Вісім місяців на підготовчому відділенні для іноземних громадян та навчання українською мовою на стоматологічному факультеті нашого університету — і йорданець
Омар Равашдех защебетав солов’їною. Ми почали бесіду англійською, і за кілька хвилин студент із Західної Азії заявив: «I speak Ukrainian fluently» («Я вільно розмовляю українською»).
— Омаре, дещо дивно, але дехто з українців не може вивчити державну мову. Браво!
— Уважаю, потрібно знати мову. Так краще жити, і це — теж повага до вас.
Відповідно до законів Міністерства вищої освіти Йорданії, якщо поїхати навчатися за кордон, слід опановувати фах мовою відповідної країни. Бо український викладач навіть якщо знає добре англійську, все одно зможе пояснити краще рідною мовою.
— Як тоді підтвердити дійсність диплому?
— Потрібно складати державний іспит англійською.
— Доволі заплутано, але так розвивається мозок. Ти — поліглот. А як вивчав англійську?
— Із першого класу в школі. І маю друзів зі Словаччини. Українську опановував через англійську, бо остання — універсальна. Ще розумію російську, оскільки чув багато слів, дивився фільми. Розумію, що людина хоче, але можу відповідати тільки українською.
— Отже, лінгвістичний бар’єр подолав. А як загалом адаптувався?
— Насправді, дуже важко, була депресія десь три місяці, поки звик. Як-не-як, свої мова, культура, їжа, усе по-іншому!
— Що спочатку найбільше здивувало в Україні? — Алкоголь, наскільки багато люди вживають. Це страшно. У нас такого взагалі немає…
— Ти говорив, що не міг звикнути до їжі. А які традиційні страви у вас, у Йорданії?
— Називається мансаф. Рис, м’ясо й збоку сметана, як суп. Необхідно перемішати та їсти. Можна спробувати в арабському ресторані на Корятовича.
— Чудово, що можеш відчути частину дому в Ужгороді! А українські наїдки куштував? — Так, багато: борщ, пельмені, вареники, олів’є. Усе смачно, сподобалося. Вареники постійно купую.
— Останній рік виявився важким, запровадили дистанційне навчання. Удалося відвідати Батьківщину? — Уже два роки не був удома... Міг поїхати, але батьки хвилювалися, аби не захворів дорогою. Я сам вибирав, куди поїхати навчатися й маю відповідати за це.
— Як ставишся до дистанційного навчання?
— Мені було дуже нудно, а ще добре, що вийшов із того періоду без депресії та зі здоровими очима. Мені не сподобалося дистанційне навчання...
— Чому обрав стоматологію?
— Бо це — найкраща робота. У мене брат — стоматолог, із ним усе легше.
— Маєш практику тут?
— Так, була. Наступну влітку проходитиму на Батьківщині.
— Який предмет найбільше подобається?
— Ортодонтія. І ще пізніше вивчатиму ортопедію. Однієї спеціалізації не достатньо, хочу вчитися більше. Я стараюся. Маю всі «п’ятірки». Буду першим іноземцем, який матиме диплом із відзнакою в Ужгороді, якщо так опановуватиму фах надалі.
— Це великий труд!
— Але дуже приємно. Бо вчуся насамперед для себе...
Ольга БРАЙЛЯН, магістр журналістики. «Погляд»