Височанський Ю.М. народився 2 серпня 1953 р.

     Закінчив Ужгородський державний університет в 1975 році.

     Захистив кандидатську дисертацію в 1980 та докторську дисертацію в 1987 роках. У 1992 році отримав вчене звання професора по кафедрі фізики напiвпровідників.

     Височанський Ю.М. працює і отримав вагомі результати в галузі фізики напівпровідників, сегнетоелектриків, структурних фазових переходів, нелінійнооптичних халькогенідних матеріалів.

     У 1995 році отримав звання "Заслужений діяч науки і техніки України", у 2000 р. став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, у 2006 р. отримав почесне звання "Заслужений професор УжНУ".

     У травні 2021 року Височанський Ю.М. обраний академіком НАН України по Відділенню фізики і астрономії зі спеціальності "прикладна фізика, фізика мультифероїків".

     З 1993 року по 2005 рік працював на посаді проректора з наукової роботи Ужгородського національного університету.

     За належну організацію наукової роботи, широку міжнародну співпрацю у 2003 році Височанському Ю.М. оголошено подяку Прем'єр-міністра України.

     Член-кореспондент НАН України проф. Височанський Ю.М. є автором та співавтором біля 450 наукових праць, має шість патентів на винаходи, співавтор п'яти наукових монографій та шести навчальних посібників. Підготував сімнадцять кандидатів наук.

     Загалом, в розвинутому ним науковому напрямку захищені три докторські та понад 20 кандидатських дисертаціїй.

     Є членом спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій, працював в складі експертної комісії ВАК України.

     Неодноразово виступав з науковими доповідями та лекціями на міжнародних конференціях та в університетах Австрії, Іспанії, Франції, Нідерландів, США, Японії, Чехії, Польщі, Латвії, Литви, Росії та інших країн.

     Обраний до складу Координаційної ради Європейського фізичного товариства.       Проф. Височанський Ю.М. є членом оргкомітету та організатором більше 10 міжнародних наукових конференцій, членом редколегій наукових журналів "Фізичної оптики", "Інформаційні та енергетичні технології". Є керівником міжнародних грантів INTAS, COPERNICUS, SCOPES, УНТЦ та Українсько - Литовського міждержавного наукового проекту з тематики досліджень фізичних принципів та розробки нових матеріалів для інформаційних технологій.

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

 

     Учора, 24 травня 2023 року, в Міністерстві освіти і науки відбулася зустріч міністра Оксена Лісового з Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні пані Ларисою Ґаладзою. Під час зустрічі сторони обговорили актуальні питання двостороннього співробітництва в галузі освіти.

     Міністр висловловив вдячність уряду Канади за системну підтримку України та всі заходи з допомоги українським учням, студентам, викладачам, науковцям, які нині вимушено перебувають у Канаді.

     Під час виступу Оксен Лісовий наголосив на важливості підтримки України міжнародними партнерами у реалізації інфраструктурних проєктів щодо відновлення пошкоджених закладів освіти та їхнього оснащення освітньою інфраструктурою і технікою, створення цифрових освітніх центрів, забезпечення учасників дистанційного освітнього процесу необхідним для навчання та роботи цифровим обладнанням.

     Своєю чергою Лариса Ґаладза запевнила у подальшому наданні допомоги Україні та наголосила на важливості розширення двостороннього партнерства в галузі освіти.

На фото: доцентка кафедри органічної хімії, кандидатка фармацевтичних наук Галина Різак

https://oleksiy-rizak.info/novyny/2891-diakuiemo

 

     ПУГА Павло Павлович (народився 5 липня 1946 року) — доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат премії ім. В.Є. Лашкарьова НАН України.

     Закінчив фізичний факультет УжДУ за спеціальністю «Фізик. Викладач фізики» у 1969 році.

     Трудова діяльність: аспірант кафедри фізики напівпровідників УжДУ (1969–1972 рр.); старший інженер кріогенної лабораторії УжДУ (1972–1975 рр.); молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник ПНДЛ УжДУ (1975–1985 рр.); старший науковий співробітник Ужгородського відділення ІЯД АН УРСР (1985–1990 рр.); завідувач відділу оптичних матеріалів квантової електроніки Ужгородського відділення ІЯД АН УРСР (1990–1992 рр.); завідувач відділу оптичних матеріалів квантової електроніки ІЕФ НАН України (1992–2006 рр.); старший науковий співробітник відділу матеріалів функціональної електроніки ІЕФ НАН України (2007–2017 рр.); професор кафедр оптики і твердотільної електроніки фізичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (за сумісництвом у 2004–2017 рр.).

     Із 2017 року — професор кафедри твердотільної електроніки та інформаційної безпеки фізичного факультету ДВНЗ «УжНУ».

     У 1974 році рішенням спеціалізованої ради при Львівському держуніверситеті ім. Івана Франка присуджено науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук (тема дисертації: «Оптичні дослідження енергетичної структури склоподібних напівпровідників типу АVBVICVII»).

     У 1990 році рішенням спеціалізованої ради при Київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка присуджено науковий ступінь доктора фізико-математичних наук (тема дисертації: «Температурні спектрально-структурні зміни та оптичні властивості халькогалогенідних стекол АV-BVI-CVII»).

     Галузі наукових інтересів: матеріалознавство, фізика напівпровідників і діелектриків, оптика і спектроскопія.

     Має 204 друкованих праць та 7 патентів.

    Дмитро Іванович Блецкан - доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989).

     Д. І. Блецкан народився 7 листопада 1946 р. в с. Голятин Міжгірського району Закарпатської області. Після закінчення Голятинської середньої школи з 1962 до 1967 рр. навчався на фізичному факультеті Ужгородського державного університету.

     Трудову діяльність розпочав старшим лаборантом кафедри загальної та неорганічної хімії УжДУ. З березня 1969 р. працює інженером науково-дослідного сектора університету.

     В 1969–1972 рр. навчається в аспірантурі при кафедрі фізичних основ мікроелектроніки УжДУ. З перших кроків наукової діяльності його основним напрямом стало напівпровідникове матеріалознавство, зокрема, технологія одержання шаруватих кристалів (йодидів та халькогенідів IV i V груп Періодичної таблиці Менделєєва). Паралельно з удосконаленням технології одержання шаруватих кристалів типів і здійснював комплексні дослідження електричних, фотоелектричних та оптичних властивостей цих кристалів, спрямовані на вияснення дуже важливих з фундаментальної точки зори питань проявлення двовимірності, характерної для шаруватих сполук, у процесах формування їх фононних спектрів і електронних властивостей.

     Стажувався в лабораторіях Інституту фізики напівпровідників НАН України (м. Київ), які очолюють всесвітньовідомі вчені – академік НАН України М.П. Лисиця і член-кор. НАН України М.К. Шейнкман і є їх учнем.

     В травні 1973 р. Д.І. Блецкан в Інституті фізики напівпровідників НАН України успішно захистив кандидатську дисертацію (зі спеціальності фізика напівпровідників та діелектриків) на тему: «Одержання та напівпровідникові властивості монокристалів і плівок BiI3».

     Після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації Д. І. Блецкан працює асистентом кафедри фізичних основ мікроелектроніки, а з червня 1976 р. на кафедрі фізики напівпровідників УжДУ. Успішно продовжує займатися науковими дослідженнями в галузі напівпровідникового матеріалознавства, зокрема, фізикою невпорядкованих конденсованих систем, де особливе місце посідали дослідження халькогенідних склоподібних напівпровідників. У процесі вивчення шаруватих кристалічних дихалькогенідів германія виявилось, що вони є добрими склоутворювачами. Це дозволило йому створити новий напрям у фізиці конденсованих систем – роль близького і далекого порядків у формуванні коливних спектрів і електронних властивостей впорядкованих і невпорядкованих напівпровідників на прикладі кристалічних і склоподібних халькогенідів германія.

     Саме результати цих досліджень склали зміст докторської дисертації "Фононні спектри і електронні явища у впорядкованих і невпорядкованих халькогенідів германія”, яку він успішно захистив у червні 1985 р. в Інституті фізики напівпровідників НАН України.

     Про актуальність і важливість виконаних досліджень в області технології і фізики халькогенідних склоподібних напівпровідників свідчить присудження йому в 1989 р. Державної премії України в галузі науки і техніки.

     У червні 1988 р. за досягнення в педагогічній діяльності та підготовку наукових кадрів колегія Мінвузу СРСР присвоїла Д.І. Блецкану вчене звання професора.

     Опираючись на значний досвід роботи в галузі напівпровідникового матеріалознавства і колектив висококваліфікованих технологів, професор Д.І. Блецкан разом зі своїм старшим братом професором Миколою Блецканом, Президентом Ради директорів НПЦ «Сапфір» (м. Москва-Зеленоград, Росія), створили в 1991 р. в м. Ужгороді унікальну науково-виробничу фірму "Технокристал”, основним видом діяльності якої є промислове вирощування об’ємних кристалів сапфіра.

     Останні набули широкого використання в мікро- та оптоелектроніці, медицині, годинниковій промисловості, лазерній техніці тощо.

     За значні досягнення у розвитку високих технологій проф. Блецкан Д.І. є номінантом видання «Золота книга ділової еліти України»: Київ, 2000 р., а 2 червня 2005 р. обраний дійсним членом Російської Академії інженерних наук ім. А.М. Прохорова.

     В даний час працює на посаді професора кафедри фізики напівпровідників УжНУ, а за сумісництвом – директором науково-виробничої фірми «Технокристал». Галузь наукових інтересів: технологія кристалів сапфіру та шаруватих кристалів, фізика електронних і фононних процесів у цих кристалах.

    Має понад 150 наукових статей, 20 авторських свідоцтв на винаходи СРСР і патенти України. На Всеукраїнському конкурсі «Винахід-2001», який проводився Державним департаментом інтелектуальної власності України, патент № 33255 А «Спосіб одержання оксиду алюмінію» визнано переможцем.

     Наукові розробки професора Блецкана Д.І. та його учнів у вигляді стенда «Кристали сапфіру та вироби з нього» демонструвалися на Всесвітній виставці «Експо-2000» у Ганновері (Німеччина), та Міжнародних виставках високих технологій у Хайдарабаді (Індія) і Цзинані (Китай) у 2003 р.

     Народився 15 лютого 1950 року в с. Вонігово Тячівського району Закарпатської області.

     В 1967 році закінчив Буштинську середню школу, а в 1972 році – з відзнакою фізичний факультет Ужгородського державного університету.

     Наступні три роки навчався в стаціонарній аспірантурі при кафедрі теоретичної фізики УжДУ і під керівництвом проф. Хіміча І.В. та проф. Ломсадзе Ю.М. займався дослідженням аналітичних властивостей амплітуд розсіяння в аксіоматичній квантовій теорії поля.

     Ним вперше доведено інтегральне представлення Йоста-Лемана-Дайсона для класу узагальнених функцій, більш ширшого, ніж шварцівський простір .

     Одержане інтегральне представлення стало ефективним інструментом дослідження аналітичних властивостей амплітуди розсіяння в рамках так званих локалізованих квантових теоріях поля. На підставі встановлених аналітичних властивостей вперше в рамках локалізовної квантової теорії поля одержано аналог обмеження Фруассара-Мартена. Ним були розгорнуті оригінальні дослідження по виведенню дисперсійних співвідношень в класі неперенормованих квантових теорій поля з неполіноміальним зростанням матричних елементів в імпульсному просторі.

     На цьому шляху йому вдалося розв’язати проблему включення слабких взаємодій в аксіоматичний підхід Боголюбова-Медведєва-Поліванова з неполіноміальним зростанням матричних елементів. 20 грудня 1977 року в Інституті математики АН України (м. Київ) захищає дисертацію “Аналітичні властивості і аксіоматичні обмеження на амплітуду розсіювання в квантовій теорії поля з неполіноміальним ростом матричних елементів” і здобуває вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.

     Після закінчення аспірантури з 30 вересня 1975 року В.Ю.Лазур працює асистентом кафедри теоретичної фізики Ужгородського державного університету, а 27 вересня 1983 року його обирають старшим викладачем кафедри.

     8 жовтня цього ж року відкликаний у розпорядження Мінвузу СРСР для річного наукового стажування в Інституті фізики міста Белград, (Югославія).

     28 червня 1986 року В.Ю.Лазур обраний доцентом кафедри теоретичної фізики. У відповідному науковому званні затверджений 7 липня 1988 року.

     1 вересня 1990 року за направленням Мінвузу України зарахований у стаціонарну докторантуру при кафедрі квантової радіофізики Московського фізико-технічного інституту (базової науково-освітньої організації Фізичного інституту ім. Л. П. Лебедєва АН СРСР).

     22 жовтня 1993 року В.Ю.Лазур захистив на спеціалізованій вченій раді Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова докторську дисертацію на тему: “Одно- і двоелектронні прoцеси з перерозподілом в теорії іон-атомних зіткнень” і 14 січня 1994 року йому присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.

     В цей же день переведений на посаду професора кафедри теоретичної фізики, а у відповідному вченoму званні затверджений 26 жовтня 1995 року.

     24 жовтня 1995 року обраний завідуючим кафедри теоретичної фізики, а 17 березня 2005 року на альтернативних засадах обраний деканом фізичного факультету УжНУ.

     У 2007р. В. Ю. Лазуру присвоєно звання Почесний професор УжНУ

     У 1996-1997 роках Володимир Юрійович проводив наукові дослідження за контрактом (Contr. No 8843/RB) з Міжнародним агентством з атомної енергії по проекту “Дослідження елементарних процесів у плазмі ядерного походження”.

     У 1997 році проф. Лазур В.Ю. призначений консультантом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) від України з проблем керованого термоядерного синтезу. Разом із вченими 9-ти дослідницьких груп з Англії, Німеччини, Франції, Бельгії, Росії та Грузії на конкурсній основі виграв колективні гранти від Міжнародної асоціації INTAS (Бельгія) на фінансування дослідницьких проектів: “Фундаментальні проблеми фізики іон-іонних взаємодій” (Ref. No 94-4698) та “Фемтосекундні процеси зіткнення та радіаційні явища в атомних системах, що взаємодіють з іонними пучками та інтенсивними лазерними імпульсами” (Ref. No 99-01326). Неодноразово виступав з науковими доповідями на престижних наукових конференціях та лекціях в університетах Югославії, Словаччини, Чехії, Німеччини і Росії.

     Проф. Лазур В.Ю. є автором чотирьох монографій та понад 280 наукових праць, опублікованих у провідних міжнародних та вітчизняних журналах. Він є організатором трьох міжнародних конференцій з актуальних проблем сучасної теоретичної фізики.

     Під його науковим керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій (Горват П.П., Сабов О.В., Рейтій О.К., Хома М.В., Рубіш В.В., Нодь Є.А., Карбованець О.М., Хмара В.М.), а 4 дисертації підготовлено до захисту (Гедеон С.І., Рейтій В.К., Алексій В.В.). В.Ю.

     Лазур є членом спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій при УжНУ, член наукової комісії з фізики Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, член редколегії наукового журналу Вісник УжНУ, серія «Фізика».

     За значний внесок в розвиток науки і освіти регіону проф. Лазур В.Ю. відзначений почесними відзнаками Ужгородської міської ради та Закарпатської обласної державної адміністрації.

     У 2016 році за видатні наукові праці, що дістали міжнародне визнання та за підготовку висококваліфікованих наукових кадрів Лазуру Володимиру Юрійовичу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

     Заслужений працівник народної освіти УРСР, відмінник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академіки Академії наук вищої освіти України, член Американського фізичного товариства, член товариства Академії наук Угорщини, лауреат нагороди Ярослава Мудрого, лауреат «Кращий закарпатець - 2001», заслужений професор Ужгородського національного університету.

     Шимон Людвик Людвикович – відомий вчений у галузі атомної фізики і фізичної електроніки – народився 22 листопада 1934 р. в с. Терново Тячівського району Закарпатської області в родині залізничника.

     Закінчив з відзнакою у 1957 р. фізикоматематичний факультет Ужгородського державного університету. Працював кілька місяців лаборантом, старшим лаборантом, а з 1958 р. - на різних викладацьких посадах від асистента до професора. В 1960-1963 рр. навчався в аспірантурі.

     В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію в престижному всесвітньо відомому науковому центрі – Фізичному інституті ім. П. М. Лебедєва АН СРСР м. Москва. В цьому ж інституті в 1985 р. на вченій раді під головуванням лауреата Нобелівської премії, академіка АН СРСР М. Г. Басова (одного з винахідників лазера) захистив докторську дисертацію.

     У 1968 р. Людвику Людвиковичу присвоєно вчене звання доцента, а в 1986 р. – вчене звання професора. З 1982 по 2008 р. – завідувач кафедри квантової електроніки, одночасно науковий керівник Проблемної науководослідної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ). Потужний науковий колектив цих підрозділів налічує понад 40 виконавців, у тому числі 7 докторів та 15 кандидатів фізико-математичних наук.

     Головною складовою професійної діяльності Л. Л. Шимона є педагогічна робота. Він розробив чимало програм курсів лекцій, поставив відповідні лабораторні практикуми, написав методичні посібники, зокрема до таких дисциплін: «Основи радіоелектроніки», «Теоретичні основи радіотехніки», «Техніка фізичного експерименту», «Фізичні основи експериментальної техніки», «Прикладна спектроскопія», «Фізика плазми», «Вакуумна та плазмова електроніка» та ін. Був одним із співавторів чинної в університетах Радянського Союзу (з 1980р.) програми курсу «Основи радіоелектроніки».

     Вперше на фізичному факультеті в 1990 р. запровадив інноваційний метод інтенсифікації навчального процесу, що дало можливість перейти від лекціймонологів до розгорнутих лекцій-діалогів.

     Як науковець в галузі фізики електронно-атомних зіткнень, Л. Л. Шимон ще в 1960-1965 рр. виконав вперше систематичні дослідження ефективних перерізів збудження (міра імовірності процесів збудження) атомів лужних металів. Результати досліджень мають Uzhhorod University Scientific Herald. Series Physics. Issue 36. – 2014 169 фундаментальне і прикладне значення. Вони, зокрема, істотно сприяли розвиткові теорії фізики електронно-атомних зіткнень, а також були частково передані замовнику для вирішення питань, пов’язаних з розробниками джерел електроенергії майбутнього – магнітогідродинамічних генераторів та термоелектричних перетворювачів.

     З 1970 р. Людвиком Людвиковичем були розроблені складі методики і апаратура для дослідження процесів збудження та іонізації атомів металів, що характеризуються високими температурами випаровування. Як наслідок – у галузі фізики електронно-атомних зіткнень було розвинуто новий напрямок досліджень процесів збудження та іонізації атомів металів зі складною структурою електронних оболонок (підгрупа алюмінію та рідкоземельні елементи). Результати оптичних спостережень властивостей атомів окремих рідкоземельних елементів були впроваджені в галузі космічних досліджень.

     Масштабні наукові досягнення Л.Л. Шимона як керівника ПНДЛ ФЕ в різні роки пов’язані з дослідженнями збудження та іонізації атомів не тільки з основного стану, але й зі збуджених рівнів (для вирішення проблем застосування плазми – четвертого агрегатного стану речовини), складних біомолекул та кластерів (проблеми охорони природи та екології), взаємодії лазерного випромінювання з атомами у вільному та зв’язаному станах (проблеми створення приладів нового покоління), ультрафіолетового випромінювання з біологічними рідинами (проблема – здоров’я людини), а також в галузі квантової електроніки – із вивчення процесів та явищ в різних типах газових розрядів з метою поліпшення вихідних характеристик лазерів та розробки спеціальних джерел некогерентного випромінювання (ексиплексних ламп).

     Автор і співавтор понад 450 наукових публікацій, у тому числі в матеріалах численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, 30 праць з методики викладання та історії фізики, 35 документів на винаходи, одноосібний автор монографії «Эффективные сечения возбуждения и ионизации атомов редкоземельных элементов» (Энергооатомиздат. – Москва, 1994 р.).

     Під науковим керівництвом Л.Л. Шимона підготовлено 12 кандидатів та 4 докторів фізико-математичних наук.

    З 1988-го до 2004 р. Л. Л. Шимон обіймав посаду декана фізичного факультету. Незважаючи на глибоку економічну кризу в країні фізичний факультет вистояв, не втратив свого реноме та став провідним освітянським та науковим центром України. За цей період поруч з традиційною спеціальністю «Фізика» на факультеті відкрито дві спеціальності, що було продиктовано потребами регіону у підготовці спеціалістів кваліфікації «інженер-фізик».

     Людвик Людвикович є членом Закарпатського угорськомовного наукового товариства. У різні роки обирався членом ради Західного наукового центру НАН України, науково-методичної ради з фізики Міністерства освіти і науки України, Вченої ради Інституту електронної фізики НАН України (м. Ужгород), член редакційних колегій журналів «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Фізика» та «Журналу фізичних досліджень» (м. Львів).

     З 1986-го заступник, а з 2004-го до 2007 р. виконує обов’язки голови спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій при Ужгородському національному університеті. Л. Л. Шимон заслужений працівник народної освіти УРСР (1991); член Американського фізичного товариства (1992); академік Академії наук вищої школи України (1993); член товариства Академії наук Угорщини (2000); відмінник освіти України (2001); заслужений професор Ужгородського національного університету (2005); «Соросівський професор» (1996). Нагороджений вищою відзнакою ВДНГ СРСР «Диплом почета» (1973), пам’ятною медаллю «Участник подготовки и обеспечения управления полетом космических кораблей «Союз-Аполлон» від Радянського центру керування польотами космічних кораблів (1975), Подякою Президента України (2000), відзнакою Закарпатської обласної державної адміністрації «За розвиток регіону» (2004).

     Записаний на Ужгородській міській Дошці пошани (1986). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1995), лауреат нагороди Ярослава Мудрого – постановою президії АН ВШ України (2004). Визнаний Міжнародним біографічним центром Кембріджа (Англія) за результатами проведених конкурсів: «Міжнародна людина року 1997-1998» та «Міжнародний вчений року - 2008».

     Лауреат конкурсу «Кращий закарпатець - 2001» (номінація – кращий освітянин) за результатами регіонального конкурсу 2002р.

     Відзначений нагородою (нагрудним знаком) від АН вищої освіти України – за багаторічну сумлінну працю у вищій школі та за значні наукові досягнення (2008). Має почесні грамоти Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР (1985), Міністерства освіти і науки України, Закарпатської обласної ради (1995, 2010), Закарпатської обласної державної адміністрації (2001). Указом Президента України удостоєний ордена «За заслуги» III ступеня (2008).

Одружений. Разом з дружиною виховали сина (1958 р. н.) та доньку (1965 р. н.) – лікаря та вчительку хімії. 

В Україні є інструменти вимірювання навчальних втрат.

     Це тестування, яке здійснюють інституції МОН, Державна служба якості освіти та місцева влада. Так, Міносвіти має намір компенсувати освітні втрати різними способами. Активними мають бути при цьому і школа, і позашкільна освіта. Освітні втрати, за словами міністра, компенсуватимуть додатковими уроками також.

     Все ж зважатимуть і на додаткове навантаження для учнів. Є різні інструменти: літні програми, літні школи, орієнтовані на заповнення конкретних прогалин. Це може бути тьюторинг, безпосередньо робота з дітьми, з малими групами, індивідуальна робота, репетиторство. Також йдеться і про онлайн-контент, який можна разом чи окремо від педагога опрацьовувати, щоб компенсувати втрати, – розповів міністр освіти. При цьому наголосив, що найголовніше – це вивести дітей в офлайн. Все ж питання безпеки буде пріоритетом.

     Також очільник Міносвіти акцентував, що молодь дуже багато втратила через епідемію коронавірусу та повномасштабну війну. Діти протягом трьох років вони не бачили спільнот. Як наслідок – підліткова самотність катастрофічна. І це позначиться на впевненості людини в собі, на її комунікативних здібностях, на вмінні працювати в команді, на вмінні вирішувати конфлікти, на власне емоційній структурі особистості, – вважає Лісовий.