ПЕРЕШ ЄВГЕН ЮЛІЙОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Народився Переш Євген Юлійович в селі Осій, що на Іршавщині. У 1959 р. золотий медаліст Іршавської середньої школи вступив до Ужгородського державного університету на вечірнє відділення хімічного факультету, а вже в наступному році став студентом 2 курсу стаціонарного відділення хімічного факультету.
Навчання і спорт стали незмінними супутниками студентського життя Євгена Юлійовича. В складі збірних університету з футболу та настільного тенісу він неодноразово захищав його честь на республіканських змаганнях. Вже на четвертому році навчання у вузі (працюючи по сумісництву лаборантом кафедри), Переш Є.Ю. визначився як майбутній спеціаліст у галузі хімії напівпровідників. На початку 60-х років минулого століття цю нову спеціалізацію на хімічному факультеті започаткував професор Головей М.І. Першими випускниками цієї нової спеціальності були п’ятеро студентів хімічного факультету, в тому числі і Переш Є.Ю. Після строкової військової служби Є.Ю.Переш у вересні 1965 року зараховується на посаду асистента кафедри загальної та неорганічної хімії УжДУ.
У 1967-1970 рр. навчається в аспірантурі при кафедрі хімії напівпровідників. Налагоджуються тісні наукові контакти з провідними на той час вузами та інститутами, зокрема, Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.М.С.Курнакова (ІЗНХ, Москва), Московським державним університетом, Ленінградським фізико-технічним інститутом ім.А.Ф.Іоффе, Львівським державним університетом імені Івана Франка та рядом інших.
Особливо слід відзначити плідне наукове співробітництво впродовж майже 20 років з Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.М.С.Курнакова. Ще будучи аспірантом, він мав щастя (за сприяння проф..Головея М.І.) познайомитися і консультуватися з такими відомими на той час вченими в галузі хімії твердого тіла та напівпровідників як проф..Горюнова Н.О., Лужная Н.П., чл..-кор., проф.Лазарєв В.Б., Глазов В.М., Угай Я.О. та ряд інших.
Під керівництвом М.І.Головея виконує і в 1971 році у Львівському державному університеті ім.Івана Франка захищає дисертацію «Синтез і дослідження властивостей метатіо- та метаселеновісмутитів лужних металів» на здобуття вченого ступеня кандидата хімічних наук по спеціальності «неорганічна хімія».
Після завершення навчання в аспірантурі Євген Юлійович працює асистентом кафедри хімії напівпровідників УжДУ. У 1975 році обирається на посаду старшого викладача, а у 1984 році стає доцентом кафедри. Ці роки ознаменовані становленням Євгена Юлійовича як викладача кафедри, він уміло поєднує наукову та навчальнометодичну роботу, швидко оволодіває педагогічною майстерністю, ґрунтовними знаннями теоретичних основ неорганічної хімії, властивостями елементарних речовин та їх сполук. Набуті знання на високому науковому та методичному рівні передає студентам під час лекційних курсів та лабораторних занять. Разом з колегами кафедри пише і видає низку методичних розробок до відповідних курсів.
Першими аспірантами Є.Ю.Переша стали випускники хімічного факультету УжНУ Орінчай Г.В. та Цигика В.В., які успішно захистили свої кандидатські дисертації в ІЗНХ ім..Курнакова (м.Москва) в 1984 році. Є.Ю.Переш є знаним спеціалістом у галузі неорганічного матеріалознавства та хімії твердого тіла. Він встановив механізм обмінних реакцій синтезу метатіо- та метаселенобісмутитів лужних металів, що в подальшому сприяло одержанню десятків аналогів цих сполук. Серед них є і найбільш ефективні та перспективні нелінійнооптичні матеріали.
Він уперше здійснив детальний аналіз складних халькогенідних та галогенідних систем на основі елементів І, ІІІ–V груп періодичної системи з позиції фізико-хімічного критерію з врахуванням природи хімічного зв’язку і термодинамічної стабільності бінарних фаз, що складають потрійні системи, на підставі чого було зроблено вибір перспективних систем з точки зору можливості утворення в них складних халькогенідних та галогенідних сполук. Під його керівництвом здійснені комплексні дослідження фазових рівноваг у багаточисленних системах, за результатами яких переконливо показано, що, всупереч традиційному підходу до проблеми вибору раціонального складу для синтезу і вирощування монокристалів складних речовин з відтворюваними параметрами, необхідні дані про області гомогенності цих сполук. Це дозволило розробити технологічні режими одержання монокристалів десятків складних халькогенідних, галогенідних та галогенхалькогенідних сполук, найбільш перспективні з яких рекомендовано для практичного використання.
Узагальнення та систематика отриманих результатів, виявлені закономірності, рівень їх інтерпретації та висновки лягли в основу докторської дисертації Переша Є.Ю. “Складні халькогеніди і галогеніди металів I–IV груп періодичної системи елементів Д.І.Менделеєва”, яку він успішно захистив у червні 1987 року в Інституті загальної та неорганічної хімії ім..М.С.Курнакова АН СРСР (м.Москва).
У 1988 році Переш Є.Ю. обирається професором кафедри хімії твердого тіла, а вчене звання професора йому присвоюється 12 вересня 1989 року.
У листопаді 1993 року очолює кафедру неорганічної хімії, яку перейменовано за його ініціативою. Від початку і до сьогоднішнього часу вся його трудова діяльність пов’язана з УжНУ. Під його керівництвом продовжуються фундаментальні дослідження по згаданій вище тематиці. Велику увагу на посаді завідувача кафедри Євген Юлійович приділяв удосконаленню навчального процесу та підвищенню його навчальнометодичного рівня. Зокрема, запроваджується комп’ютеризація навчального та наукового процесів. Уперше в історії хімічного факультету за ініціативою завідувача кафедри та за сприяння декана створено і обладнано комп’ютерний клас (1998 р.).
На кафедрі читаються нові загальні та спеціальні курси. Пройшла ротація та омолодження викладацького складу кафедри, успішно працює аспірантура.
Під керівництвом Переша Є.Ю. захищено 13 кандидатських дисертацій, він консультант 1 захищеної докторської дисертації. Учні Євгена Юлійовича зараз успішно працюють на викладацьких та наукових посадах в Ужгородському національному університеті та за кордоном.
Наприклад, Г.В.Кун, М.Ю.Сабов, О.В.Зубака – доценти кафедри неорганічної хімії; В.І.Староста – професор, завідувач кафедри педагогіки; І.П.Стерчо та А.А.Козьма – доценти кафедри фізичної та колоїдної хімії; В.І.Сідей, В.В.Цигика, Габорець Н.Й., Малаховська Т.О. – старші наукові співробітники, а Д.В.Севрюков – науковий співробітник Інституту фізики і хімії твердого тіла при УжНУ; Кіш З.З. працює в Канаді в одній з дочірніх фірм компанії “Дженерал моторс”. Встановлюються тісні наукові контакти з провідними інститутами та навчальними закладами України: Київським та Львівським національними університетами, Інститутом загальної та неорганічної хімії ім.В.І.Вернадського, Інститутом фізики напівпровідників ім.В.Є.Лашкарьова НАН України та рядом інших.
З ініціативи Є.Ю.Переша та за його безпосередньою участю в 1994 та 1998 рр. на базі кафедри неорганічної хімії та інших організацій в Ужгороді були проведені VIII та ІХ Міжнародні науково-технічні конференції «Хімія, фізика і технологія халькогенідів та халькогалогенідів» та «Складні оксиди, халькогеніди та галогеніди для функціональної електроніки» (2000 р.) Частими гостями конференцій, що проводилися на базі УжНУ, були академіки НАН України Скопенко В.В., Волков С.В., чл.-кор. Пехньо В.І. (випускник хімічного факультету).
Все це сприяло підвищенню наукового рівня студентів, аспірантів, молодих науковців та викладачів кафедри. У творчому доробку Переша Є.Ю. понад 300 наукових праць, 15 авторських свідоцтв та патентів на винаходи. Він є співавтором чотирьох навчальних посібників, рекомендованих МОН України.
З 2002 по 2006 роки дві каденції був експертом ВАК України. Впродовж багатьох років є членом Наукової ради з проблеми "Неорганічна хімія" при НАН України. З 2006 року і по сьогодні він голова спеціалізованої Ради при УжНУ по захисту кандидатських дисертацій з двох спеціальностей – "неорганічна хімія" та "аналітична хімія". Фундаментальні і прикладні роботи в галузі напівпровідникового матеріалознавства і педагогічні здібності Є.Ю.Переша високо оцінені владою країни та науковою громадськістю. У 2000 році у складі авторського колективу Переш Є.Ю. за цикл робіт «Хімія, технологія і властивості складних халькогенгалогенних матеріалів» став Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.
У 2004 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
За досягнуті успіхи в справі підготовки висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства нагороджений Грамотою Міністерства освіти України (1995 р.) Почесною грамотою Закарпатської обласної ради (2001 р.), Закарпатської обласної державної адміністрації (2009 р.), почесною відзнакою Ужгородської міської Ради у номінації "Розвиток науки, техніки і технологій, інноваційна діяльність" (2004 р.).
В 2005 році Переш Є.Ю. став Заслуженим професором УжНУ
ЧУНДАК СТЕПАН ЮРІЙОВИЧ доктор хімічних наук, професор, завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Чундак С.Ю. народився 30.03.1947 р. в с. Стрипа Ужгородського району Закарпатської області в сім’ї селян.
В 1965 р. закінчив Великолазівську СШ з медаллю і поступив на І курс хімічного факультету УжДУ, який закінчив у 1970 р. В тому ж 1970 р. поступив в аспірантуру при кафедрі загальної та неорганічної хімії, яку закінчив 30 грудня 1974 року.
В період з травня 1971 р. по травень 1972 р проходив дійсну строкову військову службу. З січня 1975 р. по травень 1978 р. працював інженером, зав. лабораторіями кафедри загальної та неорганічної хімії. В 1977 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Координационные соединения 3d-металлов с гидразидами нафтойных, фенилуксусной кислот и их салицелиденгидразонами». З 1978 по 1988 рр. асистент кафедри аналітичної хімії.
З 1988 по 1998 рр. доцент цієї ж кафедри. В 1992 р. обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедрою аналітичної хімії. На цій посаді пропрацював до 1 вересня 2001 року. В 1996 р. захистив докторську дисертацію в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського на тему: «Координационная химия 3d-металлов с органическими полидентатными производными гидразина», в грудні 1998 р. отримав вчене звання професора. З 1 вересня 2001 року призначений на посаду завідувача кафедрою хімічної технології та виробничої екології УжНУ, яка з 2002 р. дістала назву кафедри екології та охорони навколишнього середовища. На цій посаді працює по сьогоднішній день. Під його керівництвом захищено 4 кандидатські та 1 докторську дисертації.
В даний період керує науковою роботою ще 2 пошукачів. В період 1984-1985 навч. року знаходився на стажуванні в Ново-Садському університеті (Сербія). Має наукові публікації у виданнях СРСР (журнал неорганической химии, журнал координационной химии, журнал аналитической химии), вітчизняних – українських (Український хімічний журнал, Хімія і технологія води), престижних зарубіжних журналах (Transition Metal Chemistry, Monatshefite fur Chemie, Acta Cristalografika, Therm Analysis, Zeitschrief fur anorganische Chemie, Tetrahedron) та ін. Приймав участь в роботі багатьох Всесоюзних, Республіканських, Міжнародних конференцій по неорганічній та аналітичній хімії. Є автором та співавтором більше 200 наукових публікацій, біля 26 методичних посібників та методичних розробок, є співавтором 16 патентів України на винахід, а також співавтором 2-х навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.
На даний час виконує доручення голови редколегії журналу Науковий Вісник Ужгородського університету, серія Хімія, член Ради факультету та Вченої ради університету, член Координаційної Ради НАН України з неорганічної хімії, член науково-методичної комісії з екології МОН України.
У вересні 2015 р. рішенням Вченої ради Ужгородського національного університету йому присуджено почесне звання «Заслужений професор УжНУ»
П.П.Кіш народився 19 серпня 1931р. в м.Виноградові Закарпатської області.
Після закінчення середньої школи вступив на хімічний факультет Ужгородського університету, по закінченні якого в 1954 році працював вчителем, а потім заступником директора школи у м. Виноградові.
Під керівництвом академіка А.К.Бабко у 1962 р. успішно захищає кандидатську дисертацію в галузі розробки фотометричних методів визначення індію. Після захисту кандидатської дисертації П.П.Кіш незмінно працює в Ужгородському університеті: спочатку на посаді доцента, а потім професора, завідуючого кафедрою аналітичної хімії. В ці роки проявляються блискучі здібності П.П.Кіша як організатора науки.
Ним формується новий науковий напрямок - розробка екстракційно-спектрофотометричних методів визначення елементів з використанням основних барвників, який і до тепер успішно розвивається на кафедрі аналітичної хімії Ужгородського університету. Новий науковий напрямок підтримують всесвітньо відомі вчені - академіки І.П.Алімарін, Ю.О.Золотов, А.К.Бабко, А.Т.Пилипенко.
Не випадково в Ужгороді починають проводитись засідання координаційних Рад з аналітичної хімії. Починаючи з 1978 року, П.П.Кіш є незмінним членом Наукових Рад АН СРСР та АН УРСР з аналітичної хімії, членом редколегії "Українського хімічного журналу". В 1977 р. П.П.Кіш успішно захищає в Інституті геохімії та аналітичної хімії АН СРСР докторську дисертацію “Екстракційно-фотометричні методи визначення мікрокількостей елементів з використанням основних барвників”, стає професором, завідувачем кафедри.
Самі ці дослідження закріпили пріоритет на теренах СРСР Ужгородської наукової школи з аналітичної хімії основних барвників. В цей період під його керівництвом захищають кандидатські дисертації І.І.Зимомря, Ю. К. Онищенко. І. П. Погойда, С.Г. Кременева, Г.М.Вітенко, Є.М.Задорожна, Й.С.Балог, Я.Р.Базель.
П.П.Кіш був надзвичайно талановитою і працелюбною людиною. Він є автором понад 250 друкованих та понад 30 авторських свідоцтв і патентів.
Балог Йосип Степанович 10.08.1947 р.н., доктор хімічних наук, професор кафедри аналітичної хімії, заслужений винахідник України.
Балог Й.С. працює в Ужгородському університеті з 1977 року: молодший і старший науковий співробітник (1977-1993), професор (з 1994 року по теперішній час).
Балог Йосип Степанович є відомим спеціалістом у галузі аналітичної хімії. Його наукові інтереси стосуються спектральних та електроаналітичних методів аналізу. В останні роки займається питаннями мініатюризації, автоматизації аналітичних вимірювань, розвитком in situ вимірювань, а також сенсорних технологій. Протягом 1977-2015 рр.
Балог Й.С. безперервно працює виконавцем наукових держбюджетних тематик, що проводяться на кафедрі аналітичної хімії УжНУ, керує дисертаційними та дипломними роботами. Є членом спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій.
Під його науковим керівництвом кандидатами хімічних наук стали М.І.Мага, В.А.Андрух, О.Г. Воронич, Д.І.Молнар, М.М.Рущак. Йосип Степанович є автором 400 наукових праць, у тому числі 51 наукова стаття у міжнародних журналах з високими імпакт-факторами.
Брав участь у роботі численних та вітчизняних наукових форумів. Балог Й.С. має 49 авторських свідоцтв та патентів України на винаходи, 12 свідоцтв та рацпропозицій. Його винаходи зробили суттєвий вклад у розв’язання низки технологічних та екологічних проблем (моніторинг довкілля, нові матеріали). Розроблені ним методики впроваджені у багатьох лабораторіях і використовуються при аналізі сплавів, високочистих, напівпровідникових та надпровідних матеріалів, біологічних зразків, об’єктів навколишнього середовища.
Відзначений почесним званням «Заслужений винахідник України», нагороджений нагрудним знаком «Винахідник СРСР»
Семак Дмитро Григорович народився 28 грудня 1936 р. в с.Лупків Ліського району Ряшівської області (Польща).
З 1946 р. проживає в м.Теребовля, селах Семенів, Малів Теребовлянського району Тернопільської області. Середню освіту здобув у м.Теребовля в 1955 р. З 1955 до 1960 рр. навчається на фізичному факультеті Ужгородського університету. На кафедрі загальної фізики спеціалізується з фізики напівпровідників. По завершенні навчання працює лаборантом, а з 1961 до 1966 рр. – старшим інженером напівпровідникової лабораторії цієї ж кафедри.
За час навчання в заочній аспірантурі (1963-1967) під керівництвом Д.В.Чепура займається дослідженням фотоелектретного стану в йодиді ртуті. Ним розроблена оригінальна, захищена авторським свідоцтвом, методика визначення параметрів рівнів прилипання методом термостимульованого струму в фотоелектретному режимі.
Одержані результати представлені і захищені в 1968 р. в Дніпропетровському університеті як кандидатська дисертація. У наступні роки Д.Г.Семак займається дослідженням фізико-хімічних властивостей напівпровідників типу АУВУП, з метою одержання реєструючих середовищ.
У 1966 р. обраний на посаду старшого викладача кафедри фізики напівпровідників, у 1969 р. – доцентом, а з 1990 р. він – професор цієї ж кафедри. Протягом п”яти років (1978-1983) Д.Г.Семак працює деканом фізичного факультету УжДУ.
Зміст докторської дисертації, захищеної в 1989 р. на засіданні Вченої ради Інституту напівпровідників НАН України, становили результати досліджень фотоіндукованих змін в некристалічних халькогенідних матеріалах. Комплексне дослідження фотоіндукованих змін в тонких шарах некристалічних халькогенідів дозволило Д.Г.Семаку встановити важливі механізми зміни середнього порядку, які відповідають за оптичний запис інформації.
Показано, що дані матеріали можуть бути використані для реєстрації оптичної інформації, створення оптичних елементів, відеодисків, тощо. Дослідно-конструкторські розробки доведені до практичного використання даних матеріалів як захисних елементів цінних паперів, документів, товарів, товарних знаків тощо. Д.Г.Семак ьув керівником одного з важливих напрямків в Інституті фізики і хімії твердого тіла УжНУ, пов”язаного із розробкою та використанням складних халькогенідних склоподібних матеріалів для інфрачервоної техніки та оптичної реєстрації інформації.
Автор понад 300 наукових праць, 12 винаходів, співавтором більше 10 монографій і підручників.
В очолюваній Д.Г.Семаком науковій групі захищено 10 кандидатських та 3 докторські дисертації. Вченим проведена значна робота по створенню кафедри прикладної фізики на фізичному факультету УжДУ та відкриттю спеціальності “Наукоємні фізичні технології” по напрямку розвитку спеціалізації “фізико-технічна експертиза”.
Ним було розроблено навчальний план підготовки спеціалістів на новій кафедрі, яку він очолив у 1999 р., створена матеріально-технічна біза підготовки експертів широкого профілю.
Д.Г.Семак нагороджений багатьма грамотами та медалями за багаторічну працю в Ужгородському національному університеті.
Михайло Ганич - доктор медичних наук, академік Академії наук вищої школи, заслужений професор УжНУ Михайло Михайлович Ганич.
Народився М.М. Ганич 20 травня 1931 року в с. Малий Березний на Великоберезнянщині в селянській родині. У 1949 році вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, який згодом став для нього справою всього життя.
На медфаці він не тільки здобув професію, якій присвятив своє життя,але й зустрів кохану жінку – Оксану Мандзюк-Ганич, теж майбутнього визначного науковця-медика, з якою спільно йшли по життю аж до літа минулого 2020 року. Після закінчення з відзнакою медичного факультету Ужгородського держуніверситету у 1955 році розпочав професійну діяльність хірургом в сільській лікарні села Синевир.
У 1958-1959 роках – головний лікар Міжгірської райлікарні, завідувач хірургічного відділення. Працюючи на Верховині у 1959 році він вперше на Закарпатті успішно провів операцію по пришиванню випадково ампутованої на лісопилці руки лісорубу.
На запрошення майбутнього головного акушера-гінеколога країни, а тоді – завідувача відповідної кафедри УжДУ Миколи Бакшеєва, М.Ганич поступає в аспірантуру, а в 1962 році успішно захищає кандидатську, а за три роки, доцентом, стає на чолі університетської кафедри акушерства і гінекології, яку очолював понад 40 років: 1964-2000 - кафедра акушерства і гінекології медичного факультету, 2001-2005 - новостворена кафедра охорони материнства і дитинства на ФПО, де він далі працював професором до 2016 року.
Під керівництвом видатного українського вченого, академіка М.С. Бакшеєва виконав та у 1974 році успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Плацентарний бар’єр та його роль в обміні білків і біологічно активних речовин між материнським організмом і плодом». З 1974 р. - доктор медичних наук, з 1976 р. - професор.
У 1984-1987 р.р. - декан медичного факультету. Голова науково-медичного товариства акушерів-гінекологів та головний акушер-гінеколог Закарпаття (1965-2001). Під час його керування акушерсько-гінекологічною службою краю в ній був порядок і витримувався достойний рівень надання медичної допомоги.
За свою багаторічну творчу працю М.М. Ганич навчав понад 7 тис. майбутніх лікарів і виховав сотні акушерів-гінекологів, підготував 8 кандидатів медичних наук, створив свою школу акушерства та гінекології, яка продовжує гідно представляти УжНУ в Україні та за її межами. Вагомою і потужною є наукова спадщина професора Михайла Ганича. Він опублікував понад 220 наукових праць, більше 35 навчальних посібників та методичних розробок.
Вперше написав українською мовою та видав навчальні посібники «Акушерський фантом» (1971) та «Практикум з акушерства і гінекології» (1974), які довгі роки були настільними книгами лікарів-спеціалістів.
Співавтор трьох підручників з акушерства і гінекології, виданих в м. Братислава (Словаччина) та м. Харків. Академік Української академії наук (1996), заслужений професор Ужгородського національного університету (2005).
6 січня 2021 року професор Михайло Ганич відійшов у Засвіти...
Оксана Миколаївна Ганич - перша на Закарпатті докторка медичних наук, засновниця і керівник єдиного в Україні Науково-дослідного інституту фітотерапії, авторка більш ніж 350 наукових праць, 15 монографій, 20 навчальних посібників та підручників, заслужена діячка науки і техніки України, заслужений професор УжНУ.
Народилася О.М.Ганич 16 квітня 1932 року в с. Вишні Ремети Берегівського району в родині вчителів. Батько Микола Миколайович Мандзюк був послом Сойму Карпатської України, а мати – Ганна Іванівна Мандзюк, керувала соціальною опікою в Карпатській Україні.
У 1949 році, по закінченні Ужгородської середньої школи №2 з золотою медаллю, без іспитів вступила на медичний факультет Ужгородського державного університету. Здобувши лікарський фах працювала за направленням головним лікарем Синевирської дільничної лікарні (1955-1957), згодом районним терапевтом і завідуючою терапевтичним відділенням Міжгірської центральної районної лікарні. З 1960 року - на кафедрі терапії Ужгородського національного університету. Пройшла шлях від асистента до доцента і професора.
Кандидатську дисертацію захистила в 1964 р., докторську – по передракових станах шлунку – в 1971 р. Перша жінка на Закарпатті, яка стала доктором наук. Упродовж 16 років завідувала кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету УжДУ (1981-1997), працювала директором організованого за її ініціативою єдиного в Україні НДІ фітотерапії та професоркою кафедри.
Вона - засновник відомої в Україні та за її межами школи гастроентерологів, керувала лікувальною роботою клініки Закарпатсько гастроентерологічного диспансеру, була постійним консультантом санаторно-курортної служби Закарпаття. Їй належить розробка концепції з оздоровлення потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС яка базується на використанні фітопрепаратів та фітопродуктів імунокорегуючої, онкопротекторної та антисклеротичної дії.
Перші кроки в науці почала робити ще на третьому курсі університету під впливом професорів Василя Слишка та Олександра Фединця. А справжня наукова діяльність розпочалася після повернення до університету уже в ролі асистента 1960 року. Працюючи тут, достроково захистила кандидатську дисертацію на тему «Практичне значення визначення уропепсину в умовах клініки і санаторію». А менш ніж через десять років захистила в Ризі докторську дисертацію, вперше в медичній практиці колишнього Радянського Союзу провівши електронну мікроскопію зрізів слизової оболонки шлунку, що тоді можна було здійснити лише за межами СРСР (її здійснювала в Празі), і обстежила тисячі хворих з хронічним гастритом.
З науковими доповідями виступала перед вченими України, Росії, Грузії, Чехії, Польщі, Словаччини, Литви, Латвії, Естонії, Німеччини, Канади, підготувала 5 докторів та 12 кандидатів наук.
Упродовж усього життя Оксана Ганич проводила активну громадську і патріотичну роботу. З 1991 року очолювала обласну організацію Союзу українок, обралася Почесним членом Союзу українок, редагувала науково-популярний журнал «Родина», входила до складу координаційної ради Закарпатської обласної державної адміністрації з питань жінок, сім’ї та молоді, правління Асоціації терапевтів та гастроентерологів України, була голова Закарпатської обласної секції гастроентерологів, налагодила тісні контакти з організаціями Союзу українок США, Канади, Англії та залучила велику гуманітарну допомогу для потерпілого від паводків (1998, 2001) населення Закарпаття.
Понад двадцять років поспіль Оксана Ганич працювала художнім керівником та головним диригентом хорової студентської капели УжНУ та медичного факультету, написала музику до численних народних пісень, коломийок.
Нагороджена орденом Княгині Ольги (2000), відзнакою «За гуманізм» Союзу Чорнобиль України, медалями «За трудову доблесть» та «Ветеран праці» та численними грамотами.
Своєю багатолітньою натхненною дослідницькою, викладацькою та лікарською працею, винахідництвом і новаторством відома в Україні й далеко за її межами заслужений професор УжНУ Оксана Ганич золотими літерами вписала своє ім’я в історію рідного вишу. Пам'ять про неї збережеться у серцях усіх, хто знав, працював і творив разом з нею.
ВОРОШИ́ЛОВ Юрій Віталійович (18. 03. 1938, Ленінград, нині С.-Петербург) – хімік. Доктор хімічних наук (1985), проф.
Закін. Львів. університет (1960), де й працював (1961–69).
Від 1969 – в Ужгород. університеті: проф., завідувач кафедри неорган. хімії, проректор з наукової роботи (від 1993).
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, «Відмінник освіти України», член Міжнародного союзу кристалографів
Нині мешкає в С.-Петербурзі.
Наук. діяльність – розроблення нових матеріалів для електронної техніки.
Народився Юрій Ворошилов 18 березня 1938 р. у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) у родині службовців (батько – інженер на заводі, мати – секретар-машиністка). Разом з мамою пережив воєнну блокаду, батько в цей час був на фронті.
Після війни з родиною переїхали до Львова, де Юрій 1955 р. з медаллю закінчив середню школу та вступив на геологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.
Після закінчення університету у 1960–1961 рр. працював геологом у Приазовській геологорозвідувальній експедиції; 1961–1962 рр. – інженер-геолог Забайкальської геологічної експедиції, 1962–1963 – старший лаборант кафедри кристалографії, 1963–1967 рр. – старший лаборант, старший інженер, старший науковий співробітник кафедри неорганічної хімії Львівського університету.
У цей період навчався в заочній аспірантурі при кафедрі неорганічної хімії, після її закінчення 1967 р. успішно захистив кандидатську дисертацію “Тройные системы циркония с переходными металлами и бором (алюминием, углеродом и кремнием) и кристаллические структуры соединений, которые в них образуются”. У 1968–1969 навчальному році пройшов наукове стажування в Массачусетському технологічному інституті (м. Кембридж, США) у лабораторії професора Д. Шумейкера.
З січня 1970 р. Ю. Ворошилов працював в Ужгородському університеті на посадах старшого викладача (1970–1971), доцента (1971–1975) і завідувача кафедри хімії твердого тіла та напівпровідників (1976–1994); 1994–2000 рр. – проректор з навчальної роботи цього університету.
У 1985 р. на спеціалізованій вченій раді Московського державного університету захистив докторську дисертацію “Аноксидные материалы для оптоэлектроники”, а 1987 р. йому присвоєно вчене звання професора кафедри хімії твердого тіла і напівпровідників.
Юрій Віталійович був одним з ініціаторів заснування Академії наук вищої школи України. Обраний її дійсним членом (відділення хімії, 1992 р.).
Ю. Ворошилов – один з провідних керівників Закарпатської наукової школи напівпровідників та електронних матеріалів, автор понад 300 наукових публікацій, у тому числі чотирьох монографій з аноксидних матеріалів для електронної техніки, представлених халькогенідами, галогенідами і халькогалогенідами неперехідних металів, шести підручників для вищих навчальних закладів (останній з яких – “Основы кристаллографии и кристаллохимии. Рентгенография кристаллов”. Киев, 2011) і десяти авторських свідоцтв та патентів на винаходи. Як проректор з навчальної роботи неодноразово відвідував іноземні університети з робочими програмами співробітництва.
У 1997 р. разом із професором Л. Хепберном Університету Джорджія (США) видав книгу “История разви-тия образования США. Сравнительная характеристика систем образования в США и Украине”.
Основні напрями наукової діяльності Ю. Ворошилова – дослідження кристалічної структури складних сполук, вивчення фазових рівноваг і діаграм станів у багатокомпонентних системах неперехідних металів на основі халькогенів та галогенів, вибір на їхній основі умов синтезу сполук та вирощування їхніх монокристалів, вивчення фізичних властивостей яких дало змогу відбирати матеріали для електронної техніки і фотоніки.
Учений запропонував конденсаторну модель гіротропії кристалів на підставі аналогічного спіралеподібного розподілу атомів у структурах відповідних сполук з трубковими конденсаторами, завдяки чому стало можливим оцінювати силу оптичної активності та знаки кристалів за даними атомних параметрів структури (1982).
Юрій Ворошилов – автор систематизації напівпровідникових сполук за ступенем дефіцитності чи надмірності електронного стану (1983), що допомагає (використовуючи запропоноване вченим правило кореляції відповідних коефіцієнтів з властивостями матеріалів) прогнозувати матеріали з наперед зазначеними властивостями (1985), оскільки аналіз багатокомпонентних систем дав змогу обчислювати склад можливих сполук із заданими коефіцієнтами дефіцитності. Науковець видав довідник “Кристаллохимические таблицы тройных халькогенидов” (М., 1989), який є путівником серед матеріалів різноманітного призначення.
Професор Ю. Ворошилов – член редакційної ради наукового інформаційного журналу “Новий колегіум”, Міжнародної ради з фазових діаграм сплавів і термодинаміки, Всесвітньої ради з навчальних програм та інструкцій (World Council for Curriculum and Instruction), Всесвітньої спілки кристалографів, був членом спеціалізованої вченої ради з захисту докторських дисертацій з фізичної та неорганічної хімії при Львівському національному університеті імені Івана Франка. Сьогодні на пенсії, мешкає в СанктПетербурзі.
Володимир Павлишин, Альберт Сіворонов, редколегія “Мінералогічного збірника
Сторінка 205 із 286