місяцем 2005 року. Події у Сваляві, відбувалися 13 листопада 2004 року. Чому саме у лютому прокуратура почала збирати показання свідків? Відповідь дуже проста. На початку лютого 2005 року було вперше затримано Івана Різака. Але оскільки законних підстав для тримання під вартою у прокурорів не було, Івана Різака було звільнено. Версія про причетність Різака до доведення до самогубства ректора Сливки, яка йому тоді інкримінувалась, була безперспективною. Замовники і прокурори це добре розуміли. Тому, аби накопати якусь нову кримінальну базу під політичну розправу над екс-губернатором Закарпаття, прокуратура починає відпрацьовувати свалявський варіант. Слідчими гарячково збираються або фальсифікуються покази свідків і потерпілих «свалявських подій». Настільки гарячково, що ляпсуси такої поспішності дають про себе знати сьогодні, у так званих копіях протоколів допитів. Хіба це не говорить, що кримінальна справа по Сваляві це чистої води політичне замовлення? Черговим конфузом обернулося для судді і спроба прочитати протокол допиту потерпілих Кондора і Пряділя. Виявилося, таких протоколів нема взагалі. Як свідки вони ніби допитувалися. Але як потерпілі – ні. Ну, замоталися слідчі, не встигли «організувати» необхідні папірці. А у протоколах допитів як свідки Пряділя і Кондор чітко сказали, що ніякого насильства у Сваляві вони не побачили. Ще не оговтавшись від цього конфузу, суддів чекав новий епізод правового нігілізму. Відсутність протоколів допитів уявних потерпілих зекономила час. Отож суддя запросила в зал свідків. У відповідь почула, що …їх немає. Хоча зранку того дня всі їх бачили. Вони навіть реєструвалися. Судовий зал здивовано переглядався. Ще більше всі здивувалися після того, як представник прокуратури пояснив, що «він дозволив свідкам відлучитися на певний період часу». Такі оригінальні повноваження прокурорів щодо свідків викликали жвавий інтерес у присутніх. У підсудного також. Тісна співпраця прокурорів із свідками у залі суду наводить на певні думки. Нагадаємо. що на попередньому засіданні прокурори взагалі вигнали свідків із судової зали, щоб ті не наговорили чогось зайвого. Це яскраво засвідчує, що представники обвинувачення неприховано тиснуть на свідків прямо у залі суду. Дивно, що наша Феміда з цього не робить висновків. А свідки появилися в суді після вимушеної перерви. Їх-то і свідками можна назвати лише умовно. Адже всі вони заявили нічого конкретного не бачили і не знають. Щоправда, шурин В. Пауля, свідок Зозуля, пояснив, що Паульо одружений на його рідній сестрі, але він не вважає його своїм родичем. Мабуть якісь майнові інтереси не поділили.. Принаймні, Зозуля заперечив покази свого шурина Пауля і сказав на суді, що Паульо був у Сваляві перед початком подій. («Чалий» раніше говорив, що він там був , коли все уже скінчилося.) До того ж, Зозуля пояснив, що він нібито був свідком словесної перепалки між Паульом і Чубірком. Зозуля взагалі багато про що чув, ба навіть бачив, як Бодя-Акваріум (Рущак) часто говорить по мобілці і мабуть це, на думку Зозулі, була розмова з І. Різаком… Раніше б така інформація викликала б у стані сторони обвинувачення хвилю позитивних емоцій і нестримної радості. Але тепер, усвідомлюючи, що фальсифікації їхніх колег стали очевидними уже навіть для загалу , навіть прокурори не виявили до таких свідчень ані найменшого інтересу Про те, що дані свідчення Зозулі серйозно сприймати не можна засвідчили покази … вже наступного свідка.. Водій Пауля підтвердив, що вони з Паульом приїхали вже тоді, коли студенти сідали в автобус. Загалом, показання викликаних свідків, які так конкретного нічого і не сказали по свалявському епізоду, оскільки нічого не бачили, навряд чи допоможе суду у встановленні об’єктивної істини. Виникає величезний сумнів у доцільності їх виклику на суд взагалі . Але, з іншого боку зрозуміло, представники обвинувачення, яким нині явно бракує свідчень живих людей, вдаються вже до усього і готові чіплятися навіть за соломинку. Лиш би відстояти честь заплямованого мундира. Хай свідки хоч щось говорять, лиш би були живі потрібні їм свідчення. Після цього, навіть не обговорюючи запрошення наступних свідків і потерпілих, суддя різко оголосила про перерву до 13 березня., бо вже не вперше потерпілі не з’являються в суд. Павло Пасічний, «svitohlyad.info» «Наступного дня засідання суду перетворилося у справжній фарс. Виявилося, що на засідання не зявився жоден із запрошених свідків і потерпілих. Хоча з компетентних джерел було відомо, що у приміщенні суду перебувало кілька свідків, але прокуратура дала команду їх вивести і не показувати. До речі, напередодні в залі засідань була присутня і свідок, яку викликали на попередні слухання, але тоді з поважних причин вона не змогла приїхати. З незрозумілих причин її не було допитано.. Відповідь на таку незрозумілу поведінку суду дав якраз цей день. Це пояснюється лише тим, що впродовж усього судового процесу свідчення на суді і на досудовому слідстві суттєво різняться. А в деяких випадках зовсім протилежні до протоколів допитів на досудовому слідстві. Більшість свідків у судовому залі починають свої покази з прохання… прочитати їм їхні ж покази на досудовому слідстві. Це наводить на думку, що свідки або не читали, що підписували, або взагалі ніяких показів на досудовому слідстві не давали. Прокуратура, яка бачить, що розсипається не лише версія про причетність Івана Різака до свалявських подій, але й самі «події» про побиття студентів виявилися надуманими, вирішила заборонити з’являтися свідкам у суді. Щоб поменше було дурниць. І тут… суд сам стає на шлях правового беспредєла. Він виносить постанову про заслухання свідчень таких потерпілих – Онищук, Кондор, Литвинчук, Боднарська, Пряділь, Ярута, Супрун і Горан. Зауважимо, що перед прийняттям цієї постанови, І. Різак попросив про почеркознавчу експертизу для ідентифікації підписів протоколів . Несподівано дуже емоційно виступили проти цього представники прокуратури. Це знову ж таки наводить на думку на те, що матеріали можуть бути сфальсифіковані. Саме цим аргументував свій запит і підсудний. І , щоб не бути голослівним, він навів факти, а ми наводимо копії протоколів: Як бачимо, Ю. Я. Бойсан та М. В. Косінський допитувалися одночасно і одним і тим же слідчим впродовж 10 хвилин. Крім цього, як бачимо з копій, Косінський допитувався в якості свідка 21 лютого, а в якості потерпілого 16 лютого. Незважаючи на такі кричущі факти, і незважаючи на те, що жодна із копій протоколів допитів юридично не оформлена ( нотаріально не завірена), що є прямим порушенням закону, оскільки такі копії не можуть бути предметом судового розгляду, суддя приймає рішення про початок ознайомлення із протоколами допитів потерпілих.. І. Різак попросив суд ознайомитися із документами , на основі яких суд вважає неможливим приїзд даних свідків. І тут… черговий факт кричущих підтасовок. Виявляється, що від Онищука, Ярути і Супруна немає жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про причину неможливості їх приїхати на судове засідання. Від Гряділя є телеграма про нібито загострення якоїсь хронічної хвороби. Але вона датована ще 15 січнем. Литвинчук нібито перебуває у Збройних силах. Є копія довідки, але немає самої довідки. Це при тому, що на минуле засідання приїжджала його дружина. Дата на штемпелі стоїть від 3 лютого, а дата на копії довідки … 8 лютого. Цікавою є і наявність факсу рапорту дільничного інспектора на ім’я начальника райвідділу міліції. І жодної офіційної відповіді в суд. В розпорядженні суду є і пояснення матері братів Горанів, згідно з якого випливає , що один із братів нібито в Росії, інший – в Карпатах. Жінка казала, що неодмінно передзвонить сину в Карпати, який знає про необхідність з’явитися на суд. В листі написано , що додаток складається з чотирьох аркушів. Пояснення включає три аркуші. З незрозумілих причин у відповіді надсилається постанова самого суду, яка викладена на 2 аркушах Тобто, якщо врахувати і постанову суду, то виходить п’ять сторінок. Отакі от дрібнички. Після ознайомлення Іван Різак звернувся до судді з проханням внести корективи в постанову у зв’язку з виявленими фальсифікаціями. Суддя Стефанів заявила, що це є особиста думка про важливість чи неважливість тих чи інших документів. Але Іван Михайлович пояснив, що мова йде про їх наявність або відсутність взагалі. На це суддя цинічно заявила, чим шокувала всіх присутніх у залі. що підсудний може викласти свої аргументи у скарзі… уже після того, як суд винесе вирок… … Видно було, що два дні таких судових засідань трохи вплинули на підсудного, адже цього разу йому довелося боротися не лише із обвинувальною стороною, але й із судом, який раніше демонстрував бодай якусь повагу до законів. І все це при нейтральності адвокатів. Але разом з тим видно було, що Іван Різак сповнений рішучості пройти цю справу до кінця і до кінця боротися проти правового свавілля прокуратури і суду Після цього суд перейшов до ознайомлення з протоколами. Після зачитання протоколу потерпілої Бондарської суддя почала шукати протокол допиту потерпілого Пряділя. І знову – фальсифікація. Виявляється, що у справі такого протоколу допиту взагалі немає. У справі немає навіть постанови про те, що Пряділя визнається потерпілим. Хаотичними рухами прокурор Завальський щось шукає у своїх паперах. Зал ніяковіє, нібито не прокурори фальсифікували, а присутні в залі недогледіли щось. Іван Михайлович просить суддю піти назустріч прокурорам і зробити перерву для того, щоб ті мали змогу ретельніше ознайомитися із справою, яку самі фабрикували. Зрештою, це може свідчити, що фабрикували інші? Продовження цього фарсу чекаємо найближчим часом. Павло Пасічний» Я знову дивлюся на календар. Та ні, на дворі не 1937 рік. Чому так моторошно стало друзям, коли я їм в 2007 році показав наші публікації про «кримінальну справу Різака» і вище вказані «протоколи». Панове судді и прокурори! Зупиніться! Адже замовникам ви потрібні були на тому етапі. На цьому – ви самі станете об’єктом замовлення. Невже історія вас нічому не навчила? Що ж насправді відбулося в Сваляві 13 листопада 2004 року? Чи підтвердили вину Різака інші «свідки»? Яка оцінка вироку була дана відомими правозахисниками Іриною Піх та Василем Мокану і чому вони його оскаржили до Верховного Суду України? Розділ VI В цій частині нашої розповіді ми пропонуємо Вашій увазі познайомитися з ходом судових засідань, які висвітлювало Інтернет-видання «Світогляд». Атмосфера судової зали, допити свідків, спроба встановлення істини в «свалявському виборчому» епізоді. Але ми хотіли би звернути Вашу увагу на ті речі, які дають нам переконаність в тому, що Івано-Франківський апеляційний суд в змові з прокуратурою Закарпаття зробили штучним як сам процес розгляду цього питання, так і винесення обвинувального вироку Івану Різаку. Ви зможете самі переконатися в цьому, уважно читаючи ці матеріали. Ніяких доказів вини Івана Різака в суді знайдено не було. Не було документів, практично не було свідчень, які б показували причетність Різака до названого епізоду. Читаючи нижче вказані матеріали Ви переконаєтесь також в тому, що і самого епізоду в Сваляві як такого не було. Був невеличкий інцидент, який розглядався правоохоронними органами. Наголошуємо, що саме цей інцидент з метою політичної провокації було організовано «помаранчевими» активістами Закарпаття, насамперед Віктором Балогою. Пропонуємо ці матеріали практично без коментарів. Павло Пасічний детально показав, що розгляд епізоду на судовому засіданні не мав ніякої перспективи і це не просто його враження, а об’єктивна реальність побудована на фактологічних даних. «Для того, щоб зрозуміти, що відбулося у Сваляві 13 листопада 2004 року, потрібно добре вивчити матеріали кримінальної справи. Слідкуючи за перебігом судових засідань можемо впевнено сказати, що підсудний і його захисники зробили це досконало. Тим самим, вони не залишили жодних шансів стороні обвинувачення на успіх в цій справі. Фальсифікації, підтасовки, заангажованість деяких свідків настільки випирали, що це було видно навіть неозброєним оком для всіх присутніх в судовій залі. Перед тим, як наводити конкретні приклади фальсифікації, нагадаємо, що у той фатальний день народний депутат України Олександр Кеменяш з кількома десятками своїх прибічників і помічників провели біля готелю «Комфорт» майже цілий день. Ввечері до готелю приїхали також народний депутат України Віктор Балога, мер Мукачева Василь Петьовка, голова Мукачівської РДА Ілля Токар з чисельними прихильниками з числа молодих людей ( очевидці кажуть, що це були спортивного виду молоді люди, які займаються в мукачівській федерації класичної боротьби). Чи не тому багато свідків стверджували у своїх показах ( зокрема, подружжя Литвинчуків), що вони бачили багато машин, в тому числі «Мерседесів» і джипів з помаранчевими стрічками… З яких причин така пильна увага таких «великих» людей до провінційного готелю? І про яку чисельну перевагу із протилежної сторони говорить у своєму обвинувальному висновку слідчий Данча? Адже якщо і було біля готелю близько ста чоловік ( хоч деякі свідки говорили в суді про 20-30, максимум 50 чоловік), то це були і мукачівські, і свалявські молодики. До речі, як біло-сині, так і помаранчеві. Я навмисне називаю кольори політиків і їхніх прибічників для тих, хто хоче вірити в політичну версію цього інциденту. Я ж залишаюся на своїй думці: там була присутня не політика, а політична провокація. Бо важко уявити собі, що обласній владі на чолі з Іваном Різаком в тих умовах передвиборчої кампанії потрібен був зайвий інцидент. Тим більше після успіхів у першому турі виборів. Заангажоване проти Різака слідство так і не захотіло з’ясовувати справжню мету приїзду на Закарпаття цих молодих людей. Невже вони могли «зробити погоду» в області під час виборчої кампанії? Нагадаємо, що вони за два дні перебування на Закарпатті ніякої агітації не проводили і навіть передвиборчих плакатів і листівок не отримували. В анкетах ( вірніше, в їх копіях) вказано, що їхньою метою перебування на Закарпатті був туризм. До речі, очолювали цю групу далеко вже не студенти брати Горони з м. Кременець. Один – інструктор по туризму, інший – підприємець. Обидва , до речі, на суд так і не з’явилися. Напевно, це справді була спецоперація на рівні «Балоги-Кеменяша». Бо місцевий штаб «Нашої України» про цих «агітаторів» нічого не знав. Це особисто підтвердив у суді і керівник свалявського районного штабу «Нашої України». Слідчий хотів заднім числом підтвердити версію про агітаторів свідченнями довіреної особи Ющенка Миколи Вегеша. Але той у своїх свідченнях у досудовому слідстві не зміг згадати, через кого він передав інформацію в міліцію ( не зрозуміло, чому в міліцію?). Напевно, довірена особа Ющенка не знала «Закону про вибори Президента». 13 листопада 2004 року міліція під час паспортної звірки в готелі такого документа ще не мала. Не міг в суді про нього згадати і начальник міліції Бідзіля. Не запам’ятав його і помічник нардепа Кеменяша п. Ліврінц. Останній стверджував, що щось заносив у міліцію, але не пам’ятає, який документ і кому передав. Фальсифікацію побачили в цьому епізоді всі. Хотів одразу нагадати і про невипадкове перебування в готелі громадянина Польщі. Спочатку обвинувачення намагалося показати його «спостерігачем на виборах». Після роз’яснення І. Різаком того, що згідно із інформацією ЦВК і відповідної робочої групи такого спостерігача в області не було, зупинилися на тому, що це був «незалежний журналіст» із сусідньої держави. Напевно, можна б у це повірити, якби не численні публікації та інформаційні повідомлення правоохоронців про те, що дуже багато молодих людей, прихильників помаранчевих, проходили передвиборні тренінги саме у Польщі. Цього факту сьогодні вже ніхто не заперечує. Мабуть, з таким радником уже зрілого віку і мало справу слідство. Бо дуже важко пояснити, чому іноземний журналіст поселився у відомчому гуртожитку Свалявського лісохімкомбінату. Саме так у Сваляві називають цей готель. Кажуть, що контрольний пакет акцій і комбінату, і готелю викупив нардеп Кеменяш уже давно. Досудове слідство не захотіло перевіряти інформацію екс-губернатора про те, що в інших готелях на території району були зафіксовані тими ж свалявськими правоохоронцями престижні іномарки з десятками молодих людей. Напевно не хотіли перевіряти слідчі і те, що в цілому область була наповнена приїжджими молодими людьми спортивної статури, які в усіх районах пробували робити маленькі інциденти і провокації. Слідчий Данча, як житель Закарпаття, добре про це знав. Як знав і те, що ні люди, ні влада на ці провокації не піддавалися. Хоча це теж було не просто. Особливо після того, як народні депутати України Хмара і Оробець побили кількох голів сільрад. Кримінальні справи по цим фактам, за нашою інформацією, до цього часу не закриті. Знали в прокуратурі і міліції і про перебування близько 80 чоловік з охоронних агентств з Києва і Львова на базі фірми «Апекс», власником якої є сам Кеменяш і куди саме поїхали мешканці готелю після інциденту. Але слідчим об’єктивність не потрібна була. Було, підкреслю, політичне замовлення на Різака. Не випадково сам Балога під час досудового слідства погодився особисто стати свідком по цій справі і чітко вказав на винуватців. Саме за цим сценарієм і діяли далі слідчі. Одразу зауважу, що слідчий Мисяк із Львівської прокуратури ( як він заявив у суді) не знайшов жодних підстав порушувати кримінальну справу проти Різака. Це вже після арешту Різака він пред’явить надумані обвинувачення Паульо, після яких той зламається і почне давати свідчення проти Різака. В Закарпатському апеляційному суді, куди була направлена справа Пауля, досить було останньому заявити про причетність до подій Різака, як його справу було повернуто на дослідування у місцеву прокуратуру. Натомість із Пауля пізніше було знято понад два десятки надуманих обвинувачень. Та повернемося до самого епізоду і самого процесу над Різаком. Як на мене, основні акценти було розставлено вже в показах нардепа Кеменяша. Але, мабуть, краще за самого підсудного не скажеш. Він на ці акценти звернув увагу у своєму клопотанні до суду. Перед тим, яке процитувати Різака, скажемо, що лише одна студентка назвала себе членом громадської організації «Пора». Решта ніякого відношення до «Пори» не мали. Але слідчому потрібен був саме такий політичний підтекст. Тим більше, що попереду були парламентські вибори, де блок ПРП-«Пора» йшов окремою колоною помаранчевих сил. Чи не тому потрібен був нашвидкуруч зліплений вирок свалявського райсуду від 31.01 06, яким за свалявські події засудили Пауля і ще кількох осіб. До речі, на мій погляд, невинних. Бо ж у всіх показах вони не могли навіть згадати, який з вигляду готель, і які двері вони «громили». Цей суд визнав заочно винним і Різака. Тепер цей вирок виставляється обвинуваченням як один із доказів.Добре, що здоровий глузд переміг і Генпрокуратура направила звернення до Верховного Суду України відмінити вирок у частині звинувачення Різака. А тепер витяг із клопотання Різака до суду: Така ж провокація мала місце і в Сваляві. Кілька витягів з допиту народного депутата України Кеменяша О. М. « Я зробив спробу роз’яснити …, що люди, які приїхали, тобто, студенти та інші проживаючі…» Значить, були не тільки студенти! Чи не бойовики, які засвітилися на мукачівських виборах? Далі. «…кілька невідомих хотіли спровокувати з нами бійку»… З ким – « нами», адже студентів на вулиці не було. .? « В даному випадку не можна відключати електроенергію, так як може бути скоєний напад. Після чого я, передчуваючи можливі наслідки, по мобільному телефону передзвонив своєму помічнику Удворгелі і попросив його знайти автобус» … «Товпа молодих людей почала бійку з людьми, які знаходились біля входу в готель» От вам і весь сценарій дійства. Автобус був заздалегідь, бійка почалася не із студентами, а, як я і передбачав, між двома угрупуваннями, які до цих пір з’ясовують, хто головніший в Сваляві. Чи писали заяви студенти в Свалявський райвідділ і кому їх передавали в міліції? Відповідь знаходимо в Кеменяша:» Також до свого протоколу допиту додаю копії заяв студентів на ім’я начальника Свалявського РВ, а саме Савки В. В., ГлібовицькогоВ. Ю., Горона В. Я., Омельчака О. В., Подводної Ю. О., Шишка А. П., Федева М. М., Ярути І. М., Світезельська О. О., Горона М. Я., Костецького Е.О., Парфелюка ( всього 12 копій). Оригінали даних заяв на прохання студентів будуть мною передані з депутатським запитом начальнику УМВС в Закарпатській області…» От звідки копії! І чому тільки 12, а не 42! А згадайте покази Шелепа, заст.. нач.міліції, який і не знав, що він потерпілий. «Шелеп доповів, що з метою уникнення конфлікту проживаючі поїдуть». Тільки короткий аналіз так званих копій допитів студентів і не тільки. Вони в своїх же показах стверджують наступне. Прошу уваги. За версією Данчі, «потерпілі» Костецький, Демко, Бойсан, Бондарська, Литвинчук (жінка), Смик, Чернявський, Подворна,Ільницька, Ярута ,Олійник, Світезельський, Ткачук, Савка, Мельник, Сапрун, Нагірна, Процик, Горон, Онищук…. Стверджують, що їх ніхто не бив, а вони лише чули, що когось били. Повна фальсифікація обвинувального висновку! Протоколів нема. Жоден із проживаючих не заявив ні усно при паспортній звірці, ні в анкетах, що вони приїхали агітувати. Хто ж там насправді жив, адже половина людей взагалі приїхала з Перечина. І забирав їх звідти не брехун Вердієв, а зовсім інший помічник Кеменяша, який про це говорить у своїх свідченнях. Фальсифікація протоколів очних ставок! Повна фальсифікація рішення Свалявського райсуду, якого взагалі не було. Рапорт чергового за РУМВС в м. Сваляві від 28.12.04, що він узнав про події в готелі «Комфорт» ( тобто через два тижні) з управління статистики УМВС. Щоб цього фарсу уникнути, реєструється, що нібито 13.12.04 черговий узнав по телефону «02» про хуліганство в готелі. Фарс на фарс! Брехня на брехні! Весь відділ міліції в «Комфорті», а черговий узнає з «02». Та 13. 11 сам Бідзіля стверджує, що питав у проживаючих, хто вони такі, а вони відповідали, що туристи. Де ж був ваш лист? Не випадково суд відмовляє в судово-бухгалтерській експертизі цього «Комфорту». Бо одразу вилізе, що ніяких документів там немає взагалі. А фотомонтаж здійснювали в телекомпанії «М-студіо», яка належить Балозі. Як і фільми про стадіон і Мукачівські вибори. А якщо суд поцікавиться в СБУ, то зясує, що в готелі «Комфорт» інколи проживали і нелегальні мігранти. А хто прикриває цей бізнес в Мукачеві, Сваляві, а тепер і в державі – не важко здогадатися.. На прикладі багатьох сфальсифікованих документів, показів мною буде прокоментовано механізм знищення політичних опонентів в державі. Бо не тільки я не мав ніякого відношення до масових заворушень в Сваляві, а й самих заворушень не було взагалі. І ми це доведемо. Так як і Свалявського райсуду не було взагалі, а була домовленість про моє знищення об’єднаними силами криміналу і влади, яка на сьогоднішній день в Закарпатті єдина. Тому клопотання моє в наступному: прошу чітко вказувати, документ чи копію ( і ким завірену) суд оголошує. Різні папірці під аналогічними назвами прошу не читати. Звертаюся до адвокатів – давати чітку юридичну оцінку всім оголошуваним документам. З повагою підсудний І. М. Різак». До речі, пан Вегеш, нині ректор УжНУ, чітко заявив суду, що він як довірена особа кандидата в президенти Віктора Ющенка нічого не знав про агітаторів в Сваляві. Тобто, ані довірена особа кандидата, ані місцевий штаб «НУ» про цих «агітаторів» не знали. Та це лише частина фальсифікації цього епізоду. Ще в одній частині колишній начальник міліції Бідзіля за матеріалами справи стверджував про погрози з боку Різака. На судовому засіданні він сказав, що голос в телефоні був схожий на голос Різака. Номерів своїх телефонів і номерів телефонів, з яких його з’єднували з Різаком, він не памятає. І взагалі, з Різаком він говорив один раз у житті. І то – в той вечір! Після кількох запитань офіцеру –відставнику суддя видалила Різака із залу…Для всіх залишилося загадкою, чому так сталося? Напевно, зовнішній тиск на суд був таким шаленим і так важко сприймалося всіма, що обвинувачення Різака розсипається як картковий будинок.. Тим більше, що всі міліціонери, за виключенням одного пана Орешка, категорично відмовилися від статусу потерпілих і заявили суду, що їх ніхто не бив. Цікаво, що суд визнав їх потерпілими, за виключенням саме Орешка…Він, до речі, єдиний, хто пройшов судмедекспертизу. В нього було зафіксовано нанесення легких тілесних ушкоджень. Правда, сумнівно, що це було зроблено саме 13. 11. 06. Підтвердити висновок судмедекспертизи конкретно не зміг у суді і судмедексперт Лізанець із Сваляви. Справа в тому, що потерпілий звернувся до судмедекспертизи за кілька тижнів після самого інциденту, тобто, після помаранчевої революції. В матеріалах справи був ще один протокол судмедекспертизи міліціонера Залоги. Останній категорично заперечив те, що він постраждав і звертався за меддопомогою . Ще один приклад фальсифікації. І далеко не останній.. До речі, аргументів про те, яка кількість людей проживала в готелі, слідство так і не надало. Анкет немає, лише ксерокопії. За словами громадянки Тацей, яка орендує цей готель, за проживання так ніхто і не заплатив. Точної цифри кількості людей, що можуть проживати у готелі, вона так і не назвала. У свідченнях в суді зупинилася на цифрах від 20 до 30. Як же там помістилося 42 людини – слідство не пояснює. Перед тим, як вказати на численні приклади фальсифікації, згадаю ще про одного свідка, який дав покази на Різака – Б. Рущака. Все стає на свої місця, якщо згадати, що свідок є працівником центрального ринку Ужгорода, власником якого є місцевий депутат-«нашоукраїнець». До речі, відомий на Закарпатті як один із головних спонсорів Майдану-2004. Так що слід «Нашої України» видно і тут. Повернуся до свідчень громадянки Тацей, яка орендувала готель 26 листопада 2004 року. Так, так. Ніякої помилки немає. Саме така дата названа нею на досудовому слідстві. Нагадаю, що інцидент в готелі був 13 листопада 2004 року. У судовому засіданні вона так і не змогла згадати розмір збитків, які зазнало майно готелю. У матеріалах справи є акт пошкодження майна, який складався взагалі в кінці листопада комісією, яка створила сама орендатор. В суді ж свідок заявила, що нічого про цю комісію не знає і про її склад їй теж нічого не відомо. З протоколом огляду готелю від 13.11.04 її не ознайомили. Понятими були люди, які слідством розглядаються як потерпілі, тобто зацікавлені особи.. Згадаймо слова Різака про те, що фото окремих кімнат готелю монтувалося на фірмі Балоги. Підсудний разів п’ять звертався з клопотанням до суду про призначення судово-бухгалтерської експертизи у свалявському готелі «Комфорт». Суд відмовляв. Але врешті-решт змушений був визнати, що причиною відмови є відсутність будь-яких бухгалтерських документів у справі про заподіяну шкоду. Це ще один приклад грубої фальсифікації. Так слідчі підтягували цей конфлікт під статтю про масові заворушення. А там складова – обов’язкове нанесення збитків. Тому ці збитки треба було брати хоч «із стелі».Бо інакше руйнувався сценарій слідства, написаний балогівськими політтехнологами… Були на суді і комічні сюжети. Той же Рущак, колишній радник Різака на громадських засадах, а після помаранчевої революції «великий нашоукраїнець», заявив, що він не знав, хто проживає в готелі, але з відстані кількох десятків метрів уночі ( йшов дощ) визначив, що сірі силуети у вікнах третього-четвертого поверху готелю «Комфорт» належать студентам. Ближче він не підходив, бо хотів про це поінформувати губернатора. В Ужгород не доїхав, а коли вже вернувся в Сваляву, там уже були Балога, Петьовка, Токар. Якщо проаналізувати протоколи допиту Нагірної С. Я. і Процик О.Ю., то можна помітити , що покази свідків тотожні. Слідчий робив їх під копірку, навіть не змінюючи рід. Із протоколів допиту виходило, що студентка Нагірна проживала в одній кімнаті … із студенткою Нагірною, тобто, сама із собою. Щоправда, потім ручкою були внесені у протокол правки. Цікаво і те, що анкетних даних проживання в готелі «Комфорт» саме цих студентів чомусь не існує. Мабуть їх там і не було, бо на суді вони говорили про подію лише в загальних рисах. Одна бачила в когось палицю, інша – цілий автомат. Тепер вам зрозуміло, чому Свалявський райсуд так поспішав?! Таких протоколів – десятки. Але їх ніхто не читав. Бо обвинувачений Паульо добровільно визнав себе винним. Авторитетний правозахисник Василь Мокану в інтерв’ю газеті «Київські відомості», читаючи цей вирок, сказав, що «у даному випадку судова влада не тільки сама лягла під замовлення можновладців, а постійно перманентно знаходиться в такому положенні, і лише уточнює від замовників позу, яку слід прийняти». Дуже влучно сказано. Згадаю, мабуть, і про свідка Пацкана. У суді стало зрозуміло, що ні Різак Пацкана, ні Пацкан Різака не знає. Але цікаво було інше. Адже у справі є протокол очної ставки між Пацканом і Різаком ( коли той перебував в СІЗО). До речі, теж оформлений згідно із чинним законодавством. Пацкан на суді чітко заявив, що очної ставки не було, бо Різак відмовився. Це ж підтвердив і Різак. От вам і ще один фальсифікований епізод кримінальної справи. Тепер повернімося до свідчень міліціонерів, які розповіли суду, що разом із групою людей Кеменяша на подвір’ї зібралася група невідомих. Вони з’ясовували між собою стосунки. Потім кілька людей зайшло в готель. Вони не бачили, щоб хтось когось бив, але чули, як розбилося вікно. Мордобою, за їх словами, ніякого не було. Міліціонери підтвердили, що студенти не писали ніяких заяв у міліцію і не зверталися за меддопомогою А у Львів на поїзд студентів, на прохання Кеменяша, супроводжувала міліція. Де ж тут масові заворушення?…» «…Студент-свідок Савка, який був у свалявському гуртожитку ( аж ніяк не готелі) «Комфорт» у листопаді 2004 року однозначно заявив суду про те, що ніякого насильства у Сваляві не було. Він розповів, що чув, як «незнайомі», які прибули в готель-гуртожиток, навіть попереджали своїх хлопців, щоб ті не спровокували бійку і поводилися чемно. Савка чітко сказав, що його ніхто не чіпав. Не бачив він, щоб потерпів хтось із інших студентів. Такі покази студента викликали сум’яття і хвилю негативних емоцій серед представників обвинувачення. Ще б пак. Адже свідчення Савки остаточно розвіюють придуманий закарпатською прокуратурою міф про масове побоїще у Сваляві. Але й це ще не все. За словами студента, у приміщення готелю-гуртожитку заходило всього 10-20 чоловік незнайомців. Така заява Савки викликала у підсудного запитання: «Чому у протоколі на досудовому слідстві ви говорили про 100 чоловік?» Відповідь була просто приголомшливою. Савка упевнено сказав: «Я такого не міг говорити!». Судовий зал розсміявся. Студенту показали копію протоколу допиту його на досудовому слідстві. Прокурорський друкований аркуш викликав у студента здивування. Він заявив суду, що заперечує достовірність цього документу, оскільки всі свої свідчення писав власноруч. На питання про те, чий підпис стоїть під друкованим текстом, студент, прискіпливо глянувши, переконливо мовив: «Це не мій підпис!». Розчавлені і розлючені такими словами представники обвинувачення разом із суддею одразу накинулися на свідка із погрозливою вимогою уважно роздивитися підпис. Лише після цього переляканий такою агресивністю хлопець змінив свою думку і промовив, мовляв, не знаю, може й помиляюся, може цей підпис і мій… Ви після цього ще сумніваєтеся у грубій фальсифікації кримінальних справ проти Івана Різака? Тоді читайте далі. Наступний свідок одразу дав зрозуміти, що слідчі фальсифікували протоколи допитів з таким поспіхом і так незграбно, що змушені «виправляти свої помилки» прямим тиском на свідків. Справа в тому, що у копії віртуального протоколу допиту цього свідка стоїть прізвище Басольський. Насправді ж прізвище студента Басовський. За логікою, протоколу свого допиту свідок не міг бачити уже більше року. Однак чомусь одразу «пригадав», що там, мовляв, «вкралася помилка слідчих», які переплутали його справжнє прізвище. Феноменальна пам'ять, що й казати. Цікаво лише, чому ж тоді, знаючи про помилку слідчих, ще два роки тому, він поставив там підпис у протоколі допиту? Чи може й тут не підпис свідка? За словами Басовського, допитували його лише один раз. В той же час у матеріалах справи є дві копії двох протоколів допитів Басольського. Одного дня його допитували як потерпілого. Іншого дня він давав свідчення вже як свідок.. Виникає запитання: кого прокурори мали на увазі, коли стряпали липовий протокол допиту? Студента Басовського? Чи уявного Басольського? До речі, свідок Басовський, щоб запобігти участі свого попередника, який не впізнав свого підпису на протоколі допиту, одразу заявив, що визнає свої підписи, але тепер він уже підпис… змінив. Свідок Басовський також заявив суду, що він ні до кого немає ніяких претензій, хоча у Сваляві він нібито отримав від когось ляпаса і в нього зникли деякі речі. У протоколі досудового допиту свідок Басольський заявляв, що в нього нічого у Сваляві не зникло. За словами Басовського, так звані нападники у Сваляві його взагалі прийняли «за свого». Тобто, виявляється, що слідчі не лише поспіхом і безвідповідально фальсифікували протоколи, але й так же поверхово і незграбно консультували свідка напередодні судового засідання. Присутні у судовому залі лише багатозначно переглядалися від таких головоломок. І ще. Пригадуєте, ми вже розповідали про те, що, за версією прокурорів при обшуку готелю «Комфорт» нібито зникли оригінали анкет студентів , які вони нібито заповняли при поселенні в готель. Потім незрозуміло як копії цих анкет з’явилися у кримінальній справі. Так от. На суді свідки Савка і Басовський безапеляційно заявили, що ніяких анкет при поселенні в «Комфорт» ні вони, ні інші студенти не заповняли! Ніхто навіть не платив за проживання. Взагалі, за словами свідків, метою їх приїзду на Закарпаття була не агітація, а …екскурсія. Отже, слідчі і тут вдалися до грубої фальсифікації. Цього разу насправді неіснуючих анкет. У такий спосіб прокурори намагалися записами у графі «мета приїзду» зробити із екскурсантів агітаторів. Щоб надати справі політичного звучання. І хай після цього хтось вірить, що справа не замовна!…» «…Поява в залі суду голови судмедекспертизи м. Сваляви Івана Лізанця мала розвіяти сумніви суду щодо справжності експертиз, проведених після свалявського «побоїща». Івану Івановичу вдалося скоріше зворотне – підтвердити їх підтасовку. Як відомо, у матеріалах справи є копія експертизи С. Залоги, начальника одного із відділів Свалявської міліції. Виступаючи на одному із судових засідань в якості свідка, Залога однозначно заявив, що ніякої судмедекспертизи ні у Сваляві, ні в іншому місті не проходив і не вважає себе потерпілим. Лізанець, який у середу на суді був більше схожий на загнаного підсудного, аніж на досвідченого експерта, помітно хвилювався , нервував, і відверто поспішав давати покази. Ще б пак. Якщо лише побіжно проаналізувати копії так званих «висновків експерта», впадає у вічі відверта підтасовка і фальсифікація документів. Для прикладу ми взяли висновки експерта відносно С. Залоги, який стверджував у суді, що не проходив такої експертизи, і потерпілого міліціонера В. Орешка, якого потерпілим, щоправда, ні суд, ні слідство чомусь не визнали, але , який , за його ж словами , проходив експертизу. Абсолютно ідентичні тексти фальсифікації у підрозділі «Обставини справи». Як відомо, в день «свалявського інциденту» чи не вся свалявська міліція була біля готелю «Комфорт». Але в «обставинах справи» читаємо, що «13 листопада 2004 року, о 19 годині в чергову частину Свалявського РВ УМВС по телефону надійшло повідомлення невідомої особи, про те, що … в готелі «Комфорт» виникла бійка». Невже треба було «невідому особу», яка б «повідомляла чергову частину», якщо вся міліція була на той час у «Комфорті»? Нонсенс. Але далі більше: у підрозділі «Об’єктивно» експерт обом міліціонерам приписує тотожні , один до одного, поранення: « На слизовій губи виявлено рубець 0,2х0,6 см розувато-червоного кольору, в області якого відмічає пальпорторно болючість». Що й казати, якщо «освідчувані», наче змовившись, кажуть що нанесли їм удари «високого зросту, короткої стрижки, спортивної статури». І обох, каже експертиза, били «в області носа». Фантастика. Справа в тому, що якби так і було, то комплекція Залоги і комплекція Орешка не йдуть ні в які порівняння. Один – сам спортивної статури, інший – тендітний. Очевидно, що наслідки удару «чоловіка спортивної статури» мали ну хоч чимось різнитися по об’єктах різної вагової категорії.. В експерта вийшло , що за фізичною витривалістю Орешко нічим не поступається Залозі. При цьому обидвоє , каже експерт, не зверталися за медичною допомогою. Але у висновках І. Лізанець, який нібито проводив експертизу, зверніть увагу, через місяць після подій у Сваляві, резюмує, що «Дане тілесне ушкодження за своїм характером могло виникнути в строки , вказані в даній постанові (13.11.04).» А чому не 11.11.04.? А може 15.11.04.? Треба було Балозі, щоб було 13.11. – то й експерт Лізанець зробив такий висновок. Іван Іванович знав, за що старається. Буквально через місяць простий експерт Лізанець стає головою судмедекспертизи м. Свалява. Аякже. За фальсифікацію мукачівські братки винагороджують щедро. То як гадаєте, переконав Іван Іванович суд у тому, що протоколи експертиз не фальсифіковані? Думаю, що ні». «…Відтак суддя почала зачитувати весь паперовий мотлох, заготовлений фальсифікаторами закарпатської прокуратури. Казуси, сміх і здивування виникали, коли підсудний просив суддю детальніше зупинитися на тому чи іншому папірці. Тоді й почали з’являтися в суді цікаві факти. Скажімо, виявилося, що у справі підшиті рапорти міліціонерів про бійки, які відбувалися ледь не по всій області. Не в так званому готелі «Комфорт», а в іншому кінці міста. Матеріали ревізійної комісії, яка підраховували збитки , підписували абсолютно сторонні люди.. А міліціонер Орешко, який єдиний нібито постраждав біля «Комфорту» і навіть пройшов судово-медичну експертизу, виявляється, невеличкі травми отримав від… довіреної особи нардепа О.Кеменяша п. Удворгелі, коли намагався відібрати від того автомат… Адвокат І. Різака у своєму виступі чітко аргументувала, що досудове слідство проходило із масштабними порушеннями КПК України, 90 відсотків матеріалів справи слідчі відібрали незаконно, а слідчі дії проводили сторонні люди, яких навіть не було включено у слідчу комісію. У середу ж театр абсурду тривав в такому ж ключі. Суддя поважно зачитує гору матеріалу з першого тому ( всього, виявляється, закарпатські прокурори, «настругали» чотири томи «свалявського епізоду»). Толстой і його «Война и мир»– так собі , малюсінька новелка у порівнянні з нескінченим епосом бенцових прокурорів-писарчуків. Цікаво, що прокурор Завальський, який живе в тому числі і на гроші платників податків, у зал судових засідань з’являється лише після обіду. Очевидно, до обіду він отримує перелік завдань від Самого канцеляриста і Його кума Бенци. Мабуть там не дуже задоволені ходом знищення І. Різака, бо останнього разу п. Завальський з такою люттю і агресію кидався на підсудного, що готовий був ту же сам винести йому найсуворіший вирок і тут же його виконати. .. Зрозуміло, братва «конкретно» вимагає, тому й «конкретно» старається чоловік… Цього дня ж сталася ще одна оказія. Суддя натхненно зачитувала матеріали справи. Однак коли черга дійшла до рапорту пожежників й енергонагляду відносно свалявського готелю «Комфорт», підсудний попросив зачитати цей документ повністю. І що виявилося? А виявилося, що у Сваляві готелю «Комфорт» взагалі не існує! Тобто, приміщення є. Але жодних дозвільних документів , які б надавали право власнику поселяти там людей як у готель, тобто, для функціонування цих приміщень як готелю, не існує. Це може бути лісокомбінатівським гуртожитком. Не більше. То чи не коміки наші слідчі?... Але справді кричущий факт стався уже під кінець засідання суду. Виявилося, що у четвертому томі справи вже у суді є фальсифікація і підтасовка документів. Замінено цілий ряд сторінок, з’явилися нові свіжі сторінки із додатково сфабрикованою інформацією і додатковою нумерацією. Іван Різак, незважаючи на свої хронічні хвороби, на брутальний тиск на нього суду і цинізм прокуратури, поки що тримається мужньо і холоднокровно. Він звернувся із клопотанням до суду., в якому вкотре заявив, що такі масштабні фальсифікації стали можливими лише завдяки серйозному прикриттю прокурорських і міліцейських перевертнів з боку кримінального угрупування на чолі з В. Балогою, який сьогодні займає вищі посадові щабелі влади. Слідчі не турбуються ні збиранням доказів, ні наявністю документів. Фальсифікується все: рапорти міліціонерів, постанови про визнання громадян потерпілими, протоколи допитів, судово-медичні експертизи, юридичні оцінки подій, свідчення людей. Підсудний попросив суд ознайомити з цими фактами і Генпрокуратуру…» «…Отож, викликані в суд в якості нібито потерпілих міліціонери із Сваляви заявили насамперед,, що потерпілими вони себе ніколи не вважали і не вважають дотепер. Тому і не збираються в суді виступати як потерпілі. Такі заяви свідків шокували і прокурорів, і суд. Врешті, не існує і протоколів допитів цих людей як потерпілих. Хоча постанову про перекваліфікацію їх із свідків у потерпілі слідчі таки сфальсифікували. Але про неї міліціонери, виявилося, нічого не знають. Розгублений суд терміново оголошує перерву (зрозуміло, для чого), а після перерви, керуючись лише йому одному ( і ляльководам із секретаріату президента) відомими аргументами приймає постанову про визнання міліціонерів-свідків потерпілими. Такої судової казуїстики світове правосуддя мабуть ще не зустрічало. Щоб когось прямо в залі суду перекваліфіковували із свідків у потерпілі , коли ті самі відмовляються виступати в такій якості... Нонсенс. Виникла на суді майже анекдотична ситуація. Міліціонера Орешка, який з якоюсь подряпиною на губі таки нібито звертався через місяць у судово-медичну експертизу і міг претендувати на роль потерпілого, насправді його суд через поспішність «виконання замовлення» до потерпілих так і не включив. Інших же чотирьох правоохоронців без їх волі зробили «жертвами». Всі міліціонери чітко заявили суду, що претензій до Івана Різака ніяких не мають…» «…У перший день поновлених слухань, 31 січня, суд заслухав свідка, приватного підприємця, яка нібито орендувала свалявський готель «Комфорт». Як випливає з її показів на досудовому слідстві, орендувала вона його з… 26 листопада 2004 року. Як бачимо, одразу виникає невеличка цифрова «неувязочка». Нагадаємо, що події у готелі «Комфорт» відбувалися 13 листопада 2004 року. А свідком виступає підприємець, яка орендувала цей готель з 26 листопада цього року. Отже, в органі досудового слідства вийшов невеличкий «прокол». Мабуть тому свідок не змогла відповісти на суді на жодне конкретне запитання, спираючись на те, що все знає… її чоловік. Приватний підприємець –«орендар» мабуть тому й не змогла згадати, яку ж насправді шкоду зазнало майно готелю від «масових заворушень» 13 листопада. Зрештою, свідок навіть не знає, готель «Комфорт» у неї в оренді чи суборенді. В готелі, виявляється, вона вперше появилася …через тиждень після інциденту 13 листопада. Акт на пошкодження майна складався взагалі через два тижні. З матеріалів досудового слідства відомо, що цей приватний підприємець сама створювала комісію , яка встановлювала збитки від «погрому» . В суді ж свідок заявила, що нічого про цю комісію не знає і про її склад їй також нічого невідомо. Зауважимо, що протокол огляду приміщення готелю після нібито «погрому» підписала зовсім стороння людина, а в поняті були взяті люди, які слідством розглядаються як потерпілі ( тобто, зацікавлені особи). Тому, щоб документально визначити заподіяні матеріальні збитки, й виникло у підсудного Івана Різака клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи у свалявському готелі «Комфорт»… … Давав свідчення цього разу і свідок Пацкан, який сказав, що йому на його телефон дзвонив Різак і просив його поїхати в Сваляву. На запитання захисту, скільки разів у житті дзвонив йому Іван Різак, Пацкан зумів назвати лише цей єдиний випадок. На уточнююче запитання, звідки губернатор міг знати його телефон, він відповів, що, очевидно хтось із помічників міг дати губернатору. Але оскільки він їхав разом із Паульо, то нічого у Сваляві не встиг зробити. Коли стало очевидним, що ні Пацкан не знає Різака, ні Різак Пацкана, підсудний запитав свідка, що він сказав під час очної ставки. На що Пацкан чітко відповів: «Очної ставки не було, тому що ви відмовились». Після цього Іван Різак показав суду копію протоколу очної ставки, оригінал якої знаходиться в матеріалах слідства. Для того, щоб не бути голослівними, наводимо копію цього протоколу: Такий несподіваний розвиток подій змусив суддю різко оголосити про закриття засідання і перенесення слухань на наступний день Наступного дня показання давали молоді люди, які вже засуджені за нібито участь у масових заворушеннях у Сваляві. Підкреслимо, що технічне обладнання стояло в залі суду і в цей день. Вражало те, що всі, як один, ці молоді люди просили, щоб їм зачитали їх свідчення на досудовому слідстві. Це робилося у такий спосіб, що у більшості присутніх на суді виникли сумніви, чи знають ці молоді люди, що вони взагалі говорили на досудовому слідстві і чи взагалі вони там колись говорили. Лише спираючись на інформацію від третіх осіб, вони нібито знали, що Паульо, Рущак і т.д. отримали вказівку від Різака. Разом з тим жоден зі свідків, незважаючи на те, що вони засуджені і не збираються подавати апеляцію, не визнав у суді застосування насильства по відношенню до студентів. Але хлопці визнали, що нібито рвали якісь агітаційні матеріали. Один із свідків навіть «пригадав», що там були агітаційні плакати на вибори за …Андрія Ющенка?!. Це. звичайно, не могло не викликати веселого пожвавлення у залі суду. Тим більше, що всі студенти, які давали показання в суді, і на досудовому слідстві, заявляли, що ніяких агітаційних матеріалів у них не було, бо їм ще не привезли. Але два свідки визнали, що вони нібито вибили в готелі двері. На запитання, що це були за двері, чи були в них елементи скла, вони відповіли, що не знають. На запитання про їхні дії після вибиття дверей, вони відповіли, що на столі вони побачили якийсь матеріал і порвали його або викинули. Натомість студенти кажуть, що в цьому готелі блочна система, і після вхідних дверей ідуть інші двері. І саме другі двері – із скляною заставкою. Зрозуміло, що такий різнобій показів у судовому засіданні сприйняли на користь припущення, що ці молоді люди взагалі в готелі «Комфорт» не були. Свідки й справді не змогли пригадати жодних деталей інтер’єру, елементів архітектури ( вхід, кількість поверхів, структура коридору і т. і.). На це звернув увагу Іван Різак, який сказав у суді, що цих молодих людей реабілітують, коли Україна стане правовою державою. Невже у судовому процесі підтвердиться неофіційна інформація про те , що список осіб , які притягнуті до відповідальності за так звані свалявські події , складався під час зустрічі тодішнього губернатора Балоги В.І., обласного прокурора Бенци Ю.Ю., начальника УМВС Рахівського Ю.В. і лідерів закарпатських злочинних угрупувань. Тим більше , що ці люди були вперше допитані в липні 2005, під час перебування Різака в СІЗО. Нагадаємо, що це був час гарячкових пошуків компромату на екс-губернатора Різака…» Думаю, шановні читачі, що цих витягів із матеріалів, які публікувалися в інтернет-виданні «Світогляд» достатньо, щоб зрозуміти весь «бєспрєдєл» Закарпатської прокуратури проти Івана Різака. В судовому засіданні він настільки прозоро проявився, що навіть присутні в залі люди, далеко не симпатики екс-губернатора, були глибоко шоковані масштабними фальсифікаціями «кримінальних справ». Розділ VII В наших попередніх розповідях Ви мали можливість ознайомитися з кримінальними переслідуваннями екс-губернатора Різака протягом майже трьох років. По більшості епізодів обвинувачення суд виправдав його і навіть виніс окрему ухвалу, де констатував персональну відповідальність прокурора Закарпатської області Бенци Ю.Ю. за порушення Конституції і законів України під час притягнення Івана Михайловича до відповідальності. Ми ознайомили Вас з усіма перипетіями єдиного епізоду обвинувачення, за яким Різаку винесено обвинувальний вирок. Наш колектив як і громадськість Закарпаття продовжують вірити в торжество справедливості у Верховному Суді України. Екс-губернатор і його захисники подали касаційну скаргу на вирок Івано-Франківського апеляційного суду. В попередніх частинах ми вже доводили до Вашого відома, яким чином суд першої інстанції сформулював обвинувачення, яке він визнав доведеним. Крім того ми вже познайомили Вас з позицією адвокатів, які переконливо і високопрофесійно вказали на неправильне застосування кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону при винесенні вироку Різаку Івано-Франківським апеляційним судом. Зараз пропонуємо Вашій увазі думку відомих правозахисників Ірини Піх та Василя Мокану, які в касаційній скарзі до Верховного Суду України обґрунтували незаконність засудження екс-губернатора Закарпаття Івана Різака: «…3. Щодо істотного порушення кримінально-процесуального закону та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Незалежно від викладеного вище обґрунтування неправильного застосування судом норм кримінального закону, суд не мав законних підстав для визнання наведених у вироку фактичних обставин справи, щодо винуватості Різака І.М. у вчиненні інкримінованих злочинів такими, що є належним чином встановленими. а). Висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності. Формулюючи доведене обвинувачення, суд визначив, що Різак І.М. 13 листопада 2004 року безпосередньо не приймав участі у масових заворушеннях, які, за висновками суду, мали місце в цей день в місті Свалява Закарпатської області. Активну участь у масових заворушеннях та насильницькому перешкоджанні агітаційній роботі, згідно вироку суду, вчинили інші особи. Організація масових заворушень, вчинена Різаком І.М., згідно вироку, полягала у телефонній розмові, усній вказівці незаконного змісту по телефону двом особам. За таких встановлених судом обставин - часу, місця і способу вчинення злочину, неможливо стверджувати, як це робить суд у вироку, що Різак І.М. одночасно, особисто і безпосередньо перешкоджав громадянам насильством, погрозами або іншим чином вести передвиборну агітацію. Адже шляхом єдиної встановленої дії – телефонної розмови з особами, які не є агітаторами - Паульо В.Д. та особою щодо якої справа виділена в окреме провадження, неможливо вчинити перешкоджання насильством, погрозами веденню передвиборної агітації. Інших дій засудженого, які б стосувалися диспозиції статті 157 КК України, суд не встановив. б). Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні. Суд на підтвердження винуватості Різака І.М. У вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.157, ч.1 ст.294, ч.2 ст.365 КК України, послався у вироку на наступні докази: 1. на показання в судовому засіданні потерпілих Гришака С.О., Глібовицького В.Ю., Басовського Д.Л., Гонсьора Р.В., Федаша М.М., Процик О.Ю., Нагірної С.Я., Литвинчук Н.М., Гонсьор Р.В., Тацей М.І.; та на оголошені в процесі судового слідства показання потерпілих Сапрун І.А., Онищука Д.П., Бондарської Л.Ю., Литвинчука С.П., Чернявської Ю.Ю., Бойсана Ю.Я., Косінського М.В., Реути О.М., Ярути І.М., Свінтозельского І.С., Ільницького Ю.Л., Олійника О.М., Подворної Ю.О., Горона М.Я. На думку суду покази цих потерпілих підтверджують факт нападу, захоплення будівлі та насильного виселення з готелю „Комфорт” у м.Свалява, перешкоджання проведенню передвиборної агітації. Тобто, суд першої інстанції не заперечує, що з допомогою цих показів не можна встановити та довести ні злочинні дії засудженого, ні причинний зв’язок між його діяннями і наслідками. Крім того: Потерпілий Глібовицький В.Ю., зокрема, пояснив, що події того дня 13.11.04р. перестав пам’ятати, як зайшов у готель по свої речі, а що було до того і після того, пам’ятає дуже погано (т.24 а.с.138). Потерпіла Тацей М.І. 13.11.04р. не була ні в місті Свалява, ні біля готелю „Комфорт”. Потерпілий Федаш М.М. судом не допитувався. Потерпіла Нагірна С.Я. пояснила суду, що 13.11.04р. ні вона, ні інші особи будь-якою агітаційною роботою не займалися, до неї насильство не застосовувалось і не бачила застосування насильства до інших (т.24 а.с.151 – 154). Всі зазначені допитані судом особи, яких суд назвав потерпілими, пояснювали, що вони станом на листопад 2004 року навчались в різних вищих учбових закладах країни, погодились на пропозицію поїхати на Закарпаття агітувати тому, що бажали побачити місцеві краєвиди за рахунок невідомих осіб, які фінансували проїзд, харчування та проживання. 13 листопада 2004 року вони агітаційною роботою у місті Свалява не займались, агітаційних матеріалів не отримали. Вечором того дня їх примусили виїхати з Сваляви. Всі без виключення пояснили, що їм зовсім нічого не відомо про причетність Різака І.М. до подій у м.Свалява, які мали місце 13.11.2004 року. Про це пояснювали суду: потерпілий Глібовицький – 17 січня 2007 року (т.24 а.с.132-141); потерпілі Тацей, Нагірна, Процик – 31 січня 2007 року (т.24 а.с.141-160); потерпіла Литвинчук – 22 лютого 2007 року (т.24 а.с.195-216); потерпілі Савка, Басовський – 5 квітня 2007 року (т.24 а.с.288-301); потерпілі Шишко, Гонсьор, Гришак – 18 квітня 2007 року (т.24 а.с.301–321). З оголошених пояснень потерпілих, перелічених судом, є можливість дійти такого ж висновку. Суд не повинен був обґрунтовувати винуватість Різака І.М. переліченими показами потерпілих, допитаних в суді, і, тим більше, посилатись на оголошені з ксерокопій протоколів допитів пояснення, оскільки вони не мають сили доказів тому, що здобуті незаконним шляхом, що є неприпустимим відповідно до Статті 62 Конституції України. Так, відповідно до вимог ст.66 КПК України, докази в кримінальній справі збираються наступними процесуальними шляхами: Стаття 66. Збирання і подання доказів Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ). Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями. У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Слідчий не скористався жодним з можливих процесуальних шляхів для отримання пояснень вищевказаних осіб, не визнавав їх потерпілими. Він „запозичив” ксерокопії постанов про визнання потерпілими та ксерокопії протоколів допитів цих людей зі справ, які були в провадженні інших слідчих і здобуті як докази іншими слідчими, підшив їх до розслідуваної справи і включив в додаток до обвинувального висновку. Ксерокопії протоколів про визнання потерпілими знаходяться в томі 16 на аркушах справи 28-29, 63-320, в томі 18 на аркушах справи 93-118. Протягом судових слухань суд першої інстанції так і не з’ясував по яким кримінальним справам ці люди визнані потерпілими, де знаходяться докази, передбачені ст..65 КПК України – постанови про визнання їх потерпілими та показання потерпілих. Намагання сторони захисту з’ясувати ці питання не мали успіху, оскільки суд відмовив у клопотанні витребувати одну із справ, з якої виділялись матеріали, із Свалявського районного суду Закарпатської області. Використання зазначених вище показань суд пояснює тим, що слідчий виділив вказані матеріали з іншої кримінальної справи в порядку ст..26 КПК України і в кінці кожного тому засвідчив відповідність процесуальних документів, що не суперечить вимогам закону. Слід зауважити, що за приписом ст..26 КПК України, виділенню підлягають не матеріали, а справа і лише у випадках, які викликаються необхідністю і коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи. Отже, виділена справа повинна не втрачати вигляду кримінального провадження і наявні в ній „процесуальні документи” – встановлених статтею 65 КПК України вимог до доказів у кримінальній справі. В даному випадку досудовим слідством порушені вимоги статей 26, 65, 66 КПК України, а обґрунтування обвинувального вироку цими доказами судом, становить порушення вимог статті 334 КПК України та Статті 62 Конституції України. 2. на показання в судовому засіданні допитаних в якості потерпілих та свідків працівників Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області Шелепа М.І., Залоги С.М., Бабинця В.А., Паппа В.Д., Улмана В.Т., Поцко В.П., Орешко В.С., Бізілі І.В. та на оголошені в судовому засіданні показання Буташа М.М., Кондора І.І. З пояснень працівників міліції вбачається, що 13 листопада 2004 року вони в робочому порядку отримали інформацію про поселення значної кількості людей в готелі „Комфорт” у м.Свалява. Зокрема, Залога С.М., котрий обіймав посаду начальника відділу громадянства і міграції Свалявського РВВС УМВС України в Закарпатській області, стверджує, що отримав таку інформацію від начальника відділу – Бізілі І.В. з одночасною вказівкою про перевірку паспортного режиму. Паспортний режим він перевірив, пересвідчився, що в готелі знаходяться туристи, зняв копії з їхніх анкет і з готелю не пішов, оскільки побачив, що біля готелю почали збиратися сторонні особи. Біля готелю також з’явилися інші працівники міліції - Шелеп М.І., Бабинець В.А., Папп В.Д., Улман В.Т., Поцко В.П., Орешко В.С., Бізіля І.В., Буташ М.М., Кондор І.І., також приїхала оперативна група. Контролювати ситуацію їм надав вказівку начальник райвідділу – Бізіля В.І., котрий, в свою чергу, отримав таку вказівку від свого обласного керівництва. Всі разом вони спостерігали як незнайомі люди виводили мешканців готелю на вулицю (т.24 а.с.116-122). Про існування вказівок Різака І.М. щодо виселення людей з готелю або вчинення ним інших дій, жодному з працівників міліції нічого не було відомо. Про це свідчать допити: Залоги С.М., Панн В.Д., Поцко В.П., Шелеп М.І., Улман В.Т. в суді 16 січня 2007 року (т.24 а.с.116-132) та допит Бізілі І.В., Бабинця В.А., Орешко В.С. в судовому засіданні 13 березня 2007 року (т.24 а.с.228-247) Будь-яких претензій до Різака І.М. працівники міліції не мають, із заявами про визнання потерпілими не звертались, стверджують, що не вважають себе потерпілими по справі. Отже і ці докази не доводять будь-якої причетності Різака І.М. до подій у м.Свалява. Єдине виключення – покази потерпілого Бізілі І.В. (суд у вироку стверджує, що він є свідком). На думку суду, причетність Різака І.М. має підтвердити потерпілий Бізіля І.В. котрий пояснив суду, що після проникнення невстановлених слідством осіб у готель: “ …йому зателефонував Різак І.М., який в грубій формі повчав його щодо виселення агітаторів та погрожував зняттям з посади”. В дійсності Бізіля І.В. уточнив, що з Різаком І.М. він особисто знайомий не був і до подій, які мали місце в готелі, ніколи по телефону не розмовляв. Щодо телефонної розмови 13 листопада 2004 року, уточнив наступне: „Я не впевнений, що до мене телефонував Різак Іван Михайлович. Я тільки чув голос по телефону. Чи дійсно в трубці говорив Різак Іван Михайлович, не знаю і ствердити не можу”. (т.24 а.с.228-247). Суд не пояснює у вироку чому уточнюючі пояснення цього потерпілого не беруться ним до уваги. Таке без мотивно вибіркове ставлення до доказів підтверджує наявність процесуальних порушень, передбачених ст. 369 КПК України. 3.- на дані протоколу огляду місця події від 13.11.2004 року ( т.15 а.с.50-73); на дані висновків судово-медичних експертиз №№ 287, 288 від 01.12.2004р., згідно яких у Орешка В.С. і Залоги С.М. виявлені легкі тілесні ушкодження ( т. 15 а.с. 240-241, 256-257); на дані письмових заяв потерпілих Костецького Є.О., Парфенюка С.Ф., Горона М.Я., Свінтозельского І.С., Ярути І.М., Федаша М.М., Шишка А.П., Подворної Ю.О., Горона В.Я., Глібовицького В.Ю., Савки В.В. (т. 15 а.с.127-138); на дані протоколів пред’явлення осіб для впізнання по фотознімках від 06.12.2004 року та 08.12. 2004 року, згідно яких працівники міліції Залога С.М., Бабинець В.А., Бізіля І.В., Буташ М.М., Папп В.Д., Шелеп М.І., Орешко В.С., вказали на Паульо В.Д. як на особу, яка керувала нападом та брала участь у нападі на готель “Комфорт” у м.Свалява 13.11.2004 року ( т. 15 а.с.346-349, 250-251, т.17 а.с.89-104); на дані протоколів пред’явлення осіб для впізнання по фотознімкам від 10.12.2004 року, згідно яких потерпілі Гришак С.О., Федавш М.М., Шишко А.П. вказали на Паульо В.Д. як на особу, яка керувала та брала участь в нападі на готель “Комфорт” у м. Сваляві 13.11.2004 року (т.15 а.с.355-360); на дані висновку службового розслідування від 16.12.2004р. за фактом отримання тілесних ушкоджень працівниками міліції Залогою С.М. та Орешком В.С.; на дані акту підрахунків збитків в готелі “Комфорт” від 01.12.2004 року ( т.16 а.с.191); на дані роздруківок розмов з мобільних телефонів ( т.17 а.с.232-334). В оскаржуваному вироку все вищенаведене суд визнав письмовими доказами, які підтверджують винуватість Різака І.М. З таким твердженням не можна погодитись, оскільки, по-перше, за своїм змістом жоден із наведених документів не містить фактичних даних про діяння Різака І.М., і, по-друге, за своєю формою є незавіреними ксерокопіями непроцесуального походження, що позбавляє можливості визначити їх в якості доказів, які відповідають вимогам ст. 65 КПК України. Посилання у вироку на вказані ксерокопії становить порушення вимог ст..65 КПК України та Статті 62 Конституції України. 4. - на пояснення свідків Паульо В.Д., Пацкана В.І., Зозулі І.І. як на досудовому слідстві, так і в суді про те, що Різак І.М. по телефону кілька разів давав вказівку Паульо В.Д. та Пацкану В.І. „поїхати в м.Свалява і повикидувати з готелю якихось студентів, що приїхали агітувати за Ющенка”, таку ж вказівку отримав і Рущак Б.І.; - на пояснення свідків Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В., Русинковича, Мастяк та Рущака Б.І. Слід наголосити, що Різак І.М., згідно вироку, засуджений за організацію масових заворушень; перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб, з використанням влади і службового становища; перевищення влади, - шляхом надання злочинної вказівки двом особам – Паульо В.Д. і невстановленій слідством особі. Суд, в такий же спосіб, як і досудове слідство, стверджує, що Різак І.М. надавав таку ж вказівку ще Пацкану В.І. та Рущаку Б.І. Ні досудове слідство ні суд не пояснюють чому злочинність діяння виникає у разі спілкування Різака І.М. з Паульо В.Д. і невстановленою слідством особою і не становить складу злочину при наданні вказівки Пацкану В.І. та Рущаку Б.І. Суд у вироку наводить пояснення свідка Паульо В.Д., котрий, як вважає суд, пояснив, що 13 листопада 2004 року він спільно з Пацканом В.І., Поповичем В.І та водієм Балог В.С. виїхали в м.Свалява Закарпатської області, де разом з іншими своїми знайомими та невстановленими слідством особами приймав участь у масових заворушеннях та перешкоджав мешканцям готелю проводити агітацію. За вчинення цих дій він був засуджений вироком Свалявського районного суду від 31.01.2006 року. Також суд наводить покази свідка Машіко І.І. про те, що він прибув на місце події, проник у готель, вибив двері, вивів з готелю двох студентів, порвав агітки, теж був за це засуджений Свалявським районним судом, тим же вироком, що і Паульо В.Д. Суд наводить у вироку покази свідка Поповича В.І. про те, що він зайшов у готель, вивів двох дівчат, особисто нікому тілесних ушкоджень не наносив. Також суд наводить у вироку покази свідка Гуранича В.В. про те, що його і Машіко попросив приїхати у Сваляву Шендило. Покази вищевказаних осіб наведені у вироку тому, що мають забезпечити причинний зв’язок між вказівкою Різака І.М. і наслідками у вигляді виконання злочинної вказівки; вчинення безпосередньо особами, які отримали незаконну вказівку, дій, які можна кваліфікувати як масові заворушення і насильницьке перешкоджання агітаційній роботі. Суд вважає встановленим, що Паульо В.Д., Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. перебуваючи в групі невстановлених досудовим слідством осіб, “… Пересовуючись поверхами готелю…поступово захопили готельні номери, в яких перебували приїжджі мешканці – потерпілі Савка В.В., Мельник В.В., Гонсьор Р.В., Шишко А.П., Глібовицький В.Ю., Курташ В.М., Сапрун І.А., Нагірна С.Я., Процик О.Ю., Басовський Д.Л., Гришак С.О., Горон В.Я., Федаш М.М., Горон М.Я., Онищук Д.П., Демків Я.А., Бойсан Ю.Я., Бондарська Л.Ю., Литвинчук С.П., Литвинчук Н.М., Чернявська Н.А., Подворна Ю.О., Ільницький Ю.Д., Ярута І.М., Олійник О.М., Олійник О.М., Свінтозельский І.С., Парфенюк С.Ф., Реута О.М., Косинський М.В., Коритко С.В…ламаючи опір потерпілих, шляхом застосування погроз та фізичного насильства, наносили удари руками й ногами потерпілим та, виштовхуючи їх з кімнат, примусово вивели всіх потерпілих на площадку перед готелем “ Комфорт”…”, а також те, що “під час захоплення будівлі готелю “Комфорт”, виконуючи незаконну вказівку підсудного Різака І.М., Паульо В.Д., діючи за попереньою змовою, спільно з Поповичем В.І., Гураничем В.В. та Машіко І.І., особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, та групою невстановлених слідством осіб, в кількості приблизно 100 чолвік умисно знищили агітаційні матеріали в підтримку кандидата в Президенти України Ющенка В.А. пошкодили та знищили майно готелю “Комфорт” на загальну суму 10 490 грн….” Між тим, звернення до свідчень цих осіб дає підстави для висновку, що за їхньою допомогою неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями (вказівкою) Різака І.М. та подіями, які мали місце 13 листопада 2004 року в готелі „Комфорт” у м.Свалява. Так, свідок Паульо В.Д. пояснив суду 1 лютого 2007 року (т.24 а.с.161-179) настпне: „Приїхавши в Сваляву, я автомобілем під’їхав під готель. Працівники міліції теж там були, їх було 10-15 чоловік, вони були зі зброєю. Біля готелю я зустрів народного депутата Кеменяша, він сказав, що не треба виселяти студентів, що вони самі їх би вивезли. Далі я поспілкувався, крім Кеменяша, ще з Балогою і Петьовкою. ... Далі я поїхав додому переодітися, так як падав сильний дощ”. (т.24 а.с.167). На питання прокурора Завальського О.Я. свідок пояснив: „Коли я приїхав до готелю, ніяких дій не вчиняв, я тільки розмовляв з Кеменяшем” (т.24 а.с.168). На питання захисника Мокану В.Д. свідок Паульо В.Д. пояснив: „Я особисто не вчиняв ніяких дій стосовно студентів і працівників міліції. Студентам і працівникам міліції тілесних ушкоджень я не наносив. В приміщення готелю я не проникав, стояв внизу, говорив з працівниками міліції, студенти в той час всі стояли біля готелю. До знеструмлення готелю я не причетний.... До пошкодження майна в готелі я не причетний. Я не застосовував до працівників міліції і студентів ніяких речей. Я особисто вчинив те, що поїхав у Сваляву, був перед готелем „Комфорт” і спілкувався там з народним депутатом України Кеменяшем О.М. Я особисто з готелю не „викинув” жодної людини. (т.24 а.с.169). Я особисто, стоячи на вулиці під готелем, натовп не підбурював і не провокував, я старався якось залагодити цю ситуацію” (т.24 а.с.171). На питання захисника Піх І.Б. свідок Паульо В.Д. пояснив: „Людям, яких привіз із собою, я дав вказівку приїхати зі мною в Сваляву до готелю „Комфорт”, інших вказівок я їм не давав. Людям, які зібрались біля готелю „Комфорт” я особисто не давав ніяких вказівок... Я не давав вказівки Поповичу заходити в готель, виводити когось, хто давав йому таку вказівку, я не знаю.” (т.24 а.с.170). На питання суду свідок Паульо В.Д. пояснив: „Конкретну вказівку штурмувати готель я не давав нікому.” (т.24 а.с.172). Свідок Машіко І.І. пояснив суду, що з Різаком І.М. він не знайомий, не мав з ним жодних відносин. Про те, що треба їхати у Сваляву, йому сказав телефоном Шендило, котрий, в свою чергу пояснив, що йому телефонував Різак І.М., особисто Машіко цієї розмови не чув, голосу Різака І.М. не чув (т.24 а.с.180) На питання захисника Піх І.Б. свідок, зокрема, пояснив: „Особисто мені Різак І.М. не давав вказівки заходити в готель. Різак мені не телефонував. Я заходив у готель і виводив студентів тому, що майже всі люди, які були присутні перед готелем, так чинили і я робив як усі.” (т.24 а.с.181). Свідок Попович В.І. пояснив суду, що також з Різаком І.М. особисто не знайомий, жодних стосунків не мав. 13 листопада 2004 року поїхав у Сваляву разом з Пацканом і Паульо, оскільки в цей вечір був разом з цими людьми (т.24 а.с.185). На питання захисника Мокану В.Д. свідок пояснив: „Я не причетний до збору і об’єднання біля готелю 100 чоловік. Я не чинив опір працівникам міліції, оскільки вони стояли в стороні від готелю. Я не наносив тілесних ушкоджень працівникам міліції. Не причетний до знеструмлення готелю. Предметів для нанесення тілесних ушкоджень з собою не мав. В готель зайшов вільно, без опору. Я ні руками ні ногами не бив потерпілих. Я не бив нікого палицями. Персонально від Різака І.М. я не отримував вказівок так чинити і ніхто конкретно мені не казав так поступати.” (т.24 а.с.186). На питання суду свідок пояснив: „Насильство до студентів я не застосовував. Двері в готель я не вибивав. Паульо на давав команди всім заходити у готель” (т.24 а.с.188). Свідок Гуранич В.В. пояснив суду, що з Різаком І.М. особисто не знайомий, поїхав у Сваляву тому, що йому зателефонував Шендило і просив приїхати у Сваляву. Приїхавши на місце, зайшов у готель, виводив студентів за руку. Насильство не застосовував, натовпом не керував, нікого не підбурював до вчинення неправомірних дій. Не чув ніяких команд. (т.24 а.с.190-194). Отже, суд у вироку навів лише ті показання свідків Паульо В.Д. Поповича В.І., Машіко І.І. та Гуранича В.В., в яких вони підтверджують або отримання безпосередньо від Різака І.М. незаконних вказівок, або отриману ними від інших осіб інформацію про те, що такі вказівки від Різака І.М. надходили. З їхніх пояснень як на досудовому слідстві, так і в суді під час слухання даної справи та слухання справи Свалявським районним судом вбачається, що вони ніколи і ніде не визнавали вчинення таких злочинів як активна участь у масових заворушеннях та перешкоджання веденню агітації. Паульо В.Д. повністю заперечив вчинення таких неправомірних дій, а Попович В.І., Гуранич В.В. та Машіко І.І. визнали лише факт проникнення в готель без застосування насильства, визнали пошкодження дверей і декількох екземплярів агітаційних матеріалів, однак, і при цьому особливо наголошували, що насильства до мешканців готелю не застосовували. В межах цієї справи неможливо спростовувати пояснення цих осіб, неможливо вважати їх неправдивими та стверджувати про вчинення ними злочину на підставі інших доказів, оскільки вони не є підсудними у справі. Не виправляє ситуацію і знаходження в матеріалах справи вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06р., оскільки перелік доказів, дозволених для застосування в кримінальному провадженні, викладений у ст.. 65 КПК України – є вичерпним. Вирок іншого суду не є доказом у кримінальній справі. Покази вищезазначених свідків, в яких вони повністю, прямо і однозначно заперечують виконання даних Різаком І.М. вказівок, заперечують свою участь як у насильницькому перешкоджанні здійсненню виборчого права, так і у масових заворушеннях, заперечують вчинення будь-яких дій, які складають об’єктивну сторону цих злочинів, - суд у вироку не навів, про них умовчав і оцінку їм не дав. Адже наведення дійсних пояснень цих осіб потребувало визнання доведеної по справі відсутності причинного зв’язку між вказівкою Різака І.М. і наслідками у вигляді дій інших осіб. А це, в свою чергу означало б доведеність відсутності в діях Різака І.М. інкримінованих складів злочину. Крім того, що з пояснень Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. не можна зробити висновку, що вони приймали активну участь у масових заворушеннях та перешкоджали роботі агітаторів насильницьким шляхом, їхні пояснення не можуть бути визнані належними доказами по справі, оскільки вони здобуті незаконним шляхом. Ще з матеріалів досудового слідства, на аркушах справи 253-259 тому 18 знаходиться вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006 року, яким вказані особи засуджені за вчинення масових заворушень та перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації. Не зважаючи на це, слідчий визнав Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. свідками по справі, допитував їх як свідків, попереджаючи про кримінальну відповідальність по статтям 384, 385 КПК України. В такий же спосіб вони були допитані і судом. На неприпустимість подібних порушень прав особи в кримінальному провадженні вказав Пленум Верховного Суду України у ч.2 п.4 постанови від 27.12.85р. (з наступними змінами) „Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ”: „Роз’яснити судам, що співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справ, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі або за дачу за відомо неправдивих показань”. Таким чином, пояснення Паульо В.Д., Машіко І.І., Поповича В.І., Гуранича В.В. як на досудовому слідстві, так і в суді є такими, що отримані незаконним шляхом і, в силу Статті 62 Конституції України, обвинувачення ними не може бути обґрунтоване. Беззмістовним є посилання у вироку на свідчення Рущака Б.І., котрий пояснював про отримання вказівки від Різака І.М. виїхати у Сваляву для вчинення незаконних дій. Суд підтвердив у вироку, що такі дії Різака І.М. не є злочином а також підтвердив, що Рущак Б.І. не вчинив жодної незаконної дії на виконання отриманої вказівки. Свідчення Пацкана В.І. в суді теж підтверджують лише ігнорування вказівок Різака І.М. (т.24 а.с.175-178). Таким же беззмістовним по відношенню до обвинувачення Різака І.М., є посилання на свідчення Зозулі І.І., Русинковича В.В., Мастяк І.І. Не відповідає дійсності твердження суду у вироку про те, що в судовому засіданні свідок Кеменяш О.І. повністю підтвердив показання свідка Рущака Б.І. Покази свідка Кеменяш О.М. повністю спростовують пояснення свідків Поповича І.І., Гуранича В.В. та Машіки І.І. про те, що про дачу Різаком В.І. незаконних вказівок їм стало відомо з почутих ними розмов між Кеменяшем О.М., Шендило М. і Рущаком Б.І. Свідок Кеменяш О.М. показав в судовому засіданні 22 лютого 2007 року (т.24 а.с.195-216), що: 13 листопада 2004 року він приїхав у готель „Комфорт”, що знаходився у Сваляві, оскільки йому зателефонував помічник і повідомив, що є ускладнення з агітаторами. Знаходився біля готелю майже 4 години. Пояснив, що не знає, чи мав Різак І.М. відношення до виселення. Пояснив, що агітаційних матеріалів не було. Ствердив, що прізвище Різака І.М. впродовж цих подій взагалі не називалось. Власне, з’ясування за допомогою наведених вище свідчень осіб, які 13 листопада 2004 року знаходились біля готелю „Комфорт” у м.Свалява, їхніх дій; з’ясування обставин, очевидцями яких вони були – свідчить лише про наступне: про порушення вимог ст.26 КПК України у цій справі; про встановлення в незаконний спосіб кримінально – караних дій стосовно осіб, які не є підсудними у справі. Таким чином, наведений аналіз мотивувальної частини вироку дає підстави стверджувати, що судом неправильно застосовані норми кримінального закону; суд припустився істотних порушень кримінально-процесуального закону; висновків суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи. На підставі викладеного, в силу статей 383 ч.1, 384, 396 ч.1 п.3, 398, 400-1, просимо вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.07.2007р. в частині засудження Різака Івана Михайловича по ч.2 ст.157, ч.1 ст.294, ч.2 ст.365 КК України скасувати, закрити справу у зв’язку з відсутністю в його діях інкримінованих складів злочину. В частині виправдання Різака Івана Михайловича по статтям 120 ч.2, 365 ч.3, 368 ч.3, 366 ч.1 КК України – залишити вирок без змін...» Таким чином ознайомившись з матеріалами по цьому епізоду «кримінальної справи Різака» Ви, шановні читачі, мали можливість остаточно переконатися в тому, що суд не мав ніяких підстав для винесення обвинувального вироку Івану Михайловичу Різаку. Політичне замовлення проти екс-губернатора – єдина причина його кримінального переслідування. Е п і л о г Політика – єдина складова переслідувань Івана Різака Віктор Балога: «Я знаю, що Іван ні в чому не винен. Але він буде «сидіти» довго, бо це велика політика.» Три арешти ,чотири місяці в СІЗО, двадцять три місяці на лікарняному ліжку, десятки судових засідань, інформаційне та фізичне знищення його особисто та його рідних, брутальний обвинувальний вирок не зломили волю відомого політв’язня номер один… Він продовжує боротьбу за свої і наші права. Чому пишу наші, бо повністю розділяю слова Івана Михайловича про те, що він робить це не тільки для себе - ХОЧЕ, ЩОБ ЙОГО СУМНА ДОЛЯ НЕ ПОВТОРИЛАСЬ В ЖОДНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ СІМ Ї. Сьогодні хочу проаналізувати його непростий період в житті за останні три роки-і арешти, і перебування в СІЗО ,і боротьба за справедливість на лаві підсудних. Хочу вступити і в дискусію з його політичними опонентами і відповісти на питання - ЧОМУ ВВАЖАЮ ЙОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПОЛІТИЧНИМ? Розумію, що я їх не переконаю, але трошки систематизуючи факти дам і для них поштовх для роздумів. Тим більше, що в нашій країні переслідування за політичні погляди є можливим і в майбутньому. Нагадаю, що судом(саме судом) встановлено, що всі три арешти Різака є незаконними(нагадаю, що вони відбулися 11.02.05,13.05.05,12.09.05) є незаконними. Перші два - за доведення до самогубства ректора УжНУ Сливки В.Ю.Але це все я назву наслідком і попробую нагадати про причини. В січні 2005 року Іван Різак разом з кількома своїми колегами-губернаторами, членами СДПУ(О), а також Віктором Медведчуком подає у відставку. В своїй заяві вони заявляють про перехід в опозицію до нової помаранчевої влади. Це і стало сигналом для репресивних дій по відношенню до Різака і його однодумців. Адже помаранчеві добре розуміють, що тривалість їхнього перебування при владі залежатиме від результатів майбутніх парламентських виборів. Знищити будь-які прояви опозиційності до них в суспільстві – їхнє завдання. Тим більше, що в лавах «регіоналів» триває розгубленість, а есдеки приймають політичне рішення на своїх партійних форумах – опозиція. На регіональному рівні губернатором стає Віктор Балога. Його другого пришестя ніхто не чекав. Місцеві помаранчеві шоковані, бо хотілося нових облич у владі. А Різак тим часом активізує партійну роботу-проводить кілька засідань обкому партійну конференцію. Нова влада тим часом починає масштабні репресії проти соціал-демократів. Сотні людей звільняють з роботи за політичні погляди, проти багатьох з них порушуються кримінальні справи. Різак засуджує такі дії і звертається за допомогою до лідерів партії підтримати обласну організацію в боротьбі зі свавіллям, яке починається в області і отримує повну підтримку. Готується навіть виїзне засідання фракції СДПУ(О) в парламенті в Закарпаття. 10 лютого 2005 року в газеті «СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТ» Різак констатує, що ніякого розділення бізнесу і влади в державі не пройшло. Прихід на ключові пости в державі бізнесменів приведе до тотальної корупції і знищення політичних опонентів. Реакція влади не забарилася. Вже вранці 11 лютого Івана Михайловича усно працівник УБОЗУ запрошує в прокуратуру. Різак з’являється, де в мить із запрошеного перетворюється в свідка, через кілька хвилин в підозрюваного і його арештовують вперше. В справі по доведенню до самогубства ректора УжНУ Сливки В.Ю. Вже через кілька тижнів цей арешт незаконним визнає навіть «помаранчева» Генеральна прокуратура. Близько 120 співробітників міліції та прокуратури продовжують «рити землю», щоб знайти хоч якісь зловживання на посаді губернатором Різаком І.М.. Та так їх і не знаходять! Тому і другий арешт буде знову обґрунтовуватися звинуваченням в доведенні до самогубства ректора УжНУ. Кращі сили місцевої та столичної прокуратури так і не змогли знайти іншої причини арештувати Різака. А так хотілося генеральських звань перевертням в погонах. А зараз нагадаємо, що в день смерті Сливки В.Ю.(травень 2004року) Різак перебував у відрядженні в Києві. Ще не закінчився огляд місця трагедії, а закарпатське відділення блоку «Наша Україна»(голова - Віктор Балога, нинішній керівник секретаріату Президента)звинуватив обласну владу на чолі з Різаком в доведенні ректора УжНУ до самогубства. Нагадаємо також, що членом вищевказаного штабу, довіреною особою Віктора Ющенка по Хустському виборчому округу був Юрій Бенца, колишній прокурор міста Мукачева, а нинішній прокурор області. Саме на його незадовільну роботу щодо нагляду за законністю при розслідуванні справи Різака і звертає увагу Івано-Франківський апеляційний суд. Через добу прокуратура приймає рішення про звільнення Різака, але той вже встиг. як пізніше з ясують лікарі, «на ногах» перенести інфаркт. Місяць лікування, реабілітація в закарпатському санаторії «Карпати»- і енергійний екс-губернатор продовжує роботу .Навіть в приміщенні санаторію проводить засідання обкому, на якому різко засуджує дії влади щодо кримінального переслідування своїх однодумців. Його попереджують про можливий арешт. Віктор Балога передає «прохання» відійти від політики. В кінці квітня 2005 року екс-губернатор в інтерв’ю газеті «ДЕНЬ» піддає критиці помаранчевий уряд за економічну політику, заявляє про постійні залякування з боку правоохоронців, які йому вже набридли. Іван Різак висловлює переконання, що переслідування його і колег проводиться через активну підтримку ними Віктора Януковича на президентських виборах. Нагадаємо, що за кандидатуру Януковича в другому турі проголосувало понад сорок відсотків виборців. Вищий відсоток «дали» тільки південні і східні області. Хочу наголосити, ЩО керівники місії ОБСЕ в регіоні під час особистої зустрічі з Різаком подякували в його особі всім посадовцям органів влади за роботу, що дало можливість забезпечити вільне волевиявлення громадян. Це інтерв’ю теж не залишилось поза увагою і викликало дику лють в місцевої влади. Тим більше з чітким аналізом соціально-економічної ситуації в області і оцінкою суспільно-економічної ситуації Різак виступає на великій прес-конференції для центральних і місцевих ЗМІ в приміщенні обкому десятого травня.11 травня з аналогічними думками і критикою діючої влади в тому ж приміщенні дає коментар для власкорів «1+1» та «НТН». 13 травня його вдруге заарештовують під час прогулянки біля православного собору десяток міліціонерів, озброєних автоматами…До речі, міліціонери чомусь всі були не ужгородськими, а мукачівськими. Не було повісток, запрошень. Різак навіть не намагався десь ховатися. Вам судити, шановні читачі, чи було це простим спів падінням…Особливо, зважаючи на те, що в ті дні вже було заарештовано колишнього заступника Різака Віктора Дядченка. Одне можна сказати, що Різак бачив як проти нього розгортається інформаційна війна», але вів себе впевнено. Ніякої провини за собою він не відчував. Це ще більше викликало лють у Балоги. Режисери розправи над Різаком зупинитися вже не могли… Якщо в доведенні до самогубства Сливки Різака звинувачував штаб «НУ» на чолі з Віктором Балогою, то в «Свалявському епізоді» - організації масових заворушень і перешкоджанні виборчій діяльності-офіційно свідчення слідчому давав сам Віктор Балога, тодішній губернатор Закарпаття і народний депутат України. Його свідчення є і в матеріалах кримінальної справи, де він в інциденті прямо називає винуватцем обласну адміністрацію на чолі з Різаком. Без будь-яких підстав. Просто тоді модно було звинувачувати владу в усіх гріхах. Але для закарпатських слідчих це свідчення стає дороговказом. Цікаве і те, що ніхто в суді не міг пояснити, яким чином розслідування справи повернулося із Львівської в Закарпатську прокуратуру. Ніде немає такого рішення. Зате в справі є наказ, підписаний тодішнім заступником Генпрокурора, а нинішніми Генпрокурором України п. Медведько про створення слідчої оперативної групи по «справі Різака». Ця група вдалася до таких фантастичних фальсифікацій, що напевно її члени будуть самі в майбутньому притягнуті до кримінальної відповідальності. Але відомство повинне рятувати свою шкуру. Та й Свалявський суд 31 січня 2006 року вже виніс по цьому епізоду вирок, в якому Різак був визнаний винним. Правда самого Різака не запросили на суд ні в якості свідка, ні в якості обвинуваченого. Таке правосуддя «по-балогівськи» по відношенню до свого політичного опонента. Ще раз підкреслюю, що Різак визнавався винним на основі свідчень «самого» Балоги. Просто суд без будь-яких підстав не задовольнив близько десятка клопотань Різака про виклик його до суду в якості свідка. Адже саме Балога разом із Петьовкою (нинішнім мером Мукачева) та Іллею Токарем (братом вбитого кримінального авторитета «Геші») були безпосередньо на місці події під час прийняття рішення про від’їзд студентів із Сваляви. Мало того, є чимало доказів того, що таке рішення приймалося саме ними і не було ніякого насильницького виселення студентів. Відбулася просто чергова політична провокація з особистою участю Балоги. Тема процесуального ведення судового слідства – це окрема тема. Я вважаю, що сам судовий процес – це тортури над підсудним. Бо допитувалися в суді десятки людей, яких не можна назвати свідками з точки зору законодавства. Приймалися постанови суду, які і близько не лежать до чинного законодавства. Сам «Свалявський епізод» почав розглядатися лише через кілька місяців після початку процесу. Переконаний, суддя не могла не бачити, що по цьому епізоду взагалі немає ніяких документів, а тільки ксерокопії фальсифікованих протоколів. Навіть член оперативної слідчої групи в судовому засіданні назвав їх папірцями… І на основі цих папірців засудили людину! І хтось ще говорить про подвиг судді. Та цей суд мав розглянути цю «справу», а вірніше її відсутність, протягом кількох днів і закрити її. Бо справи як такої взагалі немає. Сам судовий процес потрібний був замовникам, бо створював хоч видимість правосуддя. Нагадаю читачеві про те, як розкричалися друзі Балоги, що Різак хоче уникнути відповідальності і йде у Верховну Раду. А Іван Михайлович, на відміну від них, не побіг проситися у виборчі списки, а продовжує боротьбу. Не можу згадати і про інформаційне кіллерство проти Різака організоване Балогою відомими журналістами Володимиром Ар’євим та Володимиром Мартином (Володимир Галас). Сьогодні видно, що це теж було не випадково. Ар’єв в першій десятці списку НУНС, а Геннадій Москаль, прес-секретарем якого був Володимир Галас, теж у цьому ж списку. В Закарпатті Вам багато розкажуть, чому Мартин намагався прив’язати екс-губернатора Різака до криміналітету. Бо знають, що такі тісні зв’язки і навіть спільний бізнес з вбитими і живими кримінальними авторитетами мав саме Геннадій Москаль. Але це тема окремої статті. Хіба не підтвердженням політичного замовлення є ще один епізод відвідання нинішнім губернатором Гаваші за дорученням Балоги Різака в СІЗО? Хіба Олег Аладарович прийшов поспівчувати Івану Михайловичу? Ні, він прийшов передати умови звільнення Різака: покази на злочинні накази Кучми, Януковича, Медведчука. Якщо таких не було, то Різак повинен був їх придумати. В обмін отримував свободу. Хоча сам Гаваші не міг навести Різаку жодної його злочинної дії. А скільки таких умов було передано від влади рідним Івана Михайловича під час перебування його в СІЗО. Можу ще пригадати вимагання Петьовкою від імені Балоги 10млн. доларів від Різака за закриття всіх кримінальних справ проти об’єднаних соціал-демократів Закарпаття. Про це відкрито Різак повідомляв і Генеральну прокуратуру, і громадськість України. Переконаний, що і пан Піскун тоді, і Медведько сьогодні бачили те беззаконня, що творилося у відношенні до Різака. Але не зупинили це. Мабуть, не хотіли створювати собі дискомфорту від політичних замовників справи. Якщо проаналізувати, то легко переконатися, що всі, хто мав відношення до знищення екс-губернатора Різака отримали генеральські звання, підвищення на посадах. Це саме пройшло і в судовій системі. Суддя Ужгородського міськрайонного суду, який незаконно заарештував Івана Михайловича, через кілька тижнів вже став головою цього суду. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду, яка засудила Різака, готується чи вже стала заступником голови цього ж суду. Подейкують, що її суддівський «батько» недавно отримав «Орден за заслуги». Тому дивно слухати тих, хто захоплюється мужністю суддів, які брутально і незаконно засуджують невинних людей. Зараз я думаю і про інше: чому не відреагували на звернення Різака профільні комітети Верховної Ради України, Вища Рада Юстиції? Адже йшла пряма розправа правоохоронними і судовими органами над людиною! Я вже не кажу про те, що цю людину як на регіональному так і на загальнодержавному рівні добре знають. Невже суспільна думка повністю права в тому, що державні інституції реагують тільки тоді, коли порушуються інтереси – політичні, економічні чи особисті – «власть имущих». Події останніх місяців змушують вірити в останнє. Згадайте, як вище названі інституції різко реагували на відверто незаконні рішення судів, в яких «чіпляли» інтереси законодавчої чи виконавчої гілки влади. І ще. Розправу над Різаком здійснювала команда, яка працює в близькому оточенні глави держави. Чи інформований Віктор Ющенко про це, чи ні? Якщо інформований, то чи зможе вже сьогодні, у 2007 році, відповісти на запитання мукачівської лідерки БЮТ Марини Медвідь, яка поставила йому його у 2004 році під час відомих Мукачівських виборів: «Вікторе Андрійовичу, чи знаєте Ви, що зв’язалися з кримінально-мафіозним кланом на чолі з Балогою?». Тоді майбутній президент не відповів, хоча питання поставлено йому було публічно в присутності сотень журналістів і представників громадськості. Може хоча б сьогодні пояснить свої слова сам Віктор Балога, які він сказав братові екс-губернатора Різака Василю Михайловичу, професору УжНУ: «Я знаю, що Іван ні в чому не винен. Але він буде «сидіти» довго, бо це велика політика. Єдиний вихід – це домовленість Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка.» Мабуть він їх пам’ятає. В цей час Іван Різак вже перебував у СІЗО. Так хочеться почути не поставлені запитання від гаранта Конституції і його керівника секретаріату. До історії з Іваном Різаком необхідно повертатися довго. Бо розповідаючи правду про його долю ми захищаємо не тільки його, а й себе, наші сім’ї, наших рідних. Так хочеться, щоб наша держава стала правовою і зробила безпечним майбутнє нам і нашим дітям. Юрій Русин Глава ІІ Судові засідання Апеляційного суду Івано-Франківської області – яскраве підтвердження фальсифікації кримінальних справ проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака Кожен, хто мав змогу спостерігати за судовими засіданнями в Апеляційному суді Івано-Франківської області , які тривали більше року, мав реальну змогу побачити, наскільки «білими» є нитки, котрими шилася кримінальна справа проти колишнього губернатора Закарпаття Івана Різака. У цій главі у хронологічному порядку наведено лише незначна частина звітів про судові слухання. Тобто, не всі судові засідання по справі Різака тут згадуються. Але цих матеріалів достатньо, щоб зрозуміти грубі фальсифікацї «кримінальнихсправ» проти Різака. Зазначимо лише, що судді розглядали кримінальну справу Різака без будь-якої системності. Розглядався то один епізод, то другий. Слухання часто переривалися, переносилися, суд робив часті паузи. Головною причиною цього можна вважати відсутність на судах свідків. Людей, які би в суді засвідчили, що Іван Різак наробив їм якусь біду і в них є серйозні претензії до нього , замовникам політичної розправи важко було знайти. Навіть шляхом погроз чи підкупу... 16 листопада 2006 року Василь МОКАНУ: «МИ НЕ ОБИРАЛИ ШЛЯХ ЗАХИСТУ ЧЕРЕЗ НАПАД» В Івано-франківському апеляційному суді у понеділок відбулося чергове слухання по справі екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. У середу кореспондент «Світогляду» зустрівся із адвокатом Івана Різака Василем Мокану і попросив прокоментувати хід судового розслідування. В. МОКАНУ: Судове слідство, на моє переконання, ведеться об’єктивно, прискіпливо, з дотриманням усіх вимог закону. Абсолютна більшість осіб, які були допитані в якості свідків, дають правдиві показання. Приємно, що люди не бояться казати правду. По епізоду обвинувачення у зловживанні службовими обов’язками, пов’язаними з користуванням телефонів, був допитаний свідок Чомоляк, який своїми правдивими свідченнями показав, що ця мережа була створена саме з метою надання можливості оперативно реагувати у разі виникнення надзвичайних ситуацій, паводків тощо, за короткий проміжок часу піднімати до дії служби, які мають ці питання вирішувати. І тому було прийняте рішення організувати корпоративну мережу мобільних телефонів. І досвід показав, що це найбільш ефективний спосіб для реалізації цих завдань. І це питання виносилося на засідання сесії обласної ради, але воно не було доведене до кінця з організаційної точки зору. Врешті було досягнути згоди із «Закарпатобленерго». Не було ніяких погроз, шантажу з боку обладміністрації. І ця правда появляється в судовому засіданні. Хоча, виявляючи абсолютно обвинувальний ухил, орган досудового слідства намагався і намагається представити все так, що особисто Іван Різак мав у цьому якийсь корисливий інтерес, його намагаються змалювати якимось демоном, який постійно комусь погрожував, що всі настільки бояться його, що не можуть йому відмовити. Але ж погрози погрозам різниця. Іван Михайлович мені особисто розповідав і про це розповідав і Чомоляк , коли постало завдання газифікації Великоберезнянського району, то він особисто (він – зварювальник, закінчив ПТУ) казав, якщо не закінчать роботи у встановлений строк (оскільки справа торкається інтересів і блага багатьох людей), то він «заварить» їх у ці труби. Так тепер що, треба порушувати проти нього кримінальну справу про замах на вбивство? В армії старшина, навчаючи бійців, ніби погрожує вступити в сексуальні відносини з їх мамами у випадку невиконання тих завдань, які він ставить. Так що, виходить, треба порушувати кримінальну справу за замах на зґвалтування?.. Це абсолютно ідіотська логіка. Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!» – Тепер уже всім відомо, що обвинувачення будуються головне на показах двох свідків – Олега Іщенка та Володимира Пауля. Як ви оцінюєте їх? В. МОКАНУ: Допитаний в суді Олег Іщенко дуже плутався у своїх показаннях, що, з моєї точки зору, є яскравим свідченням їх неправдивості. Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!».У мене особисто навіть виникла підозра, чи не хворіє він на якісь хвороби пам’яті. Нічого не пам’ятає абсолютно. Спочатку він звернувся за захистом своїх інтересів 16 травня о 10 годині. Є відповідний протокол заяви. Він категорично стверджує, що перший раз ( і він це добре пам’ятає) йому по телефону І. Різак подзвонив і погрожував тоді, коли він перебував у готелі «Закарпаття» на святкуванні виходу команди ФК «Закарпаття» у вищу лігу. Через 20 хвилин він уже змінює свої показання і стверджує, що це було вже у квітні і в цей час він був вдома. У всіх цих заявах, в його показаннях червоною ниткою проходить те, що він постійно питає в Різака « За що ж я вам гроші маю дати? Дайте мені відповідь?» І, як він стверджує, відповіді нема. Мовляв, погрожує, але не відповідає. У поясненні він стверджує, що двічі давав хабара, один раз 32 тисячі, другий –10 тисяч. І в тих показаннях він стверджує, що після того, як заніс другий раз гроші, спитав його, за що в мене гроші вимагаєте? А він, як і попереднього разу, нічого не відповів. З моєї точки зору, орган досудового слідства, слідчий, зрозумів, що допит йде не в потрібному йому напрямку, ( бо для притягнення до кримінальної відповідальності за дачу хабара треба, щоб ці гроші , або ці послуги, або матеріальні блага давалися за виконання або невиконання службових обов’язків, тобто тих функцій і повноважень, які входять у службові обв’язки або з використанням влади може реалізувати особа, яка дає хабар). Але тут сам так званий потерпілий не може сказати, за що ж від нього вимагали гроші. За виконання чи невиконання. Зрозумівши це на черговому допиті, якщо я не помиляюся 20 травня, вже сам слідчий кидає в його уста (це моя особиста думка), за що ж він, так званий потерпілий, дає гроші. Тоді Іщенко вже каже «Я йому давав гроші за те, щоб він мене залишив на посаді, і щоб він сприяв розвитку підприємства, щоб сприяв появі нових робочих місць на Батівському КХП…» і ще одна фраза, я зараз не пригадую. Я запитав Іщенка в судовому засіданні: « Скажіть, конкретно за які дії, які входили в коло службових обов’язків або з використанням влади міг вчинити І. Різак, за які дії, що він не вчинив, ви давали йому гроші?». Іщенко довго-довго думав і врешті-решт дійшов висновку, що за те, щоб він його залишив на роботі. Запитали Іщенка, яка його щомісячна зарплата? Вийшло, що 200 доларів. Провівши певні математичні підрахунки виходить картина, що пан Іщенко настільки дорожив своєю роботою, на якій йому щомісяця платили 200 доларів, що вирішив дати 42 тисячі доларів, аби зберегти цю посаду! Виходить, що йому, щоб повернути собі ті 42 тисяч, треба працювати на тій посаді понад 20 років! І я його запитав, якими мотивами , які б ґрунтувалися на здоровому глузді, він керувався , даючи таку величезну суму, щоб зберегти щомісячну зарплату 200 доларів? У всіх злочинах, коли даються хабарі, вони даються для того, щоби або отримати більше благо, або зберегти благо, яке людина має. У цьому випадку все це є алогічним і не ґрунтується на здоровому глузді. Людина дає величезну суму грошей, залізає в борги, докладає зусилля, щоб подолати перешкоди лише для того, щоб зберегти собі таку мізерну зарплату порівняно із сумою хабара, який вона дає. В цьому плані обґрунтованих, змістовних відповідей ми не отримали. Отже, з моєї точки зору, ця суперечливість як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні свідчить про неправдивість його показань. Це моя особиста думка. Яку оцінку дасть суд, ми побачимо у майбутньому. Ці люди змушені були дати показання проти Івана Різака З формальної точки зору показання Пауля добуті у передбаченому законом порядку. Якщо було б не так, ми могли б ставити питання, щоб його показання не приймалися в якості доказів. Завдання захисту – довести в суді, що вірити показанням Пауля – все одно, що вірити показанням особи, голова якої знаходить під гільйотиною, або на шиї якої натягнутий зашморг. Паульо спочатку відмовився давати показання. Його затримали, арештували. І ми йому ставили запитання, чому ж він одразу, якщо знав всю правду, не сказав, що не винен і хоче сприяти слідству і дає такі-от показання на Різака. Але Паульо був дуже сильно, якщо так можна висловитися, переламаний органом досудового слідства. Він починає давати показання після того, як був доставлений у Львівський слідчий ізолятор. Там на нього був організований тиск, про який він сам розповідає. Розповідає, що два агенти йому погрожували, що була організована дорожньо-транспортна пригода проти його дружини. Він вважає, що до нього були застосовані якісь невідомі методи отруєння. З ним так зуміли попрацювати, що його переконали, що все це йде або прямо від Різака, або йде від тих сил, які його підтримують. Хоча це алогічно, оскільки, коли він мовчав, це задовольняло, тому не треба було жодних додаткових дій. Що зробили відносно Пауля? Паульо було пред’явлено близько 40 статей кримінального кодексу: і тероризм, і убивство і що завгодно. У пресі тоді писали, який він страшний злочинець. Алькапоне пролітає мимо нього. Мабуть в історії України таку кількість і таких страшних злочинів ніхто не вчиняв. Це також було фактором , який переламав його психіку. Коли всі ці матеріали дійшли до Апеляційного суду Закарпатської області ( суд, правда, не сказав прямо, що все це ахінея), суддя, який писав ухвалу, грамотною юридичною мовою відправив це на дослідування. І після цього із цих статей до суду майже нічого не дійшло. Ми дамо оцінку і обов’язково розглянемо в судовому засіданні події, які відбулися на стадіоні «Авангард» і пролунали на всю Україну. Навіть на Майдані з уст тодішнього кандидата у президенти Ющенка прозвучало, що в Закарпатті організований Беслан, а внаслідок героїчних дій працівників міліції було зірвано напад на школу ( на яку – невідомо) Тоді ж по всім телеканалам показували стадіон «Авангард», автомати і так далі. На сьогоднішній день прийняте рішення по цим подіям. Пан Данча ( слідчий – «Світогляд») виніс рішення, що немає складу злочину в діях жодної особи, яка була на стадіоні «Авангард». Тобто, не було Беслану. Але якщо немає складу злочину в діях тих осіб, тоді є склад як мінімум дисциплінарного порушення в діях тих міліціонерів, які затримували людей. Але ті, які затримували, сьогодні отримали високі звання і високі посади. Отже, внаслідок всього цього і було отримано необхідні показання. Якщо у процентному відношенні подивитися по епізодах , які показання превалюють, то це показання свідків, які самі були обвинувачені або щодо яких перший раз постало питання про притягнення до кримінальної відповідальності. Так же й Іщенка затримали по стадіону і намалювали йому перспективу, мовляв, дивися, або – або… Тому завдання захисту полягає в тому, щоб показати, образно кажучи, всім: «Не вірте Паульо, не вірте Іщенку. Тому що ці люди змушені були дати такі показання, оскільки самі притягалися до кримінальної відповідальності». А доказом того, що саме таким шляхом їх змусили дати такі неправдиві показання є факти. Паульо пред’явлено обвинувачення , образно кажучи, пів – Кодексу кримінального, ламають його і коли він уже згоден давати показання, які потрібно, обвинувачення знімають… Паульо появляється там , де слідство бачить, що все розвалюється Хоча Паульо, як носій інформації, майже нульовий, або мінус нульовий. Чому? Всі його показання є похідними від Іщенка. Крім показань Іщенка, про те, що він давав хабар, немає ніяких показань. Паульо появляється там , де слідство бачить, що все розвалюється і треба підпорку. Останній протокол допиту Іщенка, якщо я не помиляюся, 2 липня, він повністю перекидує весь текст з комп’ютера на новий допит і додає ще одну фразу: «А ще я згадав, не пам’ятаю яка дата, число, Різак зайшов і матом почав на всіх кричати, що Іщенко, я тебе знищу, якщо не даш гроші!». Виходить, що Різак був дуже наївний... Якщо вже до абсурду доводити цю «логічність», то Різаку залишилося хіба що зібрати представників засобів масової інформації і заявити : « Ей, Іщенко, не даш гроші, розірву!». Іван Різак каже в судовому засіданні, що, ну не настільки він дурний, щоб якби й хотів брати в когось гроші, то збирав би 30 чоловік, а не прийшов би безпосередньо до тої людини. Іщенко назвав вреті-решт осіб, які нібито крім Пауля там були. Він назвав прізвища двох тренерів. Ми будемо ставити питання про їх допит. Я знаю, що ці люди скажуть, що цю подію не пам’ятають. І тоді в нас залишається як докази по справі суперечливі абсолютно показання Іщенка і виключно похідні показання , які ґрунтуються на показаннях Іщенка. Я не виключаю, що Паульо, якщо треба буде, може згадати ще декілька випадків. Але від того, що він згадає десять разів, покази не стають більш переконливими. Хочу наголосити, що свідок Литвиненко, який теж допитувався в якості свідка як особа, яка, на погляд органу досудового слідства мала підтверджувати, підсилювати показання Іщенка , в суді цього не зробив. Він дав абсолютно чесні показання, зазначивши, що завж
16 листопада 2006 року Василь МОКАНУ: «МИ НЕ ОБИРАЛИ ШЛЯХ ЗАХИСТУ ЧЕРЕЗ НАПАД» В Івано-франківському апеляційному суді у понеділок відбулося чергове слухання по справі екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. У середу кореспондент «Світогляду» зустрівся із адвокатом Івана Різака Василем Мокану і попросив прокоментувати хід судового розслідування. В. МОКАНУ: Судове слідство, на моє переконання, ведеться об’єктивно, прискіпливо, з дотриманням усіх вимог закону. Абсолютна більшість осіб, які були допитані в якості свідків, дають правдиві показання. Приємно, що люди не бояться казати правду. По епізоду обвинувачення у зловживанні службовими обов’язками, пов’язаними з користуванням телефонів, був допитаний свідок Чомоляк, який своїми правдивими свідченнями показав, що ця мережа була створена саме з метою надання можливості оперативно реагувати у разі виникнення надзвичайних ситуацій, паводків тощо, за короткий проміжок часу піднімати до дії служби, які мають ці питання вирішувати. І тому було прийняте рішення організувати корпоративну мережу мобільних телефонів. І досвід показав, що це найбільш ефективний спосіб для реалізації цих завдань. І це питання виносилося на засідання сесії обласної ради, але воно не було доведене до кінця з організаційної точки зору. Врешті було досягнути згоди із «Закарпатобленерго». Не було ніяких погроз, шантажу з боку обладміністрації. І ця правда появляється в судовому засіданні. Хоча, виявляючи абсолютно обвинувальний ухил, орган досудового слідства намагався і намагається представити все так, що особисто Іван Різак мав у цьому якийсь корисливий інтерес, його намагаються змалювати якимось демоном, який постійно комусь погрожував, що всі настільки бояться його, що не можуть йому відмовити. Але ж погрози погрозам різниця. Іван Михайлович мені особисто розповідав і про це розповідав і Чомоляк , коли постало завдання газифікації Великоберезнянського району, то він особисто (він – зварювальник, закінчив ПТУ) казав, якщо не закінчать роботи у встановлений строк (оскільки справа торкається інтересів і блага багатьох людей), то він «заварить» їх у ці труби. Так тепер що, треба порушувати проти нього кримінальну справу про замах на вбивство? В армії старшина, навчаючи бійців, ніби погрожує вступити в сексуальні відносини з їх мамами у випадку невиконання тих завдань, які він ставить. Так що, виходить, треба порушувати кримінальну справу за замах на зґвалтування?.. Це абсолютно ідіотська логіка. Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!» – Тепер уже всім відомо, що обвинувачення будуються головне на показах двох свідків – Олега Іщенка та Володимира Пауля. Як ви оцінюєте їх? В. МОКАНУ: Допитаний в суді Олег Іщенко дуже плутався у своїх показаннях, що, з моєї точки зору, є яскравим свідченням їх неправдивості. Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!».У мене особисто навіть виникла підозра, чи не хворіє він на якісь хвороби пам’яті. Нічого не пам’ятає абсолютно. Спочатку він звернувся за захистом своїх інтересів 16 травня о 10 годині. Є відповідний протокол заяви. Він категорично стверджує, що перший раз ( і він це добре пам’ятає) йому по телефону І. Різак подзвонив і погрожував тоді, коли він перебував у готелі «Закарпаття» на святкуванні виходу команди ФК «Закарпаття» у вищу лігу. Через 20 хвилин він уже змінює свої показання і стверджує, що це було вже у квітні і в цей час він був вдома. У всіх цих заявах, в його показаннях червоною ниткою проходить те, що він постійно питає в Різака « За що ж я вам гроші маю дати? Дайте мені відповідь?» І, як він стверджує, відповіді нема. Мовляв, погрожує, але не відповідає. У поясненні він стверджує, що двічі давав хабара, один раз 32 тисячі, другий –10 тисяч. І в тих показаннях він стверджує, що після того, як заніс другий раз гроші, спитав його, за що в мене гроші вимагаєте? А він, як і попереднього разу, нічого не відповів. З моєї точки зору, орган досудового слідства, слідчий, зрозумів, що допит йде не в потрібному йому напрямку, ( бо для притягнення до кримінальної відповідальності за дачу хабара треба, щоб ці гроші , або ці послуги, або матеріальні блага давалися за виконання або невиконання службових обов’язків, тобто тих функцій і повноважень, які входять у службові обв’язки або з використанням влади може реалізувати особа, яка дає хабар). Але тут сам так званий потерпілий не може сказати, за що ж від нього вимагали гроші. За виконання чи невиконання. Зрозумівши це на черговому допиті, якщо я не помиляюся 20 травня, вже сам слідчий кидає в його уста (це моя особиста думка), за що ж він, так званий потерпілий, дає гроші. Тоді Іщенко вже каже «Я йому давав гроші за те, щоб він мене залишив на посаді, і щоб він сприяв розвитку підприємства, щоб сприяв появі нових робочих місць на Батівському КХП…» і ще одна фраза, я зараз не пригадую. Я запитав Іщенка в судовому засіданні: « Скажіть, конкретно за які дії, які входили в коло службових обов’язків або з використанням влади міг вчинити І. Різак, за які дії, що він не вчинив, ви давали йому гроші?». Іщенко довго-довго думав і врешті-решт дійшов висновку, що за те, щоб він його залишив на роботі. Запитали Іщенка, яка його щомісячна зарплата? Вийшло, що 200 доларів. Провівши певні математичні підрахунки виходить картина, що пан Іщенко настільки дорожив своєю роботою, на якій йому щомісяця платили 200 доларів, що вирішив дати 42 тисячі доларів, аби зберегти цю посаду! Виходить, що йому, щоб повернути собі ті 42 тисяч, треба працювати на тій посаді понад 20 років! І я його запитав, якими мотивами , які б ґрунтувалися на здоровому глузді, він керувався , даючи таку величезну суму, щоб зберегти щомісячну зарплату 200 доларів? У всіх злочинах, коли даються хабарі, вони даються для того, щоби або отримати більше благо, або зберегти благо, яке людина має. У цьому випадку все це є алогічним і не ґрунтується на здоровому глузді. Людина дає величезну суму грошей, залізає в борги, докладає зусилля, щоб подолати перешкоди лише для того, щоб зберегти собі таку мізерну зарплату порівняно із сумою хабара, який вона дає. В цьому плані обґрунтованих, змістовних відповідей ми не отримали. Отже, з моєї точки зору, ця суперечливість як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні свідчить про неправдивість його показань. Це моя особиста думка. Яку оцінку дасть суд, ми побачимо у майбутньому. Ці люди змушені були дати показання проти Івана Різака З формальної точки зору показання Пауля добуті у передбаченому законом порядку. Якщо було б не так, ми могли б ставити питання, щоб його показання не приймалися в якості доказів. Завдання захисту – довести в суді, що вірити показанням Пауля – все одно, що вірити показанням особи, голова якої знаходить під гільйотиною, або на шиї якої натягнутий зашморг. Паульо спочатку відмовився давати показання. Його затримали, арештували. І ми йому ставили запитання, чому ж він одразу, якщо знав всю правду, не сказав, що не винен і хоче сприяти слідству і дає такі-от показання на Різака. Але Паульо був дуже сильно, якщо так можна висловитися, переламаний органом досудового слідства. Він починає давати показання після того, як був доставлений у Львівський слідчий ізолятор. Там на нього був організований тиск, про який він сам розповідає. Розповідає, що два агенти йому погрожували, що була організована дорожньо-транспортна пригода проти його дружини. Він вважає, що до нього були застосовані якісь невідомі методи отруєння. З ним так зуміли попрацювати, що його переконали, що все це йде або прямо від Різака, або йде від тих сил, які його підтримують. Хоча це алогічно, оскільки, коли він мовчав, це задовольняло, тому не треба було жодних додаткових дій. Що зробили відносно Пауля? Паульо було пред’явлено близько 40 статей кримінального кодексу: і тероризм, і убивство і що завгодно. У пресі тоді писали, який він страшний злочинець. Алькапоне пролітає мимо нього. Мабуть в історії України таку кількість і таких страшних злочинів ніхто не вчиняв. Це також було фактором , який переламав його психіку. Коли всі ці матеріали дійшли до Апеляційного суду Закарпатської області ( суд, правда, не сказав прямо, що все це ахінея), суддя, який писав ухвалу, грамотною юридичною мовою відправив це на дослідування. І після цього із цих статей до суду майже нічого не дійшло. Ми дамо оцінку і обов’язково розглянемо в судовому засіданні події, які відбулися на стадіоні «Авангард» і пролунали на всю Україну. Навіть на Майдані з уст тодішнього кандидата у президенти Ющенка прозвучало, що в Закарпатті організований Беслан, а внаслідок героїчних дій працівників міліції було зірвано напад на школу ( на яку – невідомо) Тоді ж по всім телеканалам показували стадіон «Авангард», автомати і так далі. На сьогоднішній день прийняте рішення по цим подіям. Пан Данча ( слідчий – «Світогляд») виніс рішення, що немає складу злочину в діях жодної особи, яка була на стадіоні «Авангард». Тобто, не було Беслану. Але якщо немає складу злочину в діях тих осіб, тоді є склад як мінімум дисциплінарного порушення в діях тих міліціонерів, які затримували людей. Але ті, які затримували, сьогодні отримали високі звання і високі посади. Отже, внаслідок всього цього і було отримано необхідні показання. Якщо у процентному відношенні подивитися по епізодах , які показання превалюють, то це показання свідків, які самі були обвинувачені або щодо яких перший раз постало питання про притягнення до кримінальної відповідальності. Так же й Іщенка затримали по стадіону і намалювали йому перспективу, мовляв, дивися, або – або… Тому завдання захисту полягає в тому, щоб показати, образно кажучи, всім: «Не вірте Паульо, не вірте Іщенку. Тому що ці люди змушені були дати такі показання, оскільки самі притягалися до кримінальної відповідальності». А доказом того, що саме таким шляхом їх змусили дати такі неправдиві показання є факти. Паульо пред’явлено обвинувачення , образно кажучи, пів – Кодексу кримінального, ламають його і коли він уже згоден давати показання, які потрібно, обвинувачення знімають… Паульо появляється там , де слідство бачить, що все розвалюється Хоча Паульо, як носій інформації, майже нульовий, або мінус нульовий. Чому? Всі його показання є похідними від Іщенка. Крім показань Іщенка, про те, що він давав хабар, немає ніяких показань. Паульо появляється там , де слідство бачить, що все розвалюється і треба підпорку. Останній протокол допиту Іщенка, якщо я не помиляюся, 2 липня, він повністю перекидує весь текст з комп’ютера на новий допит і додає ще одну фразу: «А ще я згадав, не пам’ятаю яка дата, число, Різак зайшов і матом почав на всіх кричати, що Іщенко, я тебе знищу, якщо не даш гроші!». Виходить, що Різак був дуже наївний... Якщо вже до абсурду доводити цю «логічність», то Різаку залишилося хіба що зібрати представників засобів масової інформації і заявити : « Ей, Іщенко, не даш гроші, розірву!». Іван Різак каже в судовому засіданні, що, ну не настільки він дурний, щоб якби й хотів брати в когось гроші, то збирав би 30 чоловік, а не прийшов би безпосередньо до тої людини. Іщенко назвав вреті-решт осіб, які нібито крім Пауля там були. Він назвав прізвища двох тренерів. Ми будемо ставити питання про їх допит. Я знаю, що ці люди скажуть, що цю подію не пам’ятають. І тоді в нас залишається як докази по справі суперечливі абсолютно показання Іщенка і виключно похідні показання , які ґрунтуються на показаннях Іщенка. Я не виключаю, що Паульо, якщо треба буде, може згадати ще декілька випадків. Але від того, що він згадає десять разів, покази не стають більш переконливими. Хочу наголосити, що свідок Литвиненко, який теж допитувався в якості свідка як особа, яка, на погляд органу досудового слідства мала підтверджувати, підсилювати показання Іщенка , в суді цього не зробив. Він дав абсолютно чесні показання, зазначивши, що завжди вважав і вважає Івана Різака порядною людиною. Хоча орган досудового слідства намагався попередні показання Литвиненка трактувати по-своєму. Не хоче зявлятися на суд професура УжНУ – Деякі свідки під різними приводами не хочуть зявлятися в суд, хоча під час досудового слідства давали активно показання. В. МОКАНУ: Вперто не хоче з’являтися на суд професура УжНУ, поважний професорсько-викладацький склад. Лише шле листи і телеграми. Але не можуть з’явитися , на мою думку, з надуманих причин. Ми, захисники, вимагаємо, щоб до них був застосований привід, щоб вони були допитані, оскільки згідно з Європейською конвенцією особа? щодо якої свідки дають показання, має право на їх допит. Це право входить в коло прав на захист. І тим більше, що допит цих свідків був проведений з явним обвинувальним ухилом. Хоча жодної інформації, яка би була потрібна для того, щоб довести наявність такого злочину (доведення до самогубства) немає. Ніхто не називає якісь факти, які б підтвердили, скажімо, причетність І. Різака до проведення будь-яких перевірок в УжНУ. Вони так, зі стелі, твердять, що там були проведені якісь перевірки і вони вважають, що причетний до них Різак. Бо в нього, мовляв, погані відносини були з ректором Сливкою. Наявність поганих чи добрих відносин не є складом злочину. Дехто з них каже, що от були брудні публікації…Тож захист хоче їх запитати, чи читали вони особисто ці публікації. Якщо так, то тоді нехай покажуть конкретні речення, фрази, абзаци, які, на їх думку, містять неправду, образу Сливки, або їх особисто, або інших викладачів, або глумління, або фрази, які принижують в іншій формі. А сама по собі критика… Це право громадян і засобів масової інформації. Всі статті не містять жодних образ. Якщо ж неправдива критика, то особи, яких критикують, мають повне право в передбаченому законом порядку звернутись до суду і захистити свої права. Але цього не було зроблено. Захист хоче їх запитати, чи відомі їм фактичні дані, чи можуть вони їх назвати суду, дані, які підтверджують причетність І. Різака як до публікацій, так і до проведення будь-яких перевірок в УжНУ. Ми просимо шановних науковців через ЗМІ виконати цю вимогу, прийти в суд і дати свідчення. Михайло Тємнов (головний редактор газети «Правозахист» – авт.), якому орган досудового слідства відмовив у проведенні очної ставки з І. Різаком (наше клопотання було відхилено) також був допитаний. Ще на досудовому слідстві ми заявили пану слідчому Данчі Михайлу Михайловичу: «Проведіть очну ставку між Тємновим і Різаком». Адже обвинувальний висновок з того й починається, що у квітні 2004 року на площу Народну, 4 у свій кабінет Різак викликав Тємнова і дав йому вказівку висвітлювати негативно роботу ректора Сливки і очолюваного ним закладу з метою систематичного приниження його гідності, честі і достоїнства. І от Тємнов був допитаний і чітко відповів: « Ні, не викликав, не давав ніяких вказівок в будь-якій формі, будь-яким чином». Друге питання було, чи причетний І. Різак до публікацій у «Правозахисті». Відповідь була : «Ні, не причетний». Чітко і зрозуміло. Фактично захист відбивається. По всіх напрямках Як ви розцінюєте те, що в суд не зявляється дружина покійного ректора Сливки? В. МОКАНУ: Ми, захисники, та й Іван Михайлович Різак особисто, не обрали шлях захисту, скажемо так, через напад. Тобто, ми обрали шлях захисту – довести суду, що все, в чому його обвинувачує орган досудового слідства, не мало місце. Не мало місце переслідування, не було тиску, не містять нічого образливого , принизливого статті, Різак не причетний до жодної перевірки. Фактично захист, як кажуть, відбивається. По всіх напрямках. І стверджує, що не було події і нема доказів цієї події. Адже є ще інший шлях, який можна обрати. От маєте питання, що слідство не дослідило інші версії загибелі Сливки, не дослідило, які реальні відносини були між допитаними і ректором, оскільки обвинувальний ухил був яскраво виражений в органів досудового слідства. В даному випадку, оскільки справа розглядається про доведення до самогубства, не можна застосовувати латинське прислів’я « Про мертвих або добре, або нічого».Якщо ми вже детально досліджуємо цю обставину, то орган досудового слідства мав би дослідити і допитати як людей, які характеризують Сливку з позитивного боку, так і тих, хто характеризує його з негативного. І це був би баланс. Іван Михайлович був категорично проти цього. Але слідство мало дослідити ще й інші версії. Скажемо так, версію вбивства. Детально, прискіпливо, всіх допитати. Осіб, які там були. Коли приїхала швидка допомога, скільки разів. Чому Сливка був доставлений швидкою в обласну лікарню, а не в міську… Тобто, є дуже багато питань, які з точки зору захисту залишилися невирішеними. Я вважаю, що не було досліджено дуже детально версію вбивства. Не була досліджена настільки переконливо, наскільки це потрібно і не викликало ніяких сумнівів. Ну, не було і не було. Ми по цьому шляху і не йшли. Ми не ставимо питання, хоча моя колега Ірина Борисівна Піх детально дослідила матеріали і написала слідчому клопотання, які слідчі дії треба би ще провести, щоб перевірити й інші версії… А щодо того, що дружина Сливки не хоче зявлятися… Це її право як потерпілої. Оскільки, на відміну від свідка, давати показання – це право потерпілої і брати участь у судовому засіданні – це теж її право. Для нас, для захисту, бажано було б , щоб вона була присутня, щоб ми її могли допитати. Але якщо вона вирішила інакше, то це її право. Розмовляв Павло Пасічний. 16.11. 06. 20 грудня 2006 року В Апеляційному суді Івано-Франківської області відбулося чергове слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. На початку судового засідання Іван Різак звернувся до суду з трьома клопотаннями про приєднання до справи висновків Генпрокуратури щодо обґрунтування законності порушення кримінальної справи проти нього (мова йде про затримання 11 лютого 2005 року, коли Генпрокуратура визнала постанову про затримання Івана Різака незаконною, а сам екс-губернатор переніс інфаркт) , а також ксерокопій публікацій з газети «2000» та оригіналу газети «Освіта», в яких йшлося про можливу причетність дружини покійного ректора УжНУ до смерті чоловіка та викликати як свідків і допитати «політичних замовників» кримінальної справи , зокрема, Віктора Балогу, мера Мукачева Василя Петьовку та нинішнього голову Закарпатської ОДА Олега Гаваші. Прокурори просили суд не підтримувати ці клопотання. Мовляв «у них нема необхідності». Натомість захист знову наголосив на політичному підґрунті цієї справи. Суд задовольнив клопотання Івана Різака та його адвокатів частково. Зокрема, задоволено клопотання про приєднання до справи висновків Генпрокуратури щодо обґрунтування законності порушення кримінальної справи а також ксерокопій публікацій з газети «2000» та оригіналу газети «Освіта». Клопотання про виклик свідків В. Балоги, В. Петьовки та О. Гаваші суд чомусь відхилив. Потім суд перейшов до допиту свідків щодо проведення перевірок в університеті та публікацій у пресі щодо фінансово-господарської діяльності вузу. Допитані в суді головний бухгалтер УжНУ Марія Боднар та представники КРУ в Закарпатській області , як і раніше представники Ужгородської міської ДПІ та ДПА в Закарпатській області, чітко заявили суду, що до організації проведення будь-яких перевірок в УжНУ Іван Різак не причетний. http://www.kv.com.ua/archive/4904/political/4942.html Процес знищення Івана Різака триває незважаючи на новорічно-різдвяні свята. А для розправи над його членами команди правоохоронні органи Закарпаття шукають «свідків» за допомогою тортур За гучним процесом екс – губернатора Івана Різака в Івано-Франківському Апеляційному суді якось в тіні залишаються кримінальні судові переслідування людей, які працювали на різних посадах в області під час його керівництва. Таким залишається судовий процес над першим заступником начальника УМВСУ в Закарпатській області Русином Віктором Павловичем. Останнє засідання принесло справжню сенсацію і зламало всі плани прокуратури - представник обвинувачення на суді п. Дьоміна так розхвилювалася після показів одного зі свідків, що зразу почала пити багато води і просити суддю зробити перерву в засіданні на невизначений час. Що такого сказав цей свідок? А озвучив він лише те, про що на Закарпатті говорили постійно, але не в голос. Про той правовий «безпредел», що роблять правоохоронці в області. Багато з людей задаються питаннями: куди дивиться центральна влада? Так от свідок П., який на досудовому слідстві стверджував, що Русин В.П. змушував його чинити протиправні дії заявив, що ніколи Русина В.П. в очі не бачив, а давати свідчення його заставили працівники міліції. При цьому його неодноразово публічно принижували, а також вивозили за межі міста, били його до нестями, натягали на голову мішок.. Кореспондент svitohlyad.info зв’язався з Мокану В.Д., який представляє інтереси в судах Різака І.М. і Русина В.П., і попросив прокоментувати останні засідання в Івано-Франківську і Ужгороді. Василю Дмитровичу! Який епізод розглядав суд на черговому засіданні? Що нового у показаннях свідків? Розглядався епізод за обвинуваченням І.М.Різака у доведенні до самогубства Сливки В.Ю. Показання давали свідки Лавкай І.Ю., Полюжин М.М. і Наріжний В.Й. Перші двоє показали суду, що їм невідомі будь-які факти, які би підтверджували переслідування І.М. Різаком колишнього ректора УжНУ, або організацію Різаком І.М. перевірок в УжНУ, одним словом зазначені особи дали правдиві показання, які грунтуються на їх совісті і підтверджують надуманість обвинувачення Різака І.М. по цьому епізоду. Свідок Наріжний В.Й. показав, що не існує загальнодержавного нормативного акту, який регулює порядок видачі посвідчень радникам голів ОДА на громадських засадах. Взагалі, ця історія з видачею посвідчень радникам на громадських засадах не вартує “ виїденого яйця” і за “ вуха притягнута”, чи “підтягнута” до рівня кримінального вчинку, оскільки абсолютно ніяким громадським, державним або іншим інтересам, інтересам фізичних чи юридичних осіб не спричинено жодної шкоди. Але виконували замовлення і збирали все, що могли. –Як Ви оцінюєте покази експертів? Чим зумовлене рішення суді змусити залишити підсудного судову залу? Рішення судді зумовлено емоційною поведінкою Івана Михайловича. Мені вона є зрозумілою, оскільки дуже тяжко стримуватись, коли від видуманої брехні людина була позбавлена волі, вибита з ритму життя, спаплюжена та принижена. Наскільки мені відомо, судово-психіатрична експертиза, на основі якої будувалися звинувачення І. Різака у доведенні до самогубства ректора УжНУ і його арешт, нині навіть експертами трактується неоднозначно. Вона не місить категоричних висновків. Чому ж тоді органи досудового слідства вирішили трактувати її так, як їм це вигідно? Майже всі висновки цієї експертизи носять характер припущення. Але, щоб не бути голослівним, я приведу декілька цитат з самої експертизи. В мотивуючій частині експертизи експерти самі вказують, що:“Враховуючи недостатність інформації у наданих матеріалах справи, які б однозначно характеризували цілісність психологічного портрету особистості Сливки В.Ю. та його психічного стану в період скоєння ним самогубства, відповіді на ряд питань можуть бути дані не в повному обсязі, у вигляді клінічних версій, які базуються на наявності окремих клінічних ознак, виявлених під час експертного дослідження”. З матеріалів експертизи також вбачається, і це підтвердили допитані в судовому засіданні експерти, що висновки експертів в переважній частині обгрунтовуються показаннями допитаних по справі органом досудового слідства свідків. З двадцяти восьми свідків, лише четверо дали показання про те, що Сливка В.Ю. скаржився їм на утиски та переслідування з боку Різака І.М., зокрема – дружина померлого Сливки В.Ю., Сливка Н.В., його рідний брат Сливка І.Ю., близький товариш Дьордяй В.С. та завідувач кафедрою англійської філології Полюжин М.М. Останні в судовому засіданні повністю відмовились від цих показань, даних ними на досудовому слідстві. Як підтвердили в судовому засіданні експерти, свої висновки вони грунтували на показаннях свідків, які їм надав у розпорядження слідчий, і апріорі виходили з того, що показання цих свідків є правдивими. Експерти підтвердили, що висновки експертизи є похідними від наданих їм органом досудового слідства показань свідків. Одним словом, орган досудового слідства при допиті свідків нав’язував їм свою обвинувальну термінологію, а також показання, які вони в дійсності не давали.. Тому і не дивно, що ця експертиза дала бажаний для обвинувачення результат, який ними же, органом досудового слідства в був заздалегідь запланований і запрограмований. Зрозуміло, що якщо провести додаткову експертизу і надати експертам в розпорядження показання цих же свідків, які вони надали суду, то і висновки експертів будуть протилежними тим, які вони виклали в експертизі. Цитую далі з “мотивуючої частини” експертизи та висновків експертів: “ Лише у вигляді клінічної версії можна вважати, що Сливка В.Ю. протягом останніх місяців життя міг страждати на розлад адаптації з переважанням симптомів тривоги” Також у вигляді припущення експертами викладений висновок про те, що в момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. міг знаходитись в стані гострої афективної реакції на стрес, дослівно: “В момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. теоретично міг знаходитись в стані гострої реакції на стрес, яка могла виникнути за механізмом “ останньої краплі” ( ключового переживання) на фоні тривалої фруструючої ситуації та при наявності додаткового стресового фактору безпосередньо перед самогубством”. Таким чином з вищенаведеного видно, що наведені висновки експертів-психіатрів містять лише гіпотетичні припущення у вигляді клінічних версій, а не обгрунтовані доказовими даними висновки. В інтерв’ю нашому сайту Іван Різак висловив припущення, що політичні ляльководи, які ініціювали фабрикування кримінальних справ проти нього, можуть впливати і на суд. Ви допускаєте таке? Я юрист і зобов’язаний оперувати виключно фактами, доказами. На мій погляд судове слухання відбувається з повним дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального законодавства. Теоретично можна припускати будь-що, але я наголошую, що юрист може оперувати виключно фактами. – Наступне засідання суду відбудеться 16 січня. Це може бути остаточне засідання? Думаю, що ні. – Василю Дмитровичу! Ви захищаєте в суді інтереси також колишнього заступника начальника УМВС в Закарпатській області п. Русина по справі про Мукачівські вибори. Ця справа також не вартує і виїденого яйця, адже,як на мене, її фабрикували, аби приписати тому ж Різаку створення в області «організованого злочинного угрупування». Здається, ця справа також поступово розвалюється у суді. Чи правда, що цього тижня на судовому засіданні прозвучала з уст одного із свідків пана П. сенсаційна заява про те, що давати «потрібні свідчення» проти Русина він почав після того, як невідомі особи вивезли його в ліс , одягли на голову міх і фактично силою змусили зявитися у правоохоронні органи для дачі завідомо неправдивих показань. Так. Пан П. справді зробив таку заяву в суді.До того ж він наголосив, що ніколи з Русином раніше не зустрічався. – Тобто. І в цьому випадку ми можемо говорити про те, що для здобуття «потрібних замовних доказів» у нас можуть використовутися будь-які, навіть силові методи, випробувані в СССР в 30-роках ? –Виходить, що так. Цей коментар ми взяли в адвоката Мокану ще перед Новим роком. Зауважимо тільки, що, як свідчать очевидці, присутні минулого вівторка у залі суду, «емоційна поведінка» І. Різака, яка не супроводжувалася , до речі, жодним нецензурним словом, на суді була викликана неспроможністю одного із експертів правильно повторити назву ліків, які були приписані зав. Курсом психіатрії УжНУ Лавкаєм Сливці В.Ю. У нормальної людини «професіоналізм» таких експертів не може не викликати принаймні щирого здивування. Нагадаємо, що саме ця експертиза стала єдиною підставою для арешту і 4-місячного утримання Івана Різака в СІЗО у 2005 році. Ми надіялися, що ця перерва у судових засіданнях дасть можливість самому екс-губернатору, його сім»ї та родині зустріти новорічні та різдвяні свята в затишному сімейному колі. Та не так сталося як гадалося… Незважаючи на офіційні вихідні Свалявський районний суд призначив на 4 січня засідання, на яке запросив адвокатів Івана Різака. Ми, грішним ділом подумали, що закарпатська Феміда усвідомила свою помилку по відношенню до колишнього керівника області і спішить її виправити, незважаючи на відпочинок. Нагадаємо, що саме цей суд визнав винним Івана Різака заочно. Саме п.Жиганська Івана Михайловича винним в організації масових заворушень і перешкоджанні проведенню виборчої агітації на користь кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. Що з цього вийшло читаємо нижче . У цей день, тобто 4 січня 2007 року, відбулося судове засідання Свалявського районного суду Закарпатської області під головуванням судді Жиганської Наталії Михайлівни (голова суду) з приводу розгляду заяви адвоката Піх І.Б. на ім’я Генерального прокурора на вирок цього суду від 31.01.06р. Суд повідомив учасників процесу, що з Генеральної прокуратури надійшла заява адвоката Піх І.Б., в якій вона просить Генеральну прокуратуру порушити клопотання про перегляд вироку з підстав, передбачених ст..400-4 ч.2 КПК України. Ця заява адвоката була направлена до суду листом начальника відділу Генеральної прокуратури України для розгляду по суті в порядку, передбаченому ст..409 КПК України. Суд поставив на обговорення питання про можливість розгляду заяви адвоката в порядку ст..409 КПК України. Прокурор висловив думку, що такий розгляд є неможливим. Адвокат Піх зазначила, що заява на ім’я Генеральної прокуратури України є зрозумілою за змістом і визначеною за процесуальними підставами. Сьогоднішнє слухання цієї заяви Свалявським судом є несподіванкою для заявника. Але, в решті решт, не має жодного значення в якому процесуальному порядку будуть усунуті порушення процесуального закону, допущені судом при постановленні оскаржуваного вироку. Тому, це питання адвокат лишає на розсуд суду. Постанова суду: заява адвоката Піх, яка була подана в порядку ст..400-4 КПК України, не підлягає розгляду Свалявським районним судом в порядку ст..409 КПК України, тому суд постановив заяву адвоката Піх про перегляд вироку визнати такою, що не підлягає розгляду Свалявським районним судом в порядку ст..409 КПК України. Видати копію постанови суддя відмовилась, пояснивши, що адвокат Піх не є учасником процесу, постанова буде надіслана Генеральному прокурору. Ось що з цього приводу сказала адвокат Ірина Піх. Заява адвоката Піх І.Б. на ім’я Генерального прокурора України містила в собі прохання про необхідність порушення клопотання про перегляд вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.06р. в порядку виключного провадження (глава 32 КПК України). Цим вироком засуджені: Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І., Машіко І.І. за статтями 294 ч.1, 157 ч.2 КК України до п’яти років позбавлення волі із звільненням від покарання з випробуванням на три роки – кожний. Шляхом недотримання вимог кримінально-процесуального законодавства, зазначеним вироком порушені конституційні права Різака І.М., а саме, встановлено, що один із засуджених – Паульо В.Д. вчинив злочинні дії за вказівкою голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М. Різак І.М. учасником процесу не був, з цієї причини не був повідомлений про судові слухання. Тобто, суд навіть не вислухав людину, яку заочно визнав злочинцем. Отже, посилаючись на статті 400-4 ч.1 п.2, 400-9 ч.2 КПК України, які дозволяють перегляд судових рішень у разі наявності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, адвокат поставила питання про необхідність порушення Генеральним прокурором України клопотання про перегляд зазначеного вироку в порядку виключного провадження. Клопотання мало бути направлене до Верховного Суду України. Процесуальний закон дозволяв (за наявності непростих обґрунтувань) у даному випадку самостійне звернення особи, яка зазнала незаконних обмежень своїх прав, до Верховного Суду України з відповідним клопотанням. Але, зважаючи на суттєвість порушень прав особи, адвокатом був обраний шлях звернення до Генерального прокурора України, оскільки державою були спричинені зазначені порушення і саме державний правоохоронний орган (на переконання адвоката) мав ініціювати поновлення конституційних прав громадянина. Сподівання виявилися невиправданими – Генеральна прокуратура вчинила в спосіб, недосяжний для розуміння, а саме, супровідним листом направила заяву адвоката Піх І.Б. до суду, який постановив оскаржуваний вирок – Свалявського районного суду Закарпатської області. В супровідному листі зазначалось, що заява адвоката Піх І.Б. має бути розглянута в порядку ст..409 КПК України, яка регламентує порядок вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. Заява адвоката не містила відомостей, які б давали можливість розглянути її у вказаному порядку. Лист Генеральної прокуратури і, власне, заява адвоката були прийняті до розгляду суддею Жиганською Н.М., котра виносила вирок по першій інстанції. Слід зауважити, що питання, які виникають при виконанні вироку, власне, і повинні розглядатись тим же суддею. Проблема полягала в тому, що в запропонований Генеральною прокуратурою України спосіб вирішити питання, порушені заявою адвоката Піх – неможливо. Не існує процесуальної можливості внести постановою (а в такому порядку суд приймає лише постанови) уточнення у вирок, які б повернули Різаку І.М. статус невинуватої особи. Я не маю можливості коментувати дії Генеральної прокуратури України, оскільки не розумію їх зовсім. У мене виникла низка питань, на які не існує відповідей як з огляду на закон, так і на здоровий глузд: 1. В який спосіб суд мав відкрити провадження на підставі непроцесуального документу, яким, безумовно є супровідний лист. 2. Якщо в супровідному листі пропонується розглянути заяву адвоката, то як можна було листом змінити процесуальні підстави заявника? 3. Чому прокурор, який приймав участь у судовому засіданні 04.01.07р. схилився до думки, протилежної позиції Генеральної прокуратури України? Чому на стадії підготовки до судового засідання прокурором, який приймав участь у справі, не були усунуті перешкоди, які, на його думку не дозволяли суду розглянути звернення Генеральної прокуратури (адже очевидним є те, що адвокат І. Піх до Свалявського суду не зверталась). Звідки така неузгодженість у баченні одного і того ж питання (звісно, якщо вона не є штучно створеною)? Розумінню піддається лише те, що суддею в цій ситуації було прийнято єдино можливе рішення. Маючи на руках невизначене, непроцесуальне звернення Генеральної прокуратури України, незгоду прокурора – учасника процесу на розгляд поставленого питання, суддя не мала можливості діяти в інший спосіб. Наш коментар. Що не піддається здоровому глузду і юридичним поясненням називається просто російським словом «беспредел». Саме він триває в Закарпатті з лютого 2005 року по відношенню до екс-губернатора і його однодумців. Невже у когось у цій державі залишився ще сумнів, що справа проти Різака І.М. - замовна? До кого ще треба звертатися йому і членам його сім»ї за допомогою? Чи є вже такою незаангажованою до «справи Різака» позиція Генпрокуратури. Адже саме в Генпрокуратуру неодноразово звертався екс-губернатор Різак з одним проханням - витребувати справу із суду і дати належну юридичну оцінку. Слухання «справи Різака» в Івано-Франківському Апеляційному суді і його визнання злочинцем у Свалявському заочно показують, що всі епізоди проти нього так грубо сфабриковані, що не треба бути працівником Генпрокуратури з багаторічним стажем щоб це побачити: все видно як на долоні. Будемо чекати, коли нарешті належним чином відреагує й інститут Уповноваженого з справ людини Верховної Ради України. Єдиний до кого ще не звертався І.Різак у цій країні – це гарант Конституції, Президент України Віктор Ющенко. Але чи зможе бути і він об»єктивним у цій справі, якщо в Закарпатті всі знають, як активно підтримувала на виборах Президента України Віктора Януковича команда Івана Різака? І сам підсудний цього не приховує. Більший відсоток голосів як у Закарпатті (понад 40% за Януковича) сьогоднішній Прем»єр-міністр України набрав лише в південних і східних областях. І ні для кого не секрет, що команда Івана Різака страждає саме із-за останніх президентських виборів. У нас у Закарпатті про це говорять вголос і колишні синьо-білі, і помаранчеві. А самому екс-губернатору так поламали життя, що Новий 2006 і Новий 2007 він зустрічав у лікарні. Хто ж режисер цього дійства…? 16 січня 2007 Черговий провал у справі проти екс-губернатора Івана Різака У вівторок та середу апеляційний суд Івано-Франківської області продовжував слухання справи проти екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. Розглядався так званий «свалявський епізод».Забігаючи наперед зауважимо, що два дні слухань , показання свідків і одного так званого потерпілого ще раз яскраво підтвердили , що підґрунтям цієї справи є політичне замовлення. Не більше. Жоден з потерпілих так і не зміг висловити Івану Різаку жодних не те що звинувачень, ба навіть претензій. У вівторок свої покази суду давали міліціонери, які були присутні під час «свалявських подій» у місцевому готелі «Комфорт» у листопаді 2004 року. Жоден з міліціонерів не писав ніяких заяв про те, що вони можуть розглядатися як потерпілі. Однак представник прокуратури, який невідь-чому кваліфікував міліціонерів як потерпілих, намагався у будь-який спосіб представити їх суду як таких, що найбільше постраждали внаслідок інциденту у Сваляві. І коли свідки в погонах на суді щиро дивувалися, що вони прийшли на суд у статусі свідків , а не як потерпілі, представник обвинувачення , якого такі свідчення, очевидно, застали зненацька і відверто обурили, почав ставити їм запитання на кшталт «Що, вас і пальцем там не рушили?». Виявилося, що представники обвинувачення міліціонерів навіть не повідомили, що вони, на думку прокуратури, мають на суді виступати не як свідки, а як потерпілі…Але потерпілими міліціонери себе так і не визнали. Зі свідчень міліціонерів можна відтворити у загальних рисах події, які відбулися у листопаді 2004 року у Сваляві. Отже, згідно з їх свідченнями, в той час у готелі «Комфорт» поселилася велика група людей, серед яких були і представники інших держав. Зокрема, йшлося про громадянина пенсійного віку з Польщі. З метою профілактики нелегальної міграції ( а такі перевірки міліція проводить як мінімум щомісяця) і проводилася перевірка паспортного режиму в готелі «Комфорт». Як випливає зі свідчень, через який час до міліціонерів підійшов, за їх словами у суді, «кримінальний авторитет Камиш» із співробітниками фірми «Апекс». Вони буквально накинулися на міліціонерів, намагаючись з’ясувати,, що міліція робить у готелі. Один із співробітників «Алекса» прийшов із відеокамерою і представився журналістом «5 каналу». Суддя запитала свідків, хто насправді цей «кримінальний авторитет Камиш»? Міліціонери пояснили , що це –нардеп від «Нашої України» О. Кеменяш ( потім уточнили, що не від «Нашої України», а від БЮТ) .Саме він дав команду «оператору 5 каналу» знімати всі «події» в готелі. Разом із «групою людей» від «Алексу» на подвір’ї готелю невдовзі зібралася група «невідомих». Останні почали вимагати оператора і плівку, але той уже заховався в приміщенні готелю. Міліціонери, які чергували біля входу, на жаль, не бачили конкретно, що відбувалося між обидвома групами у приміщенні готелю, хто кого вдарив чи тягав за волосся. Однак, на думку свідків, толерантні і вивірені дії працівників міліції, а багато з них у Сваляві було без форми, врешті-решт заспокоїли обидві сторони і ніякого кровопролиття не сталося. Через хвилин 20-30 з готелю вийшли «цілі і неушкоджені» студенти, сіли в автобуси і їх у супроводі міліції відправили на територію фірми «Апекс». На прохання міліції написати заяви про побиття чи напад, студенти відповіли відмовою. Лише двоє студентів написали того дня пояснення. Зрештою, за свідченням міліціонерів, ніхто з них не бачив, щоб хтось когось бив. Так, чули , що у приміщенні готелю билося скло, але мордобою ніхто не бачив. Закінчилося все тим, що членів групи за рішенням керівництва фірми «Алекс», яке мабуть їх і запросило, посадили на поїзд і в супроводі міліціонерів, які були майже в кожному купе, їх доправили аж до Львова. Про які «масові заворушення» каже слідство – можна лише пофантазувати… Свідок-потерпілий, один із студентів, давав свідчення у середу. Щоправда, як виявилося, він того дня лише почав …знайомитися із справою. Він також підтвердив, що у листопаді 2004 року ніяких заяв ті студенти, які були в Сваляві і яких слідство заднім числом віднесло до потерпілих, не писали. Тобто, на той час ніяких заяв ні від міліціонерів, ні від студентів не було. Але вже у кримінальній справі такі заяви чомусь з’явилися. Звідки? Коли? Невідомо. Чи не є це черговим підтвердженням грубої фальсифікації і підтасовки? Методи якого року нагадують такі слідчі дії? Але справжньою сенсацією для учасників судового процесу в Івано-Франківську цього тижня стали свідчення… Віктора Балоги. Так-так, екс-губернатора, екс-міністра, а нині головного канцеляриста. Справа в тому, що ще не так давно суд на клопотання підсудного не захотів викликати Віктора Івановича для дачі пояснень в якості свідка. Як не як, поважна особа. При посаді. Аж тут виявляється, що Віктор Балога вже сам давав свідчення по свалявському епізоду. В цих свідченнях він безапеляційно вказав, що події у Сваляві у 2004 році були організовані «під керівництвом ОДА». Ось, власне, де собака і заритий. Для представників обвинувачення , очевидно, покази Такого(!) свідка стали чітким дороговказом і головними доказами «винуватості» І. Різака. А заяви, потерпілі і все, що ще треба і скільки завгодно, з’явиться вже потім. І начхати вони хотіли на законність, кримінально-процесуальні норми й елементарну людську порядність…Є замовлення – треба виконувати. Тим більше – не за красні очі. Браво, закарпатські «Катаньї»! Взагалі-то, якщо проаналізувати події осені 2004 року, то простежується якийсь дивний збіг обставин. Віктор Балога зявляється всюди, де нібито «керівництво ОДА» організовує якийсь «кримінал». То він зявляється з телекамерами в Мукачеві, то на ужгородському стадіоні «Авангард», де ловлять «злісних бандитів-терористів», то знову ж таки в Ужгороді його бачать під час масовок на Набережній, яка лише завдяки оперативному втручанню СБУ не перетворюється в побоїще, то він тут- як-тут у Сваляві… Мимоволі замислюєшся, а чи це простий збіг обставин? Чи все це не пояснюється простіше – бажанням організовувати самому провокації і виходити з них героєм, отримуючи неабиякі політичні дивіденди? Як воно й насправді сталося. Тепер, здається, ні в кого не виникає сумнівів, що такою провокацією були і події у Сваляві. Для цього і були спочатку звинувачені у бездіяльності працівники міліції. Для цього почергово зявлялися тут Кеменяш, його «хлопці», а потім і Балога зі «свитою». Адже, за свідченнями міліціонерів, вони діяли чітко згідно із Законом про міліцію. Тому й не сталося кровопролиття. Але їх звинуватили у бездіяльності. За свідченням одного з міліціонерів , у нього в той день у Сваляві була з собою навіть відеокамера. Але щоб не викликати агресію , він нею не скористався. До речі, єдиний, хто під час свалявських подій був із зброєю («Сайга»), був в. о. керівника «Алекса» пан Удворгелі, який після помаранчевої революції став голової Свалявської РДА. Суд, як на нашу думку, упродовж двох днів слухань «свалявських подій» отримав достатньо матеріалу, щоб пересвідчитися у масштабах фальсифікації чергового з епізодів кримінальної справи проти екс-губернатора І. Різака. Для сторонньої людини навіть дотична причетність колишнього керівника області до подій такого характеру викликає щире здивування, а вже намагання його звинуватити виглядає цілковитою дурістю. Зрозуміло, останнє слово буде за судом і забігати наперед чи тиснути на суд ніхто не збирається. Тим більше, що наступне засідання призначено аж на 31 січня. Але як влучно сказав щодо Івана Різака предстоятель Римсько-католицької церкви Антал Майнек, судіть його так, як самі хочете бути судимими перед Богом. P. S. У середу суд, нарешті, скасував І. Різаку як запобіжний захід підписку про невиїзд як незаконний, оскільки існує інший запобіжний захід – грошова застава.. 31 січня 2007 року Правовий нігілізм перетворює судовий процес у фарс Після двотижневої перерви в апеляційному суді Івано-Франківської області продовжується слухання кримінальної справи екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Ці слухання що далі, то більше підтверджують замовний і відверто сфальсифікований характер усього кримінально-судового дійства. Суд, який розглядав так званий свалявський епізод про нібито побиття 13 листопада 2004 року агітаторів за кандидата в Президенти України Віктора Ющенка, які на той час проживали у лісокомбінатівському готелі «Комфорт»., відхилив усі 5 клопотань підсудного та його захисту, зокрема вкотре не дав згоду заслухати у якості свідка Віктора Балогу. На початку судового засідання Іван Різак звернувся до суду з клопотанням про недовіру прокурору судового процесу Олександру Завадському, який, за його словами, причетний до організацій критичних публікацій у пресі проти покійного ректора Ужгородського університету Володимира Сливки. Водночас Різак заявив клопотання про притягнення до відповідальності свідків, львівських студентів, свідчення яких, за його словами, на досудовому і у судовому процесах «є різними». Іван Різак просив суд призначити судово-бухгалтерську експертизу щодо завданих збитків готелю «Комфорт», а також вкотре-заслухати у якості свідка Віктора Балогу, присутність якого у Сваляві 13 листопада підтвердив один із свідків. Суд відхилив усі клопотання підсудного через їх нібито «безпідставність» і ухвалив рішення про повну фіксацію судового процесу технічними засобами. Відтак суд почав слухати покази свідків. Як і слід було чекати, показання співробітників Свалявського райвідділу міліції та «потерпілих студентів» виявилися суперечливими. За словами міліціонерів, вони прибули в готель для перевірки паспортного режиму, після чого студенти спокійно виїхали з міста. "Студенти виходили з готелю організовано, у верхньому одязі, з речами, можливо і були якісь крики, але це були веселі крики",–згадав на суді старший оперуповноважений Свалявського райвідділу. Натомість студенти, показання яких зовсім не співпадали з їхніми ж на досудовому слідстві, говорили про нібито «бандитський наліт» невідомих на готель., побиття студентів тощо. Але справжньою сенсацією і чітким підтвердженням фальсифікації справи стало наступне.. Під час допиту свідка Валерія Пацкана Іван Різак поставив йому запитання, чи була проведена очна ставка між ними в ході проведення досудового слідства. Пацкан відповів, що не була проведена. Різак також сказав, що бачить цього свідка вперше. Але… Тут Різак пред’являє суду …копію протокола про проведення між ним і Пацканом очної ставки, оригінал якої знаходиться в матеріалах кримінальної справи!.. Суддя тут же оголошує перерву!.. І після цього ще хтось сумнівається у фабрикації кримінальної справи?.. 3 лютого 2007 року Чергового судового засідання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, яке відбулося у четвер в Івано-Франківську, представники мас-медіа чекали з нетерпінням. Багато хто сподівався побачити у судовій залі екс-міністра внутрішніх справ Ю. Луценка. Адже, хоч суд на минулому засіданні і не задовольнив клопотання Івана Різака про необхідність викликати Юрія Віталійовича в якості свідка, знаючи екс-міністра як любителя публічних виступів і людину, схильну до імпровізацій, багато хто із журналістів сподівався на його появу. Але , навіть незважаючи на те, що Луценко тепер у відпустці, у суді він несподівано для всіх так і не з’явився. Тому залишилося відкритим питанням, чи екс-міністр був просто неправильно інформований, коли роздавав гучні кримінальні епітети на адресу Івана Різака чи це могло бути одним із методів вибивання коштів від названих Луценком «злочинцями» людей, як це, до речі, припускає і нинішній міністр МВС Цушко. Не з’явився, на жаль, на суд і екс-генпрокурор України С. Піскун, який би міг «пролити світло» на багато цікавих моментів політичного підґрунтя справи Івана Різака. Попри все інтрига початку четвергового засідання суду зберігалася. Приміром тим, чи все-таки дасть захист клопотання про відвід судді у зв’язку із неправовою постановою суду про початок читання протоколів потерпілих, протоколів, які не є юридично оформленими і взагалі не можуть бути предметом розгляду ( детальніше про це читайте матеріал на нашому сайті – « Остаточний крах так званої кримінальної справи проти екс-губернатора Івана Різака»). На засідання суду Іван Різак прийшов, як звично, у супроводі лікарів і брата Василя. Ми не випадково звертаємо увагу на цю деталь. Деякі Інтернет-видання повідомили, що у четвер І. Різак прийшов на засідання суду у супроводі свідків. Це – неправда. Свідки, які на процесах взагалі-то мають бути у розпорядженні виключно суду, в апеляційному суді Івано-Франківська перебувають під наглядом ( а фактично під тиском) представників прокуратури. Але про це – трохи нижче…. Перед початком судового засідання Іван Різак про щось детально консультувався із стороною захисту. Очевидно, саме ці консультації сприяли тому, що клопотання про відвід судді присутні в судовій залі так і не почули, а Іван Різак проголосив інші клопотання. Перше стосувалося політичної заангажованості справи. Як незаперечний доказ політичного підґрунтя справи підсудний навів показовий документ. Виявляється в. о. начальника закарпатського УБОЗу В. Шимоняк, інформуючи старшого слідчого прокуратури Закарпатської області М. Данчу про осіб, які нібито брали активну участь у так званих «масових заворушеннях» серед інших чомусь лише відносно радника екс-губернатора Чубірки І. І. вказав не лише його посаду, а й те, ким є його дружина (Чубірко ( Марченко) Алла Василівна ( рідна сестра дружини голови Адміністрації президента України В. Медведчука). Дружини інших осіб у рапорті шефа УбОЗа – не згадані жодним словом. Хіба це не є підтвердженням політичної заангажованості міліцейського високопосадовця? Хіба це не свідчить , що кримінальні переслідування Різака і його команди – політичне замовлення? Політичне переслідування Івана Різака розпочалося ще у 2000 році, коли тодішній губернатор Закарпаття В. Балога звільнив його з посади першого заступника губернатора нібито «за скороченням штатів». Зауважимо, що лист погодження на його звільнення підписав особисто тодішній Прем»єр-міністр України В.Ющенко. Хоча скорочення цієї посади не могло бути, оскільки ця посада була виписана в законі « Про обласні державні адміністрації». Основна причина звільнення Різака добре відома всім закарпатцям – його відмова вийти з рядів СДПУ (О) взамін на матеріальні блага: особняк і «Мерседес». Вже тоді Балога пообіцяв Різаку, якщо він не виконає його рекомендації і не вийде з партії, буде мати «серйозні проблеми» і буде «сидіти». Політичні опоненти Різака, серед яких і «нашоукраїнець», кум Балоги прокурор Закарпатської області Бенца, як відомо, діють не словом, а ділом. Отак в коридорах закарпатської прокуратури і з’явилися відверто сфальсифіковані справи в тому числі і про нібито службове підроблення документів тощо. Зважаючи на те, що більшість посвідчень радників губернатора загубились , а наявні лише посвідчення Пауля і Рущака, одне з них має номер, інше – ні, а в обвинувальному висновку вказано номери всіх нібито посвідчень, підсудний звернувся до суду із клопотанням про необхідність витребувати з відділу кадрів Закарпатської облдержадміністрації книги реєстрації посвідчень радників на громадських засадах, а також взірці посвідчень, які видавалися у 2002– 2004 роках. Дивно, але це невинне клопотання викликало різкий спротив представників обвинувачення, хоча копія цього журналу , очевидно, мала вже знаходитися у справі як доказ. Як і інше клопотання – про звернення в Генеральну прокуратуру з приводу фальсифікації обвинувального вироку по свалявському епізоду і необхідності проведення судово-бухгалтерської експертизи по визначенню розміру шкоди, заподіяної в готелі «Комфорт». Читачі нашого сайту вже мали змогу пересвідчитися , наскільки грубо сфальсифіковано кримінальну справу за даним епізодом ( втім, як і в цілому). Майже всі, хто проживав 13 листопада 2004 року в свалявському готелі «Комфорт» не підтвердили, що їх хтось бив. Ніхто із придуманих слідством потерпілих не звертався за медичною допомогою і не писав заяв у правоохоронні органи. Ніхто нікому не перешкоджав вести передвиборчу діяльність. Бо ніхто із приїжджих у Сваляву у той час агітації взагалі не вів. Не існує побитих міліціонерів. Зрештою, в матеріалах справи немає навіть протоколів допитів, а є лише якісь сумнівні папірці, які навіть не можна назвати копіями. Якщо людина твереза і не «обкурена», вона природно запитає – а що взагалі розглядає апеляційний суд Івано-Франківської області? Адже на основі якихось дешевих папірців хіба можна когось у чомусь звинувачувати чи виправдовувати? Нема предмету розмови взагалі. Де потерпілі? Де свідки? Як суд дозволив себе втягнути у цей фарс, придуманий політтехнологами, – зрозуміти неможливо. При цьому справа фальсифікувалася з таким очевидним поспіхом, що слідчі не зважали навіть на елементарні, дитячі казуси навіть при фальсифікації простих копій протоколів допитів. Нині навіть слідчим і прокурорам треба бути дуже зазомбованими чи заляканими кимось ( зрозуміло, ким), щоб продовжувати цей ганебний фарс і виставляти себе посміховиськом на всю державу, намагаючись довести те, чого у природі не існує. Як не дивно, суд також втягується в цю клоунаду. Наступним було клопотання Івана Різака про проведення судово-бухгалтерської експертизи розмов по мобільному телефону керівника «Закарпаттяобленерго» В. Ковача. Іван Різак навів суду список абонентів службової корпоративної мережі телефонів, яка була створена на виконання рішення комісії з надзвичайних ситуацій. Звертаємо увагу, що керівнику обленерго В. Ковачу також належав телефон цієї корпоративної мережі. Як ви вже здогадалися, суд повважав аргументи підсудного непереконливими і відмовив йому у всіх цих клопотаннях. Але унікально-знущальне рішення суд прийняв по останньому клопотанню Івана Різака. Підсудний просив суд про проведення судово-імунологічної експертизи згустків крові з ножів, які були в тілі загиблого ректора УжНУ В. Сливки і взятті взірців крові потерпілої дружини ректора Наталії Сливки для дослідження і встановлення групи крові. Із результатів проведених по цій справі імунологічних досліджень випливає, що сам експерт кров трупа не досліджував, недослідженими залишились змиви з трьох ножів, а безперечно цікавими є змиви з двох ножів, вилучених на місці події. І ще: експерт-імунолог при дослідженні речових доказів – двох зіскрибів з дзеркала ванної кімнати та одягу, вилученого з місця події, встановив в слідах крові наявність антигену Н. Такий висновок зобов’язує слідчого по-перше отримати від експерта роз’яснення його заключення щодо можливого походження крові на речових доказах від Сливки В. Ю. і по-друге – призначити дослідження крові інших осіб, та, щонайменше, потерпілої Сливки Н. В. Тому, аби усунути зазначені недоліки, захист попросив суд призначити судово-імунологічну експертизу, на вирішення якої поставити питання: Яка групова належність крові потерпілої Сливки Н. В? Чи містять змиви з двох ножів, вилучених з будинку 51 по вул. Солов’їній в м. Ужгороді кров людини? Якщо так, то яка групова належність цієї крові? Чи може кров, визначена у питаннях 2-3 походити від потерпілої Сливки Наталії Василівни? Чи може кров, визначена експертом-імунологом у висновку №12 та у висновку №13 походити від потерпілої Сливки Н. В? І яке рішення по цьому клопотанню приймає суд? Фантастичне. Суд доручив Івано-Франківському обласному бюро судово-медичної експертизи провести судово-імунологічну експертизу згустків крові з ножів, які були у тілі покійного ректора Сливки і приєднати до матеріалів справи. У той же час суд… відмовив брати взірці крові потерпілої Н. Сливки для дослідження і встановлення групи крові. . Тобто, суд фактично відмовив цілком і цьому клопотанню підсудного, тому що обидві частини цього клопотання взаємопов’язані і поодинці, окремо, ці експертизи нічого практично не варті. Коментарі тут, мабуть, зайві. Після тривалої перерви, викликаної розглядом судом клопотань, почалося читання протоколів допитів. Власне, розпочався судовий фарс на основі згадуваних уже сфальсифікованих папірців, які ніякого юридичного навантаження не несуть. Приміром, перед читанням копії протоколу допиту так званого потерпілого Онищук, Іван Різак попросив документ, з якого буде робитися читання. Суддя зауважила, що підсудний не має права давати запитання суду. Виявилося, що в розпорядженні суду немає жодного документа, який би підтверджував неможливість приїзду на суд цього громадянина. Жодного. Важко зрозуміти, чим викликаний інтерес судді розглядати подібні фальшивки. Ми не виключаємо, що слідчі, надаючи суду такі нотаріально непосвідчені копії протоколів мабуть що й неіснуючих допитів, самі себе убезпечували у разі пред’явлення до них якихось серйозних претензій щодо фальсифікації. Мовляв, копії ж нотаріально незавірені і не можуть бути юридичним документом, а, отже, які допити ми фальсифікували... А в тому. що це так, присутні в залі переконалися , коли йшли читання наступних папірців. Цікаво було послухати, як потерпіла І. Супрун на запитання слідчого на досудовому слідстві відповідала, називаючи себе у чоловічому роді. Так і записано у копії протоколу допиту – « я не впевнений», «я ознайомлений» тощо. Протоколи допиту подружжя Сергія та Наталії Литвинчуків практично і як свідків і як потерпілих тотожні і відтворюють один і той же текст. Повернімося до копій протоколів і звернім увагу на час і дату проведення цих унікальних допитів. І що ми бачимо?.. …..А бачимо те, що Закарпатська обласна прокуратура відтепер може претендувати на Нобелівську (а може шнобелівську) премію. Вона відкрила цікаве фізичне явище, явище телепортації – переміщення у просторі. Але якщо фізики мають справу із телепортацією мікрочастинок, то закарпатські прокурори зробили сенсаційне відкриття – вони встановили факт телепортації макросистем. Судіть самі. Допит свідка Н. Литвинчук було закінчено о 15.50 17 лютого у приміщенні прокуратури Кременецького району Тернопільської області. А вже о 16.05 цього ж дня пані Литвинчук дає покази у приміщенні прокуратури Львівської області. Ну хіба не телепортація? Чи дика фальсифікація? Цю ж відстань у понад 200 кілометрів за якихось 20 хвилин долає і її чоловік, Сергій. У Кременці він дає покази о 12.50, а вже о 13.10 – він на допиті у Львові. У це важко повірити? Але ж копії протоколів допитів – перед вами! Та й слідчий прокуратури, який нібито ці допити проводить то тут, то там, кидається як білка в колесі, укліп ока– із Кременця до Львова по кілька разів. Собі він, правда, відвів для цього трохи більше часу. Фальсифікатори цих допитів, які сиділи у прокуратурі в Ужгороді, мабуть не надавали цьому значення. А про реальну відстань між Львовом і Кременцем найменшої уяви не мають. Як, цілком припустимо, про тих же потерпілих і про їх допити. У вас після цих «прокурорських неувязочок» ще залишилися якісь сумніви щодо фальсифікації кримінальної справи проти Різака? Даремно. Після зачитання суддею свідчень Миколи Горона підсудний звернув увагу судді на те, що на підставі цього свідчення слідчий повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності за розголошення таємниці судового слідства. Справа в тому, що М. Горон, до речі, підприємець, а не студент, відмовився давати свідчення слідчому у зв’язку зі станом здоровя, а лише підтверджує покази свого брата Володимира, теж, до речі, не студента, а інструктора по туризму м. Кременець. Яким чином один свідок дізнався про свідчення іншого свідка , допит якого проводився на кілька годин раніше? До речі, саме брати Горони були реальними ватажками молодих людей, які проживали у готелі . Якщо ви звернули увагу, протоколи майже всіх допитів свідків чи потерпілих, це вже кому що перепало від настрою слідчого, ці протоколи датовані лютим місяцем 2005 року. Події у Сваляві, відбувалися 13 листопада 2004 року. Чому саме у лютому прокуратура почала збирати показання свідків? Відповідь дуже проста. На початку лютого 2005 року було вперше затримано Івана Різака. Але оскільки законних підстав для тримання під вартою у прокурорів не було, Івана Різака було звільнено. Версія про причетність Різака до доведення до самогубства ректора Сливки, яка йому тоді інкримінувалась, була безперспективною. Замовники і прокурори це добре розуміли. Тому, аби накопати якусь нову кримінальну базу під політичну розправу над екс-губернатором Закарпаття, прокуратура починає відпрацьовувати свалявський варіант. Слідчими гарячково збираються або фальсифікуються покази свідків і потерпілих «свалявських подій». Настільки гарячково, що ляпсуси такої поспішності дають про себе знати сьогодні, у так званих копіях протоколів допитів. Хіба це не говорить, що кримінальна справа по Сваляві це чистої води політичне замовлення? Черговим конфузом обернулося для судді і спроба прочитати протокол допиту потерпілих Кондора і Пряділя. Виявилося, таких протоколів нема взагалі. Як свідки вони ніби допитувалися. Але як потерпілі – ні. Ну, замоталися слідчі, не встигли «організувати» необхідні папірці. А у протоколах допитів як свідки Пряділя і Кондор чітко сказали, що ніякого насильства у Сваляві вони не побачили. Ще не оговтавшись від цього конфузу, суддів чекав новий епізод правового нігілізму. Відсутність протоколів допитів уявних потерпілих зекономила час. Отож суддя запросила в зал свідків. У відповідь почула, що …їх немає. Хоча зранку того дня всі їх бачили. Вони навіть реєструвалися. Судовий зал здивовано переглядався. Ще більше всі здивувалися після того, як представник прокуратури пояснив, що «він дозволив свідкам відлучитися на певний період часу». Такі оригінальні повноваження прокурорів щодо свідків викликали жвавий інтерес у присутніх. У підсудного також. Тісна співпраця прокурорів із свідками у залі суду наводить на певні думки. Нагадаємо. що на попередньому засіданні прокурори взагалі вигнали свідків із судової зали, щоб ті не наговорили чогось зайвого. Це яскраво засвідчує, що представники обвинувачення неприховано тиснуть на свідків прямо у залі суду. Дивно, що наша Феміда з цього не робить висновків. А свідки появилися в суді після вимушеної перерви. Їх-то і свідками можна назвати лише умовно. Адже всі вони заявили нічого конкретного не бачили і не знають. Щоправда, шурин В. Пауля, свідок Зозуля, пояснив, що Паульо одружений на його рідній сестрі, але він не вважає його своїм родичем. Мабуть якісь майнові інтереси не поділили.. Принаймні, Зозуля заперечив покази свого шурина Пауля і сказав на суді, що Паульо був у Сваляві перед початком подій. («Чалий» раніше говорив, що він там був , коли все уже скінчилося.) До того ж, Зозуля пояснив, що він нібито був свідком словесної перепалки між Паульом і Чубірком. Зозуля взагалі багато про що чув, ба навіть бачив, як Бодя-Акваріум (Рущак) часто говорить по мобілці і мабуть це, на думку Зозулі, була розмова з І. Різаком… Раніше б така інформація викликала б у стані сторони обвинувачення хвилю позитивних емоцій і нестримної радості. Але тепер, усвідомлюючи, що фальсифікації їхніх колег стали очевидними уже навіть для загалу , навіть прокурори не виявили до таких свідчень анінайменшого інтересу Про те, що дані свідчення Зозулі серйозно сприймати не можна засвідчили покази … вже наступного свідка.. Водій Пауля підтвердив, що вони з Паульом приїхали вже тоді, коли студенти сідали в автобус. Загалом, показання викликаних свідків, які так конкретного нічого і не сказали по свалявському епізоду, оскільки нічого не бачили, навряд чи допоможе суду у встановленні об’єктивної істини. Виникає величезний сумнів у доцільності їх виклику на суд взагалі . Але, з іншого боку зрозуміло, представники обвинувачення, яким нині явно бракує свідчень живих людей, вдаються вже до усього і готові чіплятися навіть за соломинку. Лиш би відстояти честь заплямованого мундира. Хай свідки хоч щось говорять, лиш би були живі потрібні їм свідчення. Після цього, навіть не обговорюючи запрошення наступних свідків і потерпілих, суддя різко оголосила про перерву до 13 березня., бо вже не вперше потерпілі не зявляються в суд. Павло Пасічний, «svitohlyad.info» P.S. Хід судових слухань, який остаточно продемонстрував політичне підґрунтя, надуманість і неприховану фальсифікацію порушених проти екс-губернатора Закарпаття кримінальних справ, грубе ігнорування процесуального закону, спонукав захист Івана Різака написати заяву на ім’я Генерального прокурора України О. Медведька про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за службові злочини, злочини проти правосуддя, завідомо неправдиві свідчення та завідомо неправдиве повідомлення злочину. У заяві вони, зокрема, просять Генерального прокурора порушити кримінальні справи: відносно судді Свалявського районного суду Жиганської Н. М. за ознаками злочину, передбаченого статтею 375 КК України , відносно прокурора Фотченка С. І. за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 КК України, відносно слідчого прокуратури М. М. Данчі за ознаками злочину, передбаченого статтями 371, 372 КК України, відносно експертів Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні ( м. Львів, вул.. Кульпарівська,95): Гульчий Б. М., Гуцал В. Й., Маланчук А.З., Вакулик В. С., Єфімов В. В., Єрмак Г. О., Королюк Я. О. за ознаками злочину, передбаченого статтею 384 кк України, відносно Іщенка О. В. за ознаками злочину, передбаченого статтями 383, 384 КК України, відносно голови правління ВАТ «Закарпаттяобленерго» Ковача В. І . за ознаками злочину, передбаченого ст.. 384 КК України, Рущака Б. І., Пацкана В. І., Паульо В. Д., – за ознаками злочину, передбаченого ст. 384 КК України. 24 лютого 2007 року Апеляційний суд Івано-Франківської області переходить в режим правового свавілля Як уже повідомлялося, цього тижня апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Вони розпочалися із оголошення клопотань підсудного. Перше клопотання стосувалося зміни графіку роботи судових засідань. Іван Різак аргументував свій запит тим, що Генпрокуратура вже звернулася із офіційним листом до Верховного Суду України про відміну вироку Свалявського райсуду відносно нього. Здавалося б таке елементарне прохання мало б бути задоволене без проблем. Але де там? Не порушуючи традицій, суддя Стефанів і цього разу проігнорувала клопотання підсудного. Чому це клопотання викликало такий переполох у представників звинувачення стало зрозумілим уже на наступний день: всі бояться викриття масштабних фальсифікацій, оскільки в розпорядженні Івано-Франківського суду є лише юридично неправильно оформлені копії протоколів – це новітнє ноу-хау від Закарпатської прокуратури. У другому клопотанні Іван Михайлович звернув увагу на те, що прокурор Закарпатської області Ю. Бенца на своїх прес-конференціях не перестає згадувати справу проти І. Різака як «головне досягнення» обласної прокуратури. Цілком зрозуміло, що такі заяви пана Бенци треба розцінювати як неприхований тиск на суд і , тим більше, тиск на своїх підлеглих. Крім того, Іван Різак нагадав суду, що на Закарпатті вперше за роки української незалежності на посаду прокурора області призначено представника конкретної політичної сили – «Нашої України». Загальновідомо, що нинішній прокурор області Ю. Бенца на минулих президентських виборах був довіреною особою кандидата у президенти Віктора Ющенка. Натомість І. Різак, проти якого порушено низку кримінальних справ, на цих виборах не приховував своїх симпатій до іншого кандидата в президенти – Віктора Януковича. Тобто, з цього випливає, що прокурор Бенца у даному випадку не так піклується про торжество законності, як зводить рахунки зі своїм політичним опонентом. І прокурорської об’єктивності в даній ситуації марно чекати. Тому Іван Михайлович у своєму клопотанні цілком слушно просив суд замінити представників Закарпатської прокуратури на представників прокуратури будь-якого іншого регіону. Яке рішення прийняв суд і по цьому клопотанню – ви вже здогадалися… « Світогляд» уже писав про відверто провальні засідання Івано-Франківського апеляційного суду, які стосувалися свалявських подій. Чітко було встановлено непричетність І. Різака до того, що відбувалося у Сваляві в готелі «Комфорт». Більше того, виявилося, що жоден із уже навіть засуджених по тій справі не визнав в Івано-Франківську своєї вини у причетності до якихось насильницьких дій. Тобто, уже із попередніх засідань стало очевидним, що дана справа зазнала повного фіаско. Однак, те, що для всіх тверезомислячих людей є очевидним, не завжди є аргументом для української Феміди, яка за 16років української незалежності так і не змогла скинути із себе заплямовану насмішками довільним трактуванням законів мантію «кишенькового» совєцького суду. Час показав, що не лише «Советский суд – самый гуманный суд в мире». І про українське правосуддя можна анекдоти складати і комедії знімати. Отож, щоб зберегти , як кажуть, честь мундира і прокуратури, і Свалявського райсуду, прокуратура й судді Івано-Франківського апеляційного суду змінюють тактику. На цьому етапі судового фарсу, як це випливає із судового засідання, головним уже стає не доведення або спростування причетності до свалявського епізоду підсудного І. Різака. Головним для суду стає принаймні довести, що у Сваляві все-таки були хоча б якісь, ну нехай навіть невеличкі, сутички. Про це засвідчив уже перший допит так званої потерпілої із Тернопільщини. Вона з великим пафосом розповіла присутнім у залі стару , збиту політтехнологічну легенду, яка нав’язувалася мас-медіа активістами блоку «Наша Україна». Така собі словесна еквілібристика у загальних націонал-патріотичних рисах. Але тільки-но справа дійшла до конкретики, до уточнюючих запитань, свідок почала губитися, збиватися з «теми» і практично не відповіла на жодне запитання. Незважаючи на тиск з боку представників обвинувальної сторони, жінка втім повідомила, що «нападники» у Сваляві дуже толерантно і по-джентльменськи ставилися до дівчат, присутніх в готелі «Комфорт». Вона заявила, що ні до неї, ні до її подруг насильницьких дій не було. Ці свідчення йдуть «трохи» урозріз із тим, що свого часу заявляли деякі «нашоукраїнці». Нібито саме студенток-дівчат у Сваляві «невідомі» побили найбільше. Лукавили «мандарини» чи що ?… Щоправда, тернопільський свідок згадала на суді, що її чоловіка, який виходить теж був там, в її присутності намагалися вдарити. Але, незважаючи на те, що у неї і зараз і тоді конституція тіла французького типу і важить вона у межах 50-ти кілограм, їй, за її словами , вдалося «відбити наступ» чотирьох здорованів аля Стівен Сігал і врятувати коханого від мордобою. Присутні в залі суду почали подумки гадати, яким видом східних єдиноборств пані з Тернопілля займається? . А якщо зважити, що, як вона розповіла, на виході з готелю вона намагалася вибити тендітними ногами двері, то сумнівів у тому, що пані має найвищий «дан» чи то пак «чорний пояс», ні в кого не виникає. Але вибити двері не вдалося. Тож як вийшли вони з чоловіком з готелю – так ніхто й не зрозумів. Але пізніше , незважаючи ні на що, вона з чоловіком спокійно зайшла у свою кімнату в готелі і забрала всі речі. Ніякого насильства. Є, правда, деякі розбіжності . В досудовому слідстві вона заявляла, що у неї зникли речі на суму 45 гривень. Зубна щітка, щітка для вій. Тепер же, в залі суду, пані каже, що у неї є претензії на 300 гривень . І ніби ці претензії вона адресує… І. Різаку. Це викликало певне пожвавлення у залі. Як при оголошенні на поважному концерті виступу відомого гумориста. Втрутилася суддя, котра запитала свідка, чому вона такі претензії не пред’являла тим, хто вже засуджений у Свалявському райсуді.. Та у справі взагалі відсутня цивільна позовна заява. Розгублена пані, оглядаючись і чекаючи підказок як від друзів , так і від прокурорів, зрозуміла всю делікатність ситуації, тому після паузи заявила, що немає ніяких претензій до Івана Різака. Але чому ми так детально зупинилися на показаннях тернопільського свідка? Та тому, що саме вона розкриває підводні рифи і справжні мотиви цих подій. Саме їй була передана так званим «оператором 5 каналу» відеокасета , яку вона заховала в кімнаті під матрац. І саме цю відеокасету та відеокамеру шукали так звані «нападники». Саме цей свідок показав на суді, що ніякого насильства в готелі не було. Просто невідомі особи шукали відеокамеру і касету. От і весь «кримінал». Але, як ми вже наголошували, після провалу версій про причетність Різака до подій у Сваляві на попередніх слуханнях, було вирішено кинути на підтримку «сюжетної лінії» важку артилерію. Отак у суді зявився свідок нардеп О. Кеменяш, у рідній йому Сваляві відомий більше як мінеральний «Камиш» . Злі язики кажуть, що народний депутат зявився в Івано-Франківську не лише тому, щоб хоч якось підтримати чи відновити підмочене по вуха реноме Свалявського райсуду. Подейкують, що Кеменяш прислухався до порад першого віце-спікера Верховної Ради України Адама Мартинюка, який під час парламентського протистояння порекомендував опозиційним нардепам не порушувати закони, тому що вони можуть мати справу із правоохоронними органами, а їхні лідери залишаться в стороні. Тож свалявський нардеп вирішив бути від гріха подалі. Тим більше, що у пана Кеменяша і так не дуже теплі відносини з правоохоронцями, котрі навіть в судовому засіданні називали його кримінальним авторитетом «Камишом». Отож, поява в апеляційному суді Івано-Франківська могла бути для нардепа пострілом по двох зайцях: і від парламентських неприємностей подалі, і своїм суддям – допомога. І На судовому засіданні Кеменяш повідомив , що був присутній біля готелю «Комфорт» , спілкувався з якимось невідомими особами, але до самого приміщення готелю не заходив ні до, ні після того. Він також підтвердив, що ніяких агітматеріалів не бачив. Кеменяш повністю заперечив покази Боді-Акваріума. На провокаційне запитання, чи чув він постріли, свідок відповів спочатку, що ніяких пострілів не було. Але, подумавши, що таке свідчення сприйметься неефектно, вирішив, що постріли таки були. Відтак, згадавши, що єдина зброя, яка того вечора була біля готелю, була автоматична гвинтівка «Сайга» в його офіційного помічника п. Удворгелі, нардеп уточнив, що були якісь «хлопки», але це могло бути від битого скла тощо. О. Кеменяш переконливо заявив, що ніякої причетності Івана Різака до свалявських подій він не бачить і претензій до нього він не має. Свідок Удворгелі також дав покази, в яких сказав, що був присутній того вечора біля готелю, що в нього вилучили зброю, але оскільки він стояв далеко, то нічого не бачив. Не бачив навіть,чи вимикали світло в готелі. Після Удворгелі свідчення давав юрист, який згідно з даними досудового слідства працював у штабі «Нашої України». Власне, свої покази він почав з того, що, мовляв, він не працював у штабі «Нашої України», а лише «давав консультації». Колишній міліціонер, а нині адвокат також жваво переказав завчені легенди , розтиражовані у ЗМІ, але вже при перших уточнюючих запитаннях знітився, розхвилювався. Він заявив суду, що нібито за його інформацією поряд з готелем у Сваляві на вулиці стояли машини, де в камуфляжних чохлах знаходилася якась зброя. Тобто, тут як і у випадку з «Бодею – Акваріумом», який за кілька десятків метрів в темних вікнах за силуетами визначав стать людини, ми стаємо свідками новітніх технологій екстрасенсорики. Юрист –консультант засвідчив, що він у чохлах «відчув» ( бо ж бачити не міг), що там була та сама зброя , яка була на стадіоні «Авангард». Чи відома сучасній науці здатність людини так розпізнавати речі на відстані та ще й речі, заховані у чохлах? Для журналістів «Світогляду» – це унікальне відкриття! Але коли свідка запитали про це на суді, з ним почали творитися дивні речі. Різко піднявся кровяний тиск, запаморочилося в голові. Одне слово, всі симптоми , характерні для людини, коли у неї на детекторі брехні засвічується «позитив», тобто, коли людина відверто забрехалася. Врешті-решт свідок заявив, що нічого не бачив. Але допомога лікарів свідку була необхідна. В момент надання допомоги було зроблено перерву у судовому засіданні. Під час перерви свідок заявив, що він ніяких претензій до І. Різака не має і його дуже дивує, чому ніхто його про це не запитав… Що й казати. Хіба це не є підтвердженням того, що суд намагається не довести чи спростувати причетність підсудного до свалявських подій, а прагне переконати когось і себе в тому числі, що в Сваляві таки були якісь сутички. Цікавим видається, що досвідчений юрист, колишній міліціонер заплутався у версіях прокуратури. Як ми вже повідомляли, у першій версії політтехнологи «Нашої України» намагалися видати дії міліції як злочинні і такі, що потурали «нападникам». Пам’ятаючи цю версію, свідок сказав, що міліціонери налякалися і відійшли в сторону. Але потім Іван Михайлович нагадав, що прокуратура наполягає на тому, що міліціонери, які були того дня у Сваляві , проходять як потерпілі. Різак запитав, на чому свідок наполягає: міліціонери виявили злочинну бездіяльність чи вони потерпілі? Після цього свідок розлютився, і почав викрикувати, мовляв,. ви мені спеціально задаєте такі провокаційні запитання, а я ж , як і ви, гіпортенік. Але потім ніби згадав, що хтось із міліціонерів, правда без форми, отримав таки ляпаса Жодних документів чи агітматеріалів у тих, хто проживав у готелі, свідок не бачив. Остаточне підтвердження тому, що людей, які проживали у свалявському готелі «Комфорт», агітаторами називати не можна, дав свідок Андрій Берегій, керівник свалявського штабу кандидата у президенти Віктора Ющенка. Вже на досудовому слідстві він чітко заявляв, що ніякого відношення до приїзду студентів-«агітаторів» він не мав. Щоб не бути голослівними, наводимо витяг із протоколу допиту: , На судовому слідстві свідок А. Берегій ще раз підтвердив свої покази. Намагаючись рятувати ситуацію свідку задали запитання, мовляв, може ви лише формально очолювали штаб, а реально цим займалася інша людина? На це свідок відповів: «Абсолютно всі дії, які йшли офіційно під егідою штабу «Нашої України», були під моїм контролем» Коментарі як кажуть зайві. Не було, отже, у Сваляві, ніяких студентів-агітаторів, не було, отже, і насильства проти них. І питання про якесь «перешкоджання виборчому праву» повністю, отже, знімається, бо воно надумане й абсурдне , як на нього не дивитися… Наприкінці першого дня судових засідань Іван Різак оголосив три клопотання. У першому запиті йшлося про те, що екс-міністр МВС Ю. Луценко, посилаючись нібито на матеріали справи, у своїх виступах публічно називав І. Різака «рекетиром» і «бандитом». У зв’язку з тим, що жодного офіційного звинувачення по цих статтях немає, це може свідчити , що місцеве керівництво УМВС дезінформувало керівника МВС відносно І. Різака. Тому Різака просив суд, щоб Луценко чесно розповів у суді про джерела інформації. Підсудний нагадав суду, що керівник прес-центру УМВС Костянтин Стогній у своєму офіційному виступі заявив, що лише через декілька років ми будемо знати, хто ініціював події в обласному кардіодиспансері, коли спецназ силою доставляв І. Різака в СІЗО. Іван Різак сподівається, що Юрій Віталійович надасть всю інформацію, яка є в його розпорядженні. Іван Різак нагадав також, що під час перебування в СІЗО його відвідав Генеральний прокурор України С. Піскун, який сказав тоді, що Іван Михайлович ще буде вдячний , що йому зберегли життя, відправивши в СІЗО. Крім того він повідомив , що в СІЗО його офіційно ознайомили з листом прокурора області на імя начальника СІЗО про необхідність посилення охорони, оскільки на І. Різака готується замах. Тому, зрозуміло, І. Різак просить суд викликати свідків, покази яких могли б більш реально відтворити ситуацію. Адже відомо. що затримували Різака зовсім не за тими статтями, які йому предявили пізніше. У другому клопотанні І. Різак аргументував , посилаючись на наявність протоколу допиту а також покази свідків у судових засіданнях, необхідність викликати в якості свідка громадянина В.Балогу, який повідомив, що згідно з його джерелами в правоохоронних органах, напад на студентів у Сваляві зробило організоване злочинне угрупування на чолі з В. Паульо. І. Різак нагадав, що згідно з офіційною інформацією.на Закарпатті на той час такого ОЗУ не існувало, але існувало ОЗУ Балоги,Ю Петьовки і Токаря. Нагадаємо, що В. Петьовка – вічний мер Мукачева, а Токар згідно з доповідною запискою Секретаря РНБО П. Порошенка на імя президента України В. Ющенка є «держателем общака». Крім того, Різак нагадав, що вважає, що Балога є головним замовником політичного переслідування І. Різака і в Генпрокуратурі є його заява про факт вимагання мером Мукачева В. Петьовкою від імені головного канцеляриста країни В. Балоги 10 мільйонів доларів за закриття кримінальної справи проти нього. Зрештою, всім відомо, що саме В. Балога є одним із ініціаторів більшості провокацій на теренах Закарпаття.. Тому для відтворення правдивості подій у Сваляві є необхідність запросити в суд В. Балогу. У третьому клопотанні Іван Михайлович просить приєднати до справи матеріали , опубліковані Інтернет-сайтом «Світогляд», де наводиться офіційне тлумачення слів «хрен» та «беспредел», через які підсудний двічі карався в суді. Прокуратура виступила проти задоволення цих клопотань, не навівши практично жодних аргументів. Відносно третього клопотання, представники прокуратури повідомили, що це не їх була ініціативи карати Різака за вживання цих слів. Нагадаємо, що саме прокурор Завальський на одному із попередніх судових засідань сказав, що не може терпіти слова «беспредел». Після цього було оголошено перерву до наступного дня. * * Наступного дня засідання суду перетворилося у справжній фарс. Виявилося, що на засідання не зявився жоден із запрошених свідків і потерпілих. Хоча з компетентних джерел було відомо, що у приміщенні суду перебувало кілька свідків, але прокуратура дала команду їх вивести і не показувати. До речі, напередодні в залі засідань була присутня і свідок, яку викликали на попередні слухання, але тоді з поважних причин вона не змогла приїхати. З незрозумілих причин її не було допитано.. Відповідь на таку незрозумілу поведінку суду дав якраз цей день. Це пояснюється лише тим, що впродовж усього судового процесу свідчення на суді і на досудовому слідстві суттєво різняться. А в деяких випадках зовсім протилежні до протоколів допитів на досудовому слідстві. Більшість свідків у судовому залі починають свої покази з прохання… прочитати їм їхні ж покази на досудовому слідстві. Це наводить на думку, що свідки або не читали, що підписували, або взагалі ніяких показів на досудовому слідстві не давали. Прокуратура, яка бачить, що розсипається не лише версія про причетність Івана Різака до свалявських подій, але й самі «події» про побиття студентів виявилися надуманими, вирішила заборонити зявлятися свідкам у суді. Щоб поменше було дурниць. І тут… суд сам стає на шлях правового беспредєла. Він виносить постанову про заслухання свідчень таких потерпілих – Онищук, Кондор, Литвинчук, Боднарська, Пряділь, Ярута, Супрун і Горан. Зауважимо, що перед прийняттям цієї постанови, І. Різак попросив про почеркознавчу експертизу для ідентифікації підписів протоколів . Несподівано дуже емоційно виступили проти цього представники прокуратури. Це знову ж таки наводить на думку на те, що матеріали можуть бути сфальсифіковані. Саме цим аргументував свій запит і підсудний. І , щоб не бути голослівним, він навів факти, а ми наводимо копії протоколів: Як бачимо, Ю. Я. Бойсан та М. В. Косінський допитувалися одночасно і одним і тим же слідчим впродовж 10 хвилин. Крім цього, як бачимо з копій, Косінський допитувався в якості свідка 21 лютого, а в якості потерпілого 16 лютого. Незважаючи на такі кричущі факти, і незважаючи на те, що жодна із копій протоколів допитів юридично не оформлена ( нотаріально не завірена), що є прямим порушенням закону, оскільки такі копії не можуть бути предметом судового розгляду, суддя приймає рішення про початок ознайомлення із протоколами допитів потерпілих.. І. Різак попросив суд ознайомитися із документами , на основі яких суд вважає неможливим приїзд даних свідків. І тут… черговий факт кричущих підтасовок. Виявляється, що від Онищука, Ярути і Супруна немає жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про причину неможливості їх приїхати на судове засідання. Від Гряділя є телеграма про нібито загострення якоїсь хронічної хвороби. Але вона датована ще 15 січнем. Литвинчук нібито перебуває у Збройних силах. Є копія довідки, але немає самої довідки. Це при тому, що на минуле засідання приїжджала його дружина. Дата на штемпелі стоїть від 3 лютого, а дата на копії довідки … 8 лютого. Цікавою є і наявність факсу рапорта дільничого інспектора на імя начальника райвідділу міліції. І жодної офіційної відповіді в суд. В розпорядженні суду є і пояснення матері братів Горанів, згідно з якого випливає , що один із братів нібито в Росії, інший – в Карпатах. Жінка казала, що неодмінно передзвонить сину в Карпати, який знає про необхідність зявитися на суд. В листі написано , що додаток складається з чотирьох аркушів. Пояснення включає три аркуші. З незрозумілих причин у відповіді надсилається постанова самого суду, яка викладена на 2 аркушах Тобто, якщо врахувати і постанову суду, то виходить п’ять сторінок. Отакі от дрібнички. Після ознайомлення Іван Різак звернувся до судді з проханням внести корективи в постанову у зв’язку з виявленими фальсифікаціями. Суддя Стефанів заявила, що це є особиста думка про важливість чи неважливість тих чи інших документів. Але Іван Михайлович пояснив, що мова йде про їх наявність або відсутність взагалі. На це суддя цинічно заявила, чим шокувала всіх присутніх у залі. що підсудний може викласти свої аргументи у скарзі… уже після того, як суд винесе вирок. При цьому вона заявила, що мовляв, не треба перетворювати цю кримінальну справу у політичну. Але ж хіба не головний канцелярист Віктор Балога ще на початку цього політично-кримінального шоу переконував брата Івана Різака Василя домовитися з першим президентом України Леонідом Кравчуком, щоб той пішов до Віктора Ющенка і тоді справу легко можна буде владнати .Кримінальна справа проти Івана Різака, тобто, зароджувалася із самого початку насамперед як політична .І це ніхто ніколи на приховував. І про це знає навіть школяр… Але повернемося до суду. У той момент, коли суддя шокувала публіку, всі чекали різкої реакції адвокатів. Але її не було. Підсудний, побачивши, що адвокати мовчать, сказав, що в цей день йому навіть незручно коментувати дії суду. З цього дня суд став на небезпечну стежку політичної розправи над підсудним, нехтуючи законами. Крім цього, підсудний вважає останню постанову суду злочинною змовою суду і прокуратури і буде готуватися до наступних засідань, бо на цьому засіданні краще поберегти здоровя, аніж доводити щось Феміді, яка стала на відверте порушення закону. Видно було, що два дні таких судових засідань трохи вплинули на підсудного, адже цього разу йому довелося боротися не лише із обвинувальною стороною, але й із судом, який раніше демонстрував бодай якусь повагу до законів. І все це при нейтральності адвокатів. Але разом з тим видно було, що Іван Різак сповнений рішучості пройти цю справу до кінця і до кінця боротися проти правового свавілля прокуратури і суду Після цього суд перейшов до ознайомлення з протоколами. Після зачитання протоколу потерпілої Бондарської суддя почала шукати протокол допиту потерпілого Пряділя. І знову – фальсифікація. Виявляється, що у справі такого протоколу допиту взагалі немає. У справі немає навіть постанови про те, що Пряділя визнається потерпілим. Хаотичними рухами прокурор Завальський щось шукає у своїх паперах. Зал ніяковіє, нібито не прокурори фальсифікували, а присутні в залі недогледіли щось. Іван Михайлович просить суддю піти назустріч прокурорам і зробити перерву для того, щоб ті мали змогу ретельніше ознайомитися із справою, яку самі фабрикували. Зрештою, це може свідчити, що фабрикували інші? Продовження цього фарсу чекаємо найближчим часом. 19 березня 2007 року Судове слідство обходиться вже і без доказів,і без потерпілих, і без свідків У вівторок апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Чергове засідання суду почалося із ноу-хау Феміди. Всіх, хто супроводжував у зал засідань Івана Різака, чомусь змусили зареєструватися. Таке нововведення можна розцінити як намагання замовників справи проти екс-губернатора «демократично» вирахувати всіх, хто підтримує Івана Михайловича і володіє інформацією про засідання суду «з перших рук». Що ж, «вираховуйте»… Цікаво, що цього разу в залі суду уперше були запримічені двоє поважних кремезних чоловіків, які представляли високі чини правоохоронних органів Івано -_Франківської області. Про них дещо пізніше. На початку судового засідання головуюча суддя Надія Стефанів оголосила заяви потерпілих і свідків, до яких застосовано примусовий привід. Знову жоден із потерпілих і свідків в суд не зявився. Як і завжди – «з об’єктивних причин». Тобто, як ми вже писали, не відомо, що ж насправді розглядає суд? Немає ні доказів, ні потерпілих, ні свідків. Є лише перелякано-зазомбовані вказівками головного «барвиста» представники звинувачення із сфальсифікованими цидульками, які не несуть ніякого ні смислового, ні тим більше, юридичного навантаження. Ці сфабриковані нашвидкуруч умільцями закарпатської прокуратури цидульки і є головним аргументом звинувачення Івана Різака. У своїх заявах потерпілі підтримали покази, дані на досудовому слідстві. В той же час вони відзначили, що ні моральних, ні матеріальних претензій до підсудного Івана Різака не мають. Сам же підсудний наполягав, щоб "суд забезпечив максимальну присутність потерпілих і свідків на судовому процесі, а також просив суд дотримуватися процесуального кодексу". Вислухавши аргументи учасників судового процесу, суд постановив змінити порядок «дослідження доказів» і вирішив «дослідити» письмові «докази». Лише до свідка В, Ковача, голови правління ЗАТ "Закарпаттяобленерго", суд на прохання підсудного вирішив застосувати повторний примус для прибуття до суду. Після 15-хвилинної перерви суд приступив до розгляду матеріалів по Свалявському епізоду. Іван Різак вкотре заявив про "фальсифікацію справи на вищому рівні". Різака дивує той факт, що засуджені за події в Сваляві "не оспорюють оголошений вирок". Він вважає, що тут проглядається "змова не лише Закарпатської прокуратури, а й кришування Генпрокуратури". Підсудний заявив суду кілька клопотань. У першому клопотанні йшлося про те, що до цього часу нез’ясовані істинні причини арешту І. Різака зимою і навесні 2005 року. Екс-міністр внутрішніх справ Луценко неодноразова називав І. Різака у своїх інтерв’ю «бандитом і рекетиром». «Мені таких звинувачень не пред’явлено, – заявив у своєму клопотанні Іван Різак. – Це свідчить про те, що екс-міністра або вводили в оману підлеглі, або сам він робив піар на моїй людській і сімейній трагедії» Дії Луценка в політичній площині трактуються як політичний бандитизм по відношенню до політичних опонентів. Такі заяви також лунали на адресу голови Донецької облради Колесникова, голови Харківської облдержадміністрації Кушнарьова. .. У ході слідства підстав цим заявам знайдено не було, що свідчить про необхідність неминучого запрошення його до суду в якості свідка , а також його підлеглого, керівника прес-служби Костянтина Стогнія. Іван Різак також звернув увагу суду, що його і його брата без будь-яких пояснень в залі суду працівники міліції хотіли заарештувати. Підсудний сприйняв це як політичне переслідування з боку помаранчевих міліціонерів по відношенню до нього і його близьких. У другому клопотанні підсудний знову звернув увагу суду на тотальну фальсифікацію так званих протоколів допитів. Іван Різак навів кілька прикладів. Зокрема, громадяни Ю. Бойсан та М. Косинський допитувалися одночасно одним і тим же слідчим впродовж 10 хвилин. Допит свідка М. Литвинчук був закінчений о 15.50 17 лютого в приміщенні прокуратури Кременецького району Тернопільської області. А вже 0 16.05 того ж дня пані Литвинчук дає покази у приміщенні прокуратури Львівської області! Про цю дику фальсифікацію ми вже розповідали на нашому сайті. До речі, ту ж відстань у понад 200 кілометрів за якихось 20 хвилин подолав і чоловік пані Литвинчук Сергій. У Кременцях він давав покази о 12.50, а в 13.10 – він уже дає покази у Львові! І таких прикладів відвертої фальсифікації – величезна маса. Більшість протоколів допитів свідків і потерпілих – як дві краплі води. За такі масштабні фальсифікації у правовій державі і слідчі, і прокурор Бенца вже б давно були притягнуті до кримінальної відповідальності. Але ж не у нас… Тому підсудний попросив суд дати юридичну оцінку цим псевдодокументам і направити їх на експертизу, а слідчих допитати у якості свідків. Це б допомогло встановленню істини і викриттю злочинної групи, яка фальсифікувала цю та інші кримінальні справи, визначенню ролей виконавців цього брудного фальсифікату. В той же час Іван Різак уперше попросив суд провести почеркознавчу експертизу підписів адвокатів на протоколах допитів очних ставок. Своїм клопотанням Іван Різак великою мірою застеріг суд від неправових дій. Адже відомо, що закарпатські прокурори та їх вельможі, що їх прикривають в Генпрокуратурі, у час «ікс» відійдуть від відповідальності, а все перекладуть на суддів. Підсудний, отже, дав зрозуміти суду, що не хотів би, щоб від амбіцій одного кримінального угруповання , яке випадково добралося до вершин влади в країні, постраждав професіоналізм і висока репутація суддів. У третьому клопотанні Іван Різак просив суд приєднати до матеріалів справи свою заяву до Генерального Прокурора О. Медведька про вимагання 10 млн.доларів США мером міста Мукачева В. Петьовкою від імені В.Балоги та Ю. Бенци взамін на гарантії закриття порушених проти І. Різака кримінальних справ, а також закриття всіх кримінальних справ , порушених відносно членів СДПУ (О) в Закарпатській області. Це єдине клопотання, яке суд таки задовольнив. І, нарешті, у четвертому клопотанні до суду, зважаючи на політичну заангажованість і залежність прокурора Закарпатської області Ю. Бенци, який неспроможний виконувати свої професійні обов’язки, Іван Різак оголосив недовіру представникам обвинувачення. Він ще раз попросив суд, щоб сторону обвинувачення представляли юристи з інших областей, але не із Закарпатської області. Адже вже для всієї України не секрет, що на території Закарпатської області Конституція України, Закони України не діють. Тут лише діють закони «братків» кримінального клану «Барви» Балоги-Петовки… Присутність у залі поважних чоловіків з правоохоронних органів, яка стала, очевидно, реакцією міністра МВС на заяву І. Різака про інцидент на минулому судовому засіданні, справила позитивний вплив на хід судового засідання. Стала свого роду «заспокійливим» на дії присутніх в залі, в тому числі і на міліціонерів. Щоправда, один із сержантів, який зайняв місце не біля підсудного, як належить за законом, а біля його брата, намагався весь час вносити сум’яття у хід засідання і вдавався до дрібних провокацій, беручи на себе роль головуючої судді. Можна вважати, що і прокуратура вдалася до своєрідної бактеріологічної війни проти брата екс-губернатора, оскільки сержант не розставався із носовою хустинкою, раз-по-раз покашлюючи. Відтак, коли міліціонер почав буквально притулятися до В. М. Різака, брат екс-губернатора запідозрив правоохоронця у належності до нетрадиційної орієнтації і пересів на останню лавицю . . Однак, після перерви і сержант –провокатор став поводитися чемно. Очевидно , мав розмову із поважними чоловіками. А представники правоохоронної структури навіть попросили в Івана Різака вибачення за інцидент, який стався в суді минулого тижня, коли його і брата намагалися арештувати міліціонери прямо в залі суду. Навіть попросили підсудного написати заяву, що претензій до міліції у нього немає. Іван Різак , вказавши, що попередній інцидент уже вичерпаний, заявив, що претензій поки що до міліціонерів немає. Відтак суддя почала зачитувати весь паперовий мотлох, заготовлений фальсифікаторами закарпатської прокуратури. Казуси, сміх і здивування виникали, коли підсудний просив суддю детальніше зупинитися на тому чи іншому папірці. Тоді й почали зявлятися в суді цікаві факти. Скажімо, виявилося, що у справі підшиті рапорти міліціонерів про бійки, які відбувалися ледь не по всій області. Не в так званому готелі «Комфорт», а в іншому кінці міста. Матеріали ревізійної комісії, яка підраховували збитки , підписували абсолютно сторонні люди.. А міліціонер Орешко, який єдиний нібито постраждав біля «Комфорту» і навіть пройшов судово-медичну експертизу, виявляється, невеличкі травми отримав від… довіреної особи нардепа О.Кеменяша п.Удворгелі, коли намагався відібрати від того автомат… Адвокат І. Різака у своєму виступі чітко аргументувала, що досудове слідство проходило із масштабними порушеннями КПК України, 90 відсотків матеріалів справи слідчі відібрали незаконно, а слідчі дії проводили сторонні люди, яких навіть не було включено у слідчу комісію. Сьогодні ж театр абсурду тривав в такому ж ключі. Суддя поважно зачитує гору матеріалу з першого тому ( всього, виявляється, закарпатські прокурори, «настругали» чотири томи «свалявського епізоду»). Толстой і його «Война и мир»– так собі , малюсінька новелка у порівнянні з нескінченим епосом бенцових прокурорів-писарчуків. Цікаво, що прокурор Завальський, який живе в тому числі і на гроші платників податків, у зал судових засідань зявляється лише після обіду. Очевидно, до обіду він отримує перелік завдань від Самого канцеляриста і Його кума Бенци. Мабуть там не дуже задоволені ходом знищення І. Різака, бо учора п. Завальський з такою люттю і агресію кидався на підсудного, що готовий був ту же сам винести йому найсуворіший вирок і тут же його виконати. .. Зрозуміло, братва «конкретно» вимагає, тому й «конкретно» старається чоловік… Сьогодні ж сталася ще одна оказія. Суддя натхненно зачитувала матеріали справи. Однак коли черга дійшла до рапорта пожежників й енергонагляду відносно свалявського готелю «Комфорт», підсудний попросив зачитати цей документ повністю. І що виявилося? А виявилося, що у Сваляві готелю «Комфорт» взагалі не існує! Тобто, приміщення є. Але жодних дозвільних документів , щоб поселяти там людей як у готель, тобто, для функціонування цих приміщень як готелю не існує. Це може бути лісокомбінатівським гуртожитком. Не більше. То чи не коміки наші слідчі?... Але справді кричущий факт стався уже під кінець сьогоднішнього засідання суду. Виявилося, що у четвертому томі справи вже у суді сталася фальсифікація і підтасовка документів. Замінено цілий ряд сторінок, зявилися нові свіжі сторінки із додатково сфабрикованою інформацією і додатковою нумерацією. Тепер уже остаточно стає зрозумілим, що під тиском секретаріату президента і боязню фашистської розправи над ними, переживанням за своє життя і сімї відвертою фальсифікацією займаються не лише прокурори, але й судді. Принаймні, якщо і не самі займаються, то потурають прокурорам у цьому злочині, за який рано чи пізно треба буде відповісти. Іван Різак, незважаючи на свої хронічні хвороби, на брутальний тиск на нього суду і цинізм прокуратури, тримається мужньо і холоднокровно. Він звернувся сьогодні із клопотанням до суду., в якому вкотре заявив, що таких масштабних фальсифікацій в історії ще не було. Вони стали можливими лише завдяки серйозному прикриттю прокурорських і міліцейських перевертнів з боку кримінального угрупування на чолі з В. Балогою, що сьогодні займає вищі посадові щабелі влади. Слідчі не турбуються ні збиранням доказів, ні наявністю документів. Фальсифікується все: рапорти міліціонерів, постанови про визнання громадян потерпілими, протоколи допитів, судово-медичні експертизи, юридичні оцінки подій, свідчення людей. Підсудний попросив суд ознайомити з цими фактами і Генпрокуратуру. Екс-губернатор заявив ще раз клопотання про примусовий привід свідка В. Ковача та зміну представників обвинувачення на політично незалежних від кримінального угрупування Балоги, Петьовки , Бенци. На думку підсудного, Дзямко і Завальський– заручники найбільш корумпованого прокурора в Україні Ю. Бенци. Його політична заангажованість дає можливість говорити про загрозу суверенітету і безпеки держави. За його вказівкою тисячі закарпатців поневіряються по тюрмам, шукають притулку в інших країнах. Машина знищення політичних опонентів переходить на державний рівень. Під прикриттям Балоги фінансові потоки Закарпаття переходять в тінь і готуються для використання в державі - Україна. Керівник Секретаріату Президента України навіть не приховує того, що незабаром в Закарпатті буде проголошена автономна республіка. Фінансових і адмінресурсів у нього вистачає. Політичні опоненти знищені. Вважаю, що з метою запобігання кризи в державі питання необхідно розглядати в ВРУ і РНБО. У зв’язку з цим І.Різак оголосив недовіру представникам обвинувачення. З цим важко не погодитися. Іван Різак звернувся також до ЗМІ: «Якщо Ви хочете жити у вільній країні, не дайте можливості балогану опанувати правоохоронну, судову та виконавчу владу. Доведіть до людей цей цинізм. Не дайте можливості повторити 37-39 роки. Нехай мій приклад і приклад моїх друзів залишиться як погане нагадування чорних сторінок історії. Зупиніть Балогів і Луценків! Ще є час. Я закликаю Вас до цього! Використайте свій шанс жити в цивілізованій європейській державі. Від нашої активної позиції залежатиме, чи коричнева чума Балог накриє Україну, чи ми все-таки прорвемося в лоно цивілізованої Європи». . Зіновій Кріль. ЦІНА ФАЛЬСИФІКАТУ Політичний підтекст сфабрикованих проти екс-губернатора Закарпаття кримінальних справ був відомий уже на початку 2005 року, коли почалося полювання помаранчевої кліки за Іваном Різаком, найуспішнішим ( тепер уже однозначно) за всю історію української незалежності керівником області. Повернення до влади на Закарпатті угруповання Балоги у 2005 році перш за все ставило собі на меті знищення головного політичного опонента місцевих помаранчевих олігархів – Івана Різака, а в його особі і СДПУ(О). Щоправда, губернатор В. Балога спочатку по-земляцьки «великодушно» вирішив «прибрати» з політики і своєї дороги непоступливого Івана Різака так би мовити «по-доброму». Запропонував йому самому відмовитися від політики і «взяти» в університеті «кафедру». Ще один «шанс» Балога давав Різаку вже навіть після того, як той відмовився від його «заманливих пропозицій» піти з політики. Аби остаточно позбутися переслідувань Різаку пропонувалося «дати свідчення про злочинну діяльність» на вище керівництво держави періоду «кучмівського режиму». «Барвистих» насамперед цікавили свідчення на Кучму, Януковича, і, звичайно ж, на Медведчука. Різак вкотре виявив свою непоступливість, незважаючи на те, що, ця «люб’язна» пропозиція застала його уже у… СІЗО. Мабуть, «місце» передачі пропозиції було вибране, так би мовити, «для переконливості». Такої упертості Івана Різака Віктор Балога, який за максимального сприяння хворобливого президента вже стрімко набирав силу, стерпіти не міг. Тому сформована за мірками мукачівського мафіозного клану силова машина в області отримала команда «фас». Почалася масштабна робота по фальсифікації кримінальних справ, в яку були задіяні всі правоохоронні органи Закарпаття, колишні соратники екс-губернатора , які також потрапили у немилість до помаранчевих, «любі друзі» колишнього комірника і багато –багато кримінального елементу. Сьогодні багато хто ставить запитання: «За всієї очевидності фальсифікації кримінальних справ як можна пояснити дії тих людей, які фабрикували цю справу і які дали неправдиві свідчення проти Івана Різака? Шантажем? Підкупом? Погрозами? Індульгенціями? » Як на мене, всього тут достатньо. Будь-які дії, покази, свідчення проти Івана Різака щедро оплачуються мафіозним кланом Віктора Балоги. І мова йде не лише про грошовий еквівалент винагороди. Так, на Закарпатті всі знають, що фінансові можливості цього клану практично безмежні. Але й всі знають, що «мукачівські пацани» просто так грошима не розкидуються. У даному випадку, на думку багатьох, значно більшу роль зіграли впливовість і владні можливості клану, який фактично узурпував всю владу не лише в області, але й «приватизував» самого президента. Тому кожен, хто був задіяний у процес психологічного і фізичного тиску на Івана Різака , розумів, що виконуючи замовлення «Віктора Івановича» отримує чудовий шанс. Шанс кар’єрного росту, шанс вирішити свої побутово-сімейні справи, шанс врятувати «свою шкуру». Про сенсаційний блискавичний кар’єрний ріст колишнього начальника УМВС в Закарпатській області Ю. Рахівського обласна преса уже писала. До помаранчевої революції якийсь рядовий оперативник карного розшуку після спецоперації-спецпровокації на «Авангарді», ініційованої В. Балогою, він стає начальником УМВС . А після показово-дикого «захоплення» Івана Різака … на ліжку в кардіодиспансері підполковник Ю. Рахівський невдовзі отримує звання генерал-лейтенанта. Офіцерська практика такого не знала навіть у часи Великої Вітчизняної війни. Про відставленого було пенсіонера і мукачівського прокурора Ю. Бенцу, якого кум В. Балога витягнув «за вуха» на прокурора області, мабуть і говорити не треба. В області подейкують, що він «у дуже великому боргу» перед мукачівськими братанами. Та ще й кум канцеляриста №1. Тому для нього справа честі «закопати Різака». І він постарався. Хоч грубо, необтесано, але сфабрикував «діло» і направив до суду. Щедро віддячив «Віктор Іванович» і головному «старателю» кримінального фарсу проти Різака слідчому п. Данчі. Цей хлопчина якоюсь мірою став заручником політичного переслідування екс-губернатора Закарпаття. Справа тому, що після перемоги помаранчевих сил в Закарпатській ОДА було люстровано практично всіх начальників управлінь. Але чомусь не змінили начальника управління сільського господарства М. Данчу. Хоча він і працював у попередній команді. Це багатьох тоді шокувало. Але губернатор Балога не випадково залишив на посаді М. Данчу. Адже син Данчі, який тоді працював слідчим у міській прокуратурі Ужгорода, уже був залучений до фальсифікації справи проти Різака. Фактично він санкціонував перші арешти опального політика, його руки писали перші сторінки кримінального напівфабрикату. Отож, майстер провокацій Балога через батька слідчого М.Д. Данчу, час від часу шантажуючи того, залякуючи чи заохочуючи, міг спокійно випливати на перебіг переслідування Різака. Невдовзі, коли Різака було кинуто в СІЗО, Данча-син почав стрімке просування по кар’єрній драбині. Сьогодні він уже старший слідчий обласної прокуратури. А завтра, дивись, уже прокурор області… Не залишився без винагороди і Данча-батько. Михайлу Дмитровичу було віддано на відкуп Перечинський район, де він тепер на посаді голови райдержадміністрації безсоромно дерибанить найкращі землі туристично-рекреаційного призначення, що викликає масові протести місцевого населення. До речі, совєцький «ВАЗ- 2121- Нива», на якому Данча-батько їздив за часів Різака , він нині поміняв на престижний японський джип «Мітсубісі-Паджеро». Але не лише правоохоронці, прокурори, слідчі і судді, які залучені до фабрикування «справи Різака», заохочуються новими кар’єрними скачками чи владними повноваженнями. Клан Балоги не обділив і свідків, які згодилися давати брехливі свідчення проти Івана Різака. Скажімо, голова правління ВАТ «Закарпаттяобленерго» В. Ковач нині єдиний «нашоукраїнський» депутат обласної ради, місцем якому поступився сам «Віктор Іванович». Звісно, не просто так. А після того, як В. Ковач дав брехливі покази на І. Різака. Щоправда, для залучення якнайбільшого числа свідчень проти опального Різака, Балога, як досвідчений провокатор, використовував й інші технології. Перед видачею багатьом потрібним свідкам балогівської індульгенції, тобто відпущення кримінальних гріхів, проти них часто спочатку організовувалися специфічні провокації. Маємо на увазі у першу чергу Володимира Пауля (Чалого). Як відомо, Балога зробив усе, щоб організувати проти Пауля масовану інформаційну атаку. Нібито він – «кримінальний авторитет», організатор масових заворушень, ледь не терорист. Провокації було організовано і проти вагітної дружини Пауля. Провокації, знущання і вибивання потрібних Балозі показів робилися у львівському СІЗО. Проти Чалого було порушено унікальну за розмахом і за юридичною тупістю кримінальну справу, яка налічувала майже тридцять статей Кримінального Кодексу України. У тому числі «замах на тероризм»… Після того, як заляканий «барвистами» Паульо нарешті почав оббріхувати Різака, дав необхідні «свідчення», його не лише випустили на волю, але й каскад кримінальних справ проти нього кудись зник . І судили його тишком-нишком лише по надуманому свалявському епізоду, кінці якого браві свалявські судді вивели на І. Різака. Отримав Паульо умовне покарання (хоча і такого не мало бути, оскільки як показали судові слухання у франківську, ця справа – чергова провокація п. Балоги). Але шантажем і провокаціями Балога свого домігся. Чалий хоч і їздить зараз на новому «Ауді», час від часу змушений, відводячи очі від Різака, ходити в суд і давати проти нього брехливі свідчення. Трохи неприємно. Непорядно… Але ж іншого виходу у нього просто немає. З братвою Балоги загравати не бажано. Паульо це добре знає.. Так як знає це і О. Іщенко. Технологія вибивання потрібних свідчень проти Різака відносно Іщенка багато в чому нагадує сценарій з Паульом. .Порушення кримінальної справи, затримання, вибивання потрібних свідчень. Після того, як Іщенко в буцегарні «згадав», що він колись «давав хабар» Різаку, він став вільний, як птах. З нього зняли всі звинувачення, поновили на роботі, дали зелене світло для «бізнесу». Тепер свідку О. Іщенку вже настільки полегшало після тюрми, що він і сам готовий повірити у те, що придумав: і у вимагання, і у «дачу хабара». «Алік», кажуть, взагалі, хоче зайнятися на дозвіллі, белетристикою. Фантастику творити…А чом би й ні?… . Індульгенцію від Балоги отримав і свідок Рущак ( кримінальне прізвисько «Бодя-Акваріум»). Як відомо, нині він трудиться адміністратором центрального ринку Ужгорода на вул. Краснодонців. Цей ринок завжди належав нинішньому меру Ужгорода С. Ратушняку. Але після силового бандитського захоплення від мера його власником став депутат обласної ради , «нашоукраїнець» А. Андріїв на прізвисько «Мясник». Отже, зрозуміло, що Бодя-Акваріум виконує вказівки свого безпосереднього шефа, який у свою чергу виконує вказівки «партайнегоссе» закарпатської «Нашої україни» І. Балоги, рідного брата В. Балоги. Так от, кажуть, що Бодя уже «досвідчився» до того, що з нього зняли всі звинувачення. Як, до речі, із решти свідків по свалявському епізоду. Коли мова йде про «свідчення» проти Івана Різака, Балога не скупиться. Ось така технологія і така ціна кримінального фальсифікату проти Різака, яку щедро оплачує клан Віктора Балоги. У грошовому виразі скільки це може складати? Важко сказати. Якщо зважити, що від Івана Різака за закриття кримінальної справи проти нього і його соратників клан вимагав 10 мільйонів доларів США, то можете прикинути, скільки матеріальних і людських ресурсів потрачено Віктором Балогою, аби знищити Івана Різака як політика і громадського діяча. Але судячи з останніх подій в Апеляційному суді Івано-Франківська дуже сумнівно , що ці витрати для клану все-таки виправдаються… Зіновій Кріль, Орест Яценюк, «Світогляд» Шостого квітня 2007 року У Чистий четвер свідки у суді знову підтвердили факт фальсифікації кримінальної справи проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака Останній четвер перед Великоднем для християн є Великим. У народі його ще називають Чистим, оскільки перед святом Воскресіння Христового треба очистити душу молитвами. Так християни згадують про земні страждання Спасителя. Дуже символічно, що саме вчора, у Великий четвер, ( ніби інших днів уже й не було) Апеляційний суд Івано-Франківської області вирішив проводити чергове слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, наче нагадуючи всім нам про те, що страждання Івана Різака за його політичні уподобання, віру і незрадливий характер тривають. Сьогодні, коли в Україні у розпалі вакханалія продажних Іуд, люди, які не здатні на зраду і підлість, змушені терпіти знущання над собою новоявлених Понтіїв Пілатів, котрі розпинають сьогодні не лише Івана Різака, але й всю неньку-Україну і весь її народ.. Учора ж Апеляційний суд Івано-Франківської області знову розглядав так званий свалявський епізод. Але насамперед суд заслухав клопотання підсудного, в якому йшлося про необхідність замінити представників закарпатської прокуратури на представників прокуратури будь-якої іншої області. Аргументація цього клопотання зрозуміла всім . Адже прокурори Дзямко та Завальський є підлеглими прокурора Бенци, який як колишня довірена особа кандидата Ющенка і як член партії «Наша Україна» здійснює політчину розправу над політичним опонентом помаранчевих Іваном Різаком. Отже, Дзямко і Завaльський є безпосередніми виконавцями політичної розправи. Про елементи закону і права тут і мови не може бути. Клопотання Різака цього разу підтримали й адвокати. Адвокат Мокану на суді виступив із промовистою заявою , в якій юридично –фахово аргументував політичне підґрунтя кримінальної справи проти свого підзахисного. Цікаво, що аналогічне клопотання Різак заявляє суду не вперше. Минулого разу суд одразу відхилив його. Відхилив і цього разу. Але вже зовсім не так блискавично. Після зачитання підсудним свого клопотання суд раптом вирішив оголосити перерву і пішов радитися. Перерва тривала так довго, що представники обвинувачення уже почали пітніти у невеселих прогнозах. І хоч врешті клопотання було відхилене, можна вважати, що суд дав добрий сигнал. Сьогодні ми маємо всі підстави сподіватися, що суд нарешті сам поволі переконується, що має справу із сфальсифікованою політичною справою на замовлення нинішніх можновладців. Більше того. Від учора нарешті у суд почали зявлятися свідки, а не лише сфабриковані закарпатськими прокурорами папірці. Забігаючи наперед скажемо, що свідки у своїх показах, навіть незважаючи на певний тиск і упередженість суду, чітко довели, що справа проти Івана Різака грубо і цинічно фальсифікувалася вже на стартовому етапі, в період досудового слідства. Студент-сівідок Савка, який був у свалявському гуртожитку ( аж ніяк не готелі) «Комфорт» у листопаді 2004 року однозначно заявив суду про те, що ніякого насильства у Сваляві не було. Він розповів, що чув, як «незнайомі», які прибули в готель-гуртожиток, навіть попереджали своїх хлопців, щоб ті не спровокували бійку і поводилися чемно. Савка чітко сказав, що його ніхто не чіпав. Не бачив він, щоб потерпів хтось із інших студентів. Такі покази студента викликали сум’яття і хвилю негативних емоцій серед представників обвинувачення. Ще б пак. Адже свідчення Савки остаточно розвіюють придуманий закарпатською прокуратурою міф про масове побоїще у Сваляві. Але й це ще не все. За словами студента, у приміщення готелю-гуртожитку заходило всього 10-20 чоловік незнайомців. Така заява Савки викликала у підсудного запитання: «Чому у протоколі на досудовому слідстві ви говорили про 100 чоловік?» Відповідь була просто приголомшливою. Савка упевнено сказав: «Я такого не міг говорити!». Судовий зал розсміявся. Студенту показали копію протоколу допиту його на досудовому слідстві. Прокурорський друкований аркуш викликав у студента здивування. Він заявив суду, що заперечує достовірність цього документу, оскільки всі свої свідчення писав власноруч. На питання про те, чий підпис стоїть під друкованим текстом, студент, прискіпливо глянувши, переконливо мовив: «Це не мій підпис!». Розчавлені і розлючені такими словами представники обвинувачення разом із суддею одразу накинулися на свідка із погрозливою вимогою уважно роздивитися підпис. Лише після цього переляканий такою агресивністю хлопець змінив свою думку і промовив, мовляв, не знаю, може й помиляюся, може цей підпис і мій… Ви після цього ще сумніваєтеся у грубій фальсифікації кримінальних справ проти Івана Різака? Тоді читайте далі. Наступний свідок одразу дав зрозуміти, що слідчі фальсифікували протоколи допитів з таким поспіхом і так незграбно, що змушені «виправляти свої помилки» прямим тиском на свідків. Справа в тому, що у копії віртуального протоколу допиту цього свідка стоїть прізвище Басольський. Насправді ж прізвище студента Басовський. За логікою, протоколу свого допиту свідок не міг бачити уже більше року. Однак чомусь одразу «пригадав», що там, мовляв, «вкралася помилка слідчих», які переплутали його справжнє прізвище. Феноменальна пам'ять, що й казати. Цікаво лише, чому ж тоді, знаючи про помилку слідчих, ще два роки тому, він поставив там підпис у протколі допиту? Чи може й тут не підпис свідка? За словами Басовського ,допитували його лише один раз. В той же час у матеріалах справи є дві копії двох протоколів допитів Басольського. Одного дня його допитували як потерпілого. Іншого дня він давав свідчення вже як свідок.. Виникає запитання: кого прокурори мали на увазі, коли стряпали липовий протокол допиту? Студента Басовського? Чи уявного Басольського? До речі, свідок Басовський, щоб запобігти участі свого попередника, який не впізнав свого підпису на протоколі допиту, одразу заявив, що визнає свої підписи, але тепер він уже підпис… змінив. Свідок Басовський також заявив суду, що він ні до кого немає ніяких претензій, хоча у Сваляві він нібито отримав від когось ляпаса і в нього зникли деякі речі. У протоколі досудового допиту свідок Басольський заявляв, що в нього нічого у Сваляві не зникло. За словами Басовського, так звані нападники у Сваляві його взагалі прийняли «за свого». Тобто, виявляєься, що слідчі не лише поспіхом і безвідповідально фальсифікували протоколи, але й так же поверхово і незграбно консультували свідка напередодні судового засідання. Присутні у судовому залі лише багатозначно переглядалися від таких головоломок. І ще. Пригадуєте, ми вже розповідали про те, що, за версією прокурорів при обшуку готелю «Комфорт» нібито зникли оригінали анкет студентів , які вони нібито заповняли при поселенні в готель. Потім незрозуміло як копії цих анкет зявилися у кримінальній справі. Так от. На суді свідки Савка і Басовський безапеляційно заявили, що ніяких анкет при поселенні в «Комфорт» ні вони, ні інші студенти не заповняли! Ніхто навіть не платив за проживання. Взагалі, за словами свідків, метою їх приїзду на Закарпаття була не агітація, а …екскурсія. Отже, слідчі і тут вдалися до грубої фальсифікації. Цього разу насправді неіснуючих анкет. У такий спосіб прокурори намагалися записами у графі «мета приїзду» зробити із екскурсантів агітаторів. Щоб надати справі політичного звучання. І хай після цього хтось вірить, що справа не замовна! Після чергової перерви свідчення давав голова правління «Закарпаттяобленерго» В. Ковач, який нарешті знайшов щілину в нескінченних нарадах у міністра, якими він вже тривалий час мотивував свою неспроможність дати свідчення суду. У своїх свідчення Ковач , дивуючи і без того зніяковілу сторону обвинувачення, однозначно заперечив свої покази на досудовому слідстві. Ковач заявив суду, що ніколи Різак йому не погрожував звільненням, ніколи не просив оплачувати телефони і придбати для нього стартовий пакет. Тай взагалі, ніяких збитків компанії від функціонування корпоративної мережі телефонів комісії з надзвичайних ситуацій не понесла. Він заявив, що цивільний позов ініціювала Закарпатська прокуратура, а його компанія не подавала і подавати не буде. Ковач також дав зрозуміти суду, що справа про телефони ніколи б і не виникла, якби не старання й гаряча ініціатива закарпатської прокуратури, яка поспішала «прогнутися» перед головним замовником політичної розправи над Різаком тодішнім губернатором Закарпаття В. Балогою. А тоді, у 2005 році, на хвилі революційної істерії Різаку можна було «пришити» і черговий теракт проти американських військових у Багдаді, і викрадення велисопеда чи загадкову смерть курок-несучок на обійсті закарпатського сільського газди, і все що завгодно. І завдяки таким «стійким» чоловікам, як В. Ковач, які давали найсмішніші покази, і фальсифікувалися справи проти Різака. Ви можете собі уявити голову облдержадміністрації, який з погрозами вимагає від шефа обленерго… проплатити йому …стартовий пакет для мобільного телефона? Дико і смішно. Якби губернатор просив віддати йому 25, 40, 50 відсотків акцій обленерго, і погрожував при цьому звільненням чи ще чимось, повірити можна. Але ж не стартовий пакет вартістю 20 гривень. Але у свідченнях на досудовому слідстві В. Ковач таки заявляв, що Різак погрожував йому звільненням , якщо голова правління ВАТ не купить губернатору стартовий пакет. Це яким повинен бути інтелектуальний рівень чоловіка, який згоджується на допиті нести таку маячню. Та й, погодьтеся, рівень наших прокурорів, які цю маячню слухали, занотовували і занесли в протокол, не витримує ніякої критики. Тут правий прокурор Закарпаття Юрій Бенца, який на прес-конференції стверджував, що рівень закарпатської прокуратури – нижче плінтуса. Зрозуміло, що слідчі були залякані «барвистими». І сам Бенца тремтів, коли по частинках збирав весь цей фальсифікат. Але ж мужики, у всьому є якісь межі… Чи не мужики? Дуже слушно вчора підмітила адвокат І. Піх, що звільняти чи приймати на посаду губернатор голову правління обленерго в принципі не міг. Контракт про працевлаштування шеф обленерго підписує безпосередньо з міністром енергетики на п’ять років. Навіть візи губернатора при цьому не потрібно. А В. Ковач підписав контракт із міністерством ще у 2002 році. То які могли бути погрози від Різака? Знову слідчі прокололися. Отже, в Чистий четвер В. Ковач мабуть вирішив очиститися від того морального бруду, яким страждав на досудових допитах і які могли стати причиною необґрунтованого звинувачення цілком невинної людини. Він переконливо заявив суду, що ніколи з Різаком не велися розмови про стартові пакети, не було з його боку ніяких погроз, і він заперечує будь які звинувачення на адресу Івана Різака. Аж тут раптом у хід судового слідства втручається… Ні, не подавлена і пригнічена сторона обвинувачення. Суддя. Вона починає тиснути на свідка, мовляв, ви ж говорили на досудовому слідстві одне, а зараз інше. Свідок чемно відповів, що не звіряв протокол допиту і його могли слідчі неправильно зрозуміти. Тобто, Василь Ілліч натякнув, зо слідчі протоколи його допитів сфальсифікували. Тоді суддя дала свідку оригінал протоколу ( єдиний документ), який , фантастика, також виявися фальсифікатом. Свідок Ковач заявив, що там стоїть не його підпис. Лише після того, як і у випадку із Савкою почався масований тиск на свідка, він припустив, що можливо помиляється. До речі епізод «по телефонах» складає кілька томів. Прокуратура старалася до сьомого поту. Робили із мухи слона. Вийшов насправді великий пшик. Свідчення Ковача остаточно розвіяли і цей міф. Як відомо, В. Ковач єдиний із закарпатських «нашоукраїнців», кому сам В. Балога поступився місцем в обласній раді. І той факт, що Василь Ілліч все-таки наважився дати у суді правдиві покази, а не продовжив оббріхувати Різака, як цього вимагає його партійний патрон, так як це роблять холуї мукачівських барвистів, свідчить лише про одне – про початок безславного кінця мукачівського кримінального клану. Після залічення заслуховування свідків підсудний заявив клопотання, які пробув оголосити ще на початку судового засідання. Іван Різак поросив суд запросити судмедексперта, який проводив судмедекспертизу «потерпілих» міліціонерів по свалявському епізоду Орешка і Залоги. Як ми вже писали, Залога у залі суду заявив , що ніякої експертизи він не проходив. Орешко нібито й проходив, але не вважає себе потерпілим і навіть суд і слідчі його таким не вважають. Отже, йдеться про фальсифікацію вже й матеріалів судмедекспертизи. На необхідність запрошення до суду судмедексперта погодилися всі , в тому числі і прокурори. Однак, коли адвокат Піх попросила, щоб судмедексперт , йдучи на суд, приніс із собою оригінали обстежень, представники обвинувачення різко обурилися. Чому? Та напевно тому, що таких оригіналів судмедекспертизи у природі не існує. Прокурори одразу запропонували викликати судмедексперта не в якості свідка, а в якості лише експерта. Їхня позиція з точки зору фальсифікації і відповідальності за неї – зрозуміла. Експерт в якості свідка за неправдиві свідчення може бути притягнутий судом до кримінальної відповідальності. Експерт в якості експерта на суді не несе ніякої відповідальності навіть за неприховану брехню. Суд задовольнив це клопотання частково, тобто запросив експерта як експерта з метою вберегти останнього від кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві свідчення!!! В іншому клопотанні Іван Різак попросив суд, щоб прокуратура детально поінформувала учасникві суду про те, як копії протоколів очних ставок, яких насправді не було, потрапили в матеріали кримінальної справи. Йдеться , зокрема, про копії протоколів очних ставок підсудного з Пацканом та Рущаком . Пацкан, як відомо, у залі суду заявив, що очної ставки з Іваном Різаком у нього не було. Як зявилася копія протоколу – загадка. Щодо очної ставки підсудного і Рущака. То залишається таємницею, для чого було проводити повторну очну ставку, якщо вже на першій згідно із фальсифікованими протоколом свідок підтвердив все, що від нього вимагалося. Це клопотання підтримала адвокат Піх, яка запропонувала суду затребувати оригінали цих протоколів. Однак, несподівано для всіх, адвокат В.Мокану виступив проти цього. Зрозуміло. що протоколи очних ставок фальсифікувалися. Незрозуміло лише, з яких міркувань до цієї фальсифікації міг долучатися адвокат?... Суд, щоправда, відхилив це клопотання. Натомість, своє клопотання заявила суду і сторона обвинувачення. Вона просила приєднати до справи документи, які нібито підтверджують , що Пацкан і Рущак заходили у СІЗО, коли за протоколами нібито проводилися очні ставки із екс-губернатором. Втім, Пацкан уже заявляв у суді, що він справді був такого-то числа у СІЗО, але очної ставки з І.Різаком у нього не відбулося. Тобто, перепустка - підтвердження ( якщо вона не липова), що ти пройшов прохідну СІЗО, ще не значить, що ти мав очні ставки з тим чи іншим арештованим. Їх там ,до речі, сотні. Але суд таки вирішив приєднати ці перепустки до справи. Отак завершився черговий судний день Івана Різака. Суд мав продовжити слухання сьогодні, у Великодню п’ятницю. Але вчора раптом суддя вирішила, що наступне слухання відбудеться аж 18 квітня. Чим викликаний черговий тривалий антракт у засіданнях? Невже тим, що сьогодні – Великодна п’ятниця і суд усвідомив, що свідки, як це показав і Чистий четвер, не будуть брати гріх на свою совість і говоритимуть лише правду. А правдиві свідчення остаточно розвалюють сфальсифіковану справу? Чи може судді і самі вирішили не грішити у Страсну п’ятницю? Згадали біблейське «Не суди і несудим будеш!». Тим більше ,коли йдеться про невинного… Ми вже згадували, що відбувалося це вчора, у Чистий четвер. Можна якоюсь мірою стверджувати, що загалом і дух судового засідання, і поведінка учасників процесу, особливо покази живих свідків, відповідали християнському духу цього дня – духу очищення. Якщо проводити аналогії політичних переслідувань помаранчевою хунтою і її знущань над Іваном Різаком з біблійними сюжетами, то відслідковується дуже багато майже містичних співпадінь. Адже закарпатці ще не забули, як бійці-автоматники нині знеславленого «копа»-генерала Рахівського уперше «захоплювали» Івана Різака біля православного храму в Ужгороді напередодні якраз Великодніх свят 2005року. Хіба не символічно? Політичні розправи над екс-губернатором Закарпаття, сценарій яких писав нинішній глава секретаріату президента і мукачівського бандитського угруповання із сатрапами-прокурорами, посилювалися чомусь у дні найбільших релігійних свят. Щоб не викликати зайву напругу серед людей. От і зараз продовжуються ці аналогії. Невже справа Іуди живе і перемагає?.. Та ні. Як Христос мужньо і чесно виконав свою земну місію перед Всевишнім, так й Іван Різак мужньо і чесно несе свій Хрест своєю життєвою Голгофою і з гідністю зносить всі муки і страждання. І на відміну від багатьох своїх політичних соратників чи опонентів, він як людина і християнин так жодного разу і не дав підстав уподібнюватися Іуді, котрий зрадив Христа за тридцять сріберників. Бо таким був Іван Михайлович вихований у своїй сімї, сімї справжніх і щирих християн-батьків, які жили і живуть з Богом у серці, а не «на показ». Віриться, що приклад фізичної і духовної стійкості, непохитної віри у правічні християнські цінності, приклад, який Іван Різак всім нам покірно демонструє упродовж останніх двох років, колись, можливо, таки надихне і його переслідувачів і катів до каяття, очищення і до повернення до Бога. І що скоріше цей час настане, то ліпше буде для них самих . На відміну від них, Іван Різак, до честі його рідних і близьких, а надто його рідної матері, не спокусився на манівці, не зрадив собі і друзям. Тому Світле Воскресіння Христове. він зустрічає з чистою душою і відкритим людям серцем. З вірою у справедливий Божий Суд. 19 квітня 2007 року Закарпатці надіються, що політико-прокурорське шоу проти Івана Різака нарешті завершиться У середу, як ми вже інформували, Апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Оскільки на засідання суду не з’явився адвокат підсудного В. Мокану, виникло питання про доцільність проведення слухань. Однак, зважаючи на поважну причину відсутності свого адвоката, Іван Різак не заперечував проти проведення судового засідання. За час, що минув від дати попередніх слухань, представники обвинувачення мабуть провели титанічну роботу із свідками і потерпілими. Бо цього разу на суд з’явилися не лише троє свідків, але й привели вони із собою чималу групу підтримки. Щоправда, всі троє свідків на час виникнення інциденту у Сваляві були в Перечині, і в так званий готель «Комфорт» прибули вже дещо пізніше. Але це не завадило їм детально описувати придуману політтехнологами легенду. Зрозуміло, що при цьому виникали деякі кричущі абсурдні неув’язки, у яких, втім, треба звинуватити не так студентів, як закарпатських прокурорів, котрі у поспіху досить таки неохайно фальсифікували чергову кримінальну справу проти Івана Різака. «Людина з автоматом і клапоухий» Першим у середу давав свідчення А. Шишко, студент Львівського лісотехнічного університету. Хлопчина, з яким без сумніву напередодні добряче попрацювали, заявив на суді, що до нього у Сваляві застосовувались певні фізичні дії, але при цьому він наголосив, що на суд він прийшов не як потерпілий, а як свідок. До речі, хлопець геть забув, що на досудовому слідстві він заявляв, що ніяких фізичних дій до нього ніхто не застосовував. Це зафіксовано і в протоколі допиті його як… потерпілого. Невідомо, чим керувався мукачівський слідчий Б. Бурлака, який проводив досудове слідство і який підганяв Шишка під кваліфікацію «потерпілого», оскільки таким себе Андрій ні тоді, ні тепер не вважає. Мабуть, так треба було комусь… На суді Шишко розповів досить цікаві речі. Зокрема, він підтвердив, що в його кімнаті шукали відеокамеру і відеоплівку, що бачив біля готелю «Комфорт» у Сваляві «людину з автоматом». Саме ця людина, за його словами, погрожувала студентам. Шишко, правда, не зміг би зараз цю людину розпізнати. Бо було темно. Але людину, яка виходила із сріблястого джипа, за його словами,«клапоуху», він чітко запам’ятав. Хоча вона теж була у такому ж світловому фокусі. Як ми вже знаємо, «людиною з автоматом»у Сваляві в той вечір насправді був помічник народного депутата О. Кеменяша п. Удворгелі. І не з автоматом, а , якщо точніше, лише із гвинтівкою «Сайга». Але що ми чуємо? Виходить із показань Шишка, що це пан Удворгелі погрожував студентам? Цікаво-цікаво… За що ж тоді Свалявський райсуд засудив «людину, яка виходила із сріблястого джипа», тобто В. Пауля ( Чалого). Лише за те, що пана Удворгелі розпізнати постфактум ніхто із студентів не може ( така очевидно, команда), а Чалого, бачте, чітко всі розпізнали? Ніби темрява ховала лише обличчя помічника нардепа, а обличчя Пауля висвітлювали спеціальні софіти…Абсурд якийсь. Коли на суді запитали в Шишка, чому він не розгледів обличчя «людини з автоматом», він сказав, що було темно і в нього поганий зір. Цікаво, а як він розпізнав «людину, яка виходила із сріблястого джипа». «Бо він був клапоухий!», – пояснив Шишко. До речі, ідентичні покази щодо погроз і провокацій з боку «людини із автоматом» дав і свідок С. Гришак. Так що сумніви щодо авторства провокації у свалявському готелі «Комфорт» розвіюють покази самих студентів. Все робилося тут у кращих традиціях і за сценарієм балогівських політтехнологів. Сьогодні ці політтехнології ми спостерігаємо у масштабах всієї України. Ніякої агітації не було Але повернімося до зали суду. Після Шишка свідчення давав Роман Гонсьор. Він швидко переповів завчений міф про інцидент у Сваляві, повторивши при цьому розтиражовану тезу , що «студентів викинули із готелю». Дивлячись на кремезну спортивну статуру Романа присутні в залі суду стали перешіптуватися. Як це вдалося майже мініатюрному Чалому із не менш тендітними товаришами-«бандюками», (а саме їх Свалявський суд визнав винними) таких аля-Вірастюк здорованів-студентів голими руками «повикидати із готелю»? Відповідаючи на запитання, Гонсьор уточнив, що (передаємо майже дослівно), «ну, як такого викидання і побиття не було. Так, штовханина». Особисто Гонсьор, як і його колеги, не вважає себе потерпілим і ніяких претензій до Івана Різака не має. На більшість уточнюючих запитань хлопець відповідав однією фразою: «Не пам’ятаю!». І Шишко, І Гонсьор чітко заявили суду, що ніяких агітматеріалів у студентів не було. Натомість потерпілий Гришак, який давав третім свідчення в суді, твердить, що якраз пачкою агіток за кандидата в президенти Ющенка він отримав «по носі», коли повертався в готель за речами. Агітки виявилися настільки потужними, що йому нібито зламали ніс. Щоправда, в судмедекспертизу він не звертався. Бо нібито у Львові наступного дня лікарі йому провели настільки унікальне у медичній практиці лікування, що ніяких слідів у нього не залишилося і власне й не було з чим звертатися до експертів. Хоча, за словами ортопедів, будь-який перелом, тим більше носа, незалежно від рівня медичного втручання, залишає по собі сліди на все життя. Звичайно, студенту-лісотехніку, як і закарпатським прокурорам звідки про це знати? Зауважимо (подиву це вже ні в кого не викликає), що протоколи допиту свідків Шишка і Гришака в титульній частині заповнялися рукою, а вже самі покази роздруковувалися. Майже один до одного. Досудове слідство проводилося з блискавичним поспіхом. У прокурорів часу на якісь оригінальні версії просто не вистачало. Мукачівські «політики» підпирали ! Секрети свалявської «експертизи» Поява в залі суду голови судмедекспертизи м. Сваляви Івана Лізанця мала розвіяти сумніви суду щодо справжності експертиз, проведених після свалявського «побоїща». Івану Івановичу вдалося скоріше зворотне – підтвердити їх підтасовку. Як відомо, у матеріалах справи є копія експертизи С. Залоги, начальника одного із відділів Свалявської міліції. Виступаючи на одному із судових засідань в якості свідка, Залога однозначно заявив, що ніякої судмедекспертизи ні у Сваляві, ні в іншому місті не проходив і не вважає себе потерпілим. Лізанець, який у середу на суді був більше схожий на загнаного підсудного, аніж на досвідченого експерта, помітно хвилювався , нервував, і відверто поспішав давати покази. Ще б пак. Якщо лише побіжно проаналізувати копії так званих «висновків експерта», впадає у вічі відверта підтасовка і фальсифікація документів. Для прикладу ми взяли висновки експерта відносно С. Залоги, який стверджував у суді, що не проходив такої експертизи, і потерпілого міліціонера В. Орешка, якого потерпілим, щоправда, ні суд, ні слідство чомусь не визнали, але , який , за його ж словами , проходив експертизу. Абсолютно ідентичні тексти фальсифікації у підрозділі «Обставини справи». Як відомо, в день «свалявського інциденту» чи не вся свалявська міліція була біля готелю «Комфорт». Але в «обставинах справи» читаємо, що «13 листопада 2004 року, о 19 годині в чергову частину Свалявського РВ УМВС по телефону надійшло повідомлення невідомої особи, про те, що … в готелі «Комфорт» виникла бійка». Невже треба було «невідому особу», яка б «повідомляла чергову частину», якщо вся міліція була на той час у «Комфорті»? Нонсенс. Але далі більше: у підрозділі «Об’єктивно» експерт обом міліціонерам приписує тотожні , один до одного, поранення: « На слизовій губи виявлено рубець 0,2х0,6 см розувато-червоного кольору, в області якого відмічає пальпорторно болючість». Що й казати, якщо «освідчувані», наче змовившись, кажуть що нанесли їм удари «високого зросту, короткої стрижки, спортивної статури». І обох, каже експертиза, били «в області носа». Фантастика. Справа в тому, що якби так і було, то комплекція Залоги і комплекція Орешка не йдуть ні в які порівняння. Один – сам спортивної статури, інший – тендітний. Очевидно, що наслідки удару «чоловіка спортивної статури» мали ну хоч чимось різнитися по об’єктах різної вагової категорії.. В експерта вийшло , що за фізичною витривалістю Орешко нічим не поступається Залозі. При цьому обидвоє , каже експерт, не зверталися за медичною допомогою. Але у висновках І. Лізанець, який нібито проводив експертизу, зверніть увагу, через місяць після подій у Сваляві, резюмує, що «Дане тілесне ушкодження за своїм характером могло виникнути в строки , вказані в даній постанові (13.11.04).» А чому не 11.11.04.? А може 15.11.04.? Треба було Балозі, щоб було 13.11. – то й експерт Лізанець зробив такий висновок. Іван Іванович знав, за що старається. Буквально через місяць простий експерт Лізанець стає головою судмедекспертизи м. Свалява. Аякже. За фальсифікацію мукачівські братки винагороджують щедро. То як гадаєте, переконав Іван Іванович суд у тому, що протоколи експертиз не фальсифіковані? Думаю, що ні. . …. Фальсифікувати – так з розмахом Після заслуховування свідчень заповзятливого Лізанця, суд зачитав висновок судово-економічної експертизи по так званій справі оплати телефонів корпоративної мережі. Нагадаємо. що браві закарпатські прокурори, які щодуху «копали» проти Івана Різака, виявили, що від сплати за телефони корпоративної мережі ВАТ «Закарпаттяобленерго» зазнало збитків на суму понад …190 тисяч (!) гривень. Але й цього разу у хлопців вийшов великий пшик. Як не старалися. Згідно з висновками цієї експертизи документально підтверджено, що за період з 31.10.02 по 21.01.05 за телефон 80673123002( який був в автомобілі губернатора) заплачено 100 гривень. За телефон 80673123011 ( яким користувалася зовсім інша людина і І Різак до нього немає ніякого відношення) заплачено 2000 гривень. За телефон 80673123001, який був у приймальні ОДА, – жодної копійки. Так, «Закарпаттяобенерго» проплатило 28. 01. 05 шість тисяч гривень «Київстару». Але в цей період Іван Різак уже не був головою Закарпатської облдержадміністрації, тому експерти і не включали цю суму. Тепер порівняйте– 190 тисяч гривень, придуманих слідчими, і 2100 гривень – насправді. Хлопці були або настільки залякані, або їм так багато пообіцяли замовники, що фальсифікувати вони вирішили з шиком і розмахом. Або просто думали, що ці матеріали ніколи не потраплять у суд.. Висновки цієї експертизи представники обвинувачення сприйняли з люттю. І навіть намагались щось коментувати. Але суддя делікатно «поставила на місце» закарпатських зубрів фальсифікату. Таємниця смерті ректора залишається таємницею Цього ж дня в суді було зачитано висновки судово-медичної експертизи змивів двох ножів, вилучених після смерті ректора УжНУ В. Сливки. Як відомо, ця експертиза проводилася за клопотанням Івана Різака. Отже, наведемо кілька витягів із висновків цієї експертизи. « На тампонах-змивах з цих лез ножів знайдено кров людини з домішками поту. Статеву приналежність крові встановити не вдалось із-за відсутності клітинних елементів крові, придатних для цитологічного обліку.» «Оскільки контроль предмета –носія не представлений, не виключається можливість впливу за рахунок предмета –носія. Зважаючи на вищевказані обставини, зробити конкретний висновок про групову належність крові немає можливості». Отже, сліди чиєї крові залишилися на змивах лезів двох ножів ми так і надалі не знаємо. І надалі ми можемо лише вгадувати, чи була смерть ректора УжНУ В. Сливки – результатом самогубства, чи все-таки це було убивство. Відомо, що підсудний у своєму клопотанні просив не лише провести експертизу змивів з двох ножів, але й зробити аналіз крові дружини покійного ректора. У цьому логічному ряду доповненням може слугувати небажання ні дружини покійного ректора, ні її родичів Цмурів зявлятися на суд і давати правдиві свідчення. Тому сьогодні все більше людей доходить висновку, що не лише версія про самогубство ректора УжНУ В. Сливки уже не має права на життя, але й версія про убивство все більше набирає конкретних обрисів. Але це знов таки справа слідства. *** У середу Іван Різак звернувся до суду із клопотанням доручити проведення судово-бухгалтерської експертизи готелю»Комфорт». Мова йде про те, що протоколи огляду сфальсифіковані, господарка орендованого об’єкта з ним не знайомилась. Навіть сама створювала комісію, яка й визначала суму збитків. Як відомо, частина свідків каже, що платили за проживання. Частина ж заперечує. Це все дає підстави говорити, що не лише сума збитків взята зі стелі, але й сам інцидент підганявся під відповідні статті кримінального кодексу. А наявність так званих копій –папірців свідчить про повну фальсифікацію і політичне замовлення кримінальної справи проти І. Різака. В іншому клопотанні підсудний попросив викликати в суд в якості свідка суддю свалявського суду Жиганську, яка , виносячи заочно вирок І. Різаку, змогла б підтвердити, що кримінальна справа формувалася на підтвердження показів Балоги В. І. слідчими і судом в Сваляві. В іншому клопотанні підсудний просить суд дати відвід представникам закарпатської прокуратури, які є політично заангажованими і не можуть об’єктивно представляти сторону державного обвинувачення в суді, оскільки є підлеглими прокурора Ю. Бенци ставленика В. Балоги, який є політичним опонентом підсудного. Підсудний попросив суд замінити закарпатських прокурорів на прокурорів будь-якої іншої області. Ще одне клопотання стосувалося запрошення в суд як свідків екс-генпрокурора Піскуна, екс-міністра МВС Луценка і нинішнього керівника секретаріату Президента Балогу. Останнього підсудний вважає політичним замовником кримінальних справ проти себе, а перші двоє могли б пролити світло на історію арешту та хід розслідування. Після цього суддя оголосила перерву до наступного дня. Фальсифікація на повний зріст У четвер судові слухання розпочалися з того, що суддя відхилила всі клопотання підсудного. Цікавою є аргументація судом відмови проводити судово-бухгалтерську експертизу готелю «Комфорт». Як сказано у постанові суду щодо відхилення цього клопотання, немає сенсу проводити будь-яку судово-бухгалтерську експертизу, бо ніяких документів з цього приводу юридично не існує. Але ми пам’ятаємо, що у кримінальній справі представники обвинувачення оперують купами копій різних документів, анкет, рішень комісій про збитки.. Але на переконання судді, нема ніяких документів, нема предмету розмови, оскільки в судовому засіданні вже було доведено, що згідно із документами навіть готельного підприємства «Комфорт» у Сваляві не існує (дозвільних документів на готельну діяльність гуртожиток немає.) Тобто, якщо і були у справі копії якихось документів – то це прокурорські фальшивки. Не більше! Відтак перейшли до слухання показів свідків і потерпілих по «свалявському епізоду». Як і копії протоколів допитів на досудовому слідстві, які після цього суд знову почав зачитувати. Оскільки свідки і потерпілі знову на суд не зявилися, мотивуючи все це важким фінансовим становищем. Хоча відомо, що всі судові витрати свідків і потерпілих відшкодовує держава. Перед початком заслуховування протоколів допиту І. Світозельського, суддя одразу заявила, що у тут немає його підпису, що він не ознайомлений про те, що несе відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів. Однак справжнім зразком фальсифікації кримінальної справи можуть служити протоколи допиту потерпілої Олени Чернявської. Прокол допиту її як потерпілої вона підписала… через півроку після того, як її допитували. До речі, з протоколу відомо, що нібито допитували Чернявську 20 хвилин. Але сам протокол містить п’ять сторінок друкованого тексту. Як відомо, кваліфікованій друкарці для друку чотирьох сторінок потрібно годину. А тут за двадцять хвилин і допит провели, і текст на п’ять сторінок надрукували.. Унікальні можливості прокурорів. Правда незрозуміло, якою мірою стосується «свалявського епізоду» пояснення «потерпілої»,які вона дала на п’ятій сторінці. Виявляється, у поле зору правоохоронців вона потрапила ще у 1994 році, повертаючись із Польщі в Україну. Тоді її і кількох подруг , які їхали разом із поляком, нібито переслідували якісь рекетири. Про це вона детально розповідає на цілій п’ятій сторінці. Не виникає сумніву, що саме ця сторінка і є справжнім протоколом допиту, який насправді колись проводився. А решта чотири сторінки, по свалявському епізоду., уже лише вставлені слідчими. Аби переконатися в цьому, достатньо глянути на копію цього універсального протоколу. Виявляється, що із Чернявською наші прокурори взагалі начудили. Вірніше, не так з нею, як із протоколами її допитів. Вони сфальсифікували не лише протокол допиту Чернявської як свідка, але й як потерпілої, автоматично перенісши туди і всі помилки. Тобто, прокурорам настільки нудно було фальсифікувати ці протоколи, що навіть уже надрукованими вони їх і не переглядали. Чи читали їх або переглядала сама Чернявська – важко сказати. Принаймні, тоді б вона знала, на якому ж поверсі в го телі «Комфорт» вона жила – на третьому чи на четвертому. Бо всюди у неї плутанина. В обох протоколах помилки одні й ті ж:, що у свідка Чернявської, що у Чернявської потерпілої. Зрештою, елементи фальсифікації, може не такі очевидні, як у Чернявської, присутні у протоколах допитів чи не кожного свідка чи потерпілого, які у четвер зачитувалися. Скажімо, свідків Ю. Бойсана та М. Косинського на досудовому слідстві допитував один слідчий і в один і той же час впродовж 10 хвилин. Відповіді свідків абсолютно не претендують на оригінальність. Всі покази робилися під диктовку. І це не залишає жодних сумнівів, що справа відверто сфальсифікована. І віриться, що суд дасть об’єктивну оцінку цьому прокурорському шоу. Наступне ж засідання суду відбудеться 24 квітня. * * * Людям старшого покоління й історикам добре відомо, якими методами вибивалися потрібні покази у часи диктатури НКВД в колишньому Радянському Союзі. Методи були жорстокі, дикі, принизливі. Але при цьому документи, які енкаведешники стряпали, були майже бездоганні. Навіть із плином десятиліть не так просто до них причепитися. Методи роботи закарпатської прокуратури в часи диктатури кримінального клану Балоги мало чим поступаються енкаведешним. Проте документи, які вони сфальсифікували, самі бачимо, критики ніякої не витримують. * * * На сьогодні екс-губернатор Закарпаття Іван Різак залишився єдиним представником «команди Кучми», проти якого не припиняються політичні переслідування. Вони, до речі, тривають вже третій рік. Зрозуміло. що в ні в кого не виникає сумніву, що справа проти Різака, як і проти багатьох його соратників по команді, була сфабрикована з міркувань «революційної доцільності». Але сьогодні той революційний порив уже давно згас. Члени «команди Кучми», які навіть були в опалі помаранчевого режиму, сьогодні цілком «реабілітовані» і навіть посіли високі пости в органах влади. Чому ж так надовго затягнувся і досі не припиняється «процес» над екс-губернатором Закарпаття? Невже це пояснюється тим, що Іван Різак представляє найзахіднішу область , а не є вихідцем зі Сходу чи з Півдня України? Чи може продовження процесу мордування Івана Різака пов’язане лише з банальною відсутністю у нього грошей? В такому разі резонно запитати, які це мають бути гроші, якщо на високій посаді губернатора Іван Різак за два роки їх не зміг назбирати. Виходить, треба грабувати власний народ , як це роблять члени мукачівського кримінального клану, які вже і свої кримінальні проблеми успішно повирішували, і до вищих щабелів влади дорвалися. Як би там не було, але якщо представники різних інститутів влади бодай трохи шанують себе і людську гідність, це безпідставне, ганебне гоніння молодої людини, це політико-прокурорське шоу повинно нарешті завершитися. 26 квітня 2007 року Нарешті і судді зрозуміли, що кримінальна справа проти Івана Різака сфальсифікована Для допиту в суд викликаються слідчі У вівторок Апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Початок слухань був запланований на 11.00. Але у зв’язку з відсутністю у приміщенні суду… електроенергії слухання перенесли на 11.30. Потім знову перенесли на 13.00. Відкриваючи нарешті судове засідання, суддя Надія Стефанів вибачилась перед учасниками процесу через перенесення слухань, оскільки, за її словами, суд не міг здійснювати технічну фіксацію засідання. Як незабаром переконалися всі учасники процесу, «технічно фіксувати» практично не було що. Предмет судових слухань цілком вичерпаний. У масштабах фальсифікації переконались , здається, всі сторони. Складається враження, що судді вже й самі не розуміють, що від них хочуть політичні замовники процесу над Іваном Різаком. Тому починають з’являтися все нові , вже навіть «побутові» підстави для затягування, перенесення слухань. Затягування націлене насамперед на психологічний і фізичний тиск на підсудного. Це, очевидно, остання і єдина втіха для замовників кримінального переслідування Різака, бо тепер уже й вони зрозуміли, що жадані мільйони від екс-губернатора «вибити» так і не вдасться. А в тому, що вердикт суду через відсутність елементарних ознак злочину буде виправдальний, ніхто ніколи не сумнівався. Навіть самі замовники. Тому вони й намагалися чимшвидше «взяти свої гроші». Не вийшло. Єдине, що залишилося їм як сатисфакція за фальсифікацію матеріалів справи, психологічне мордування Різака судовим «сіквелом», який вимагає постійних переїздів і вислуховування у залі відвертої маячні, придуманої слідчими – фантазерами і вкладеної нібито у вуста віртуальних свідків і потерпілих. Підсудний заявив суду три клопотання. У першому він просив суд допитати в якості свідків слідчих, які проводили слідчі дії по свалявському епізоду . Їх свідчення можуть переконати суд у політичному замовленні і фабрикації кримінальної справи. Друге клопотання полягало у проханні викликати для свідчень в суді колишнього керівника обласного виборчого штабу кандидата в президенти Ющенка В. Балогу, який , без сумніву, був політичним опонентом І. Різака і є замовником та ідеологом кримінальної справи. Третє клопотання полягало у недовірі стороні обвинувачення і заміні прокурорів із закарпатської облпрокуратури на прокурорів будь-якої іншої області. Цікаво, що суддя Н.Стефанів лише відносно виклику в якості свідка Балоги одразу прийняла рішення про відхилення клопотання. . Відносно двох інших клопотань суд направився в дорадчу кімнату. Однак о 14.30 світло знову зникло. Оголосили перерву до 15.30. Пізніше світло нібито з’явилося, але ненадовго і знову зникло. Учасники судового засідання просиділи у глибокій задумі до 16.20. Відтак секретар засідання оголосила, що світла уже сьогодні не буде і тому засідання переноситься на 25 квітня. Наступного ранку у судді Надії Стефанів вибачатися не було підстав. Приміщення суду безперебійно було забезпечене електроенергією, техніка працювала безвідмовно і можна було вести повноцінну технічну фіксацію всього процесу. Суддя оголосила постанову суду по вівторковим клопотанням підсудного, які не змогла оприлюднити через перебої із світлом.. І тут стався знаковий момент. Суд, у якого очевидно набралося достатньо підстав, щоб запідозрити слідчих у фальсифікації кримінальної справи проти І. Різака, нарешті вирішив задовольнити клопотання підсудного. Суд виніс постанову, згідно з якою зобов’язав викликати в якості свідків членів слідчо-оперативної групи, які проводили допити свідків і потерпілих по «свалявському епізоду». Ми уже досить детально зупинялися на кричущих фактах примітивної, грубої фальсифікації протоколів допитів свідків і потерпілих по «свалявському епізоду». Копії цих сфабрикованих писульок «на замовлення і під диктовку» стали в Івано-Франківську предметом судових дискусій не одного засідання. Ці писульки –фальшивки, як не дивно, стали головним обвинувачем і головним «аргументом» придуманого міфу про свалявське «побоїще бандитів і агітаторів». Закарпатці добре знають, що події у «готелі Комфорт» у 2004 році – це насправді лише одна із низки традиційних для клану Віктора Балоги і його партії «нашоукраїнців» грубих провокацій. Ніякого побоїща, ба навіть класичного мужицького мордобою у Сваляві не було. Але цю власну провокацію завдяки податливості і продажності закарпатських прокурорів Балозі з кумом-прокурором Ю. Бенцою вдалося перетворити в обвинувальну постанову і навіть в обвинувальний вирок. Як відомо, Свалявський райсуд навіть виніс вирок по цій справі. Івана Різака по команді з Мукачева цей суд засудив заочно. За масштабами фальсифікації кримінальної справи проти І. Різака , за величиною наявного в ній правового нігілізму можна буде писати незабаром підручники для студентів-юристів. На зразок, «закон– як дишло…» . І дуже добре, що судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, аналізуючи хід слухань і детально вивчивши всі матеріали , зрозуміли нарешті, що кримінальна справа проти Різака скоріше сфабрикована як ні. Тому є таки необхідність допитати слідчих. Нема сумніву, що після цього допиту у суддів зникнуть найменші сумніви щодо сфабрикованості справи. У середу суд також розглянув клопотання прокурорів. Виявляється, опричники Балоги якось випустили з поля зору експерта, який проводив експертизу документів про оплату ВАТ «Закарпаттяобленерго» мобільного зв’язку корпоративної мережі Закарпатської ОДА. Як відомо, закарпатські прокурори так старалися догодити своєму шефу і куму Балоги, що понаписувала майже 200 тисяч гривень збитків енергетикам. Але як засвідчила експертиза, з того вийшов великий пшик. Нагадаємо, що згідно з висновками цієї експертизи документально підтверджено, що за період з 31.10.02 по 21.01.05 за телефон 80673123002( який був в автомобілі губернатора) заплачено 100 гривень. За телефон 80673123011 ( яким користувалася зовсім інша людина і І Різак до нього немає ніякого відношення) заплачено 2000 гривень. За телефон 80673123001, який був у приймальні ОДА, – жодної копійки. Так, «Закарпаттяобенерго» проплатило 28. 01. 05 шість тисяч гривень «Київстару». Але в цей період Іван Різак уже не був головою Закарпатської облдержадміністрації, тому експерти і не включали цю суму. Тепер порівняйте– 190 тисяч гривень, придуманих слідчими, і 100 гривень – насправді. Висновки цієї експертизи, оголошені на попередньому судовому засіданні, представники обвинувачення вже тоді сприйняли «в штики». Тоді суддя делікатно «поставила на місце» старателів мукачівського клану.. Вчора ж прокурори зажадали від суду проведення повторної експертизи і виклику на засідання цього експерта . Очевидно, проведення нової експертизи документів необхідне для того, щоб колеги закарпатських представників обвинувачення – мукачівські братки – мали можливість «попрацювати з експертом» класичними методами періоду первісного накопичення капіталу – засобами «типа утюг, паяльник, бейсбольная бита». Якщо хтось думає, що ці часи вже відійшли в історію, то він дуже помиляється. Саме такими методами, як свідчать очевидці, які дають свідчення на судових процесах, ініційованих нинішнім головним канцеляристом із Завидова, вибивалися і вибиваються і зараз. Однак, суд вирішив лише викликати на судове засідання експерта. Очевидно, у Франківську також уже дещо чули про «методи переконання і збирання інформації підопічними Віктора Балоги – головного натхненника і організатора політичної розправи над І. Різаком. Так що чутки про те, що в Україні правосуддя не існує, мабуть трохи перебільшені. Наступне судове засідання відбудеться уже після травневих свят, 4 травня. 4 травня 2007 року Допитавши слідчих прокуратури, судді з’ясували для себе чимало пікантних подробиць 4 травня Апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-голови Закарпатської облдержадміністрації Івана Різака. Суд, який дедалі більше переконується, що справа проти екс –губернатора Закарпаття Івана Різака сфальсифікована, змушений був викликати для допиту слідчих прокуратури, які проводили слідчі дії по так званому свалявському епізоду.. Отож, за клопотанням Івана Різака та його захисту, яке суд підтримав, у п’ятницю в залі суду свідчення давали слідчі оперативної групи Закарпатської та Львівської обласних прокуратур, які нібито проводили досудове слідство по Свалявському епізоду, а, якщо точніше, руками яких фабрикувався свалявський епізод. Суд встановлював обставини проведення дізнання свідків та потерпілих, правдивість протоколів допиту та дотримання законодавства при проведенні попереднього дізнання слідчими. Зрозуміло, що слідчі, з якими попередньо було проведено відповідну роботу, намагалися підтвердити правдивість відповідей у протоколах допиту. Водночас підсудний Іван Різак звернув увагу свідків та суду, що « в матеріалах справи є протоколи допитів ніким незавірені» ; що «майже 30-40% цих протоколів подібні одні на одних». Він висловив сумнів щодо проведення таких допитів, припустивши, що «протоколи підтасовані». Під час допиту слідчих, свідчення яких не відзначалися логікою відповідей, суд дізнався багато пікантних деталей, які лише посилюють сумніви учасників процесу щодо правдивості протоколів допитів свідків. * * * Покази слідчих остаточно переконали суд, що справа проти Івана Різака грубо сфальсифікована У п’ятницю Апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання по справі екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. Попередні судові засідання переконали усіх учасників цього політичного процесу в тому, що досудове слідство було проведено закарпатськими прокурорами вкрай непрофесійно, більшість матеріалів справи грубо сфальсифіковані і нашвидкуруч підтасовані. Це постійно насторожувало і суд. Враховуючи цей факт суд, який прагне об’єктивного і всебічного дослідження справи, аби претендувати на правосуддя, за браком фундаментального досудового слідства змушений був задовольнити клопотання підсудного і вирішив допитати слідчих, які проводили оперативно-слідчі дії. Власне, судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, прагнучи встановити істину, змушені «латати діри» прокурорів, тобто, виконувати ту роботу, яку через свої нефаховість або політичну заангажованість на етапі досудового слідства не виконали слідчі Закарпатської та Львівської прокуратур. В період тотальної девальвації в Україні закону і права такі виважені, високопрофесійні дії Івано-Франківської Феміди не можуть не викликати повагу у всіх порядних громадян. Перед тим, як заслуховувати свідків, суддя зачитала відповіді на попередні запити підсудного і захисту. Відповідь із ужгородського СІЗО засвідчила, що оригіналу постанови про третій арешт Івана Різака немає. Ця інформація викликала подив у присутніх. Чому? Ми ще повернемося до цього. Суддя зачитала і відповідь із ужгородського ЗАГСу, де, виявляється, є лише довідка про смерть В. Сливки. Однак захист просив надати не лише довідку про фіксацію смерті колишнього ректора, але й медичну картку, де б було, як це прийнято, вказано точний час і фактичні причини смерті людини. Відповіді на це суд так і не отримав. Не отримав суд також і інформації з банку про надання кредиту брату О. Іщенка, який звинуватив І. Різака у вимаганні хабара. Як відомо, на одному із попередніх засідань, Іщенко надав суду лише фальшиві папірці без відповідних печаток і підписів керівника банку. Отож, цікаво було б дізнатися, коли, як і чи справді брату Іщенка банк видавав кредит? І як і ким цей кредит, який нібито спрямовувався як хабар, потім погашався? Про це і сьогодні немає ніякої інформації. Суддя зачитала заяви про чергову неможливість приїзду в суд для дачі показів сімейства Цмурів. Як відомо, подружжя Цмурів ( дружина – рідна сестра Н. Сливки, дружини покійного ректора) – було першими свідками загибелі Сливки. Сестра Н. Сливки заявила у поясненні, що не може приїхати через хворобу батька. Хоча, зауважимо, у неї вже є дорослі донька і син. До того ж чоловік – лікар-анестезіолог. Чоловік-анестезіолог , п. Цмур, який , як ми вже згадували, був одним із перших свідків загибелі ректора УжНУ В. Сливки, у своєму поясненні суду заявив, що він не може зявитися в суд тому, що «у нього нема ніяких відомостей про смерть Сливки»… Дивну позицію щодо необхідності допитати в суді сімейство Цмурів займає протягом всього процесу закарпатська прокуратура. Представники обвинувачення всілякими засобами намагаються зробити так, щоб подружжя Цмурів не зявилося в суді і не давало ніяких свідчень. Прокуратура наполягає навіть на тому, щоб суд перестав турбувати сімейство Цмурів навіть тоді, коли суд виносить постанову про примусовий привід цих свідків. В той же час прокурор Завальський, який представляє сторону обвинувачення , заявляє суду, що готовий застосувати навіть озброєний спецназ і мобільні групи для примусового приводу в суд експерта чи ще якогось свідка, у свідченнях якого зацікавлена сторона обвинувачення. Унікальна принциповість і розуміння закону паном прокурором .. Викликає подив і той факт, що заяви подружжя Цмурів про їх неможливість зявитися в суд доставив сам ….прокурор. Які секрети і сенсаційні відомості для суду приховує сімя Цмурів, якщо сам прокурор, представник державного обвинувачення, робить все для того, аби унеможливити їх появу в суді і сам готовий заради цього виконувати роль кур’єра? Невже і справді все те, про що пошепки говорить весь Ужгород і наукова еліта краю, можуть в одну мить з появою подружжя Цмурів в суді, стати не чутками, а жорстокою реальністю? І тоді прокурорам доведеться шукати інше місце роботи. До речі, пані Цмур та Наталія Сливка – дочки колишнього працівника Мукачівської прокуратури, під керівництвом якого починав свою прокурорську біографію … так, так– нинішній прокурор області Ю. Бенца, кум В. Балоги. Збіг обставин? Тісний світ? Може й так. А може й ні. * * * Відтак суд перейшов до заслуховування свідків. Поява в суді в якості свідка Михайла Михайловича Данчі для всіх учасників процесу стала справжньою несподіванкою. Його прізвища у клопотанні підсудного не було. У клопотанні І. Різака йшлося про необхідність допитати слідчих, які проводили оперативно-слідчі дії. А тут у суді в якості свідка зявляється слідчий Закарпатської прокуратури, який сам скеровував справу Івана Різака до суду. Очевидно, судді вже настільки шоковані фабрикацією кримінальних справ проти екс-губернатора Закарпаття, що вирішили допитати самого слідчого, який направляв справу до суду. Знаючі люди кажуть, що таке в судовій практиці зустрічається дуже рідко. Мусимо зазначити, що хоча Михайло Михайлович як свідок тримався попервах достойно, як і личить представнику прокуратури, на певному етапі судових дебатів, коли йому почали задавати питання, йому ставало, м’яко кажучи, якось не по собі. Настільки «не по собі», що Михайло Михайлович навіть забув, скільки ж разів насправді він арештовував Івана Різака. Підсудний нагадав йому, що це робилося три рази. Однак, коли суддя запитала свідка Данчу, чи пригадує він деталі третього арешту підсудного, Михайло Михайлович знітився і відповів, що деталей не пригадує. Суддю така відповідь слідчого, очевидно. заінтригувала, і вона попросила його деталізувати, у який спосіб він зачитував Івану Різаку постанову про третій арешт. Як відомо, третій арешт Івана Різака закарпатська прокуратура здійснила з грубим, кричущим порушенням Кримінально-процесуального Кодексу України, прямо в СІЗО. Прямо в СІЗО, ні на мить не звільняючи підозрюваного з приміщення, йому було зачитано постанову про звільнення і тут же, навіть без паузи, нову постанову про арешт. І саме ця постанова про третій арешт І. Різака базувалася на «свалявському епізоді». Суддя, довідавшись у деталях про технологію третього арешту, який є грубим порушенням закону, була просто шокована. Але ще більше її вразило, що жодних відомостей про грубе порушення закарпатською прокуратурою закону під час третього арешту Івана Різака у матеріалах справи немає. Тобто, такі дії прокуратури і слідчих однозначно мали бути оскаржені як незаконні. Слідчі і прокурори мали понести за ці протизаконні дії серйозне, аж до звільнення і притягнення до кримінальної відповідальності покарання. Але в матеріалах справи жодного документу про порушення прокурорами закону чомусь нема. Тому суддя вирішила для себе зясувати всі подробиці цього беззаконня і почала скрупульозно розпитувати М. Данчу про перебіг подій на етапі досудового слідства. Врешті, суддя запитала, а звідки взагалі взялася «свалявська справа?» . У більшості присутніх у судовій залі склалося враження, що ставлячи незручні запитання свідку, суддя уже зробила для себе однозначний висновок про те, що «свалявський епізод» зявився штучно, що справа сфальсифікована лише тому, аби і надалі утримувати під вартою Івана Різака і чинити на нього психологічний тиск. Адже прокурори розуміли безперспективність порушених кримінальних справ проти Івана Різака щодо доведення до самогубства, вимагання хабаря тощо. Тому хапалися за все, що можна. А «свалявський епізод» притягався до екс губернатора не на дослідженнях подій у Сваляві, а виключно на словах однієї людини, яка сама перебувала під пресом прокуратури. Зрештою, і сам Данча на суді чітко згадував лише справу «по Сваляві». А справу, яку розглядає Апеляційний суд Івано-Франківської області ( «причетність Івана Різака до «свалявського епізоду») він навіть не пам’ятає. Тобто, слідчий, який скеровував справу до суду, уже сам заплутався у багатьох очевидних нюансах справи. Знітився Михайло Михайлович і тоді, коли його запитали про змиви лез ножів. Він, бачте, вважав, що їх експертизу не потрібно проводити, тому віддав ножі дружині покійного. Хоча захист кілька разів у письмовій формі просив провести цю експертизу. Але разом з тим слідчий Данча «просвітлив» учасників судового процесу на предмет того, чому на досудовому слідстві свідки Рущак, Іщенко, Ковач і Темнов давали покази проти Івана Різака. Як заявив суду Михайло Данча, «на всіх цих людей були відкриті окремі кримінальні справи». На уточнююче запитання судді, а що зараз з тими справами, Данча відповів, що вони закриті. Свідка запитали: «А на яких підставах ці справи закриті?». Данча відповів, що вже не памятає.Хоча він сам відкривав і закривав ці справи. Лише проти В. Пауля було порушено кримінальну справу по 23 статтях. Потім, коли Паульо почав давати потрібні покази проти І. Різака, залишилося лише дві. З яким формулюванням було закрито решту 21 кримінальних справ проти Пауля, Данча суду так і не зміг пояснити. На жаль, на суді так і не прозвучало питання до Данчі про фальсифікацію протоколів очних ставок. Хоча присутні чекали його. * * * Слідчий Львівської прокуратури п. Мисяк, який виступав у якості свідка наступним, пояснив, що йому передали справу по подіям у Сваляві і на ужгородському стадіоні «Авангард» із Закарпатської прокуратури «для об’єктивного розслідування». Слово «об’єктивного» ми не випадково виділяємо. Справа в тому, що вже тоді було зрозумілим, що Закарпатська прокуратура, яка виконує політичне замовлення нових помаранчевих вождів в особі В. Балоги та Ю. Бенци немає жодних шансів на більш-менш об’єктивне розслідування будь-якої справи. Тому справу й передали у Львів.
Данча відповів, що вже не памятає.Хоча він сам відкривав і закривав ці справи. Лише проти В. Пауля було порушено кримінальну справу по 23 статтях. Потім, коли Паульо почав давати потрібні покази проти І. Різака, залишилося лише дві. З яким формулюванням було закрито решту 21 кримінальних справ проти Пауля, Данча суду так і не зміг пояснити. На жаль, на суді так і не прозвучало питання до Данчі про фальсифікацію протоколів очних ставок. Хоча присутні чекали його. * * * Слідчий Львівської прокуратури п. Мисяк, який виступав у якості свідка наступним, пояснив, що йому передали справу по подіям у Сваляві і на ужгородському стадіоні «Авангард» із Закарпатської прокуратури «для об’єктивного розслідування». Слово «об’єктивного» ми не випадково виділяємо. Справа в тому, що вже тоді було зрозумілим, що Закарпатська прокуратура, яка виконує політичне замовлення нових помаранчевих вождів в особі В. Балоги та Ю. Бенци немає жодних шансів на більш-менш об’єктивне розслідування будь-якої справи. Тому справу й передали у Львів. Слідчий Мисяк зауважив, що досліджуючи справу по Сваляві, вдалося із 100 осіб ідентифікувати лише одну людину – В Пауля. Жодного зв’язку між Іваном Різаком і «свалявськими подіями» ним встановлено не було. Хоча він особисто допитував багатьох людей, в тому числі й Івана Різака. Пан Мисяк після проведеного розслідування скерував справу по «Авангарду» і Сваляві в апеляційний суд Закарпатської області, який відправив її на дослідування після потрібних для слідства показів з боку Пауля . З 23 після так званого дослідування залишилися лише дві статі по Сваляві. Пану Мисяку , за його словами, не зрозуміло, звідки взялося формулювання «масові заворушення» щодо свалявських подій. Воно навіть на «хуліганку» не витягує. Отже, як ми вже писали, по «свалявському епізоду» , на основі якого закарпатські прокурори роздули міф про масові заворушення і побиття студентів-агітаторів, насправді засуджено абсолютно невинних людей. Та й то Свалявський суд трактує «масові заворушення» і судить… чотирьох осіб. Оце так масовість! Іван Різак відзначив на суді високий професіоналізм і об’єктивність слідчого Львівської прокуратури пана Мисяка. Тому Івана Михайловича здивувало, що незважаючи на високу кваліфікацію і ґрунтовність у проведенні слідчих дій в матеріалах справи є ціла низка копій протоколів, які викликають підозру а бо й такі, що відверто сфальсифіковані. При цьому Іван Різак навів низку прикладів.( «Світогляд» уже детально описував «проколи» слідчих і наводив сфальсифіковані копії протоколів допитів свідків і потерпілих по «свалявському епізоду»). Коли пан Мисяк ознайомився в суді з деякими копіям протоколів, він був неприємно вражений. Хоча і намагався це не показувати. «Розумієте, це був вал. Раз там так написано, значить так було», – виправдовувався слідчий. Що й казати– серйозна аргументація фальсифікацій. Пригадується з історії, Лаврентій Берія говорив щось подібне на виправдання своїх мільйонних жертв , коли його застали зненацька несподіваним арештом. У Берії також був «вал», «страшні часи» і …невинні жертви. Але час розплати неминучий і для ката. Це не варто забувати ніколи. Особливо людям, від заповзятливості чи неуважності яких може залежати доля іншої людини… Коли Мисяка запитали в суді, як він встановив матеріальну шкоду у свалявському готелі «Комфорт», слідчий відповів, що цього встановити в принципі було неможливо. Справу він отримав у березні. На той час уже все там було відновлено. Там був якийсь акт. Хоча ми знаємо, що цей акт підписали сторонні люди. А про комісію, яка встановлювали збитки, приватний підприємець взнала вже в суді. Зрештою, як відомо, готелю «Комфорт» у Сваляві на момент подій не існувало, оскільки гуртожиток не мав ніяких дозвільних документів на готельну діяльність. Отже, навіть у таких дрібницях закарпатські прокурори вдавалися до підтасовок і фальсифікацій, переслідуючи одну мету – приборкати і кинути за грати головного політичного опонента Віктора Балоги. Сьогодні міф про злочини Івана Різака розвіюють навіть слідчі, навіть люди, які мали забезпечувати бодай якесь юридичне підґрунтя цього політичного міфу. Показовими в цьому плані є свідчення у суді слідчого Львівської прокуратури пана Самбіра. Вони уже після перших його фраз викликали гомеричний сміх усіх присутніх у залі. На противагу респектабельному і виваженому п Мисяку його колега Самбір одразу після уточнення анкетних даних заявив тремтячим голосом: «Все, що там написано, відповідає дійсності». Судова зала розривалася від сміху. Питань ні в кого не виникало. Все було зрозумілим: свідок-слідчий отримав напередодні чіткі інструкції. Просто поспішив їх оприлюднювати в суді. Коли зал досхочу насолодився сміхом, підсудний зачитав пану Самбіру копії протоколів допитів свідка і потерпілої Чернявської. Вони схожі, як дві краплі води. Навіть друкарські помилки– одні й ті ж. Хоча допитував Самбір потерпілу і свідка всього десять хвилин, на папері вийшло 5 друкованих аркушів, частина яких стосувалася « перестрілок польських туристів». Нагадаємо, що предметом допиту були «свалявські події». Цей смішний факт абсолютно не образив розсіяного слідчого. « Раз тут стоїть мій підпис, – відрапортував Самбір, –це правильний протокол!». Зал, переглядаючись, уже не дивувався. Коли Іван Різак запитав свідка про те, яке ж відношення мають «польські переслідування і перестрілки» до свалявських подій, зал знову ожив. І тут слідчий Самбір видав фразу, яка пролила світло навіть для тих, хто ще хоч трохи сумнівався у фальсифікації справи. Самбір чітко заявив суду: «Ну що ви, це ж папірці, це не протоколи допитів1».Тобто, суд уже має першого слідчого, який зробив правильний висновок і підтвердив факт фальсифікації протоколів допитів по свалявському епізоду. Після такого одкровення слідчого й отримання пікантної інформації «з перших уст» суд оголосив перерву. * * * По перерві суд вдався до банального зачитування копій протоколів допитів свідків і потерпілих. Прокуратура попросила зачитати протокол допиту свідка Кондора. Цікавим є те, що Кондор визнаний потерпілим, але навіть сфальсифікованого протоколу допиту у справі не виявилося. Саме Кондор нібито заявляв , що бачив . як ударили Бідзілю. Але сам Бідзіля на суді заявив, що його ніхто не бив. Підсудний звернув увагу суду на те, що маємо черговий яскравий приклад грубої фальсифікації. Відтак прокуратура попросила суд зачитати копію протоколу допиту свідка Чернявської. Іван Різак нагадав суду, що це питання вже розглядалося на одному із попередніх засідань. Тобто, прокуратура вже геть заплуталася і з усього видно, що їй уже добряче набридло вдавати із себе поборників законності, при цьому виконуючи безперспективне з юридичної точки зору політичне замовлення. Суддя зачитала ще низку протоколів допитів свідків по «свалявському епізоду». Жоден із свідків не сказав, що до нього застосовувалася насильство. Однак, уже сама технологія допиту свідків демонструє наскільки хтивим і жагучим було бажання слідчих примусити свідків назвати все те, що відбувалося у Сваляві, масовими заворушеннями, якими «міг керувати» екс-губернатор Закарпаття. Хто бачив чи чув запитання і відповіді протоколів цих допитів, може припустити, що запитання до свідків готували не слідчі, а сам Балога чи його кум Бенца. Але,. що дивно, жоден із реальних свідків навіть не припускає причетності Івана Різака до подій у Сваляві. Незважаючи на те, що допитувалися не закарпатці, а люди з Тернополя, Львова, Франківська, люди,які в принципі Різаку нічим не зобов’язані. Натомість земляки екс-губернатора Закарпаття і водночас його політичні суперники при першій же можливості готові і до фізичного знищення людини, порядність і принциповість якої заважає їм жирувати на кістках обкрадених земляків. У п’ятницю і суд, і представники обвинувачення, і всі присутні в залі, переконалися, що не випадково Іван Різак клопотав про запрошення в суд для дачі показів слідчих. Вони вкотре переконали нас, що кримінальні справи проти Івана Різака не варті виїденого яйця. Вони просто примітивно сфальсифіковані. І, здається, суд, на відміну від хлопців на побігеньках із прокуратури, готовий зясувати обєктивну істину і винести справедливий вирок. * * * Незважаючи на те, що прокуратура знову наполягала лише зачитати попередні свідчення сімейства Цмурів, суд виніс постанову про примусовий їх привід до суду. Наступне засідання суду відбудеться 10 травня о 10 годині. Павло Пасічний P.S. Цікаво було спостерігати, як у п’ятницю, після офіційного закінчення судового засідання слідчий Закарпатської прокуратури Михайло Данча підійшов до Івана Різака і, потиснувши йому руку, побажав триматися. Цей на перший погляд незначний епізод не залишився непоміченим багатьма учасниками судового процесу. Про що він може свідчити? Напевно, про те, що слідчий , який власноруч скеровував сфабриковану справу у суд, визнає її юридичну безперспективність і впевнений в душі, що Іван Різак ні в чому не винний.. А ще й про те, що Данча не приховує, що він є солідарним з Іваном Михайловичом, і готовий будь-коли засвідчити, що був лише гвинтиком у громіздкому механізмі політичної розправи над Іваном Різаком. І мабуть ще й те, що він, як ніхто інший, хотів би якнайшвидшого виправдального вироку для Івана Михайловича. Бо саме це в очах порядних людей якоюсь мірою реабілітувало і б і його самого. Напевно, сам слідчий ніколи не припускав, що надумана справа проти Івана Різака триватиме цілих три роки. Тому він, як і всі закарпатці, чекає , коли вже нарешті закінчиться це правове безглуздя. Про найближчі перспективи цього кримінального фарсу ми хотіли дізнатися також в адвокатів Івана Різака. Але у черговий раз вони від коментарів чомусь відмовились. 10 травня 2007 року. У суді в справі екс-губернатора Закарпаття оголошено перерву до 5 червня Вчора відбулося чергове засідання Апеляційного суду Івано-Франківської області по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Щоправда, о 10 годині, як було заплановано, суд не розпочався. Ані прокурори, ані захисники на цю годину в залі судових засідань не зявилися. Тому було оголошено перерву. Судові слухання розпочалися аж через дві години. Прокурори знову просили суд зачитати письмові покази свідків, які вкотре ігнорують закон і не з’являються в суд. Тобто, знову предметом розмови в суді стає зачитування дивного походження папірців, бо , за свідченням одного із слідчих, який сам проводив допити, «це не є протоколи допитів, це – папірці». Суддя Стефанів повідомила, що оскільки ще має надійти одна відповідь на запит суду із Закарпатського СІЗО, суд поки що не оголошує про закінчення судового слідства. В той же час вона оголосила про підготовку учасників процесу до судових дебатів, які по починаючи від учора триватимуть два тижні. Суд оголосив перерву до 5 червня. Судмедекспертиза: ніякого самогубства колишнього ректора УжНУ В. Ю. Сливки не було! Сенсація? Та ні. Скоріше, констатація факту. Адже і так зрозуміло, що інформаційним галасом політичні опоненти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака відводили від відповідальності справжніх винуватців смерті В. Сливки. У суді вже доведено, що Іван Різак не мав ніякого відношення до переслідування Сливки. Тай не тільки Різак. Самого переслідування не було. Як не було і самогубства. Сам судовий процес потрібен був лише як ширма. Для того, щоб пустити громадську думку по хибному шляху. Це – в кращому випадку. У гіршому – слідчі добре все знали і їм потрібно було рішення суду не так про винуватість Різака як фіксація в ньому факту самогубства. Не випадково в суді так і не зявилися основні свідки: дружина ректора і її рідна сестра з чоловіком. Тобто ті, хто при бажанні якраз міг розповісти правду.. Адже справжнім шоком для присутніх у судовому засіданні було пояснення доцента Лавкая ( він одразу після дружини побачив померлого) про те, що крові у ванні, де лежав покійний, зовсім не було. Але ще більшою несподіванкою для сторонніх стало знайомство з результатами судово-медичної експертизи. Віддамо належне захисникам І. Різака. Вони одразу поставили ряд запитань, на які так і не убуло отримано відповіді ні від експертів, ні від слідчого. Так, з незрозумілих причин комісія судово-медичних експертів пропонує лише вірогідний час настання смерті: смерть Сливки В. Ю. могла наступити за 12 годин до розтину трупа. Питання про механізм спричинення тілесних ушкоджень є також вірогідними. Експерти стверджують, що « в якому саме положенні по відношенню до кожного пошкодження він знаходився, встановити неможливо». Експерти дійшли лише вірогідного висновку про самоспричинення тілесних ушкоджень. Що заважало експертам дати ствердні і точні відповіді – не відомо. Але достеменно відомо, що ствердної і точної відповіді про те, що смерть Сливки була самогубством – експерти не дали. Тобто, за цією логікою з не меншою долею вірогідності можна стверджувати, що ніякого самогубства колишнього ректора УжНУ В. Сливки не було. Адвокати В. Мокану та І. Піх, які захищають І. Різака в суді, переконані, що за наявності таких висновків судово-медичної експертизи було б доцільно призначити експертизу для відтворення обставин спричинення тілесних ушкоджень по слідам крові. На вирішення цієї експертизи було б доцільно поставити щонайменше наступні питання: – чи є місце виявлення тіла потерпілого місцем спричинення тілесних ушкоджень? – які сліди крові мали бути на місці знаходження тіла потерпілого, виходячи з характеру тілесних ушкоджень? – чи переміщувалося тіло потерпілого після спричинення смертельного поранення, виходячи з локалізації ушкоджень та слідів крові? Якщо так, то в якому напрямку? – Як довго в одному, і в якому саме, положенні знаходився потерпілий після спричинення тілесних пошкоджень? – На якій висоті і в якому положенні знаходився потерпілий, виходячи з наявності слідів крові на місці події? – Де і протягом якого часу знаходився потерпілий після травм? Які предмети взаємодіяли зі слідами крові? – Яким чином ( в який спосіб) потрапила кров на одяг ( штани і кофту) та ніж з коричневою ручкою, вилучений з місця події, який був на краю ванни? – Чи були вчинені на місці виявлення тіла дії для знищення слідів крові на тілі, пілозі ванної кімнати, інших предметах? Можемо собі уявити , скільки нез’ясованих обставин залишилося для слідства. Але 28 серпня 2005 року ( нагадаємо, що в цей час І. Різак знаходився в СІЗО майже 4 місяці і продовжував аргументовано заперечувати свою причетність до самогубства Сливки) слідчий повертає дружині покійного вилучені з місця події два кухонні ножі і весь одяг. Напевно, саме тоді в Закарпатській прокуратурі зрозуміли, що Різак не зламається і необхідно ще серйозніше знищувати сліди справжнього злочину. Нагадаємо також, що саме після цієї постанови слідчі гарячково почали прив’язувати екс-губернатора до так званих «свалявських подій», щоб мати можливість утримувати його в слідчому ізоляторі. Так потім і сталося: всупереч всім конституційним нормам Різака втретє заарештували прямо на території СІЗО, не виконавши рішення суду про звільнення підозрюваного Різака. Я переконаний, що у майбутньому незаангажоване слідство встановить справжні причини загибелі ректора В. Ю. Сливки. У сьогоднішній ситуації це поки що неможливо. І пов’язано це з тим, що нинішній прокурор Закарпатської області Ю. Бенца у 2004 році був членом виборчого штабу «Нашої України». А саме цей штаб вже через кілька годин після повідомлення про смерть Сливки заявив про причетність І. Різака про доведення того до самогубства. А від загальнопартійної лінії відступити в Закарпатті зараз не можуть. Але за що ж вже третій рік мордують Різака? 5 червня 2007 року Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак відмовився від захисту У вівторок, 5 червня, Апеляційний суд Івано-Франківської області після перерви відновив слухання справи екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Суду давав пояснення експерт Львівського науково-дослідного інституту судово-медичних експертиз про висновки судово-економічної експертизи відносно оплати мобільного звязку ВАТ «Закарпаттяобленерго» номерів, якими нібито користувався підсудний. Різак, коментуючи пояснення експерта, аргументовано довів, що і ця кримінальна справа сфальсифікована. Черговим фальсифікатом стали підтасовані папери, які надав суду представник філії «ПриватБанку», які нібито мають відношення до видачі кредиту у розмірі 33 тис. 500 євро Сергію Іщенку. Сьогодні слухання продовжилися. Зважаючи на неприхований політичний тиск на учасників процесу Іван Різак, аби вберегти представників захисту і їх родини від ймовірної розправи, сьогодні відмовився від захисту, подякувавши адвокатам за роботу, яку вони провели. Іван Різак, зокрема, відзначив, що йому, його друзям і близьким, а також людям, які з ним працювали, продовжують погрожувати. «Я хочу зберегти людей, їх професійну гідність і життя, - сказав Різак. – Я захищатиму себе сам. Від себе і своєї сім'ї я щиро дякую своїм адвокатам. Я не хочу, щоб через мої проблеми люди страждали від погроз, тортур і залякувань, і були заручниками моїх проблем». Він відзначив, що кримінальну справу проти нього сфабрикували представники «мукачівського кримінально-бізнесового клану», які «дорвалися до вищих ступенів державної влади». Для винесення рішення суд оголосив… перерву в засіданні. Після перерви суддя Надія Стефанів оголосила постанову суду, згідно з якою Різаку… відмовлено в задоволенні клопотання, оскільки суд вважає «мотиви відмови від адвокатів не добровільними, а вимушеними». 12 червня 2007 Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак таки захищатиметься сам Сьогодні, 12 червня, Апеляційний суд Івано-Франківської області задовольнив клопотання екс-губернатора Закарпаття Івана Різака про добровільну відмову від послуг його адвокатів Василя Мокану та Ірини Піх. Відповідне рішення прийняла суддя Надія Стефанів. Як ми повідомляли, 6 липня Іван Різак просив суд задовольнити його клопотання про добровільну відмову від послуг своїх адвокатів, після того як суд відхилив його клопотання про відвід його адвокатів у звязку з політичним тиском на них. Відтак суд перейшов до судових дебатів. 13 червня 2007 Іван Різак аргументовано спростовує висунуті звинувачення Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак у своїй захисній промові сьогодні аргументовано спростовує в апеляційному суді Івано-Франківської області висунуті проти нього звинувачення. Свій виступ він почав з епізоду «доведення до самогубства ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки». Всі висунуті звинувачення за цим епізодом підсудний спростував. За його словами, «слідчі прокуратури здійснили кримінальний злочин, підтасувавши факти вбивства ректора». «Чому ні на жодному з ножів, якими скоєно самогубство, не було відбитків пальців покійного?, - запитав підсудний. – Чому на суді не допитали дружину покійного Наталію Сливку, а обмежилися письмовими свідченнями?». Різак також звернув увагу суду на той факт, що в матеріалах справи міститься низка звинувачень за період, коли він не був головою облдержадміністрації. За його словами, посаду голови ОДА він обіймав з 27 вересня 2002 р. по 21 січня 2005 року. На думку Різака, в звинуваченні не вказано «причин смерті ректора, немає викладу обставин самогубства». «У звинуваченні немає події злочину, - зазначив він. – Невідомо, де і в який час стався злочин вбивства Сливки». Екс-губернатор переконаний, що у суду «немає підстав вірити свідченням дружини Н.Сливки на слово». За його словами, також «насильницька смерть залишається недоведеною». Звинувачення його у злочині – доведенні до самогубства – Різак назвав «цинізмом вищої категорії». Він також спростував, що причетний до організації перевірок Ужгородського університету. «Ні до яких перевірок Ужгородського університету я не мав ніякого відношення», - підкреслив підсудний. Різак звернув увагу суду на «процесуальні слідчі помилки». Він стверджує, що свідчення свідків проти нього «мали конкретне політичне замовлення». Іван Різак також попросив вибачення в суді, що деколи поводився емоційно. Проте сказав, що «прокурори не мають права давати йому характеристики», що мало місце вчора. Підсудний також спростував звинувачення по епізоду «здирництво і зловживання службовим становищем». На його думку, звинувачення ґрунтується на «бездоказовості і відсутності обставин злочину». «Звинувачення пред'явлене на підставі заяв випадкових людей», - сказав підсудний. «Колись ви, хлопці, понесете відповідальність, - сказав Різак, звертаючись до сторони звинувачення, - за те, що на підставі заяв випадкових людей ви знищували державні інститути, які представляли Президента». Спростував підсудний звинувачення проти нього і по епізоду «незаконної видачі посвідчень радників голови облдержадміністрації на громадських засадах». На думку підсудного, «ніяким документом в Україні не регламентуються ні права, ні обов'язки, не визначений статус таких радників». А свідчення свідків є «замовленими». Суд зробив перерву на обід. Очікується, що сьогодні підсудний закінчить свою захисну промову. 14 червня 2007 року Розклавши по поличках, Іван Різак переконливо спростував сфальсифіковану проти нього кримінальну справу В Апеляційному суді Івано-Франківської області вчора, 14 червня, закінчилися дебати по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Вчора підсудний завершив виступ із захисною промовою, яка вкотре засвідчила, що всі без винятку епізоди кримінальної справи були грубо сфальсифіковані. Захисна промова екс-губернатора Закарпаття викликала жвавий інтерес у представників вітчизняних ЗМІ. Хід судового засідання та бліц-Інтерв’ю із політв’язнем №1 в Україні протягом дня транслювали провідні вітчизняні телеканали. І захисна промова Івана Різака, і його коротенькі інтерв’ю телеканалу «1+1» засвідчили, що Іван Михайлович, який на всіх етапах його переслідувань тримався з гідністю , і зараз не втрачає самовладання і впевнений у своїй правоті і в об’єктивності суду , готовий боротися до кінця за свою честь. Натомість юний представник обвинувачення, в якого тележурналісти також попросили коментар, на телеекрані тремтячим голосом лише повторив завчені фрази обвинувальної постанови. Прокурор Завальський наче виправдовувався перед телеглядачами, що він не винуватий у цьому прокурорському шабаші проти невинної людини, що його підставили нинішні керівники Закарпатської прокуратури, які власне й фабрикували справу на замовлення Віктора Балоги. А він, Завальський, лише виконує команди свого шефа і кума Балоги Юрія Бенци. Злочинні, до речі, команди… Іван Різак у своїй захисній промові , зокрема, вкотре наголосив, що всі три його арешти були незаконними і безпідставними. " Протягом півроку мене тричі арештовували по беспредєлу",– сказав Іван Різак. Іван Різак також заявив, що обвинувачення на його адресу сфабриковані "на замовлення кримінального клану". При цьому по кожному епізоду екс-губернатор Закарпаття наводив чіткі аргументи і адекватну юридичну базу. Завершуючи свій виступ, Іван Різак попросив суд винести оправдальний вирок. Сторона обвинувачення утрималась від права на репліку. Тепер в судовому засіданні оголошено перерву до 3 липня, коли Івану Різаку буде надано право виступити з останнім словом. 3 липня 2007 року Судове засідання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака перенесено через хворобу судді Намічене на сьогодні засідання Апеляційного суду івано-Франківської області, на якому підсудний , екс-губернатор Закарпаття Іван Різак мав виголосити с воє останнє слово в судовому процесі, перенесено на 16 липня. Сьогодні на судове засідання прибув Іван Михайлович з лікарями та братом Василем. Прибули також прокурори Закарпатської обласної прокуратури. Секретар судового засідання Марія Сімей оголосила, що у зв’язку із хворобою головуючої на суді судді Надії Стефанів, судове засідання переноситься на 16 липня. Після цього учасники процесу залишили зал засідань. 16 липня 2007 року Промова Івана Різака в суді змусила задуматися навіть представників обвинувачення Екс-губернатор Закарпаття, як і вся громадськість краю, впевнені, що 25 липня восторжествує справедливість і суд винесе йому оправдальний висновок Учора завершилися слухання по сфабрикованій справі проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. На заключному засіданні Іван Різак заявив, що не визнає себе винним по жодному з епізодів, які йому інкримінує закарпатська прокуратура, і попросив суд винести оправдальний висновок. У своєму останньому слові в суді Іван Різак, зупинившись на кожному сфабрикованому епізоді, переконливо довів, що не лише він не винуватий у надуманих злочинах, але й злочинів як таких не було. . Із самого початку політичного переслідування Івана Різака всім було зрозуміло, що справу проти нього порушили тому, що він ніколи не підтримував помаранчеву команду, а підтримував команду Віктора Януковича. Не є секретом, що організаторами процесу є нинішній головний канцелярист В. Балога та його кум , прокурор Закарпаття Ю. Бенца. Іван Різак в своєму останньому слові на суді подякував усім, хто його підтримував у цей непростий час. Виступ Івана Різака тривав близько 20 хвилин. Протягом всього цього часу Іван Михайлович тримався впевнено, логічно викладав свої думки, наводив переконливі аргументи. Промова Івана Різака очевидно справила враження і на представників обвинувачення, які, опустивши голови, уважно слухали виступ екс-губернатора Закарпаття, і жодного разу не наважилися його перебити, і на головуючу в судді Надію Стефанів, яка робила для себе якісь помітки. « Переконаний, що судовий процес не дає обвинуваченню жодного шансу на перемогу,– заявив Іван Різак.– Справедливість переможе. Нехай із справедливим вироком почнеться очищення суспільства. Ваша честь, прошу обєктивно і справедливо зважити всі мої доводи і винести мені оправдальний вирок»,– підсумував Іван Різак. Після цього було оголошено "десятихвилинну" перерву, яка затягнулася на цілу годину. По її закінченні Надія Стефанів повідомила учасників процесу, що вирок по справі Івана Різака буде оголошено 25 липня. Якщо суд хоче претендувати на об’єктивність і незаангажованість, якщо існує в українській судовій системі незалежність, немає сумніву, що цей вирок буде оправдальним. 25 липня 2007 року Апеляційний суд Івано-Франківської області вирішив продовжити цинічне і незаконне знущання над Іваном Різаком Події цього тижня в Апеляційному суді Івано-Франківської області вкотре підтвердили, що наша Феміда не лише не претендує на неупередженість і незалежність, але й відкрито перетворюється у філіал головної канцелярії держави, яка методично топче будь-які правові норми і закони, відверто і цинічно зневажаючи елементарні права і свободи людини. Ноу-хау франківського судочинства Як відомо, цього тижня у ЗМІ розгорілися пристрасті навколо оголошення вироку Апеляційним судом Івано-Франківської області по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. На передостанньому судовому засіданні суддя Надія Стефанів повідомила всіх учасників процесу про те, що оголошення вироку орієнтовно призначено на 25 липня. Підсудний Іван Різак, який перебуває в лікарні «Феофанія», зрозуміло чекав офіційного підтвердження цієї дати і відповідно повістки. Оскільки ні першого, ні другого не одержав , то їхати навмання за 530 кілометрів не повважав за потрібним. Зрештою, офіційно повідомляти підсудного про дату оголошення йому вироку і відправляти йому повістку згідно із законом суд зобов’язаний. Це, до речі, підтвердив представникам ЗМІ і працівник Закарпатської прокуратури Анатолій Дзямко. Однак наступного дня, 26 липня, суддя Надія Стефанів , без сумніву, не без «лагідних» підказок холуїв Віктора Балоги із канцелярії стрімголов приймає безпрецедентні і неадекватні з точки зору законності і юриспруденції рішення. Суддя чомусь вирішила, що Іван Різак не з’явився на суд 25 липня «без поважних причин», бо не повідомив суд про них. А як бути із офіційним повідомленням підсудного про дату засідання? І тут суддя раптом згадала, що про дату проведення судового засідання Різак був повідомлений, бо суд направляв йому… телеграму . Фантастика. Своєрідне ноу-хау українського судочинства, в лексиконі якого замість слів «повістка», «офіційне повідомлення» зявляється неологізм – «відправлена телеграма». Щоправда, ще 25 липня в Івано-Франківському суді говорили, що підсудний мав знати про дату судового засідання, бо про це говорилося на суді 16 липня. Тобто, 25 липня про «відправлену телеграму» ще ніхто й не заїкався. Телеграма дивним чином «з’явилася» в уяві суддів лише 26 липня. Тобто, після відвертої розмови із сатрапами канцеляриста. Виходячи з такого набору юридичних компіляцій, суд вирішує здійснити примусовий привід Івана Різака на судове засідання 30 липня . Але на цьому судовий безпредєл Іванно-Франківської Феміди під проводом ПОПГи ( політично-організованої злочинної групи ) не закінчується. Смішне повернення до смішного епізоду Суддя Надія Стефанів приймає ще одне сенсаційне рішення – поновити слухання по епізоду , пов’язаному із звинуваченням Івана Різака у зловживанні владою і службовим становищем, які нібито привели до тяжких наслідків для ВАТ «Закарпаттяобленерго». Йдеться про корпоративну мережу телефонів. У зв’язку з цим суд вирішив провести ряд додаткових слідчих дій по цьому епізоду. Після таких мудрих і глобальних рішень нашими судами скоро не те що страхатимуть людей, а смішитимуть немовлят. Відомо адже, що смішний епізод із телефонами, який придумала закарпатська прокуратура, легко і вщент розсипався у суді. Збитки, які намалювали браві солдати прокурора Бенци, спростувала експертиза. Орли закарпатського кума Балоги у своїй уяві вирішили, що для вагомості дутої кримінальної справи треба приписати Різаку, що він «наговорив по мобілці за рахунок обленерго на 192 тисяч гривень. Незалежні львівські експерти на основі первинних бухгалтерських документів «Закарпаттяобленерго» чітко встановили, що ця сума складає… 100( сто) гривень. Вловлюєте різницю? Уявляєте фантазію і злети «прокурорських накруток»? Експерти , власне кажучи, дали зрозуміти і суду, і громадськості, що старанні але некомпетентні закарпатські прокурори, фабрикуючи цей епізод із телефонами , м’яко кажучи, перестаралися і глибоко пошили себе в дурні. Більше того, голова правління «Закарпаттяобленерго» Василь Ковач на суді публічно заявив, що ніяких збитків обленерго від користування відповідальними працівниками облдержадміністрації корпоративною мережею телефонів не зазнало , а Іван Різак не причетний до користування мобільним зв’язком за рахунок підприємства. Все! Які ще додаткові слідчі дії потрібні по цьому смішному дутому епізоду? Він вичерпаний разом із фантазією прокурорів. Але ж ні. Суддя вирішує, що треба поновити слухання. А може й не вона вирішує. Може це наш головний канцелярист, прокурор, суддя і товарознавець в одній особі так задумав. Адже на Закарпатті добре знають, як Балогу шокували свідчення Василя Ковача в суді, які не відповідали тим свідченням, які були на досудовому слідстві і які були потрібні Балозі. Кажуть, така «самодіяльність і вільнодумство» головного енергетика дуже розсердили завидівського майстра провокацій. Не секрет, що на Закарпатті, де влада , правоохоронні органи нині все тісніше зрощуються з криміналітетом, повертаються старі забуті часи і випробувані мукачівською братвою ще у 90-ті «методи переконання» паяльниками, електрошоком і праскою, приставленою до грудей… Де гарантія, що чимало свідків по справі екс-губернатора Івана Різака, які на суді сміливо заявляли про непричетність його до інкримінованих йому злочинів, не відчують ( а, може, вже й відчули) саме такі «методи переконання»? Можливо, методи «переконанням паяльником» можуть бути застосовані незабаром і до суддів… Адже за подіями, які відбулися цього тижня в Апеляційному судді Івано-Франківської області, чітко простежується почерк і авторство Віктора Балоги, який сьогодні готовий рвати на собі жили , аби відправити за грати ненависного йому Івана Різака. Прикро, що Івано-Франківська Феміда сьогодні демонструє готовність іти на відведену їй канцелярією роль політичного кілера, готовність іти на все – в тому числі і на відверте попрання законів і грубе нехтування правами людини. Зіновій Кріль. P. S. На відміну від представників Івано-Франківського суду кореспонденту нашого видання не склало труднощів зв’язатися з Іваном Різаком. Як, до речі, і багатьом представникам друкованих і електронних ЗМІ. Іван Різак ще раз підтвердив, що не мав ні письмового , ні усного повідомлення про засідання суду 25 або 26 липня. P. P. S. Дивним у цій ситуації є лише одне і мусимо сказати це заради об’єктивності. Навіть представники Закарпатської прокуратури на судовому засіданні не вимагали примусового приводу , але лише просили суд направити підсудному повістку. P. P. P. S. Як щойно стало відомо, екс-губернатор Закарпаття Іван Різак у відповідь на правовий безпредєл і свавілля Івано-Франківської Феміди готовий вдатися до протестної акції голодування. Зараз деталі цієї акції обговорюються з лікарями. Екс-губернатор повідомив Міністерство внутрішніх справ, якому доручено здійснювати примусовий привід його в суд, що він останні дев’ять місяців неперервно знаходиться в клініці Феофанія. Попросив також керівництво МВС не турбувати його рідних в квартирі, яку він наймає в місті Києві, а виконати примусовий привід з території клініки. Він підтвердив нашому кореспонденту, що обов’язково візьме участь в засіданні суду, якщо йому дозволить стан здоров’я. Цікаво, кому ж потрібна гра мускулами таким рішенням апеляційного суду, якщо Різак не пропустив з жовтня 2006 року жодного судового засідання? 31 липня 2007 року Торжество канцелярського беззаконня Учора, в останній день липня, Апеляційний суд Івано-Франківської області оголосив вирок по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Цього моменту сам Іван Різак, його рідні, і вся громадськість Закарпаття чекала скоро майже три роки. Скоро майже три роки, як найуспішнішого керівника області за часи української незалежності , приблудна помаранчева влада почала тероризувати у найганебніший спосіб. Три незаконні арешти, політичне переслідування рідних і близьких, організація доносів і провокацій, показові затримання і захоплення із спецназом на замовлення кумира логопедів, тодішнього міністра МВС. А потім , з приходом на Закарпатті до влади прокурора Бенци, кума Балоги, головного ініціатора і режисера політичної розправи, почалася блискавична фабрикація кримінальних справ проти Різака. Іван Різак, незважаючи на хвороби, мужньо зносив усі знущання над собою і вірив у свою невинуватість. Вірив у здатність довести це в суді. Вірили у це і його рідні, друзі, всі, хто його знає чи працював з ним. І судові слухання в Апеляційному суді Івано-Франківської області швидко показали, що кримінальні справи проти Різака – суцільне політичне замовлення. «Одна політика, ніякого криміналу», – казали досвідчені незаангажовані юристи. « Туфта», – говорили адвокати і незалежні прокурори. Кожен із придуманих Балогою і його прокурорськими сатрапами епізод – примітивна фальсифікація без найменших натяків на факти чи доказову базу. Більшість епізодів фальсифікувалися виключно на брехливих доносах зацькованих тою ж закарпатською прокуратурою людей, яких було поставлено перед фактом – або самим сідати в тюрму, або давати потрібні свідчення проти Івана Різака. І хлопці, які ще вчора вважалися «крутими», ламалися, як сірники, і говорили все, що зажадав «Вітя». Та й сам «Вітя», який стрімко просувався по кар’єрній драбині, не цурався «шестьорити», а, якщо точніше, оговорювати свого земляка найбрехливішими свідченнями. Свалявський епізод, придуманий самим Балогою, як і самі свалявські події, базувався на свідченнях самого головного канцеляриста, який прямо показав Феміді своїм молочним канцелярським перстом на те, що «у всьому винуватий Різак». Свалявська Феміда в особі топ-судді Жиганської покірно винесла Різаку заочний вердикт, навіть не запросивши того бодай на одне судове засідання. Так от. Всі ці «кримінальні справи» в Івано-Франківську швидко розсипалися. Закарпатські прокурори, яким Бенца довірив виконання цього надважливого замовлення свого кума, почали нервувати. І тоді Віктор Балога, який уже газдував в кабінеті глави секретаріату президента, доручив керувати судовим процесом у Франківську безпосередньо своїм холуям –канцелярським перевертням. А щоб це керівництво було оперативним, в судових засіданнях оголосили «антракт» аж доти, поки в залі суду було встановлено суперсучасну записувальну техніку, яка дозволяла і канцеляристам, і їх босу із Завидова, відстежувати хід судових засідань і покази свідків в режимі online. Будь-які «неправильні» з точку зору Балоги дії прокурорів, свідків чи навіть самої судді тут же фіксувалися і отримували належну канцелярську оцінку, яка завершувалася дзвінками із високих кабінетів і «делікатними» порадами із додачею «пропозицій», від яких, за класичним висловом класичних мафіозі, відмовитися неможливо. Тобто, що далі до розвязки наближалися судді, то більшим був на них політичний тиск з боку чиновників, які хотіли вислужитися перед головним адміністратором президента. Мабуть не позаздриш головуючій на цьому суді Надії Стефанів, якій довелося працювати в умовах прискіпливого політичного контролю сатрапів Балоги і спорадичного жорсткого тиску з їх боку. І, хоч звісно, сьогодні процес тотального контролю за судовими засіданнями у справі Івана Різака публічно не розголошується ніким, безпосередні учасники судового процесу мали можливість щоразу відчути в залі суду, наскільки хаотичними були режисерські «підказки» канцеляриста. Хоча вони були підпорядковані чіткій єдиній меті – засудити Івана Різака. Ще вчора вранці багато хто вірив існування в Україні правосуддя. Вірив в оправдальний вирок і торжество справедливості й Іван Різак. Знаючи про невинуватість Івана Михайловича жевріла надія у торжество справедливості у більшості земляків Різака. Але після оголошення суддею вироку, яким Івана Різака так і не виправдано по найнадуманішому «свалявському епізоду» і навіть засуджено до п’яти років з відстрочкою на один рік, надії на українське правосуддя остаточно поховані. Під тягарем безперестанного тиску сатрапів Балоги, з хворої ініціативи якого й почався процес політичної розправи над Різаком, наша Феміда виявилася безсилою винести справедливий оправдальний вирок невинній людині. Замість торжества справедливості маємо торжество канцелярського беззаконня! І так і хочеться поставити державним мужам і громаді майже риторичне запитання: чи може вважати себе країна демократичною, а судова гілка влади незалежною, якщо людину засуджують за події, які з юридичної точки зору взагалі не є предметом злочину? Чи можна судити людину лише за те, що її оговорили люди, які є її політичними опонентами ( у даному випадку Балога) чи люди, яким самим інкримінують вину за 21 статтями КК України, а потім, після оговорення Різака, всі ці звинувачення знімають ( у даному випадку – Паульо)? Чи можна трактувати події як «побиття студентів», коли жоден із учасників подій не називає себе потерпілим? Відверто політичний епізод «по Сваляві», за який суд вирішив зачепитися і виніс по ньому вирок Різаку, свідчить, що судді, як і прокурори, виконували політичну вказівку політичних перевертнів, які працюють на мукачівський криміналітет. Останні рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області переконливо доводять, що клан Барви-Балоги не лише прагнув за всяку ціну розправитися із неподатливим Різаком, але й намагається встановити повний контроль над судовою гілкою влади. Особливе занепокоєння викликає рішення суду відправити на дослідування в Закарпатську прокуратуру епізод по телефонах. Цей епізод повністю був спростований і експертами, і показами свідків. Чому судді до нього повертаються? І що за цим стоїть? Як відомо, політична сила, керівником виборчого блоку якої є Віктор Балога, на Закарпатті , скажімо так, особливою популярністю, як і сам Віктор Іванович, не користується. Напередодні протизаконних дострокових виборів якраз це рішення суду дає можливість барвистому клану не просто повернути до себе увагу, але й дає карт-бланш закарпатській помаранчевій владі , розбавленій мукачівською барвистою братвою, для реанімації масових політичних переслідувань, шантажу і провокацій зразка 2004– 2005 років. Адже дослідування закарпатською прокуратурою справи про користування корпоративною мережею мобільних телефонів передбачає прокурорські допити, очні ставки, перевірки та й інші слідчі дії відносно величезної кількості закарпатців. Це значить . що холуї Балоги напередодні виборів будуть не просто надокучати дурними запитаннями, але й відверто тероризуватимуть колишніх заступників губернатора, заввідділів, начальників управлінь, голів райдержадміністрацій, тобто сотні поважних людей, які працювали з Іваном Різаком. Чи не повернеться такий «піар» бумерангом до і так уже скомпрометованих помаранчевих?.. Сьогодні, коли уже всім відомо про вирок, який винесла залякана мукачівським криміналітетом Феміда, виникає ряд резонансних запитань, які безпосередньо випливають із рішення суду. Зокрема, суд визнав невинним Івана Різака в інкримінованому йому «доведенні до самогубства» ректора УжНУ В. Сливки. Чому помаранчеві так завзято прагнули списати смерть Сливки на Івана Різака? Зрештою, чи була смерть Сливки самогубством? Чи все-таки це було вбивство? І якщо помаранчевим так захотілося це зобразити як самогубство, чи не виключена саме їх причетність до смерті ректора?.. У своїх звітах ми неодноразово звертали увагу на те, що всі три арешти Івана Різака були незаконними. Суд також визнав всі ці арешти незаконними. Цікаво, чи буде покараний хтось із прокурорських чи міліцейських чинів, які давали вказівки на правовий безпрєдєл у 2005 році? Вчорашній вирок суду Іван Різак сприйняв мужньо і стримано. Він зовсім не означає для нього припинення боротьби за справедливість і за своє чесне імя. Іван Михайлович розуміє , що він не винуватий у жодному , в тому числі й свалявському епізоді і готовий відстоювати правду і у Верховному Суді, і, якщо виникне необхідність, і у Європейському суді з прав людини. Екс-губернатор Закарпаття щиро вірить у те, що справедливість існує. І впевнений, що вона обов’язково восторжествує. На жаль, поки що ми є свідками того, як торжествує не справедливість, не сила права, а право сили, уособлене беззаконням кримінальних авторитетів, які на провокаціях , шантажі, рекеті і кістках земляків дорвалися до вершин влади. Зіновій Кріль, «Світогляд» Глава ІІІ Технологія політичної розправи: Точка зору правників Адвокат Василь МОКАНУ: СПРАВА РІЗАКА В СУДІ ДИНАМІЧНО РОЗВАЛЮЄТЬСЯ Одразу по закінченні останнього засідання апеляційного суду Івано-Франківської області , де тривають слухання по справі екс-губернатора Закарпаття Івана Різака, кореспондент «Світогляду» попросив прокоментувати хід цього засідання адвоката Василя Мокану. Ось коментар Василь Мокану: «В судовому засіданні все більше і більше набирає силу правда, якою викривається брехня. В якості свідків були допитані особи, які входять до наукової еліти нашого краю і нашої країни. Дані ними суду показання роблять їм честь, оскільки свідчать про їх високі моральні якості, про те, що правда для них це не пустий звук, а принцип життя. Оскільки орган досудового слідства обвинувачує Різака І.М. в тому, що він довів колишнього ректора Сливку В.Ю. до самогубства шляхом організації перевірок в УжНУ правоохоронними та контролюючими органами, а також шляхом організації друкування в газеті “Правозахист” статей, в яких негативно висвітлювалась робота УжНУ і ректора Сливки В.Ю., то і допитати професорсько-викладацький склад УжНУ слідчий міг лише за умови наявності даних, що професорам і викладачам відомі обставини, які відносяться до справи. Виходячи з того, що прокуратура обвинувачує Різака І.М. в систематичному приниженні людської гідності Сливки В.Ю., особи, які допитані в якості свідків обвинувачення, мала би підтверджувати відомі їм факти цькування Різаком І.М. Сливки В.Ю., нанесення Різаком І.М. Сливці В.Ю. багаторазових образ, глумляння Різаком І.М. над Сливкою В.Ю., поширення Різаком І.М. наклепницьких вигадок про Сливку В.Ю., або будь-які інші факти іншого принизливого ставлення Різака І.М. до Сливки В.Ю. Тому я кожному зі свідків задавав одні і ті ж питання, які були сформовані мною на базі обвинувального висновку Зокрема кожного з свідків я запитував, чи відомі йому факти, які би підтверджували причетність Різака І.М. в будь-який спосіб до організації проведених в 2003-2004 рр. перевірок в УжНУ, про причетність Різака І.М. до організації друкування в газеті “Правозахист” критичних статей щодо діяльності УжНУ і колишнього ректора Сливки В.Ю., чи будь-які інші факти, які би підтверджували нанесення Різаком І.М. Сливці В.Ю. образ, глумляння Різаком І.М. над Сливкою В.Ю., поширення Різаком І.М. наклепницьких вигадок про Сливку В.Ю., або цькування Різаком І.М. Сливки В.Ю. Всі свідки відповіли категорично, що такі факти їм невідомі. Доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри на юридичному факультету УжНУ Лемак В.В., на мій погляд, надав певну лекцію слідчому, провів такий експромтний правовий “лікбез”. Лемак В.В. прямо заявив суду, що, як правник, вважає, що не може бути свідком по даній кримінальній справі, оскільки йому не відомі будь-які факти про доведення Сливки В.Ю. до самогубства, і тим більше про доведення Сливки В.Ю. до самогубства Різаком І.М. Він наголосив, що на досудовому слідстві від давав показання виключно стосовно власного бачення подій, які в той час відбувались в УжНУ. Цитую Лемака В.В. дослівно: “Сливка В.Ю. нічого не говорив про Івана Різака. В той час в УжНУ проводились перевірки і Сливка В.Ю. не розумів, не зміг собі пояснити, чому університет став такою ціллю для правоохоронних структур. Але Сливка В.Ю. в жодній мірі не називав мені прізвище Різака І.М. Даних про те, що Різак І.М. цілеспрямовано давав вказівки про проведення перевірок в мене немає. З приводу публікацій в пресі, газеті “Правозахист”… Сливка В.Ю. сприймав їх як такі, що мають замовний характер, але не думаю, що він сприймав їх як нападки на себе особисто”. Першими словами такої поважної і авторитетної в нашому краї людини як Микловда В.П., член-кореспондент НАНУ, доктор економічних наук, професор, декан економічного факультету УжНУ, були такі: “Я перший раз в житті в суді”. Як правило, такі слова кажуть люди, життя яких грунтується на високих моральних принципах, які є законослухняними за переконанням. Оскільки діяльність правоохоронних органів і судів пов’язана в своїй більшості з людським, якщо можна так висловитись, “ гріхами”, то такою фразою людина, на рівні підсвідомості, заявляє, що вона завжди намагалась жити так, щоб ніколи і ні за яких обставин не потрапити навіть в поле зору цих органів. Цією фразою вона також заявляє, що для неї певним дискомфортом є і допит в якості свідка, коли їй абсолютно невідомо нічого про обставини справи. І дійсно, протокол допиту на досудовому слідстві і показання Микловди свідчать, що його відривали від роботи, забирали його власний час виключно для того, щоб почути від нього, що йому нічого невідомо про обставини, за яких Сливка В.Ю. помер. Ректор УжНУ, доктор історичних наук, професор, довірена особа Віктора Ющенка на президентських виборах Вегеш М.М. підтвердив, що перевірка працівниками УСБУ в Закарпатскій області в “ Інституті Карпатознавства” була проведена обгрунтовано, виявлені недоліки дійсно мали місце, вони в подальшому були усунуті. Будь-які факти, підтверджуючі причетність Різака І.М. до проведення цієї перевірки, йому невідомі. Особисто хочу звернути увагу на наступні показання Миколи Миколайовича. За його ствердженнями, після того, як він очолив УжНУ, критики в засобах масової інформації його особистої діяльності і діяльності УжНУ стало значно більше. Вона, порівняно з критикою Сливки В.Ю. та діяльності УжНУ в статтях газети “Правозахист” є значно жорсткішою, грубою, навіть дійсно образливою та в значній мірі несправедливою, однак жодних думок про самогубство у нього з приводу цих публікацій не виникало. Критика публічної особи і її діяльності є елементом демократії і до цього потрібно звикати. Я не буду цитувати показання всіх інших свідків, але всі вони однозначно заявили, що слідчому вони на допитах прямо заявляли, що їм нічого невідомо про обставини смерті Сливки В.Ю., тим паче про будь-які факти доведення його до самогубства Різаком І.М., однак слідчий їхню власну інтерпретацію подій, їхній коментар намагався штучно перетворити в докази обвинувачення Різака І.М. Характеризуючи особу Сливки В.Ю. всі наголошували на тому, що він був людиною скритною, про свої проблеми з ними не ділився, мав мінливий характер, який проявлявся в тому, що в один день міг разом пити каву та спілкуватись з ними, а через кілька днів при зустрічі міг не поздороватись. Критику сприймав занадто близько до серця. Щодо сприймання критики Сливкою В.Ю. мені особисто сподобався коментар колишнього ректора УжНУ, доктора медичних наук, професора, завідувача кафедрою УжНУ Русина В.І., який на запитання прокурора про реакцію Сливки В.Ю. на критику сказав, що тільки, цитую дослівно: “ тотальний ідіот” може бути байдужий до критики, а людина із здоровим глуздом завжди на неї реагує. Інша справа, наскільки ця реакція є адекватною. В цілому, результатом дослідження доказів обвинувачення в останньому судовому засідання є встановлення факту їх повної відсутності.» Від редакції: Мабуть, до цього коментаря варто додати ще й свідчення декана хімічного факультету УжНУ В. Г. Лендєла, який заявив на суді, що взагалі не вірить у самогубство ректора Сливки, бо напередодні його загадкової смерті вони разом детально обговорювали проблеми хімфаку і Сливка виявляв щиру зацікавленість у всьому, в тому числі й у питанні необхідності перекриття даху на будівлі хімфаку… Нагадаємо, що на попередньому засіданні шеф-редактор «Правозахисту» М. Тємнов категорично заявив, що до будь-яких публікацій у «Правозахисті» Іван Різак не причетний. Отже, показання свідків на останньому судовому засіданні , як і, до речі, на попередніх, засвідчують, що епізод за епізодом справа Івана Різака в суді розвалюється і правда таки торжествує. Підтвердженням цього є і той факт, що прокурор Закарпатської області В. Бенца на прес-конференції, яка відбулася цієї середи, взагалі відмовився коментувати перспективи справи екс-губернатора області Івана Різака. Хоча ще не так давно всі прес-служби правоохоронних органів області дружно критикували колишнього голову облдержадміністрації Івана Різака, не вибираючи при цьому епітетів. Сьогодні, здається, всім уже стало зрозумілим, що справа проти Івана Різака сфабрикована. Є надія, що суд, розглянувши цю справу, винесе об’єктивне і справедливе рішення. Але є також надія на те, що всі, хто фабрикував цю справу, нестимуть віповідальність згідно з чинним законодавством. 23 листопада 2006 року, «Світогляд» * * * Василь Мокану: « Якщо говорити про злочин, то злочин я вбачаю в діях працівників правоохоронних органів, які не могли не бачити відсутність підстав для порушення кримінальної справи проти Різака» В Апеляційному суді Івано-Франківська триває слухання справи проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Про деякі подробиці останнього судового засідання кореспондент «Світогляду» попросив розповісти адвоката Василь МОКАНУ. Іван Михайлович органом досудового слідства обвинувачується в тому, що переслідування і цькування Сливки В.Ю. він здійснив шляхом організації різного роду перевірок контролюючими та правоохоронними. У такому випадку орган досудового слідства зобов’язаний був в обвинувальному висновку не тільки конкретизувати, але й деталізувати : яку конкретно перевірку і яким чином організував Різак І.М., коли і яким органом ця перевірка була проведена, які посадові особи її проводили. Ці особи обов’язково мали бути допитані на предмет причетності Різака І.М. до організації і проводення перевірок. Але у зв’язку з тим, що це обвинувачення надумане, слідчий, порушуючи вимоги закону, в обвинувальному висновку, як на докази, не послався на матеріали цих перевірок. Хоча він зобов”язаний був це зробити. Виконуючи свої обов”язки захист заявив клопотання про перевірку в судовому засіданні матеріалів всіх перевірок, які містяться в матеріалах кримінальної справи. В судовому засіданні встановлено, що всі перевірки в УжНУ, за виключенням однієї, проводились планово. Щодо позапланової перевірки в УжНУ під час проведення досудового слідства була проведена службова перевірка причин її проведення, в процесі якої були допитані особи, які її проводили. Вже на стадії досудового слідства було встановлено, що Різак І.М. ніяким чином не причетний до проведення цієї позапланової перевірки, що також на досудовому слідстві було підтверджено висновками службової перевірки, які підписані на той час начальником ДПА в Закарпатській області І. Крільом. Позапланова перевірки була проведена виключно за ініціативою працівників Ужгородської міської ДПІ у звязку з тим, що посадові особи цієї установи порахували за необхідне перевірити використання пільгових сум, якими користувався УжНУ. За стведженням керівництва Ужгородської міської ДПІ, коли виникає сумнів, обовязково проводиться перевірка, оскільки, в протилежному випадку, вони ризикують бути самі обвинуваченими в корупції. Отже, в судовому засіданні було констатовано, що до жодної з перевірок, акти яких містяться в матеріалах кримінальної справи, Іван Різак непричетний. Це, з моєї точки зору, ще раз доводить, що, якщо говорити про злочин, то злочин я вбачаю в діях більше працівників правоохоронних органів, які не могли не бачити відсутність підстав для порушення проти Різака І.М. кримінальної справи за доведення Сливки В.Ю. до самогубства, однак зробили це. Я вважаю, що це було зроблено навмисно. І в той момент, коли вони це вчинили, вони самі порушили закон. – Останнім часом і в суді, і в пресі все більше ставиться питання – а чи смерть Сливки була самогубством? Хочу звернути увагу на наступне. Дружина покійного В.Ю. Сливки за власною ініціативою не зверталася до прокуратури із заявою про скасування постанови про закриття кримінальної справи за фактом самогубства її чоловіка. Таку ініціативу, невідомо з яких причин, проявило керівництво прокуратури Закарпатської області. На мою думку, це ще раз свідчить про те, що справа замовна. Людина, якій було спричинено найбільше горе від смерті Сливки В.Ю., не звернулась до правоохоронних органів з заявою про скасування постанови про закриття кримінальної справи за фактом самогубства її чоловіка та про притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. Це, невідомо з яких причин, робить нове керівництво прокуратури Закарпатської області, проявляючи таку нехарактерну для її діяльності “турботу”. Хоча працівники цієї же прокуратури, після проведення перевірки, дійшли висновку про відсутність будь-яких передбачених законом підстав для притягнення будь-кого до відповідальності за доведення Сливки В.Ю. до самогубства. Але пройшов певний період часу і після помаранчевих подій нове керівництво прокуратури області проявляє таку “турботу” про покійного ректора, що скасовує власну постанову про закриття кримінальної справи, хоча жодних додаткових фактичних даних - доказів, які би ставили під сумнів законність і обгрунтованість раніше винесеної постанови, в самій постанові не наводить. Постанова про поновлення кримінального розслідування за фактом смерті Сливки В.Ю., яку виніс заступник прокурора області, не містить посилання на жодні додаткові дані, факти, які були в розпорядженні обласної прокуратури на момент порушення кримінальної справи по факту а потім уже й конкретно проти Різака І.М., і які слугували підставою для початку кримінального переслідування проти Різака І.М. Простіше кажучи, на момент поновлення кримінальної справи в розпорядженні керівництва прокуратури Закарпатської області було рівно стільки ж доказів, як і в момент закриття кримінальної справи. Щось додатково не було встановлено ні на йоту. Отже, за відсутності будь-яких інших доказів, які би викликали сумнів в раніше прийнятому рішенні, скасовується попередньо прийняте рішення і дається команда на арешт Різака І.М. І тут я повністю згідний з Іваном Михайловичем Різаком, що після звільнення його з посади голови Закарпатської ОДА перед правоохоронними органами області було поставлено завдання перевірити його по вертикалі і горизонталі, щось обовязково знайти і позбавити волі. Але у зв’язку з тим, що працюючи на посту губернатора нашого краю він не крав, інших порушень закону не вчиняв, вони не змогли найти ніякого криміналу. І тоді оця соломинка, нібито доведення ним Сливки В.Ю. до самогубства і була використана як привід перший його заарештувати, позбавити волі на час проведення досудового слідства, а потів вже шукати “докази”, реалізуючи відомий принцип - людина є, а кримінальну статтю ми знайдемо самі. Саме на реалізацію цього незаконного задуму і був видуманий епізод про отримання Різака І.М. хабара від Іщенка. – Викликає подив, що пройшло вже не одне судове засідання по цій справі, а жодного безпосереднього свідка трагічної загибелі Сливки в суді так і не було. .. – Показань свідків-очевидців трагічної загибелі Сливки В.Ю. в матеріалах справи немає. – Коли відбудеться наступне судове засідання? – 20 грудня. * * * Василь Мокану: «Виконували замовлення і збирали все, що могли» У вівторок відбулося чергове засідання Апеляційного суду Івано-Франківської області,, який розглядає справу екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. Кореспондент «Світогляду» зустрівся з адвокатом Василем Мокану і попросив його прокоментувати хід останнього засідання. – Василю Дмитровичу! Який епізод розглядав суд на черговому засіданні? Що нового у показаннях свідків? Розглядався епізод за обвинуваченням І.М.Різака у доведенні до самогубства Сливки В.Ю. Показання давали свідки Лавкай І.Ю., Полюжин М.М. і Наріжний В.Й. Перші двоє показали суду, що їм невідомі будь-які факти, які би підтверджували переслідування І.М. Різаком колишнього ректора УжНУ, або організацію Різаком І.М. перевірок в УжНУ, одним словом зазначені особи дали правдиві показання, які грунтуються на їх совісті і підтверджують надуманість обвинувачення Різака І.М. по цьому епізоду. Свідок Наріжний В.Й. показав, що не існує загальнодержавного нормативного акту, який регулює порядок видачі посвідчень радникам голів ОДА на громадських засадах. Взагалі, ця історія з видачею посвідчень радникам на громадських засадах не вартує “ виїденого яйця” і за “ вуха притягнута”, чи “підтягнута” до рівня кримінального вчинку, оскільки абсолютно ніяким громадським, державним або іншим інтересам, інтересам фізичних чи юридичних осіб не спричинено жодної шкоди. Але виконували замовлення і збирали все, що могли. – Як Ви оцінюєте покази експертів? Чим зумовлене рішення суді змусити залишити підсудного судову залу? Рішення судді зумовлено емоційною поведінкою Івана Михайловича. Мені вона є зрозумілою, оскільки дуже тяжко стримуватись, коли від видуманої брехні людина була позбавлена волі, вибита з ритму життя, спаплюжена та принижена. – Наскільки мені відомо, судово-психіатрична експертиза, на основі якої будувалися звинувачення І. Різака у доведенні до самогубства ректора УжНУ і його арешт, нині навіть експертами трактується неоднозначно. Вона не місить категоричних висновків. Чому ж тоді органи досудового слідства вирішили трактувати її так, як їм це вигідно? - Майже всі висновки цієї експертизи носять характер припущення. Але, щоб не бути голослівним, я приведу декілька цитат з самої експертизи. В мотивуючій частині експертизи експерти самі вказують, що:“Враховуючи недостатність інформації у наданих матеріалах справи, які б однозначно характеризували цілісність психологічного портрету особистості Сливки В.Ю. та його психічного стану в період скоєння ним самогубства, відповіді на ряд питань можуть бути дані не в повному обсязі, у вигляді клінічних версій, які базуються на наявності окремих клінічних ознак, виявлених під час експертного дослідження”. З матеріалів експертизи також вбачається, і це підтвердили допитані в судовому засіданні експерти, що висновки експертів в переважній частині обгрунтовуються показаннями допитаних по справі органом досудового слідства свідків. З двадцяти восьми свідків, лише четверо дали показання про те, що Сливка В.Ю. скаржився їм на утиски та переслідування з боку Різака І.М., зокрема – дружина померлого Сливки В.Ю., Сливка Н.В., його рідний брат Сливка І.Ю., близький товариш Дьордяй В.С. та завідувач кафедрою англійської філології Полюжин М.М. Останні в судовому засіданні повністю відмовились від цих показань, даних ними на досудовому слідстві. Як підтвердили в судовому засіданні експерти, свої висновки вони грунтували на показаннях свідків, які їм надав у розпорядження слідчий, і апріорі виходили з того, що показання цих свідків є правдивими. Експерти підтвердили, що висновки експертизи є похідними від наданих їм органом досудового слідства показань свідків. Одним словом, орган досудового слідства при допиті свідків нав’язував їм свою обвинувальну термінологію, а також показання, які вони в дійсності не давали.. Тому і не дивно, що ця експертиза дала бажаний для обвинувачення результат, який ними же, органом досудового слідства в був заздалегідь запланований і запрограмований. Зрозуміло, що якщо провести додаткову експертизу і надати експертам в розпорядження показання цих же свідків, які вони надали суду, то і висновки експертів будуть протилежними тим, які вони виклали в експертизі. Цитую далі з “мотивуючої частини” експертизи та висновків експертів: “ Лише у вигляді клінічної версії можна вважати, що Сливка В.Ю. протягом останніх місяців життя міг страждати на розлад адаптації з переважанням симптомів тривоги” Також у вигляді припущення експертами викладений висновок про те, що в момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. міг знаходитись в стані гострої афективної реакції на стрес, дослівно: “В момент спричинення собі тілесних ушкоджень Сливка В.Ю. теоретично міг знаходитись в стані гострої реакції на стрес, яка могла виникнути за механізмом “ останньої краплі” ( ключового переживання) на фоні тривалої фруструючої ситуації та при наявності додаткового стресового фактору безпосередньо перед самогубством”. Таким чином з вищенаведеного видно, що наведені висновки експертів-психіатрів містять лише гіпотетичні припущення у вигляді клінічних версій, а не обгрунтовані доказовими даними висновки. – В інтерв’ю нашому сайту Іван Різак висловив припущення, що політичні ляльководи, які ініціювали фабрикування кримінальних справ проти нього, можуть впливати і на суд. Ви допускаєте таке? – Я юрист і зобов’язаний оперувати виключно фактами, доказами. На мій погляд судове слухання відбувається з повним дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального законодавства. Теоретично можна припускати будь-що, але я наголошую, що юрист може оперувати виключно фактами. – Наступне засідання суду відбудеться 16 січня. Це може бути остаточне засідання? – Думаю, що ні. – Василю Дмитровичу! Ви захищаєте в суді інтереси також колишнього заступника начальника УМВС в Закарпатській області п. Русина по справі про Мукачівські вибори. Ця справа також не вартує і виїденого яйця, адже,як на мене, її фабрикували, аби приписати тому ж Різаку створення в області «організованого злочинного угрупування». Здається, ця справа також поступово розвалюється у суді. Чи правда, що цього тижня на судовому засіданні прозвучала з уст одного із свідків пана П. сенсаційна заява про те, що давати «потрібні свідчення» проти Русина він почав після того, як невідомі особи вивезли його в ліс , одягли на голову міх і фактично силою змусили зявитися у правоохоронні органи для дачі завідомо неправдивих показань. – Так. Пан П. справді зробив таку заяву в суді.До того ж він наголосив, що ніколи з Русином раніше не зустрічався. – Тобто. І в цьому випадку ми можемо говорити про те, що для здобуття «потрібних замовних доказів» у нас можуть використовутися будь-які, навіть силові методи, випробувані в СССР в 30-роках ? –Виходить, що так. Розмову записав Орест Яценюк.. P. S. Як свідчать очевидці, присутні минулого вівторка у залі суду, «емоційна поведінка» І. Різака, яка не супроводжувалася , до речі, жодним нецензурним словом, на суді була викликана неспроможністю одного із експертів правильно повторити назву ліків, які були приписані Лавкаєм Сливці. У нормальної людини «професіоналізм» таких експертів не може не викликати принаймні щирого здивування. Нагадаємо, що саме ця експертиза стала єдиною підставою для арешту і 4-місячного утримання Івана Різака в СІЗО у 2005 році. Адвокат Василь МОКАНУ: «Вирок Свалявського суду логічно вписується в заздалегідь спланований задум незаконного кримінального переслідування Івана Різака » Як «Світогляд» уже повідомляв, минулого тижня Апеляційний суд Івано-Франківської області продовжив слухання справи по обвинуваченню екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака. Цього разу розглядався так званий «свалявський епізод», по якому, як не дивно, Свалявський районний суд тишком-нишком уже виніс вирок, заочно звинувативши в тому числі й Івана Різака, хоча ні його самого, ні його адвокатів про проведення цього судового засідання навіть не було поінформовано. Ось як коментує таку унікальну ситуацію відомий адвокат Василь Мокану: Суд розпочав судове слідство по епізоду обвинувачення Різака І.М. в організації 13 листопада 2004р. масових заворушень в м. Свалява, спрямованих на перешкоджання здійснення громадянами виборчого права. Не буду переказувати всю фабулу обвинувачення, оскільки детальний аналіз всього пред’явленого Різаку І.М. обвинувачення залишаю на майбутнє. Спробую розкрити задум, внутрішню конструкцію цього необгрунтованого обвинувачення, метою якого є “прив’язати” Різака І.М. до подій, в яких він не брав участі і до яких не причетний жодним чином. Аналіз кримінальних справ, порушених проти Різака І.М., Русина В.П. та інших осіб, засуджених за вчинені ними під час виборів голови м. Мукачева та Президента України дії свідчить, що головними доказами обвинувачення, “важкою артилерією” органа досудового слідства є показання осіб, які самі притягнуті до кримінальної відповідальності, але за дачу “потрібних показань” не засуджені до позбавлення волі, або за надання цієї ж “послуги” не притягнуті до кримінальної відповідальності при наявності передбачених для цього законом підстав. В контексті вищенаведеного не тяжко здогадатись, що і по даному епізоду одним із основних, “козирних” свідків обвинувачення є Паульо В.Д. Я особисто знайомий з Паульо В.Д. і до того часу, як між його інтересами й інтересами Різака І.М. не виникли суперечності, я здійснював захист і його конституційних прав. Під час розслідування порушених проти Різака І.М. кримінальних справ в засобах масової інформації систематично розповсюджувалась інформація, а вірніше дезінформація про те, що Паульо В.Д. “кримінальний авторитет”, вожак організованого злочинного угрупування, без наведення жодних фактів підтверджуючих це ствердження. Це робилося навмисно, з метою очорнення Різака І.М., демонізації та дискредитації його особи в очах громадськості, вимальовування його негативного образу - керівника високого державного рангу, який нібито знаходився в постійних зв’язках з криміналітетом. Різак І.М. в свої показаннях на досудовому слідстві і в суді неодноразово наголошував і підкреслював, що ні керівництво УМВС України в Закарпатській області, ні СБУ в Закарпатській області, ні прокуратура Закарпатської області на його запити не надала йому жодної інформації про будь-яку причетність Паульо В.Д. до криміналітету, а також те, що його, Різака І.М., співпраця з останнім обмежувалась виключно питаннями організації діяльності ФК “Закарпаття”. У мене теж немає підстав негативно характеризувати особу Паульо В.Д. З інформації, якою я володію, він батько трьох дітей, любить свою сім’ю і піклується про неї. Про вчинення ним порушень закону в минулому мені також нічого не відомо. Однак, на мою думку, Паульо В.Д. потрапив під “жернова” наших правоохоронних органів, які із застосуванням недозволених методів слідства зуміли зламати його волю і психіку. Щоб не бути голослівним проілюструю це на фактах. Оскільки Паульо В.Д. на початку досудового слідства відмовився давати показання, про що навіть написав статтю в тижневику “Дзеркало тижня” журналіст Ярослав Галас під назвою, якщо я не помиляюсь, «Мовчання Чалого», з метою зламу його волі та психіки, він був переведений до слідчого ізолятора м. Львова. За відсутністю будь яких підстав, йому “з потолка”, незаконно та необгрунтовано, пред’явили обвинувачення у вчиненні двадцяти одного злочину, серед яких вчинення таких тяжких злочинів як бандитизм, готування до терористичного акту, закінчений замах на вбивство, розбійний напад. Санкції цих тяжких злочинів передбачають покарання до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Я вважаю, що необгрунтоване обвинувачення таким “кримінальним букетом” негативно вплине на психічний стан більшості нормальних людей, що від такого огульного і страшного обвинувачення може “поїхати криша”. Зазначене обвинувачення Паульо В.Д. було розглянуто Апеляційним судом Закарпатської області 12 серпня 2005р. в складі суддів Крегул М.М. (головуючого), Стан І.В., народних засідателів Васильєвої Г.В., Марчук Т.Д., Мацоли М.М. за участю прокурора Дзямка А.В. Якщо використати різку побутову термінологію, то суд визнав це звинувачення, користуюсь російською мовою, “бредом сивой кобылы”. Але я наведу з ухвали суду юридичні терміни, якими дана оцінка цієї “роботи” органу досудового слідства та прокуратури. Цитую з ухвали: “… вимоги процесуального закону, щодо всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи органами досудового слідства у даній справі не дотримані. Так, Паульо В.Д. пред’явлено обвинувачення в організації озброєної банди, вчиненні злочинів в складі організованої групи, тобто з участю інших осіб. Як видно з матеріалів кримінальної справи, та зокрема, постанови про пред’явлення Паульо В.Д. обвинувачення такими особами є Продан В.В., Попович В.І., Зозуля В.І., Пацкан В.І. та інші невстановлені слідством особи. Проте жодна із зазначених у даній постанові осіб у справі не допитана. Органами досудового слідства, всупереч вимогам ст.ст.131-134, 136-140 КПК України, постанови про притягнення цих осіб як обвинувачених не виносились, даних про виклик їх до слідчого немає, привід не здійснювався і даних, що за викликом вони не з’явились також немає. Доручення про встановлення місцезнаходження їх слідчим давались формально, виконання таких доручень проводилось в строки, що не могли забезпечити ефективність їх виконання. Проте всупереч вимогам ст. 138, 139 КПК України, слідчим розшук таких осіб не оголошувався, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою їм не обирався. Відповідно до ч.2 ст.26 КПК України виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження обставин справи і її вирішенні. Не дивлячись на такі вимоги процесуального закону і те, що кримінальні справи відносно співучасників злочину…порушені тільки 20 травня 2005р. і обставини скоєння ними злочинів разом з Паульо В.Д. фактично не розслідувались, постановою слідчого від 20.05.2005р. ( в той же день кримінальна справа щодо них виділена в окреме провадження, що являється, на думку суду, грубим порушенням вимог ст.ст. 22, 26 КПК України, викриття всіх винних з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності. Така неповнота розслідування справи негативно вплинула на правильність застосування кримінального закону та конкретність обвинувачення, висунутого проти Паульо В.Д.” Одним з основних моментів в ухвалі є констатація факту початку дачі показань Паульо В.Д. проти Різака І.М., цитую: “…підсудний Паульо дав у судовому засіданні показання щодо нових обставин вчинення злочину, та осіб, які можуть бути безпосередніми організаторами і виконавцями злочину, оскільки для перевірки цих обставин слід провести цілий комплекс слідчих дій ( допитів, очних ставок, впізнань, вилучення документів, розпечаток телефонних з’єднань тощо), що неможливо виконати в судовому засіданні в силу специфіки судового розгляду справи. За таких обставин, коли в судовому засіданні встановлена неповнота та неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, справа підлягає поверненню прокурору для додаткового розслідування, під час якого слід перевірити…показання Паульо В.Д. про причетність до організації вчинення цих злочинів інших осіб, зокрема Різака І.М., Чубірки І.І., а в залежності від встановленого вирішити питання про його відповідальність, конкретизувати обвинувачення за кожною із статей кримінального закону, відповідно до вимог ст. 132 КПК України.” Окрім необгрунтованого обвинувачення Паульо В.Д. у вчиненні двадцяти одного злочинів, його “ламали” іншими недозволеними методами. Паульо В.Д. як усно, так і письмово заявляв, що під час перебування в Львівському слідчому ізоляторі особи, які представились йому співпрацівниками правоохоронних органів, погрожували знищити його, а також його сім’ю. Він також стверджував, що проти його дружини було організована дорожньо-транспортна пригода. Однак, його зуміли дезорієнтувати і переконати, що ці дії було організовані і вчинені прибічниками Різака І.М. з метою змусити його не давати показання проти останнього. Кримінальна справа була направлена прокурору Львівської області для проведення додаткового розслідування. Здавалося б орган досудового слідства, прокуратура, “підкотять рукави ” і удесятерять свої зусилля, щоб доказати обгрунтованість та законність пред’явлених ними Паульо В.Д. звинувачень, щоб виконати вимоги суду, щоб усунути допущену неповноту, щоб повторно пред’явити обвинувачення і доказати свою правоту та високий професійний рівень. Але, як кажуть росіяни “не тут то было”, організатори кримінального переслідування Різака І.М. в цьому не мали жодної потреби, оскільки Паульо В.Д. вже давав потрібні показання проти Різака І.М. Отримавши від Паульо В.Д. ці показання, орган досудового слідства, прокуратура не стали себе “утруднювати” виконанням ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 12 серпня 2005р., а з “висмоктаних з пальця” обвинувачень Паульо В.Д. у скоєнні злочинів, передбачених двадцять одною статею КК України залишили всього дві: ст. 157 ч.2 КК України – перешкоджання здійсненню виборчого права та ст. 294 ч.1 КК України – організацію масових зворушень. Кримінальну справу швидко і тихо направили для розгляду до Свалявського суду, який 31 січня 2006 року, за один день, обмежившись лише: “…дослідженням фактичних обставин справи допитом підсудних та дослідженням всіх матеріалів справи під час судового засідання з приводу обставин вчинення злочину” постановив вирок, яким засудив за вищезазначеними статтями КК України Паульо В.Д. та ще трьох осіб до умовного позбавлення волі. Вирок Свалявського районного суду від 31 січня 2006р. потребує окремого коментаря. На мій погляд, це “Песня песней” в юриспруденції. Суддя, яка винесла вирок, “ничтоже сумняшеся”, в мотивувальній частині вироку і де - факто і де- юре визнала винним Різака І.М. у скоєнні злочинів, які інкримінувались у вину Паульо В.Д. та іншим трьом особам. Вона у вироку визнала встановленим і доведеним те, що Паульо В.Д. вчинив інкриміновані йому злочини, цитую: “отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М.”, чим вийшла за межі пред’явлених обвинувачень і грубо порушила конституційні права Різака І.М. Захисник Різака І.М., адвокат Піх І.Б., звернулась до Генеральної прокуратури України з скаргою про перегляд зазначеного судового рішення в порядку виключного провадження, однак Генеральна прокуратура України направили цю скаргу до розгляду Свалявському райсуду і порядку виконання вироку, у зв’язку з чим обгрунтовано була залишена судом без розгляду. На даний час захисник Піх І.Б. вдруге звернулась до Генеральної прокуратури з тим, щоб були прийняті заходи до виправлення цієї грубої помилки. Читаючи вирок, складається враження, що суддю взагалі не цікавить встановлення істини, головне що підсудні дають показання про те, що злочини вчинили, виконуючи вказівку Різака І.М. Саме ця обставина для судді є головною. Суддя, м’яко кажучи, лукавить, коли стверджує у вироку, що Паульо В.Д. та інші підсудні визнали себе винними у вчиненні інкримінованих їм злочинів. У мотивувальній частині вироку суддя визнає встановленим і доведеним вчинення Паульо В.Д. та іншими трьома засудженими 13 листопада 2004р., близько 19 годин 30 хвилин в м. Свалява, за вказівкою Різака І.М., наступних дій: приїзд до міста разом з іншими невстановленими слідством особами в кількості приблизно 100 чоловік з метою протиправного перешкоджання громадян у вільному здійсненні ними свого законного права на ведення передвиборної агітації; проникнення в готель “Комфорт” групою в кількості приблизно 100 чоловік, шляхом вчинення опору та нанесення тілесних ушкоджень працівниками Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області з використанням предметів спеціально для цього пристосованих, з метою порушення виборчих прав громадян та прав на ведення передвиборної агітації за кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.; проникнення в житлові кімнати готелю, знищення агітаційних матеріалів в підтримку кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. та умисне пошкодження майна готелю; застосування до осіб, які перебували в готелі, небезпечного для життя та здоров’я фізичного насильства в момент заподіяння, з використанням спеціально прилаштованих предметів для нанесення тілесних ушкоджень, завдання чисельних ударів потерпілим ногами та руками: примусове виведення потерпілих з готелю та вивезення їх під примусом за межі м. Сваляви. Вказуючи у вироку, що: “… в судовому засіданні підсудні Паульо В.Д…..свою вину у вчиненні злочинів визнали повністю ”, суддя м’яко кажучи пише неправду, а не м’яко кажучи, просто явно і відверто бреше. Ні Паульо В.Д., ні інші троє засуджених як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні винними у вчиненні дій, вказаних судом в мотивувальній частині вироку, які наведені мною вище, себе не визнали. Щоб не бути голослівним і самому не бути звинуваченим у брехні, я процитую з вироку показання Паульо В.Д.: “ Підсудний Паульо В.Д.в судовому засіданні пояснив, що 13 листопада 2004 року … в приміщенні готелю “ Камелот”, коли на його мобільний телефон почали телефонні дзвінки від Чубірко І.І., який повідомив, що голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М. сказав їм їхати в м. Свалява до готелю “ «Комфорт», оскільки там студенти ведуть агітацію за кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.Через деякий час зателефонував сам голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М., який погрожуючи арештом та висловлюючись нецензурною лайкою примусив поїхати в м. Свалява та виселити студентів-агітаторів. На виконання вказаної вказівки, Паульо В.Д. разом з…приїхав в м. Свалява, де вже зібралися багато людей. В тому числі і радник голови обладміністрації Чубірко І.І. Коли в готелі було погашено світло, то всі зайшли в приміщення готелю та почали виводити студентів на вулицю. Потім їх посадили до автобуса та вивезли за межі м. Свалява. Особисто він фізичного тиску на дітей та тілесні ушкодження їм не наносив….Такі ж показання по факту подій в готелі “ Комфорт” в м. Свалява дали підсудні…..” Відчуваєте суттєву різницю. У вищенаведених показання Паульо В.Д. та інші підсудні особливо наголошують та підкреслюють, що діяли за прямою вказівкою Різака І.М., однак визнають себе винними лише в тому, що зайшли в готель і вивели студентів. Однак в їх показанням немає жодного слова про визнання своєї вини у вчиненні насильницьких дій, вчиненні опору працівникам міліції, нанесенні їм та студентам тілесних ушкоджень, одним словом, у вчиненні тих дій, які суд інкримінував їм у вину. Тому і де – факто і де-юре немає чистосердечного розкаяння підсудних, це видумка судді, це викривлення фактів та істини. Суддю абсолютно не цікавить, чому орган досудового слідства, стверджуючи, що учасниками цих масових заворушень було біля 100 осіб, до відповідальності притягнув аж чотири особи. На моє переконання це є явним доказом того, що такий швидкий судовий розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Паульо В.Д. в організації масових заворушень та призначення йому умовного покарання, незважаючи на фактичне невизнання ним та іншими підсудними своєї вини, переслідувало єдину мету, закріпити у вироку як передюдиціальний факт, - факт який для іншого суду заздалегідь має доказове значення, скоєння Паульо В.Д. та іншими 100-ма невстановленими слідством особами масових заворушень у м. Свалява за прямою вказівкою Різака І.М. Саме з цією метою до матеріалів кримінальної справи і був доданий органом досудового слідства і “ правовий опус” Свалявського районного суду від 31 січня 2006р. Саме для того, щоб показаннями Паульо В.Д. та інших засуджених “ прив’язати” за будь-яку ціну Різака І.М. до свалявських подій. Цей “законний і обгрунтований” вирок логічно і узгоджено вписується в заздалегідь спланований задум незаконного і необгрунтованого кримінального переслідування Різака І.М. Президент України Віктор Андрійович Ющенко як під час передвиборчої агітації, так і після обрання його Президентом України піддавав нищівній критиці суди та суддів України. Одним з обвинувачень на адресу суддів було те, що вони виконують замовлення можновладців.Я не буду його цитувати, в цьому легко переконатись. Хоча я не згідний з його твердженнями повністю, оскільки в Україні багато чесних, принципових і висококваліфікованих суддів, які мають мужність і силу не піддаватись будь-якому тиску і розглядаючи судові справи, в тому числі і кримінальні, при винесенні вироків керуються виключно законом, самосвідомістю та совістю. На моє переконання вирок Свалявського суду від 31 січня 2006р. може слугувати ілюстрацією, яка в значній мірі підтверджує і правильність критики Президента України. Читаючи цей вирок у мене виникло відчуття, що у даному випадку судова влада не тільки “ лягла” під замовлення можновладців, а постійно, перманентно знаходиться в такому положенні і лише уточнює від замовників позу, яку слід прийняти. На останньому судовому засіданні Апеляційного суду Івано-Франківської області показання в якості потерпілих давали працівники міліції, які приймали участь у подіях в готелі “ Комфорт”, а також один потерпілий-студент. Я їм всім задав питання, чи відомі їм факти, підтверджуючі причетність Різака І.М. до подій, про які вони розказують суду? І що ж – від кожного з них отримав негативну відповідь. Більше того, всі вони заявили що потерпілими себе не вважають, що за власною ініціативою з заявами про визнання їх потерпілими до правоохоронних органів не звертались і стали такими виключно на вимогу слідчих прокуратури. Я звернув багато уваги показанням Паульо В.Д. тому, що окрім них, а також показань ще трьох засуджених Свалявським районним судом разом з Паульо В.Д. осіб, та двох осіб, які ще не були допитані в судовому засіданні, будь-яких інших доказів, які би “прив’язували” Різака І.М. до свалявських подій немає. Глава ІУ Закарпатці виступили проти переслідувань Івана Різака Закарпатці, як роботящий і законослухняний люд, ще вірять у незалежність і об’єктивність суду. Але разом з тим, слідкуючи бодай епізодично за ходом трирічного переслідування Івана Різака органами прокуратури, сьогодні ця правова інституція на Закарпатті практично втратила довіру людей. І навіть виправдальний вирок, в якому закарпатці не сумніваються, ніколи не дозволить жителям Срібної Землі змиритися з тим правовим дикунством і політичними репресіями, які починаючи з 2005 року здійснювалися проти екс-губернатора Закарпаття. Росіяни кажуть, щоб добре пізнати людину, треба з’їсти з нею пуд солі. Так склалося, що Іван Різака на Закарпатті ще із студентських років став публічною людиною. І сказати, що «з’їли з ним пуд солі» на Закарпатті може багато хто. І ось що кажуть про так звану «справу Різака» і про самого Івана Михайловича закарпатці, які екс-губернатора краю знають трохи ліпше за прокурорів, суддів чи слідчих: Георгій КЕМЕНЯШ, кандидат історичних наук: « Політична розправа над Іваном Різаком – повторення трагічних сторінок історії» Георгій Георгійович Кеменяш майже 16 років був керівником Свалявського району. Кандидат історичних наук, він ще донедавна викладав історію та політологію у кількох вузах Закарпаття. Сьогодні Георгій Георгійович ділиться своїми міркуваннями з приводу ситуації, яка склалася навколо екс-губернатора Закарпаття. У мене немає жодного сумніву, що справа проти екс-губернатора Закарпаття Івана Різака сфабрикована. Однак, я спочатку думав, що революційна піна зійде після подій осені 2004,і помаранчева агресивність поступово стихне і справу, яка немає ніякої доказової бази, закриють. Але сталося не так. І це вже не може не хвилювати. Мені доводилося працювати з Іваном Михайловичем. І я його добре знаю. Знаю, як винятково порядну і відповідальну людину, доброго державного службовця, людину сучасних поглядів, яка завжди дивиться на три кроки вперед. Він входив в політику стрімко, без розкачки, семимильними кроками. Зрозуміло, що, як і в кожної людини, були і в нього якісь недоліки, прорахунки. Але наголошую, що люди, котрі з ним працювали, не могли не захоплюватися його самовіддачею в роботі, нестримним прагненням домагатися конкретних результатів . Тому все те, що робиться над ним, мене просто шокує. Дивує й те, що ті колишні високі чини, які працювали і добре знають Івана Михайловича, не особливо переймаються його долею, покладаючись лише на суд. Так, Іван Різак – надзвичайно скромна людина і вірить, що суд об’єктивно розгляне його справу. Але,на жаль, у мене виникає великий сумнів відносно того, що суди, які на даному етапі функціонують в Україні, – політично незаангажовані, незалежні і можуть об’єктивно розібратися у всьому цьому. Навіть з тих матеріалів, які просочуються в пресу, можна зрозуміти, що суди у нас втягуються у політичні розбори, не поспішають, спираючись на відсутність елементарної доказової бази, визнати, що справа Івана Різака замовна і час нарешті припинити цей фарс. Ми всі бачимо, що задекларовані атрибути нашої держави як правової поки що залишаються лише побажаннями. Становлення правової України відбувається дуже важко. А коли ми стикаємося з такими фактами правового нігілізму як в історії із переслідуванням І. Різака, тут взагалі не можна говорити про законність і правову державу. Наші великі політики, серед яких є і замовники політичної розправи над Різаком, мабуть не хочуть розуміти, що такими судовими процесами вони підривають імідж держави на світовій арені. Вони не хочуть збагнути, що як би це довго не тривало, але будувати демократичне правове суспільство Україна мусить. Бо жити за варварськими законами нам рано чи пізно Європа і цивілізований світ не дадуть. А чим довше триватиме процес побудови правового суспільства, тим важче буде нам. Всі нам відомо, що колесо історії крутиться. А ще кажуть, що історія вчить, що вона нічого не вчить. Трагічні сторінки історії українців, на жаль, повторюються. Змінюються уряди, держави, устрої, але великі політики знов і знов наражаються на ті самі граблі, знищуючи політично неугодних співвітчизників, відкриваючи все нові і нові чорні сторінки нашої історії. Адже ще свіжі у пам’яті ті ганебні процеси, які фабрикувалися проти борців за українську незалежність і які у радянських концтаборах змушені були провести десятиліття. Ми всі добре пам’ятаємо, що Левка Лук’яненка, покійного В’ячеслава Чорновола судили нібито не за відстоювання інтересів української державності. Їх судили за сфабрикованими тривіальними кримінальними справами ( за хуліганство, за зґвалтування). Репресивна радянська машина, яку уособлювали правоохоронні органи і суди, які виконували замовлення, робили це грубо, безпринципно, незважаючи ні на закони, ні на елементарні норми моралі. Політична розправа над Іваном Різаком – це чергове повторення тих трагічних сторінок української історії. Кожному зрозуміло, що Різака судять не за нібито доведення до самогубства, хабар, організацію заворушень чи перевищення службових повноважень. Його судять за політичні переконання та небажання поступитися своїми ідеологічними принципами. Державні мужі , які ініціювали цей процес , не хочуть знати і вчити історію, не хочуть зрозуміти, що лише одна ця справа з часом зведе нанівець всі їх добрі державотворчі справи, якщо такі будуть, стане ганьбою в їх політичній і людській біографії. Тому що суд історії – надзвичайно суворий. І жодна «революційна доцільність» не може бути виправданням політичної розправи над своїми співвітчизниками. Свого часу в одному із інтерв’ю я вже говорив про особливості становлення Карпатської України, визволення , возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Ці історичні події в житті нашого краю теж були наповнені такими фактами, коли ділили одних на «патріотів», інших – на «ворогів». Особливо це проявилося на Закарпатті у 1938 році. Коли вирішувалися питання автономії нашого краю, яку обіцяли ще з 20-их років минулого століття. Коли був створений автономний уряд у 1938 році , який очолив Бродій а потім і Волошин. Ці люди, досвідчені політики, намагалися вирішити майбутнє краю, бути йому окремою адміністративно-територіальною одиницею чи таки до когось приєднуватися. Але потім вони дійшли висновку, що бути автономними – неможливо. Навіть така демократична держава як Чехословаччина не змогла забезпечити краю самостійність і обіцяну автономію. Угорський режим робив своє – еліта, інтелігенція дуже швидко мадяризувалася, бо була прихильником цього режиму. Але хіба ми можемо їх вважати «ворогами», як це намагалися приписати тому же Бродію? Вони всі ж радилися, кожен відстоював свою думку, свою позицію – Волошин мав своє бачення розвитку подій, Бродій – своє, Бращайки мали свою думку… Ситуація на той час було неоднозначною. Волошин був добре поінформований про події у більшовицькій Україні. Тому питання про приєднання краю з нею відпадало. Націоналісти із Галичини , які мріяли про самостійну українську державу, також боялися більшовицької України, тому вирішили бодай на невеличкому клаптику тодішньої Підкарпатської Руси створити свою державу – Карпатську Україну. Так що Волошину також було непросто. Потім його , як всі знають, звинуватили у всіх смертних гріхах. Бродія заарештували і потім розстріляли… Так, минув час і потім їх реабілітували. Але трагічні долі цих політиків – хіба не чорна пляма нашої історії?.. Я впевнений, що мине час і закінчиться справа і по Івану Різаку. Там нічого не буде доведено і його виправдають. Але ж час іде, в людини забирають здоров’я, нерви, найпродуктивніший час для самореалізації. Хто за це відповість? Хто відповість за психологічні травми, які нанесені цим судовим фарсом йому самому, його родині, товаришам? Безсумнівно, незабаром, коли все це скінчиться, преса буде писати, яка в нас влада, в якій «правовій» державі ми живемо, мовляв, людину стільки років мучили. А тепер його виправдали… Від цього Івану Різаку хіба легше буде? Тому прикро бути свідком того, що політичні репресії, які чи не найбільше випали на долю українців, знову повернулися і так і залишаються атрибутом нашої тепер уже незалежної держави Україна. Ми переконуємося, що наш народ так і не дочекався влади, котра б обходилася без політичних репресій. Хоча на календарі – не 1932, 1937чи 1946 роки… На календарі – 21 століття. Віктор ДЯДЧЕНКО, заслужений працівник сільського господарства, кавалер ордена князя Володимира, екс-голова Мукачівської райдержадміністрації , колишній заступник голови Закарпатської облдержадміністрації: «Мені боляче, що нова влада так необ’єктивної і по-дикунськи оцінила нашу діяльність, наш нелегкий труд. Отой весь галас, який зняли у 2005 році навколо губернатора Івана Різака, стадіон «Авангард», кримінальні справи проти нього та його команди – я все це розцінюю як політичний піар. Кажуть, що Іван доводив Сливку до самогубства. Сливку я прекрасно знав. Він був моїм товаришем. Я лише одне знаю, що Різак навпаки активно сприяв, щоб Сливка залишився ректором ще на один строк.. Я за це з ним ще й коньяк пив у його кабінеті. І тут раптом…доведення до самогубства. Це так, бо комусь так дуже хочеться. Так як хочеться звинуватити його в хабарі, в організації заворушень у Сваляві. Але це ж, хлопці, наївні справи, дріб’язкові. Ви не розумієте, що то є посада губернатора, ви зовсім не знайомі зі специфікою його роботи, коли пред’являєте такі бездоказові і дріб’язкові обвинувачення. Взагалі, ці кримінальні справи проти Івана Різака не варті і виїденого яйця і я впевнений, що суд детально вивчить цю справу і неодмінно виправдає Івана Михайловича. Бо інакше бути не може. Більше того, я впевнений, що Іван Різак повернеться до активного громадсько-політичного життя і на державну роботу. Якщо ми не використовуватимемо потенціал таких оригінальних і талановитих організаторів і менеджерів, яким є Іван Михайлович, то ця держава немає ніякої перспективи. Чому я так кажу? Бо з Різаком я працював не один рік. Як, до речі, працював у різний час з багатьма першими керівниками Закарпаття. Це і Юрій Ільницький, і Михайло Волощук, і Генріх Бандровський, і Михайло Країло, і Сергій Устич, і Віктор Балога, і Генадій Москаль, і Олег Гаваші. Я їх всіх добре знаю. Як і вони мене. Я з приємністю пригадую роботу з усіма губернаторами. Але з Іваном Михайловичем особливо цікаво було працювати. Команда, яку він згуртував навколо себе – це була високопрофесійна команда управлінців, які працювали на благо закарпатців. Я б міг багато розповідати про те, що нам вдалося зробити в аграрному секторі. Але той факт, що за темпами зростання в сільському господарстві( не по валу, зрозуміло) ми мали перше місце в Україні, свідчить сам за себе. І тут вирішальна роль, на мою думку, губернатора, який підтримав мої починання як керівника аграрного сектора. Я говорю про сільське господарство, оскільки воно мені найближче. Але колосального позитиву було досягнуто у всіх сферах народногосподарського комплексу області. Давалося це нелегко. Але Іван Різак, ерудована, трудолюбива, від землі людина своїм прикладом спонукав до роботи всю команду. Я не можу не згадати і його батьків. Так сталося, що, коли я був молодим керівником сільгосптехніки і мав свій дачний садочок, треба було пообрізати дерева.. Я приїжджаю до директора Бобовищанського радгоспу і прошу керівника: « Василь Васильович, ви не могли б мені дати якогось спеціаліста обрізати садочок?». А він одразу : « Он іде Мішко-бачі». Я не знав тоді ще ,хто цей Мішко-бачі. Я його привіз на дачу, він мені швидко пообрізав дерева і каже: « Не буду ж я вам кожен рік обрізати. Треба вчитися й самому.» А я йому кажу: «Я ж інженер-механік». А він мені та спокійно: «Тут нема нічого складного. Три речі треба знати. Навчитись відрізняти пагінці плодоносні і неплодоносні. І цим визначити навантаження. Друге – не пускай вгору. І третє – не жалій. Сад обрізати треба так, щоб через дерево пролетіла птиця.» Я цю науку запам’ятав на все життя і тепер свій садочок сам обрізаю. А той Мішко-бачі виявився батьком Івана Різака. А чому я згадав Іванового батька? Та тому, що це була надзвичайно трудолюбива і порядна людина. Як і вся його велика сім’я. Скажіть, як треба працювати у селі, у радгоспі, щоб виростити трьох синів і дочку – чотирьох дітей – і всім дати вищу освіту! Кожен, хто має бодай одну дитину, знає, як це непросто. А сім’я Михайла Різака дала вищу освіту чотирьом. Оці батьківські гени працелюбності , порядності і чесності успадкував Іван Михайлович. Він працював страшно. Він не жалів ні себе, ні нас. Кожен день, або через день за 15 хвилин сьома вже в нього була селекторна нарада. Іван – надзвичайно грамотний аналітик. Йому достатньо було глянути на бюлетень, щоб побачити реальну картину справ і дати їй глибокий аналіз. Після цього вже приймалися рішення. Ніхто в аналітиці з ним не міг зрівнятися. І я вважаю, що це також не взялося само по собі. У 2003 році наша область за всіма показниками соціально-економічного розвитку посіла перше місце в Україні. У 2004 році – перше місце разом з містом Києвом. Була повністю ліквідована заборгованість по заробітній платі. Були колосальні надходження до бюджету. Дехто хоче це повторити… Не може! Піднімайте статистичні дані – і самі переконаєтесь. Саме в часи губернаторства Івана Різака столиця почала з повагою ставитися до нашої області. І президент приїжджав, і прем’єр-міністр, і міністри. Тому що був результат. Не соромно було їм було приїхати на Закарпаття. А нам не соромно було їх прийняти. І ми всі знали, що все це не з неба впало. Або візьмімо новий залізничний вокзал в Ужгороді. Зараз багато пишуть, що це, мовляв, Кирпа зробив. А чому Кирпа не зробив з попереднім губернатором Або взяти будівництво нової автодороги – від Чопа до Львова. Так, це був державний проект. Але його можна було розпочати із Києва до Житомира, або від Рівного до Львова. Як завгодно можна було розпочати. Але дорогу розпочали будувати в першу чергу через Закарпаття. Ніхто не задумувався – чому? А варто було б. Про організаторський талант Івана Різака свідчать і інші реальні речі: хірургічний корпус дитячої лікарні, кардіоцентр, доведення до ладу інших «строек века». Він сам контролював ці об’єкти. Якщо була необхідність, на цих об’єктах змушені були сидіти керівники багатьох служб. Іван Михайлович міг переконувати людей, вмів заохотити. У першу чергу своїм прикладом. Я вже казав, що працював з багатьма губернаторами краю. І часто порівнюю їх методи роботи, характери. Мені здається, що Іван Різак увібрав у себе мудрість Юрія Васильовича Ільницького. Справжню, народну мудрість. Грамотність та ерудованість у нього – від Генріха Йосиповича Бандровського. Саме Бандровський був таким керівником, який знав , який черв’ячок у землі і який космічний корабель у космосі. Ну і як виробничник Іван Михайлович мені нагадує Країла Михайла Івановича. Так само оперативно і настирливо вирішував непрості справи й Іван Михайлович. Така міцна хватка була і в нього. Іноді починаємо робити – не віриться, що це можна зробити. А він як візьметься, піднатужить усі служби – бачиш, справа пішла. Іван Михайлович дуже переживав за роботу. Різні були моменти. Десь колись хтось із заступників хотів вирішити і якісь особисті справи. Іван усе казав, що, хлопці, буде добре людям, народу, буде добре і нам. Різак свої особисті інтереси завжди ставив на останнє місце. Я ще раз кажу, що мені дуже болісно спостерігати , як замість вдячності за той титанічний труд Івана Михайловича нинішня влада намагається принизити, морально і фізично знищити. Так і хочеться їм сказати: люди, не відаєте що робите! Невже не боїтеся суду Господнього?.. Не забувайте: уникнути його ще нікому не вдавалося.» Юрій БИСАГА, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, завідувач кафедри конституційного і порівняльного права УжНУ «Івана Різака я знаю вже тривалий час, понад 20 років. Ще з того часу, як ми разом з Іваном Михайловичем з родинами жили в студентському гуртожитку в Ужгороді, на вулиці Митній. Там я і познайомився з цією молодою людиною, з того часу і почалася наша дружба. Вже тоді Іван був ініціатором багатьох корисних справ, які робилися в гуртожитку. Чи то треба було облаштувати кухню, чи зробити душову – він ніколи не був осторонь тих питань, проблем, які були в молодих сім’ях. Однозначно можу сказати, що Іван Михайлович – це надзвичайно високопорядна ініціативна людина. І для нього чужих проблем, чужого горя не було. Ми часто спілкувалися з ним про плани на майбутнє. І завжди у цих планах для нього головним було бути корисним людям, робити добро, не бути осторонь того, що робиться в суспільстві, не ховатися від проблем, а намагатися цивілізовано їх вирішувати. Ці риси характеру залишилися притаманні Івану Михайловичу і пізніше, коли він працював на різних відповідальних посадах. Для Івана Михайловича завжди дорогими були сімейні цінності. Він із захопленням вмів розповідати про свою дружину, сина , про свою родину. Родина, робота – це для нього святі речі. І приклад, який я щойно навів, засвідчує, що він уже тоді сповна віддавався справі до кінця, намагаючись бути чесним перед собою., перед сім’єю, перед суспільством. Він тоді успішно таки захистив кандидатську. Так що Різак має великий потенціал не лише як політик, як менеджер. Він не останній і в науці. Здобутки в нього тут вагомі. Пізніше, коли Іван Михайлович став керівником області, він зберіг оте надзвичайно серйозне ставлення до дорученої справи. І не випадково область буквально за якийсь рік-півтора зайняла лідируючі позиції . Хто має добру пам'ять, той це може пригадати. І це насамперед завдяки працелюбності Івана Різака, його організаторським здібностям, законослухняності і вмінню знаходити точки дотику на обласному, на державному рівні. Саме при Різаку про область заговорили, почали з нами рахуватися. Слів із пісні не викинеш. Тому треба щиро визнати, що успіхи області були значні. Я собі ніколи не дозволяв звертатися до Івана вже як губернатора зі своїми дріб’язковими проблемами. Але були нагоди і ми спілкувалися. Так, в ньому завжди домінувало громадське. При цьому він ніколи не забував про своїх батьків.. Якось мені довелося побувати в його рідному селі. Знайомий я з його мамою, знав і покійного батька. Прекрасна, щира наша закарпатська родина, де культивувалися християнські цінності добра і пошани до людей. Спілкування з батьками показувало, звідки витоки всього того, що закладено в Іванові. Іван Михайлович, всі напевно знають, завжди приховував свої хвороби. Високий тиск, проблеми із серцем.. У людини, яка працює до нестями день у день, організм виснажується. Але незважаючи на все це, інтереси справи для нього були вищими. Він намагався щось зробити для людей. Певний час мені доводилося спостерігати за ним зовсім зблизька, оскільки я був членом Координаційної ради по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, яка була як дорадча інституція при губернаторові. На цих засіданнях, де були надзвичайно поважні люди нашої області, і представники правоохоронних органів, і бізнесмени, і люди, які здійснювали менеджмент, я бачив, наскільки толерантна людина Іван Михайлович, наскільки він володіє ситуацію в області і вміє її аналізувати. Повинен відзначити, що саме тут домінувала характерна риса Івана Михайловича – законослухняність. Закон завжди був вищим в його діяльності. Це , підкреслюю, було для нього головним. І це відзначали всі. Пригадую, було у мене таке громадське доручення – у 2004 році очолював обласний виборчий штаб кандидата у президенти Віктора Януковича. Ми проводили надзвичайно толерантну роботу. І результати були: із дев’яти відсотків Віктор Федорович в області набрав понад 50. Підкреслюю, все робилося в рамках чинного законодавства. І розмови з приводу того, що тут були якісь «накрутки», незаконне використання адмінресурсу – безпідставні. Роботу ми здійснювали насамперед методом переконання і вона не виходила за рамки правового поля. Успіхи , яких в житті області в цей час ставало все більше завдяки плідній співпраці губернатора Івана Різака з кабінетом міністрів, який очолював Віктор Янукович, теж додавали плюсів в рейтингу Віктора Федоровича. Як керівник виборчого штабу я, звичайно, мав розмови і з Іваном Михайловичем. Посада держслужбовця, зрозуміло, не дозволяла йому втручатися в ці процеси. Він лише завжди казав, що робіть так, щоб нам не було соромно, щоб всі бачили, що закарпатці – це толерантні люди і знають філософію життя. . Виважена позиція колишнього губернатора Івана Різака, який завжди закликав нас працювати в рамках правового поля, як він говорив, «щоб потім не соромно було дивитися в очі закарпатцям», імпонувала всім. Закарпатці – споконвіку толерантний народ.. Ніколи в нашій історії не було, щоб один закарпатець створював серйозні проблеми для іншого закарпатця. Люди, і політики в тому числі, повинні знаходити точки дотику, виходити на нові сторінки життя. Лише тоді буде цінність того, що Україна планує, хоче бути правовою державою. Мудрість якраз і є знання міри. І якщо такі якості як законослухняність і людинолюбство ми будемо наповнювати конкретними змістом, тоді про нас скажуть, що ми мудрі. Я не сумніваюсь, та й хід судових слухань це підтверджує, що Івана Михайловича виправдають. Висновки обвинувачення Івана Михайловича за теорією права мали б мати доказову базу, повинна була бути відповідна аргументація. Якщо такої аргументації немає, то цілком очевидно, що там «щось воно не так». Ті люди, які попередньо давали свідчення проти Івана Михайловича, зараз свої слова забирають назад. Це наштовхує на певні роздуми… Виникає запитання, під яким кутом і як вони давали ці покази? Що було головною мотивацію в тих показах? Я вважаю, що ми вже повинні дорости до того, що якщо людина винувата, то звинувачувати її треба конкретно в чомусь. А просто так лише голослівно говорити і піддавати серйозним випробуванням людину і її здоров’я – не гоже. Зрештою, це не по-християнськи. Ви пригадуєте мудре «Не судіть і не судимі будете!» і «Яким судом ви судите, таким судом будуть і вас судити». У Івана Михайловича теж є мама. Є родина. Є друзі. Є люди, які переживають разом з ним цей злий удар долі. Тому я кажу, не треба створювати людині проблеми там, де їх немає.» Микола МЕЛЬНИК, колишній сільський голова Грушева, кавалер ордена «За заслуги» « У тому, що кримінальні справи проти Івана Різака – сфабриковані–сьогодні не сумнівається ніхто. І прикро, що людина, яка зробила стільки для області, змушена відстоювати свою честь і гідність у суді, а ті, хто замовляв проти нього справу, сьогодні і надалі «правлять бал». Я знаю це добре, бо і проти мене фабрикували справу. І лише через те, що наш район, і село Грушево в тому числі, на виборах проголосувало за Віктора Януковича. Після приходу до влади помаранчевих ми всі стали жертвами політичного терору. Нам відкрито мстили. Не гребуючи ніякими законами. Я сільським головою Грушева працював 15 років. Що зробив для села – можна запитати в моїх односельців. Маючи інформацію, що проти мене не просто порушують справу, а, як і Івана Михайловича Різака, одразу арештують, я змушений був покинути Закарпатську область і півроку переховуватися за її межами. Вони планували мене арештувати, а потім вибивати потрібні їм покази. Про мій розшук були навіть розвішані плакати по всій області. Це дико навіть згадувати. За інформацію про моє місце перебування давали три тисячі гривень. У мене навіть зберігаються десь ці листівки. І це робили люди, які прийшли до влади під прапором демократії. Це вони фабрикували справи, обливали брудом невинних людей, і у 2005 році влаштували у центрі Європи Дикий Захід трьохсотлітньої давності. Найприкріше у моїй історії, як і в історії з Іваном Різаком, що цей геноцид проти нас, закарпатців, той «безпредєл» і фальсифікації, які нам організовує відомий в області клан, організований і робиться не чужаками, як проти колишніх закарпатських політв’язнів, а своїми, закарпатськими, нашими але грошовитими земляками. Я упевнений, що історія і Господь дасть їм належну оцінку.» Еміл ЛАНДОВСЬКИЙ, перший демократично обраний мер Ужгорода: «Мені імпонувала обласна влада, коли очолювати її було призначено молодого перспективного політика і науковця Івана Різака. Багато вже було сказано про цей період. Я не хочу порівнювати. Але порівняння саме напрошується. Раніше наша область завжди пленталася у хвості. По всіх найважливіших показниках. Ця ж молода людина все змінила. Так, певною мірою застосувавши адмінресурс. Тому що для нашого брата на сучасному етапі демократичні принципи не діють. Переконання, мораль – це поки що в стороні. І використавши адмінресурс, він витягнув область із 22–23 місця на перше-друге. По всіх показниках область була на перших місцях. Успіхи були і в подоланні безробіття, і в залученні інвестицій, і в розбудові інфраструктури області. При Різаку закінчилася 20-річна епопея будівництва кардіологічного центру. Щось ми не бачимо, що будується друга черга забудови…Мабуть є якась причина. Чому він міг робити це, а ті, які прийшли після нього, які в основному зайнялися люстрацією, забули про те, що має бути на першому місці і що найважливіше для людей.. Хіба можна забути той відвертий екстремізм з боку влади по відношенню до цієї молодої людини. Я пригадую, як його хапали біля православного храму. Заламували руки. Висували різні обвинувачення. Надумані обвинувачення. Я в жодне з них не вірю. Бо, якщо ставити так питання, то практично всіх керівників, попередніх і наступних, наперед уже можна хапати. Хіба наша держава після цього є демократичною, правовою? Нам і не світить Європа, якщо ми не покінчимо з правовим нігілізмом. Навіть наша еліта не перестає говорити про необхідність реформувати судову та правоохоронну системи. Але ж нічого не робиться. Я сам був присутнім в лікарні в той вечір, коли Різака звідтам силою забирали спецназівці. Один раз вирішив його провідати і натрапив та таку страшну картину. .. Спецназ, з автоматами… Проти кого ті автомати?!. Проти тої людини, проти нас, тих, хто розбудовував цю країну?!. Я цього просто не розумію. Мені іноді прикро, що ми ризикували у 1990– 1994 роках, ми засуджували ГКЧП, виступали за незалежну Україну, робили все, щоб прискорити і ствердити демократичні процеси і створення держави, а отримали таку подяку… Потрапляєш у лікарні в таку ситуацію і на тебе –дуло автомата. Це хіба правова держава? Мені вже немало років, далеко за 60. Але я ніколи не думав, що ми можемо таке допускати. А тепер оцей суд, який триває вже майже три роки… За три роки практично знищено здоров’я молодої людини. Після виборів як це почалося і триває до сьогодні. Це лікарні, уколи, переливання крові, інфаркти… Скільки це можна?! Скільки людина може витримати знущання над собою?!. Мене дивує, що наше правосуддя втягнулося у все це. Я переконаний, що цей процес закінчиться для Івана Різака позитивно. Але роки минають. І хто за все це буде відповідати?..» Володимир ЛЕМАК, колишній прокурор Закарпатської області, Державний радник юстиції третього класу: « На посаді прокурора Закарпатської області вдруге я працював з грудня 2003 року по грудень 2004 року. За цей період діяльність органів прокуратури базувалася виключно на засадах чинного законодавства, із врахуванням вимог «Закону про прокуратуру», вказівок Генерального прокурора і його наказів. Хочеться зазначити, що за цей період взаємовідносини між правоохоронними органами області були налагоджені відповідно до «Закону про прокуратуру». Як відомо, координація діяльності правоохоронних органів покладається на органи прокуратури і у зв’язку з цим ми неодноразово розглядали актуальні питання життя області щодо стану законності, збиралися на координаційні та міжвідомчі наради, в роботі яких брали участь керівники правоохоронних органів області і нерідко представники влади, обласної ради і обласної адміністрації. Відносини між прокуратурою, обласною радою й адміністрацією завжди були ділові і насамперед ґрунтувалася на чинному законодавстві. Ми завжди відчували підтримку в тому, що органи прокуратури потребували, у матеріальному забезпеченні. Прокуратурі області було виділено нове приміщення по вулиці Коцюбинського в Ужгороді, для прокуратури міста – по вулиці Уральській. Для прокуратури Ужгородського району також було виділено нове приміщення. Це все було зроблено за сприяння обласної ради та облдержадміністрації. Хочу звернути увагу, що за період моєї роботи прокурором краю, не лише облдержадміністрація, але й обласна рада також приділяла чималу увагу діяльності органів прокуратури. Була затверджена спеціальна Програма сприяння органам прокуратури, під яку ми отримали 150 тисяч гривень для закупівлі оргтехніки, комп’ютерів для органів прокуратури. Це для нас була суттєва допомога особливо, якщо зважити, що в той час централізоване фінансування органів прокуратури було зовсім незначним. Додам, що подібну підтримку мали і суди. Достатньо сказати, що саме в цей час було збудоване нове приміщення Ужгородського суду по вулиці Загорській. Я, як колишній голова судової адміністрації області, знаю, що все це робилося з ініціативи і за сприяння облдержадміністрації. Щодо конкретних взаємовідносин між головою облдержадміністрації , на той час Іваном Михайловичем Різаком та прокуратурою, то вони базувалися виключно на чинному законодавстві. Якихось вказівок, директив, як діяти, які перевірки проводити , де уникати проведення таких перевірок – ми жодного разу не отримували. Завжди у всьому в нас було взаєморозуміння. Тому за той період, який ми працювали разом з облдержадміністрацією та обласною радою, у нас було повне взаєморозуміння і підтримка. І все це йшло лише на користь загальній справі і, головне, сприяло зміцненню законності і правопорядку на території області.» Олександр БУКОВСЬКИЙ, генерал-майор СБУ: «На мою думку, такого керівника, як Іван Різак, Закарпаття матиме не скоро. З Іваном Михайловичем працювати було і легко, і важко. Постійно треба було «тримати руку на пульсі» і орієнтуватися в багатьох питаннях. Адже голова адміністрації був вимогливий як до себе, так і до своїх колег по роботі. Але це не переходило в площину якогось тиску на людей. І це до речі підтверджує і робота Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, створеного на виконання Указу Президента України. Нас серйозно турбували процеси корупції і хабарництва. Хоча таких масштабів, як сьогодні, в області не було. Голова облдержадміністрації, як голова комітету, особисто приділяв цій проблемі серйозну увагу. Керівники правоохоронних органів інформували губернатора періодично про стан справ у регіоні. Не обходилося і без обговорення проблем у галузі освіти. Серед деяких викладачів вузів хабарництво сягнуло великих масштабів. Студенти прямо говорили, які екзамени можна здати за 25$, 50$ і т.д. У нас була інформація, що деякі викладачі на цьому серйозно «підробляють». Губернатора теж тривожило, що хабарництво роз’їдає систему освіти. Але це не стосувалося якогось конкретного вузу . Проблеми були практично у всіх. До речі, ректори вищих навчальних закладів були членами вказаного комітету. Наша робота була максимально прозорою для громадськості і преси. За матеріалами Координаційного комітету проводилися спільні конференції за участю губернатора і керівників правоохоронних органів, на які запрошувалися всі ЗМІ, і опозиційні й неопозиційні. Серед людських якостей Івана Михайловича мені імпонувала така риса як твердість позиції. Вона полягала в тому, що він ніколи ні під кого не підлаштовувався . від себе і від усіх він вимагав діяти тільки в рамках чинного законодавства. Різака ніхто не може звинуватити в меркантильності. Хто хотів працювати, тому було з ним легко. Хоча дійсно робота вимагала і надзусиль. Бо працювати за графіком губернатора з 700 до 2300 було не просто. Але ми працювали на результат як цього вимагав час. Хотів би підкреслити, що губернатор ніколи не втручався в роботу правоохоронних органів. В тому числі і кадрову. Він покладався на керівників і завжди казав «Ви є керівниками – Вам і працювати з тими людьми». Незважаючи на молодий вік, як на керівника такого рангу, він мислив глобально і приймав мудрі рішення. В житті був і залишається дуже толерантною людиною. Якщо говорити про оті кримінальні справи, я без тіні сумніву кажу, що це – фальсифікація, це – злочин проти людини. Це просто надумані епізоди, де людину намагаються звинуватити за будь-яку ціну. Я особисто вірю, що справедливість таки восторжествує й Іван Михайлович вже незабаром повернеться до активної роботи. Байдуже, де це буде – на державній службі, в політиці чи науці. Його розум і енергія знадобляться всюди » Павло КАМПОВ, політв’язень, засуджений до 25 років радянських концтаборів , член організації Міжнародна Амністія, голова Ужгородської міськрайонної організації Всеукраїнського Товариства політв'язнів та репресованих: «Продовжується політичний процес над корінним закарпатцем, колишнім головою Закарпатської обласної адміністрації Різаком Іваном Михайловичем, кандидатом фізико-математичних наук . З історії відомо, що на Закарпатті політичні репресії мали місце уже в 1944 р. Тоді у Свалявський концтабір було загнано 25 тис. людей віком від 18 до 50 років угорської, німецької та русинської національностей, з яких немала кількість загинула. За даними архівів, висновки яких опубліковано у 27-томному виданні "Реабілітовані історією", том "Закарпатська область" (2003 рік) на сьогодні вже реабілітовано 8700 жертв політичних репресій. Владою в школи ФЗН і просто в школи-інтернати за межі Закарпаття було вивезено понад 37000 дітей, молоді, більшість з яких була засуджена за втечу додому. З архівів відомо, що в нашому краї кадебісти умертвляли людей. За наказом Сталіна і Хрущова був убитий єпископ греко-католицької церкви Т.Ромжа. Було засуджено на смерть прем'єр-міністра нашої автономної республіки А. Бровдія, активного громадського і політичного діяча С.Фенцика, У Лефортовській в'язниці замордовано президента Карпатської України А.Волошина. Була замордована передова патріотична інтелігенція, священики краю. У концентраційні табори були кинуті люди із 100 тис. закарпатських родин. Зараз політичні процеси продовжуються. Майже три роки під слідством знаходиться Іван Михайлович Різак. Політичні переслідування корінних закарпатців насторожують людей щодо повернення часів, коли Сталін і Хрущов направили Судоплатова для нищення закарпатців. …По суті, при висуненні кандидатів в народні депутати закарпатці нічого не вирішують. Фактично у Верховній Раді немає жодного закарпатського патріота. Не вирішував жодного питання про вибори і І.М. Різак. Верховні урядовці довели вибори до абсурду. І щоб якось вийти з цього, корумпована центральна влада організовує судові спектаклі та "слідства" для політичної розправи з діловими людьми - патріотами краю, звинувачуючи їх у всіх бідах, передаючи судові справи за межі регіону. За цією ж методикою сфабриковано звинувачення і тривале насильство над І.Різаком. Така ситуація викликає у жителів Закарпаття страх і недовіру до влади. Звертаюсь ще раз до Івано-Франківського апеляційного суду з проханням закрити надуману справу по звинуваченню колишнього голови Закарпатської ОДА, кандидата наук Івана Михайловича Різака, на якого єдиного (як "крайнього" - найшли закарпатця) вішають усі біди усієї держави. Суд має взяти до уваги нашу аргументацію і сим підтвердити, що в Україні є і справедливе судочинство. За "справою" І.М.Різака уважно стежить буквально все Закарпаття». Рідні Івана Різака продовжують звертатися за допомогою Голові Верховної Ради України Морозу О.О. Вельмишановний Олександре Олександровичу! Переконливо прошу Вас включити до порядку денного чергової сесії Верховної Ради України питання про незаконне кримінальне переслідування за політичними мотивами мого рідного брата Різака Івана Михайловича, екс-голови Закарпатської ОДА, депутата Верховної Ради України IV скликання. З глибокою повагою, д.ф.-м.н., професор, завідувач кафедри ТТЕ УжНУ, Заслужений діяч науки і техніки України Різак Василь Михайлович Верховна Рада України Голові фракції Партії Регіонів Богатирьовій Р.В. Вельмишановна Раїсо Василівно! Звертаюся до Вас як до одного з найавторитетніших і найвпливовіших політиків в Україні, як жінка до жінки, як мати до матері. Продовжується кримінальне переслідування за свої політичні погляди мого наймолодшого брата Різака Івана Михайловича, депутата Верховної Ради України IV скликання. Переконливо прошу Вас підтримати його в боротьбі за свої права. Я просто знаю, що Іван Михайлович ніколи не скоював ніяких злочинів, а працював на державу Україна. Обвинувальний вирок щодо нього – незаконний! Звертаюся до Вас, шановна Раїсо Василівно, з проханням розглянути питання захисту мого брата на раді Коаліції, добитися розгляду його звернень у профільних комітетах Верховної Ради України. Таким чином, політична еліта і громадськість України зможуть переконатися в невинності Івана Михайловича. З глибокою повагою і надією на допомогу сестра, Холопик (Різак) Марія Михайлівна, лікар, кандидат медичних наук «Україна, Президентський фонд Леоніда Кучми» Кучмі Л.Д. Вельмишановний Леоніде Даниловичу! Від усієї нашої родини висловлюю слова великої вдячності за підтримку мого наймолодшого брата, колишнього голову Закарпатської ОДА Різака Івана Михайловича і високу оцінку його роботи. Разом з тим інформую Вас, що переслідування його не припиняються. Без всіляких юридичних підстав суд виніс йому обвинувальний вирок. Прошу Вашої підтримки в боротьбі брата за верховенство права, за свої права. Зичу Вам здоров’я, наснаги і всього доброго. З глибокою повагою сестра, Холопик (Різак) Марія Михайлівна, лікар, кандидат медичних наук. Телеграма Екс-президенту України п. Кучмі Л. Д. Шановний Леоніде Даниловичу! За роки Вашого президентства Україна досягла значного поступу у стратегічній розбудові політичних та економічних засад державності, утвердженні демократії і громадських свобод. Сьогодні, з відстані хоч і невеликого часу, Ваші беззаперечні досягнення у побудові демократичної правової держави стають особливо помітними. Переконаний, що їх справжню вагу і значимість ще належить оцінити історії. Пройшло лише неповні три роки після того, як Ви відійшли від керма держави. Але навіть за цей короткий час нова влада замість того, щоб вчитися і бути гідним наступником своїх попередників, почала руйнувати все прогресивне, що було зроблено Вами і Вашою командою. Сьогодні всі ми стали свідками, як вище керівництво держави ігнорує Конституцію України і закони, прагне узурпувати владу. В країні є випадки порушення прав людини, правоохоронні органи починають працювати на виконання політичних замовлень, фабрикуючи кримінальні справи проти безвинних людей. Суди стають недієздатними. Показовою у цьому плані є доля мого рідного брата, Івана Різака, голови Закарпатської обласної держадміністрації у 2002– 2005 роках, політичне переслідування якого почалося одразу після приходу до влади В. Ющенка. Відтоді ось уже майже три роки з боку Закарпатської прокуратури триває зухвалий і цинічний з точки зору закону терор проти колишнього керівника Закарпаття. Кримінальні справи проти мого брата, Івана Різака, грубо сфальсифіковані і несуть у собі відверте політичне замовлення. Слідчі Закарпатської прокуратури за цей час тричі його затримували і арештовували за сфальсифікованими обвинуваченнями, чотири місяці брата утримували в СІЗО. В Апеляційному суді Івано-Франківської області під час судових слухань по всіх епізодах спростовано причетність мого брата до інкримінованих йому злочинів. Вся доказова база не місить жодних фактів і ґрунтується виключно на показаннях залежних від мукачівського клану Балоги свідків. Однак закарпатські прокурори, які виконують замовлення , просять суд засудити Івана Різака до 12 років позбавлення волі. Такого правового цинізму і свавілля історія незалежної України ще напевно не знала. Тому, шановний Леоніде Даниловичу, зважаючи на Ваш високий авторитет і в Україні, і за кордоном, звертаюся до Вас із проханням не залишатися осторонь долі мого брата Івана Різака, людини, яка завдяки Вашій підтримці зробила чимало доброго для Закарпаття, людини, яка завжди з високою повагою ставилася і зараз ставиться до Вас як до мудрого державника і досвідченого політика і завжди, на будь-яких посадах намагалася бути достойним членом Вашої команди. Вияв Вашої авторитетної уваги до цього безпрецедентного політичного процесу над Іваном Різаком допоміг би, шановний Леоніде Даниловичу, об’єктивному встановленню істини. З глибокою повагою, доктор фізико-математичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Василь Різак Сестра Івана Різака просить Прем’єр-міністра України припинити злочинне переслідування свого наймолодшого брата Прем’єр-міністру України Януковичу Віктору Федоровичу Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Від імені всіх рідних і близьких звертаюся до Вас з проханням допомогти припинити трирічне злочинне переслідування мого наймолодшого брата Різака Івана Михайловича . Три незаконні арешти, чотири місяці в СІЗО підірвали його здоров’я . Bсі добре знають, що на всіх посадах, які він займав, Іван Михайлович не здійснив ніяких злочинів. Благаю Вас , як одного з найвищих керівників держави, зупинити моральні і фізичні знущання над братом, колишнім керівником Закарпатської облдержадміністрації, депутатом Верховної Ради України ІУ скликання. З глибокою повагою, сестра Марія Михайлівна Холопик (Різак), лікар, кандидат медичних наук. м.Рівне Рідна сестра екс-губернатора Різака шукає правди в Януковича, Тимошенко, Мороза та Карпачової Рідні Івана Михайловича продовжують шукати справедливість і захищати екс-губернатора від незаконних кримінальних переслідувань. Сестра, Марія Михайлівна Холопік(Різак)-лікар, кандидат медичних наук звертається до провідних політиків держави, незалежно від політичних переконань. В листі до лідера Партії Регіонів Віктора Януковича Марія Михайлівна пише: «Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Звертаюся до Вас за допомогою припинити кримінальне переслідування щодо мого брата, колишнього керівника Закарпатської облдержадміністрації Різака Івана Михайловича. На жаль, моє попереднє прохання до Вас апаратом Кабінету Міністрів України було направлене для розгляду в Закарпатську обласну прокуратуру. Саме цей орган, не тільки на мою думку, а і за рішенням Івано-Франківського апеляційного суду, вчинив щодо Івана Михайловича цілий ряд незаконних дій, що привів до трьох його арештів і чотирьох місяців перебування в СІЗО. Прошу Вас, шановний Вікторе Федоровичу, як лідера однієї з найпотужніших політичних сил держави стати на захист Івана Михайловича і добитися повної його реабілітації. Хочу вірити, що в нашій державі не повторяться трагічні сторінки історії, коли судили людей за політичні погляди: саме це зробили з моїм братом! Сподіваюся на Вашу особисту підтримку, позицію фракції Партії Регіонів у Верховній Раді України щодо захисту мого брата від незаконних кримінальних переслідувань.» Висловлює вона переконаність в перемозі справедливості і в зверненні до лідера опозиції, екс-Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю.В. Зокрема, в листі до Юлі Володимирівни Марія Михайлівна констатує: «…В своєму житті Ви пройшли важкий шлях, в т.ч. поневірянь і переслідувань. Це дає мені підставу вірити в те, що Ви мене зрозумієте якнайкраще. В суді доведено, що три арешти, чотири місяці перебування в СІЗО, інші репресивні міри з боку правоохоронців щодо нього (Різака І.М. – Авт.), були незаконними.» Просить сестра екс-губернатора і голову Верховної Ради України Мороза О.О. «допомогти відстояти політичні і громадянські права мого брата, депутата Верховної Ради України четвертого скликання Різака Івана Михайловича.» Лідерів політичних сил сестра просить добитися розгляду «кримінальної справи Різака» в профільних комітетах ВРУ, що дасть можливість, на її думку, показати громадськості абсолютну невинуватість Івана Михайловича і добитися припинення кримінальних переслідувань щодо нього. Велику надію покладають рідні Івана Михайловича Різака на Уповноваженого Верховної Ради України Карпачову Н.І. Вони дякують Ніні Іванівні за підтримку, а Марія Михайлівна в листі до неї пише, що обвинувальний вирок щодо брата є грубою політичною розправою над братом. «Дуже прошу Вас розібратися в суті цієї справи, допомогти передачі справи з Івано-Франківського апеляційного суду в касаційну інстанцію – Верховний суд України». Марія Михайлівна вірить в принциповість п. Карпачової і закінчує Листа такими словами: «Я переконана, що Ви доб’єтесь того, щоб в нашій країні правив закон, а не переслідування за політичні погляди». Редакція «Світогляду» приєднується до звернень Марії Михайлівни. Ми теж віримо в повне виправдання Івана Михайловича Різака і чекаємо такого рішення від Верховного суду найближчим часом. Напевно, найоб’єктивнішу оцінку обвинувальному вироку суду щодо Різака викладено в заяві СДПУ(О). Приводимо текст заяви повністю: «Вирок апеляційного суду Івано-Франківської області екс-губернаторові Закарпатської області Івану Різаку став безпрецедентним прикладом того політичного фарсу, що триває в Україні із часу приходу до влади «героїв Майдану». Більш ніж дворічна епопея політичної розправи над політичним супротивником «помаранчевої команди», що був губернатором Закарпаття Іваном Різаком, завершилася вироком, що назавжди залишиться ганебною плямою на репутації українського правосуддя. Плямою, що буде як клеймо на обличчі «моральної влади», на совісті тих, хто сфабрикував цей судовий процес і, користуючись владою, чинив неймовірний тиск на суд. Незважаючи на всю абсурдність і бездоказовість висунутих проти І.Різака обвинувачень, а також те, що під час судових слухань його винуватість так і не була доведена, суд зміг винести обвинувальний вирок. Статті вироку, за якими суд визнав Різака винним, не стосуються будь-яких фінансових чи інших зловживань, не стосуються й справи про доведення до самогубства ректора УжНУ - абсурдність чого суд фактично визнав. Єдиний «злочин» Івана Різака полягає в тому, що він був губернатором Закарпатської області, обраної «помаранчевими» для проведення масштабних провокацій, що були генеральною репетицією майбутнього Майдану. І саме організатори й учасники цих провокацій, головний з яких нині перебуває на вулиці Банковій, й стали свідками обвинувачення, що є політичним замовленням. Соціал-демократична партія України (об'єднана) заявляє, що судовий фарс стосовно Івана Різака є злочином проти демократії в Україні, що у ряді інших злочинів проводиться в інтересах пропрезидентських політичних сил і інспіровано найближчим оточенням В.Ющенко і з його відома. Те, що Президент і його Секретаріат сьогодні узурпували право призначення суддів, отримавши реальні важелі тиску на них, несе реальну загрозу всій судовій системі країни. Як Мукачеве стало випробувальним полігоном технологій Майдану, так і зчинене над І. Різаком судилище може стати передмовою для майбутніх судів, за допомогою яких В.Ющенко, сфальсифікувавши підсумки майбутніх виборів, сподівається зберегти свою владу. СДПУ(О) виражає свій протест проти перетворення судової системи України в інструмент виконання політичних замовлень. Ми впевнені, що порочна практика проведення політичних провокацій проти опонентів «Нашої України» і її сателітів, масштабний тиск на суди й «організація» замовлених вироків можуть повністю знищити систему правосуддя в нашій країні. СДПУ(О) вірить, що справедливість буде відновлена, а честь українського правосуддя захищена. Ми призиваємо всі політичні сили, хто шанує ідеали свободи й демократії, піднятися на захист законності й справедливості.» Правда, ця заява була прийнята ще тоді, коли партію очолював один з найкращих юристів України, екс-Президент спілки адвокатів Віктор Медведчук… Леонід Кучма подарував рідній сестрі екс-губернатора Різака Марії Михайлівні свою книгу. В останньому слові в судовому засіданні екс-губернатор Закарпаття Іван Різак висловив подяку Президенту України Леоніду Кучмі за моральну підтримку під час довгих років незаконних переслідувань. Нагадаємо, що в своїй книзі «После Майдана. Записки Президента» Леонід Данилович назвав Івана Михайловича «трудягой», який багато зробив для розвитку регіону. Днями Президент зробив сюрприз рідній сестрі екс-губернатора – Марії Михайлівні Холопік (Різак). Вона отримала в подарунок книгу від автора «Записок Президента» з дарчим надписом: «Шановній Марії Михайлівні Холопік Шляхетній і мужній жінці, яка не зневірилася, і не опустила руки в нелегкий час після Майдану. Переконаний: якби українці частіше підтримували людей своїх по духу, вони б давно були найщасливішою нацією. Щиро Леонід Кучма 06.09.2007» Такий подарунок став великою моральною підтримкою для всієї родини Різаків. * * * Арешти і переслідування Івана Різака не залишилися поза увагою і представників духовенства Закарпаття. У 2005 році Владики єпархій Закарпаття першими заступилися за Різака, звернувшись до керівників держави. Звернення керівників єпархій Закарпаття до Президента України , Голови Верховної Ради Прем’єр-міністра України 20 травня цього року було ув'язнено колишнього голову обласної державної адміністрації Івана Михайловича Різака. З огляду на обставини, при яких це відбулося, а також на стан здоров'я відомої в краї людини, колишнього народного депутата і керівника виконавчої влади області, дана подія викликала неоднозначне сприйняття серед наших вірників. Чимало служителів церкви та простих мирян звертаються до нас зі своїми сумнівами, роздумами і непростими запитаннями. Звернулася до нас і родина затриманого Івана Різака, яка з молитвами і болем страждань шукає захисту і просить допомоги у Церкви Христової. Несучи людям світло Божого Слова, проповідуючи милосердя Господнє, ми не можемо не відгукнутися на людське горе цієї родини. Тим більше, що ми також добре знаємо Івана Різака як доброчесну, щиру і законослухняну людину, патріота свого краю, який народився і виріс на закарпатській землі, зробив чимало корисних справ для розвитку області, завжди допомагав нашим єпархіям, підтримував міжконфесійний мир та злагоду. Звертаючись до Вас, ми не ведемо мову про Івана Різака як колишню посадову особу, політика чи громадського діяча, а як про християнина і людину з підірваним здоров'ям, а також про його сім'ю, котра з горем і відчаєм сприйняла біду, що спіткала їх люблячого сина, чоловіка, батька і брата. Тому, знаючи Вашу доброту, людяність і чуйність, віддаючи шану Вашій державній мудрості та справедливості, закликаємо Вас проявити гуманність і милосердя та посприяти звільненню з під арешту Івана Різака, давши йому можливість, як це робиться у всіх цивілізованих країнах, не втратити своє здоров'я і життя, а також чесно довести свою непричетність до того, у чому його звинувачують. Ми віримо, що такий крок лише зайвий раз підкреслить Вашу благородну вдачу, справедливість, Вашу щиру відданість християнським цінностям. Благослови Господь Вас і Ваші добрі справи! З глибокою пошаною: Єпископ Мукачівської і Ужгородської єпархії Української Православної Церкви Агапіт Архієпископ Хустської і Виноградівської єпархії Української Православної Церкви Іоанн Голова Синоду Закарпатської Реформатської Церкви, єпископ Горкаї В.С.» Цікаво і мудро відреагував на переслідування Івана Різака керівник Ужгородської дієцезії Римсько-католицької церкви Антал Майнек, який у відкритому листі до тодішнього губернатора Балоги і керівників правоохоронних органів висловив християнську підтримку всій сімї Різака і сказав, що «якщо Ви бажаєте суду над Різаком,то судіть його так, як хочете, щоб і вас потім судили. Бо яким судом Ви судите, таким судитимуть і Вас». * * * Погрози рідним екс-губернатора Закарпаття посилюються Наше видання уже неодноразово звертало увагу громадськості на те, що маріонетковий режим мукачівського владно-кримінального угруповання Віктора Балоги не лише прагне політичної і фізичної розправи над своїм головним опонентом – екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком, але й не гребує ніякими методами відносно його рідних, родичів і навіть їх дітей. Так, свого часу погрожували дружині і сину Івана Різака, через що вони змушені були залишити Закарпаття. Пізніше об’єктом нападок і провокацій з боку невідомих став брат екс-губернатора – Василь Михайлович Різак, до речі, професор УжНУ. А віднедавна сатрапи головного канцеляриста організували полювання і провокації проти дружини Василя Різака, Тетяни Михайлівни Різак. З погрозами фізичної розправи до директора НОК «Пролісок» Т. Різак вже неодноразово вривався невідомий. За надуманими причинами якихось непорозумінь у своїй сімї цей чолов’яга зробив нальоти на керівника навчально-виховного закладу системними. При цьому ці нальоти провокатор здійснює саме у дні, коли в Івано-Франківську відбуваються судові засідання і чоловіка Тетяни Різак – Василя Різака – немає в Ужгороді. Сьогодні чоловік , який тероризує педагогів і весь навчальний заклад у центрі Ужгорода, вдався вже навіть до погроз фізичної розправи над дітьми Тетяни Михайлівни Різак. Мабуть не важко здогадатися, що діє провокатор не сам, а під диктовку людей, які виконують вказівки головного канцеляриста. Ці провокаційні дії і погрози фізичної розправи над членами сімї Різаків мають на меті психологічно залякати людей і продемонструвати всім закарпатцям, хто сьогодні є хазяїном в області, і хто вершить долі людей. До речі, директор навчального закладу уже зверталася нещодавно до начальника УМВС в Закарпатській області В. Максимова із заявою про погрози їй особисто і працівникам закладу. Тоді нібито на якийсь момент правоохоронцям вдалося вгамувати «терориста». Однак тільки-но відновилися судові слухання в Івано-Франківську провокації і погрози проти родини Василя Різака поновилися і посилилися. Якщо зважити на те, що нині УМВС в Закарпатській області очолює кум Балоги В. Чепак, то стає зрозумілим, хто безпосередньо стоїть за всім цим. Закарпатська область віддана на відкуп клану Балог і його кумів. І всім, хто стане на їх шляху або впаде у немилість – незалежно від того, доросла це людина чи дитина, політик чи науковець – чекає жахливе переслідування і розправа новоявлених «демократів». 31. 08.07 Замовники політичної розправи над Іваном Різаком намагаються не допустити до Верховного Суду апеляційну скаргу екс-губернатора Закарпаття Через це готові навіть до фізичної розправи над рідним братом екс-губернатора Ми уже не раз інформували наших читачів про політичні переслідування і провокації холуїв головного канцеляриста проти родини екс-губернатора Закарпаття Івана Різака . Здавалося, після оголошення вироку судом політичні кілери нарешті заспокояться і припинять політичний бандитизм проти цілком невинних людей. Але де там! Як щойно стало відомо кореспонденту «Світогляду», під час передачі апеляційної скарги у Верховний Суд України правоохоронці « за викликом» зненацька оточили і навіть намагалися арештувати брата Івана Різака, доктора фізико-математичних наук, професора УжНУ Василя Різака, який на законних підставах захищає інтереси політв’язня №1 в Україні. На підставі чого намагаються арештувати науковця– невідомо. Принаймні правоохоронці чіткої відповіді на це не дали. Вони лише виконують команду. Чию команду? Не важко здогадатися. Адже всім зрозуміло, що Іван Різак, який разом із адвокатами оскаржує несправедливий вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області по так званому «свалявському епізоду», неодмінно виграє справу Верховному Суді України. Факти фальсифікації цього епізоду настільки очевидні, що, на думку юристів, двох варіантів бути не може. Тому замовники політичної розправи над Іваном Різаком намагаються зробити все, щоб всі належні документи апеляційної скарги у Верховний Суд вчасно не потрапили. Нагадаємо, що перед тим робилося все, щоб якомога довше затягнути передачу адвокатам і самому Івану Різакy рішення суду . Тепер маємо нову провокацію. Сам Василь Різак намагання його арештувати вважає продовженням того правового безпредєлу, який влада здійснює проти його брата і членів його родини уже впродовж трьох років. Глава У «БУТИ СИЛЬНИМИ В ЖИТТІ НАС ВЧИЛИ БАТЬКИ» Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак продовжує боротьбу за свої права Три роки агресиних політичних репресій і цькування, як не дивно, не вибили Івана Різака з колії активного громадського і політичного життя. Іван Михайлович не припиняв відстоювати свої права і честь ні на лікарняному ліжку, ні перебуваючи в СІЗО ні, зрозуміло ж, в залі судових засідань. У цій главі читач дізнається, що разом із відстоюванням справедливості і боротьбою за чистоту правосуддя, Іван Михайлович як активний політик і патріот своєї держави не залишався осторонь тих процесів, які відбуваються на політичному небосхилі і в громадському житті держави. * * * У своїх десятках клопотань Іван Різак оголошував недовіру і просив суд змінити представників обвинувачення. Справа в тому, що мати прокурора Завальського була в одній із груп зясування стосунків на факультеті РГФ, про яку писала газета «Правозахист». І саме вона після смерті ректора УжНУ В. Сливки повернула собі місце завкафедри на цьому факультеті. В суді було також встановлено, що Різак не має жодного відношення до перевірок в університеті. А от в матеріалах кримінальної справи прокурор Дзямко фігурує як такий, що особисто давав доручення УБОЗу перевіряти УжНУ. Судіть самі, чи могли такі люди бути об’єктивними в суді? Повернувшись у Київ Іван Різак продовжує добиватись зупинення правового свавілля відносно себе. На зустрічі з головою Комітету Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією Миколою Джигою екс-губернатор Закарпаття детально розповів про перипетії сфальсифікованої кримінальної справи. Продовженням теми стала телефонна розмова з Головою Верховної Ради України Олександром Морозом, який пообіцяв на письмове звернення Івана Різака доручити відповідним комітетам Верховної Ради України розглянути питання, порушені Іваном Михайловичем. Не залишилися осторонь надуманої резонансної кримінальної справи і Уповноважена з прав людини Верховної ради України Ніна Карпачова. У розмові з Іваном Різаком вона побажала йому мужності і пообіцяла розглянути його звернення про три незаконні арешти закарпатською прокуратурою у 2005 році. У зверненні на імя Голови Вищої ради юстиції Лідії Ізовітової і в розмові з нею Іван Михайлович вкотре порушив проблему незаконності вироку Свалявського райсуду від 31.01 06 р., який визнав дії Різака злочинними, хоча самого екс-губернатора про цей суд навіть не повідомили і не запросили його ні в якій якості. Зупинити правове свавілля закарпатської прокуратури просить Іван Різак і Генерального прокурора України. Хоча, скажемо, надії на це мало. Бо вже майже три роки Генпрокуратура просто спостерігає за фізичними і моральними тортурами над Різаком і жодного разу навіть не спробувала вникнути у суть вигаданої справи. Серйозною підтримкою для Івана Різака є сотні дзвінків з різних куточків України. Дзвонять друзі, знайомі…І всі переживають за долю людини, яка чесно працювала на людей і державу, а зараз піддається незаконним політичним репресіям. Турбуються і про долю сімї, яка змушена була покинути рідну домівку. Передав слова підтримки Івану Михайловичу і його сімї і Прем’єр-міністр України Віктор Федорович Янукович відразу після прильоту з Люксембургу. Теплими були бесіди Івана Різака з Леонідом Макаровичем Кравчуком та Леонідом Даниловичем Кучмою. Колишні перші керівники країни побажали нинішньому підсудному терпіння і віри у справедливість. Перед відльотом на нараду в УЄФА такі ж слова прозвучали і з вуст Президента ФФУ Григорія Суркіса. Підтримали свого колегу радник Прем’єр-міністра Михайло Рябець, колишні губернатори , а нині відповідно міністр і перший заступник міністра Володимир Яцуба та Микола Сорока, екс-народні депутати Ігор Шурма та Володимир Заєць. * * * 27.12.06 ІВАН РІЗАК: «БУТИ СИЛЬНИМИ В ЖИТТІ ВЧИЛИ НАС БАТЬКИ» Розмова з екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком Іване Михайловичу, з яким настроєм повернулися із засідання суду? Хоча з’явилися не всі свідки по доведенню Сливки до самогубства, а з потерпілих в м. Свалява уже вдруге не з’явилося жодного, зважаючи на те, що і свідки з УжНУ заперечили будь-яку мою причетність до цієї трагедії, а допитані експерти, що проводили психолого-психіатричну експертизу на мою адресу не висунули жодного звинувачення, то все нормально. Залишаються питання до слідчого, за що арештовував мене два рази по цій справі, а вдруге я сидів 4 місяці в СІЗО саме на основі цієї експертизи. Це вже потім прокуратура шукала якісь інші епізоди на „додачу”. Так появився „хабар”, оплата мобільних телефонів, „незаконна” видача посвідчень і на кінець – „організація масових заворушень”. Тим не менше відчувається у Вашому голосі невеличка роздратованість? Та ні, це певна розгубленість перед деякими процедурними питаннями в судді. Свої два клопотання я так і не зміг заявити в суді. Раз п’ять суддя переносила це питання, а потім і взагалі попросила мене покинути зал суду за неправильну поведінку. І Ви з цим погодилися? Навіть коли грав у футбол не обговорював рішень судді. А тим паче у ролі підсудного ... Прошу Вас надрукуйте їх , бо дуже багато журналістів цікавилося, а я не встиг всіх познайомити з ними, тобто з клопотаннями (текст клопотання на прохання Івана Михайловича друкуємо в кінці інтерв’ю). На яку Вашу репліку негативно прореагував прокурор? Коли в черговий раз зачитали покази Наталії Сливки про те, що я силою залучав в партію СДПУ(О) (а вона в цьому ні бум-бум), то я сказав, що вона не бере участь в суді, бо робить пластичну операцію і давно живе з якимось молодим чоловіком. Мені дійсно це передали з Ужгорода. Але я б це ніколи не озвучив, якби більшість звинувачень прокурора не базувалося на тому, що хтось комусь щось сказав, тобто на плітках. Добре, а що ще цікавого було на суді? Та нічого, ми з моїми адвокатами боремося за кожен абзац, за кожне речення . Вони дуже високопрофесійні –і Ірина Піх, і Василь Мокану. Я їм дуже вдячний за підтримку. Трошки розширимо тему. Кажуть, що Вам запропонували високу посаду в уряді. Дійсно? Не чув. З уряду я спілкувався тільки з Віктором Федоровичем, за що я йому дуже вдячний. Періодично спілкуюся з Михайлом Папієвим, як зі старим товаришем з часів „департизації”. Ні до кого з віце-прем’єрів додзвонитися не міг навіть тоді, коли дійсно потребував допомоги, хоча б порадою. В принципі, я все розумію. Сьогодні я підсудний, безробітний ... Але земля чутками повниться, що Вам все-таки пропонували роботу на рівні заступника міністра. З уряду мені ніхто нічого не пропонував. Була одна бесіда в перерві між засіданнями суду, але продовження вона не отримала. Значить, не актуально. У тому числі і для мене. Чому так? Після того , що я пережив і такої „високої оцінки” моєї роботи з боку держави я хотів би попробувати себе не на держслужбі , а в приватній структурі. Я навіть надіслав своє резюме в кілька газет. А партія у цьому питанні зарадити не може? Як я зрозумів, партія працевлаштуванням не займається. На жаль, антикризова коаліція цьому питанню теж не приділяє уваги. Тому сотні висококваліфікованих працівників залишаються сьогодні безробітними в Закарпатті. Вірю, що ситуація зміниться на краще. А про себе я не переживаю. Закінчаться суди. Поправлю здоров’я, знайдеться робота. А як же ці два роки? Напевно нелегкими були не тільки в психологічному плані, але і в матеріальному. Якби не родичі, а також реальна допомога в лікуванні Віктора Медведчука і Григорія Суркіса було б дуже сутужно і для мене, і для сім’ї. Хоча і тепер не просто. Багато друзів відвернулося від Вас? Не буду це коментувати. Справжні друзі зі мною. Що найважче дається в останній час? Усвідомлення того, що майже не бачив більше двох років рідної мами і не дуже можу їй допомогти. Вона проходить лікування в онкодиспансері. Дай їй бог здоров’я. Ми в неї вчимося любити життя, яким би воно не було. А як же сім’я? О, це самий надійний тил. Важко переїжджати, кілька тижнів шукати тут двокімнатну квартиру, яку зняли в Святошинському районі. Син став студентом – і радує мене відмінними оцінками, а жінка, як і я, – безробітна. Знаю як їй важко, але вона і мене підбадьорює . Без них все давалося б набагато важче. Для цього , щоб це зрозуміти, треба було прочитати їх записку в СІЗО до мене. Хіба після цього можна зрадити справі, якій віддав півжиття Коли ж ці проблеми закінчаться? Не знаю. Хтось із сильних цього світу є режисером цього дійства. І мені вже здається , що він почав впливати навіть на суд. Не хочеться вірити, але ... А й взагалі, що може закінчитися, коли під час суду моєму брату дзвонить перелякана дочка і повідомляє , що спецназівці вибивають у нього двері у квартирі. І все для того, щоб вручити повістку в прокуратуру. 2005 рік, як рік репресій, для нас продовжується. Просто вже не тільки зі мною , але і моїми рідними. Але ми сильні, такими нас навчили бути батьки Щоб Ви побажали нашим читачам перед Новорічним святами? Виходячи із сьогоднішнього стану (сміється) бажаю нікому не зарікатися від тюрми і суми. Але хай ці біди ніколи не приходять до Вас і у Ваші родини. Щиро вітаю всіх з Новим роком і різдвяними святами. Щастя Вам, добробуту і удачі. Вірте в себе і тоді обов’язково прийде до Вас успіх. Розмову записав Павло Пасічний, «Світогляд.info» P.S. Наступне засідання суду відбудеться 16 січня. На прохання Івана Михайловича і журналістів, які беруть участь у судових засіданнях, друкуємо текст двох клопотань, які він не міг виголосити на засіданні суду. КЛОПОТАННЯ _ 1 Судді Івано-Франківського Апеляційного суду Стефанів Н.С. Ваша Честь! З самого початку порушення проти мене кримінальних справ Закарпатською прокуратурою не мав ні секунди сумніву в політичному замовленні проти мене. І чим далі суд буде розглядати їх, тим більше буде аргументів на користь цієї і попередніх моїх заяв. У підтвердження цього надаю в розпорядження суду повідомлення прес-служби „Нашої України”, опублікованої в ЗМІ. Прощу звернути увагу, що 24.05.04 вже з посиланням на „Українські новини” (очевидно, що там ще раніше) о 14 год 14 хв (в 13год 30хв слідчий закінчив тільки огляд місця трагедії) на сайті proUA з”явилося повідомлення прес-служби „Нашої України”, де в доведенні до самогубства Сливки В.Ю. практично мене вже було обвинувачено. Нагадаю, що керівником „Нашої України” в Закарпатті на той час був Віктор Іванович Балога, а членами керівних органів – Василь Петьовка, Олег Гаваші, Юрій Бенца. О 15 год 15 хв вже на сайті „Української правди” з”явилося повідомлення загальнодержавної прес-служби „Нашої України” про смерть Сливки В.Ю. і нове звинувачення мене. Хотів би звернути увагу на слова в повідомленні „Смерть настала внаслідок багаточисельних ножових порізів рук, черевини та ножового проникнення в серце”, що свідчить про те, що прес-служба володіє такими деталями смерті Сливки В.Ю., якими на той час, ні на сьогодні не володіє ніхто. Про політичний фарс, розігруваний „Нашою Україною”, навколо цієї трагедії говорить і той факт, що в місцевих ЗМІ появляються грубі наклепницькі статті, направлені проти мене. Вже 29 травня 2004р. Володимир Мартин в газеті „Дзеркало тижня” пише свою першу статтю, звинувачуючи мене в самогубстві ректора, а потім проводить ціле журналістське розслідування. Висновок – винен Різак І.М. У зв”язку з вищенаведеним, а також аргументами наведеними в попередньому клопотанні прошу викликати в суд для дачі свідчень: - Балогу Віктора Івановича; - Петьовку Василя Васильовича; - Гаваші Олега Оладаровича; - Мартина Володимира (Ярослава Галаса). Це дасть можливість з”ясувати, якими джерелами вони користувалися в своїх виступах і встановити істину щодо смерті Сливки В.Ю. У ЗМІ також наводилися версії щодо того, що смерть Сливки В.Ю. може бути пов”язана з бізнес-інтересами дружини покійного Наталки Сливки, які тісно були пов”язані з бізнес-імперією Віктора Балоги і Василя Петьовки. Прошу ще раз розглянути можливість явки в суд Сливки Н. і дачі нею свідчень по справі. Вірю, що ґрунтовні відповіді названих осіб дадуть можливість більш об”єктивного судового слідства. Прошу також приєднати до справи названі матеріали. З повагою підсудний, Різак І.М. КЛОПОТАННЯ _ 2 Судді Івано-Франківського Апеляційного суду Стефанів Н.С. Ваша Честь! Звертаюся до Вас з проханням скасувати підписку про невиїзд, вибрану Закарпатською прокуратурою після третього арешту мене прямо в приміщенні СІЗО в порушення чинного законодавства після відповідного рішення Закарпатського апеляційного суду про звільнення мене під заставу в 500 тис грн., внесеною СДПУ(О). Нагадаю, що за звільнення мене з СІЗО голосувало понад 280 депутатів Верховної Ради України попереднього скликання. Закарпатська прокуратура штучно виділила один епізод із кримінальної справи , щоб мати причину затримати мене втретє, що і було нею зроблено. Ще одне підтвердження того, що прокуратура виконувала політичне замовлення. З 14 вересня 2005 року я знаходжуся постійно на стаціонарному лікуванні в м.Києві. За цей час ні разу не порушив ні одного запобіжного заходу. Майже за півтора роки практично не був за територією лікарень. З а цей час із Закарпаття у зв”язку з політичними переслідуваннями виїхала моя сім”я: дружина і син. Повертатися в Закарпаття наміру ні мене, ні сім”ї найближчим часом немає. Але в області живуть мої рідні, зокрема мама, що проходить курс інтенсивної терапії в онкодиспансері. В зв”язку зі своїм станом здоров”я хотів би пройти курс реабілітації в одному із санаторіїв Київської області після закінчення лікування. Вважаю і прошу суд залишити запобіжний захід заставу, внесену партією, до якої я належу, а підписку про невиїзд зняти. Зобов”язуюсь брати участь в засіданнях суду, оскільки являюсь самою зацікавленою особою у встановленні істини в порушених проти мене надуманих кримінальних справ. З повагою підсудний, Різак І.М. 26 грудня 2006 рік * * * Голові Верховної Ради України Морозу О.О. Уповноваженому з справ людини Верховної Ради України Карпачовій Н.І. Голові Вищої Ради Юстиції Ізовітовій Л.П. Генеральному прокурору України Медведько О.І. Шановні Олександре Олександровичу, Ніно Іванівно, Лідіє Павлівно та Олександре Івановичу! Понад 2,5 роки з боку Закарпатської прокуратури іде зухвале і цинічне, з точки зору закону, переслідування мене як колишнього керівника області. Кримінальні справи проти мене грубо сфальсифіковані і несуть у собі відверте політичне замовлення. Слідчі Закарпатської прокуратури за цей час мене тричі затримували і арештовували за сфальсифікованими обвинуваченнями. Мене чотири місяці утримували в СІЗО. Політичними замовниками справи (а я вважаю такими так звану команду мого політичного опонента Віктора Балоги) неодноразово умовою припинення кримінального переслідування ставили політичні та фінансові умови, про що я інформував Генеральну прокуратуру України. Прошу Вас ще раз розглянути мої звернення у межах своєї компетенції і доручити розгляд їх відповідним комітетам Верховної Ради України, притягти до відповідальності голову Свалявського райсуду п.Жиганську (підстава – вирок від 30.01.06 Свалявського райсуду, де мої дії визнано злочинними без запрошення мене ні в якості свідка, ні якості підсудного), провести службове розслідування зловживань посадовими особами Закарпатської обласної прокуратури при розслідуванні моєї «кримінальної справи». У випадку повного ігнорування моїх багаточисельних прохань і звернень щодо розстеження висунутих мені звинувачень у правовому руслі я оголошу в найближчі дні голодування. Переконаний, шановні Олександре Олександровичу, Ніно Іванівно, Лідіє Павлівно та Олександре Івановичу, що цей крок для Вас з мого боку є абсолютно зрозумілим, бо іншого способу захистити свої права і честь сім’ї і родини у мене немає. З глибокою повагою, екс-голова Закарпатської ОДА з вересня 2002 – січень 2005 р., депутат Верховної Ради України IV скликання, кандидат фіз.-мат. наук Різак Іван Михайлович * * * ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Голові Верховної Ради України Морозу О.О. Прем’єр-міністру України Януковичу В.Ф. Вельмишановні Олександре Олександровичу і Вікторе Федоровичу! Півтора року здійснюється кримінальне переслідування мене за надуманими і абсурдними звинуваченнями. За цей час посадовими особами правоохоронних органів різного рівня на мою адресу публічно давалися характеристики на кшталт «рекетир» і «бандит», прокуратура Закарпатської області мене тричі заарештовувала, провів 4 місяці в СІЗО і понад 12 місяців на лікарняному ліжку. Переконаний, що кримінальна справа проти мене носить замовний характер. Про це свідчать не тільки аргументи моїх адвокатів. Крім того, під час мого перебування в СІЗО, нинішній керівник Закарпатської ОДА Олег Гаваші, давав гарантії мого негайного звільнення за умови, якщо я дам свідчення проти колишнього керівництва держави. Його слова «якщо ти цього не зробиш, то знайдемо 1000 свідків, які свідчитимуть про твої протиправні дії і сидітимеш довго» я добре запам’ятав. Таких свідчень, я не дав з тієї причини, що ніколи не робив такого, що могло б називатися злочином. Керівництво держави допомогло мені вирішувати нагальні соціально-економічні проблеми області. Скажу тільки, що за динамікою соціально-економічного розвитку маленьке Закарпаття у 2003 році зайняло перше місце в Україні, а за дев’ять місяців 2004 року – друге, поступаючись м. Києву. Це стало наслідком спільної роботи виконавчої влади і місцевого самоврядування. Не було претензії до органів влади, які очолював у ці роки, і під час президентських виборів 2004 року з боку спостерігачів ОБСЄ, СНД та інших міжнародних інституцій. Хочу Вас проінформувати також, що на посаді голови ОДА ніколи не лобіював свої бізнесові інтереси, бо ніколи їх не мав. На роботу в ОДА я прийшов з посади старшого наукового співробітника УжНУ, захистивши дисертацію і отримавши науковий ступіть кандидата фізико-математичних наук. Мої наукові здобутки – понад 100 наукових праць, багато з яких опубліковано у провідних вітчизняних і зарубіжних (Росія, США, Європа) журналах. Вся власність моєї сім’ї – квартира і чотири сотки землі, отримані ще в аспірантурі. Сьогодні моя справа розглядається у суді. На жаль, через стан здоров’я, не міг взяти участь у всіх засіданнях суду. Я звертався у різні інстанції з метою, щоб справу взяла Генпрокуратура, вивчила її і дала об’єктивну оцінку. Мені не вдалося добитися цього. І справа не в тому, що я боюся суду, просто цей абсурд сформований у томах кримінальної справи забере ще більше здоров’я. Тим більше, що на останній зустрічі з мером м. Мукачево Петьовкою В.В., він від імені Балоги В.І., нинішній керівник Секретаріату Президента України, і прокурора Бенци Ю.Ю. вимагав 10 000 000$: тоді моя і всі справи проти об’єднаних соціал – демократів області будуть закриті. Про цей факт я повідомив Генерального прокурора України. У зв’язку з цим, вельмишановні Олександре Олександровичу та Вікторе Федоровичу, прошу Вас підійти до мого звернення не формально, а зробити все можливе, щоб Генпрокуратура звернула увагу на цю справу і витребувала її із суду, а Верховна Рада України і парламентські політичні сили дали їм політико-правову оцінку. З глибокою повагою і надією на підтримку, екс-голова Закарпатської облдержадміністрації, депутат Верховної Ради України IV скликання, екс-голова парламентського Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків від Чорнобильської АЕС Різак Іван Михайлович * * * Іван Різак черговий раз звертається до лідерів Антикризової коаліції за допомогою Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак знову звернувся до лідерів Антикризової коаліції Олександра Мороза, Раїси Богатирьової, Петра Симоненка з листом, в якому просить захистити його людські права. Лист короткий і тому подаємо його повністю. Морозу О.О. Богатирьовій Р.В. Симоненко П.М. Прошу Вас розглянути на засіданнях фракцій і Антикризової коаліції питання про захист моїх людських прав . Вже два роки правоохоронні органи Закарпаття переслідують мене за мої політичні погляди. Грубо сфабриковані справи направлені до суду. Всі мої прохання до Генпрокуратури – взяти справу на вивчення і дати їй правову оцінку – залишилися без уваги. Надіюся на Ваше розуміння і підтримку. З повагою, Депутат Верховної Ради України 4 скликання Іван Різак * * * 18.06.07 Бліц -інтерв’ю Іван Різак: « Внутрішньо переконаний, що суд мене виправдає» Скориставшись перервою у судових засіданнях Апеляційного суду Івано-Франківської області, який уже завершує розгляд гучної справи проти політв’язня №1, кореспондент «Світогляду» попросив підсудного, екс-губернатора Закарпаття Івана Різака відповісти на кілька запитань. – Іване Михайловичу! Громадськість Закарпаття шокована тим строком прокурора Завальського, який він вимагає від суду для вашого покарання. Натомість Ви дуже спокійно сприйняли обвинувальну промову , в тому числі і її заключну частину . Чому? – Шоку в мене і не могло бути. Бо наші слідчі не лише низько кваліфіковані, але ще й ліниві. Завальський повторив обвинувальний висновок 2005 року практично один до одного, не міняючи прокурорсько-політтехнологічного тексту того часу. Нібито і не було багатомісячних судових засідань. Про строки ув’язнення, які він просив для мене, я також знав ще у 2005 році, перебуваючи в СІЗО, бо їх обговорювали, не приховуючись, на спільних сходках правоохоронців і криміналітету в той час. Мої опоненти були переконані, що суд буде в Закарпатті. Називалось навіть прізвище судді ( Ціцак), який винесе мені вирок після судового слідства протягом двох тижнів. Повний безпрєдєл мукачівської братви на чолі з Балогою. – Ви вірите в об’єктивність суду і в оправдальний вирок? – Я мушу вірити. Суд детально розібрався в «кримінальній справі Різака», якої , по суті, й не було. Як на мене, суддя Н. Стефанів є грамотним працівником. Суцільної фальсифікації справи вона не могла не побачити. Та й захисники І. Піх та В. Мокану блискуче справилися з роботою, за що я їм дуже вдячний. Просто внутрішньо переконаний, що суд мене виправдає. Виходжу хоча б від супротивного – нема за що «засудити». – А якщо суд все-таки винесе обвинувальний вирок ( зрозуміло, не з таким строком), якими будуть ваші подальші дії? – Не винесе. На це нема ніяких підстав. Хіба що канцелярист Балога спробує застосувати проти судді свої бандитські навички. Але за такі дії він рано чи пізно відповість. І – перед Богом, і – перед людьми. – Іване Михайловичу! Ви залишилися єдиним із керівників так званої кучмівської епохи, проти яких помаранчева влада політичну розправу проводить « по повній програмі». В той же час на відміну від багатьох керівників тої епохи, які в «час пік» помаранчевих політрепресій повиїжджали за кордон чи деінде переховались, Ви ніколи не ховалися від слідства, нікуди не тікали і нібито й зараз не збираєтесь тікати… Чому? – Не тікав, не тікаю і не буду тікати. Не маю на це ніяких причин. Все робив чесно для людей і держави. Час уже розкладає все на свої місця. А в майбутньому люди будуть оцінювати не за псевдолозунгами, а тільки за конкретні справи. Я вдячний Леоніду Кучмі, Віктору Януковичу, Віктору Медведчуку за те, що вони допомогли мені їх реалізувати в нашій області. Все інше – дрібне… * * * 23.07.07 Іван Різак просить народних депутатів України створити Тимчасову слідчу комісію Верховна Рада України Різака Івана Михайловича клініка «Феофанія» вул. Заболотного 21 м. Київ Шановні народні депутати України! На даний час Апеляційний суд Івано-Франківської області розглядає створену прокуратурою Закарпатської області кримінальну справу, в якій мене обвинувачено у вчиненні злочинів, передбачених статтями 120 ч.2, 365 ч.З, 368 ч.З, 366 ч. 1, 365 ч.З, 365 ч.З, 294 ч.2, 157 ч.2 КК України. Виникнення вказаних кримінальних справ стало можливим внаслідок відвертого перекручування слідчим фактичних обставин, ігнорування вимог процесуального закону та потакання таким його діям з боку керівництва обласної прокуратури і відсутністю належного контролю за ходом досудового слідства з боку Генеральної прокуратури України. 1. В якості приводу для кримінального переслідування по статтям 120 ч.2, 365 ч.З КК України використаний факт самогубства ректора Ужгородського Національного університету Сливки Володимира Юлійовича, який мав місце 24 травня 2004 року. Законних приводів до порушення кримінального переслідування справа не містить. Дружина померлого - Сливка Наталія Василівна ніколи не зверталась до правоохоронних органів із заявою, в якій би просила розслідувати обставини смерті чоловіка. Потерпілою Сливка Н.В. була визнана наприкінці досудового слідства (01.09.05р. оголошено про закінчення досудового слідства) за ініціативою самого слідчого та єдиний раз допитана в якості потерпілої 22 серпня 2005 року і нічого не пояснюючи, заявила, що підтримує попередні покази, які були нею надані при допитах в якості свідка. Просування постанови про порушення кримінальної справи мало наступний вигляд: 02.06.04р. прокуратура м.Ужгорода, перевіривши обставини смерті - Сливки В.Ю, виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи по факту смерті Сливки і по факту доведення до самогубства на підставі п.2 ст.6 КПК України. г 10.06.04р. прокуратура Закарпатської області скасовує цю постанову. 10.08.04р. прокуратура Ужгорода знову відмовляє в порушенні кримінальної справи по факту смерті і по доведенню до самогубства на підставі п.2 ст.6 КПК України. 22.12.04р. прокуратура Закарпатської області скасовує постанову від 10.08.04р. і порушує справу по факту ст.120 ч.1 КК України. Скасування і порушення справ відбувається з використанням одних і тих же обставин справи; різними є лише оцінки цих обставин. 5 січня 2005 року справа потрапляє у провадження слідчого прокуратури Закарпатської області Данчі М.М. і з цього часу вона набуває нового життя. 11.02.05р. порушується кримінальна справа по ч.2 ст. 120 КК України відносно мене. 28 березня 2005 року призначається посмертна психолого-психіатрична експертиза стосовно Сливки В.Ю. у Львівській обласній психіатричній лікарні. 11.05.05р. — готові висновки психолого- психіатричної посмертно експертизи Сливки В.Ю. у вигляді, бажаному для слідчого. Цим висновком юристи від прокуратури припинили свої суперечки щодо оцінки свідчень родичів, знайомих, співробітників померлого, переклавши цей тягар на психіатрів та психологів, завчасно підібравши тенденційні матеріали та поставивши, зокрема, питання, яке вочевидь виходило за межі компетенції експертів. Сформульовано це питання було наступним чином: „Яким чином ситуація, створена навколо Сливки В.Ю., його індивідуально-психологічні особливості, могли вплинути на емоційний стан Сливки В.Ю. в момент спричинення собі т/у та чи перебували вони в прямому причинному зв'язку з діями Різака І.М.?" Питання є плутаним, відповідь - також: „Наявна тривала стресова ситуація, під дією якої перебував Сливка В.Ю., була викликана різними вищевикладеними стресовими чинниками, хоча в переживаннях Сливки В.Ю. стресової ситуації домінували суб'єктивно значимі для нього переживання, пов'язані з діями Різака І.М." Тобто, експерти розуміли, що пов'язувати „створену ситуацію" з діями Різака І.М. - не їхня компетенція; пов'язувати переживання Сливки В.Ю. з „діями Різака" експерти мали компетенцію, але не мали до цього жодних підстав, оскільки „дії Різака" не встановлені навіть слідчим і ніколи не були предметом експертного дослідження. Тобто, експертний висновок в цій частині є неправдивим, не обґрунтованим дослідницькою частиною. Ці висновки слугували приводом до порушення 13.05.06р. відносно мене кримінальної справи прокуратурою м.Ужгорода по ч.З ст.365 КК України. На думку слідчого я вчинив злочин наступним чином: 1. Надав вказівку редактору газети „Правозахист" Темнову висвітлювати роботу ректора як непрофесійну (це перше) та негативну роботу ВУЗу загалом (це друге). Темнов, за переконанням слідчого, виконав вказівку і в ряді статей „негативно відобразив роботу УжНу та його керівника". Сливка сприймав ці публікації „болісно", вони „підривають його здоров'я та загальне самопочуття". Мої злочинні дії в даному випадку - це виклик до свого кабінету редактора газети „Правозахист" і надання йому вказівки. Все що потім - дії Темнова щодо випуску у світ газети з певними статтями. Ні постанова про притягнення в якості обвинуваченого, ні обвинувальний висновок не містять цитат з газетних статей, оскільки в них немає нічого що підпадає під визначення приниження людської гідності. За таких умов акцентувати увагу на неправдивості зустрічей з Темновим з метою надання йому зазначених вказівок — не має жодного сенсу. 2. Організував „різного роду перевірки УжНУ силами правоохоронних, контролюючих органів, СБУ". Це було „організовано" з метою усунення ректора з посади та його компрометації. В цій частині обвинувачення не тільки не має нічого спільного з диспозицією інкримінованої норми, а й з кримінальним та процесуальним законами в цілому. Слідчому так і не вдалося знайти жодного представника правоохоронних або контролюючих органів, які б погодились підтвердити виконання перевірок на мої замовлення. Тобто, твердження про „організацію перевірок'" висить у повітрі, не маючи жодної опори для викладення винних дій. 3. „Вчинив болісних і такі, що ображали особисту гідність Сливки дій" - обвинувачення в цій частині лишилось таємницею слідства назавжди. Жодних викладень моїх дій, жодних обгрунтувань, пояснень, доказів в справі немає. Тобто, слідчий вочевидь не переймався тим, що за диспозицією ст. 120 КК України, доведення до самогубства є наслідком жорстокого поводження з людиною, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності. Нібито у справі мені інкримінується остання ознака диспозиції. За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, це має бути тривале принизливе ставлення до потерпілого; за судовою практикою - будь-які дії, що принижують людську гідність. Слідчим не виявлено не те що систематичного, - жодного факту, з якого б можна було дійти висновку, що я коли-небудь намагався принизити гідність Сливки Володимира Юлійовича або вчиняв будь-які дії поза межами своєї компетенції, спрямовані на спричинення йому шкоди. 2. В той час, коли вже було вирішено питання про моє затримання, яке сталося 13 травня 2005 року, - 12 травня 2005 року до прокуратури Закарпатської області звертається Іщенко Олег Вікторович з заявою про те, що рік тому він дав мені хабара. Перевірка заяви триває недовго і 18 травня 2005 року прокуратурою Закарпатської області порушується кримінальна справа відносно мене по ч.З ст.368 КК України. Слідчого не бентежить відверта плутанина в поясненнях заявника щодо сум хабара, часу його передачі, обставин за яких це відбувається; він навіть не перевіряє походження грошей. Так, заявник стверджує, що це був кредит, отриманий в банку його рідним братом Сергієм. Слідчий приєднує до справи кредитний договір з якого можна побачити бажання взяти кредит і не мас жодного документу, який би підтвердив фактичне отримання грошей в банку. На сьогоднішній день в Мукачівській філії „ПриватБанку" вже більше 3-х місяців знаходиться на виконанні запит суду з проханням надати оригінал видаткового документу на ім'я Іщенка Сергія Вікторовича, на підставі якого він отримав в кошти, але відповіді немає. 8 грудня 2006 року банк намагався замість витребуваного документу надати суду копію з копії бланку видаткового касового ордеру. І з таким „доказами" слідчий направив справу до суду. Мої пояснення про неправдиві покази Іщенка О.В. слідчим повністю ігноровані. 3. Наприкінці досудового слідства, а саме, 17.08.05р. відносно мене порушуються ще дві кримінальні справи: щодо корисливого користування послугами мобільного зв'язку за рахунок ВАТ „Закарпаттяобленерго" (ст365 ч.З КК України) та підробки посвідчень радників на громадських засадах Голови Закарпатської облдержадміністрації (ст.366 ч.1 КК України). Щодо звинувачень у вчиненні злочину, передбаченого ч.З ст.365 КК України: З матеріалів справи вбачається, що слідчий з власної ініціативи почав перевіряти номери мобільних телефонів, які були в користування обласної державної адміністрації; на його думку я користувався номерами 80673123001,-3002,-3011 за які було сплачено 191726,39 грн. Я не заперечував користування номерами -3001, 3002; номер -3011 був у користуванні іншого працівника ОДА. Слідчий мав у своєму розпорядженні первинну бухгалтерську документацію ВАТ „Закарпаттяобленерго", з якої вбачається, що на номер -3001 гроші не перераховувались, на номер -3002 перераховано 100 грн., на номер -3011 (яким я не користувався) перераховано 2000 грн. і ще 6163 грн. в той час, коли я вже був звільнений з посади губернатора. Час моєї роботи є важливим тому, що за неналежне перерахування грошових коштів повинен відповідати саме я, а не керівник обленерго В.І.Ковач, котрий, за версією обвинувачення був змушений оплачувати номери телефонів з причини великого страху, який він відчував до мене. Свідчення В.І. Ковача переобтяжені неправдивими свідченнями і в той же час вони не містять правдивої і легкої для перевірки інформації про придбання цих пакетів телефонного зв'язку разом з іншими (всього понад 30 чи понад 50 пакетів, які входили в корпоративну мережу) на виконання рішення комісії ОДА з надзвичайних ситуацій, членом якої був сам пан Ковач. Слідчий не з'ясовує кого ще боявся керівник обленерго, сплачуючи інші рахунки. Щодо звинувачень у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України: І в цій частині обвинувачення має єдиний привід - бажання прокуратури. Підробленими визнаються посвідчення радників Голови Закарпатської ОДА на громадських засадах: Рущака Б.І., Пацкана В.І., Зозулі І.І., Паульо В.Д., Шендило М.В., у зв'язку з тим, що немає розпоряджень Голови ОДА про їхнє призначення. В цій частині обвинувачення не існує предмету злочину. Відсутність є як фізичною (з 5 „підроблених" посвідчень є лише 2 - Паульо і Рущака), так і правовою. Між тим, за цією нормою кримінального закону предмет є обов'язковою ознакою службового підроблення. Нема предмету - нема злочину. Закон передбачає кримінальну відповідальність за підробку не будь-якого документа, а лише офіційного, тобто, такого, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, або інакше кажучи, ці факти повинні породжувати, змінювати чи припиняти певні правовідносини. „Радник на громадських засадах" є особою, невідомою жодним правовідносинам, разом з його посвідченням. 4. Обвинувачення у вищевказаній частині має зовсім іншу мету: надання виду обгрунтованості кримінальному переслідуванню щодо мене по статтям 365 ч.З, 294 ч.2, 157 ч.2 КК України. Адже прокуратурі добре відомо, що 13.11.04р. я не був у Сваляві, про події які там мали місце мені було відомо з докладів керівників правоохоронних органів. У потрібний для прокуратури час всі вище перелічені особи стали твердити, що вони були радниками Голови ОДА на громадських засадах і це становище, нібито, накладало на них обов'язок незаперечного виконання всіх моїх бажань. Цікавим є те, що кожен з них: Рущак Б.І., Пацкан В.І., Паульо В.Д., з готовністю розповідають про те, які вказівки я надавав, але всі як один стверджують, що зовсім нічого не зробили на її виконання і навіть не думали робити нічого незаконного. Тобто, навіть при довірливому ставленні до свідчень зазначених осіб, слідчий мав дійти висновку, що ні Рущак Б.І., ні Пацкан В.І., ні Паульо В.Д., не виконали так звану „вказівку" Різака І.М. Безперечним підтвердженням такому висновку є той факт, що Рущак Б.І. -єдиний, хто, нібито, безпосередньо при спілкуванні зі мною отримував мою „вказівку" — так і лишився свідком. Інша доля спіткала Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І., Машіко І.І. Стосовно них було порушено кримінальне провадження, яке здійснювалось окремо від мого обвинувачення і завершилось вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.2006р., яким всі ці особи засуджені по статтям 294 ч.1 (не 2), 157 ч.2. до умовного покарання кожен. Не зважаючи на те, що жоден з підсудних вочевидь не визнав своєї вини (хоч визнання вини було проголошено), суд розглянув справу в порядку ст.299 КПК України. Цим вироком суд встановив, що „Підсудний Паульо В.Д. 13 листопада 2004 року, отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М., разом із Поповичем В.І, Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості, приблизно 100 чоловік, з метою протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації, біля 19 год. ЗО хв. приїхали в м.Свалява, зібралися біля готелю „Комфорт ", що в м.Свалява, по вул.Алексія, 10 та вчинили опір, нанесли тілесні ушкодження та побої працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області... " Я не був в цій справі ні обвинуваченим, ні підсудним, ні, навіть, свідком. Вищенаведені обставини суд „встановив'" з обвинувального висновку - документу досудового слідства. Отже, ще в стадії попереднього розгляду справи представник прокуратури Фотченко С.І. в силу ч.2 ст.237 КПК України, повинен був заявити клопотання про з'ясування питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності Різака І.М., про кримінально-карні дії якого безпосередньо йдеться в обвинувальному висновку. Якщо прокурор не бажав виконувати свої обов'язки, суд повинен був, в силу п.5 ч. 1 ст.237 КПК України з'ясувати, чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Нічого подібного не сталося. Дотримання вимог закону не цікавило ні прокуратуру, ні суд. З цієї справи і її результату вбачається, що насправді вона мала єдину мету: юридичне документування моєї „вказівки" за допомогою вказаних осіб з одночасним наданням їм певних гарантій, які випливають із статусу обвинуваченого, підсудного - а саме, - звільнення від кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показів. Але в подальшому ці особи були допитані в якості свідків по моїй кримінальній справі як на досудовому слідстві так і в суді та давали неправдиві покази щодо надання мною ,„вказівок" незаконного змісту. Все викладене мною у цій заяві - лише незначна частина порушень вимог закону при фальшуванні порушеного відносно мене кримінального переслідування; одне порушення закону тягне за собою десятки інших. Прошу Вас вивчити наведені у заяві кримінальні справи на засіданнях профільних комітетів , а також створити Тимчасову слідчу комісію з метою дати правову оцінку діям прокурора Закарпатської області Юрія Бенци, під керівництвом якого здійснювалися масові фальсифікації кримінальним справ проти мене. Переконаний, що саме такий публічний розгляд у парламенті моїх кримінальних справ переконає громадськість у тому, що робилися вони з метою знищення мене як особистості і є в чистому виді незаконним кримінальним переслідуванням за мої політичні погляди. Вірю також, що народні депутати України як ніхто інший зацікавлені у тому, щоб дізнатися про справжніх організаторів і ініціаторів масштабних політичних репресій проти інакомислячих як в цілому в Україні, та в Закарпатті зокрема. Запевняю Вас, що це потрібно суспільству не для зведення рахунків, а для його морального очищення. Ми всі разом не повинні допустити повторення трагічних сторінок нашої історії, зробити все можливе, щоб трагедії подібні моїй не повторилися в жодній українській сім’ї. З глибокою повагою, екс-голова Закарпатської ОДА ( вересень 2002р. – січень 2005 р.), депутат Верховної Ради України IV скликання Різак Іван Михайлович * * * 18.07.07 Пряма лінія Іван Різак: Меня арестовывали трижды! Бывший губернатор Закарпатской области побывал в редакции на прямой линии и рассказал читателям «Комсомолки» о своем уголовном деле, методах работы бывшего министра внутренних дел Юрия Луценко и настоящей дружбе В «Комсомолку» Иван Ризак приехал на «скорой», в сопровождении врачей и супруги. Целый букет болезней, заработанных экс-губернатором Закарпатской области на нарах следственного изолятора, дает о себе знать. Каждый месяц ему в сопровождении врачей приходится преодолевать дорогу из Киева в Ивано-Франковск, чтобы сделать обследование. Поэтому вопросы, которые задавали ему дозвонившиеся читатели, касались в первую очередь здоровья. «Среди моих друзей - два президента Украины» - Меня зовут Сергей, я звоню из Киева. Иван Михайлович, кто из однопартийцев и друзей не отвернулся от вас в это трудное время? - Банально, но друзья действительно познаются в беде… Без настоящих друзей такой судебный марафон, в принципе, невозможно было бы вынести. Тем более - четыре месяца СИЗО. Я благодарен за человечность Виктору Медведчуку и Григорию Суркису, которые оплачивают для меня адвоката и медицинскую помощь. Мои друзья - прежде всего социал-демократы: Нестор Шуфрич, Владимир Заяц и Игорь Шурма. В этом списке также два бывших президента, которые оказывают мне морально-психологическую поддержку, периодически общаясь со мной: Леонид Кравчук и Леонид Кучма. Это тот круг людей, на которых я могу рассчитывать, на которых могу опереться, которым доверяю… - А Виктор Янукович помогает? - Я встречался с премьером и просил его, чтобы он в пределах своих полномочий убрал политическую составляющую из судебного процесса. Не знаю, насколько ему удалось это сделать. Буквально на днях я еще раз передал обращение к Виктору Януковичу, Александру Морозу и Петру Симоненко, чтобы те на собрании коалиции рассмотрели мой вопрос и дали ему политико-правовую оценку. Ведь коалиция своей официальной позиции еще не заявляла. - Здравствуйте. Тарас из Николаева беспокоит. Скажите, много ли страниц в вашей медкнижке? И не лучше ли вам уехать полечиться за рубеж, если выпустят, конечно? - Все мытарства, которые довелось мне пережить, не могли не отразиться на здоровье, хотя я всю жизнь занимался спортом и держал себя в форме. Американские ученые выяснили, что наибольшее потрясение человек переживает в миг ареста. Меня же в 2005 году арестовывали трижды! Неудивительно, что начались осложнения с сердцем. Уехать из Украины - и на лечение, и так просто - мне советовали. Но я не стал уезжать ни после первого ареста, ни после выхода из СИЗО, ни после второго и третьего арестов. Мне надо не бегать, а добиваться правды! Мое твердое намерение - реабилитировать себя. Я хочу жить в этой стране и заниматься тем делом, которое выберу. При обыске порезали все костюмы - Прямая линия? Вам звонит Валерий из Киева. Хочу спросить, не давят ли следственные органы на вашу семью? - Они пробовали достичь нужного эффекта, но переоценили свои возможности и недооценили наши, начиная с обыска после ареста, когда следователи порезали все подкладки на моих костюмах. Можно вспомнить и то, как ликвидировали футбольный лицей, в котором занимался мой сын. Жену выгнали из университета. А в квартире брата во время судебного процесса спецназ выломал дверь, якобы чтобы вручить повестку - потом выяснилось, что никакая служба повестки не передавала! - Добрый день. Беспокоит Евгений из Киева. Скажите, как вы собираетесь отстаивать свое честное имя? - В свое время один из моих товарищей, предприниматель, попал в СИЗО, и первое условие, которое ему поставили: отдать бизнес. Когда за решеткой оказался я, мой адвокат к слову напомнил мне эту историю. Но у меня ведь нет бизнеса - я до губернаторства занимался наукой, - так что и забирать нечего. И доказать что-нибудь против меня они не могут, поскольку я ничего криминального не совершал. У меня есть только мое доброе имя, и растоптать его им не удастся. «Упечь меня за решетку хочет бизнес-семья «Балоган» - Здравствуйте! Меня зовут Евгений, звоню из Днепропетровска. Правда ли, что у вас был конфликт с главой Секретариата президента Виктором Балогой? Если не секрет, что вы не поделили? - Никогда никаких личных конфликтов с ним не имел. Даже когда по всей стране пошли слухи о том, что Балога и Ризак, простите за грубость, едва ли не морды бьют друг другу. Знаете, однажды произошла такая история. Балоге позвонил очень влиятельный человек из правительства и спросил: «Что вы там делаете?» Он ответил: «Ничего, кофе пьем». - «Какого черта вы кофе пьете, если вся страна говорит, что морды бьете?!» Потом уже я взял трубку и подтвердил, что мы действительно пили вместе кофе. Но конфликт все-таки имел место. Политический, ведь мы с Балогой из одной партии - СДПУ(О). Конфликт двух мировоззрений, поскольку у него свое отношение к некоторым вещам, а у меня - свое. Когда встал вопрос об увольнении меня из партии, Балога устроил настоящую психологическую атаку. Вместо того чтобы просто взять и уволить, он поставил у моих дверей охрану, и в течение 60 дней она меня сопровождала даже в туалет! - Алло! Это Валентина из Луцка. Вопрос Ивану Ризаку: как вы думаете, кто заинтересован в том, чтобы вы оказались за решеткой? - Я убежден, первый, кто этого хочет, - не конкретное лицо, а бизнес-семья. У нас в Закарпатье ее называют «Балоган». Война против меня началась еще в 2000 году, когда по настоянию тогдашнего губернатора Закарпатской области Балоги меня уволили с должности его первого зама, кстати, не предоставив взамен работы хотя бы учителем. А все из-за того, что я отказался выйти из партии СДПУ(О). Сегодня эта семья хочет править Закарпатьем, а завтра попробует подмять под себя всю страну. И править будет «по беспределу» - правовому, политическому и человеческому! Я для них - моральный судья. Ведь жители Закарпатья могут сравнивать жизнь при Ризаке и при Балоге. Причем не в пользу последнего. Поэтому для данного олигархического клана крайне важно, чтобы Ризак больше никогда не вернулся в общественно-политическую жизнь ни края, ни страны. Они боятся, что не смогут тогда держать в узде обманутое общественное мнение. Луценко приглашал на допрос через газету - Здравствуйте, звонит Нина из Запорожья. Раньше вы говорили о преследовании со стороны министра внутренних дел Юрия Луценко. Теперь он уже не главный милиционер - изменилось ли что-то в расследовании по вашему делу? - Методы Луценко, думаю, всем известны. Как-то ко мне в камеру пришел заместитель нынешнего губернатора. От имени Балоги. И, поговорив немного «о погоде», сделал предложение: «Если подпишешь свидетельство о злоупотреблениях, что ты исполнял преступления по указанию Кучмы или Медведчука, то выйдешь из СИЗО, а если нет - мы найдем тысячу свидетелей». Шантаж не удался, хоть они и очень старались. Но «своих» свидетелей они действительно пытались найти. А вот еще один «прием» Луценко. Подследственных он приглашал к себе через Интернет и СМИ. Представляете, как-то вдруг я прочитал в газете, что меня вызывают на допрос! - Меня зовут Иван, я из Хуста. Скажите, пожалуйста, какие у вас планы на будущее? Не собираетесь ли вы снова стать губернатором Закарпатья? - Когда следствие закончится и меня наконец оправдают, в чем я уверен, хотелось бы в первую очередь психологически отдохнуть. А дальше придется снова привыкать к полноценной жизни. Не знаю, как скоро я смогу вернуть семью в прежнее состояние уверенности и стабильности. Сегодня для меня это главная задача. ИЗ ЛИЧНОГО ДЕЛА Иван РИЗАК родился 21 сентября 1965 года в селе Бобовище Закарпатской области. В 1990-м окончил физический факультет Ужгородского госуниверситета. С 1992 года кандидат физико-математических наук. Автор и соавтор более 60 научных публикаций и 2 монографий (в Украине, России, США и Европе). С мая 1999-го по июль 2000 года, а потом и с июня 2001-го по апрель 2002 года - первый заместитель председателя Закарпатской облгосадминистрации. С апреля 2002 года - народный депутат Украины. В парламенте возглавил комитет по вопросам экологической политики, природопользования и ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы. С 27 сентября 2002 года - губернатор Закарпатья. Член СДПУ(О) с 1997 года. Женат, имеет сына. Суд по делу Ивана Ризака за правонарушения в бытность его губернатором начался в 2005 году. В данный момент дело еще не закрыто. ...А В ЭТО ВРЕМЯ 16 июля слушания по делу Ивана Ризака завершились. Ему инкриминируют доведение до самоубийства ректора Ужгородского национального университета Владимира Сливки, организацию массовых беспорядков и препятствование реализации избирательных прав граждан в Сваляве во время президентских выборов 2004 года, а также получение взятки в особо крупных размерах, служебный подлог и злоупотребление служебным положением. Сторона обвинения просила суд для экс-губернатора 12 лет лишения свободы. В последнем слове Иван Ризак не признал себя виновным ни по одному инкриминируемому ему эпизоду и попросил суд вынести оправдательный приговор. Приговор будет объявлен 25 июля. Тарас КОЗУБ Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Валерий ЖЕВАЧЕВСКИЙ Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Павел ДИНЕЦ Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. * * * Генеральному прокурору України екс-голови Закарпатської ОДА Різака Івана Михайловича м.Ужгород, вул.Капушанська, 173/28 на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.2006р. по справі № 1-15, 2006 року ЗАЯВА про порушення питання про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження з підстав, встановлених п.2 ч.1 ст.400-4 КПК України Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2006р. засуджені: Паульо Володимир Дьордьович за статтями 294 ч.1, 157 ч.2, за правилами статей 70 ч.1, 75, 76 КК України – до п’яти років позбавлення волі із звільненням від призначеного покарання з випробуванням на три роки, та покладенням обов’язку не виїжджати на постійне проживання за межі України протягом іспитового строку без дозволу органу КВС і повідомляти даний орган про зміну місця проживання і роботи; Гуранич Валерій Васильович за статтями 294 ч.1, 157 ч.2, за правилами статей 70 ч.1, 75, 76 КК України – до п’яти років позбавлення волі із звільненням від призначеного покарання з випробуванням на три роки, та покладенням обов’язку не виїжджати на постійне проживання за межі України протягом іспитового строку без дозволу органу КВС і повідомляти даний орган про зміну місця проживання і роботи; Попович Василь Іванович за статтями 294 ч.1, 157 ч.2, за правилами статей 70 ч.1, 75, 76 КК України – до п’яти років позбавлення волі із звільненням від призначеного покарання з випробуванням на три роки, та покладенням обов’язку не виїжджати на постійне проживання за межі України протягом іспитового строку без дозволу органу КВС і повідомляти даний орган про зміну місця проживання і роботи; Машіко Іван Іванович за статтями 294 ч.1, 157 ч.2, за правилами статей 70 ч.1, 75, 76 КК України – до п’яти років позбавлення волі із звільненням від призначеного покарання з випробуванням на три роки, та покладенням обов’язку не виїжджати на постійне проживання за межі України протягом іспитового строку без дозволу органу КВС і повідомляти даний орган про зміну місця проживання і роботи; В апеляційному порядку вирок не оскаржений, на даний час набрав законної сили. Зазначеним вироком суд, зокрема, встановив: „Підсудний Паульо В.Д. 13 листопада 2004 року, отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М. (виділено І.Піх), разом із Поповичем В.І., Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості, приблизно 100 чоловік, з метою протиправного перешкоджання громадянам у вільному здійсненні ними законного права на ведення передвиборної агітації, біля 19 год. 30 хв. приїхали в м.Свалява, зібралися біля готелю „Комфорт”, що в м.Свалява, по вул.Алексія, 10 та вчинили опір, нанесли тілесні ушкодження та побої працівникам Свалявського РВ УМВС України в Закарпатській області Бізілі І.В., Шелепу М.М., Бабинцю В.А., Залозі С.М., Поцко В.П., Пряділі В.П., Кондору І.І., Савко В.Ю., Орешко В.С., Улану В.Т., Батушу М.М., Паппу В.Д. та Островці П.П. Після цього Паульо В.Д. разом із Поповичем В.І., Машіко І.І., Гураничем В.В., та іншими особами, в кількості, приблизно 100 чоловік, після знеструмлення готелю „Комфорт” з метою порушення виборчих прав громадян та прав на ведення передвиборної агітації за кандидати на пост Президента України, використовуючи предмети спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень та подолання опору, увірвались до приміщення готелю „Комфорт”. Пересуваючись поверхами готелю підсудні, разом з іншими особами, заходили в житлові кімнати готелю, знищуючи агітаційний матеріал в підтримку кандидата на пост Президента України Ющенка В.А., чим фактично перешкодили нормальній роботі готелю, умисно пошкодили майно підприємства – готелю „Комфорт” на суму 10 490 грн. ... Вони же, подолавши опір потерпілих, злякавши їх своєю чисельною перевагою, застосовуючи фізичне насильство, яке було небезпечне для життя та здоров’я потерпілих в момент заподіяння, виконуючи спеціально прилаштовані предмети для нанесення тілесних ушкоджень, завдали чисельні удари ногами та руками потерпілим Білашевичу А.Г., Костицькому Є.О., Демківу Я.А., Юбойсану Ю.Я., Бондарській Л.Ю., Литвинчук С.П., Литвинчук Н.М., Смик Н.А., Чернявській Н.А., Остапишиній Р.Б., Подворній Ю.О., Ільницькому Ю.Д., Яружі І.М., Олійнику О.М., Світезельському І.С., Ткачуку О.С., Парфилюку С.Ф., Реути О.М., Косінському М.В., Світезельському О.О., Хабаль В.Я., Коритка С.В., Бекірову Ю.Р., Слюсарчуку В.О., Савки В.В., Мельнику В.В., Гонсьору Р.В., Шишко А.П., Глібовицькому В.Ю., Курташу В.М., Сапрун І.А., Горевій О.О., Нагірній С.Я., Процику О.Ю., Басольському Д.Л., Гришаку С.О., Горону В.Я., Федешу М.М., Горону М.Я., Романчуку В.І., Онищуку Д.П., яких примусово вивели на площадку перед готелем без верхнього одягу, де силоміць утримували потерпілих проти їх волі протягом 30 хв. Після цього примусово помістили потерпілих в салон автобуса та вивезли їх за межі м.Свалява під супроводом, пересуваючись на власних автомобілях. Та, крім того, нанесли матеріальної шкоди потерпілим...” В мотивувальній частині вироку суд аналізує наступні докази, які мають відношення до встановлених судом дій І.М.Різака: - пояснення підсудного Паульо В.Д. в судовому засіданні, котрий пояснив, що: „...13 листопада 2004р. ... на його мобільний телефон почалися телефонні дзвінки від Чубірко І.І., який повідомляв, що голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М. сказав їхати в м.Свалява до готелю „Комфорт”, поскільки там студенти ведуть агітацію за кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. Через деякий час зателефонував сам голова Закарпатської облдержадміністрації Різак І.М., який, погрожуючи арештом та висловлюючись нецензурною лайкою примусив поїхати в м.Свалява та виселити студентів-агітаторів”; - пояснення підсудних Поповича В.І., Машіко І.І., Гуранича В.В., які суд у вироку не наводить, лише зазначає, що вони є „такими ж”; суд враховує пояснення підсудних, що вони „...всі дії вчиняли під тиском та погрозами з боку влади”; - протокол очної ставки між Паульо В.Д. та Різаком І.М., з якого суд побачив, що Паульо В.Д. підтвердив, що Різак І.М. під погрозами примусив його разом з іншими особами виселити із готелю „Комфорт” в м.Свалява студентів-агітаторів; - протокол очної ставки між Різаком І.М. та Рущаком Б.І., з якого також вбачається, що Рущак Б.І. підтвердив під час очної ставки, що голова Закарпатської облдержадміністрації примусив його разом з іншими провести виселення студентів із готелю „Комфорт” в м.Свалява. В цій справі я не був а ні підсудним, а ні свідком. Суд безпосередньо не заслуховував і не досліджував моїх пояснень з приводу тверджень підсудних щодо отримання ними від мене вказівок будь-якого змісту; суд не цікавився тим, що я пояснював в стадії досудового слідства під час очних ставок з Паульо В.Д. та Рущаком Б.І. Отже, встановлюючи вироком, що Паульо В.Д. та інші підсудні вчинили злочин за моєю вказівкою , суд виходив лише і тільки з пояснень підсудних, котрі за своїм процесуальним статусом не несуть відповідальності за неправдиві свідчення. Вважаю, що в такий спосіб суд припустився істотних порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на конституційні права особи та правильність судового рішення. Зазначеним вироком суду першої інстанції порушено одне з головних положень кримінального судочинства – презумпцію невинуватості особи. Гарантія презумпції невинуватості є одним із основних принципів Статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Пункт 2 Статті 6 передбачає, що „Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом”. Практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що порушення пункту 2 Статті 6 ЄКПЛ буде мати місце тоді, коли національний суд приймає рішення на підставі міркувань, які фактично стосуються встановлення вини особи, хоча саму вину не було встановлено згідно із законом, зокрема, із забезпеченням можливості для реалізації права на захист (справа „Енглерт проти Німеччини”). Презумпція невинуватості є правом, гарантованим законодавством України, а саме, Статтею 62 Конституції України. Частина 2 статті 2 Кримінального Кодексу України дослівно відтворює конституційну гарантію презумпції невинуватості, закріплює основний принцип кримінального права правової держави, у відповідності з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Реалізація цього права можлива лише шляхом суворого дотримання судами вимог КПК України. За приписом ч.2 ст.15 КПК України „Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину ... інакше як за вироком суду й відповідно до закону”. До винесення вироку мають бути здійснені встановлені процесуальним законодавством дії, спрямовані на: встановлення обставин злочину; на інформування особи про наявне щодо неї кримінальне переслідування; на належне залучення в якості учасника процесу; на надання реальної можливості захищатися проти висунутого обвинувачення як на стадії досудового слідства, так і в суді. Виконання перелічених процесуальних дій надає засудженій особі важливе право на оскарження прийнятого по кримінальній справі рішення. Відповідно до положень ч.1 ст.275 КПК України, судовий розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення. В даному випадку Свалявський районний суд Закарпатської області у вироку, яким засуджені Паульо В.Д., Гуранич В.В., Попович В.І., Машіко І.І. встановив обставини, які фактично стосуються встановлення моєї вини. Таке встановлення моїх дій відбулося в незаконний спосіб, тобто, такий що не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону України. Щодо прийнятності скарги: Кримінальне переслідування стосовно мене було порушено прокуратурою Закарпатської області за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.294 КК України – 6 липня 2005 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.157 КК України – 17 серпня 2005 року. На даний час це обвинувачення розглядається Апеляційним судом Івано-Франківської області. Вирок, який є предметом даної скарги, приєднаний досудовим слідством до матеріалів кримінальної справи. Отже, суд буде змушений його досліджувати у вигляді, недопустимому з точки зору закону, у вигляді, який свідчить про втручання в мої права в незаконний спосіб, у вигляді, недоступному для поновлення порушеного права в межах судового розгляду справи. Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини і громадянина (частина друга Статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга Статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. На підставі викладеного, в силу статей 400-4 ч.1 п.2, 400-9 ч.2 КПК України, прошу порушити клопотання про перегляд в порядку виключного провадження вироку Свалявського районного суду Закарпатської області від 31.01.2006р. стосовно Паульо В.Д., Гуранича В.В., Поповича В.І., Машіко І.І. з метою виключення з мотивувальної частини вироку наступних тверджень, які стосуються моїх дій: 1. З першого речення мотивувальної частини вироку виключити слова „...отримавши вказівку голови Закарпатської облдержадміністрації Різака І.М....” (аркуш вироку -1); 2. На сторінці 5 вироку із речення: „В скоєному чисто сердечно розкаюються, пояснили, що всі дії вчиняли під тиском та погрозами з боку влади” – виключити слова „...всі дії вчиняли під тиском та погрозами з боку влади”. Додатки: 1. Копія вироку. 2. Ордер адвоката. Екс-голова Закарпатської ОДА І.М. Різак * * * ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Генеральному прокурору України п. Медведьку О. І. підсудного Різака І. М. ( копія: посольствам всіх країн в Україні, міжнародним правозахисним організаціям, депутатам Верховної Ради України, лідерам політичних партій та громадських організацій) Шановний Олександре Івановичу! Звертаюся до Вас як до найвищої посадової особи правоохоронного органу, на який згідно із Конституцією України покладено функції контролю за досудовим слідством. На своєму особистому прикладі хочу Вас проінформувати про те, як підлеглою Вам прокуратурою Закарпатської області грубо порушуються права і свободи громадян, ігноруються елементарні процесуальні норми, здійснюється фізичне і моральне знущання над громадянами України. Моє звернення носитиме форму розповіді людини, яка на собі пізнала все це, і не матиме витончених юридичних форм. На жаль, мої захисники одразу не поставили вас до відома про те свавілля, яке здійснювали відносно мене прокурорські і міліцейські перевертні. Трошки історії. 11 лютого 2005 року прокуратура Закарпатської області затримує мене, звинувачуючи у доведенні до самогубства ректора УжНУ Сливки В.Ю. Скажу відверто, від такого брутального звинувачення я трохи розгубився. Бо на Закарпатті, в тому числі і прокурорські працівники, чудово знали про мої добрі відносини з колишнім моїм науковим керівником Сливкою В.Ю. Додам лише, що із понад ста моїх наукових робіт, опублікованих у провідних наукових виданнях України, Росії, США, Європи, близько третини – у співавторстві із Сливкою В. Ю. Але повернуся до затримання. Протягом кількох хвилин слідчий із свідка «перетворив» мене у підозрюваного, а потім відправив в ізолятор тимчасового утримання. Там я пробув близько доби і за станом здоров’я мене звільнили (офіційно обґрунтували , напевно, тим, що я вже загрози для суспільства не складаю). Мені не було пред’явлено звинувачення і я продовжив лікування. Ніде я не переховувався і не збирався цього робити, бо не відчував себе винним перед суспільством і державою. Після проходження лікування 13 .05 2005 року мене затримують прямо на вулиці без будь-якого попередження. Наголошую, що ніяких повісток на допити на той час я не отримував. Всі рапорти міліціонерів , які були представлені у суді ( в них вказувалося, що мене не могли знайти), фальсифіковані. Я не тільки не ховався, а буквально в ті ж дні давав кілька прес-конференцій для представників ЗМІ. Це можуть підтвердити десятки журналістів місцевих і центральних видань. Затримали мене, знову звинувачуючи у доведенні ректора до самогубства. Цього разу мене помістили у лікарню. Не буду зупинятися на тому, яким чином спецпідрозділ УМВС України забирав мене з неї. Це показували всі провідні телеканали України. Примітивне виконання примітивних наказів примітивних людей! Кажу так тому, що якщо б мене попередили лікарі і працівники УМВС про необхідність переведення мене в СІЗО, я б спокійно вийшов до машини і виконав наказ. Все-таки свого часу я був старшиною учбової роти кращої дивізії сухопутних військ СРСР. І накази виконувати вмію! Єдине, що хочеться з цього епізоду, то це отримати пояснення від Святослава Михайловича Піскуна, за кандидатуру якого я голосував при призначенні його на посаду Генпрокурора України. Тоді я ще був депутатом Верховної Ради України 4 скликання. Відвідавши мене в СІЗО він ( передаю майже дослівно) у присутності начальника СІЗО та прокурора Закарпатської області Бенци Ю. Ю. сказав: « Ваня, ти ще мені подякуєш, що ми тебе закрили в СІЗО. Цим самим ми тобі врятували життя». Але ж тоді і слідчий, і суд теж знали про можливий замах і виходить, вони мене арештовували не за якісь злочинні дії, а просто рятували мені життя. Додам тільки, що керівництво СІЗО під час мого перебування там знайомило мене з листами прокуратури Закарпатської області, в якій остання просила посилити мою охорону для захисту від можливого замаху на мене. І це в умовах СІЗО! «Цікавими» були для мене 4 місяці перебування в СІЗО. Не з точки зору побутової. Протягом майже 17 років я проживав в різних гуртожитках – від «ПТУшних», казарм, робітничих – до університетських. У деяких із них умови були гіршими, аніж в слідчому ізоляторі. Персонал ізолятора ставився до мене нормально. Все за статутом, а до нього я звик в армії. Але хотів би звернути Вашу увагу на інше. Після другого арешту мій брат Василь Михайлович Різак звернувся до тодішнього голови Закарпатської облдержадміністрації Балоги В. І. У відповідь почув таке: « Я знаю, що Іван ( тобто я) – не винуватий. Але це все велика політика. Нехай Леонід Макарович Кравчук йде до Президента Ющенка домовлятися. І я виконаю доручення Президента й Івана випустять». Я не дуже повірив, що я є такою фігурою, щоб про мене домовлялися два Президенти. Ще одне мене здивувало:керівник обласної адміністрації може вирішувати, кого тримати в тюрмі, а кого –ні. Бо я, перебуваючи на цій посаді голови ОДА ( а це можуть підтвердити і всі керівники правоохоронних органів, які зі мною працювали) не міг навіть подумати про те, щоб пробувати дати команду когось заарештувати чи випустити. Таке можливо, напевно, або в дуже корумпованих державах, або під час революцій. Протягом 4-х місяців мені не дозволили жодного побачення з дружиною та сином. Проте дозволили побачення зі старшим братом Василем. І знову ж таки лише після спілкування його з керівництвом області, яке попросило його підготувати мене до зустрічі із Балогою В.І. та Гаваші О.А., які повинні були відвідати мене в слідчому ізоляторі. Відвідав мене Гаваші О. А., тодішній перший заступник , а нині голова ОДА. Відразу на початку зустрічі він заявив, що в мене є можливість вийти із СІЗО разом з ним. Моя репліка з цього приводу полягала в наступному: у вас, хлопці, влада безмежна. Зустріч, як і пропозиція, були дуже короткими. Я повинен був дати свідчення проти колишнього керівництва держави (на той час) – Л. Кучми, В. Януковича і В. Медведчука, про їх злочинні накази, а мене одразу випустять із СІЗО. На моє «наївне» запитання, а що я зробив злочинного в житті за наказом зверху чи без нього, Гаваші посміхнувся і сказав «Щось придумаєш» . Після кількох реплік він додав: «Якщо цього не зробиш, ми знайдемо 1000 (тисячу) свідків, які будуть підтверджувати твої злочинні дії». На цьому наша розмова закінчилася. Чомусь думаю, що ця розмова могла б зберегтися на певних технічних засобах, які могли знаходитися у приміщенні, де проходила наша розмова. Ці розмови знайшли своє підтвердження і під час відвідувань в СІЗО старшого слідчого прокуратури Данчі М.М. Кажу «відвідувань», бо у перші місяці мого перебування в СІЗО практично жодних слідчих дій за моєю участю не здійснювалося. А сам слідчий неодноразово заявляв: «Передавайте якось у Київ, нехай щось вирішують. Я не знаю, що з вами робити, бо всі обвинувачення абсурдні і їх ніхто ніколи не підпише». Тим не менше, підписали … У цей час правоохоронні органи гарячково шукали хоч якісь посадові злочини, здійснені мною під час перебування на посаді голови Закарпатської ОДА. Але так і не змогли знайти. Бо їх просто не було. Напевно, моя кандидатура для втілення гасла «Бандитам – тюрми!» була не самою вдалою. Бюджетних зловживань не виявлено, бізнесу я ніякого ніколи не мав, бо прийшов в адміністрацію з науки. Всю мою власність – квартиру і 4 сотки землі – було дуже легко перевірити. У нас на Закарпатті нічого не приховаєш, навіть на підставних осіб. Але амбіції в правоохоронців були великі. Нагадаю тільки, що вперше в історії Закарпаття на посаду прокурора області прийшов представник політичної сили – «нашоукраїнець» Юрій Бенца, колишній прокурор Мукачева періоду найбільшого розквіту криміналітету в цьому місті. Начальником УМВС став помаранчевий революціонер – Юрій Рахівський, під керівництвом якого збиралися так звані «докази» моїх «злочинів». Я в жодному разі нікого не хочу ображати в політичному плані. Я лише хочу підкреслити, що на керівні посади у правоохоронних органах Закарпаття прийшли політично заангажовані люди, які з допомогою наданих їм владних важелів почали зводити рахунки зі своїми політичним опонентами. Мабуть не випадково в обвинувальному висновку багато разів згадується, що я був прихильником кандидата в Президенти В. Януковича. Дозволю собі пожартувати: на горизонті вже нові вибори президента, а мене ще судять за попередні. Цікаво, якщо на них я буду підтримувати В. Ющенка, чи буде закарпатська прокуратура обвинувачувати мене за підтримку В. Януковича у 2004 році? Гірко жартую: з одного боку політичних симпатій своїх не змінював, як і життєвих принципів. З другого – крім гіркої іронії цей судовий процес в мене вже інших почуттів не викликає. Та повернуся до епізодів кримінальної справи. Перший – доведення до самогубства ректора Сливки В.Ю. Смерть Сливки В. Ю. настала тоді, коли я був у відрядженні у Києві. У слідчих ще не було ніяких версій, а закарпатський штаб «Нашої України» вже поширив заяву, в якій прямо звинуватив мене у злочині. Нагадаю, що на той час членом цього штабу був нинішній прокурор Закарпатської області Бенца Ю. Ю., довірена особа кандидата в Президенти В.Ющенка. Вже через кілька днів аналогічне звинувачення виставила мені газета «Дзеркало тижня» вустами свого власкора Володимира Мартина ( Ярослава Галаса), який свого часу працював прес-секретарем екс-губернатора Закарпаття , генерал-лейтенанта Москаля Г.Г. Зверніть увагу, що саме ця газета, як і «5-й канал», вже кілька років поспіль присвячують мені десятки матеріалів. Напевно, таке розуміння свободи слова в цих журналістів, бо звинувачуючи мене тривалий час у злочинах, лише кілька тижнів тому вони поцікавилися в мене моєю думкою з усіх звинувачень. Я не випадково зупинився на роботі інформаційних кілерів. Бо саме журналістські версії (створені політтехнологами моїх політичних опонентів) стали ідеологічною основою роботи правоохоронних органів проти мене впродовж останніх років. Тепер – по суті. Обвинувачення базується на двох китах – нібито моїх вказівок одній із газет публікувати компрометуючі матеріали проти Сливки В.Ю. і правоохоронним органам проводити масу перевірок в УжНУ. І це при тому, що публікацій в цій газеті проти Сливки В.Ю. не було (в цьому могли переконатися всі присутні в судовому засіданні, коли читали статті газети, названі слідчим). Сам головний редактор цієї газети категорично заперечив будь-які вказівки з мого боку і назвав суд політичним процесом наді мною. Від себе додам, що цю правозахисну газету назвати провладною чи проесдеківською на той час назвати неможливо. Таку кількість жорстких, а іноді й жорстоких публікацій відносно мене і влади, яку я очолював в регіоні, не давали всі інші газети разом взяті. У суді також з’ясувалося, що ніяких вказівок проводити перевірки в УжНУ я не давав. Було кілька планових перевірок, які жодним чином не могли позначитися на репутації Сливки В.Ю. і очолюваного ним колективу. Це підтвердили численні свідки і головний фінансист університету. Так і хочеться задати риторичне запитання: «Чому я по цій справі був двічі заарештований і 4 місяці перебував в СІЗО?». Може п. Бенца Ю. Ю. боїться розкриття справжніх причин смерті Сливки В.Ю.? Правди йому дуже не хочеться , бо колись він працював у мукачівській прокуратурі під керівництвом тестя покійного. На жаль, прокуратура під час слідства не захотіла розглянути інші версії у тому числі й убивства Сливки В.Ю. Я думаю, що там буде багато неприємних запитань до тих, хто ініціював справу проти мене. Не випадково суд не дуже настоює, щоб свідчення в суді давали головні свідки трагедії – подружжя Цмур – рідна сестра дружини Сливки і її чоловік. Дуже хотілося б, щоб Ви особисто, Олександре Івановичу, звернули увагу на цей епізод. Чому? Просто добре знаю, у кого і якою підтримкою в Генпрокуратурі і Секретаріаті Президента заручився Бенца Ю.Ю. Переконаний, що час і об’єктивне слідство розставлять все на свої місця. Другий епізод – це звинувачення в отриманні хабара від керівника Батівського хлібокомбінату за те, щоб він зберіг свою посаду в майбутньому. Така причина названа вже у третьому поясненні слідчому прокуратури. Бо в усіх трьох він називає різний час, різні обставини і ніяк не міг згадати про мету дачі хабара. Цікаво, що заява про дачу хабара з’явилася 12 травня 2005 року, а я був затриманий 13 травня . Напевно, прокуратурі дуже хотілося , щоб були ще якісь версії мого кримінального переслідування. Бо доведення до самогубства навіть для них самих не виглядало переконливо. Заява, отож, з’явилася. Щоправда перед тим «хабародавця» протримали десять днів в ІТТ, підозрюючи в іншому злочині. Напевно, «готували» до заяви. Біда прокурорів лише в тому, що на той час і пізніше доказів в справі так і не з’явилося. А хабар давався нібито влітку 2004 року, тобто за рік до самої заяви і майже через півроку після мого звільнення з посади губернатора. На підставі однієї заяви порушується кримінальна справа проти мене!!! Чи не тому в той час був звільнений з органів прокуратури області один із найдосвідченіших її працівників, заступник по слідству п. Геревич. Може вже просто не міг спостерігати за тим, що діється в області .Адже в цей час сотні досвідчених правоохоронців були звільнені з посад. А весь 2005 рік перетворився у справжнє пекло для людей, які підтримували Віктора Януковича на президентських виборах. Я на різних посадах вже пережив треті вибори Президента України. Вже наступного дня після оголошення результатів разом з керівниками політичних штабів наших опонентів ми звично піднімали келихи за співпрацю. У 2005 році на Закарпатті салютами і тостами зустрічали наші опоненти звістку про черговий арешт активістів об’єднаних соціал-демократів… Ще два епізоди обвинувачення мене журналісти назвали смішними. Напевно, збоку воно так і виглядає. В обвинуваченні звучить, що я підірвав престиж державної влади і місцевого самоврядування тим, що видав посвідчення радників голови на громадських засадах без відповідних розпоряджень. Чому ж прокуратура так вперто не хоче підтримати моє клопотання надати суду журнал реєстрації цих радників? Я думаю, що Ви розумієте – таке посвідчення не дає ні пільг, ні переваг. Чому ж одних лише посилань на те, що з ОДА отримано листа про моє зловживання, достатньо? Адміністрацію очолюють ті ж політичні опоненти. А хто готував цього листа? Людина, яка сьогодні є одним із керівників відділу кадрів, а в час мого керівництва працювала секретарем приймальної Різака І. М. Правда, на певному етапі була переведена в іншу приймальну. Де ж докази і документи? Бо самі посвідчення радників чомусь зникли. Тому прокуратурі хочеться вірити, що мій інтелектуальний рівень такий, що я дав команду реєструвати самі посвідчення, а розпорядження – ні. До цього часу не можу зрозуміти, в чому ж склад злочину? Ще одне обвинувачення полягає в тому, що я нібито змушував керівника обленерго під страхом смерті оплачувати собі мобільний телефон. Я представив копію документа, який засвідчує, що це була корпоративна мережа, створена на виконання рішення комісії з надзвичайних ситуацій. Номери її належали членам колегії ОДА, членам комісії із надзвичайних ситуацій, головам РДА, в тому числі і самому керівнику обленерго. У тому, що голову ОДА можуть притягати до кримінальної відповідальності за користування мобільним телефоном корпоративної мережі, не вірять навіть мої опоненти. Але ж воно насправді так є. Єдине не розумію, чому керівник обленерго не знайшов у собі сили приїхати в суд і підтвердити чи спростувати свої свідчення? А судових засідань було понад три десятки. І завжди він мотивував свою неспроможність прийти в суд співбесідами у міністра палива й енергетики п. Бойка. Ці співбесіди загадковим чином завжди співпадають із судовими засіданнями… А може справа в іншому?! У Закарпатській обласній раді цього скликання відбулася лише одна заміна депутата. Депутатські повноваження склав депутат обласної ради Балога В. І. , нинішній керівник Секретаріату Президента. Його місце зайняв по списку «Нашої України» …керівник обленерго Василь Ковач. І останній п’ятий так званий «свалявський епізод». Вже близько двох місяців ми його розглядаємо. До цього часу не можна добитися відміни вироку відносно мене Свалявського райсуду Закарпатської області, який 31.01.06 уже визначив мене злочинцем де-юре і де-факто. Із цим вироком я ознайомився тільки під час вивчення кримінальної справи в апеляційному суді Івано-Франківської області. Мої звернення до Уповноваженого з прав людини, Генеральної прокуратури, Верховного Суду України, профільних комітетів Верховної ради України результатів не дали. А посилання в обвинувальному висновку на це рішення залишилося. Хіба це не абсурд, що мене засудили заочно? А може це нова практика в роботі правоохоронних структур і судочинства в Закарпатській області, про яку мені раніше не було відомо? Повернуся до суті обвинувачення. Воно полягає в тому, що люди отримали від мене вказівку зробити масові заворушення проти агітаторів кандидата в президенти В. Ющенка. Отак двоє свідків ( а їх всього десь четверо і жодного доказу по всім епізодам) і говорять. На моє запитання, а що таке масові заворушення, відповідають :»Це коли б’ються проти влади» . «Та я ж, – кажу, – і був при владі». За таким визначенням правоохоронцям доведеться добре все проаналізувати, щоб прийти до висновку, хто ж робив масові заворушення наприкінці 2004 року в країні… Це так, знову ліричний відступ. За версією досудового слідства було побито 42 студентів, 12 міліціонерів і одного польського спостерігача. Все це викладено в обвинувальному висновку, який по всім пунктам повністю сфальсифікований. Близько 36 студентів (хоч там не всі були студенти) взагалі у своїх свідченнях стверджують, що їх ніхто не бив. Міліціонери лише на суді знайомляться з інформацією прокуратури про те, що вони допитуються в якості потерпілих. Про побитого польського спостерігача ні тоді, ні зараз ні в Ужгороді, ні у Варшаві, ні в Києві ніхто не чув. Представники місій ОБСЄ і СНД не виявили жодного порушення на території області, яке б вплинуло на результати виборів. Студенти ні в міліцію, ні за медичною допомогою не зверталися. Хто визнав їх потерпілими – невідомо. В справі є якісь копії якихось протоколів, юридично не завірених. Всі вони фальсифіковані. Потерпілі в суд не з’являються. Приклади фальсифікації можна нарахувати десятки, а той сотні. Як і приклади службового підроблення, «лівих» судово-медичних експертиз і т. д. Їх перелік я подам як в Генпрокуратуру, так і в розпорядження Міжнародних правозахисних організацій після завершення судового слідства. Представники обвинувачення в залі суду ведуть себе зухвало і цинічно. Практично керують свідками. Якби мені хтось сказав, що таке можливо в цивілізованій європейській країні, я б не повірив. Невже підтримка одної «коронованої» особи з напівкримінальної структури дає можливість правоохоронцям нехтувати правилами честі і власної гідності? Я не роблю на своїй кримінальній справі ніякого політичного піару. Упродовж півтора року я не дав практично жодного публічного коментаря. Я звертався лише до Генеральної прокуратури і профільних комітетів Верховної Ради із проханням ознайомитися з цією кримінальною справою. На жаль, моє прохання не було підтримано. Я не сприймаю однаково як політиків, які робили піар на моїй справі і хотіли реалізувати підтримуване мною гасло «Бандитам – тюрми!», так і тих псевдозахисників, які хотіли набрати політичних балів на моїй трагедії. Як одних, так і других моя доля цікавила лише доти, поки навколо мене були десятки журналістів і багато теле - та фотокамер. Я їх не засуджую. Напевно, такою в їх уяві є велика політика. Але я такої політика не хотів і не хочу ні сприймати, ні розуміти. Справжнім друзям і колегам я дякую за підтримку. Бо без них, без своєї сім’ї, без підтримки близьких ці роки тюрем, лікарень, судів перетворилися б для мене в суцільне пекло. Напевно, саме такого сценарію дуже хотіло мукачівське угрупування, яке очолюють керівник Секретаріату Президента Віктор Балога, мер Мукачева Василь Петьовка, прокурор області Юрій Бенца. Саме їх я вважаю політичним замовниками кримінальних справ проти мене і моїх однодумців. Їх місце – на узбіччі політичної історії. Сучасна цивілізована політика не сприймає кривавих методів 2005 року, а також вимагань викупів політиків за десятки мільйони доларів. Шановний Олександре Івановичу! Практично на кожному засіданні я звертаюся до Ваших підлеглих зі словами «Відмовтеся від абсурдних звинувачень і тоді збережете свою професійну честь і гідність!» Мій лист до Вас сьогодні не має якогось конкретного прохання. Напевно, правий один із найвідоміших і найпрофесійніших політиків і правоохоронців, який сказав, що в сучасній політиці святих немає. До таких я себе теж не відношу. У своєму житті напевно робив помилки: і кадрові, і управлінські… Сьогодні ж моєю метою було розповісти вам про долю окремо взятої людини, яку намагалася перемолоти правоохоронна система держави. Я горджуся тим, що їй це не вдалося.. Не хотілося навіть згадувати про свій третій арешт, який проходив прямо на території СІЗО всупереч всім законам України. Але це вже історія. Бажаю вам, Олександре Івановичу, успіхів у нелегкій роботі, постійної і пильної уваги до роботи Ваших підлеглих у маленькому, але гордому Закарпатті. Переконаний, що у нас буде справжня правова держава з відкритим громадянським суспільством. З глибокою повагою, голова Закарпатської ОДА 2002– 2005 рр., депутат Верховної РадиУкраїни ІУ скликання, член Політбюро СДПУ (О), підсудний Різак І. М. 13.07.07 ЗВЕРНЕННЯ eкс-голови Закарпатської облдержадміністрації , депутата Верховної Ради України ІУ скликання Івана Різака ДО ПРЕДСТАВНИКІВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Дорогі друзі! Роль засобів масової інформації в житті і розвитку сучасного суспільства важко переоцінити. Свобода слова нерозривно пов’язана зі свободою людини на самореалізацію. Саме свобода слова є однієї із головних ознак демократичності суспільства, утвердження прав і свобод людини. Напевно, всі ми вітаємо той факт, що свобода слова нині має певний розквіт і тенденцію до розвитку. Особисто для мене свобода слова – це не просто слова. Можливо, це дивно чути від чиновника, який понад 10 років ( з 1992 – по 2005 рр.) пропрацював на різних посадах в органах виконавчої та законодавчої влади. Але перебуваючи на різних адміністративних, партійно-політичних чи громадських посадах я завжди з великою повагою ставився до журналістів і до їх нелегкої праці. Натомість завжди відчував на собі постійну увагу представників ЗМІ. І саме ця увага журналістів давала мені можливість самокритично дивитися на управлінські рішення, на свою роботу і на ті її результати, які вдавалося досягти виконавчій владі. Мої щотижневі прес-конференції з журналістами Закарпаття і центральних ЗМІ давали мені відчуття постійного зв’язку з людьми і багато в чому направляли мою діяльність як губернатора. Неодноразово піддавався жорсткій критиці на сторінках багатьох ваших видань. Інколи ця критика, скажу чесно, здавалася і не справедливою. Але ніколи в житті я не тільки не судився із ЗМІ, але в мене цього не було навіть у думках. Бо завжди вважав, що кожен має право висловити на ту чи іншу проблему свою точку зору. У 2005 році я подав у відставку і разом зі своєю політичною силою – СДПУ(О) – перейшов в опозицію. За кілька місяців після відставки я мав багато зустрічей із представниками громадськості, ЗМІ, в тому числі й представниками нової влади. Хотілося, як лідеру опозиційної сили в регіоні, вибудувати таку систему відносин із новою владою, яка б дала ще серйозніший поштовх у розвитку Закарпаття. Але ці мої намагання не змогли реалізуватися через те, що на крилах так званої помаранчевої революції до влади в області прийшли люди, які мотивувалися в основному власними амбіціями, жадобою реваншу, бажанням розправитися з політичними опонентами і вирішенням особистих питань. Помаранчева влада в регіоні, яка практично належить одному бізнесовому клану, вдалася до безпрецедентних політичних репресій проти мене і моїх однодумців. На своєму прикладі я відчув, як ця бездушна державна машина може калічити людські долі, забираючи здоровя а часто і життя. За перші півроку мене тричі заарештовували і чотири місяці тримали в СІЗО. Понад два роки тягнеться кримінальне і судове переслідування мене на політичне замовлення за надуманими і фальсифікованими обвинуваченнями. Я щиро вдячний всім журналістам і ЗМІ, які і в цей непростий для мене час не оминули увагою мою історію, не залишилися осторонь тих подій і намагалися правдиво, об’єктивно висвітлювати всі перипетії правового свавілля наді мною і моїми однодумцями. Я дякую Вам , дорогі друзі, за порядність, за мужню і професійну позицію! Сьогодні я щиро звертаюся до Вас не бути байдужими до долі людей, які й надалі переслідуються за політичними мотивами, а ці переслідування маскуються під кримінальні справи. Хотів би, щоб на моєму прикладі і представники громадськості, і представники політичної та бізнесової еліти, правоохоронної системи переконалися, що час кримінальних переслідувань за політичними вказівками в Україні відійшов назавжди і всі ми сьогодні об’єднуємося заради того, щоб побудувати справді правову українську державу. Без пафосу скажу, і це може підтвердити багато моїх земляків: за мого керівництва областю жодна людина не терпіла від політичних переслідувань! Опозиційні сили і їх лідери мали всі можливості для самореалізації . Тому закликаю вас, дорогі друзі, ознайомити своїх читачів з ходом судового розслідування, аргументами прокурорів і адвокатів, щоб зробити висновки у правдивості моїх слів. З глибокою повагою Іван Різак. * * * Президенту Союзу підприємців і промисловців України Кінаху Анатолію Кириловичу Шановний Анатолію Кириловичу! Звертаюся до Вас у формі відкритого листа, щоб у такий спосіб отримати відповідь на моє звернення щодо допомоги у працевлаштуванні на якомусь підприємстві чи комерційній структурі. Нагадаю вам, що на моє прохання на початку серпня у нас відбулася зустріч. Я дуже вдячний Вам за неї, бо це було моральною підтримкою мене після незаконного, брутального по відношенню до законів і Конституції України обвинувального вироку. Незважаючи на те, що у певний час політична боротьба розвела нас по різні сторони, я завжди пам’ятатиму, що саме Ви, як Прем’єр-міністр України, представляли мене активу області як голову Закарпатської обласної державної адміністрації після відповідного указу Президента Леоніда Даниловича Кучми. Відповідь Ви пообіцяли дати 15-16 серпня. На жаль, мушу констатувати, що на сьогоднішній день ніякої інформації від Вас не отримав. Сподіваюсь на відповідь. Позитивну чи негативну. З щирою повагою екс-губернатор Закарпатської області Іван Різак * * * Іван Різак відповів на питання читачів Інтернет-видання ЛігаБізнесінформ В понеділок , 20 серпня, екс-губернатор Різак мав прийняти участь в Інтернет-конференція на сайті ЛігаБізнесінформ. Але через поважні причини зробити цього не зміг. Читачі сайту надіслали йому багато цікавих і гострих питань. Нам здалося , що відповіді на них повинні зацікавити і наших читачів. У зв’язку з цим наш кореспондент зв’язався з найвідомішим політв’язнем України і попросив його відповісти на ті запитання. Іван Михайлович відповів на них у телефонному режимі (в редакції «Світогляду» є аудіозапис цієї бесіди). Ми свідомо не додавали своїх питань, бо наше видання системно висвітлює процес політичних репресій по відношенню до екс-керівника Закарпаття. Пропонуємо Вашій увазі його відповіді на всі питання, які ми знайшли на сайті ЛігаБізнесінформ Иван Михайлович! Большинство закарпатцев уверены в вашей невиновности и поддерживают Вас в стремление отстоять свое честное имя. Как вы думаете, в Украины есть шанс выбраться из того болота, из той правовой вакханалии, в которую страну вверг мукачевский криминальный клан Балоги, который управляет и нашим больным президентом? Не чуствуете ли Вы, что после выборов в стране может начаться полный хаос или даже гражданская война? Спасибо! Оксана, г. Ужгород 20.08.07 12:00 І. Різак: Прежде всего хотел бы высказать слова благодарности всем закарпатцам и тем друзьям в Закарпатье и Киеве, которые поддерживают меня в это очень трудное для меня, моей семьи и моих близких время. Этого я не скрываю, потому что три года судебных преследований , четыре месяца пребывания в СИЗО, три ареста, конечно, настроения не добавляют. Но я убежден, что Украина никогда не свернет с демократического пути, хотя в последнее время такие попытки есть. Поэтому я однозначно оставляю себе шанс на то, что Верховный Суд исправит вынужденную, я бы так сказал, ошибку Ивано-франковского Апелляционного суда по отношению ко мне. Считаю, что Апелляционный суд просто не выдержал политического давления политических заказчиков, а я считаю, что это Виктор Балога и его бизнесовый клан, и принял соответствующее обвинительное заключение по отношению ко мне. Поэтому я хочу верить, что Верховный Суд просто нормально изучит это уголовное дело, которого практически нету, и примет соответствующее решение. Я знаю, что оправдательный приговор – это единственно правильное решение и для этого есть все основания. Потому что кроме политики в этом уголовном деле ничего не было и нету. Очень сожалею, что Генеральная прокуратура своевременно не обратила на это внимание . Наверное тоже была под тем же влиянием. Что касается в целом процессов в Украине, то хотел бы сказать, что я считаю, что однозначно эти выборы не имеют юридических оснований, на основании тех указов, которые были приняты президентом страны. Другое дело , можно дискутировать, нужны они – или нет и насколько правильно отражают результаты выборов 2006 года настроение страны. Это предмет дискуссии. То, что указы президента незаконны, мне кажется, что сегодня вся юридическая и политическая общественность об этом знает. Я говорил об этом на суде, когда в своем последнем слове обращался к суду с просьбой принять законное решение и не принимать никаких решений на основе каких-либо договоренностей. Поэтому я не воспринимаю никаких указов, законодательных или подзаконных актов на основании договоренностей. Я хочу, чтобы торжествовал закон. Хочется верить, что ведущие политики страны осознают всю ответственность перед этим государством и будут принимать такие решения, которые бы шли на пользу людям. Ну а приход на высшие должностные ступени Виктора Ивановича Балоги считаю одной из самых крупных кадровых ошибок, которая рано или поздно будет исправлена. Іване Михайловичу, Вам оті півмільйона застави треба буде відробляти, чи як? А моральні збитки Вам не хочеться відшкодувати потерпілим від Вашого свавілля студентам у свалявському готелі "Комфорт"? На мою, свалявчанки, особисту думку, Вам треба покаятися бодай перед Богом за все те, що Ви так поквапливо і беззастережно виконували з подачі Ваших хазяїв-медведчуків. Ірина 20.08.07 14:15 Хотів би підтвердити, що мене було випущено під заставу пятсот тися гривень . Застава напевно була справді розрахована на те, що я не зможу знайти таких грошей, бо всі прескрасно в Закарпатті знають, у Сваляві теж, що у мене не має бізнесу, щоб робити застави на пятсот тисяч гривень. Я вдячний насамперед лідерам Соціал-Демократичної партії України (обєднаної), які внесли цю заставу і таким чином я опинився на волі. Хоча якщо памятає пані Ірина із Сваляви, то це не помішало поза законом заарештувати мене втретє. Хоча суд на це дозволу не давав. До речі, Івано-франківський апеляційний суд прийняв окрему постанову, де визнав всі арешти мене незаконними. Відносно потерпілих під час інциденту у Сваляві. Не хотів би вдаватися в деталі кримінальної справи, бо самих деталей я так і не зміг зясувати протягом багатьох судових засідань. Хоча уже зараз однозначно переконаний, що ніяких масових заворушень і ніякого побиття студентів у Сваляві не було. Були політичні провокації з боку керівництва штабу «Нашої України», які потім були перетворені в так звану кримінальну справу. І тому я хотів би сказати: всі людям , напевно, є за що каятися, Але каятися за прийняті рішення на посаді голови адміністрації Закарпатської області мені нема чого. Я можу лише сказати, що помилки були: і кадрові, і управлінські. І це я визнаю. Але нічого такого, щоб називалося кримінальним злочином, у житті не зробив. Що стосується наказів, про які часто любили говорити мої опоненти, то хотів би зробити два слова відступу і нагадати, що Віктор Іванович Балога , як колишній активний член СДПУ (О) і мій заступник як секретаря обкому СДПУ (О), Олег Олодарович Гаваші, нинішній губернатор Закарпатської області, колишній голова комісії з питань освіти при обкомі СДПУ (О), якого я представляв на начальника управління освіти. Чому я роблю цей відступ? Тому що перший, Віктор Іванович, під час виходу із лав СДПУ (О) заявляв, що він оголошує боротьбу київським оліхархам, які захопили весь бізнес у Закарпатті. Але потім, ставши вдруге губерантором, визнав, що ніякого бізнесу , ніякої власності народні депутати України від Закарпаття Віктор Медведчук та Григорій Суркіс в Закарпатті не мали і не мають. А другий, відвідавши мене в СІЗО, проявивши таку «добру волю», як я спочатку думав, запропонував мені підписати документ, і я зразу буду звільнений із слідчого ізолятора, який би свідчив про так звані злочинні вказівки керівництва держави, про які говорить і читачка вашого сайту. Коли я його запитав, а що ж я робив злочинного? Назви мені будь ласка, Олег Олодарович, тоді я скажу , чи робив по своїй ініціативі, чи по вказівці зверху? На що він розсміявся і сказав, що всі знають, що нічого не робив, Але щось придумаєш. Тобто, навіть Олег Олодарович Гаваші, який , виконуючи вказівку своїх господарів, бо в мене головний господар в житті це моя совість, не зміг назвати жодної моєї злочинної дії на посаді губернатора Закарпаття. Що підтвердили і майбутні замовні кримінальні справи і їх розгляд у суді. А те одне обвинувачення, яке залишилося, я переконаний, буде відмінене Верховним Судом України. Іване Михайловичу, чи отримуєте Ви закарпатські газети, чи інформує Вас хтось про поточні справи у рідному краї? Якщо так, то які б з останніх кроків місцевої влади (обласної, ужгородської та мукачівської міських) Ви б віднесли до позитиву, а які – до негативу? Володимир Є. Ужгород 20.08.07 10:54 Ви знаєте, я , на жаль, не читаю закарпатських газет. Мене періодично інформують про ситуацію в області, але на рівні людей, які досить далеко знаходяться від влади і ніколи не були при владі. Це в основному мої близькі, які там залишилися. І тому я сьогодні назвати конкретні кроки влади , які би можна оцінювати з точки зору позитивної чи негативної, я не можу. Відношу себе до тих людей, які ніколи не бють себе в груди, що при мені було так, а зараз не так. Знаю, що в цілому, соціально-економічна ситуація в області залишається напруженою. Хочеться, щоб влада зробила все можливе, щоб жителям краю жилося краще. На це були направлені кроки мої, як керівника області, і я переконаний, що й інші керівники в цьому плані працюють. В когось виходить краще, в когось – гірше. Єдине, що мене турбувало, і продовжує турбувати, це , щоб не було монополізації в економіці області, не було засилля в політиці, і не було такого єдиного політичного погляду на всі речі, які сьогодні часто нав’язуються з центру закарпатськими земляками, які перебувають на чільних високих посадах в секретаріаті президента. Вы были одним руководителей СДПУ(о) в Закарпатье. В своё время эта партия подмяла под себя всё, что возможно, а сейчас практически исчезла с политического небосклона. Почему? И куда подевались те, немалые финансовые средства, которыми владела партия? Денис. Ужгород 20.08.07 10:30 Хотел бы ответить Денису, что партия СДПУ (О) ничего не подмяла в Закарпатской области. В одном из предыдущих ответов я уже говорил о том, что киевские народные депутаты никакого бизнеса не имели и об этом все знают в Закарпатье, и Вы, Денис, хорошо знаете, что у меня не было никакого бизнеса. Я об этом говорю не с гордостью, а говорю просто потому, что у меня другой путь в политике, в которую я пришел с должности старшего научного сотрудника. Прошел путь с работника социальной службы для молодежи до губернатора, не перескакивая никаких должностей. Все лестничные ступеньки государственной службы мною проверены на собственном опыте. У нас было несколько бизнесменов, и друзей, которые финансировали областную организацию СДПУ (О). Были и конюктурщики, которые подстраивались под СДПУ (О) Хотя тоже иногда помогали, но помогали не партии как таковой накапливать какие –то средства, а финансировали те или другие проекты. Вы об этом прекрасно знаете. Это и футбольный клуб «Закарпатье», который два раза выходил в высшую лигу и сейчас тоже успешно играет в высшей лиге… Это и многие социальные проекты, молодежные мероприятия.. Я вам даже скажу, что областная организация СДПУ (О) даже не выкупила привлекательный офис в центре города на площади Театральной. Он остается в аренде и коммунальной собственности. То есть, партия как такова каких то материальных ценностей не накапливала и их не имеет. То, что партия снизила публичную активность, для этого наверное есть объективные причины, поскольку после 2004 года наиболее серьезным репрессиям поддавались именно члены нашей партии. В Закарпатье прошли такие репрессии, которые не знала история. Я даже себе представить не мог, что в Закарпатье будет такое возможно, что за политические взгляды людей будут кидать по тюрьмам, под следствие, будут выгонять из родных мест. Но я уверен, что в ближайшее время партия вернет себе позиции, не то. чтобы в органах государственной власти, а в общественном мнении и вы сможете в ближайшее время убедится, что она будет одним из лидеров политических сил в Украине. Почему не живете в Ужгороде? (плохие в Ужгороде доктора?). А может у Вас нет в Ужгороде квартиры? Что случилось с Вашей квартирой? Александр 20.08.07 10:08 Хочу вам сказать , Олександр, что в Ужгороде у меня есть квартира, она находится по улице Перемоги. Я думаю, что все ужгородцы знают, где моя квартира. Раньше моя квартира находилась улице Насыпной. Кроме того в Ужгороде у меня осталось из собственности еще четыре сотки земли. Их я получил еще будучи аспирантом университета, поскольку тогда была такая ситуация, что мне не удалось попасть в кооператив. Это вся моя собственность. А в Ужгороде не живу по той простой причине, что после ареста переехал на лечение в город Киев. А то, что позже начало твориться с моей семьей, что некоторые люди потеряли всякую мораль по отношению к моей семье, преследования жены в университете, начали закрывать футбольный лицей, в котором учился мой сын, я решил не рисковать и не подвергать испытаниям свою семью. Я думаю, они и так пережили не мало. На сегодняшний день в Киеве жилья у меня нет. Будучи депутатом Верховного Совета я жилья не получил. С помощью друзей и родных снимаю квартиру и до сих пор остаюсь безработным. Как и моя жена. Поэтому планы на будущее будем составлять вместе со своими родными и друзьями в ближайшее время. Кроме того, напомню, что на протяжении судебного процесса и до окончательного вердикта суда квартира и находящиеся в ней вещи находятся под арестом, наложенным следователями Закарпатской прокуратуры. Шановний пане Іване! Чому Ви не згодились на пропозицію першого заступника в МНС у Шуфрича? Без Вас втрачено дуже багато. Які Ваші взаємини з цим політиком і чи справді він є політик (не в українському розумінні). Де Ви вбачаєте своє місце в подальшому? Парламент чи господарське управління?Дякую, Олексій, м. Київ Олексій 20.08.07 09:03 Хотів би сказати Олексію, що Нестор Іванович ніколи не робив мені пропозицій стати заступником чи першим заступником міністра. Тому я не міг погодитися чи відмовитися від цієї пропозиції. Ця пропозиція одним із наших спільних друзів і була мені проголошена, але в цей час я знаходився в Івано-Франківську і на засіданні суду я попросив до завершення чергових судових засідань і до приїзду в Київ кілька днів почекати і я відповім на це запитання. Після приїзду в Київ я не зміг зв’язатися з міністром, але зв’язався з його заступником паном Скібяком, Ви ж його пам’ятаєте, це колишній начальник обласної податкової адміністрації . Він, як і відділ кадрів цього міністерства, нічого не могли сказати, їм про ці пропозиції не було нічого відомо. Коли через місяців вісім після цієї пропозиції, яка прозвучала у засобах масової інформації, я випадково у Феофанії зустрів Нестора Івановича, то він запитав, чому я публічно спростував його інформацію. На що я відповів: ти ж знаєш, що пропозиції на місце заступника міністра я не отримував від тебе і не отримав підтвердження в міністерстві. На що він відповів, що раз він так говорить, то треба зважати на те, що він говорить, а не публічно заперечувати. Тобто, я чесно кажучи так і не зрозумів, для чого це оголошення було потрібно. Хоча, скажу відверто, що, напевно, на той час, та й на цей, я б не погодився стати заступником міністра. Хоча життя ще розставить свої акценти. Тому що поки що я своє майбутнє хотів би бачити в одній із підприємницьких структур, і попробувати себе менеджером у підприємництві. А на державній службі в найближчий час я працювати не планую. Але ще раз кажу, життя таке , що не можна передбачити всього. Але найближчий план у мене саме такий і я підшуковую роботу у підприємницькій структурі. Що стосується оцінки Шуфрича як політика, то , напевно, не мені її давати. Політикам найперше оцінку дають люди. Нестор Іванович Шуфрич, співпрацюючи зі мною, як керівником області, і з попередніми керівниками, дуже багато зробив для Закарпаття. Як член бюджетного комітету, як народний депутат України. Коли я ще очолював молодіжну структуру, ми з ним багато провели молодіжних заходів. Він був спонсором. Але останній несподіваний перехід одного з лідерів нашої партії (він був першим заступником голови партії) – у Партію регіонів – я назвав його вчинок надзвичайно прагматичним і навіть цинічним по відношенню до нас, його товаришів. Ну, насамперед за те, що він про це нас не попередив. Це моя особиста оцінка. Напевно, в Нестора Івановича були підстави робити так, але я його в цьому не розумів і не розумію. Чи вірите Ви в Бога, і чи будучи при владі, не порушували Заповіді Божі по відношенню до людей?Чи можете дивитися відкрито своїм дітям в очі, і чи їм не буде соромно за діяння батька? Тарас 18.08.07 15:36 Я віруюча людина. І мої батьки глибоко віруючі люди. Покійний батько, Царство йому небесне, був членом церковної двадцятки. Незважаючи на піонерсько-комсомольське минуле, батьки нас, всі чотирьох дітей, саме на основі Божих заповідей виховували, за що ми їм щиро вдячні. Завдяки їх баченню розвитку світу ми всі четверо отримали вищу освіту, двоє стали кандидатами наук, один – доктором наук. Враховуючи, що вони були простими, рядовими робітниками радгосп-заводу, то я вважаю, що це була ціла самопожертва батьків во імя своїх дітей. Тому я думаю, що незважаючи на свою жорсткість, але знов таки, оцінку давати людям, я на своїх посадах моральних заповідей не порушував. Для мене було надзвичайною подією, приємною подією, яка мене дуже надихнула, на боротьбу за свої права, це те, що після заяви партії на мою підтримку після мого другого арешту і перебування у СІЗО саме керівники багатьох конфесій виступили на мій захист і звернулися до органів влади звільнити мене з під варти, щоб я мав можливість у суді і на волі боротися за свої права. Це для мене було свідченням того, що і конкретна робота, і співпраця з віруючими була реальною і в силу своїх можливостей я їм допомагав. Відносно такого пафосного питання, чи зможу я чесно дивитися , то я справді зможу чесно дивитися своєму єдиному сину Олексію у вічі за дії на всіх посадах, які я займав. Хоча біографія у мене проста, але дуже динамічна, я ні за що не шкодую. Але я переконаний, що робив на кожній посаді все можливе для покращення життя людей. І в цьому плані мій син може бути впевненим , що дії його батька завжди відповідали моральним і законним критеріям. А те, що сьогодні мені пробують давати оцінку люди, які вчора вийшли із кримінального середовища, або виховувалися в сімях високопосадових компартійних чиновників, які навіть на танцях не відповідали за свої слова, то Бог їм суддя. Але переконаний, що суддями моєї долі вони не мають бути однозначно. ЗМІ стверджують, що Ви заявили, що рішення суду Вас не задовільняють і Ви звернетесь до Європейского Суду з прав людини. А чому спочатку не до Верховного Суду України - є ж відповідна процедура звернення до Європейского Суду з прав людини (після проходження всіх судових інстанцій у відповідній країні)? Чи не тому, що Ви впевнені, що Верховний Суд України не задовільнить Вашу касацію і тому такими несвоєчасними заявами Ви чините тиск на суд через ЗМІ? КР 18.08.07 08:46 Хочу сказати, що я мав добрі відносини із колишнім головою апеляційного суду, нині Головою Конституційного Суду Андрієм Андрійовичем Стрижаком і, напевно, і він, і закарпатські судді підтвердять, що втручання облдержадміністрації в роботу суддів ніколи не було. Якщо ми і «втручалися», то тільки допомагали Державній судовій адміністрації реалізувати матеріальне забезпечення судів. Одним з таких яскравих прикладів, це допомога в ремонті районних, міських судів, апеляційного суду і виділення приміщення для Ужгородського міськрайонного суду, забезпечення технічними засобами. Але, якщо пам’ятаєте, це не помішало ужгородському міськрайонному суду дати санкцію на арешт, а апеляційному суду Закарпаття продовжити моє перебування під вартою з двох місяців до чотирьох. Це свідчить про те, що я ніколи не налагоджував у суді особистих контактів та особистого вирішення справ. Хоча ще раз підтверджу, що на сьогоднішній день є окрема постанова Івано-Франківського апеляційного суду, що всі арешти були незаконними. . . Я дійсно добре знаю процедуру ( життя мене заставило вивчити кримінально-процесуальний кодекс і ті процедурні питання) . Якщо ви звернули увагу,. то у більшості своїх заяв я продовжую звертатися до міжнародних правозахисних організацій, до міжнародної громадськості , до української громадськості, і я наголошую, що нема аргументації не те, що складу злочину, а немає самої кримінальної справи. Ще раз хочу заявити, що не було, я переконаний в цьому, самогубства ректора. Не було видачі незаконних посвідчень. Не убуло тиску на керівництво обленерго з мого боку для оплати мені мобільних телефонів. Не було факту хабаря і не було масових заворушень. До речі, по всім попереднім епізодам Івано-франківський апеляційний суд теж мене виправдав. Тобто, я хочу довести до громадськості, щоб спеціалісти і не тільки спеціалісти подивилися яким чином можна фальсифікувати кримінальні справи, підтасовувати документи і тримати людей в тюрмах, вимагаючи політичних чи фінансових поступок. Адже нагадаю, що після політичних пропозицій в мене була пропозиція відкупитися за десять мільйонів доларів. Про що я повідомив Генеральну прокуратуру. Тобто, якщо б я хотів іти на якісь змови чи домовленості, то напевно я б шукав. Але я просив тільки законного рішення суду. Оскільки я вважаю, що суд припустився помилки під політичним тиском, то вже в найближчі два-три дні у Верховний суд буде подана касаційна скарга. Адвокати її готують. Ми добре підготуємося і покажемо, що наскільки надуманими є «кримінальні справи Різака.» Я думаю, що Верховний Суд України поправить свого колегу з Апеляційного суду Івано-Франківська. Хоча важко Івано-Франківський апеляційний суд звинувачувати, бо той неймовірний тиск, за моїми даними, витримати було важко. Але я переконаний, що судді повинні поступати лише по законам. Тобто, за принципом, коли не знаєш , як поступити, дій по закону. На жаль. на цей момент так не пройшло. Тому я переконаний, що Верховний суд цю справу поправить. В понеділок, 20 серпня губернатор Закарпаття Олег Гаваші вперше за останні кілька місяців вирішив провести прес-конференцію. Що це співпадіння у часі, початок виборчої кампанії чи щось інше, яке має дивне співпадіння у часі з інтернет-конференцією екс-губернатора Закарпаття Івана Різака? Цікавий 17.08.07 20:28 Я не знаю плани Гаваші на тиждень. Я знаю, що коли я був головою Закарпатської облдержадміністрації , хай підтвердять журналісти, я щосереди давав прес-конференції, де звітував про роботу за тиждень обласної державної адміністрації, свою особисту, відповідав на болючі запитання . І це було системною роботою, чого вимагало і керівництво держави. Чому так співпало, я прокоментувати не можу. Ніяких інформацій з приводу прес-конференцій, ніяких зв’язків із Олегом Олодаровичем Гаваші не підтримую. Іван Іванович, згадайте, як при вашому керуванні начальники управлінь ОДА на ваш день народження мали по одному заходити в ваш кабінет з конвертом (не пустим). Існував список, де було вказано, хто і скільки має занести. Я сам змушений був брати в цьому участь (інакше б "полетів" з роботи). Так що не говоріть, що ви "чисті" Керівник управління 17.08.07 17:58 Мушу засмутити Вашого читача щодо запитання наскільки я « чистий», оскільки інтервю вашому виданню я даю одразу після прийняття душу (сміється). Хотів би сказати начальнику управління таке, якщо він працював в Закарпатській облдержадміністрації, то звати мене Іван Михайлович. Якщо він знає традицію поздоровлень голів облдержадміністрацій, то він знає. що ні при одному губернатору начальники управлінь не вітали губернатора по одному. А завжди всі разом і тільки з букетом квітів. Це було не тільки при мені. Це було і при Устичу, і при Балозі, і при Москалю, в яких я працював заступником і першим заступником. Це можуть підтвердити всі начальники управлінь. А що стосується хабарів, то я думаю, що наведена схема дуже примітивна. Але якщо Ви при мені таке робили, то у вас є можливість звернутися до прокуратури і прокуратура порушить кримінальну справу і зясуємо хто і кому і за що давав хабарі. Бо заперечувати щось під час Інтернет-конференції дуже важко. Якщо ви пам’ятаєте, одна із справ в суді розглядалася по звинуваченню мене в хабарі, коли людину заарештували, протримали десять діб і людина мене звинуватила після перебування десяти днів в слідчому ізоляторі у дачі хабара рік тому. Такого прикладу не тільки в історії незалежності України, але й Радянського Союзу, я думаю і світовій практиці не було. Щоб кримінальна справа порушувалася на основі однієї заяви, що людина колись комусь щось дала. Але ви знаєте, що по цьому факту суд мене виправдав. Але в цілому хочу сказати. що це була комплексна технологія щодо дискредитації мене як особистості, як політика і потрібно було набрати певних епізодів, що може хоч один в суді буде обвинувальний для того, щоб зняти із себе відповідальність. А з другого боку, щоб показати громадськості ( а ви, напевно, звернули увагу, як супроводжувалися судові засідання, особливо у першій половині, цілими фільмами і цілими великими газетними статтями центральних каналів чи центральних газет). Я в цьому плані прихильник зясування юридичних обставин. Чем закончилось выяснение обстоятельств смерти бывшего ректора УжНУ В.Сливки? Если не ошибаюсь, он был вашим научным руководителем Дмитрий 17.08.07 16:13 Да, Дмитрий, он был моим научным руководителем. Был научным руководителем моего брата, научным консультантом докторской диссертации моего брата. У нас были с ним прекрасные отношения и я этот эпизод считаю самым циничным по отношению ко мне, поскольку именно по нему меня два раза арестовывали и я отсидел в следственном изоляторе четыре месяца. Именно в таком свете хотели показать представители оранжевой власти под свою политтехнологию « Бандитам – тюрьмы!», что вот какие люди доводят до самоубийства и так далее и тому подобное… То есть это просто реализация лозунгов . только почему то настоящие бандиты до сих пор на свободе, а невинные люди продолжают страдать. Потому что они поддержали в 2004 году на выборах не оранжевого кандидата, а кандидата от бело-синих. Ситуация такова, что я полностью оправдан по этому эпизоду, как и еще по нескольким эпизодам, и хотя у меня остались вопросы. После рассмотрения этого эпизода в судебном разбирательстве у меня есть некоторые основания говорить о том. что самоубийства ректора не было. Я думаю, что настоящее следствие впереди. После отставки прокурора Закарпатской области Юрия Юрьевича Бенцы и его покровителей в Киеве, как в секретариате президента, так и в Генеральной прокуратуре настоящую причину смерти и обстоятельства мы еще узнаем. Які на Вашу думку 5-ть першочергових законів необхідно прийняти новій Верховній Раді для наведення порядку в Україні? В.Я. 17.08.07 15:40 Напевно на це запитання, в тій ситуації в якій я опинився і в яку мене поставили мої політичні опоненти то, напевно, я б сказав, що починати треба із поправок Кримінально-процесуального кодексу України, щоб не дати можливості перевертням в погонах переслідувати людей, щоб були захищені права людини. Бо насамперед всі закони і Конституція України повинні відповідати Міжнародній конвенції з прав людини і права людини мають бути перш за все, а потім уже інтереси держави і окремо взятих людей, які хочуть від імені цієї держави збагачуватися і знищувати інших. На цю тему я міг би довго дискутувати. Але я думаю, що немає сенсу , оскільки я сьогодні не займаюся піаром , не балотуюся ні від однієї політичної сили в народні депутати України, то забирати у вас час щодо необхідності прийняття тих чи інших законів в першу чергу не буду. Звичайно, що у мене і в нашої партії є дуже конкретні погляди на це і ми знаємо, що потрібно в цій державі робити, щоб навести порядок. Але я хотів би сказати, що насамперед потрібно хоча би виконувати Конституцію і закони, які сьогодні діють в Україні. Коли це буде, тоді можна буде говорити про першочерговість тих чи інших законів, другочерговість. Сьогодні конкретизувати конкретний пакет соціальних законів чи конкретний пакет законів, які направлені на економічну реформу, немає сенсу, напевно, тому що сьогодні нічні домовленості грають більшу роль, як Конституція чи Конституційний суд. В таких умовах коментувати чи ділитися програмними цілями , напевно, є нонсенсом. Як Ви відноситесь до проведення адміністративно-територіальної реформи на Україні? Ваші варіанти її проведення? Василь 17.08.07 15:35 Знаєте, я чотири роки працював заступником керівника секретаріату, завідувачем організаційно-територіальним відділом облвиконкому , завідуючим організаційним відділом облдержадміністрації і маю певний досвід адміністративно-територіальної реформи на рівні області. Дуже детально знаю, як непросто одну сільраду поділити на дві. А я завжди був прихильником того, щоб в кожному селі був свій сільський голова, орган місцевого самоврядування, який би дбав про інтереси сільської громади. До прикладу, у нас на Закарпатті вже перезріло питання про розділ одного із самих великих районів в Україні – Тячівського . І навіть була згода місцевої еліти. Чому я на цьому зупинився? Насамперед тому, що на прикладі розподілу сільських рад я знаю, що уже там потрібно не тільки місцевий референдум, не тільки обґрунтування бюджету сільської ради , не тільки рішення сільських рад і більшості населення в обох селах (великі села через цінність землі не хочуть відпускати малі і ви знаєте, що за цим стоїть), а і згоду управлінських еліт всіх рівнів області. Є дуже багато нюансів. Які я на своєму досвіді вивчив, перевірив і зрозумів, чому ці питання так важко даються. Для того, щоб робити адміністративно-територіальну реформу в державі, а вона, напевно. назріла, то потрібно відкинути тезу про обєднання областей, бо це дуже спрощене розуміння реформи як такої. В адміністративно-територіальній реформі треба відштовхуватися від інтересів людей, інтересів громад і потім виходити на законодавче вирішення. Але на сьогоднішньому етапі в Україні, я переконаний, що навіть частково адміністративно-територіальна реформа неможлива. Неможлива по одній простій причині: адміністративно-територіальну реформу , на мій погляд, можна проводити лише тоді, коли сильна, авторитетна влада в центрі. Якщо органи центральної влади є сильними і авторитетними (не окремі особистості), а саме центральні державні інституції. Тоді є довіра до центру місцевих еліт і тоді можна поступово реалізовувати добре обгрунтовану програму вищеназваної реформи. На сьогоднішній день державні інституції центральної влади , як і в багатьох випадках і місцевої, після «помаранчевої революції» 2004 року до такого рівня дискредитовані, а дії окремих центральних інституцій це підтверджують, що ні яку навіть саму хорошу реформу місцева еліта не сприйме.…Тому потрібно, щоб насамперед. знову таки, запрацювала Конституція і закони, була вирішена правова колізія, яка на сьогоднішній день діє. І лише тоді можна говорити про адміністративно-територіальну реформу як складову загальної реформи для покращення життя людей. Але, знову підкреслю, на сьогоднішній день це неможливо, бо в органах центральної влади є авантюристи типу Віктора Івановича Балоги, які в будь-який час можуть спровокувати кризу загальнодержавного рівня. Добрый день. На выборах в Верховную Раду Украины кто у вас вызывает большую симпатию: Ю.Тимошенко или В.Янукович? И почему? Александр 17.08.07 14:39 Ну, найбільше симпатії у мене викликає моя дружина і мій син. І на виборах, і після виборів, і до виборів. І, напевно, мій політичний досвід, і життєвий, дає мені можливість давати оцінку політикам не на основі симпатій, а на основі їхніх програм і конкретних дій. Але, щоб ви не подумали, що я відходжу від вашого запитання, то якщо говорити про симпатії, то , якщо симпатизувати на моєму місці, то потрібно симпатизувати Юлії Володимирівні Тимошенко. Якщо запитаєте мене, за кого я буду голосувати, то я спробую проголосувати і в тому числі виконати рішення зїзду за Партію регіонів, за наших партнерів по коаліції у 2004 році. Чому спробую? Тому, що на попередніх виборах у 2006 році у зв’язку з переїздом в Київ дільнична комісія по вулиці Чорновола на території республіканської лікарні не дала мені можливості проголосувати навіть тоді, коли я балотувався у першій десятці списку блоку «Не так». А, підсумовуючи, хотів би сказати, що , напевно, і в Юлії Володимирівни, і у Віктора Федоровича, як і в їхніх програмах є сильні сторони, є і сторони, які викликають критику. Але це нормальний процес. Тому я бажаю цим провідним політикам України робити все можливе, щоб насамперед жили краще їхні виборці, а це люди, які проживають в Україні. Ну і менше захоплюватися політтехнологіями, а більше спілкуватися з людьми. І тоді буде більш реальна оцінка дій, більш конкретна програма дій виходу із тієї непростої ситуації, в якій ми опинилися. * * * Політвязень №1 в Україні Іван Різак про нових захисників у справі, про СДПУ(О) і віру у верховенство права Екс-губернатор Закарпаття Іван Різак звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду з проханням допустити до справи в якості захисників рідного брата Василя і дружину Галину. Нагадаємо, що Василь Михайлович Різак, доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри УжНУ, заслужений діяч науки і техніки України, дружина Галина Вікторівна Різак, колишня викладач УжНУ. Активно продовжують працювати над оскарженням вироку відомі адвокати Ірина Піх та Василь Мокану. Іван Різак, який продовжується стаціонарне лікування у Києві, надав цю інформацію кореспонденту «Світогляду». Він поінформував нас також про те, що копії всіх звернень до державних і правоохоронних інституцій від нині надсилатиме Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій. Екс-губернатор пояснив такі дії тим, що обвинувальний вирок суду побудований на підтасованих і сфальсифікованих Закарпатською прокуратурою фактах і документах. Він ще раз підкреслив, що на його думку суд не витримав того політичного тиску, який здійснювався на нього з боку політичних опонентів. Політичними замовниками справи Іван Михайлович продовжує вважати нинішнього керівника Секретаріату Президента України Віктора Балогу та прокурора Закарпатської області Юрія Бенцу, які керували виборчим штабом «Нашої України» під час президентських виборів у 2004 році. В перемогу верховенства права Різак вірить, бо ніяких злочинів не здійснював. Цю віру, за його словами, в ньому підтримують його близькі і рідні, однодумці, насамперед, Віктор Медведчук, один з найблискучіших юристів України. Не могли ми оминути у розмові й питання відсутності нашого співрозмовника серед кандидатів у народні депутати України від «Партії регіонів». Про що так багато говорилося в ЗМІ. Іван Михайлович на це питання відповів: «Ще раз стверджую, що ніяких пропозицій від «Партії регіонів» не отримував. Тим більше, що для мене депутатство чи посади ніколи в житті не були головними. Я був і залишаюся членом СДПУ(О). Разом з партією на чолі з її лідером Віктором Медведчуком за десять років спільної роботи зробили багато корисного для людей. Особливо простих періодів ні в кого в житті не буває. Пройдемо і цей. Переконаний, що наша політична сила уже в найближчому майбутньому повернеться на гідні позиції в суспільстві. З її точкою зору будуть рахуватися всі основні політичні гравці України. Для цього у нас є найголовніше: десятки тисяч професійних і порядних людей». Іван Різак також додав, що найближчим часом очолить громадську правозахисну організацію. * * * 24.08.2007 Последний диссидент Украины Иван Ризак о себе, Балоге, Шуфриче, Медведчуке и в целом — о жизни ...Бывший губернатор Закарпатья уже третий год подряд встречает День независимости Украины не в лучшем расположении духа и не в лучшем месте — в 2005-м это было ужгородское СИЗО, в 2006-м — стационар поликлиники. Сегодня же Иван Ризак вроде как и на свободе, и не в больничном учреждении, однако, во-первых, не дома — снимает с женой квартиру в Киеве, поскольку в родной области политические оппоненты и просто недруги «жизни не дают». Во-вторых, настроение испорчено недавним приговором Ивано-Франковского апелляционного суда, согласно которому Ризак приговорен к пяти годам лишения свободы с отсрочкой приговора на год. Приговорен, как он сам считает, абсолютно «ни за что». — Да ведь очевидно, что это дело — чистой воды политический заказ, — заметно волнуясь, заявляет экс-губернатор. — Хотя «делом» эту юридически безграмотную стряпню я называю условно — для удобства формулировки. Дела же как такового нет и быть не может, потому что ни одного документа, доказывающего выдвинутые против меня обвинения, не существует в природе. Именно поэтому прокуратура — в том числе и Генеральная — так усердствует, остерегаясь, что правда о фабрикации этого так называемого дела всплывет на свет Божий. И я это докажу, чего бы мне это ни стоило — и в судебном порядке докажу, и публично — общественность должна знать о беспределе, который сегодня касается Ризака, его родных, друзей и близких, а завтра распространится на всю Украину. — Хорошо, Иван Михайлович, если это — заказ, то кто — заказчик или заказчики? — Это давно уже всем известно — руководитель президентского Секретариата Виктор Балога. — Создается впечатление, что это у вас с ним что-то личное — ведь в 1999—2000 гг., когда Балога возглавлял Закарпатскую ОГА, вы были у него первым заместителем, а значит, имели вполне нормальные отношения... — Скажу сразу — доверительных отношений с этим человеком у меня никогда не было, а деловые — да, складывались вполне неплохо. До той поры, пока Виктор Иванович, будучи недовольным своим положением в СДПУ(о) — партии, которой он, вчерашний бизнесмен, обязан своим более чем удачным стартом на государственной службе, — начал «выживать» эсдеков с Закарпатья, которое всегда рассматривал в качестве своей вотчины. Для этого им была инициирована «политика департизации», в которой я отказался участвовать. Отказался, несмотря на то, что мне предлагались солидные материальные блага. — Какие? — Тогдашний помощник Балоги, а ныне — один из руководителей области (он себя узнает, прочитав это интервью) возил меня показывать дом, который стал бы моим, откажись я от членства в СДПУ(о) и пойди против ее лидеров. Даже в этом проявлялось коварство человека, который сегодня, находясь в тени президента, перебирает контроль над всей страной — нажимали на мою самую больную мозоль. Ведь жилищный вопрос стоял для меня очень остро — я несмотря на свой статус первого заместителя председателя областной госадминистрации ютился с женой и сыном в 39-метровой квартире. А когда я отказался, начались настоящие «маски-шоу» — Балога на подходах к моему кабинету выставил людей из своей личной охраны, которые заворачивали, не допуская ко мне всех посетителей, начиная от начальников управлений ОГА. На протяжении 60 дней я фактически работал в полной изоляции, после чего вынужден был уйти с работы. — Так, может быть, стоило согласиться с предложением — получили бы больше комфорта и не имели бы сегодняшних проблем? — Возможно, в свете последних политических событий в Украине это прозвучит наивно, но я — человек принципов, и негативно отношусь к предательству в целом, и к политическому предательству — в частности. Тем более что не понаслышке знаю, сколько лидеры объединенных социал-демократов сделали для Закарпатья. С какой стати мне было отказываться от сотрудничества с ними? — Исходя из этой вашей позиции, интересно было бы узнать, как в таком случае вы относитесь к наличию в первой пятерке избирательно списка Партии регионов человека, который, насколько помнится, не только морально, но и физически вставал в свое время на вашу защиту — Нестора Шуфрича? Ведь, судя по тому, что в официальных данных Центризбиркома он фигурирует как беспартийный, а сам говорит, что с 4 августа является полноправным «регионалом», с СДПУ(о) его, кроме прошлого, уже ничто не связывает... — Мне непросто говорить о нынешнем Несторе, потому что вот с кем-с кем, а с ним нас связывают действительно давние, тесные и дружеские отношения... Скажу так — его поступок я считаю избыточно прагматичным и даже в некоторой степени — циничным. Особенно с учетом того, что он рассматривался в качестве наиболее вероятного кандидата на пост лидера СДПУ(о) после того, как Виктор Медведчук объявил о своем решении сложить с себя обязанности председателя партии. На Шуфрича, на его бойцовский характер, умение зажечь словом сильно рассчитывали в наших рядах, но он выбрал путь наименьшего сопротивления. Что ж — это его право. Но меня, откровенно говоря, несколько покоробило его отстраненно-снисходительное отношение и к СДПУ(о), и ко мне лично, которое Нестор продемонстрировал в прошлом интервью вашей газете (имеется в виду интервью Шуфрича в «2000», № 33 от 17.08.2007. — А. П.). Не думаю, что он займет то место в Партии регионов, на которое мог бы рассчитывать, оставшись объединенным социал-демократом. — То есть вы не считаете выбор Юрия Загороднего председателем СДПУ(о) удачным? — Наоборот — в настоящий исторический момент это самая оправданная кандидатура. Юрий Иванович — блестящий организатор, оратор и идеолог. Иными словами, он объединяет в себе все качества, необходимые для сильного лидера партии. В то же время, скажу честно — я до сих пор имею большие сомнения относительно целесообразности отставки Виктора Медведчука. Не надо было ему уходить. А Юрию Загороднему хотелось бы пожелать только одного — избавить партию от «комплекса коллективной вины» перед страной и обществом, который активно культивировался нашими оппонентами. СДПУ(о) сделала очень много для Украины — нам стесняться нечего. — Вернемся к вашей нынешней проблеме — согласитесь, интересная сложилась ситуация: после прихода к власти «оранжевой» команды вы были арестованы фактически одновременно с Борисом Колесниковым и Евгением Кушнаревым. Однако с них в итоге обвинения были сняты, а у вас дело дошло не просто до суда, но и до приговора. Почему? — Трудно сказать. Возможно, пото