Кому треба, той знає... Додаткові штрихи до портрету Галини Різак та її заслуги в розвитку науки та освіти Закарпаття

 

Роль керівників того чи іншого рівня (вузів, регіональної та центральної влади) завжди велика в розвитку освіти та науки.

Проте досить часто "за кадром" залишаються люди, які видають ідеї, організовують роботу для їх реалізації, свої особисті інтереси не випячують, часто навіть замовчують про свою участь у здійсненні дійсно великих справ.

Нерідко це стається і тому, що і самі керівники не дуже хочуть, щоб про таких людей дізналися більше, приписуючи собі ці заслуги.

Просто розраховують, що з плином часом в історії залишаться тільки вони, величні, так сказати.

Ці справжні фахівці переживають часто не кращі часи, бо ще гірше коли обмежені керівники їх ще і принижують чи знищують, щоб не псували вмідж першовідкривачів на рівні вузу чи влади.

Якби Галину Різак десятками років так не принижували і не піддавади справжнім психологічним тортурам, ми б, напевно, просто промовчали і лише на кухні згадували справжніх подвижників закарапатської науки і освіти. Галина Вікторівна дуже скромна людина, тому скажемо про неї ми.

Просто штрихами. Галина Вікторівна Різак була серед тих ентузіастів і тої непублічної групи, яка посприяла тому, щоб Ужгородський державний унверситет одним із перших отримав статус Національного ( неважливо, хто був тоді керівниками вузу чи області, бо їх заслуги завжди оцінюють публічно).

А ще Галина Вікторівна Різак безпосередньо сприяла відкриттю юридичного факультету УжНУ, інженерно-технічного, географічного...

Саме за її безпосередньої підтримки юридичний факультет пройшов першу акредитацію.. Далеко не останню роль Галина Вікторівна зіграла у відкритті факультету міжнародних відносин УжНУ, відкриттю дуже багатьох спеціальностей у вузі.

До речі і досить популярних, як кібербезпека, фармація тощо. Доцентка Галина Різак була в числі ядра тих, хто відкрив сам Інститут інформатики, економіки і права, а пізніше Закарпатський державний університет, спеціальності якого ( як і сама будівля) є дуже популярними у студентів УжНУ.

У перетворенні Хмельницької філії у Мукачівський інститут теж допомогла ця сьогодні принижена викладачка УжНУ, допомоги в одержанні статусу Інституту Закарпатському коледжу мистецтв. Не думаємо, що Художній інститут (нині Академія мистецтв» без підтримки Галини Різак у прискореноиу темпі отримав би статус Інституту, якби не підтримка Галиною Різак через впливових зайомих цієї ідеї групи прелставників закарпатської еліти на чолі Іваном Небесником. Допомогала Галина Віктоірвна і акредитації Берегівського інституту в дуже непрості його часи....

Можна ще назвати сотні і сотні справ де ця відома науковиця сприяла розвитку освіти і науки у закарпатті, лобіювала інтереси талановитих людей.

Той хто знає, той знає...

Хто захоче подискутувати з нами, заперечити вище назване, готові непублічно ( можливо, колись і публічно) всім навести аргументовані докази.

І така вона не одна, давайте цінити тих, хто поряд, хто просто виконує добросовісно свою роботу.

Нагадаємо, Перший Президент України Леонід Кравчук в інтерв'ю газеті «Киевские ведомости» (2009 рік) дав таку оцінку цьому процесу: «Я переконаний, що Різак став жертвою політичного процесу… Знаєте, сила влади адже полягає якраз в здатності визнати помилки або, скажімо, допущені неточності, і відкрито про це сказати суспільству. Це може зробити тільки сильна влада і сильний політик. Слабка влада і слабкий політик ніколи цього не зроблять, тому що вони вважають, що це приниження їх посадових амбіцій. Хоча, все якраз навпаки. Якщо в першу чергу дивитися на ситуацію, відштовхуючись від того, що Україна — це демократична, правова держава, то будь-яке питання буде розв'язане так, щоб була захищений людина, яка, як написано в нашій Конституції, є найвищою цінністю… Але я хочу ще раз наголосити: Іван Різак незаслужено став предметом втручання в його життя правоохоронних органів, а це дуже серйозно відбивається на ньому, його рідних і близьких. Я буду робити все, що можу, з тим, щоб ця людина зайняв гідне місце в українських реаліях: і як політик, і як людина.»

Наш.кор.

В обласній бібліотеці культурна спільнота Ужгорода з перших уст дізнавалася про творчі доробки Петра Часта та його дружини Любові Есеїстичну книжку «Чому бути» та дитячу збірку «Весняний дощ» привезла до Ужгорода родина Частів – вихідців із Закарпаття, які понад 30 років проживають у США.

Найстарший Часто – публіцист і прозаїк Петро – приїхав із Нью-Йорка разом із дочкою Ерікою Слуцькою, її чоловіком Степаном Слуцьким та двома їхніми дітьми – Юлією та Іваном-Юліаном.

Усі вони так чи так причетні до підготовки нових книг.

Презентація відбулася 21 серпня в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка – в тематичному залі «Вікно в Америку». Модерував зустріч журналіст і письменник Олександр Гаврош. Родина Частів приїжджає до України щороку, але вперше презентує видання у такому широкому складі.

Автор «Чому бути» – Петро Часто – попри поважний вік (84 роки) досі працює журналістом (раніше був редактором) найдавнішої українськомовної газети світу «Свобода». Він народився на території Польщі, навчався у Львові, розпочинав медійну кар’єру у воловецькій районній газеті, згодом працював у Мукачеві й Ужгороді як журналіст «Закарпатської правди», а також у муздрамтеатрі – завлітом. Упродовж років був редактором видавництва «Карпати». Відтоді пише книги.

Є автором оповідань, новел, есеїв. Разом із дружиною виховав трьох дітей. Переїзд Часто до США в 90-х роках був зумовлений хворобою дочки. Родина планувала повернутися до Ужгорода й досі не продала тут квартиру. Книжка Петра Часта вийшла друком в ужгородському видавництві «Тімпані».

Автор досить скромно розповідає про нове видання: «Можу сказати, що я одну книжку в житті написав. Кожна наступна уточнювала, доповнювала попередню. У назві закладено відому сентенцію «Чому бути, того не минути». На мою думку, все триває саме так, як має бути». Дехто з присутніх на презентації вже встиг ознайомитися з виданням і ділився відгуками.

Так, голова крайового товариства «Просвіта», відомий учений-етнолог, історик, музеєзнавець, громадський, культурний і політичний діяч Павло Федака зазначив, що Петро Часто представляє в новій книзі дуже багато цікавих наукових фактів, роздумовує над проблемою – бути чи не бути Україні й людській цивілізації загалом. Що чекає світ при тій загарбницькій політиці, яку бачимо нині? Петро шукає пояснення ворожих дій Росії. На його думку, проблема української лівизни – це проблеми її історії. Він простежує наслідки важливих історичних подій. Як публіцист, подає різні думки.

За словами Павла Федаки, у новій книзі П. Часта продовжується тема, висвітлена в одній із перших – «Звідки ж ти, Росіє, і куди».

На думку журналіста, багаторічного редактора «Закарпатської правди» Віктора Дрогальчука, в новій есеїстичній збірці Петро Часто не зраджує собі: «Він молодіє, пише красиво, іноді страшно, але чесно. Я вчився на його книгах. «Чому бути» прочитав поки що коротко – за дві години. Деякі розділи зацікавили – дуже актуальні й суголосні. Таку книгу треба читати на самоті, мати час на роздуми. Автор подає цілу палітру думок багатьох філософів, які підсилюють основну ідею. Розмірковує над причинами жорстокості сусідньої країни. Зауважує, що впродовж століть ми не розуміли масштаб проблеми і глибину. І приходить до висновків, що без серця не буде цивілізації».

Ще один друг П. Часта – фольклорист, краєзнавець, літературознавець Іван Сенько –пригадав на презентації історію їхнього знайомства, що відбулося понад пів століття тому. Позитивно відгукнувся про есеїстичну збірку «Чому бути» та подарував Петрові книгу про свою родину. Підписав видання так: «Петрові Часто, з котрим зустрічаємось не часто, та не забуваємо про пошуки істини в щирих розмовах. На згадку про зустріч на Міжгірщині в давні тоталітарні, та не без добра часи…».

На думку Івана Сенька Петро Часто робить багато для того, щоб ми зробили правильний вибір, і його нова книга – чергове тому підтвердження.

Поет і видавець Іван Ребрик зауважив, що значний період творчості Петра Часта переплетений із біографією Дмитра Кременя, якому мало б виповнитися 70 років саме в день презентації книги. Варте уваги їхнє листування, бо це справжній філософський діалог між двома митцями. З листування видно, що Кремінь боготворив товариша, його авторитет був неймовірним.

Видавець провів паралелі і з собою, бо на його становлення також справив значний вплив Петро Часто: «Він привів мене у видавництво, вишколював, навчав і, без перебільшення, оберігав дуже часто. Я мусив мати когось, із ким міг ділитися своїми думками. Зізнаюся, що мене навіть тішило те, як Петро переживав за мене, як застерігав від небезпек».

Друга презентована книга в Ужгороді – дитяча збірка Любові Дмитришин-Часто – є продуктом родинної співпраці. Вірші проілюструвала дочка Петра й Любові – художниця Еріка Слуцька. Комп’ютерним оформленням і дизайном займався зять, журналіст Степан Слуцький. Книга надрукована в заснованому Любою видавництві «Українська книжка» поки що в обмеженій кількості. Еріка розповіла, що над ілюстраціями до віршів працювала три роки. Зізналася, що дуже щаслива вирости в такій родині, у відповідній атмосфері, яку створили батьки, за що безмежно вдячна. Її чоловік – Степан Слуцький – штатний працівник двох найвідоміших українських газет США – «Свобода» та «The Ukrainian Weekly».

Під час презентації розповів про особливості видань для українців Америки. За його словами, «The Ukrainian Weekly» сьогодні популярніша, ніж «Свобода», бо українці в 2–3 поколіннях все ж асимілюються, віддають перевагу англомовній газеті. Редакція надсилає її на скриньки політиків із групи підтримки України. Дочка Еріки й Степана – Юлія – працює фотожурналісткою. Протягом 7 років займається сімейним фото-, відеопроєктом – прагне створити образ сім’ї, що переїхала до США й нині бере активну участь у житті діаспори.

На початку війни дівчина написала статтю та зробила фото представників української діаспори, котрі опублікували на цілій шпальті у «The Washington Post». З початку повномасштабного вторгнення Юлія приїжджає до України, фотографує війну. Їздила також до Шотландії, готувала публікації про переселенців. Іван-Юліан – перший народжений Слуцький в Америці. Він керує в Нью-Йорку релігійно-культурним центром та допомагає біженцям у США.

Збірку «Весняний дощ» журналістки і письменниці Любові Дмитришин-Часто вже високо оцінили закарпатські літератори. Зокрема педагогиня, письменниця Олена Пекар зауважила, що ілюстрації до видання приємно вражають: «Книга виглядає свіжо, колоритно, її приємно взяти до рук. У нас справді бракує таких якісних видань. У мене теж виходить збірка дитячих поезій, але довго працює ілюстратор. Хотіла б цю книгу показати в школі».

Присутня на презентації акторка, екскерівниця драмтеатру Любов Оленчук розповіла, що познайомилася з Петром Частом багато років тому в муздрамтеатрі. Згодом доля звела їх знову – у США. «Знаючи Частів багато років, можу впевнено сказати, що вони є прикладом для всіх нас. Дай Боже, щоб таких українців було багато! Українство – яким воно має бути – вони показують там, в Америці», – переконана Любов.

Представники родини Частів своїм патріотизмом не хизуються. Але за їхніми ділами й словами зрозуміло, що країна, в якій народилися, та Ужгород, де професійно зростали, посідають особливе місце в серцях. Протягом трьох десятиліть вони інформаційно й мистецьки допомагають Україні зі США та роблять усе можливе для кращого сьогодення нашої держави. 

Наталія Толочко

Європейський інвестиційний банк та Міністерство освіти і науки уклали угоду для впровадження проєкту «Програма підтримки професійно-технічної освіти в Україні».

За інформацією Міністерства освіти і науки, угода передбачає надання гранту ЄС у розмірі 8,5 млн євро.

Кошти будуть спрямовані на надання допомоги для ефективної підготовки проєкту, його провадження і реалізації процедур закупівель, а також на комунікаційні цілі. Грант доповнює кредитну угоду Європейського інвестиційного банку у розмірі 58 млн євро, що була підписана в 2021 році для фінансування будівництва, реконструкції та модернізації наявних закладів професійної освіти, а також для подальшого підвищення інтересу до професійної освіти серед молоді.

Під час цьогорічної вступної кампанії понад 30 тисяч вступників мали змогу пройти вступні випробування в закордонних екзаменаційних центрах. Про це повідомили в Українському центрі оцінювання якості освіти за підсумками проведення вступних тестувань до бакалаврату і магістратури.

В УЦОЯО зазначають, що другий рік поспіль вступні випробування проводяться не тільки в Україні, а й за кордоном, завдяки чому українці отримують шанс вступити до вітчизняного закладу вищої освіти.

Зокрема, для проведення НМТ було створено 496 екзаменаційних центрів в 32 країнах і 53 містах Європи та Північної Америки, а для проведення вступних випробуваня до магістратури працювали пункти тестування у 12 містах 9 країн Європи.

Реалізація такої ініціативи стала можливим завдяки долученню до процесу Міністерства освіти і науки, Міністерства закордонних справ, посольств та консульств, Українського центру оцінювання якості освіти, Донецького та Херсонського регіональних центрів оцінювання, міністерств освіти зарубіжних країн, центрів PISA, громадських організацій, волонтерів та керівників закордонних закладів освіти.

Бадида Марія Петрівна

Начальник державної податкової інспекції в м. Ужгороді, депутат Ужгородської міської ради, кандидат економічних наук, професор Закарпатського державного університету.

Народилася 28 листопада 1959 р. в с. Люта Великоберезнянського району на Закарпатті.

У 1977 році закінчила Львівський фінансовий технікум, у 1983 році — Ужгородський державний університет, а в 2003 році — аспірантуру Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України.

Після закінчення технікуму Марія Петрівна Бадида працювала в Ужгородському райфінвідділі (1977–1990 рр.).

У 1990 році призначена на посаду начальника державної податкової інспекції по Ужгородському району, з 2003 року по теперішній час очолює державну податкову інспекцію в м. Ужгороді.

У 2002 році їй було присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової служби першого рангу.

Марія Петрівна плідно поєднує роботу податківця з науковою діяльністю.

У 2003 році вона захистила кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук.

Результати її наукових досліджень було впроваджено в Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та в Державній податковій адміністрації України. Це, зокрема, пропозиції з удосконалення організації й методики податкового контролю, які будуть враховані під час доопрацювання проекту Податкового кодексу України.

З 1992 до 1997 року М. П. Бадида працювала старшим викладачем на кафедрі фінансів і кредиту Ужгородського державного університету, а потім — на кафедрі обліку, аудиту й фінансів Закарпатського державного університету.

Талановитий педагог, вдумливий економіст, енергійна, дійова особистість, доцент М. П. Бадида спрямовує свої знання, вміння й наснагу на підготовку молодих спеціалістів, пробуджуючи в них інтерес до активної участі в розбудові економіки України.

АНДРУСЬ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

ГОЛОВА ФОНДУ ІНВЕСТУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ТА ПРОМИСЛОВОСТІ ПРИ ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ ДЕРЖАВНІЙ АДМІНІСТРАЦІЇ, ГОЛОВА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ (2002–2006), КАНДИДАТ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК, АКАДЕМІК УКРАЇНСЬКОЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ АКАДЕМІЇ

За вагомий особистий внесок у підвищення ефективності сільського господарства, високий професіоналізм присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України» (2003).

За особисту мужність, високий професіоналізм, виявлені під час ліквідації наслідків катастрофічної повені 2001 року в Закарпатській області нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2002).

Народився 1 грудня 1954 р. у с. Кибляри Ужгородського району на Закарпатті. Закінчив Львівський ветеринарний інститут. Трудовий шлях почав головним зоотехніком радгосп-заводу «Червона зірка» Ужгородського району.

У 1982–1995 рр. працював в органах державної виконавчої влади району.

З 1995 по 2001 рр. — голова Ужгородської районної ради, а згодом — районної державної адміністрації.

Під керівництвом Миколи Івановича та за його сприяння у районі створено нові підприємства.

Вперше в Україні споруджені сучасні комплекси АЗС, створена мережа універсальної прикордонної інфраструктури, куди ввійшли підприємства «Дьюті Фрі Трейдінг», ЗАТ «Автопорт-Чоп», автотермінал «Закарпаття», СП «Інтерпак», ТОВ «Вітал-Плюс», ЗАТ «Закарпатінтерпорт», міні-молокозавод «Настуня» та інші.

У відкритті окремих підприємств брали участь Президент та Прем’єр-міністр України.

Реконструйовано міст через річку Тиса.

Ужгородський район першим в області здійснив оптимальну реструктуризацію і реорганізацію підприємств АПК. Завдяки акумулюванню коштів газифіковано більшість населених пунктів.

У липні 2001 р. М. І. Андрусь призначений першим заступником голови Закарпатської облдерж­адміністрації. Микола Іванович є ініціатором розробки довгострокової перспективи розвитку області — Концепції сталого розвитку Закарпаття.

Залучив у малий і середній бізнес та економіку області інвесторів. Ініціативний та енергійний Микола Андрусь у квітні 2002 р. обраний головою Закарпатської обласної ради. Доклав чимало зусиль для реалізації Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», активізації діяльності територіальних громад, підвищення їх впливу на вирішення соціально-економічних питань, наповнення бюджету.

Указом Президента України М. І. Андруся затверджено членом делегації України в Конгресі місцевих і регіональних влад Європи — представником України в Палаті регіонів Конгресу на 2004–2005 рр.

Вагомим є внесок Миколи Андруся у виконання програм з ліквідації наслідків паводків 1998 і 2001 рр., ефективного використання природо-ресурсних багатств Закарпаття, відновлення виробництва, нарощування потужностей головних підприємств області.

Микола Іванович займається також активною науково-педагогічною діяльністю, доцент кафедри економіки Ужгородського національного університету.

З 2007 р. очолює Фонд інвестування об’єктів соціальної сфери та промисловості при Закарпатській облдержадміністрації.

За досягнення високих показників у впровадженні цільової програми «Власний дім» колектив Фонду у 2009 р. нагороджений почесною грамотою Міністерства аграрної політики України, а у впровадженні регіональних програм — у 2016 р. впевнено займає 1 місце серед всіх фондів України.

Так, станом на 1 листопада 2016 р. надано пільгових кредитів сільським жителям на загальну суму 16,5 млн гривень.

До впровадження програми залучені всі райони та понад 50 місцевих рад області.

З початку дії програми «Власний дім» фондом надано 6100 пільгових кредитів для закарпатських сімей на загальну суму 90 млн грн.

За високі трудові здобутки нагороджений Подякою Прем’єр-міністра України, відзнакою «Знак пошани» Міністерства аграрної політики України.

Почесний громадянин Ужгородського району.

Автор фото -Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ

 

Учора, 21 серпня 2023 року, міністр освіти і науки України Оксен Лісовий спільно з представниками Міністерства та Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ відвідали заклади освіти міста Ірпінь. Зокрема, завітали в Ірпінський ліцей №3, який після масштабних відновлювальних робіт за підтримки ЮНІСЕФ та ЄС знову розпочне свою роботу.

Серед закладів загальної середньої освіти Ірпеня цей ліцей постраждав найбільше. Навесні 2022 року понад 70% закладу зруйнував ракетний удар. До повномасштабного вторгнення в ліцеї навчалося 1860 учнів.

Зараз відновлена будівля закладу призначена для більшої кількості учнів, чимало з яких — переміщені діти з регіонів, які найбільше постраждали від війни. Щоб відновити очне навчання, у ліцеї завершують ремонт великого укриття за фінансової підтримки ЮНІСЕФ, ЄС та уряду Кореї.

До відновлення приєдналася і міська влада Ірпеня, яка залучила додаткове фінансування для облаштування території довкола ліцею, зокрема спортивного майданчика.

У ліцеї також модернізували системи освітлення та вентиляції, реконструкцію будівлі проводять відповідно до принципів інклюзивності.

Планується, що у 2023-2024 навчальному році у відновленому ліцеї навчатимуться 1700 учнів, серед них — 300 дітей з-поміж ВПО. Відвідали також дитячий садок «Лісова пісня», який був серйозно пошкоджений під час ракетного обстрілу в лютому 2022 року. Заклад відновив роботу на початку літа 2023 року після ремонту та облаштування укриття за підтримки ЮНІСЕФ.

«Лісова пісня» — найбільший садочок у Ірпінський громаді, тут працює 15 груп для дітей, зокрема з особливими освітніми потребами. Зараз у закладі 504 дитини, а він призначений для найбільше 320 осіб. Число вихованців зросло через переміщених дітей із Донецької, Луганської та Херсонської областей. Аби всі діти мали доступ до дошкільної освіти, частина з них відвідують дитсадок двічі на тиждень чи навчаються за змішаною моделлю на неповний день.

 Дитячий садок також отримав від ЮНІСЕФ комплекти з раннього розвитку та для індивідуального навчання, ігрове обладнання для оновленого укриття, гігієнічні набори, аптечки першої допомоги, а також навчальні комплекти, зокрема матеріали для соціально-емоційного навчання.

 

Понад 1300 дітей із батьками з 218 великих прийомних родин відпочили в Карпатах завдяки Olena Zelenska Foundation Перша леді України

Олена Зеленська відвідала «Артек-Буковель» – дитячий центр оздоровлення та відпочинку, відкритий на території найбільшого в країні туристичного комплексу «Буковель». Програма табору орієнтована на всі вікові групи, що дає змогу розвиватися та вдосконалювати набуті вміння й навички.

Цьогоріч Оlena Zelenska Foundation у співпраці із закордонними меценатами організувала тут літній відпочинок для дітей і батьків із великих прийомних родин (так званих дитячих будинків сімейного типу, ДБСТ).

«Навіть у мирний час виїхати на відпочинок разом – усім разом, усією родиною – було для таких великих сімей недосяжною мрією. Ми в Olena Zelenska Foundation від початку опікуємося великими прийомними родинами та дуже хотіли подарувати їм повноцінне літо й можливість відпочити разом, сім’єю, хоч би якою великою вона була.

Завдяки іноземним партнерам, яких залучаємо до наших проектів, нам вдалося подарувати цього літа відпочинок у Карпатах 1357 дітям і батькам із 218 великих прийомних родин», – розповіла дружина Президента. Під час шести змін табору в ньому побували сім’ї з Херсонщини, Миколаївщини, Черкащини, Дніпропетровщини, Запоріжжя, Донеччини, Чернігівщини, Сумщини, а також зі Львівщини, Хмельниччини, Тернопільщини, куди великі прийомні родини з інших регіонів були змушені переїхати через російське вторгнення та втрату житла. 

Олена Зеленська зустрілася з прийомними сім’ями, які відпочивають у таборі «Артек-Буковель», зокрема:

- з родиною В’ячеслава та Оксани Паскевичів, яка переїхала на Львівщину з Дніпропетровської області через втрату житла внаслідок російської агресії. В родині восьмеро прийомних дітей;

- з родиною Маргарити та Ігоря Антипчуків, які виховують десятьох дітей. ВПО зі Слов'янська Донецької області, нині проживають на Житомирщині;

- з родиною Тетяни Юричко та Сергія Гашенка з Пологівського району Запорізької області. Зараз проживають у м. Стрий, у родині семеро прийомних дітей;

- з родиною Катерини та Олексія Тарусіних, де виховується десятеро дітей. До повномасштабної війни сім’я проживала в селі Олександрівка Краматорського району Донецької області. Зараз – на Житомирщині.

 

«Дуже рада бачити їх тут, у таборі «Артек-Буковель». Дітей і батьків з усієї країни – радісних, усміхнених, безтурботних. Можливо, вперше за довгий час. Так впливають Карпати й особлива атмосфера табору Але і ще дещо. Це відчуття потрібності й важливості – для своєї країни, співгромадян, усіх, хто поряд. Хочеться, щоб усі батьки й діти, усі родини в Україні відчували саме це», – сказала Олена Зеленська.