Чи не щодня волонтери приносили переміщеним із небезпечних регіонів людям паски, солодощі, ковбасу
Найбільше свято, яке звикли відзначати з рідними, цьогоріч тисячам людей довелося справляти за сотні кілометрів від дому. Аби у воєнних реаліях свято зберегло бодай свої атрибути, Волонтеріат УжНУ зібрав великодні набори для сімей внутрішньо переміщених осіб, які мешкають у гуртожитках УжНУ.
Як це було, Медіацентру розповіли представниця Волонтеріату Марина Сташина-Неймет та комендант гуртожитку №4 Юрій Бобик.
Далі пряма мова. «Спочатку ми ставили за мету пригостити людей пасками — головною стравою Великодня, — пояснює Марина Сташина-Неймет. — Написали пост про збір пасок у Фейсбуку. Мріяли, щоб хоч по шматочку великоднього хліба скуштували всі нинішні мешканці гуртожитків УжНУ. Але щире бажання допомогти, помножене на вміння гуртуватися, коїть дива! Ми очікували, що небайдужі містяни приноситимуть паски, можливо, м’ясні вироби та сир. Та мабуть, наша мрія про те, щоб подарувати людям свято далеко від дому, виявилася дуже сильною! У перший же день Віталій Ковтуненко та Віра Варцаба запропонували, а згодом і дали кошти на придбання традиційних великодніх смаколиків.
Олена Маленда посприяла, щоб великодній стіл був із фруктами — ароматними закарпатськими яблуками. Також збір солодощів, яблук і пасок організувала Наталія Реплюк на юридичному факультеті. Майже щодня наші колеги приносили паски, солодощі, ковбасу.
Великоднє диво і вміння гуртуватися: майже пів тисячі сімей ВПО в гуртожитках УжНУ відсвяткували ВеликденьКоменданти кожного з гуртожитків знають, скільки ВПО в них мешкає, де є діти. Це допомагало зрозуміти, скільки продуктів потрібно, щоб не обділити нікого. Врешті смаколики отримали всі 432 родини, у яких на всіх – 485 діток».
Юрій Бобик пригадує: «Волонтери привезли нам паски, домашню ковбасу пікницю, крашанки. Паску ми давали на кімнату — їх у нас заселено 138, крашанку на кожну людину індивідуально, а дітям ще роздали по «Кіндеру». Крім того, малечі давали смаколики: сік, яблука та печиво. На додачу їм дісталися ще й іграшки. Більшість наших жителів залишилися освячувати й святкувати Великдень у стінах гуртожитку, по-сімейному. Знаю, що незначна частина людей і в навколишні церкви пішли вранці. Спостерігав, що настрій у людей був святковий — навіть у такі темні часи промінчик добра радує».
«Важко сказати, що відчували люди, для яких призначені продукти. Проте для нас це була особлива мить — гуртування, прагнення допомогти, подарувати свято, підтримати. Події останніх двох місяців спонукають дивитися на світ інакше. І щось мені підказує, що люди з різних куточків країни також по-іншому оцінюють Закарпаття, бо наша область, наше місто стали для них другою домівкою.
Пригадую, як десять років тому я й сама вперше святкувала Великдень тут. Було цікаво, незвично. І всі страви смакували зовсім інакше, адже все було вперше. Сподіваюся, у цей новий та прикрий досвід ми змогли внести трохи радості, яку ці люди пригадають і через роки», — резюмує Марина.
Ксенія Шокіна
Медіацентр УжНУ