Автор фото -Офіс першої леді Олени Зеленської 

Під час візиту Президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн до Києва 4 листопада громадам урочисто передали понад 370 автобусів для учнівства. На церемонії передачі були присутні перша леді Олена Зеленська, Президентка Єврокомісії фон дер Ляєн, міністр освіти і науки Оксен Лісовий, представники громад.

Автобуси закупили для українських дітей у межах кампанії солідарності «Шкільні автобуси для України».

Цю кампанію започаткували Президентка фон дер Ляєн та перша леді Олена Зеленська восени 2022 року, оскільки тисячі українських дітей потребують транспорту для підвезення до шкіл.

«Минулого року під час візиту до Європарламенту розповіла про це пані Президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн. І ось україньскі громади отримують понад 370 автобусів. Це великий прояв солідарності. Це прямий маршрут у майбутнє дітей, їхнє та всієї країни посеред війни. Ось що таке шкільні автобуси, ось чому вони важливі», — зазначила перша леді Олена Зеленська.

У межах кампанії «Шкільні автобуси для України» Європейська Комісія закупила 100 автобусів загальною вартістю приблизно 14 мільйонів євро. Державні та приватні організації в країнах-членах ЄС надали ще 271 автобус через Механізм цивільного захисту ЄС, яким керує Європейська Комісія. Автобуси розподілять між громадами шести областей: Київської, Сумської, Миколаївської, Дніпропетровської, Львівської та Чернігівської. Серед нових автобусів є й інклюзивні — з підйомниками для дітей, які користуються кріслами колісними. Такий транспорт допомагає забезпечувати рівний доступ до освіти всім дітям.

«Ця жорстока війна позбавила тисячі українських дітей їхнього дитинства. Але вона не позбавить їх світлого та щасливого майбутнього, на яке вони заслуговують. Ось чому я щаслива, що ми можемо допомогти безпечно возити українських дітей до шкіл. Надання понад 370 шкільних автобусів Європейською Комісією та державами-членами демонструє нашу спільну відданість майбутнім поколінням українців», — сказала Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Понад 330 тисяч дітей в Україні потребують підвезення до школи. Цьогоріч з державного бюджету виділили 1 мільярд гривень субвенції на шкільні автобуси. Завдяки цим коштам і співфінансуванню громад до кінця року мають бути закуплені 546 автобусів (364 з них уже доставлені на місця).

«Потреба в автобусах досі залишається. Нині не вистачає близько 2 100 автобусів. Зокрема, бракує більше 200 одиниць транспорту для дітей з інвалідністю. Тож допомога партнерів є вкрай важливою для українських громад і учнівства», — зазначив міністр освіти і науки Оксен Лісовий.

Ми вдячні нашим партнерам і всім мешканцям Європейського Союзу за невпинну підтримку та внесок у добробут українських дітей!

У п’ятницю, 3 листопада, в УжНУ відбулася презентація проєкту модуля Жана Моне в межах програми Еразмус+ «Європеїзація публічного права в Україні: методи, рушії та впливи» («Europeanization of Public Law of Ukraine: methods, drivers and impacts»).

Його метою є дослідження та навчання з питань європеїзації українського публічного права, як ключового напряму його розвитку.

Проєкт реалізовуватимуть на юридичному факультеті УжНУ, бенефіціарами є передусім аспіранти та студенти, а також викладачі, публічні службовці, науковці, громадськість. Я

к зазначила на презентації координаторка проєкту, доктор юридичних наук, професор Тетяна Карабін: «Проєкти Жана Моне загалом направлені на популяризацію, пропагування європейських ідей, європейських студій у вищих навчальних закладах. Основні три групи заходів, які будуть в нас відбуватися це: дослідження, навчання та поширення інформації про наш проєкт.

До нашої команди увійшли знані науковці-юристи, професори Ярослав Лазур, Михайло Савчин та Олександр Білаш». 

Вітаючи учасників проєкту з початком роботи проректор із науково-педагогічної роботи, професор Мирослава Лендьел зазначила: «Минулого року ми отримали статус кандидата на вступ до ЄС. За ці два роки наша держава вирішує два важливі завдання: передусім, це відсіч російській агресії і звільнення наших територій. Наступне, важливе завдання, яке стоїть перед нашою державою – це європейська інтеграція. Ми дуже сподіваємося на початок переговорів про вступ до ЄС, а це означає проведення величезної роботи по адаптації нашого законодавства та політик ЄС в Україні. Тому цей проєкт є надзвичайно важливим у контексті європейської інтеграції нашої держави». 

Одними з головних бенефіціарів проєкту є аспіранти-юристи Ужгородського національного університету. Аспірант Євгеній Гошовський зазначає: «Євроінтеграція – це дуже динамічний процес, пов'язаний з багатьма різними законодавчими актами. І перша реформа, яка має відбутися після закінчення війни – це реформа адміністративного управління, що напряму пов’язано із європеїзацією. В цьому плані проєкт є дуже актуальним і ми вдячні університету, нашим наставникам за можливість обмінюватися думками, позиціями в рамках цієї платформи».

Аспірантка Наталія Росул розповідає: «Ми з нетерпінням чекаємо на впровадження цього навчального спецкурсу на нашій кафедрі адміністративного, фінансового та інформаційного права, адже дослідження питання європеїзації публічного права є однією з найбільш актуальних тем сьогодення. У деяких європейських країнах це обов’язковий курс, уведений у навчальну програму, не тільки аспірантів, але й студентів загалом, тому ми будемо дуже раді за можливість приймати участь у семінарах, лекціях та круглих столах».

Аспірант Олег Росул зауважив: «Даний проєкт є важливим для того, аби збагатити українське законодавство європейським, для імплементації законодавства ЄС у сфері публічного управління. Сподіваюся, що це буде згодом зроблено, і для того, аби підготувати державу і суспільство, державних службовців, аспірантів, науковців та викладачів був запроваджений даний проєкт».

Під час проєкту відбуватиметься навчання в рамках курсу «Європеїзація публічного права» для аспірантів юридичного факультету УжНУ, вивчатиметься питання європеїзації публічного права в рамках курсів підвищення кваліфікації публічних службовців Центру підвищення кваліфікації державних службовців Ужгородського національного університету.

Також відбуватиметься дослідженнявпровадження кращих європейських практик забезпечення конституційного контролю за діяльністю влади та запобігання корупції в публічному управлінні. Науковці вивчатимуть питання імплементації принципів Європейського адміністративного простору в адміністративне право України та практику державного управління.

Крім цього, аналізуватимуться виклики, які постають перед Україною, в рамках європеїзації публічного права в різних сферах і напрямках.

Науковці працюватимуть над концептуальною моделлю європеїзації публічного права з урахуванням досвіду країн, що стали членами ЄС при його створенні, на певних етапах розширення, та України, яка тільки намагається приєднатися до співдружності.

 

Крім цього, в рамках проєкту передбачено проведення круглих столів, конференцій, видання наукової та навчальної літератури, поширення інформації серед широкої громадськості через соціальні мережі, сайт університету тощо.

Інформаційно-видавничий центр

Увагу учасниць цього етапу акцентують на створенні бізнесу в онлайні – щоб легше було перенести справу на новий осідок у разі міграції 2 листопада у великому залі Вченої Ради УжНУ відбулася перша очна лекція в межах проєкту «Bussines-skills для жінок».

Тих, що вимушено покинули свої міста, нерідко й бізнеси, а також ужгородок, навчатимуть, як започаткувати та вести власну справу.

Керівниця проєкту, доцентка кафедри бізнес-адміністрування, менеджменту та маркетингу Вікторія Бондаренко розповідає: «У травні-липні цього року ми провели перший етап навчань для жінок-підприємиць.

Проєкт був доволі успішним: отримали 180 заявок, могли навчити 35 жінок, а за підтримки Пітера Бобера, віце-президента асоціації міст побратимів «Корваліс-Ужгород» взяли 52. Цього разу розширили цільову аудиторію – минулий проєкт стосувався лише внутрішньо переміщених осіб.

Тепер ми акцентували увагу і на ВПО, і на безробітних місцевих. Бо ВПО мають класний досвід ведення бізнесу, ідеї, але не знають місцевого ринку, тоді як тутешні у цьому обізнані добре.

Такі колаборації даватимуть хороші результати. Попереднього разу навчання складалося з 4 модулів, тепер їх буде 10. Ми набрали 66 учасниць і поділили їх на 2 групи: онлайн та офлайн. Не всі в Ужгороді, і ми вирішили дати можливість усім охочим».

Географія учасниць широка: Ужгород, Харків, Київ, Сєвєродонецьк, Маріуполь, Мелітополь, Херсон, Горлівка, Краматорськ, Бердянськ, Луганськ та інші – хтось уже двічі змінив місце проживання через російський напад.

Багато учасниць уже мали власну справу й мають досвід запуску бізнесу з нуля в новому місті. Тепер вони знову повернулися в ту саму точку. Протягом навчання разом із тренерами жінки прослухають лекції про: емоційний інтелект і психологічну зрілість до власного бізнесу, лідерство та роботу з командою, розробку, валідацію бізнес-ідей та аналіз ринку, проєктування життєздатної бізнес-моделі в умовах війни, самопрезентації та презентації бізнесу, маркетинг і стратегії просування, технологічні рішення для онлайн-бізнесу, фінансову грамотність та фінансовий план реалізації бізнесу, юридичні аспекти реєстрації та ведення бізнесу, розробку бізнес-проєктів як основи проєктного фінансування в умовах війни. 

Вікторія Бондаренко розповідає: «Ми акцентуємо увагу учасниць на тому, щоб робити бізнес в онлайні. Багато жінок з інших областей не стартують у бізнесі, бо чекають повернення додому. Тому пропонуємо шукати ідеї, які можна організувати онлайн, щоб не чекати повернення додому – таку справу буде легше релокувати додому».

У процесі навчання жінки матимуть індивідуальні консультації психолога, юриста, економіста тощо.

На першому занятті разом із тренеркою Наталією Біжко розбиралися у своєму емоційному інтелекті та готовності до створення бізнесу.

Як зауважують організаторки, з досвіду попереднього навчання зрозуміли, що в жінок є багато бар’єрів, які не пов’язані з компетенціями. Тож вони розбирають, чи в них немає професійних компетенцій, чи вони не стартували, бо мають психологічні бар’єри.

Говорили про складові емоційного інтелекту, особливості самоактуалізації сучасної жінки, обмеження через гендерні стереотипи та шляхи їх подолання, рівність в українському бізнесі, емпатію та ненасильницьке спілкування, джерела поповнення ресурсу, лідерство тощо.

Проєкт організовано за підтримки ДВНЗ «Ужгородський національний університет», ГО «Університетський центр підтримки бізнесу «Про БОНО», Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.

Організатори висловлюють подяку за підтримку у втіленні проєкту DLA Piper та особливу подяку Артему Шаіпову.

Навчання триватиме протягом 4 місяців. Ксенія Шокіна

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

У проєкті державного бюджету на 2024 рік передбачено 500 мільйонів гривень на трансформацію профтехів України. Це означає створення 100 навчально-практичних центрів (майстерень) на базі закладів професійної освіти.

Вони будуть оснащені сучасним обладнанням та покращать підготовлення студентів за професіями, що мають найбільший попит для відбудови країни. «Потреба в робітничих професіях постійно зростає.

85% відкритих на Work.ua вакансій — спеціальності, яким можна навчится в профтесі.

Макропрогноз Мінекономіки на 2027 рік демонструє, що найпопулярнішими видами економічної діяльності будуть будівництво, телекомунікації тощо.

Крім того, багато будівельників, електриків, слюсарів просто зараз захищають Україну на фронті.

Отже, запит на робітничі професії надзвичайно високий», — зазначає міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Щоб отримати кошти на розбудову майстерень, заклади змагатимуться у прозорому конкурсі.

Вони мають довести готовність до відкриття навчально-практичних центрів та співпраці з бізнесами. «100 майбутніх майстерень — це не тільки про понад 50 тисяч учнів, які зможуть з наступного року навчатися в нових приміщеннях, це і про розвиток закладів профтехосвіти загалом.

Адже, створюючи майстерню, заклади навчаються складати проєктні плани, прораховувати бюджети, аналізувати ринок та прогнозувати потребу в професіях. Крім того, згодом такі майстерні допоможуть їм стати автономними та заробляти кошти на свій розвиток», — прокоментував заступник міністра освіти і науки Дмитро Завгородній.

Майстерні будуть створені за різними профілями: від сільськогосподарських і ремонтних до дизайну одягу та приготування їжі.

Конкретний профіль профтехи визначатимуть разом із місцевою владою та бізнесом, зважаючи на потреби регіону. У межах конкурсу вони, зокрема, надаватимуть прогноз впливу від відкриття центру на розвиток регіону.

У таких майстернях навчатися зможуть як учні після 9, 11 класів, так і дорослі — ветерани, внутрішньо переміщені особи, а також усі, хто хоче отримати нову професію.

Нагадаємо, що відтепер закладам професійної освіти дозволено переоформлювати ліцензії на навчання без проведення процедури ліцензування.

 

Як часто, будучи школярем, я чув від дорослих: «Це ти родич ректора Чепура?». І так траплялося завжди: хоч заходив на прийом до лікаря, чи в бібліотеку, чи в будь-який інший заклад.

Тепер я ставлю собі питання: як же це треба було дідові прожити життя, щоб через 10 – 15 – 25 років після його смерті про нього пам’ятали. Не кожному це дано, не кожен так зможе.

А найголовніше – щоб усе було щиро. Адже образ людини відходить буквально через рік після смерті, сам собою стирається. Фото з чорною стрічкою кладуть у шухляду, чорні хустки відкладають подалі у шафу.

На тому і все. Так ідуть мільйони людей. Але після смерті мого діда минуло ось уже 40 років, а його пам’ятають, цінують, і основне – поважають. Він є орієнтиром і прикладом для багатьох, і досі вважається найкращим ректором Ужгородського університету.

Жалкую про те, що діда я майже не пам’ятаю, адже мені тоді було всього три роки. Залишилися окремі яскраві картини про нього, епізоди

Про них і напишу. Багато було написано, ще більше – сказано про Дмитра Венедиктовича Чепура, ректора УжДУ. Знаєте, всі статті, які я коли-небудь читав про діда, відображали його з боку співробітників, учнів, просто людей, що його знали і поважали. У цій статті я постараюся вам розповісти, яким він був поза роботою, у колі сім’ї, вдома. Це схоже на те, як відчинити потайні двері на горище, де завжди було замкнуто.

Ключі – в мене. Все, що я збираюся розповісти в цій статті, було розказано мені протягом багатьох років моєю сім’єю. Отже, для початку ми вирушаємо з вами у краї, оспівані Миколою Гоголем, – на Полтавщину, де українські хати так передавали весь національний колорит, який відіграватиме потім дуже важливу роль у житті Дмитра Чепура.

Сім’я була бідною, самі плели взуття, яке потім носили. На життя прадід Венедикт заробляв і гончарством. Бажання вчитися, пізнавати все нове майже відразу проявилося у Дмитра Венедиктовича, який тоді був просто маленьким Мітею, ходив до школи в сусіднє село – 5 км в один бік.

Але що – хіба це перешкода на шляху до знань? Правда, по приходу додому строгий батько не давав відразу сідати за уроки – аж поки син не сплете потрібну кількість взуття. Адже це було необхідно, цим заробляла сім’я. І ось на дворі сутеніє, сім’я лягає спати – а маленький школяр запалює ґніт у свинячому жирі й сідає вчитися.

Після закінчення школи Дмитро Чепур обрав фізико-математичний факультет інституту в місті Лубнах тої ж Полтавській області, але відучився неповний рік – почалася Велика Вітчизняна війна. Тут я згадую найяскравіший момент моїх спогадів, пов’язаних з дідом…

Я сиджу зовсім малий на його робочому столі в кабінеті, а він вішає мені на сорочку, яка на випуск, одну за одною всі свої медалі та ордени. Їх було дуже багато: пам’ятаю, що сорочка вся донизу була завішена орденами і була доволі важка. У кімнаті горить верхнє світло і швидше за все настільна лампа. Тепер бачу це ніби збоку…

Тоді я не розумів що це за нагороди, нині ж усвідомлюю: кожна з них має величезне значення. Адже час тоді такий був – просто так нікому нічого не давали. Дмитро Венедиктович був у групі месників партизанського загону на Хмельниччині. У 1944 році, виконуючи бойове завдання у складі загону розвідки, зазнав важкого поранення ноги.

Підірвався на міні, але, будучи в цей час верхи на коні, дивом лишився живий.Тривалий час довелося лікуватися в госпіталі в Житомирі. Стояло питання про ампутацію ноги, але дід категорично відмовився – як усе загоїться, так і буде, на цьому крапка.єНога давала про себе знати, звичайно ж, усе життя. Але залишимо війну в минулому і відразу перенесімося в 1956 рік.

Цього року Д.В.Чепур був спрямований Мінвузом на роботу в Ужгородський університет, де, власне, і почався той неймовірно успішний науковий і організаторський зліт молодого вченого. Спочатку перший проректор, від 1962 до 1977-го – уже ректор.

Хочу зауважити, що на посаду ректора раніше затверджували в Москві, не на місці. Так що отримували її не голосуванням на папірцях – все було вельми серйозно. Не буду перераховувати всього того, що було зроблено за ці 15 років, ви й самі все чудово знаєте. Практично становлення університету відбувалося в ці роки. Це і нові факультети, нові кафедри та спеціальності. Зводилися будинки для працівників університету (провулок Університетський). З’являлися молоді й перспективні кандидати наук.

Було підписано договори про співпрацю з багатьма університетами Європи: Угорщини, Чехословаччини, Югославії, Австрії… Головний корпус університету, студентські гуртожитки, база відпочинку «Скалка» – все це будувалося саме в той час і було доведено до пуття. Дідо був людиною слова, вболівав за всіх колег. Будь-яке питання можна було вирішити, навіть суто побутового характеру, не кажучи вже про робочі моменти. є

Робота кипіла, працювала кузня наукових кадрів. Сам же він викладав свої улюблені курси – оптику і механіку. Що варто відзначити, був дуже вимогливим до студентів, прекрасно знав, хто на що здатен і хто як учився протягом року. Дід встає щодня рівно о 6-й ранку, о 6:30 він уже на кафедрі – спочатку все треба зробити там. А вже на 8.00 ранку – в ректорат. І так щодня.

Ніякої корупції, ніяких підношень і панібратства тоді не було. 

Д.В. Чепур спеціально на свій день народження (2 листопада) завжди брав тижневу відпустку і їхав до Трускавця. Звучить сьогодні майже фантастично, ніяких підношень…

Це може тепер стало нормою все вирішувати через знайомство, через блат, грошима. А чи є це нормою? Чи нічого ми як суспільство тут не втратили важливого? Можливо, щось зникло в нас? Так, це людяність. Скажіть, кого з ваших друзів чи знайомих можна справді назвати Людиною з великої літери. Добре подумайте. Ні, це не той, що кличе вас на шашлики, і не той, з ким ви п’єте пиво у суботу, і вже точно не ті, хто хоче, щоб ви стали їх кумами, бо у вас є якісь зв’язки. Щось ми справді втратили…Ті якості, за які хочеться сказати просте але щире «дякую».

І міцно потиснути руку. Сьогодні досягненням вважається купівля дорогого авто, воно чомусь дозволяє поводитися зухвало і зверхньо. Чому? Це ж всього на всього металева конструкція для переміщення.

Розкажу вам, як дідо ставився до людей. Був конкретний випадок, коли наказ на виключення студента вже лежав у ректора на столі. Здається, все вирішено. Але, так би мовити, на останню розмову студент був викликаний у кабінет. Просто і чітко розібравшись у ситуації, дідо стає на бік студента, тому що правда була за ним. Наказ іде у стіл.

Справедливість передусім. І так у всьому. Вчених багато, ще більше посадовців і можновладців. Але це все ярлики, повісивши які, втратимо щось важливе… Хотів би також розвіяти міф про те, що Д.В. Чепура з посади ректора зняли або ж попросили. Врахуйте його працездатність і перспективи – партії потрібні були такі люди. Розповім, як усе було. Хоч дід і мав могутню зовнішність, але здоров’я було ослаблене: діабет, плюс – нога не давала спокою.

А щоденні навантаження. Адже він не сидів цілий день у кабінеті з телефонною слухавкою. І ось він зібрав свою родину дома в кабінеті й озвучив ідею про те, що збирається сам піти з посади ректора, бо йому важко. Хотів знати, хто як на це дивиться і що кожен думає про таке рішення.

Діти і дружина прийняли його вибір, враховуючи його здоров’я та щоденні навантаження. І він незабаром сам пише заяву про відставку. Рік 1983-й.

Дід любить бувати на дачі. Обожнює сидіти біля багаття. Це його заспокоює. Аромат диму, тріскотіння дров, політ іскор – це все те, що нагадує йому про дитинство. На дачній ділянці немає майже нічого – виритий котлован для майбутнього будинку. А він мріє: «Ось піду на пенсію, і буду тут ночувати. Ви тільки приїжджайте до мене сюди, а я вам сала на вогнищі спечу». Заздрість і несправедливість завжди ходили поряд і вичікували момент. Неділя… Свято – 1 травня.

Вийшов у світ номер газети «Закарпатська правда», який і став, по суті, причиною смерті Д.В. Чепура. У виданні містилася замовна стаття про те, що нібито колишній ректор звів собі дачу-палац, і побудувалося все за рахунок бюджету і будматеріалів університету. На фото була зовсім інша дача, інший будинок, іншої людини. Несправедливість і брехня були просто жахливі. З того дня дід втратив спокій і сон, ходив сам не свій.

Дуже сильно переживав. Нерви зірвалися. Здоров’я різко здало. Це тепер вважається за норму при посаді побудувати будинок і дачу в передмісті. Про це навіть ніхто вже не говорить і заплющує на все очі. Але знову ж таки – чи нормально це? Від самого початку був поставлений неправильний діагноз. Підозрювали запалення легень. 

Лікування проходило відповідно вдома. Дідо ходив на роботу. Через тиждень йому стало зовсім погано, вночі важко дихалося. Терміново приїхав друг і сімейний лікар, шановний кардіолог М.І. Фатула. Потрібна негайна госпіталізація. Тієї ночі дід сидів наодинці з лікарем М. Фатулою і попросив записати за ним до блокнота кілька думок і настанов сім’ї.

Він знав, що йде… Судіть самі: «Мене згубила людська підлість і несправедливість. Хоча я все життя намагався робити людям добро і вести себе по совісті. Бережіть один одного». Кардіограма показала інфаркт. Було літо, 10 червня. У лікарні Д.В. Чепур провів добу. Підняли всіх найкращих фахівців. Але дорогоцінний час уже було втрачено назавжди…

Я не пам’ятаю тих днів, не пам’ятаю похорону. Мав три роки. Мене явно відгородили від усього цього. Через роки розповідали, що, коли вже закопали могилу, в ясний літній день несподівано нізвідки набігли хмари, пішов дощ, який тривав не більш ніж 5 хвилин. Кажуть, це добрий знак.

Ще пам’ятаю, як мене малим віддавали до бабусі на ночівлю. Мені добре там було, ми гуляли, спілкувалися, вона довго розповідала про діда. Ми сиділи в його кабінеті і розглядали чорно-білі фотографії. 

Вона мені все пояснювала: ось тут він на прогулянці, ось тут ми всі на «Скалці», тут дідо на роботі. Фотографії були складені у хронологічному порядку – за роками і подіями. Аж ось зненацька з’являються великі фото, як хлопці з лопатами закопують могилу, ось тут кладуть квіти. 

Бабусині руки тремтять, і вона починає ридати. 

Меморіальну дошку з барельєфом Д.В. Чепура можна побачити на фізичному факультеті УжНУ, є вулиця Д. Чепура (у районі університету). Що важливо – на сьогодні підростають два правнуки, які гордо носять прізвище Чепур. Щороку ми всією сім’єю ходимо на пагорб Слави на Кальварії.

Поряд із могилою діда з бабою росте береза. Буває, сидиш ось так біля могили, думаєш про своє, а хтось піддійте, зовсім незнайомий тобі, і покладе квіти. Людина живе, поки живе пам’ять про неї. 

Людина – з великої літери. Дмитро Чепур

Олена Зеленська на третій партнерській зустрічі щодо реформи шкільного харчування: Зараз маємо унікальний шанс сформувати здорові харчові звички для цілого покоління

Перша леді України Олена Зеленська взяла участь у третій партнерській зустрічі «Реформа харчування: виклики, досягнення, перспективи» з обміну досвідом впровадження реформи шкільного харчування. Захід відбувся в Київській області. є

Очільники 12 ОВА, їхні профільні заступники разом із представниками Київської обласної військової адміністрації відвідали низку закладів освіти Київщини. Там вони ознайомилися з реформою в дії – успішними прикладами впровадження змін. Гості побачили, як на практиці застосовуються технологічні моделі організації харчування, як-от базові та опорні кухні, почули відгуки колег щодо оновленого меню та інших інновацій, які використовують у школах і садочках Київщини, щоб забезпечити дітей здоровою та поживною їжею. є

Крім того, учасники заходу побували на будівництві фабрики-кухні в Бучі, яка вже зовсім скоро розпочне роботу й годуватиме понад 10 тисяч дітей із 30 освітніх закладів Київської області. «Важливо, що наша робота об’єднує всю країну. Вже були проведені такі зустрічі для Тернопільської, Одеської, Полтавської областей. Київщина сьогодні приймає вже третю таку нараду.

Це справжнє лідерство. Але насправді кожен важливий, кожен приніс щось важливе. Так і має бути – якісна реформа твориться не згори, а саме на місцях», – наголосила Олена Зеленська, яка є ініціаторкою реформи шкільного харчування. Київщина невипадково була обрана місцем для проведення всіх трьох партнерських зустрічей, які відбулися протягом 2023 року та які відвідали представники всіх областей. є

Тут уже давно триває активне оновлення й модернізація кухонь та їдалень навчальних закладів, саме на Київщині будують фабрику-кухню, яка є інноваційним рішенням для України.

Крім того, в області приділяють увагу тому, як харчуються діти не лише у школах, а й у дитячих садочках, розповів під час зустрічі начальник Київської обласної військової адміністрації Руслан Кравченко. Насичена програма відвідин завершилася робочою нарадою, де гості мали змогу обговорити побачене, можливості використання досвіду Київщини громадами й закладами в інших куточках країни, поставити свої запитання.

До участі в робочій нараді долучилися: перша леді України Олена Зеленська, заступник керівника Офісу Президента Олексій Кулеба, інші представники Офісу Глави держави, начальник Київської ОВА Руслан Кравченко. Також були присутні представники Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури, Держпродспоживслужби України, Держаудитслужби та Антимонопольного комітету України. «Наша реформа вже давно не тільки про харчування.

Вона про спільні дії. За час спротиву ворогу українці навчилися взаємодії як ніхто у світі. І це найкраща основа для позитивних змін – не чекати готових, а брати участь у їх розробці, як ви зараз. В умовах війни все набуло іншого значення. І реформа шкільного харчування теж. Вона стала ще однією формою українського самозахисту – захисту наших дітей, нашого майбутнього.

Маємо дати їм усе найкраще, щоб вони відчули: життя триває, перспектива є, вони потрібні, їх люблять. Десятки дорослих фахівців у цій залі, тисячі в країні об’єдналися, щоб дати дітям не просто меню – життєві сили, не просто калорії – наснагу. Для громад це ще й економічна наснага – робочі місця, фінансове пожвавлення. Це знов-таки відбудова й побудова майбутнього для всіх нас», – зазначила Олена Зеленська. Присутнім було презентовано Стратегію реформи шкільного харчування, яку ухвалив Кабінет Міністрів. 

«Ще один результат нашої спільної роботи, саме цих зустрічей, надійшов днями – документ, який ми писали разом, Стратегія шкільного харчування до 2027 року, ухвалена Кабміном. І тепер це наш офіційний інструмент і план дій водночас. Там перелічені всі кроки, всі цілі. Але найголовніша мета сягає точно далі 2027 року. Бо це формування культури здорового харчування в Україні. У нас зараз є справді унікальний шанс сформувати здорові харчові звички для цілого покоління. Щоб вони поширилися з дітей на їхні родини й далі на все суспільство», – наголосила перша леді.

Як зазначив під час зустрічі заступник керівника Офісу Президента України Олексій Кулеба, одним із викликів, які стоять перед спільнотою, залученою до впровадження реформи харчування в закладах освіти, є її децентралізованість: кожна область має самостійно розробляти свій план змін. Він повинен враховувати потреби й можливості громад, їхнє бачення того, як має бути організовано процес.

На це увагу присутніх звернув Орест Степаняк, керівник Національної асоціації громадського харчування та офісу реформи шкільного харчування. Організатори сподіваються, що проведені партнерські зустрічі, активний обмін досвідом і тісна співпраця всіх областей, профільних міністерств і структур за підтримки партнерів допоможуть громадам якомога швидше й ефективніше поліпшити процес організації харчування маленьких українців.

«Ми готуємо не просто нове меню. Ми готуємо майбутні перемоги для наших дітей. А значить – перемогу для всієї країни», – підсумувала дружина Президента.

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України Як свідчать міжнародні та українські дослідження, спостерігається зниження успішності учнів.

У першому півріччі 2022/2023 навчального року лише 15 % закладів освіти працювали в очному форматі, 33 % — у дистанційному, 51 % — поєднували очне й дистанційне навчання.

За словами заступника міністра освіти і науки Дмитра Завгороднього, у поточному навчальному році приблизно 1 мільйон учнів змушені перейти виключно на дистанційну форму навчання. Особливо гостро проблема стоїть у прифронтових регіонах: східних та південних областях, де очне навчання неможливе або значно обмежене через складну безпекову ситуацію.

Потужними інструментами в подоланні освітніх втрат можуть стати цифрові сервіси й ефективні стратегії дистанційного та змішаного навчання. Невдовзі стартує навчальний проєкт для вчителів «ДІЗНайся: про дистанційне і змішане навчання» (ДІЗН — скорочено від «дистанційне і змішане навчання»).

Проєкт покликаний ознайомити вчителів із сучасними педагогічними стратегіями та технологіями проведення уроків у дистанційному та змішаному форматах, а також сприяти активному впровадженню цих рішень у освітній процес.

Програма курсу рекомендована вчителям 1–11 класів з усіх шкільних дисциплін та складається з трьох етапів: Проходження онлайн-курсу, що дає теоретичну базу та знайомить із прикладами уроків від вчителів-практиків із кожної дисципліни (за освітніми галузями).

Очні тренінги в Києві для набуття та відпрацювання практичних навичок із конструювання власних уроків у різних форматах. Отримання сертифіката з підвищення кваліфікації на 15 годин / 0,5 кредиту ЄКТС та можливість поширювати серед освітян свого регіону набутий досвід використання сучасних технологій у дистанційному та змішаному навчанні. Щоби взяти участь у конкурсі, необхідно зареєструватися за покликанням.

Добір тренерів триватиме до 5 листопада, а результати оголосять 16 листопада. Приєднуйтеся! Довідково: Проєкт реалізує громадська спілка «Освіторія» спільно з Міністерством освіти і науки України за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та за кошти Глобального партнерства заради освіти (GPE) й уряду Японії. Курс розроблений на основі рекомендацій та нормативних документів Міністерства освіти і науки України.

Також враховано рекомендації ЮНІСЕФ щодо цифрового дистанційного навчання та відновлення освітнього процесу.

 

26 жовтня в УжНУ збиралися члени Правління ГО «Міжнародна асоціація випускників УжНУ». Засідання присвятили кільком питанням: представили керівників нових відокремлених підрозділів, прозвітували про роботу й визначили дедлайни амбітного проєкту – відновлення баз «Скалка» й «Колочава». Міжнародна асоціація випускників тепер працює в усіх районах ЗакарпаттяУпродовж літа-осені 2023 року до Асоціації приєдналися десятки нових членів. Зокрема, завдяки відрядженням і якісній комунікації створені відокремлені підрозділи в усіх шести районах Закарпаття.

Членів Правління розділили на групи, які контактують із районними організаціями для зміцнення структурних осередків, залучення до активної співпраці з УжНУ керівників державних структур і органів місцевого самоврядування. Олександр Сливка, Іван Артьомов Олександр Сливка, Іван Артьомов «Від початку створення Асоціації на її роботу вплинуло багато чинників. Спочатку ми вирішували організаційні питання, формували структуру, потім був період пандемії. Тепер є об’єктивні труднощі, пов’язані з війною. Фінансова скрута університету протягом багатьох років негативно позначилася на санаторії-профілакторії «Скалка», гірськолижній базі «Плішка» та високогірній біобазі «Колочава».

Крім того, що зруйновані будинки (і вони вже не підлягають ремонту), досить поганий і під’їзд туди. Але ми прагнемо відновити ці бази не просто для майбутніх студентів і викладачів – є потреба організувати там місце для фізичної і психологічної реабілітації. Це дуже важливе питання. Реально організувати в цих місцях реабілітаційний центр для учасників бойових дій під час російсько-української війни», – розповів Голова Правління Асоціації, проректор Олександр Сливка.

Для втілення амбітного задуму Асоціація об’єднує власні зусилля і тих випускників, які готові підтримати університет, а також міжнародного проєкту, на який формують заявку.

Декан факультету міжнародних відносин Микола Палінчак запропонував сформувати групу для роботи над проєктом.

Також Правління доручило декану юридичного факультету Ярославу Лазуру вивчити питання щодо набуття Асоціацією статусу міжнародної громадської організації з її наступною перереєстрацією і підготувати необхідні матеріали. Про організаційні питання на засіданні інформував заступник голови Правління Іван Артьомов. Нагадав, зокрема, що актуальним для Асоціації залишається створення баз даних випускників на кожному факультеті.

На засіданні обрали й нового заступника голови Правління: замість Олександра Білака ним став декан факультету історії та міжнародних відносин Віталій Андрейко. Найближчим часом Асоціація планує конференцію делегатів з участю всіх членів для затвердження рішення Правління щодо введення до його складу керівників новостворених відокремлених підрозділів. Крім того, встановлені дедлайни на відновлення баз «Скалка» й «Колочава» – весна-осінь 2024 року. Наталія Толочко