У межах візиту до Німеччини перша леді України Олена Зеленська разом із першою леді ФРН Ельке Бюденбендер відвідали клініку «Шаріте» та провели зустріч із федеральним міністром охорони здоров’я Карлом Лаутербахом і головою правління університетської клініки «Шаріте» Хейо Кремером.

«Високо ціную лідерську роль університетської клініки «Шаріте» та ваше особисте лідерство, професоре Кремер, у розбудові співпраці між нашими країнами у сфері охорони здоров’я. Користуючись присутністю пані Ельке Бюденбендер і пана міністра Карла Лаутербаха, хочу подякувати їм, лікарні та всім залученим урядовцям і партнерам за лідерство в наданні медичної допомоги евакуйованим українським громадянам із важкими опіковими та мінно-вибуховими травмами внаслідок російської військової агресії», – сказала дружина Президента України.

Вона наголосила, що Німеччина – основний партнер України у здійсненні медичної евакуації пацієнтів і прийняла понад 30% усіх вивезених з нашої країни хворих (дорослих і дітей) у межах спільної з Єврокомісією програми «Медевак» – найбільше серед усіх держав, які долучилися до програми.

Станом на 31 січня до Німеччини евакуйовано 1044 постраждалих, зокрема 735 військовослужбовців.

До ФРН вивезено понад 125 дітей з онкологічними захворюваннями. З 11 квітня 2022 року Німеччина щотижня надає пропозиції про готовність прийняти нових пацієнтів. Крім того, німецький уряд забезпечив механізм повернення евакуйованих хворих після лікування.

Корисним є досвід українсько-німецького медичного партнерства на прикладі мережі SOLOMIYA, започаткованої на базі Університетської клініки «Шаріте». Це проєкт із надання психосоціальної підтримки людям в Україні, який об'єднує 34 клініки в Німеччині та в нашій країні.

Метою проєкту є зміцнення психічного здоров'я, надання невідкладної допомоги та допомоги у сфері травматології, а також забезпечення необхідними медикаментами. Ініціативу фінансує Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).

Разом із першою леді Німеччини Олена Зеленська відвідала структурний підрозділ «Шаріте» – Клініку педіатрії, онкології та гематології. Перша українська дитина та її батьки прибули сюди 2 березня 2022 року.

Нині клініка допомогла розподілити вже 350 дітей з онкодіагнозами у 52 дитячі онкологічні центри по всій Німеччині за програмою Safer Ukraine St. Jude.

У самій «Шаріте» зараз лікуються 23 маленькі пацієнти з України.

Ці діти або потребували особливо складного лікування, або були в такому стані, що подальшого транспортування потрібно було уникнути будь-що. У «Шаріте» їм проводять трансплантацію, комбіновану хіміоімунотерапію, CAR-T-клітинну терапію. Як заявив на зустрічі Хейо Кремер, незабаром 35 студентів з України навчатимуться в університетській клініці «Шаріте».

Перші леді поспілкувалися з маленькими українськими пацієнтами клініки. «Разом із ними сподіваємося: вони повернуться здоровими та зміцнілими вже в мирну й безпечну Україну», – сказала Олена Зеленська.

Крім того, під час візиту до Німеччини перша леді України провела зустріч із Президенткою Бундестагу Бербель Бас. «Передусім хочу подякувати вам особисто, німецькому Бундестагу та всьому німецькому народу за вагому й тверду підтримку України від самого початку повномасштабного вторгнення Росії.

Вдячні за ваш візит солідарності в Україну 8 травня 2022 року та вашу особисту послідовну підтримку парламентського виміру діяльності Кримської платформи. Те, що Україна дедалі більше звучить у світі, – велика й справедлива інформаційна перемога», – сказала перша леді.

Олена Зеленська також узяла участь у заході в резиденції Федерального президента Німеччини Bellevue Palace (Берлін) з нагоди Українсько-німецької конференції з питань ментального здоров’я, психосоціальної підтримки та реабілітації, де зустрілася з Президентом країни Франком-Вальтером Штайнмаєром. «Цього року Німеччина прийматиме важливу конференцію з питань відновлення України, яка відбудеться в червні в Берліні.

Сподіваємося на її успішне проведення та вагомий внесок міжнародної спільноти у відбудову України, а отже, інвестицію в наше спільне безпечне майбутнє», – зазначила Олена Зеленська під час зустрічі.

Завдяки оптимізму, що наповнює тексти авторки, ці казки мають терапевтичний ефект для юного читача, свідомість якого зазнала і зазнає впливу воєнної дійсності «Детективна агенція «САМ» в Ужгороді» Ольги Куждіної – це сповнена оптимізму книга про дітей – вимушених переселенців, які провадять розслідування в Ужгороді.

Її авторка представила у книгарні «Кобзар» у рамках акції «Дитячий письменник за прилавком».

Письменниця розповіла Медіацентру про свою книгу, пошук історій для казок і те, як вдається створювати тексти, про які кажуть: «Це було насправді! Це не може бути вигадкою». Книга розповідає про третьокласників Соню, Андрія та Марійку, що з батьками переїхали до Ужгорода з Кривого Рогу в пошуках безпеки через повномасштабний напад російських загарбників.

Тут діти проводять власні розслідування й розкривають детективні справи у відомих локаціях міста над Ужем.

«Війну дітям треба проговорювати, усвідомлювати, аналізувати, що з ними відбувається, а книга лікує. Хоча б дитина розуміє, що вона не одна така. Я вважаю, що діти мають право бути щасливими завжди, і під час війни теж», – переконує Ольга Куждіна.

Книгу про детективні історії на вулицях Ужгорода представила дитяча письменниця Ольга Куждіна у книгарні «Кобзар»Збірка вийшла лише влітку 2023-го тиражем 600 примірників і одразу розлетілася Україною й далеко за її межі – навіть через океан. Тож другий тираж не забарився. До слова, обкладинки першої й другої книги – це теж трохи детектив, адже вони різняться: у першому тиражі помилково намалювали мукачівську ратушу.

У другому виправилися й зобразили костел Святого Юрія в Ужгороді. Все тому, що й сама авторка Ольга Куждіна, й ілюстраторка Ганна Гаюнова – немісцеві.

Пані Ольга з сім’єю приїхала в Ужгород на початку повномасштабної. Місто й події навколо навіяли жінці сюжети нових пригод школярів, про яких вона вже писала казки раніше.

Усе, що описано в творах письменниці, – це її особистий досвід, почуте, побачене – переосмислене й дофантазоване. Хоч в Ужгороді авторка мала де мешкати: її донька навчається в УжНУ й орендує квартиру – жінка вирішила пожити у спортзалі разом із іншими вимушеними переселенцями, аби сповна зануритися в реалії життя дітей та їхніх батьків. Цей досвід читачі знайдуть на сторінках книги.

Це не єдиний раз, коли Ольга Куждіна занурювалася в роботу з головою. Приміром, для своїх попередніх казок вона досліджувала, як змусити вдома спрацювати пожежну сигналізацію та яке на запах протухле яйце.

Це – її ключ до максимальної реалістичності текстів. Зі слів авторки, на книгу дала відгук психологиня Світлана Ройз – вона відзначила оптимізм, яким проникнуті тексти.

На переконання психологині, ці казки мають терапевтичний ефект. «Ми звикли, що в літературі, культурі українці завжди жертви. А треба розповідати, що ми сильні.

Так, у нас дуже сильний ворог, але ми стоїмо попри все.

От із цієї позиції треба дітям розповідати: ми сильні і ми зможемо», – впевнена Ольга Куждіна. Книгу про детективні історії на вулицях Ужгорода представила дитяча письменниця Ольга Куждіна у книгарні «Кобзар»Пані Ольга – мама чотирьох дітей.

Перші казки створила саме на їхнє прохання. Син зауважив, що книга про Вінні Пуха – улюблену іграшку сина автора відомої казки – є, а про його улюблену іграшку ведмедика Борьку нема. Так і з’явилася перша казка.

Книга «Детективна агенція «САМ» в Ужгороді» є в бібліотеках міста, а також доступна в онлайн- та офлайн-магазинах.

Ксенія Шокіна

Один з фундаторів НДІ фізики і хімії твердого тіла УжНУ професор Юрій Попик святкує 90-ліття

Доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Васильович Попик народився 3 лютого 1934 р. в с. Довге Хустського району (колишній Іршавський район) Закарпатської області.

Довжанську середню школу закінчив зі срібною медаллю у 1951 році.

Саме в цій школі для майбутнього науковця були закладені основи математики та фізики, оскільки за цим напрямом працювали молоді, талановиті вчителі – Іраїда Миколаївна Труш (математик) та Еммануїл Борисович Качер (фізик).

Подальше сходження до наукових вершин Юрій Попик продовжив на фізико-математичному факультеті Ужгородського державного університету.

Диплом з відзнакою про вищу освіту одержав у 1956 р. Працював учителем фізики Тячівської СШ №1(1956–1957), директором Нересницької СШ Тячівського району (1957–1959), інспектором шкіл Тячівського району. З 26 січня 1960 р. Ю.В.Попик працював в Ужгородському державному університеті на посадах лаборанта, старшого лаборанта, а з 1 листопада 1960 р. – асистента кафедри загальної фізики. У вересні 1961 р. вступив до аспірантури.

З вересня 1963 по січень 1965 рр. проходив наукове стажування на кафедрі хімічної фізики фізичного факультету Московського державного університету ім. М.Ломоносова. Під керівництвом Д.В.Чепура (УжДУ) та старшого наукового співробітника МДУ Ю.А.Зариф’янца займався науковими дослідженнями.

25 червня 1969 р. у Львівському державному університеті ім. І.Франка захистив дисертацію “Дослідження природи центрів фоточутливості сенсибілізованих шарів сірчистого свинцю” і здобуває вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

2 вересня 1964 р. Ю.В.Попик був зарахований на посаду старшого викладача, а 14 квітня 1965 р. обраний доцентом кафедри фізики напівпровідників УжДУ. 1 жовтня 1971 р. Юрія Васильовича призначено заступником декана, а з 10 грудня 1971 до 14 грудня 1974 р. працював деканом фізичного факультету УжДУ.

27 листопада 1970 р. затверджений у вченому званні доцента. Після захисту кандидатської дисертації Ю.В.Попик займається комплексними експериментальними і теоретичними дослідженнями електронних процесів, що мають місце при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках.

У 1989 р. в Інституті напівпровідників АН України Ю.В.Попик захистив докторську дисертацію “Електронні процеси при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках”.

18 серпня 1989 р. йому присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. 26 травня цього ж року його обрано професором кафедри напівпровідників, 13 грудня 1990 р. – затверджено у цьому вченому званні. Ю.В.Попик опублікував понад 150 наукових праць, половина з них – в провідних зарубіжних фізичних журналах, має 6 авторських свідоцтв СРСР на винаходи, підготував 6 кандидатів наук.

Він є провідним спеціалістом в області електронних процесів на поверхні сегнетоелектриків-напівпровідників, відомим не тільки в Україні, але і за її межами. Керований ним впродовж 25 років науковий семінар з “Фізики кристалічних напівпровідників” користується великою популярністю і є доброю школою для молодих науковців. Двічі входив до складу авторського колективу наукової праці, яка приймала участь у конкурсі (1998 і 1999) на здобуття державної премії України в галузі науки і техніки. Понад 50 років Ю.В.Попик читав лекції для студентів-фізиків, був одним з фундаторів спеціалізації “Фізика напівпровідників” в УжНУ.

Ним розроблено навчальні програми і забезпечувалось в різний період читання спецкурсів “Квантова теорія твердого тіла”, “Фізика твердого тіла”, “Фізика напівпровідників”, “Фотоелектричні властивості напівпровідників”, “Напівпровідникові прилади”, “Фізика по­верхні напівпровідників”, тощо.

Видано у співавторстві 9 навчальних посібників.

Він завершив свою викладацьку працю випуском підручника з грифом Міністерства освіти і науки України – “Фізика напівпровідників. Підручник для студентів вищих навчальних закладів”. Відмінник вищої школи СРСР (1985).

При безпосередній участі проф. Попика Ю.В., як декана, відкрито Проблемну науково-дослідну лабораторію, яка переросла в НДІ “Фізики і хімії твердого тіла”.

На честь знаменної дати ми поспілкувалися з Юрієм Васильовичем Попиком про його тернистий шлях у науку, десятиліття роботи в Ужгородському національному університеті та особисті захоплення й родинний затишок.

Розкажіть, будь ласка, про свої шкільні роки. Чому ви обрали фах фізика?

– У 1948 році я закінчив семирічну школу у с. Довге. Продовжив навчання у середній школі в с. Білки Іршавського району. Жив у гуртожитку. Додому поверталися в суботу, а в неділю знову поверталися у школу. Єдиним зв’язком між селами Довге і Білки була вузькоколійка. Поїзд ходив рідко, з Довгого вирушав о 6-й ранку. Якщо проспав, до Білок добирався пішки з рюкзаком, запакованим їжею на тиждень.

В Іршавському районі на той час (кінець 40-х минулого століття) було всього 3 середні школи і у восьмі класи у всіх цих школах були свої плани набору учнів. У Білецькій СШ було заплановано два восьмі класи по 35 учнів. Бажаючих навчатися було близько 120 чоловік.

Тому довелося відкрити ще один клас, до якого взяли усіх бажаючих з сіл, розташованих вище Білок. У цьому додатковому класі проводили серію контрольних робіт, щоб його ліквідувати.

Але бажання вчитися було настільки велике, що влада була змушена змінити план набору! І тільки на початку листопада ми стали повноцінними учнями цієї школи. Електрики не було, вечорами вчилися при гасових лампах, часто і при свічках. У 1949 році у Довгому відкрили середню школу. У 1950 уже був план набору у дев’ятий клас, а з ініціативи директора школи Ганни Онуфріївни Худинець – депутата Верховної Ради УРСР – згодом було відкрито і десятий клас. Збір заяв до десятого класу організував я. Навчання у середній школі було платним – 150 карбованців на рік. Середню школу я закінчив у Довгому зі срібною медаллю. Щодо вибору фаху.

У школі мені краще давалася математика, ніж фізика.

Але спрацював прагматизм: після закінчення математичного факультету можна було працювати тільки вчителем математики, а диплом фізфаку дозволяв працювати як вчителем фізики, так і інженером на виробництві.

Яким було студентське життя у 50-ті роки? Як студенти тримали баланс між навчанням та розвагами?

– Навчання на фізичному факультеті було дуже непростим, а відпочинок – насиченим і різноманітним.

У 1951 році я вступив на спеціальність «фізика» на фізико-хіміко-математичному факультеті УжДУ. Це був другий набір на цю спеціальність. План набору – 25 студентів. Навчання платне – 150 карбованців за семестр.

Серед викладачів-фізиків не було жодного з науковим ступенем. Підручників теж було обмаль. Протягом усіх п’яти років навчання студентам не давали ні навчальних програм, ні навіть переліку питань у екзаменаційних білетах.

Оскільки за гуртожитки слугували погано пристосовані приміщення (зокрема і велика фізична аудиторія), де проживало одночасно 12-15 студентів, то підготовка до занять і екзаменів проходила переважно у читальних залах бібліотек. Стимулом для навчання була і стипендія – її видавали тільки студентам, які склали сесію на «добре» і «відмінно».

Щодо розваг. В університеті проводилися щорічні спартакіади та огляди художньої самодіяльності. Кожен факультет готував чоловічі і жіночі команди з різних видів спорту та колективи художньої самодіяльності різних жанрів.

Це сприяло широкому залученню студентів до спорту і культури.

Щосуботи протягом семестру на всіх факультетах проводилися вечори відпочинку з концертом і танцями. Університет я закінчив з червоним дипломом.

Коли Ви твердо вирішили реалізовуватись саме як науковець?

– У 1954 році після закінчення аспірантури (без захисту дисертації) була направлена на роботу в УжДУ Нонна Анатоліївна Гоженко – спеціаліст в області фізики напівпровідників.

Вона і була керівником моєї дипломної роботи. На той час ґрунтовно займатися фізикою напівпровідників в університеті не було кому.

Після закінчення університету, я за розподілом рік пропрацював вчителем фізики у Тячівській СШ №1, два роки директором Нересницької СШ і півроку інспектором шкіл Тячівського райвідділу освіти.

Обирався делегатом ІІ Всеукраїнського з’їзду вчителів. Здавалося б, все добре. Але відчував, що здатний на більше. Влітку 1958 року вирушив до Москви, щоб вступити у Фізико-технічний інститут.

Але мене чекало розчарування. Мені відмовили, оскільки після закінчення вишу ще не відпрацював трьох років за направленням. Однак, не було би щастя, та нещастя допомогло. У січні 1960 мене запросили на посаду лаборанта кафедри загальної фізики. Мій шлях у науку був тернистим.

На час вступу до аспірантури (1961 рік) вся наукова база кафедри була зосереджена в одній кімнаті і складалася з однієї експериментальної установки для дослідження фотоелектричних властивостей напівпровідників.

Спеціалізації з фізики напівпровідників на факультеті не було. Рік аспірантури минув, а тему дисертації так і не визначили. У вересні 1962 року мене перевели у Московський державний університет ім. М.Ломоносова на кафедру хімічної фізики як аспірант-стажера.

Досить швидко увійшов у наукову проблематику і освоїв методику адсорбційних досліджень. Коли наукова робота вже була близька до завершення, у січні 1965 року мене відкликали з аспірантури, бо нікому було читати спецкурс з фізики твердого тіла.

Мені довелося в Ужгороді створювати нову експериментальну установку, щоб продовжити розпочаті у Москві дослідження. Це суттєво відтермінувало захист кандидатської дисертації.

З докторською дисертацією було значно простіше.

На кафедрі вже була добре освоєна технологія вирощування монокристалів SbSJ, які поєднували в собі напівпровідникові і сегнетоелектричні властивості. У моїй лабораторії була налагоджена методика досліджень поверхневих властивостей напівпровідників.

Так виникла ідея дослідження поверхневих властивостей напівпровідників-сегнетоелектриків, реалізація якої вилилася у докторську дисертацію.

Під моїм керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій: у трьох пошукувачів я був керівником і де-факто, і де-юре, а у трьох – тільки де-факто. Мною у співавторстві опубліковано близько 150 наукових праць, 9 навчальних посібників (два з яких за кордоном) і підручник «Фізика напівпровідників» для студентів вищих навчальних закладів.

З ким з колег було особливо приємно співпрацювати та товаришувати? –

Таких було троє викладачів кафедри: Бенца В.М., Семак Д.Г. і Туряниця І.М. Ми були справжніми друзями. Разом ходили на каву, відзначали всі важливі життєві події. Хоча кожен з нас вів свій напрямок наукових досліджень ми мали і спільні наукові роботи та методичні посібники. В один період часу (1967-1969) захистили кандидатські дисертації.

Крім нас у цей же час ще троє викладачів стали кандидатами наук. Це був справжній прорив у науці на кафедрі фізики напівпровідників.

Вам вдалось побачити не одне покоління студентів. На вашу думку, чи сильно змінювалось студентство впродовж десятиліть?

– По-перше, середня школа тоді давала дуже добру загальноосвітню підготовку. По-друге, студенти, які добре вчилися, отримували стипендію. По-третє, рівень викладання і вимогливість викладачів були надзвичайно високими (про «блат» взагалі не могло бути й мови). По-четверте, всі випускники забезпечувалися роботою за спеціальністю і мали першочергове право на отримання житла. Це було дуже хорошим стимулом до навчання.

Якими є ваші захоплення крім науки? Чим займаєтесь у вільний час?

– Захоплююся спортом. У складі збірної команди викладачів УжДУ двічі був чемпіоном України, бронзовим призером та чемпіоном СРСР серед команд викладачів і співробітників вузів.

Люблю співати. З 1963 по 2019 рік – учасник чоловічої хорової капели «Боян» УжНУ.

Дуже люблю рибалити і збирати гриби. Вам вдалось побудувати не тільки приголомшливу кар’єру науковця, а й міцну, щасливу родину. Розкажіть про свою сім’ю. - Нас у батьків було п’ятеро: четверо братів і сестра. Всі отримали вищу освіту. Троє нас з науковими ступенями: два – доктори наук і один – кандидат.

Брат Василь більше 15 років пропрацював головним інженером Кушницького лісокомбінату, сестра Марія була директором 8-річної школи.

Я одружився у 1959 році на Інні Миколаївні Кращенко. У нас народилося двоє дітей: донька Тетяна і син Сергій. Дружина більше 50-ти років пропрацювала старшим викладачам на економічному факультеті УжНУ.

Донька Тетяна закінчила фізичний факультет, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту електронної фізики НАН України.

Син Сергій здобув дві вищі освіти: фізика і економіста. У 32 роки був полковником Податкової служби України. Трагічно загинув у ДТП при виконанні службових обов’язків у 2004 році. Маємо трьох онуків і чотирьох правнуків.

 

З особливою теплотою відгукується про ювіляра його донька, кандидат фізико-математичних наук Тетяна Попик, яка пішла слідами батька :

- Мій тато для мене – прообраз ідеального чоловіка.

Розумний, самодостатній, чесний, справедливий, цілеспрямований, відповідальний, спортивний. А ще дуже добрий, турботливий, працелюбний, ґаздівливий. Усім, чого досягла в житті, я зобов’язана татові.

Мій майбутній фах був закладений ще у глибокому дитинстві, бо частенько доводилося залишатися в його дев’ятій лабораторії, доки він читав лекції студентам. Мені було страшенно цікаво роздивлятися прилади з різними кнопочками і лампочками, гратися з залізяччям. Вже згодом у школі я зрозуміла якою цікавою і водночас складною є фізика. Татові я щиро вдячна і за те, що ввів у світ спорту. Скільки себе пам’ятаю спорт у нашій сім’ї був завжди. Тато протягом десятиліть тричі на тиждень мав тренування з волейболу. А після тренувань готувався до лекцій, інколи глибоко за північ. Він не міг собі дозволити піти на заняття не підготовленим. І хоча після 80-ти з волейболом «зав’язав» і досі підтримує хорошу спортивну форму. Спорт загартував і мій характер. Навчив працювати через «не можу» і досягати поставленої мети. Тато – затятий трудоголік. Зміна форм праці для нього найкращий відпочинок. Так після лекцій він «відпочивав» на тренуванні, а після роботи в лабораторії – на репетиціях народної хорової капели «Боян», якій присвятив більше сорока років. Крім того вся чоловіча робота по дому теж була на ньому. Він і електрик, і сантехнік, і будівельник, і майстер з ремонту побутової техніки. Найкращим «відпочинком» для себе вважав роботу на землі. Тому наша дача завжди була в ідеальному порядку, а вирощеного врожаю вистачало на всю зиму.

Тато і зараз так «відпочиває». Дещо змінилися форми, але залишилася суть.

Один з найважливіших принципів його життя: «Якщо можеш допомогти – допоможи, не можеш – не заважай. І ніколи не чекай винагороди за свої добрі справи, бо в такому випадку добро перетворюється в борг і вже перестає бути добром». Тато для нас – джерело життєвої мудрості.

Він завжди сприймає людей такими, якими вони є. Ніколи не навішує «ярлики».

Він дуже толерантна і виважена людина, завжди готовий до компромісу.

Водночас чесний, справедливий, принциповий. І є речі, які не пробачить, і «червоні лінії», які не переступить.

Я щиро дякую татові за атмосферу любові, яка панує у нашій сім’ї. За відчуття, що мій дім – моя фортеця, за впевненість, що поки тато поруч, все буде добре, ми з усім впораємося. Свого єдиного сина я назвала на честь тата – Юрієм.

Йому незабаром 33. І настає його час брати на себе відповідальність за збереження і примноження родинних цінностей, щоб теж стати для своїх чарівних донечок найкращим татком на світі.

Йому є у кого вчитися і з кого брати приклад.

Колектив Ужгородського національного університету щиро вітає професора Юрія Попика з ювілеєм! Бажаємо Вам міцного здоров’я, особистого щастя, добробуту й процвітання, наснаги у реалізації нових творчих ідей, злагоди та взаєморозуміння в родині.

Ганна Фельцан, Інформаційно-видавничий центр

Письменник-початківець із Рахівщини, що завітав зі своєю «Кицькою на ім'я Мицька» до ужгородської крамниці онлайн, пообіцяв під Новий рік продовження історії про кішку-мандрівницю

Акція «Дитячий письменник за прилавком» триває. На третій день була запланована зустріч із письменником-початківцем із Рахівщини Іваном Поповичем.

На жаль, через сімейні обставини автор не зміг особисто завітати до «Кобзаря», проте під’єднався онлайн і поспілкувався зі своїми прихильниками через екран ноутбука.

«Коли я був малим, батько часто розповідав історії про Олексу Довбуша.

Мені так подобалося, що я хотів слухати про нього постійно. Тоді татові доводилося вигадувати про пригоди опришка з піратами, в Антарктиді, Австралії та ін. Так у мене розвинулося сприйняття багатоваріантності історії», – згадує письменник.

Іван навчався в Ужгородському коледжі культури та мистецтв (нині інститут) на режисера. Свою творчість розпочав із написання сценаріїв у жанрі побутового реалізму, адже на зйомки фантастичних фільмів коштів не вистачало.

Відтак закінчив літературні курси у літшколі, де й почув вислів, який змінив його ставлення до творчості: «Письменник не має створювати собі рамок».

Відтоді Іван Попович почав писати у жанрі фентезі. Серед його збірок: «Міфологема. Дід Піхто, або Гості, які постукали знизу» та «Русалка Карпатська».

Пан Іван вже не вперше бере участь у акції «Письменник за прилавком», проте цьогоріч дебютує як дитячий автор. Книга «Кицька на ім’я Мицька» – новинка, що побачила світ минулого року, розповідає про пригоди кошеняти в Ужгороді. «Навесні моя киця народила кошенят.

Це й надихнуло мене написати історію. Зазвичай, героями моїх книг є люди або міфічні істоти (вампіри, вурдалаки, русалки).

А тут вперше – тварини»,— каже автор. Під час зустрічі кішка пана Івана, яка стала прообразом Мицьки, зайшла до нього в кімнату, але побачити її шанувальникам не вдалося: вона виявилася надто прудкою і втекла.

Та автор запевняє: кішка в житті виглядає точно так, як її зображено на обкладинці.

Оскільки події відбуваються в Ужгороді, на сторінках книги жителі міста можуть впізнати знайомі локації: площу Федора Корятовича, 16-поверхівку на проспекті Свободи, площу Шандора Петефі, пішохідний міст та ін.

Іван Попович особисто зробив фотографії місць, де відбуваються пригоди кошеняти, а художниця Наталія Бутенко перетворила їх на ілюстрації.

Ця робота тривала пів року. Іван Попович дебютував з дитячою книгою за прилавком «Кобзаря»«У книги доволі динамічний сюжет. Я б хотів, щоб у майбутньому хтось із режисерів створив за її мотивами мультфільм на кшталт популярного «Том і Джері», – мріє пан Іван.

Автор каже, що продовження цієї історії вже готове.

Попередньо анонсує, що книга побачить світ перед Новим роком.

Впродовж розмови з читачами виникла цікава ідея: створити настільну гру-квест за мотивами книги, де на ігровому полі буде мапа з локаціями, які проходила Мицька. Іван Попович пообіцяв подумати над тим, щоб у другій частині пригод кицьки Мицьки з’явився такий додаток. Відтак юна читачка Софія Корсак зачитала присутнім уривок з історії.

Усі, хто хотів дізнатися, що сталося з Мицькою далі, — придбали примірники книги. Автор зауважив, що всі вторговані кошти за продаж «Кицьки на ім’я Мицька» підуть на допомогу ЗСУ.

Наразі Іван Попович готує матеріал для двох нових книг у жанрі бойового фентезі.

А поки запрошує всіх охочих на свою сторінку у Facebook, де часто викладає оповідання й уривки творів, які увійдуть до майбутніх збірок.

Анастасія Лабик

Практика студентів є невід’ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих начальних закладах і проводиться на сучасних підприємствах і в організаціях різних галузей господарства та державного управління.

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами та формами організації в галузі їх майбутньої професії, формування у них, на базі одержаних у коледжі знань, професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

На відділенні бухгалтерських та туристичних дисциплін для студентів ІІІ-го курсу спеціальності 071 Облік і оподаткування та 072 Фінанси, банківська справа та страхування було проведено інструктаж по направленню на виробничу переддипломну практику.

Завідувач навчально-виробничої практики Ігор Грубінка та провідний фахівець з охорони праці Михайло Костюк ознайомили студентів з порядком проходження практики, основними напрямами роботи під час практики, дотримання всіх інструкцій з охорони праці та пожежної безпеки, наголосили на правильності заповнення звітів-щоденників про проходження практики і бухгалтерських документів та ознайомила з графіком проведення консультацій.

Завідувачка відділення Наталія Павлишинець наголосила студентам про своєчасне написання звітів з практики, їх оформлення та здачу.

Надіємось, що всі студенти під час проходження практики на базі конкретного суб’єкта господарювання вдосконалять практичні уміння і навички, оволодіють професійним досвідом і готовністю майбутнього фахівця до самостійної трудової діяльності.

Наталія Павлишинець, завідувачка відділення

30 січня 2024 року адміністрацією коледжу було проведено робочу нараду під головуванням в.о. директора Вікторії Попович із заступниками директора, завідувачами відділень та викладачами, на якій розглядалися актуальні питання організації освітнього процесу у другому семестрі 2023-2024 навчального року.

Актуальні питання щодо організації освітнього процесу обговорили у своїх виступах завідувачі відділень.

Зокрема, завідувачка агрономічного відділення Ольга Гудзовата розповіла про підготовку до весняно-польових робіт у садах, виноградниках, дослідних ділянках коледжу; забезпечення реманентом та препаратами для обробки рослин.

Ольга Гудзовата та Наталія Доктор, голова циклової комісії агрономічних дисциплін, інформували про стан підготовки до акредитації спеціальності 101 Екологія. Завідувачі відділень звітували про підготовку до ІІ навчального семестру 2023-2024 н. р., особливості організації освітнього процесу, розклад навчальних занять. Особливу увагу приділили організації навчальних і виробничих практик студентів.

Наталія Сабов, викладачка загальноосвітніх дисциплін, доповіла про хід підготовки студентів до проведення національного мультипредметного тесту.

На завершення наради учасники зібрання обговорили питання про підготовку до робочої зустрічі з роботодавцями.

Ігор Грубінка, завідувач навчально-виробничої практики, ознайомив із деталями зустрічі. Варто наголосити, що проведена нарада була жвавою та плідною.

Ми впевнені, що наступний семестр буде ефективним, якісним та успішним.

Бажаємо усім миру, натхнення, енергії, віри в перемогу та Збройні Сили України!

Адміністрація коледжу

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

31 січня міністр освіти і науки України Оксен Лісовий та генеральна директорка директорату міжнародної співпраці Альбіна Цятковська зустрілися із заступницею директора відділу сприяння розвитку демократії та врядування Місії USAID в Україні Енн Хоппер та іншими представниками USAID (Агентства США з міжнародного розвитку).

На зустрічі обговорили досягнення реформи юридичної освіти, рекомендації Європейської Комісії щодо її продовження, бачення та потреби МОН у подальшому втіленні реформи.

Торік ЄК визнала досягнення України щодо розвитку юридичної освіти, зокрема ті, до яких долучалося USAID. Зокрема, у 2023 році: ввосьме для вступників на магістерські програми спеціальностей «Право» і «Міжнародне право» провели єдине фахове вступне випробування (ЄФВВ); затвердили стандарт вищої освіти зі спеціальності «Право» для третього освітньо-наукового рівня; проведено апробаційний та перший нормативний єдиний державний кваліфікаційний іспит (ЄДКІ) для магістрів-правників за спеціальностями «Право» і «Міжнародне право».

МОН продовжує комплексну реформу юридичної освіти.

Зокрема, на зустрічі підписали протокол про співпрацю з Програмою USAID «Справедливість для всіх», яка триває з 2021 року.

Протокол визначає сфери діяльності, спрямовані на підвищення якості юридичної освіти та модернізацію системи підготовки майбутніх поколінь правників в Україні.

Вдячні USAID за підтримку!

Першою частину свого творчого доробку читачам презентувала Маргарита Меденці 29 січня у книгарні «Кобзар» стартувала акція «Дитячий письменник за прилавком», приурочена до Дня дитячої книги в Україні, який відзначають 30 січня – у день народження сучасного класика дитячої літератури Всеволода Нестайка.

Вперше захід провели у 2023 році як пілотний проєкт Міністерства культури та інформаційної політики. Зазначимо, що Ужгород – єдине місто, де проводиться ця акція.

Цьогорічний захід відкрила журналістка, дитяча письменниця Маргарита Меденці.

Вона подякувала організаторам акції – Федору Шандору та Яношу Мешку – за можливість поспілкуватися зі своїми читачами.

Відтак презентувала частину свого творчого доробку, серед якого збірки «Пташка дзеркальцю зраділа», «Усміхнений будинок», «Добрі казки та правдиві історії», «Де лихо безсиле», «Цуценя вибирає друзів».

Юні читачі, які прийшли на презентацію, дуже потішили пані Маргариту своєю обізнаністю з її творчістю, освіченістю та щирим інтересом до бесіди з письменницею.

Навіть запропонували Маргариті Василівні створити власний канал, де б вона могла розміщувати свої казки та вірші в авдіоформаті. Кажуть, із задоволенням будуть слухати😊. Письменниця пообіцяла подумати над таким проєктом.

В Ужгороді стартувала акція «Дитячий письменник за прилавком»Усміхаючись, літераторка зізнається: «Я завжди хвилююся перед зустріччю зі своїми маленькими читачами, бо вони дуже розумні й ніколи не знаєш, що спитають. Хоча я не боюся зізнатися, коли чогось не знаю. Боюся, що відповім якось не так.

Сучасні діти дуже освічені, багато чим цікавляться. І, за моїми спостереженнями, побільшало малечі, яка любить читати. До речі, не всі полюбляють фантастику, фентезі як можна подумати. Часто чую від них, що хочуть читати про реальне життя».

Про нього Маргарита Василівна і пише. У її казках, присвячених екології, духовності, стосункам, більше правди, ніж вимислу. «Я сама вчуся, коли працюю над казкою. Обираю тему, шукаю щодо неї історичну, наукову інформацію, щоб діти, читаючи ніби казкову історію, водночас збагачувалися знаннями про реальне життя, вчилися. Тому в основі моїх історій більше правди, ніж фантазії. З цієї причини і пишу їх, на відміну від віршів, досить довго», – розповідає письменниця.

До слова, деякі вірші пані Маргарити стали піснями і їх вивчають на уроках музики в молодшій школі.

В Ужгороді стартувала акція «Дитячий письменник за прилавком»Писати вірші, казки, як це часто буває, авторка почала для власних дітей, коли ті були малими.

А потім вирішила видати.

Розповідає: «Років 30 тому я чула від батьків, вихователів, що, мовляв, ви пишете дуже складною мовою, наші діти не розуміють багатьох слів. Мене тоді прикро вразили ці слова. І я твердо вирішила писати казки, щоб діти через зміст захотіли вчити мову, збагачувати словниковий запас, вчилися красиво висловлювати свої думки». Цікаво, що серед 12 виданих збірок має письменниця й майже культове видання – «Цуценя вибирає друзів».

Написана 45 років тому казка про власну собаку, сім’ю і нині має велику популярність серед читачів, причому різного віку.

У чому секрет, пані Маргарита не знає, але тішиться, що на цій родинній історії виросло не одне покоління краян.

На запитання, яка з написаних книг улюблена, авторка жартує: «Та, що не написана і не видана. Думаю, вона ще попереду».

Нині Маргарита Василівна працює над наступною збіркою з 45 казок, левова частина яких буде присвячена темі екології.

Завершили зустріч книжковими подарунками з автографом авторки.

Галина Кришінець