Український історик, педагог вищої школи Балагурі Едуард Альбертович народився 24 вересня 1931 року у м. Хуст в родині робітників.
Через три роки сім`я переїхала в Ужгород. Закінчив неповну середню школу № 2, а в 1949 році СШ № 1. Одержавши атестат зрілості, юнак поступив в музичне училище (відділення народних інструментів).
Трудову діяльність Едуард Альбертович Балагурі розпочав робітником Ужгородського цегельного заводу.
Далі були роки навчання в університеті (1950-1955), робота в Закарпатському краєзнавчому музеї(1955-1958), аспірантура при відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР (м. Львів) (1958-1961).
З 1 вересня 1961 року працював в Ужгородському університеті.
Пройшов усі щаблі посад : викладачем (1961-1963), старшим викладачем (1963), доцентом (1963-1985), професором (1985-1988) кафедри загальної історії, потім професором (1988-1993, 2001-2004) та завідувачем (1993-2001) кафедри історії стародавнього світу і середніх віків, деканом історичного факультету (1991-1996).
У 1965 році захистив кандидатську, а у 1983 році докторську дисертації.
Вчений був автором низки монографій, серед яких “Закарпаття – земля слов’янська” (Ужгород, 1976; у співававт.), “Давні металурги Українських Карпат” (Ужгород, 1978; у співававт.), “Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья : (энеолит, бронза и раннее железо)” (Київ, 1990; у співавт.), “Население Верхнего Потисья в эпоху бронзы” (Ужгород, 2001) та ін.
Переважна більшість студій вченого пройшла випробування часом і продовжує зберігати наукову цінність.
Помер 26 січня 2004 року після тривалої хвороби в Ужгороді, де й похований.