Народився 15 лютого 1950 року в с. Вонігово Тячівського району Закарпатської області.
В 1967 році закінчив Буштинську середню школу, а в 1972 році – з відзнакою фізичний факультет Ужгородського державного університету.
Наступні три роки навчався в стаціонарній аспірантурі при кафедрі теоретичної фізики УжДУ і під керівництвом проф. Хіміча І.В. та проф. Ломсадзе Ю.М. займався дослідженням аналітичних властивостей амплітуд розсіяння в аксіоматичній квантовій теорії поля.
Ним вперше доведено інтегральне представлення Йоста-Лемана-Дайсона для класу узагальнених функцій, більш ширшого, ніж шварцівський простір .
Одержане інтегральне представлення стало ефективним інструментом дослідження аналітичних властивостей амплітуди розсіяння в рамках так званих локалізованих квантових теоріях поля. На підставі встановлених аналітичних властивостей вперше в рамках локалізовної квантової теорії поля одержано аналог обмеження Фруассара-Мартена. Ним були розгорнуті оригінальні дослідження по виведенню дисперсійних співвідношень в класі неперенормованих квантових теорій поля з неполіноміальним зростанням матричних елементів в імпульсному просторі.
На цьому шляху йому вдалося розв’язати проблему включення слабких взаємодій в аксіоматичний підхід Боголюбова-Медведєва-Поліванова з неполіноміальним зростанням матричних елементів. 20 грудня 1977 року в Інституті математики АН України (м. Київ) захищає дисертацію “Аналітичні властивості і аксіоматичні обмеження на амплітуду розсіювання в квантовій теорії поля з неполіноміальним ростом матричних елементів” і здобуває вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук.
Після закінчення аспірантури з 30 вересня 1975 року В.Ю.Лазур працює асистентом кафедри теоретичної фізики Ужгородського державного університету, а 27 вересня 1983 року його обирають старшим викладачем кафедри.
8 жовтня цього ж року відкликаний у розпорядження Мінвузу СРСР для річного наукового стажування в Інституті фізики міста Белград, (Югославія).
28 червня 1986 року В.Ю.Лазур обраний доцентом кафедри теоретичної фізики. У відповідному науковому званні затверджений 7 липня 1988 року.
1 вересня 1990 року за направленням Мінвузу України зарахований у стаціонарну докторантуру при кафедрі квантової радіофізики Московського фізико-технічного інституту (базової науково-освітньої організації Фізичного інституту ім. Л. П. Лебедєва АН СРСР).
22 жовтня 1993 року В.Ю.Лазур захистив на спеціалізованій вченій раді Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова докторську дисертацію на тему: “Одно- і двоелектронні прoцеси з перерозподілом в теорії іон-атомних зіткнень” і 14 січня 1994 року йому присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.
В цей же день переведений на посаду професора кафедри теоретичної фізики, а у відповідному вченoму званні затверджений 26 жовтня 1995 року.
24 жовтня 1995 року обраний завідуючим кафедри теоретичної фізики, а 17 березня 2005 року на альтернативних засадах обраний деканом фізичного факультету УжНУ.
У 2007р. В. Ю. Лазуру присвоєно звання Почесний професор УжНУ
У 1996-1997 роках Володимир Юрійович проводив наукові дослідження за контрактом (Contr. No 8843/RB) з Міжнародним агентством з атомної енергії по проекту “Дослідження елементарних процесів у плазмі ядерного походження”.
У 1997 році проф. Лазур В.Ю. призначений консультантом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) від України з проблем керованого термоядерного синтезу. Разом із вченими 9-ти дослідницьких груп з Англії, Німеччини, Франції, Бельгії, Росії та Грузії на конкурсній основі виграв колективні гранти від Міжнародної асоціації INTAS (Бельгія) на фінансування дослідницьких проектів: “Фундаментальні проблеми фізики іон-іонних взаємодій” (Ref. No 94-4698) та “Фемтосекундні процеси зіткнення та радіаційні явища в атомних системах, що взаємодіють з іонними пучками та інтенсивними лазерними імпульсами” (Ref. No 99-01326). Неодноразово виступав з науковими доповідями на престижних наукових конференціях та лекціях в університетах Югославії, Словаччини, Чехії, Німеччини і Росії.
Проф. Лазур В.Ю. є автором чотирьох монографій та понад 280 наукових праць, опублікованих у провідних міжнародних та вітчизняних журналах. Він є організатором трьох міжнародних конференцій з актуальних проблем сучасної теоретичної фізики.
Під його науковим керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій (Горват П.П., Сабов О.В., Рейтій О.К., Хома М.В., Рубіш В.В., Нодь Є.А., Карбованець О.М., Хмара В.М.), а 4 дисертації підготовлено до захисту (Гедеон С.І., Рейтій В.К., Алексій В.В.). В.Ю.
Лазур є членом спеціалізованої ради по захисту кандидатських дисертацій при УжНУ, член наукової комісії з фізики Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, член редколегії наукового журналу Вісник УжНУ, серія «Фізика».
За значний внесок в розвиток науки і освіти регіону проф. Лазур В.Ю. відзначений почесними відзнаками Ужгородської міської ради та Закарпатської обласної державної адміністрації.
У 2016 році за видатні наукові праці, що дістали міжнародне визнання та за підготовку висококваліфікованих наукових кадрів Лазуру Володимиру Юрійовичу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України.
Заслужений працівник народної освіти УРСР, відмінник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академіки Академії наук вищої освіти України, член Американського фізичного товариства, член товариства Академії наук Угорщини, лауреат нагороди Ярослава Мудрого, лауреат «Кращий закарпатець - 2001», заслужений професор Ужгородського національного університету.
Шимон Людвик Людвикович – відомий вчений у галузі атомної фізики і фізичної електроніки – народився 22 листопада 1934 р. в с. Терново Тячівського району Закарпатської області в родині залізничника.
Закінчив з відзнакою у 1957 р. фізикоматематичний факультет Ужгородського державного університету. Працював кілька місяців лаборантом, старшим лаборантом, а з 1958 р. - на різних викладацьких посадах від асистента до професора. В 1960-1963 рр. навчався в аспірантурі.
В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію в престижному всесвітньо відомому науковому центрі – Фізичному інституті ім. П. М. Лебедєва АН СРСР м. Москва. В цьому ж інституті в 1985 р. на вченій раді під головуванням лауреата Нобелівської премії, академіка АН СРСР М. Г. Басова (одного з винахідників лазера) захистив докторську дисертацію.
У 1968 р. Людвику Людвиковичу присвоєно вчене звання доцента, а в 1986 р. – вчене звання професора. З 1982 по 2008 р. – завідувач кафедри квантової електроніки, одночасно науковий керівник Проблемної науководослідної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ). Потужний науковий колектив цих підрозділів налічує понад 40 виконавців, у тому числі 7 докторів та 15 кандидатів фізико-математичних наук.
Головною складовою професійної діяльності Л. Л. Шимона є педагогічна робота. Він розробив чимало програм курсів лекцій, поставив відповідні лабораторні практикуми, написав методичні посібники, зокрема до таких дисциплін: «Основи радіоелектроніки», «Теоретичні основи радіотехніки», «Техніка фізичного експерименту», «Фізичні основи експериментальної техніки», «Прикладна спектроскопія», «Фізика плазми», «Вакуумна та плазмова електроніка» та ін. Був одним із співавторів чинної в університетах Радянського Союзу (з 1980р.) програми курсу «Основи радіоелектроніки».
Вперше на фізичному факультеті в 1990 р. запровадив інноваційний метод інтенсифікації навчального процесу, що дало можливість перейти від лекціймонологів до розгорнутих лекцій-діалогів.
Як науковець в галузі фізики електронно-атомних зіткнень, Л. Л. Шимон ще в 1960-1965 рр. виконав вперше систематичні дослідження ефективних перерізів збудження (міра імовірності процесів збудження) атомів лужних металів. Результати досліджень мають Uzhhorod University Scientific Herald. Series Physics. Issue 36. – 2014 169 фундаментальне і прикладне значення. Вони, зокрема, істотно сприяли розвиткові теорії фізики електронно-атомних зіткнень, а також були частково передані замовнику для вирішення питань, пов’язаних з розробниками джерел електроенергії майбутнього – магнітогідродинамічних генераторів та термоелектричних перетворювачів.
З 1970 р. Людвиком Людвиковичем були розроблені складі методики і апаратура для дослідження процесів збудження та іонізації атомів металів, що характеризуються високими температурами випаровування. Як наслідок – у галузі фізики електронно-атомних зіткнень було розвинуто новий напрямок досліджень процесів збудження та іонізації атомів металів зі складною структурою електронних оболонок (підгрупа алюмінію та рідкоземельні елементи). Результати оптичних спостережень властивостей атомів окремих рідкоземельних елементів були впроваджені в галузі космічних досліджень.
Масштабні наукові досягнення Л.Л. Шимона як керівника ПНДЛ ФЕ в різні роки пов’язані з дослідженнями збудження та іонізації атомів не тільки з основного стану, але й зі збуджених рівнів (для вирішення проблем застосування плазми – четвертого агрегатного стану речовини), складних біомолекул та кластерів (проблеми охорони природи та екології), взаємодії лазерного випромінювання з атомами у вільному та зв’язаному станах (проблеми створення приладів нового покоління), ультрафіолетового випромінювання з біологічними рідинами (проблема – здоров’я людини), а також в галузі квантової електроніки – із вивчення процесів та явищ в різних типах газових розрядів з метою поліпшення вихідних характеристик лазерів та розробки спеціальних джерел некогерентного випромінювання (ексиплексних ламп).
Автор і співавтор понад 450 наукових публікацій, у тому числі в матеріалах численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, 30 праць з методики викладання та історії фізики, 35 документів на винаходи, одноосібний автор монографії «Эффективные сечения возбуждения и ионизации атомов редкоземельных элементов» (Энергооатомиздат. – Москва, 1994 р.).
Під науковим керівництвом Л.Л. Шимона підготовлено 12 кандидатів та 4 докторів фізико-математичних наук.
З 1988-го до 2004 р. Л. Л. Шимон обіймав посаду декана фізичного факультету. Незважаючи на глибоку економічну кризу в країні фізичний факультет вистояв, не втратив свого реноме та став провідним освітянським та науковим центром України. За цей період поруч з традиційною спеціальністю «Фізика» на факультеті відкрито дві спеціальності, що було продиктовано потребами регіону у підготовці спеціалістів кваліфікації «інженер-фізик».
Людвик Людвикович є членом Закарпатського угорськомовного наукового товариства. У різні роки обирався членом ради Західного наукового центру НАН України, науково-методичної ради з фізики Міністерства освіти і науки України, Вченої ради Інституту електронної фізики НАН України (м. Ужгород), член редакційних колегій журналів «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Фізика» та «Журналу фізичних досліджень» (м. Львів).
З 1986-го заступник, а з 2004-го до 2007 р. виконує обов’язки голови спеціалізованої ради із захисту кандидатських дисертацій при Ужгородському національному університеті. Л. Л. Шимон заслужений працівник народної освіти УРСР (1991); член Американського фізичного товариства (1992); академік Академії наук вищої школи України (1993); член товариства Академії наук Угорщини (2000); відмінник освіти України (2001); заслужений професор Ужгородського національного університету (2005); «Соросівський професор» (1996). Нагороджений вищою відзнакою ВДНГ СРСР «Диплом почета» (1973), пам’ятною медаллю «Участник подготовки и обеспечения управления полетом космических кораблей «Союз-Аполлон» від Радянського центру керування польотами космічних кораблів (1975), Подякою Президента України (2000), відзнакою Закарпатської обласної державної адміністрації «За розвиток регіону» (2004).
Записаний на Ужгородській міській Дошці пошани (1986). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1995), лауреат нагороди Ярослава Мудрого – постановою президії АН ВШ України (2004). Визнаний Міжнародним біографічним центром Кембріджа (Англія) за результатами проведених конкурсів: «Міжнародна людина року 1997-1998» та «Міжнародний вчений року - 2008».
Лауреат конкурсу «Кращий закарпатець - 2001» (номінація – кращий освітянин) за результатами регіонального конкурсу 2002р.
Відзначений нагородою (нагрудним знаком) від АН вищої освіти України – за багаторічну сумлінну працю у вищій школі та за значні наукові досягнення (2008). Має почесні грамоти Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР (1985), Міністерства освіти і науки України, Закарпатської обласної ради (1995, 2010), Закарпатської обласної державної адміністрації (2001). Указом Президента України удостоєний ордена «За заслуги» III ступеня (2008).
Одружений. Разом з дружиною виховали сина (1958 р. н.) та доньку (1965 р. н.) – лікаря та вчительку хімії.
В Україні є інструменти вимірювання навчальних втрат.
Це тестування, яке здійснюють інституції МОН, Державна служба якості освіти та місцева влада. Так, Міносвіти має намір компенсувати освітні втрати різними способами. Активними мають бути при цьому і школа, і позашкільна освіта. Освітні втрати, за словами міністра, компенсуватимуть додатковими уроками також.
Все ж зважатимуть і на додаткове навантаження для учнів. Є різні інструменти: літні програми, літні школи, орієнтовані на заповнення конкретних прогалин. Це може бути тьюторинг, безпосередньо робота з дітьми, з малими групами, індивідуальна робота, репетиторство. Також йдеться і про онлайн-контент, який можна разом чи окремо від педагога опрацьовувати, щоб компенсувати втрати, – розповів міністр освіти. При цьому наголосив, що найголовніше – це вивести дітей в офлайн. Все ж питання безпеки буде пріоритетом.
Також очільник Міносвіти акцентував, що молодь дуже багато втратила через епідемію коронавірусу та повномасштабну війну. Діти протягом трьох років вони не бачили спільнот. Як наслідок – підліткова самотність катастрофічна. І це позначиться на впевненості людини в собі, на її комунікативних здібностях, на вмінні працювати в команді, на вмінні вирішувати конфлікти, на власне емоційній структурі особистості, – вважає Лісовий.
Народився 3 лютого 1934 р. в с. Довге Іршавського району Закарпатської області. Довжанську середню школу закінчив із срібною медаллю у 1951 р.
Продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Ужгородського державного університету.
Диплом з відзнакою про вищу освіту одержав у 1956 р. Працював учителем фізики середньої школи №1 селища Тячів (1956–1957), директором Нересницької СШ Тячівського району (1957–1959), інспектором шкіл Тячівського району.
З 26 січня 1960 р. Ю.В.Попик працює в Ужгородському державному університеті на посадах лаборанта, старшого лаборанта, а з 1 листопада 1960 р. – асистента кафедри загальної фізики. У вересні 1961 р. вступає до аспірантури.
З вересня 1963 по січень 1965 рр. проходив наукове стажування на кафедрі хімічної фізики (зав. кафедрою професор Кисельов В.Ф.) фізичного факультету Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова, де, крім наукової роботи, регулярно відвідував загальномосковський семінар з фізики і хімії поверхні твердого тіла (керівник семінару професор Ф.Ф.Волькенштейн) та прослухав курс лекцій з “Фізики твердого тіла”, який читали академік АН СРСР І.М.Ліфшиц та професор М.І.Каганов для наукових співробітників МДУ. Під керівництвом Д.В.Чепура (УжДУ) та старшого наукового співробітника МДУ Ю.А.Зариф’янца займався дослідженням впливу хемосорбції О2, Н2, Н2О, NО2, СО, СО2 і т.д. на фотопроводність монокристалів і плівок РbS.
25 червня 1969 р. у Львівському державному університеті ім. І.Я.Франка захищає дисертацію “Дослідження природи центрів фоточутливості сенсибілізованих шарів сірчистого свинцю” і здобуває вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. 2 вересня 1964 р. Ю.В.Попик зарахований на посаду старшого викладача, а 14 квітня 1965 р. обраний доцентом кафедри фізики напівпровідників УжДУ.
1 жовтня 1971 р. Юрія Васильовича призначено заступником декана, а в період з 10 грудня 1971 до 14 грудня 1974 р. працює деканом фізичного факультету УжДУ.
27 листопада 1970 р. затверджений у вченому званні доцента. Після захисту кандидатської дисертації Ю.В.Попик займається комплексними експериментальними і теоретичними дослідженнями електронних процесів, що мають місце при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках. Показана визначальна роль цих процесів не тільки в поверхневих, але і в об’ємних властивостях монокристалічних зразків малих розмірів. При дослідженні властивостей пруститу встановлено, що максимуми пірокоефіцієнта і діелектричної проникності в області 100–110 К не пов’язані зі структурним фазовим переходом. На прикладі SbSI і Sn2Р2Se6 вперше показана можливість керування за допомогою адсорбції заповненням локальних станів в об’ємі монокристалів. Виявлено та досліджено явище адсорбополяризації, природу аномалій властивостей SbSI в області 233 К. На прикладі власного сегнетоелектрика Sn2Р2Se6, виявлено вплив адсорбції на властивості несумірної фази. Показано, що адсорбція дипольних молекул сприяє формуванню солітонів при наближенні до фазового переходу несумірна фаза ? сегнетоелектрична фаза. Для сегнетоелектриків-напівпровідників електронний стан поверхні визначає не тільки поверхневі, але й об’ємні властивості, оскільки адсорбцією можна керувати такими параметрами сегнетоелектриків як: енергія зародкоутворення доменів, рухливість доменних стінок, величина коерцитивного поля, величина поляризації, величина діелектричної проникності, температура фазового переходу парафаза–сегнетофаза, на порядки змінювати часи переполяризації тощо. Встановлено, що величиною і напрямком поляризації сегнетоелектриків-напівпровідників можна керувати адсорбційною і каталітичною властивістю їх поверхні, а також механізмом адсорбції дипольних молекул. За допомогою квантово-механічних розрахунків адсорбції молекул водню, кисню, води, метилового спирту на поверхні напівпровідників визначені енергетично найбільш вигідні центри і геометрія адсорбції.
У 1989 р. в Інституті напівпровідників АН України Ю.В.Попик захищає докторську дисертацію “Електронні процеси при адсорбції на сегнетоелектриках-напівпровідниках”. 18 серпня 1989 р. йому присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. 26 травня цього ж року його обрано професором кафедри напівпровідників, 13 грудня 1990 р. – затверджено у цьому вченому званні.
Після захисту докторської дисертації наукові інтереси Ю.В.Попика пов’язані з дослідженнями властивостей середньотемпературних термоелектричних перетворювачів теплової енергії на основі монокристалів в системах Тl-Ті(Zг,Sn,Gе)-S(Sе), а також з використанням методики зворотного розсіювання електронів низьких енергій (0–10 еВ), розробленої в Інституті електронної фізики НАН України, – з дослідженням поверхневих властивостей класичних напівпровідників (Gе, Sі, GаAs) та металів (Аu, Аg, Сu, Мg). Цією методикою отримано нову інформацію про енергетичний розподіл як поверхневих, так і об’ємних електронних станів та вплив на них адсорбції залишкових газів. Ним опубліковано біля 100 наукових праць, половина з них – в провідних зарубіжних фізичних журналах, має 6 авторських свідоцтв СРСР на винаходи, підготував 5 кандидатів наук. Винахідник СРСР (1987).
Проф. Попик Ю.В. – провідний спеціаліст в області електронних процесів на поверхні сегнетоелектриків-напівпровідників, відомий не тільки в Україні, але і за її межами. Керований ним впродовж 25 років науковий семінар з “Фізики кристалічних напівпровідників” користується великою популярністю і є доброю школою для молодих науковців. По сьогодні він – активний учасник національних і міжнародних наукових конференцій. Двічі входив до складу авторського колективу наукової праці, яка приймала участь у конкурсі (1998 і 1999) на здобуття державної премії України в галузі науки і техніки. Проф. Попик Ю.В. – один із фундаторів спеціалізації “Фізика напівпровідників” в УжНУ. Ним розроблено навчальні програми і забезпечувалось в різний період читання спецкурсів “Квантова теорія твердого тіла”, “Фізика твердого тіла”, “Фізика напівпровідників”, “Фотоелектричні властивості напівпровідників”, “Напівпровідникові прилади”, “Фізика поверхні напівпровідників”, тощо. Він співавтор 8 навчальних посібників, два з яких перевидано в Словаччині.
Більше 10 років очолював науково-методичну комісію фізичного факультету. Відмінник вищої школи СРСР (1985). При безпосередній участі проф. Попика Ю.В., як декана, відкрито Проблемну науково-дослідну лабораторію, яка переросла в НДІ “Фізики і хімії твердого тіла”.
Проф. Попик Ю.В. – багаторазовий член або голова Державної екзаменаційної комісії на фізичному факультеті, протягом 9 років був членом Вченої ради по присвоєнню наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук, опонент 8 кандидатських і 4 докторських дисертацій, на даний час – член експертної комісії університету по присвоєнню наукових звань доцента і професора.
Проф. Попик Ю.В. постійно підтримує зв’язок зі школами міста і області, керує педагогічною практикою студентів, багато разів очолював журі обласних і був членом республіканських учнівських олімпіад з фізики, делегат Всеукраїнського з’їзду вчителів. Нагороджений медалями “За трудову доблесть”, “Ветеран праці”, відзнаками “За відмінні успіхи у вищій школі СРСР” та “Винахідник СРСР”.
Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України Учора, 22 травня 2023 року, відбулося засідання Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України.
У засіданні взяли участь державний секретар Міністерства Максим Ярмистий, керівники та представники структурних підрозділів МОН.
На засіданні, учасники, розглянули питання функціонування системи позашкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти в умовах воєнного стану та законодавче забезпечення розвитку освіти дорослих, а саме, ухвалення Верховною Радою України законопроєкту «Про освіту дорослих» у другому читанні.
ШМАНЬКО ПАВЛО ІВАНОВИЧ кандидат хімічних наук, доцент
Серед викладачів хімічного факультету, які внесли значний вклад у відкриття спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища» та розвиток кафедри екології та охорони навколишнього середовища був кандидат хімічних наук, доцент Шманько Павло Іванович.
Шманько П.І. народився 11 листопада 1946 р. в с. Копинівці Мукачівського району Закарпатської області. У 1964 р. закінчив Копинівську середню школу і поступив на навчання на хімічний факультет Ужгородського державного університету.
У 1969 р. він успішно завершив навчання в університеті, отримав диплом про вищу освіту і Державною комісією з розподілу молодих спеціалістів був направлений на роботу в одну із середніх шкіл Житомирської області. Одночасно з отриманням диплома П.І.Шманько отримав рекомендацію в аспірантуру, чим успішно скористався, і в листопаді 1969 р. був зарахований до аспірантури при кафедрі загальної та неорганічної хімії.
Однак у грудні цього ж року був призваний на строкову військову службу. З 1 січня 1971 р. П.І.Шманько продовжив навчання в аспірантурі.
Під керівництвом доцента Буцка С.С. він займався синтезом та дослідженням будови і властивостей комплексних сполук 3d-металів з гідразидами бензойних кислот.
На основі цих досліджень ним було захищено кандидатську дисертацію 28 березня 1977 р. в Інституті фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського АН УРСР (м. Київ) і отримав наукову ступінь кандидата хімічних наук.
З січня 1974 р. П.І.Шманько працює на посаді асистента кафедри загальної та неорганічної хімії, а з вересня 1984 року – доцентом цієї ж кафедри.
З 1993 р. по вересень 2001 р. П.І.Шманько завідував кафедрою хімічної технології та виробничої екології у створенні якої брав активну участь.
Під його керівництвом на кафедрі була проведена велика робота по відкриттю у червні 1993 року нової спеціальності по підготовці спеціалістів-екологів.
Відкриття нової спеціальності вимагало розробки нового навчального плану, читання студентам нових навчальних курсів, тощо. З цим завданням П.І.Шманько успішно справився. Разом з тим Павло Іванович продовжував активно займатися науковими дослідженнями в області хімії координаційних сполук.
Він є автором та співавтором понад 70 наукових праць, які опубліковані у відомих фахових виданнях. З вересня 2001 року працював старшим науковим співробітником науково-дослідної частини університету.
П.І.Шманько був активною людиною, толерантною, високо інтелектуальною. Його любили та поважали колеги по роботі, студенти. Протягом багатьох років співав у хоровій капелі викладачів університету «Боян».
На жаль важка хвороба давала про себе знати і 15 лютого 2008 року П.І.Шманько відійшов у вічність. Але світла пам'ять про Павла Івановича Шанька залишилась у спогадах колег та учнів
БАЗЕЛЬ ЯРОСЛАВ РУДОЛЬФОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Відмінник освіти України, Винахідник СРСР, Заслужений винахідник України, Заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Я. Р. Базель народився 16 квітня 1956 року в смт Великий Березний Закарпатської області. У 1973 році з золотою медаллю закінчив Великоберезнянську середню школу. В 1973–1978 роках навчався на хімічному факультеті Ужгородського державного університету,
Під керівництвом професора П. П. Кіша займався дослідженням процесів комплексоутворення та екстракції плюмбуму з основними барвниками. 30 травня 1984 року у Дніпропетровському державному університеті захистив дисертацію «Комплексоутворення і екстракція свинцю з галогенід-іонами та основними барвниками», на підставі чого йому було присвоєно вчений ступінь кандидата хімічних наук. 29 лютого 2000 року в Київському національному університеті їм. Т. Г. Шевченка Я. Р. Базель захищає докторську дисертацію «Іонні асоціати ацидокомплексів металів з основними барвниками у фотометричному аналізі та іонометрії» і у травні цього ж року йому присвоюється вчений ступінь доктора хімічних наук.
Протягом 2001-2014 років Я. Р. Базель очолював кафедру аналітичної хімії Ужгородського університету, з 2014 року по теперішній час працює професором кафедри аналітичної хімії Ужгородського університету. Я. Р. Базель є відомим спеціалістом у галузі аналітичної хімії. Його наукові інтереси стосуються спектральних та електроаналітичних методів аналізу.
В останні роки займається питаннями мініатюризації, автоматизації аналітичних вимірювань, розвитком in situ вимірювань, а також сенсорних технологій. На протязі 1992-2015 рр. Я. Р. Базель безперервно керує науковими держбюджетними тематиками, що проводяться на кафедрі аналітичної хімії УжНУ, керує дисертаційними та дипломними роботами.
Його перу належать близько 500 наукових праць, в тому 75 наукових статей в міжнародних журналах з високими імпакт-факторами, що входять до науково метричної бази WoS та Scopus. Я.Р. Базель має 23 авторські свідоцтва та патенти України на винаходи, 3 свідоцтва на рацпропозиції.
Є членом Наукової ради з проблеми «Аналітична хімія» НАН України, головою його Західного відділення, експертом Міністерства освіти та науки України, заступником голови Вченої Ради хімічного факультету УжНУ, заступником голови спеціалізованої вченої Ради при ДВНЗ УжНУ, членом редколегій фахових наукових журналів «Методи та об’єкти аналізу», «Вісник Ужгородського університету. Серія Хімія» та «Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Хімічні науки».
Удостоєний почесних звань «Заслужений винахідник України» (2006 р.), «Відмінник освіти України» (2004 р.), нагороджений нагрудним знаком «Винахідник СРСР», почесною медаллю Лесі Українки, грамотами Закарпатської обласної Ради та Закарпатської обласної адміністрації
ГОМОНАЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ доктор хімічних наук, професор, Винахідник СРСР, Член Наукової Ради “Каталіз та його промислове використання” при АН України, Член корпусу Угорської Академії Наук, зовнішній Член Угорської Академії Наук Соболч-Сотмар-Берегського відділення, заслужений професор ДВНЗ «УжНУ»
Гомонай В.І. народився 24 лютого 1933 року в с. Зубівка Мукачівського району. У 1950 р. Закінчив Мукачівську СШ №1, а в 1955 р. – хімічний факультет Ужгородського національного університету.
Після закінчення вузу три роки працював асистентом на кафедрі ядерної і експериментальної фізики УжНу. Закінчив у 1963 р. аспірантуру при кафедрі фізичної та колоїдної хімії УжНУ.
Кандидатську дисертацію на тему: “Гетерогенно-гомогенний механізм окислення метану” захистив 9 травня 1964 р. на Раді Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського (наук. кер. проф. Стадник П.М.), рішенням якої присуджена вчена ступінь кандидата хімічних наук. В грудні 1967 р. рішенням ВАК було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі фізичної та колоїдної хімії.
У 1966 – 1968 роки працював в Республіці Малі (м. Бамако), де в університеті викладав фізичну та колоїдну хімію.
З 1980 до 1983 року працював у Алжирі, де в університеті Аннаба викладав фізичну та колоїдну хімію, був керівником Департаменту хімії університету. З 1971 р. по 2011 р. – завідувач кафедри фізичної та колоїдної хімії.
Гомонай В.І. створив новий напрямок наукових досліджень – розробка каталізаторів парціального окиснення метану і його гомологів та вивчення механізму їх каталітичного перетворення. Вперше в світовій практиці розробив каталізатори селективного окиснення метану в формальдегід та створив теоретичні умови для підбору вибіркових каталізаторів. Під його керівництвом досліджено кінетичні закономірності каталітичного окиснення і інших представників гомологічного ряду налканів (етану, пропану, н-бутану) на кислотно-основних каталізаторах.
На основі великого експериментального матеріалу розробив теоретичні основи підбору каталізаторів селективного окиснення н-алканів (метану, етану, пропану та нбутану) в цінні напівпродукти для органічного синтезу - альдегіди, спирти, кислоти, алкени тощо. Результати досліджень обгрунтовані в докторській дисертації Гомоная В.І. “Фізико-хімічні основи підбору гетерогенних каталізаторів парціального окиснення н-алканів”, яку захистив в 1990 р. і 15 лютого 1991 року йому була присуджена вчена ступінь доктора хімічних наук.
З 1991 р. – професор кафедри фізичної та колоїдної хімії УжНУ, а 21 лютого 1992 року Гомонаю В.І. присвоєно вчене звання професора кафедри фізичної та колоїдної хімії.
Професором Гомонай В.І. написано і видано підручники “Фізична хімія” та “Фізична та колоїдна хімія” з грифом Міністерства освіти і науки України, разом зі співробітниками кафедри видано 16 методичних посібників для студентів хімічного, медичного і біологічного факультетів. Проф. Гомонай В.І. на протязі більше 30-ти років читає основний курс “Фізична хімія” для студентів хімічного факультету, курс “Біонеорганічна, фізична та колоїдна хімія” для студентів медичного факультету, спецкурси “Каталіз” та “Експериментальні методи дослідження каталізу”.
Разом із співробітниками кафедри проф. Гомонай В.І. опублікував понад 250 наукових праць, одержав 15 авторських свідоцтв та патентів на винаходи, підготував 7 кандидатів наук.
Під керівництвом завідувача кафедри проф. Гомоная В.І. були організовані Всесоюзні та республіканські семінари і конференціїї з проблем гетерогенного каталізу та адсорбції на базі Скалки (1970, 1974, 1986 роки).
З 1986 року після Чорнобильської аварії проф. Гомонай В.І. розвинув новий напрямок досліджень – вивчення іонообмінних властивостей природних сорбентів Закарпаття з метою їх використання для охорони навколишнього середовища від забруднення. Запропоновано сучасні методи модифікації природних цеолітів для одержання вибіркових сорбентів для поглинання радіонуклідів, іонів важких металів та інших забруднювачів.
Розроблені технологічні схеми для очищення питної води та стічних вод дають можливість одержувати воду високої якості.
Був учасником багатьох Міжнародних конференцій та симпозіумів по каталізу і природних сорбентах, нагороджений медаллю “Винахідник СРСР”. Читав курс лекцій по каталізу в Кошицькому університеті, а також в Угорщині.
Член Наукової Ради “Каталіз та його промислове використання” при АН України, Член корпусу Угорської Академії Наук і зовнішній Член Угорської Академії Наук Соболч-Сотмар-Берегського відділення, а також член редакційної колегії Наукового вісника серія “Хімія” УжНУ.
Сторінка 3 із 85