Перша леді України Олена Зеленська у межах свого проєкту «Українська книжкова поличка» передала бібліотеці ЮНЕСКО українські сучасні видання. Захід відбувся за участю генеральної директорки ЮНЕСКО Одрі Азулє.

180 українських поличок, відкриті вже в 42 країнах світу, налічують 45 тисяч книжок.

«Проєкт не лише зберігає наше слово, а й підсилює його, щоб про українців знали не тільки з новин, а й з глибоких якісних текстів, досліджень, творів. Можливо, фізично культура не може зупинити ракети. Але поки в народу є його мова, його література, його правдива історія, відображена в цій літературі, його мистецтво й звичаї, цей народ вистоїть. Ми вже це робимо», – наголосила перша леді.

Олена Зеленська та Одрі Азулє разом познайомилися з французьким стритарт-художником Крістіаном Гуемі та оглянули фреску, присвячену Україні, яку художник створював протягом дня. Фреска, виконана в жовто-блакитних кольорах, зображує українську дівчину. Довідка. Крістіан Гуемі – паризький стритарт-художник, більш відомий як C215.

У квітні й травні 2022 року відвідав Львів, Київ, Гостомель та Бучу і створив у цих містах серію графіті на зруйнованих унаслідок російського вторгнення будівлях.

Наприкінці тренінгу директорки Центру кар’єри УжНУ Тетяни Бутурлакіної найбільш активним учасникам вручили призи від організаторів і Представництва Європейського Союзу в Україні 

У межах Дня кар’єри ЄС студенти УжНУ вчилися ефективно комунікувати з авдиторією 8 листопада в Ужгородському університеті стартував щорічний День кар’єри ЄС.

У межах цієї події для активної молоді проводять низку тренінгів із розвитку так званих м’яких навичок (soft skills).

Одним з перших став тренінг директорки Центру кар’єри УжНУ Тетяни Бутурлакіної «Як розвивати комунікаційні навички: вплив і спілкування з аудиторією». Захід відбувся у читальній залі Наукової бібліотеки університету.

«Сьогодні ми працюватимемо над найбільш запитаною навичкою – комунікативною компетенцією. З’ясуємо, чи вмієте ви ефективно спілкуватися, вибудовувати й підтримувати взаємини, чи маєте певні страхи й невпевненість. Також проаналізуємо, як ми спілкуємося з погляду думок, впливу та переконань», – окреслила тему тренерка.

Пані Тетяна розпочала спілкування зі студентами з самопредставлення. Для цього записала своє ім’я та прізвище на дошці. Каже, що таким чином авдиторії легше запам’ятати спікера. Відтак учасники дістали завдання – підібрати асоціації до слова «комунікація» й спробувати дати визначення цього поняття. «Комунікація – не синонім взаємодії. Це її інструмент», – підсумувала пані Тетяна.

Як зауважила спікерка, манеру комунікації визначають інтерес і потреба, а об’єднує їх мета спілкування: «Ефективний комунікатор завжди знає, навіщо він вступає в комунікацію. Якщо цього оминати, ви втрачатимете ресурс та енергію».

Також на тренінгу розібрали кілька типів комунікації, залежно від кількості слухачів: міжособистісну, з групою (до 15 осіб) та з великою авдиторією. Остання є найважчою, тож Тетяна Бутурлакіна поділилася кількома інструментами ефективної комунікації у цьому разі. Перший з них стосується випадку, коли публіка розміщена в двох рядах, між якими є прохід.

Саме його варто використовувати для привернення уваги усієї авдиторії – час від часу проходитися вперед-назад, зупинятися посередині, звертатися до окремих осіб.

Це називається «метод роздачі цукерок». У межах Дня кар’єри ЄС студенти УжНУ вчилися ефективно комунікувати з авдиторієюЯкщо ж проходу немає, – важливим інструментом стає візуальний контакт. Тренерка радить вибудовувати його латинською літерою Z – дивитися не прямо на зал, а повільно переводити погляд з одного боку до іншого.

Найактивніші учасники тренінгу Найактивніші учасники тренінгу Якщо ж авдиторія неуважна, хорошим способом привернути увагу може стати мовчання. Варто на мить замовкнути, щоб утворилася тиша і до вас почали прислухатися. А от перекрикувати спікерка не радить. Це може стати виявом агресії та знизити рівень довіри авдиторії.

Як зазначає пані Тетяна: «Трибуна – вбивця ефективної комунікації. Вона «ховає» й відгороджує спікера від авдиторії, створює офіційний тон і позбавляє свободи дій. Звичайно, є заходи, де такий формат регламентований, як, наприклад, доповідь на науковій конференції. Але в межах спілкування з авдиторією варто виходити за межі трибуни».

Наприкінці тренінгу найбільш активним учасникам вручили призи від організаторів і Представництва Європейського Союзу в Україні. Їх отримали першокурсниця економічного факультету Мілада Заєць, третьокурсниця філологічного факультету Христина Ігнат і третьокурсник факультету математики та цифрових технологій Станіслав Скорондяк.

Анастасія Лабик

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

6 листопада виконавчий директор FCA Томі Ярвінен і міністр освіти та науки України Оксен Лісовий підписали відповідний документ у Києві. Мета меморандуму — консолідувати зусилля сторін для поліпшення та розвитку системи освіти в Україні.

«Сьогодні для нас особливо важливо підтримати дітей та молодь у їхньому прагненні до навчання і розвитку, надолужити ті освітні втрати, які трапилися через пандемію і війну, надати дітям й учителям необхідну емоційну та психологічну підтримку. У цьому допомога союзників і партнерів є критично важливою, оскільки внутрішні ресурси обмежені через війну», — зазначив міністр освіти і науки України Оксен Лісовий.

Співпраця FCA та МОН відбуватиметься за такими напрямами:

відновлення пошкоджених закладів освіти та забезпечення закладів сховищами; створення безпечних й інклюзивних освітніх просторів;

посилення спроможності освітніх стейкхолдерів задля надання кращої та більш інклюзивної освіти;

упровадження заходів посилення спроможності в галузі ментального здоров’я та психосоціальної підтримки; сприяння в оновленні змісту освіти;

підтримка стейкхолдерів освіти у подоланні освітніх утрат;

розвиток соціоемоційних та наскрізних навичок педагогічних працівників й учнів;

забезпечення доступу до якісної освіти та навчання для найуразливіших груп, зокрема осіб з інвалідністю, ветеранів та ВПО;

полегшення переходу від навчання до працевлаштування, зокрема через розроблення і впровадження навчальних програм, які краще відповідають потребам ринку праці.

Цей меморандум діятиме протягом п'яти років з дня його підписання і за згодою сторін може бути продовжений.

Дякуємо Finn Church Aid за підтримку і посилення української освіти.

Довідково:

Finn Church Aid (FCA)* є однією з найбільших благодійних організацій у Фінляндії, основною метою якої є підтримка вразливих верств населення у реалізації права на мир, гідне життя і якісну освіту.

Свою діяльність в Україні FCA розпочала у 2022 році у відповідь на повномасштабне вторгнення російської федерації.

Уже понад рік у координації з Міністерством освіти і науки України, органами місцевого самоврядування та співпраці з міжнародними й національними організаціями Finn Church Aid активно підтримує освітню сферу на національному і локальному рівнях.

 Автор фото -Офіс першої леді Олени Зеленської 

Під час візиту Президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн до Києва 4 листопада громадам урочисто передали понад 370 автобусів для учнівства. На церемонії передачі були присутні перша леді Олена Зеленська, Президентка Єврокомісії фон дер Ляєн, міністр освіти і науки Оксен Лісовий, представники громад.

Автобуси закупили для українських дітей у межах кампанії солідарності «Шкільні автобуси для України».

Цю кампанію започаткували Президентка фон дер Ляєн та перша леді Олена Зеленська восени 2022 року, оскільки тисячі українських дітей потребують транспорту для підвезення до шкіл.

«Минулого року під час візиту до Європарламенту розповіла про це пані Президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйєн. І ось україньскі громади отримують понад 370 автобусів. Це великий прояв солідарності. Це прямий маршрут у майбутнє дітей, їхнє та всієї країни посеред війни. Ось що таке шкільні автобуси, ось чому вони важливі», — зазначила перша леді Олена Зеленська.

У межах кампанії «Шкільні автобуси для України» Європейська Комісія закупила 100 автобусів загальною вартістю приблизно 14 мільйонів євро. Державні та приватні організації в країнах-членах ЄС надали ще 271 автобус через Механізм цивільного захисту ЄС, яким керує Європейська Комісія. Автобуси розподілять між громадами шести областей: Київської, Сумської, Миколаївської, Дніпропетровської, Львівської та Чернігівської. Серед нових автобусів є й інклюзивні — з підйомниками для дітей, які користуються кріслами колісними. Такий транспорт допомагає забезпечувати рівний доступ до освіти всім дітям.

«Ця жорстока війна позбавила тисячі українських дітей їхнього дитинства. Але вона не позбавить їх світлого та щасливого майбутнього, на яке вони заслуговують. Ось чому я щаслива, що ми можемо допомогти безпечно возити українських дітей до шкіл. Надання понад 370 шкільних автобусів Європейською Комісією та державами-членами демонструє нашу спільну відданість майбутнім поколінням українців», — сказала Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Понад 330 тисяч дітей в Україні потребують підвезення до школи. Цьогоріч з державного бюджету виділили 1 мільярд гривень субвенції на шкільні автобуси. Завдяки цим коштам і співфінансуванню громад до кінця року мають бути закуплені 546 автобусів (364 з них уже доставлені на місця).

«Потреба в автобусах досі залишається. Нині не вистачає близько 2 100 автобусів. Зокрема, бракує більше 200 одиниць транспорту для дітей з інвалідністю. Тож допомога партнерів є вкрай важливою для українських громад і учнівства», — зазначив міністр освіти і науки Оксен Лісовий.

Ми вдячні нашим партнерам і всім мешканцям Європейського Союзу за невпинну підтримку та внесок у добробут українських дітей!

У п’ятницю, 3 листопада, в УжНУ відбулася презентація проєкту модуля Жана Моне в межах програми Еразмус+ «Європеїзація публічного права в Україні: методи, рушії та впливи» («Europeanization of Public Law of Ukraine: methods, drivers and impacts»).

Його метою є дослідження та навчання з питань європеїзації українського публічного права, як ключового напряму його розвитку.

Проєкт реалізовуватимуть на юридичному факультеті УжНУ, бенефіціарами є передусім аспіранти та студенти, а також викладачі, публічні службовці, науковці, громадськість. Я

к зазначила на презентації координаторка проєкту, доктор юридичних наук, професор Тетяна Карабін: «Проєкти Жана Моне загалом направлені на популяризацію, пропагування європейських ідей, європейських студій у вищих навчальних закладах. Основні три групи заходів, які будуть в нас відбуватися це: дослідження, навчання та поширення інформації про наш проєкт.

До нашої команди увійшли знані науковці-юристи, професори Ярослав Лазур, Михайло Савчин та Олександр Білаш». 

Вітаючи учасників проєкту з початком роботи проректор із науково-педагогічної роботи, професор Мирослава Лендьел зазначила: «Минулого року ми отримали статус кандидата на вступ до ЄС. За ці два роки наша держава вирішує два важливі завдання: передусім, це відсіч російській агресії і звільнення наших територій. Наступне, важливе завдання, яке стоїть перед нашою державою – це європейська інтеграція. Ми дуже сподіваємося на початок переговорів про вступ до ЄС, а це означає проведення величезної роботи по адаптації нашого законодавства та політик ЄС в Україні. Тому цей проєкт є надзвичайно важливим у контексті європейської інтеграції нашої держави». 

Одними з головних бенефіціарів проєкту є аспіранти-юристи Ужгородського національного університету. Аспірант Євгеній Гошовський зазначає: «Євроінтеграція – це дуже динамічний процес, пов'язаний з багатьма різними законодавчими актами. І перша реформа, яка має відбутися після закінчення війни – це реформа адміністративного управління, що напряму пов’язано із європеїзацією. В цьому плані проєкт є дуже актуальним і ми вдячні університету, нашим наставникам за можливість обмінюватися думками, позиціями в рамках цієї платформи».

Аспірантка Наталія Росул розповідає: «Ми з нетерпінням чекаємо на впровадження цього навчального спецкурсу на нашій кафедрі адміністративного, фінансового та інформаційного права, адже дослідження питання європеїзації публічного права є однією з найбільш актуальних тем сьогодення. У деяких європейських країнах це обов’язковий курс, уведений у навчальну програму, не тільки аспірантів, але й студентів загалом, тому ми будемо дуже раді за можливість приймати участь у семінарах, лекціях та круглих столах».

Аспірант Олег Росул зауважив: «Даний проєкт є важливим для того, аби збагатити українське законодавство європейським, для імплементації законодавства ЄС у сфері публічного управління. Сподіваюся, що це буде згодом зроблено, і для того, аби підготувати державу і суспільство, державних службовців, аспірантів, науковців та викладачів був запроваджений даний проєкт».

Під час проєкту відбуватиметься навчання в рамках курсу «Європеїзація публічного права» для аспірантів юридичного факультету УжНУ, вивчатиметься питання європеїзації публічного права в рамках курсів підвищення кваліфікації публічних службовців Центру підвищення кваліфікації державних службовців Ужгородського національного університету.

Також відбуватиметься дослідженнявпровадження кращих європейських практик забезпечення конституційного контролю за діяльністю влади та запобігання корупції в публічному управлінні. Науковці вивчатимуть питання імплементації принципів Європейського адміністративного простору в адміністративне право України та практику державного управління.

Крім цього, аналізуватимуться виклики, які постають перед Україною, в рамках європеїзації публічного права в різних сферах і напрямках.

Науковці працюватимуть над концептуальною моделлю європеїзації публічного права з урахуванням досвіду країн, що стали членами ЄС при його створенні, на певних етапах розширення, та України, яка тільки намагається приєднатися до співдружності.

 

Крім цього, в рамках проєкту передбачено проведення круглих столів, конференцій, видання наукової та навчальної літератури, поширення інформації серед широкої громадськості через соціальні мережі, сайт університету тощо.

Інформаційно-видавничий центр

Увагу учасниць цього етапу акцентують на створенні бізнесу в онлайні – щоб легше було перенести справу на новий осідок у разі міграції 2 листопада у великому залі Вченої Ради УжНУ відбулася перша очна лекція в межах проєкту «Bussines-skills для жінок».

Тих, що вимушено покинули свої міста, нерідко й бізнеси, а також ужгородок, навчатимуть, як започаткувати та вести власну справу.

Керівниця проєкту, доцентка кафедри бізнес-адміністрування, менеджменту та маркетингу Вікторія Бондаренко розповідає: «У травні-липні цього року ми провели перший етап навчань для жінок-підприємиць.

Проєкт був доволі успішним: отримали 180 заявок, могли навчити 35 жінок, а за підтримки Пітера Бобера, віце-президента асоціації міст побратимів «Корваліс-Ужгород» взяли 52. Цього разу розширили цільову аудиторію – минулий проєкт стосувався лише внутрішньо переміщених осіб.

Тепер ми акцентували увагу і на ВПО, і на безробітних місцевих. Бо ВПО мають класний досвід ведення бізнесу, ідеї, але не знають місцевого ринку, тоді як тутешні у цьому обізнані добре.

Такі колаборації даватимуть хороші результати. Попереднього разу навчання складалося з 4 модулів, тепер їх буде 10. Ми набрали 66 учасниць і поділили їх на 2 групи: онлайн та офлайн. Не всі в Ужгороді, і ми вирішили дати можливість усім охочим».

Географія учасниць широка: Ужгород, Харків, Київ, Сєвєродонецьк, Маріуполь, Мелітополь, Херсон, Горлівка, Краматорськ, Бердянськ, Луганськ та інші – хтось уже двічі змінив місце проживання через російський напад.

Багато учасниць уже мали власну справу й мають досвід запуску бізнесу з нуля в новому місті. Тепер вони знову повернулися в ту саму точку. Протягом навчання разом із тренерами жінки прослухають лекції про: емоційний інтелект і психологічну зрілість до власного бізнесу, лідерство та роботу з командою, розробку, валідацію бізнес-ідей та аналіз ринку, проєктування життєздатної бізнес-моделі в умовах війни, самопрезентації та презентації бізнесу, маркетинг і стратегії просування, технологічні рішення для онлайн-бізнесу, фінансову грамотність та фінансовий план реалізації бізнесу, юридичні аспекти реєстрації та ведення бізнесу, розробку бізнес-проєктів як основи проєктного фінансування в умовах війни. 

Вікторія Бондаренко розповідає: «Ми акцентуємо увагу учасниць на тому, щоб робити бізнес в онлайні. Багато жінок з інших областей не стартують у бізнесі, бо чекають повернення додому. Тому пропонуємо шукати ідеї, які можна організувати онлайн, щоб не чекати повернення додому – таку справу буде легше релокувати додому».

У процесі навчання жінки матимуть індивідуальні консультації психолога, юриста, економіста тощо.

На першому занятті разом із тренеркою Наталією Біжко розбиралися у своєму емоційному інтелекті та готовності до створення бізнесу.

Як зауважують організаторки, з досвіду попереднього навчання зрозуміли, що в жінок є багато бар’єрів, які не пов’язані з компетенціями. Тож вони розбирають, чи в них немає професійних компетенцій, чи вони не стартували, бо мають психологічні бар’єри.

Говорили про складові емоційного інтелекту, особливості самоактуалізації сучасної жінки, обмеження через гендерні стереотипи та шляхи їх подолання, рівність в українському бізнесі, емпатію та ненасильницьке спілкування, джерела поповнення ресурсу, лідерство тощо.

Проєкт організовано за підтримки ДВНЗ «Ужгородський національний університет», ГО «Університетський центр підтримки бізнесу «Про БОНО», Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.

Організатори висловлюють подяку за підтримку у втіленні проєкту DLA Piper та особливу подяку Артему Шаіпову.

Навчання триватиме протягом 4 місяців. Ксенія Шокіна

Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України

У проєкті державного бюджету на 2024 рік передбачено 500 мільйонів гривень на трансформацію профтехів України. Це означає створення 100 навчально-практичних центрів (майстерень) на базі закладів професійної освіти.

Вони будуть оснащені сучасним обладнанням та покращать підготовлення студентів за професіями, що мають найбільший попит для відбудови країни. «Потреба в робітничих професіях постійно зростає.

85% відкритих на Work.ua вакансій — спеціальності, яким можна навчится в профтесі.

Макропрогноз Мінекономіки на 2027 рік демонструє, що найпопулярнішими видами економічної діяльності будуть будівництво, телекомунікації тощо.

Крім того, багато будівельників, електриків, слюсарів просто зараз захищають Україну на фронті.

Отже, запит на робітничі професії надзвичайно високий», — зазначає міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Щоб отримати кошти на розбудову майстерень, заклади змагатимуться у прозорому конкурсі.

Вони мають довести готовність до відкриття навчально-практичних центрів та співпраці з бізнесами. «100 майбутніх майстерень — це не тільки про понад 50 тисяч учнів, які зможуть з наступного року навчатися в нових приміщеннях, це і про розвиток закладів профтехосвіти загалом.

Адже, створюючи майстерню, заклади навчаються складати проєктні плани, прораховувати бюджети, аналізувати ринок та прогнозувати потребу в професіях. Крім того, згодом такі майстерні допоможуть їм стати автономними та заробляти кошти на свій розвиток», — прокоментував заступник міністра освіти і науки Дмитро Завгородній.

Майстерні будуть створені за різними профілями: від сільськогосподарських і ремонтних до дизайну одягу та приготування їжі.

Конкретний профіль профтехи визначатимуть разом із місцевою владою та бізнесом, зважаючи на потреби регіону. У межах конкурсу вони, зокрема, надаватимуть прогноз впливу від відкриття центру на розвиток регіону.

У таких майстернях навчатися зможуть як учні після 9, 11 класів, так і дорослі — ветерани, внутрішньо переміщені особи, а також усі, хто хоче отримати нову професію.

Нагадаємо, що відтепер закладам професійної освіти дозволено переоформлювати ліцензії на навчання без проведення процедури ліцензування.

 

Як часто, будучи школярем, я чув від дорослих: «Це ти родич ректора Чепура?». І так траплялося завжди: хоч заходив на прийом до лікаря, чи в бібліотеку, чи в будь-який інший заклад.

Тепер я ставлю собі питання: як же це треба було дідові прожити життя, щоб через 10 – 15 – 25 років після його смерті про нього пам’ятали. Не кожному це дано, не кожен так зможе.

А найголовніше – щоб усе було щиро. Адже образ людини відходить буквально через рік після смерті, сам собою стирається. Фото з чорною стрічкою кладуть у шухляду, чорні хустки відкладають подалі у шафу.

На тому і все. Так ідуть мільйони людей. Але після смерті мого діда минуло ось уже 40 років, а його пам’ятають, цінують, і основне – поважають. Він є орієнтиром і прикладом для багатьох, і досі вважається найкращим ректором Ужгородського університету.

Жалкую про те, що діда я майже не пам’ятаю, адже мені тоді було всього три роки. Залишилися окремі яскраві картини про нього, епізоди

Про них і напишу. Багато було написано, ще більше – сказано про Дмитра Венедиктовича Чепура, ректора УжДУ. Знаєте, всі статті, які я коли-небудь читав про діда, відображали його з боку співробітників, учнів, просто людей, що його знали і поважали. У цій статті я постараюся вам розповісти, яким він був поза роботою, у колі сім’ї, вдома. Це схоже на те, як відчинити потайні двері на горище, де завжди було замкнуто.

Ключі – в мене. Все, що я збираюся розповісти в цій статті, було розказано мені протягом багатьох років моєю сім’єю. Отже, для початку ми вирушаємо з вами у краї, оспівані Миколою Гоголем, – на Полтавщину, де українські хати так передавали весь національний колорит, який відіграватиме потім дуже важливу роль у житті Дмитра Чепура.

Сім’я була бідною, самі плели взуття, яке потім носили. На життя прадід Венедикт заробляв і гончарством. Бажання вчитися, пізнавати все нове майже відразу проявилося у Дмитра Венедиктовича, який тоді був просто маленьким Мітею, ходив до школи в сусіднє село – 5 км в один бік.

Але що – хіба це перешкода на шляху до знань? Правда, по приходу додому строгий батько не давав відразу сідати за уроки – аж поки син не сплете потрібну кількість взуття. Адже це було необхідно, цим заробляла сім’я. І ось на дворі сутеніє, сім’я лягає спати – а маленький школяр запалює ґніт у свинячому жирі й сідає вчитися.

Після закінчення школи Дмитро Чепур обрав фізико-математичний факультет інституту в місті Лубнах тої ж Полтавській області, але відучився неповний рік – почалася Велика Вітчизняна війна. Тут я згадую найяскравіший момент моїх спогадів, пов’язаних з дідом…

Я сиджу зовсім малий на його робочому столі в кабінеті, а він вішає мені на сорочку, яка на випуск, одну за одною всі свої медалі та ордени. Їх було дуже багато: пам’ятаю, що сорочка вся донизу була завішена орденами і була доволі важка. У кімнаті горить верхнє світло і швидше за все настільна лампа. Тепер бачу це ніби збоку…

Тоді я не розумів що це за нагороди, нині ж усвідомлюю: кожна з них має величезне значення. Адже час тоді такий був – просто так нікому нічого не давали. Дмитро Венедиктович був у групі месників партизанського загону на Хмельниччині. У 1944 році, виконуючи бойове завдання у складі загону розвідки, зазнав важкого поранення ноги.

Підірвався на міні, але, будучи в цей час верхи на коні, дивом лишився живий.Тривалий час довелося лікуватися в госпіталі в Житомирі. Стояло питання про ампутацію ноги, але дід категорично відмовився – як усе загоїться, так і буде, на цьому крапка.єНога давала про себе знати, звичайно ж, усе життя. Але залишимо війну в минулому і відразу перенесімося в 1956 рік.

Цього року Д.В.Чепур був спрямований Мінвузом на роботу в Ужгородський університет, де, власне, і почався той неймовірно успішний науковий і організаторський зліт молодого вченого. Спочатку перший проректор, від 1962 до 1977-го – уже ректор.

Хочу зауважити, що на посаду ректора раніше затверджували в Москві, не на місці. Так що отримували її не голосуванням на папірцях – все було вельми серйозно. Не буду перераховувати всього того, що було зроблено за ці 15 років, ви й самі все чудово знаєте. Практично становлення університету відбувалося в ці роки. Це і нові факультети, нові кафедри та спеціальності. Зводилися будинки для працівників університету (провулок Університетський). З’являлися молоді й перспективні кандидати наук.

Було підписано договори про співпрацю з багатьма університетами Європи: Угорщини, Чехословаччини, Югославії, Австрії… Головний корпус університету, студентські гуртожитки, база відпочинку «Скалка» – все це будувалося саме в той час і було доведено до пуття. Дідо був людиною слова, вболівав за всіх колег. Будь-яке питання можна було вирішити, навіть суто побутового характеру, не кажучи вже про робочі моменти. є

Робота кипіла, працювала кузня наукових кадрів. Сам же він викладав свої улюблені курси – оптику і механіку. Що варто відзначити, був дуже вимогливим до студентів, прекрасно знав, хто на що здатен і хто як учився протягом року. Дід встає щодня рівно о 6-й ранку, о 6:30 він уже на кафедрі – спочатку все треба зробити там. А вже на 8.00 ранку – в ректорат. І так щодня.

Ніякої корупції, ніяких підношень і панібратства тоді не було. 

Д.В. Чепур спеціально на свій день народження (2 листопада) завжди брав тижневу відпустку і їхав до Трускавця. Звучить сьогодні майже фантастично, ніяких підношень…

Це може тепер стало нормою все вирішувати через знайомство, через блат, грошима. А чи є це нормою? Чи нічого ми як суспільство тут не втратили важливого? Можливо, щось зникло в нас? Так, це людяність. Скажіть, кого з ваших друзів чи знайомих можна справді назвати Людиною з великої літери. Добре подумайте. Ні, це не той, що кличе вас на шашлики, і не той, з ким ви п’єте пиво у суботу, і вже точно не ті, хто хоче, щоб ви стали їх кумами, бо у вас є якісь зв’язки. Щось ми справді втратили…Ті якості, за які хочеться сказати просте але щире «дякую».

І міцно потиснути руку. Сьогодні досягненням вважається купівля дорогого авто, воно чомусь дозволяє поводитися зухвало і зверхньо. Чому? Це ж всього на всього металева конструкція для переміщення.

Розкажу вам, як дідо ставився до людей. Був конкретний випадок, коли наказ на виключення студента вже лежав у ректора на столі. Здається, все вирішено. Але, так би мовити, на останню розмову студент був викликаний у кабінет. Просто і чітко розібравшись у ситуації, дідо стає на бік студента, тому що правда була за ним. Наказ іде у стіл.

Справедливість передусім. І так у всьому. Вчених багато, ще більше посадовців і можновладців. Але це все ярлики, повісивши які, втратимо щось важливе… Хотів би також розвіяти міф про те, що Д.В. Чепура з посади ректора зняли або ж попросили. Врахуйте його працездатність і перспективи – партії потрібні були такі люди. Розповім, як усе було. Хоч дід і мав могутню зовнішність, але здоров’я було ослаблене: діабет, плюс – нога не давала спокою.

А щоденні навантаження. Адже він не сидів цілий день у кабінеті з телефонною слухавкою. І ось він зібрав свою родину дома в кабінеті й озвучив ідею про те, що збирається сам піти з посади ректора, бо йому важко. Хотів знати, хто як на це дивиться і що кожен думає про таке рішення.

Діти і дружина прийняли його вибір, враховуючи його здоров’я та щоденні навантаження. І він незабаром сам пише заяву про відставку. Рік 1983-й.

Дід любить бувати на дачі. Обожнює сидіти біля багаття. Це його заспокоює. Аромат диму, тріскотіння дров, політ іскор – це все те, що нагадує йому про дитинство. На дачній ділянці немає майже нічого – виритий котлован для майбутнього будинку. А він мріє: «Ось піду на пенсію, і буду тут ночувати. Ви тільки приїжджайте до мене сюди, а я вам сала на вогнищі спечу». Заздрість і несправедливість завжди ходили поряд і вичікували момент. Неділя… Свято – 1 травня.

Вийшов у світ номер газети «Закарпатська правда», який і став, по суті, причиною смерті Д.В. Чепура. У виданні містилася замовна стаття про те, що нібито колишній ректор звів собі дачу-палац, і побудувалося все за рахунок бюджету і будматеріалів університету. На фото була зовсім інша дача, інший будинок, іншої людини. Несправедливість і брехня були просто жахливі. З того дня дід втратив спокій і сон, ходив сам не свій.

Дуже сильно переживав. Нерви зірвалися. Здоров’я різко здало. Це тепер вважається за норму при посаді побудувати будинок і дачу в передмісті. Про це навіть ніхто вже не говорить і заплющує на все очі. Але знову ж таки – чи нормально це? Від самого початку був поставлений неправильний діагноз. Підозрювали запалення легень. 

Лікування проходило відповідно вдома. Дідо ходив на роботу. Через тиждень йому стало зовсім погано, вночі важко дихалося. Терміново приїхав друг і сімейний лікар, шановний кардіолог М.І. Фатула. Потрібна негайна госпіталізація. Тієї ночі дід сидів наодинці з лікарем М. Фатулою і попросив записати за ним до блокнота кілька думок і настанов сім’ї.

Він знав, що йде… Судіть самі: «Мене згубила людська підлість і несправедливість. Хоча я все життя намагався робити людям добро і вести себе по совісті. Бережіть один одного». Кардіограма показала інфаркт. Було літо, 10 червня. У лікарні Д.В. Чепур провів добу. Підняли всіх найкращих фахівців. Але дорогоцінний час уже було втрачено назавжди…

Я не пам’ятаю тих днів, не пам’ятаю похорону. Мав три роки. Мене явно відгородили від усього цього. Через роки розповідали, що, коли вже закопали могилу, в ясний літній день несподівано нізвідки набігли хмари, пішов дощ, який тривав не більш ніж 5 хвилин. Кажуть, це добрий знак.

Ще пам’ятаю, як мене малим віддавали до бабусі на ночівлю. Мені добре там було, ми гуляли, спілкувалися, вона довго розповідала про діда. Ми сиділи в його кабінеті і розглядали чорно-білі фотографії. 

Вона мені все пояснювала: ось тут він на прогулянці, ось тут ми всі на «Скалці», тут дідо на роботі. Фотографії були складені у хронологічному порядку – за роками і подіями. Аж ось зненацька з’являються великі фото, як хлопці з лопатами закопують могилу, ось тут кладуть квіти. 

Бабусині руки тремтять, і вона починає ридати. 

Меморіальну дошку з барельєфом Д.В. Чепура можна побачити на фізичному факультеті УжНУ, є вулиця Д. Чепура (у районі університету). Що важливо – на сьогодні підростають два правнуки, які гордо носять прізвище Чепур. Щороку ми всією сім’єю ходимо на пагорб Слави на Кальварії.

Поряд із могилою діда з бабою росте береза. Буває, сидиш ось так біля могили, думаєш про своє, а хтось піддійте, зовсім незнайомий тобі, і покладе квіти. Людина живе, поки живе пам’ять про неї. 

Людина – з великої літери. Дмитро Чепур