Народився 3 лютого 1934 р. в с. Довге Іршавського району Закарпатської області. Довжанську середню школу закінчив із срібною медаллю у 1951 р.
Продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Ужгородського державного університету.
Диплом з відзнакою про вищу освіту одержав у 1956 р. Працював учителем фізики середньої школи №1 селища Тячів (1956–1957), директором Нересницької СШ Тячівського району (1957–1959), інспектором шкіл Тячівського району.
З 26 січня 1960 р. Ю.В.Попик працює в Ужгородському державному університеті на посадах лаборанта, старшого лаборанта, а з 1 листопада 1960 р. – асистента кафедри загальної фізики. У вересні 1961 р. вступає до аспірантури.
З вересня 1963 по січень 1965 рр. проходив наукове стажування на кафедрі хімічної фізики (зав. кафедрою професор Кисельов В.Ф.) фізичного факультету Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова, де, крім наукової роботи, регулярно відвідував загальномосковський семінар з фізики і хімії поверхні твердого тіла (керівник семінару професор Ф.Ф.Волькенштейн) та прослухав курс лекцій з “Фізики твердого тіла”, який читали академік АН СРСР І.М.Ліфшиц та професор М.І.Каганов для наукових співробітників МДУ. Під керівництвом Д.В.Чепура (УжДУ) та старшого наукового співробітника МДУ Ю.А.Зариф’янца займався дослідженням впливу хемосорбції О2, Н2, Н2О, NО2, СО, СО2 і т.д. на фотопроводність монокристалів і плівок РbS.
25 червня 1969 р. у Львівському державному університеті ім. І.Я.Франка захищає дисертацію “Дослідження природи центрів фоточутливості сенсибілізованих шарів сірчистого свинцю” і здобуває вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. 2 вересня 1964 р. Ю.В.Попик зарахований на посаду старшого викладача, а 14 квітня 1965 р. обраний доцентом кафедри фізики напівпровідників УжДУ.
1 жовтня 1971 р. Юрія Васильовича призначено заступником декана, а в період з 10 грудня 1971 до 14 грудня 1974 р. працює деканом фізичного факультету УжДУ.
27 листопада 1970 р. затверджений у вченому званні доцента. Після захисту кандидатської дисертації Ю.В.Попик займається комплексними експериментальними і теоретичними дослідженнями електронних процесів, що мають місце при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках. Показана визначальна роль цих процесів не тільки в поверхневих, але і в об’ємних властивостях монокристалічних зразків малих розмірів. При дослідженні властивостей пруститу встановлено, що максимуми пірокоефіцієнта і діелектричної проникності в області 100–110 К не пов’язані зі структурним фазовим переходом. На прикладі SbSI і Sn2Р2Se6 вперше показана можливість керування за допомогою адсорбції заповненням локальних станів в об’ємі монокристалів. Виявлено та досліджено явище адсорбополяризації, природу аномалій властивостей SbSI в області 233 К. На прикладі власного сегнетоелектрика Sn2Р2Se6, виявлено вплив адсорбції на властивості несумірної фази. Показано, що адсорбція дипольних молекул сприяє формуванню солітонів при наближенні до фазового переходу несумірна фаза ? сегнетоелектрична фаза. Для сегнетоелектриків-напівпровідників електронний стан поверхні визначає не тільки поверхневі, але й об’ємні властивості, оскільки адсорбцією можна керувати такими параметрами сегнетоелектриків як: енергія зародкоутворення доменів, рухливість доменних стінок, величина коерцитивного поля, величина поляризації, величина діелектричної проникності, температура фазового переходу парафаза–сегнетофаза, на порядки змінювати часи переполяризації тощо. Встановлено, що величиною і напрямком поляризації сегнетоелектриків-напівпровідників можна керувати адсорбційною і каталітичною властивістю їх поверхні, а також механізмом адсорбції дипольних молекул. За допомогою квантово-механічних розрахунків адсорбції молекул водню, кисню, води, метилового спирту на поверхні напівпровідників визначені енергетично найбільш вигідні центри і геометрія адсорбції.
У 1989 р. в Інституті напівпровідників АН України Ю.В.Попик захищає докторську дисертацію “Електронні процеси при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках”. 18 серпня 1989 р. йому присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. 26 травня цього ж року його обрано професором кафедри напівпровідників, 13 грудня 1990 р. – затверджено у цьому вченому званні.
Після захисту докторської дисертації наукові інтереси Ю.В.Попика пов’язані з дослідженнями властивостей середньотемпературних термоелектричних перетворювачів теплової енергії на основі монокристалів в системах Тl-Ті(Zг,Sn,Gе)-S(Sе), а також з використанням методики зворотного розсіювання електронів низьких енергій (0–10 еВ), розробленої в Інституті електронної фізики НАН України, – з дослідженням поверхневих властивостей класичних напівпровідників (Gе, Sі, GаAs) та металів (Аu, Аg, Сu, Мg). Цією методикою отримано нову інформацію про енергетичний розподіл як поверхневих, так і об’ємних електронних станів та вплив на них адсорбції залишкових газів. Ним опубліковано біля 100 наукових праць, половина з них – в провідних зарубіжних фізичних журналах, має 6 авторських свідоцтв СРСР на винаходи, підготував 5 кандидатів наук. Винахідник СРСР (1987).
Проф. Попик Ю.В. – провідний спеціаліст в області електронних процесів на поверхні сегнетоелектриків-напівпровідників, відомий не тільки в Україні, але і за її межами. Керований ним впродовж 25 років науковий семінар з “Фізики кристалічних напівпровідників” користується великою популярністю і є доброю школою для молодих науковців. По сьогодні він – активний учасник національних і міжнародних наукових конференцій. Двічі входив до складу авторського колективу наукової праці, яка приймала участь у конкурсі (1998 і 1999) на здобуття державної премії України в галузі науки і техніки. Проф. Попик Ю.В. – один із фундаторів спеціалізації “Фізика напівпровідників” в УжНУ. Ним розроблено навчальні програми і забезпечувалось в різний період читання спецкурсів “Квантова теорія твердого тіла”, “Фізика твердого тіла”, “Фізика напівпровідників”, “Фотоелектричні властивості напівпровідників”, “Напівпровідникові прилади”, “Фізика поверхні напівпровідників”, тощо. Він співавтор 8 навчальних посібників, два з яких перевидано в Словаччині.
Більше 10 років очолював науково-методичну комісію фізичного факультету. Відмінник вищої школи СРСР (1985). При безпосередній участі проф. Попика Ю.В., як декана, відкрито Проблемну науково-дослідну лабораторію, яка переросла в НДІ “Фізики і хімії твердого тіла”.
Проф. Попик Ю.В. – багаторазовий член або голова Державної екзаменаційної комісії на фізичному факультеті, протягом 9 років був членом Вченої ради по присвоєнню наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук, опонент 8 кандидатських і 4 докторських дисертацій, на даний час – член експертної комісії університету по присвоєнню наукових звань доцента і професора.
Проф. Попик Ю.В. постійно підтримує зв’язок зі школами міста і області, керує педагогічною практикою студентів, багато разів очолював журі обласних і був членом республіканських учнівських олімпіад з фізики, делегат Всеукраїнського з’їзду вчителів. Нагороджений медалями “За трудову доблесть”, “Ветеран праці”, відзнаками “За відмінні успіхи у вищій школі СРСР” та “Винахідник СРСР”.
Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України Учора, 22 травня 2023 року, відбулося засідання Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України.
У засіданні взяли участь державний секретар Міністерства Максим Ярмистий, керівники та представники структурних підрозділів МОН.
На засіданні, учасники, розглянули питання функціонування системи позашкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти в умовах воєнного стану та законодавче забезпечення розвитку освіти дорослих, а саме, ухвалення Верховною Радою України законопроєкту «Про освіту дорослих» у другому читанні.
ШМАНЬКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ кандидат хімічних наук, доцент
Серед викладачів хімічного факультету, які внесли значний вклад у відкриття спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища» та розвиток кафедри екології та охорони навколишнього середовища був кандидат хімічних наук, доцент Шманько Павло Іванович.
Шманько П.І. народився 11 листопада 1946 р. в с. Копинівці Мукачівського району Закарпатської області. У 1964 р. закінчив Копинівську середню школу і поступив на навчання на хімічний факультет Ужгородського державного університету.
У 1969 р. він успішно завершив навчання в університеті, отримав диплом про вищу освіту і Державною комісією з розподілу молодих спеціалістів був направлений на роботу в одну із середніх шкіл Житомирської області. Одночасно з отриманням диплома П.І.Шманько отримав рекомендацію в аспірантуру, чим успішно скористався, і в листопаді 1969 р. був зарахований до аспірантури при кафедрі загальної та неорганічної хімії.
Однак у грудні цього ж року був призваний на строкову військову службу. З 1 січня 1971 р. П.І.Шманько продовжив навчання в аспірантурі.
Під керівництвом доцента Буцка С.С. він займався синтезом та дослідженням будови і властивостей комплексних сполук 3d-металів з гідразидами бензойних кислот.
На основі цих досліджень ним було захищено кандидатську дисертацію 28 березня 1977 р. в Інституті фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського АН УРСР (м. Київ) і отримав наукову ступінь кандидата хімічних наук.
З січня 1974 р. П.І.Шманько працює на посаді асистента кафедри загальної та неорганічної хімії, а з вересня 1984 року – доцентом цієї ж кафедри.
З 1993 р. по вересень 2001 р. П.І.Шманько завідував кафедрою хімічної технології та виробничої екології у створенні якої брав активну участь.
Під його керівництвом на кафедрі була проведена велика робота по відкриттю у червні 1993 року нової спеціальності по підготовці спеціалістів-екологів.
Відкриття нової спеціальності вимагало розробки нового навчального плану, читання студентам нових навчальних курсів, тощо. З цим завданням П.І.Шманько успішно справився. Разом з тим Павло Іванович продовжував активно займатися науковими дослідженнями в області хімії координаційних сполук.
Він є автором та співавтором понад 70 наукових праць, які опубліковані у відомих фахових виданнях. З вересня 2001 року працював старшим науковим співробітником науково-дослідної частини університету.
П.І.Шманько був активною людиною, толерантною, високо інтелектуальною. Його любили та поважали колеги по роботі, студенти. Протягом багатьох років співав у хоровій капелі викладачів університету «Боян».
На жаль важка хвороба давала про себе знати і 15 лютого 2008 року П.І.Шманько відійшов у вічність. Але світла пам'ять про Павла Івановича Шанька залишилась у спогадах колег та учнів
БАЗЕЛЬ ЯРОСЛАВ РУДОЛЬФОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Відмінник освіти України, Винахідник СРСР, Заслужений винахідник України, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Я. Р. Базель народився 16 квітня 1956 року в смт Великий Березний Закарпатської області. У 1973 році з золотою медаллю закінчив Великоберезнянську середню школу. В 1973–1978 роках навчався на хімічному факультеті Ужгородського державного університету,
Під керівництвом професора П. П. Кіша займався дослідженням процесів комплексоутворення та екстракції плюмбуму з основними барвниками. 30 травня 1984 року у Дніпропетровському державному університеті захистив дисертацію «Комплексоутворення і екстракція свинцю з галогенід-іонами та основними барвниками», на підставі чого йому було присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. 29 лютого 2000 року в Київському національному університеті їм. Т. Г. Шевченка Я. Р. Базель захищає докторську дисертацію «Іонні асоціати ацидокомплексів металів з основними барвниками у фотометричному аналізі та іонометрії» і у травні цього ж року йому присвоюється вчений ступінь доктора хімічних наук.
Протягом 2001-2014 років Я. Р. Базель очолював кафедру аналітичної хімії Ужгородського університету, з 2014 року по теперішній час працює професором кафедри аналітичної хімії Ужгородського університету. Я. Р. Базель є відомим спеціалістом у галузі аналітичної хімії. Його наукові інтереси стосуються спектральних та електроаналітичних методів аналізу.
В останні роки займається питаннями мініатюризації, автоматизації аналітичних вимірювань, розвитком in situ вимірювань, а також сенсорних технологій. На протязі 1992-2015 рр. Я. Р. Базель безперервно керує науковими держбюджетними тематиками, що проводяться на кафедрі аналітичної хімії УжНУ, керує дисертаційними та дипломними роботами.
Його перу належать близько 500 наукових праць, в тому 75 наукових статей в міжнародних журналах з високими імпакт-факторами, що входять до науково метричної бази WoS та Scopus. Я.Р. Базель має 23 авторські свідоцтва та патенти України на винаходи, 3 свідоцтва на рацпропозиції.
Є членом Наукової ради з проблеми «Аналітична хімія» НАН України, головою його Західного відділення, експертом Міністерства освіти та науки України, заступником голови Вченої Ради хімічного факультету УжНУ, заступником голови спеціалізованої вченої Ради при ДВНЗ УжНУ, членом редколегій фахових наукових журналів «Методи та об’єкти аналізу», «Вісник Ужгородського університету. Серія Хімія» та «Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Хімічні науки».
Удостоєний почесних звань «Заслужений винахідник України» (2006 р.), «Відмінник освіти України» (2004 р.), нагороджений нагрудним знаком «Винахідник СРСР», почесною медаллю Лесі Українки, грамотами Закарпатської обласної Ради та Закарпатської обласної адміністрації
ГОМОНАЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Винахідник СРСР, Член Наукової Ради “Каталіз та його промислове використання” при АН України, Член корпусу Угорської Академії Наук, зовнішній Член Угорської Академії Наук Соболч-Сотмар-Берегського відділення, заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Гомонай В.І. народився 24 лютого 1933 року в с. Зубівка Мукачівського району. У 1950 р. Закінчив Мукачівську СШ №1, а в 1955 р. – хімічний факультет Ужгородського національного університету.
Після закінчення вузу три роки працював асистентом на кафедрі ядерної і експериментальної фізики УжНу. Закінчив у 1963 р. аспірантуру при кафедрі фізичної та колоїдної хімії УжНУ.
Кандидатську дисертацію на тему: “Гетерогенно-гомогенний механізм окислення метану” захистив 9 травня 1964 р. на Раді Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського (наук. кер. проф. Стадник П.М.), рішенням якої присуджена вчена ступінь кандидата хімічних наук. В грудні 1967 р. рішенням ВАК було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі фізичної та колоїдної хімії.
У 1966 – 1968 роки працював в Республіці Малі (м. Бамако), де в університеті викладав фізичну та колоїдну хімію.
З 1980 до 1983 року працював у Алжирі, де в університеті Аннаба викладав фізичну та колоїдну хімію, був керівником Департаменту хімії університету. З 1971 р. по 2011 р. – завідувач кафедри фізичної та колоїдної хімії.
Гомонай В.І. створив новий напрямок наукових досліджень – розробка каталізаторів парціального окиснення метану і його гомологів та вивчення механізму їх каталітичного перетворення. Вперше в світовій практиці розробив каталізатори селективного окиснення метану в формальдегід та створив теоретичні умови для підбору вибіркових каталізаторів. Під його керівництвом досліджено кінетичні закономірності каталітичного окиснення і інших представників гомологічного ряду налканів (етану, пропану, н-бутану) на кислотно-основних каталізаторах.
На основі великого експериментального матеріалу розробив теоретичні основи підбору каталізаторів селективного окиснення н-алканів (метану, етану, пропану та нбутану) в цінні напівпродукти для органічного синтезу - альдегіди, спирти, кислоти, алкени тощо. Результати досліджень обгрунтовані в докторській дисертації Гомоная В.І. “Фізико-хімічні основи підбору гетерогенних каталізаторів парціального окиснення н-алканів”, яку захистив в 1990 р. і 15 лютого 1991 року йому була присуджена вчена ступінь доктора хімічних наук.
З 1991 р. – професор кафедри фізичної та колоїдної хімії УжНУ, а 21 лютого 1992 року Гомонаю В.І. присвоєно вчене звання професора кафедри фізичної та колоїдної хімії.
Професором Гомонай В.І. написано і видано підручники “Фізична хімія” та “Фізична та колоїдна хімія” з грифом Міністерства освіти і науки України, разом зі співробітниками кафедри видано 16 методичних посібників для студентів хімічного, медичного і біологічного факультетів. Проф. Гомонай В.І. на протязі більше 30-ти років читає основний курс “Фізична хімія” для студентів хімічного факультету, курс “Біонеорганічна, фізична та колоїдна хімія” для студентів медичного факультету, спецкурси “Каталіз” та “Експериментальні методи дослідження каталізу”.
Разом із співробітниками кафедри проф. Гомонай В.І. опублікував понад 250 наукових праць, одержав 15 авторських свідоцтв та патентів на винаходи, підготував 7 кандидатів наук.
Під керівництвом завідувача кафедри проф. Гомоная В.І. були організовані Всесоюзні та республіканські семінари і конференціїї з проблем гетерогенного каталізу та адсорбції на базі Скалки (1970, 1974, 1986 роки).
З 1986 року після Чорнобильської аварії проф. Гомонай В.І. розвинув новий напрямок досліджень – вивчення іонообмінних властивостей природних сорбентів Закарпаття з метою їх використання для охорони навколишнього середовища від забруднення. Запропоновано сучасні методи модифікації природних цеолітів для одержання вибіркових сорбентів для поглинання радіонуклідів, іонів важких металів та інших забруднювачів.
Розроблені технологічні схеми для очищення питної води та стічних вод дають можливість одержувати воду високої якості.
Був учасником багатьох Міжнародних конференцій та симпозіумів по каталізу і природних сорбентах, нагороджений медаллю “Винахідник СРСР”. Читав курс лекцій по каталізу в Кошицькому університеті, а також в Угорщині.
Член Наукової Ради “Каталіз та його промислове використання” при АН України, Член корпусу Угорської Академії Наук і зовнішній Член Угорської Академії Наук Соболч-Сотмар-Берегського відділення, а також член редакційної колегії Наукового вісника серія “Хімія” УжНУ.
ПОТОРІЙ МАРІЯ ВАСИЛІВНА доктор хімічних наук, професор, Відмінник освіти України, заслужений працівник освіти України
Поторій М.В. народилася 14 листопада 1945 року в с. Макарієво Мукачівського району Закарпатської області.
В 1963 році закінчила Ужгородську школу-інтернат №1 і вступила на хімічний факультет Ужгородського держуніверситету, який у 1968 році закінчила з відзнакою, отримавши спеціальність – хімік, викладач хімії, – і була рекомендована для продовження навчання в аспірантурі.
З вересня 1968 року Поторій М.В. починає працювати асистентом на кафедрі хімії напівпровідників УжДУ і працює над підвищенням свого наукового та навчально-методичного рівня. У жовтні 1973 року Поторій М.В. поступає у заочну аспірантуру при кафедрі хімії напівпровідників і переходить працювати на посаду молодшого наукового співробітника ПНДЛ по вивченню складних напівпровідників. У 1980 році Поторій М.В. у Львівському державному університеті ім.І.Я.Франка захищає дисертацію “Получение и исследование физико-химических свойств тройных селенидов, образующихся в системах Ме–B V –Se” і здобуває вчений ступінь кандидата хімічних наук. З 1985 року Поторій М.В. працює на посаді старшого наукового співробітника ПНДЛ. У 1992 році одержує вчене звання старшого наукового співробітника.
У 1992 році Поторій М.В. переходить на посаду доцента кафедри хімії твердого тіла і напівпровідників, а в 1994 році в Львівському державному університеті ім. І.Я.Франка захищає докторську дисертацію “Взаємодія в системах Cu(Ag, Zn, Cd, In, Tl, Sn, Pb, Sb, Bi)–P–S(Se)”. З весни 1995 року Поторій М.В. працює на посаді професора кафедри неорганічної хімії.
У 1997 році їй присвоєне вчене звання професора по кафедрі неорганічної хімії. Вона читає лекційні курси “Будова речовини”, “Кристалохімія”, “Симетрія і властивості кристалів”, “Рентгеноструктурний аналіз”, “Загальна хімія”. Поторій М.В. є спеціалістом по напівпровідниковому матеріалознавству. Вона вивчає фізико-хімічну взаємодію у фосфорвмісних потрійних халькогенідних системах, де в ролі металевого компоненту виступають Cu, Ag, Zn, Cd, Hg, In, Tl, Sn, Pb, Sb, Bi, а в ролі халькогену сірка та селен.
Для всіх систем пообудовані діаграми стану псевдобінарних розрізів та ізотермічні перерізи потрійних систем. Вивчена фізикохімічна взаємодія в системах на основі потрійних сполук, що дало можливість одержувати матеріали з проміжковими властивостями. У вивчених системах ідентифіковано 38 потрійних сполук, для 11 з них повністю розшифрована кристалічна структура. Досліджені діаграми стану стали основою науково обґрунтованого вибору методів синтезу та вирощування монокристалів потрійних фаз. Поторій М.В. розроблено оптимальні умови вирощування монокристалів фосфорвмісних потрійних халькогенідів методом направленої кристалізації з розплаву та методом хімічних транспортних реакцій. Проведена кристалохімічна класифікація потрійних фаз. Вперше запропоновано механізм формування фосфорвмісних халькогенідів. Встановлено, що сполуки Sn2P2S6 та Sn2P2Se6 володіють нестандартно високими значеннями п’єзомодулів і піроелектричних коефіцієнтів, завдяки чому вони можуть бути конкурентноздатними до кристалів тригліцеринсульфату в якості п’єзо- і піродатчиків. На сучасному етапі паралельно з дослідженням нових потрійних фосфорвмісних систем йде розробка технології одержання композиційних та керамічних матеріалів на основі Sn2P2S6.
Поторій М.В. є автором більш ніж 150 наукових праць, має 2 авторські свідоцтва про винаходи, нагороджена дипломом другого ступеня за участь у Виставці досягнень народного господарства Української РСР (1990 рік), є автором монографії “Професор М.І.Головей – фундатор наукової школи матеріалознавства на Закарпатті”.
М.В.Поторій – член науково-методичної Ради УжНУ, член бібліотечної Ради УжНУ, член вченої Ради хімічного факультету, голова науково-методичної комісії хімічного факультету.
За вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти та високий професіоналізм в 2004 році Поторій М.В. нагороджена знаком “Відмінник освіти”, а в 2009 році удостоєна почесного звання “Заслужений працівник освіти України”.
ПЕРЕШ ЄВГЕН ЮЛІЙОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Народився Переш Євген Юлійович в селі Осій, що на Іршавщині. У 1959 р. золотий медаліст Іршавської середньої школи вступив до Ужгородського державного університету на вечірнє відділення хімічного факультету, а вже в наступному році став студентом 2 курсу стаціонарного відділення хімічного факультету.
Навчання і спорт стали незмінними супутниками студентського життя Євгена Юлійовича. В складі збірних університету з футболу та настільного тенісу він неодноразово захищав його честь на республіканських змаганнях. Вже на четвертому році навчання у вузі (працюючи по сумісництву лаборантом кафедри), Переш Є.Ю. визначився як майбутній спеціаліст у галузі хімії напівпровідників. На початку 60-х років минулого століття цю нову спеціалізацію на хімічному факультеті започаткував професор Головей М.І. Першими випускниками цієї нової спеціальності були п’ятеро студентів хімічного факультету, в тому числі і Переш Є.Ю. Після строкової військової служби Є.Ю.Переш у вересні 1965 року зараховується на посаду асистента кафедри загальної та неорганічної хімії УжДУ.
У 1967-1970 рр. навчається в аспірантурі при кафедрі хімії напівпровідників. Налагоджуються тісні наукові контакти з провідними на той час вузами та інститутами, зокрема, Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.М.С.Курнакова (ІЗНХ, Москва), Московським державним університетом, Ленінградським фізико-технічним інститутом ім.А.Ф.Іоффе, Львівським державним університетом імені Івана Франка та рядом інших.
Особливо слід відзначити плідне наукове співробітництво впродовж майже 20 років з Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.М.С.Курнакова. Ще будучи аспірантом, він мав щастя (за сприяння проф..Головея М.І.) познайомитися і консультуватися з такими відомими на той час вченими в галузі хімії твердого тіла та напівпровідників як проф..Горюнова Н.О., Лужная Н.П., чл..-кор., проф.Лазарєв В.Б., Глазов В.М., Угай Я.О. та ряд інших.
Під керівництвом М.І.Головея виконує і в 1971 році у Львівському державному університеті ім.Івана Франка захищає дисертацію «Синтез і дослідження властивостей метатіо- та метаселеновісмутитів лужних металів» на здобуття вченого ступеня кандидата хімічних наук по спеціальності «неорганічна хімія».
Після завершення навчання в аспірантурі Євген Юлійович працює асистентом кафедри хімії напівпровідників УжДУ. У 1975 році обирається на посаду старшого викладача, а у 1984 році стає доцентом кафедри. Ці роки ознаменовані становленням Євгена Юлійовича як викладача кафедри, він уміло поєднує наукову та навчальнометодичну роботу, швидко оволодіває педагогічною майстерністю, ґрунтовними знаннями теоретичних основ неорганічної хімії, властивостями елементарних речовин та їх сполук. Набуті знання на високому науковому та методичному рівні передає студентам під час лекційних курсів та лабораторних занять. Разом з колегами кафедри пише і видає низку методичних розробок до відповідних курсів.
Першими аспірантами Є.Ю.Переша стали випускники хімічного факультету УжНУ Орінчай Г.В. та Цигика В.В., які успішно захистили свої кандидатські дисертації в ІЗНХ ім..Курнакова (м.Москва) в 1984 році. Є.Ю.Переш є знаним спеціалістом у галузі неорганічного матеріалознавства та хімії твердого тіла. Він встановив механізм обмінних реакцій синтезу метатіо- та метаселенобісмутитів лужних металів, що в подальшому сприяло одержанню десятків аналогів цих сполук. Серед них є і найбільш ефективні та перспективні нелінійнооптичні матеріали.
Він уперше здійснив детальний аналіз складних халькогенідних та галогенідних систем на основі елементів І, ІІІ–V груп періодичної системи з позиції фізико-хімічного критерію з врахуванням природи хімічного зв’язку і термодинамічної стабільності бінарних фаз, що складають потрійні системи, на підставі чого було зроблено вибір перспективних систем з точки зору можливості утворення в них складних халькогенідних та галогенідних сполук. Під його керівництвом здійснені комплексні дослідження фазових рівноваг у багаточисленних системах, за результатами яких переконливо показано, що, всупереч традиційному підходу до проблеми вибору раціонального складу для синтезу і вирощування монокристалів складних речовин з відтворюваними параметрами, необхідні дані про області гомогенності цих сполук. Це дозволило розробити технологічні режими одержання монокристалів десятків складних халькогенідних, галогенідних та галогенхалькогенідних сполук, найбільш перспективні з яких рекомендовано для практичного використання.
Узагальнення та систематика отриманих результатів, виявлені закономірності, рівень їх інтерпретації та висновки лягли в основу докторської дисертації Переша Є.Ю. “Складні халькогеніди і галогеніди металів I–IV груп періодичної системи елементів Д.І.Менделеєва”, яку він успішно захистив у червні 1987 року в Інституті загальної та неорганічної хімії ім..М.С.Курнакова АН СРСР (м.Москва).
У 1988 році Переш Є.Ю. обирається професором кафедри хімії твердого тіла, а вчене звання професора йому присвоюється 12 вересня 1989 року.
У листопаді 1993 року очолює кафедру неорганічної хімії, яку перейменовано за його ініціативою. Від початку і до сьогоднішнього часу вся його трудова діяльність пов’язана з УжНУ. Під його керівництвом продовжуються фундаментальні дослідження по згаданій вище тематиці. Велику увагу на посаді завідувача кафедри Євген Юлійович приділяв удосконаленню навчального процесу та підвищенню його навчальнометодичного рівня. Зокрема, запроваджується комп’ютеризація навчального та наукового процесів. Уперше в історії хімічного факультету за ініціативою завідувача кафедри та за сприяння декана створено і обладнано комп’ютерний клас (1998 р.).
На кафедрі читаються нові загальні та спеціальні курси. Пройшла ротація та омолодження викладацького складу кафедри, успішно працює аспірантура.
Під керівництвом Переша Є.Ю. захищено 13 кандидатських дисертацій, він консультант 1 захищеної докторської дисертації. Учні Євгена Юлійовича зараз успішно працюють на викладацьких та наукових посадах в Ужгородському національному університеті та за кордоном.
Наприклад, Г.В.Кун, М.Ю.Сабов, О.В.Зубака – доценти кафедри неорганічної хімії; В.І.Староста – професор, завідувач кафедри педагогіки; І.П.Стерчо та А.А.Козьма – доценти кафедри фізичної та колоїдної хімії; В.І.Сідей, В.В.Цигика, Габорець Н.Й., Малаховська Т.О. – старші наукові співробітники, а Д.В.Севрюков – науковий співробітник Інституту фізики і хімії твердого тіла при УжНУ; Кіш З.З. працює в Канаді в одній з дочірніх фірм компанії “Дженерал моторс”. Встановлюються тісні наукові контакти з провідними інститутами та навчальними закладами України: Київським та Львівським національними університетами, Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.В.І.Вернадського, Інститутом фізики напівпровідників ім.В.Є.Лашкарьова НАН України та рядом інших.
З ініціативи Є.Ю.Переша та за його безпосередньою участю в 1994 та 1998 рр. на базі кафедри неорганічної хімії та інших організацій в Ужгороді були проведені VIII та ІХ Міжнародні науково-технічні конференції «Хімія, фізика і технологія халькогенідів та халькогалогенідів» та «Складні оксиди, халькогеніди та галогеніди для функціональної електроніки» (2000 р.) Частими гостями конференцій, що проводилися на базі УжНУ, були академіки НАН України Скопенко В.В., Волков С.В., чл.-кор. Пехньо В.І. (випускник хімічного факультету).
Все це сприяло підвищенню наукового рівня студентів, аспірантів, молодих науковців та викладачів кафедри. У творчому доробку Переша Є.Ю. понад 300 наукових праць, 15 авторських свідоцтв та патентів на винаходи. Він є співавтором чотирьох навчальних посібників, рекомендованих МОН України.
З 2002 по 2006 роки дві каденції був експертом ВАК України. Впродовж багатьох років є членом Наукової ради з проблеми "Неорганічна хімія" при НАН України. З 2006 року і по сьогодні він голова спеціалізованої Ради при УжНУ по захисту кандидатських дисертацій з двох спеціальностей – "неорганічна хімія" та "аналітична хімія". Фундаментальні і прикладні роботи в галузі напівпровідникового матеріалознавства і педагогічні здібності Є.Ю.Переша високо оцінені владою країни та науковою громадськістю. У 2000 році у складі авторського колективу Переш Є.Ю. за цикл робіт «Хімія, технологія і властивості складних халькогенгалогенних матеріалів» став Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.
У 2004 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
За досягнуті успіхи в справі підготовки висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства нагороджений Грамотою Міністерства освіти України (1995 р.) Почесною грамотою Закарпатської обласної ради (2001 р.), Закарпатської обласної державної адміністрації (2009 р.), почесною відзнакою Ужгородської міської Ради у номінації "Розвиток науки, техніки і технологій, інноваційна діяльність" (2004 р.).
В 2005 році Переш Є.Ю. став Заслуженим професором УжНУ
ЧУНДАК СТЕПАН ЮРІЙОВИЧ доктор хімічних наук, професор, завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Чундак С.Ю. народився 30.03.1947 р. в с. Стрипа Ужгородського району Закарпатської області в сім’ї селян.
В 1965 р. закінчив Великолазівську СШ з медаллю і поступив на І курс хімічного факультету УжДУ, який закінчив у 1970 р. В тому ж 1970 р. поступив в аспірантуру при кафедрі загальної та неорганічної хімії, яку закінчив 30 грудня 1974 року.
В період з травня 1971 р. по травень 1972 р проходив дійсну строкову військову службу. З січня 1975 р. по травень 1978 р. працював інженером, зав. лабораторіями кафедри загальної та неорганічної хімії. В 1977 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Координационные соединения 3d-металлов с гидразидами нафтойных, фенилуксусной кислот и их салицелиденгидразонами». З 1978 по 1988 рр. асистент кафедри аналітичної хімії.
З 1988 по 1998 рр. доцент цієї ж кафедри. В 1992 р. обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедрою аналітичної хімії. На цій посаді пропрацював до 1 вересня 2001 року. В 1996 р. захистив докторську дисертацію в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського на тему: «Координационная химия 3d-металлов с органическими полидентатными производными гидразина», в грудні 1998 р. отримав вчене звання професора. З 1 вересня 2001 року призначений на посаду завідувача кафедрою хімічної технології та виробничої екології УжНУ, яка з 2002 р. дістала назву кафедри екології та охорони навколишнього середовища. На цій посаді працює по сьогоднішній день. Під його керівництвом захищено 4 кандидатські та 1 докторську дисертації.
В даний період керує науковою роботою ще 2 пошукачів. В період 1984-1985 навч. року знаходився на стажуванні в Ново-Садському університеті (Сербія). Має наукові публікації у виданнях СРСР (журнал неорганической химии, журнал координационной химии, журнал аналитической химии), вітчизняних – українських (Український хімічний журнал, Хімія і технологія води), престижних зарубіжних журналах (Transition Metal Chemistry, Monatshefite fur Chemie, Acta Cristalografika, Therm Analysis, Zeitschrief fur anorganische Chemie, Tetrahedron) та ін. Приймав участь в роботі багатьох Всесоюзних, Республіканських, Міжнародних конференцій по неорганічній та аналітичній хімії. Є автором та співавтором більше 200 наукових публікацій, біля 26 методичних посібників та методичних розробок, є співавтором 16 патентів України на винахід, а також співавтором 2-х навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.
На даний час виконує доручення голови редколегії журналу Науковий Вісник Ужгородського університету, серія Хімія, член Ради факультету та Вченої ради університету, член Координаційної Ради НАН України з неорганічної хімії, член науково-методичної комісії з екології МОН України.
У вересні 2015 р. рішенням Вченої ради Ужгородського національного університету йому присуджено почесне звання «Заслужений професор УжНУ»
Сторінка 183 із 265