Віднаходити історичні нюанси кількасотлітньої давності – велике задоволення; історія – це точно цікаво, якщо досліджувати її людиноцентрично, а не просто озвучувати сухі факти – переконані ужнівські науковці Коли ретельно досліджувати історичні документи, можна відшукати цікаві невідповідності, які часом кардинально змінюють сприйняття тої чи тої історичної постаті або ж події.
Дослідники Ласло Зубанич та Оксана Ферков захоплено заповнюють білі плями про знать, що жила чи була дотичною до історії сучасного Закарпаття. У книгарні «Кобзар» дослідники привідкривали таємниці історії відвідувачам акції «Письменник за прилавком».
Обоє авторів – фахові історики: Ласло Зубанич – завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції Українсько-угорського ННІ, а Оксана Ферков – доцентка цієї, а також кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин. Д
ругети – рід, завдяки якому Ужгород відбувся як місто, а Ужгородська домінія – як культурний та освітній осередок.
Історію цього і не тільки роду досліджують в архівах Закарпаття та Угорщини Ласло Зубанич та Оксана Ферков.
Дослідники поділилися цікавими фактами, тож наводимо деякі з них. Марія Естергазі Другет і Софія Баторі брали участь у бойових діях під Кольчином. Жігмонда Другета насправді не стратили в Кошицях – у щоденнику його дружини чітко написано, що він помер своєю смертю вдома після тривалої хвороби й похований у склепі. Імре Текелі був його троюрідним братом – родичі не страчували одне одного.
На картині в Мукачівському замку, де підписано, що це Федір Коріатович, насправді король Польщі Ян ІІІ Собейський. А парна картина до неї – не Ілона Зріні, а Марія Казіміра – королева Польщі. Екскурсоводи часто розповідають, що Ужгород у 1315–1317 роках перейшов роду Другетів.
Але грамоти доби Анжу 1328 року свідчать, що король наказує своїм підданим не перешкоджати Другетам у реалізації його права на володіння Ужанщиною, а не Ужгородом.
Ілона Зріні була молодшою на 6 років, ніж вважали досі, а ще – на загальновідомому портреті в червоній сукні з чорним волоссям та перлинами насправді зображена не вона. «Віднаходити такі нюанси – велике задоволення. Історія – це цікаво, якщо досліджувати її людиноцентрично, а не тільки сухі факти», – переконує Ласло Зубанич.
Ксенія Шокіна