ВОРОШИ́ЛОВ Юрій Віталійович (18. 03. 1938, Ленінград, нині С.-Петербург) – хімік. Доктор хімічних наук (1985), проф.
Закін. Львів. університет (1960), де й працював (1961–69).
Від 1969 – в Ужгород. університеті: проф., завідувач кафедри неорган. хімії, проректор з наукової роботи (від 1993).
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, «Відмінник освіти України», член Міжнародного союзу кристалографів
Нині мешкає в С.-Петербурзі.
Наук. діяльність – розроблення нових матеріалів для електронної техніки.
Народився Юрій Ворошилов 18 березня 1938 р. у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) у родині службовців (батько – інженер на заводі, мати – секретар-машиністка). Разом з мамою пережив воєнну блокаду, батько в цей час був на фронті.
Після війни з родиною переїхали до Львова, де Юрій 1955 р. з медаллю закінчив середню школу та вступив на геологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.
Після закінчення університету у 1960–1961 рр. працював геологом у Приазовській геологорозвідувальній експедиції; 1961–1962 рр. – інженер-геолог Забайкальської геологічної експедиції, 1962–1963 – старший лаборант кафедри кристалографії, 1963–1967 рр. – старший лаборант, старший інженер, старший науковий співробітник кафедри неорганічної хімії Львівського університету.
У цей період навчався в заочній аспірантурі при кафедрі неорганічної хімії, після її закінчення 1967 р. успішно захистив кандидатську дисертацію “Тройные системы циркония с переходными металлами и бором (алюминием, углеродом и кремнием) и кристаллические структуры соединений, которые в них образуются”. У 1968–1969 навчальному році пройшов наукове стажування в Массачусетському технологічному інституті (м. Кембридж, США) у лабораторії професора Д. Шумейкера.
З січня 1970 р. Ю. Ворошилов працював в Ужгородському університеті на посадах старшого викладача (1970–1971), доцента (1971–1975) і завідувача кафедри хімії твердого тіла та напівпровідників (1976–1994); 1994–2000 рр. – проректор з навчальної роботи цього університету.
У 1985 р. на спеціалізованій вченій раді Московського державного університету захистив докторську дисертацію “Аноксидные материалы для оптоэлектроники”, а 1987 р. йому присвоєно вчене звання професора кафедри хімії твердого тіла і напівпровідників.
Юрій Віталійович був одним з ініціаторів заснування Академії наук вищої школи України. Обраний її дійсним членом (відділення хімії, 1992 р.).
Ю. Ворошилов – один з провідних керівників Закарпатської наукової школи напівпровідників та електронних матеріалів, автор понад 300 наукових публікацій, у тому числі чотирьох монографій з аноксидних матеріалів для електронної техніки, представлених халькогенідами, галогенідами і халькогалогенідами неперехідних металів, шести підручників для вищих навчальних закладів (останній з яких – “Основы кристаллографии и кристаллохимии. Рентгенография кристаллов”. Киев, 2011) і десяти авторських свідоцтв та патентів на винаходи. Як проректор з навчальної роботи неодноразово відвідував іноземні університети з робочими програмами співробітництва.
У 1997 р. разом із професором Л. Хепберном Університету Джорджія (США) видав книгу “История разви-тия образования США. Сравнительная характеристика систем образования в США и Украине”.
Основні напрями наукової діяльності Ю. Ворошилова – дослідження кристалічної структури складних сполук, вивчення фазових рівноваг і діаграм станів у багатокомпонентних системах неперехідних металів на основі халькогенів та галогенів, вибір на їхній основі умов синтезу сполук та вирощування їхніх монокристалів, вивчення фізичних властивостей яких дало змогу відбирати матеріали для електронної техніки і фотоніки.
Учений запропонував конденсаторну модель гіротропії кристалів на підставі аналогічного спіралеподібного розподілу атомів у структурах відповідних сполук з трубковими конденсаторами, завдяки чому стало можливим оцінювати силу оптичної активності та знаки кристалів за даними атомних параметрів структури (1982).
Юрій Ворошилов – автор систематизації напівпровідникових сполук за ступенем дефіцитності чи надмірності електронного стану (1983), що допомагає (використовуючи запропоноване вченим правило кореляції відповідних коефіцієнтів з властивостями матеріалів) прогнозувати матеріали з наперед зазначеними властивостями (1985), оскільки аналіз багатокомпонентних систем дав змогу обчислювати склад можливих сполук із заданими коефіцієнтами дефіцитності. Науковець видав довідник “Кристаллохимические таблицы тройных халькогенидов” (М., 1989), який є путівником серед матеріалів різноманітного призначення.
Професор Ю. Ворошилов – член редакційної ради наукового інформаційного журналу “Новий колегіум”, Міжнародної ради з фазових діаграм сплавів і термодинаміки, Всесвітньої ради з навчальних програм та інструкцій (World Council for Curriculum and Instruction), Всесвітньої спілки кристалографів, був членом спеціалізованої вченої ради з захисту докторських дисертацій з фізичної та неорганічної хімії при Львівському національному університеті імені Івана Франка. Сьогодні на пенсії, мешкає в СанктПетербурзі.
Володимир Павлишин, Альберт Сіворонов, редколегія “Мінералогічного збірника
Згідно з офіційними документами Дарія Михайлівна Берча народилася 2 січня 1937 року в місті Харків (це її ідентифікація), хоча справжнім місцем народження є c. Городниця, Городенківського району Станіславської (Івано-Франківської) області. Рід Д.М.Берчі походить з Тернопільського краю.
Рідний батько Дарії, культурний заможний селянин Бялий Євген Іванович, побоюючись за свою гідність та зрештою за своє життя, бо його брат Андрій у Львові на початку війни при відомих подіях пропав безвісти (загинув), виїхав разом з братом Володимиром та його родиною спочатку до Австрії, а потім до США.
Мати Дарії, Марія Іванівна, категорично відмовилась покидати Батьківщину разом з чоловіком. У 1942 році у віці 5 з половиною років Дарія розпочала навчання у Городницькій початковій школі, але важка форма дизентерії змусила її відкласти навчання на рік.
Грізні обставини змусили маму Марію з трьома дітьми покинути господарство і все нажите, і перебратись до своїх батьків в с. Добровляни Заліщенського району Тернопільської області. Тут Дарія пішла знов на повторення до другого класу, але вже радянської школи. Після закінчення війни повертається з фронту в чині майора ветеринарний лікар Гемус Михайло Савич, з яким мати познайомилась у 1944 році, і який невдовзі став батьком трьох дітей Марії Іванівни, у тому числі, і батьком Дарії. Діти, яким так не вистачало батька, радо приймають його. Новий тато бере відпуск в армії, родина відправляється з Добровлян до Городенки, де Дарія продовжує разом із сестрою Лідією навчання в середній школі № 1.
Проте незабаром у 1946 році трагічні обставини змушують родину терміново тікати з Городенки. У 1953 році Дарія закінчує 10 клас української середньої школи №9 у м. Чернівцях, описаної в повісті Ірини Вільде “Дорослі діти”. Серед 28 шкіл у цьому місті на той час було лише три українських середніх, решта шкіл або семирічки, або російські, кілька молдавських, одна з яких середня, для румунського населення.
Дарія закінчує школу зі срібною медаллю, єдиною на цілий клас. Навчав її математики видатний вчитель Абрамович Микола Федорович. Коли настав час обирати фах, Дарія почала свій пошук з постійних випробувань власних здібностей: писала вірші, складала кросворди, ставила досліди з “охолодженням” і зміною якості рослин, їх щепленням. Романтик в душі, Дарія мріяла робити якісь відкриття та багато подорожувати, щоб пізнавати світ. Усе це схилило її спочатку до вибору на користь географічного факультету. Але любов до математики та точних наук зіграли головну роль у прийнятті рішення вступити на фізико-математичний факультет. Так Дарія Михайлівна розпочала свій нелегкий, проте надзвичайно цікавий шлях дослідника.
Успішне навчання Дарії в університеті супроводжується дуже активним творчим життям. Вона має певні успіхи в легкоатлетиці, танцює в танцювальному колективі, відвідує хор під керівництвом доц. В. Шкільнюка.
Саме тут, в університеті, вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Берчею Іваном Васильовичем, який навчається на математичному відділенні фізико-математичного факультету.
Читають Дарії лекції талановиті доценти К.Д.Товстюк і А.М.Косевич, з якими вона в майбутньому 2001 році спільно одержить Державну Премію України в галузі науки і техніки. Дипломну роботу захищає на кафедрі теоретичної фізики під керівництвом Кондратенка Володимира Максимовича. Тепло згадує Дарія Михайлівна як великих педагогів доц. Павліна О.К., доц. Круга Ю.М., доц. Верещагіна І.В., доц. Пілата І.М., доц. Устянова, проф. Таубе, проф. Рубаніка В.П., проф. Едельмана С.Д., доц. Яковлєва В.А., доц. Фішмана К.М. та проф. Самойловича О.Г. Після закінчення університету К.Д. Товстюк люб’язно погоджується співпрацювати з Дарією Берчею, яка на той час обіймала посаду старшого лаборанта кафедра фізики Медичного інституту.
Після вступу до аспірантури Корній Денисович Товстюк пропонує зайнятись теорією груп. Його слова: ”Дарцю, це буде Ваш хліб”, виявились пророчими і запам'ятались Дарії Михайлівні на все життя. На той час широке застосування теорії груп у фізиці твердого тіла тільки починало набирати обертів, тому можна було сміливо підключатись до цього процесу.
На час представлення до захисту кандидатської дисертації на тему: ”Особенности зонного спектра в некоторых анизотропных кристаллах” у 1966 р. Дарія Михайлівна працює вже молодшим науковим співробітником. Свою роботу вона захищає на Вченій раді Чернівецького державного університету. Після захисту кандидатської дисертації Берча Д.М., здобувши певний досвід, самостійно планує нові дослідження. Хоча її і переводять на посаду асистента, проте посаду старшого викладача їй не пропонують. З початком брежнєвських часів з наполегливої поради сестри Ліди Дарія Михайлівна пише в різні інститути та університети у пошуках роботи.
Ректор Ужгородського державного університету, Чепур Дмитро Венедиктович, згоджується прийняти Берчу Д.М. на посаду старшого викладача, оголошуючи при цьому конкурс. Починається нове життя у новому чудовому місті Ужгороді. Важко було покидати таке рідне місто Чернівці, адже в цьому місті Дарія Михайлівна вийшла заміж і у 1965 році народила сина Артема, а також сформувалась як особистість.
На кафедрі фізики напівпровідників в Ужгороді для Дарії Берчі непочатий край справ. Вже кілька років тривають дослідження оптичних і фотоелектричних властивостей складних напівпровідників, і теорія груп, якою досконало володіє Дарія, дуже допомагає в інтерпретації експериментальних результатів. Відсутність її керівника, К.Д. Товстюка, з яким вони так плідно співпрацювали в Чернівцях, змусила Дарію Михайлівну самій ставити і розв’язувати складні завдання.
Вона тісно співпрацює з В.Ю.Сливкою і І.Д.Туряницею, виходять їхні перші спільні публікації. Дуже швидко, дякуючи ректорові Д.В.Чепуру, вона у 1969 році стає доцентом і дістає право керувати аспірантами. Якщо свій кар’єрний ріст Дарія Михайлівна пов’язує з іменем проф. Д.В.Чепура, то розвиток творчого начала вона пов'язує з іменем проф., член-кор. АН України Корнія Денисовича Товстюка. Його метод наукового керівництва – це детальне формулювання завдань, вказівка, де можна детальніше дізнатися про стан та суть тієї чи іншої проблеми, підтримка на кожному кроці, доступність до консультації і уміння надихати на працю. Далі все розв’язувалось, якщо його аспірант був талановитою людиною. Глибоке розуміння фізики та надзвичайна інтуїція дозволяли йому передбачувати те, що на перший погляд не було очевидним і часто навіть не випливало з теоретичних розрахунків. Корній Денисович був вчителем Дарії і на її самостійній дорозі, хоч вони вже й не сиділи разом над фрагментами статей та інтерпретацією результатів. Але його спосіб мислення завжди віддзеркалювався в наукових працях Берчі Дарії Михайлівни з аспірантами та співробітниками кафедри.
Перейняла вона від Корнія Денисовича і його стиль викладання, в основі якого була простота і ілюстративність. Педагогічна діяльність Д.М. Берчі бере свій початок ще в Чернів- Uzhgorod University Scientific Herald. Series Physics. Issue 19. – 2006 222 цях, коли вона вчилася в Корнія Денисовича, записувала лекції і буквально переказувала їх на вечірньому факультеті.
Набутий досвід і стиль роботи стали у великій пригоді в Ужгороді, де Дарія Михайлівна викладає загальну фізику і спецкурси, веде практичні заняття, а також керує курсовими та дипломними роботами. Занурившись у суспільне життя факультету, Д.М. Берча дуже багато часу присвячує студентам. Вона є незмінним академнаставником з 1967 по 1993 роки. Саме їй належать новаторські форми проведення політінформацій. Вона багато працює з літературою, вивчає економічно-соціальний статус різних країн, їхню культуру і літературу, щоб оживити новини ТАРС з міжнародного життя. Вона захоплюється ідеєю перетворення політінформацій в цікаву дискусію, за що її роботу високо цінують. Другим її захопленням були стінні газети, зокрема “Сатириквант”, який був просто професіональним.
Так Дарія Михайлівна реалізувала в певній мірі свою мрію бути письменником, журналістом. Ідеї і віршований текст готувала вона сама, а виконували роботу, величезну роботу, студенти, переважно першокурсники. Проте тісний контакт зі студентами та простота в спілкуванні не зменшували її вимогливості і безкомпромісності. Працюючи зі студентами, вона завжди була чесною перед собою, богом і студентами. Залишаючись винятково принциповою в оцінці знань, вона завжди переживає за кожний бал, який виставляє, усвідомлюючи свою відповідальність. З доц. Олексею Борцем, надзвичайно цікавою і обдарованою людиною, Дарія Михайлівна впроваджує новаторські методи і в педагогічний процес. Впроваджені у навчальний процес тести, які у той час називалися безмашинним контролем, її не задовольняли, так як вона притримувалась думки, що з тестових робіт незрозуміло, як мислить студент, як формулює свої положення, і на кінець, як обчислює та робить оцінку результатів.
Тому Дарія Михайлівна запроваджує перманентний колоквіум-консультацію, а також конкурс “інтелектуалів” для найкращих студентів. Тепер в більшості своїй переможці цих "конкурсів" – це кандидати наук, деякі з яких зараз перебувають в зарубіжних відрядженнях у визначні наукові центри Європи та США.
У 1991 році за підказкою ректорату уже при розпаді Радянського Союзу, Д.М. Берча подає на конкурс науково-методичну роботу, на якому одержує високу оцінку і II премію Міністерства освіти України. Велике педагогічне навантаження та щоденна робота зі студентами не зупиняють науково-дослідницької роботи Дарії Михайлівни. Вона мріє захистити докторську дисертацію. Малий син Артем і чоловік Іван Васильович намагаються всіляко сприяти матері у її нелегких справах.
Проте виснажлива праця та постійні стреси вплинули на стан здоров'я Дарії Берчі, і привели до важкої хвороби очей у 1974 році. Лікування в Інституті туберкульозу АН УРСР допомогло, і зір майже повністю відновився, проте одне око так і не вдалось врятувати. Не дивлячись на такий важкий стан здоров'я, Дарія Михайлівна мужньо йде вперед, не припиняючи наукової роботи ні на мить. Аспіранти відвідують її в Києві, де вони трудяться над статтями, текстами дисертацій.
Згодом один за одним захищають дисертації М.П.Заячківський, тепер доктори наук І.І.Небола і В.Т.Маслюк. Захищає дисертацію також Д.Ю.Балецький. Проте хвороба не відступає. Бажання врятувати зір в згасаючому оці утримує Дарію в лікарні по 3 місяці в році. І так до 1985 року, коли хвороба поступово почала відступати, хоч були ще грізні рецидиви, особливо в 1997 році, коли здавалось, що для Дарії згасне світ.
У цей нелегкий період боротьби з прикрим захворюванням у 1983 р. виходить колективна монографія: Д.М.Берча, Ю.В.Ворошилов, В.Ю.Сливка, И.Д.Туряница. “Сложные халькогениды и халькогалогениды (получение и свойства) ” під редакцією Д.В.Чепура, за яку в 1985 році Дарія Михайлівна як співавтор одержує премію міністра освіти України за наукову роботу. Захищає дисертацію К.К.Товстюк, науковим керівником якої теж була Д.М.Берча разом з Богданом Лук’янцем. Оправившись трохи від хвороб, Дарія Михайлівна намагається втілити свою мрію – захистити докторську дисертацію.
Починає працювати над текстом дисертації, інтенсивно продовжуючи наукову роботу разом з аспірантами Михайлом Мар’яном (захистив кандидатську в 1982 році, а докторську в 2005 році), Миколою Хархаліс (захистив кандидатську в 1984 р.) та Любов´ю Хархаліс (захистила дисертацію в 1987 р.). З’являються нові статті, завершується робота над текстом дисертації, і Дарія Михайлівна подає свою роботу на захист на здобуття ступеня доктора фізико-математичних наук до спеціалізованої ради зі спеціальності “Фізика напівпровідників” при Інституті прикладної фізики Молдавської АН, яку успішно захищає в 1989 році.
Опонентами роботи були проф. Пікус Г.Е. (Фізико-технічний інститут ім. Йоффе, м. Ленінград), член–кор. Толпиго К.Б. (Донецький фізико-технічний інститут АН України, член-кор. Москаленко С.А., (Інститут прикладної фізики Молдавської Академії Наук), проф. Покотілов Е.П. (Кишинівський державний університет).
Після захисту докторської дисертації Д.М.Берчу переводять на посаду професора, а в 1991 році ВАК СРСР присуджує їй вчене звання професора кафедри фізики напівпровідників. Таким чином, заповітна мрія Дарії Михайлівни здійснилась.
У 1993 році Дарія Михайлівна взялася бути ще і вчителем так званої творчої школи, яку через рік прийшлось залишити, у зв'язку із запрошенням від ректора Вищої Педагогічної Школи м. Жешува (Польща) зайняти посаду професора надзвичайного у Інституті Фізики. Ректор Сливка В.Ю. погоджується відкомандирувати Дарію Михайлівну до Жешува на два роки, в якості доїжджаючого професора, залишаючись далі на посаді спочатку 0.75, потім 0.5 ставки професора кафедри фізики напівпровідників УжДУ. З цього часу і по сьогоднішній день поточилися довгі роки плідної роботи в обох вузах.
Постійно мобільна, з новим європейським досвідом, з новими можливостями, Дарія Михайлівна побудувала так наукову роботу, щоб була користь в першу чергу молодим аспірантам, які вже представили (Сліпухіна І.В. та Глухов К.Є) та захистили свої дисертації (Рущанський К.З., 2000 р.). Так, щороку виходять їхні спільні статті у престижних міжнародних журналах, молоді люди та інші члени кафедри мають можливість приймати участь в міжнародних семінарах і конференціях, організатором яких в Польщі була Дарія Михайлівна. Ці поїздки та спілкування з колегами-науковцями з різних провідних науково-дослідних центрів світу розширили можливості молодих співробітників кафедри.
Так, К.З.Рущанський виїжджає за підтримкою ДААД до Німеччини, а згодом виграє одну з престижних стипендій фонду Александра фон Гумбольдта та півтори року працює в м. Регенсбург (Німеччина) (на даний момент працює в м. Гренобль (Франція)). У 2000 році створюється колектив з 10 фізиків України для подання проекту на одержання державної Премії України. В 2001 році колективу вчених з Києва (С.Іщенко, Ф.Моцний, А.Яремко), Харкова (А.Косевич, В.Кошкін), Львова (Й.Стахіра, К.Товстюк), Ужгорода (Д.Берча, В.Сливка) присуджується Державна Премія України в галузі науки і техніки за роботу “Нові фізичні ефекти в сильно анізотропних напівпровідниках і прилади на їхній основі (Указ Президента України від 3 грудня 2001 № 1168-2001, диплом № 4959). Дарія Михайлівна не заспокоюється на досягнутому, далі активно працює, викладає, пише статті, виступає з доповідями.
Основні результати, висвітлені в її роботах, - це дослідження, які стосуються зонних спектрів та пов’язаних з ними фізичних властивостей ідеальних і реальних сильно анізотропних матеріалів та кристалів з низькою симетрією. Дарія Михайлівна запропонувала концепцію мінімальних комплексів зон в спектрах елементарних збуджень, довела, що зонні спектри складаються з мінімальних комплексів зон. Показала, що виходячи з найбільш загальних даних про кристал, можна передбачити розподіл електронної густини в кристалах різної симетрії та напівпровідникових надґратках. Вона виявила критерій спільності розкладів фізичних характеристик за хвильовим вектором. Виявила також низькочастотні оптичні моди, нееквівалентні долини в спектрах низькосиметричних кристалів, нестандартні закони дисперсії з низькоенергетичною непараболічністю та пов’язані з цим явища для низькосиметричних кристалів. Вивчила вплив міжчастинкових взаємодій на формування спектрів сильно анізотропних кристалів. Вказала на прояви двомірності і одномірності в домішковій підсистемі при дослідженні електронного і фононного спектрів. Виявила не- Uzhgorod University Scientific Herald. Series Physics. Issue 19. – 2006 224 еквідистантність рівнів Ландау та розширення їх в магнітні підзони в шаруватих кристалах, характерну залежність магнітної сприйнятливості в цих кристалах від температури і поля.
Дослідила втрату поперечної стійкості в шаруватих кристалах. Запропонувала модель метастабільних анізотропних структурних одиниць халькогенідного скла, що враховує подвійну анізотропію відповідного кристалічного стану. На основі цієї моделі Дарія Михайлівна побудувала теорію фото- і термоструктурних змін в халькогенідних склах.
Сьогодні Дарія Михайлівна – автор багаточисленних робіт, які сприяли розвитку фізики сильно анізотропних напівпровідників. Вона – провідний спеціаліст не тільки на Україні, але і в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Її ім’я входить в “Золоту книгу Польської науки на переломі тисячоліть” та в книгу “Вчені об’єднаної Європи ”
Доц. Хархаліс Л.Ю.
Алексахін І.С. став студентом фізикоматематичного факультету УжДУ в далекому 1954 році.
На очах у оточуючих він досить стрімко зростав від студента до відомого ученого - фізика: доктора фізико-математичних наук, професора, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки. А до того було дуже важке в повному розумінні босоноге дитинство. Народився 28 липня 1936 року в селі Робське на Брянщині в Росії, де не було навіть середньої школи. На долю Іллі припали жорстокі роки окупації, важкі повоєнні роки, під час яких його супроводжували ще і хвороби. Справи доходили навіть до жебракування , а потім середню освіту здобувати у віддаленій на 4 км від місця проживання Радогоській СШ Брянської області.
Безперечно, що такі умови наклали відбиток на формування характеру майбутнього ученого – працездатність та рішучість у досягненні мети. Алексахін І.С. закінчив навчання в університеті в 1959 році спеціалізуючись на кафедрі теоретичної фізики, що послужило немаловажним чинником у формуванні майбутнього висококваліфікованого фізика-експериментатора. З метою поліпшення матеріального становища ще в студентські роки працює лаборантом на станції спостереження за штучними супутниками Землі (з квітня 1958 року). Ця станція (нині Лабораторія космічних досліджень - ЛКД) була складовою частиною Проблемної науково-дослідної лабораторії фізики електронних зіткнень (ПНДЛ ФЕЗ) при тодішній кафедрі оптики, якою керував засновник цих підрозділів Іван Прохорович Запісочний. Наш учитель володів особливим даром підбору в учні талановитої молоді. Не був винятком серед них і Алексахін І.С.
З першого січня 1960 року він працює на посаді старшого лаборанта, але уже на кафедрі оптики, а не ЛКД. Хоча в ті часи було престижно працювати в університеті навіть на посаді лаборанта, здібний і енергійний Ілля Алексахін з вересня цього ж року розпочинає свою науково-педагогічну діяльність на посаді асистента. Між тим, в 1963-1966 роках, навчається в аспірантурі при кафедрі оптики під науковим керівництвом молодого доцента Запісочного І.П.
28 грудня 1968 року в Ленінградському університеті Ілля Сергійович захищає дисертацію на тему “Непружні зіткнення електронів з атомами лужних металів”. Ця дисертаційна робота стала початком розвитку нового наукового напрямку з фізики електронних зіткнень, а саме – дослідження непружних процесів парних зіткнень в умовах електронного і атомного пучків, що перетинаються. Особливою “родзинкою” кандидатської дисертації слід вважати розробку методики визначення концентрації атомів в атомному пучку радіотехнічним методом мікрозважування конденсату пучка атомів по зсуву частоти кварцової підкладки. Вперше було також звернено увагу на вплив автоіонізаційних рівнів шодо механізму процесу іонізації атомів електронним ударом. Науковий Вісник Ужгородського університету.
І.С. був шостим у списку перших десяти учнів Івана Прохоровича Запісочного, які під його керівництвом (1960-1972 роках) виконали і захистили кандидатські дисертації ( Кишко С.М., Шевера В.С., Шимон Л.Л., Шпеник О.Б., Фельцан П.В., Алексахін І.С., Скубенич В.В., Поп С.С., Завилопуло А.М., Імре А.Й.). Саме ця “десятка” створила початковий стрижень майбутньої відомої школи І.П. Запісочного шляхом методичних розробок та здобутими наслідками наукових досліджень світового рівня.
Серед них Алексахін І.С. був першим, у котрого науковий керівник досяг уже ступеня доктора фіз.-мат. наук та звання професора (1967 р.). У серпні 1968 р. Алексахіна І.С. переведено на кафедру квантової електроніки (вона була створена шляхом поділу кафедри оптики на дві), а 20 лютого 1970 р. його обрано її доцентом. Цікаво, що у цьому званні був затвердженим ВАК-ом СРСР 28 липня 1971 р. – в день, коли йому виповнилося 35 років.
В зв’язку з закриттям спеціальності “радіофізика” та скороченням відповідно числа викладачів кафедри Ілля Сергійович переходить з вересня 1972 р. на улюблену роботу в науково-дослідний сектор і займає посаду завідувача відділом атомних процесів ПНДЛ ФЕЗ кафедри квантової електроніки. Безперечно, це сприяло зосередженню в роботі над докторською дисертацією, яку захищає в 1984 р. в Ленінградському фізико-технічному інституті ім. А.Й. Йоффе на тему “Непружні процеси парних зіткнень електронів з атомами металів”.
19 липня 1985 р. йому присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук. У січні 1986 р. Ілля Сергійович знову переходить на викладацьку роботу будучи вже знаним ученим у 50-ти річному віці. Протягом двох років очолює кафедру загальної фізики загально-технічного факультету (ЗТФ) УжДУ.
У квітні 1987 р. йому присвоєно звання професора. В зв’язку з ліквідацією ЗТФ перед професором Алексахіним І.С. постає питання вибору подальшого місця роботи: льшого місця роботи: в заснованій Запісочним І.П. академічній установі – Інституті електронної фізики НАН України, чи на рідній кафедрі квантової електроніки, яку я вже очолював з 1982 року. Незважаючи на настирливі запрошення Івана Прохоровича з властивою рішучістю Ілля Сергійович заявив: “Я пойду работать к Шимону”. З 28 грудня 1987 р. він працює бездоганно професором кафедри квантової електроніки. Щоправда, уже у 1997-98 н.р. як після прочитаних лекцій, так і інших видів проведених ним занять колеги помічають фізичну перевтому професора.
Очевидно дали про себе знати перенесені ним важкі хвороби: в дитинстві тиф, у старшому віці інфаркт, мікроінсульт, прогресувало погіршення слуху. Також частіше став згадувати Батьківщину, красу рідного села з тихою річкою Неруса, де клімат сприятливо впливав на стан здоров’я під час проведених там відпусток. У червні 1998 р. минув черговий п’ятирічний строк перебування Іллі Сергійовича на посаді професора. Нажаль, закінчився і однорічний термін, який був йому визначений ректоратом для переходу до проведення навчального процесу з російської на українську мову. 16 листопада 1998 р. він подав без будь-якого погодження з кафедрою і деканатом заяву на звільнення, яка наступного дня була задоволена.
Залишивши якісно впорядкований особистий архів, виїхав у рідне село, де народився. Як виявилося – назавжди. Помер Ілля Сергійович Алексахін 31 січня 2003 року на 67 році життя. Відійшов у вічність прекрасний педагог і крупний вчений, відомий ще в часи існування СРСР і далеко за його межами.
Працюючи на різних викладацьких посадах професор Алексахін І.С. розробив і впровадив курси лекцій “Теорія коливань”, “Теорія електронно-атомних зіткнень”, “Фізика електронних зіткнень”. Після роботи на ЗТФ продовжив викладати на високому професійному рівні курс загальної фізики на нефізичних факультетах, був автором і співавтором численних методичних розробок. Як викладач, був Науковий Вісник Ужгородського університету. Серія Фізика. № 20. - 2007 р. 11 справедливо вимогливим до студентів, але і не менш вимогливим до себе. Студентів приваблював своєю ерудованістю, строго охайним зовнішнім виглядом, манерами інтелігента.
Професор Алексахін І.С. залишив за собою глибокий слід у науці. Він є піонером широкого впровадження у наукові дослідження методів використання електронного і атомного пучків, що перетинаються. Розробив і реалізував методику визначення абсолютних ефективних перерізів непружних процесів парних зіткнень (збудження, іонізації, автоіонізації, рекомбінації). Ним одержано багатий експериментальний матеріал про ефективні перерізи збудження валентних та субвалентних підоболонок атомів лужних та лужноземельних елементів, міді, золота, свинцю, вісмуту, марганцю в широкій області спектру, включаючи і ВУФ. Було встановлено, що вид енергетичних залежностей спектральних переходів не залежить від конфігурації основного стану і визначається типом зв’язку та величинами повного моменту, що процеси збурення субвалентних оболонок атомів помітно впливають на енергетичні залежності збудження валентних електронів. Учений вперше експериментально довів існування в атомах та іонах автоіонізаційних станів, розпад яких відбувається багатоканально з утворенням іонів в основному і збуджених станах. Далі, в умовах перетину електронного і атомного пучків було досліджено процес діелектронної рекомбінації іонів калію, рубідію, цезію і встановлено, що на відміну від процесів збудження та іонізації ефективний переріз цього процесу характеризується резонансною залежністю від енергії електронів.
Вищенаведений можливо і не повний перелік процесів парних зіткнень, об’єкти досліджень та наукові висновки Алексахіна І.С. викликають шановного подиву. Він вніс гідний вклад у показники авторського колективу (Алексахін І.С., Завилопуло А.М., Запісочний І.П., Імре А.Й., Лендьєл В.І., Сабад О.П., Шимон Л.Л., Шпеник О.Б.), який, здобувши у 1996 р. Державну премію України в галузі науки і техніки за цикл праць “Елементарні процеси та резонансні явища в парних зіткненнях електронів, атомів і іонів”, уособлював виняткові досягнення ужгородських фізиків відомого у світі наукового напрямку. Творчий внесок Алексахіна І.С. у фізику зіткнень представлено більше ніж 150 публікаціями в престижних наукових журналах та матеріалах наукових форумів найвищого рівня, чотирьох свідоцтвах на винаходи.
Його наукові публікації включають понад три десятка співавторів. Навколо нього була згуртована талановита молодь. Тут панувала особлива творча атмосфера, неперервне наукове спілкування й доброзичливі дискусії, демократичність і наукова принциповість, взаємна повага та вимогливість членами групи дослідників.
Ілля Сергійович міг різко висловлювати своє незадоволення, правду казати у вічі, але без образ. Він володів тонким гумором щоб розрядити тимчасові робочі ускладнення серед підлеглих. Будучи освіченою і інтелектуально розвиненою людиною (наприклад, прочитав Біблію в повному обсязі, а також Коран), він щиро ділився своїми знаннями з підлеглими. З поміж його учнів кандидатами наук стали Шафраньош І.І., Стародуб В.П., Гарга І.І, Богачов Г.Г., Угрин С.Ю., Боровик О.О., Запісочний О.І., Постой К.І., Чаварга М.М., а двоє перших – і докторами наук. Такі показники та науковопедагогічний стаж роботи більше 30 років нині є достатніми для присвоєння звання Заслуженого професора УжНУ.
Постать Іллі Сергійовича належить до когорти відомих українських фізиків. Стежка, яку він проклав у фізиці електронних зіткнень впевнено вестиме майбутнє покоління дослідників у пошуки істини вічної таємниці атомних систем.
Шимон Л.Л., професор
Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України
Цьогорічна олімпіада з експериментальної науки EOES 2023 відбулася в Ризькому університеті імені Страдіня (Rīga Stradiņš University), під час якої учасники мали доступ до новітніх лабораторій Фармацевтичного навчально-наукового комплексу для виконання завдань.
В олімпіаді взяли участь 44 команди з 22 країн ЄС та команда з України. Молоді науковці змагалися одне з одним у таких дисциплінах, як біологія, хімія, фізика та суміжних предметах.
Цього року Україна вперше отримала запрошення бути гостьовою командою на EOES 2023, щоб також мати можливість показати науковий потенціал. Команду з нашої держави представили три молоді науковці: Власенко Владислав Олександрович, Плєсков Іван Васильович та Федірко Олесь Олександрович.
Дослідники продемонстрували виняткові знання та заслужено здобули призові місця. EOES є престижною практичною міжпредметною олімпіадою в Європі, яка збирає найталановитіших учнів з країн-членів Європейського Союзу для дослідження точних наук.
Це вагома перемога для України, яка підтверджує здатність українських студентів конкурувати на міжнародному рівні та розкриває нові можливості для майбутнього розвитку нашої молоді в галузі науки та освіти.
Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України наука
18 травня 2023 р. розпочався VI науково-популярний захід «Ніч молодіжної науки-2023 в умовах війни», який традиційно організований Радою молодих учених при Міністерстві освіти і науки України до Дня науки!
Мета заходу – популяризація наукових здобутків молодих учених, налагодження співпраці між молодими науковцями, встановлення зв'язків з основними стейкхолдерами та зарубіжними партнерами в умовах війни.
В заході взяли участь понад 50 молодих учених з різних регіонів України, закладів освіти, наукових установ, які у цікавій формі презентували результати своїх досліджень різних галузей знань.
Учасників заходу привітав Заступник Міністра освіти і науки України з питань європейської інтеграції Євген Кудрявець, який зазначив важливість відстоювання наукового фронту в умовах війни та побажав успіху молодим вченим України.
Комендар Василь Іванович доктор біологічних наук, професор кафедри ботаніки Ужгородського національного університету, соросівський професор (1997 р.), академік АНВШ, науковий керівник міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем (МНДЛОПЕ) і віце-президент Українського ботанічного товариства.
Народився 2 березня 1926 року в селі Буштино Тячівського району Закарпатської області в родині техробітника народної школи.
В 1931-1937 роках навчався в народній школі. Після закінчення 6-го класу народної школи, в 1937 р., після складання вступного іспиту, поступив на навчання в російську реальну гімназію в м. Прага (ЧСР).
В 1939 р. був переведений для продовження навчання в гімназію в м. Хуст (Закарпаття). В 1946 році, після закінчення середньої школи №2 в м. Хуст, поступив навчатись в Ужгородський державний університет на біологічний факультет і спеціалізувався на кафедрі ботаніки.
В 1951 році завершив навчання в університеті, отримавши диплом спеціаліста: “Ботанік. Вчитель біології ї хімії”. В 1951 році поступив навчатись в аспірантуру у відділ “геоботаніка”. Науковим керівником теми дисертаційної роботи був чл. - кор. АН УССР, д. б н., проф. Поварніцин В. О. В 1954 році успішно захистив дисертаційну роботу на вчений ступінь кандидата біологічних наук і отримав диплом по спеціальності “геоботаніка”. В цьому ж році був прийнятий на роботу старшим викладачем кафедри морфології і систематики рослин, яка згодом була перейменована на кафедру ботаніки.
В 1957 році був обраний доцентом, а в 1962 р. - зав. кафедрою морфології і систематики рослин. В 1970 році захистив дисертацію на вчений ступінь доктора біологічних наук, а в 1971 році ВАК присвоїв мені вчене звання професора. В 1978 році був обраний деканом біологічного факультету. Під час перебування на цій посаді сприяв будівництву в с. Колочава Міжгірського району біобази для проведення літніх практик студентів.
У 1982 році завершився строк роботи на посаді декана і був тільки завкафедрою. Після 34 років перебування на посаді зав. кафедрою в 1996 р. був обраний професором кафедри ботаніки.
В 1993 р. домігся організації при кафедрі ботаніки міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем. Після створення лабораторії ректоратом УжНУ і начальником Закарпатського обласного управління екології та природних ресурсів В. І. Комендар був призначений науковим керівником і завідувачем цієї лабораторії. Впродовж 17 років досліджував сучасний стан і динамічні тенденції верхньої межі лісу і криволісся в Українських Карпатах і горах-аналогах.
В протилежність думці проф. П. Д. Ярошенко та інших авторів, В. І. Комендар, в своїй монографії “Форпост горних лесов” довів, що в сучасний період спостерігається тенденція до просування верхньої межі лісу вгору, причиною чого є тепличний ефект і комплекс інших факторів. Основним фактором, який сприяє зниженню верхньої межі лісу є антропогенний.
Василь Іванович Комендар, вперше в ботаніці, запровадив комплексне, монографічне вивчення раритетних видів рослин Карпат на популяційному рівні з метою виявлення їх таксономічної і популяційної структури, морфолого-географічної, екологічної і генетичної диференціації, походження і еволюції. Комплексне дослідження є новим синтетичним напрямом популяційних досліджень, об`єктом яких стала популяція як природно-історична і еволюційна одиниця, як самостійний рівень життя, що дозволяють пізнати біологію виду, шляхи їх становлення і еволюції і, на підставі цього, розробити наукові основи охорони і ефективні заходи по їх реалізації.
Цей напрям вивчення видів розроблявся починаючи з 1-ої публікації В. І. Комендарем наукової статті, пов`язаної з комплексним вивченням Narcissus angustifolius Curt. в ”Ботаническом журнале”, 1964. – Т.49, №7. – С. 1024-1032. Згодом аспірантами, співробітниками Міжвідомчої лабораторії кафедри ботаніки, під науковим керівництвом В. І. Комендаря, було досліджено більше 25 раритетних видів рослин Карпат, захищено 17 кандидатських і одна докторська дисертація.
На ХІ з”їзді УБТ (Харків, 25-27 вересня 2001 р.) професор Ю. А. Злобін визнав, що в Ужгороді, під керівництвом В. І. Комендаря, сформувалась самостійна наукова школа популяційної ботаніки. Кількість наукових публікацій – 503. Є патент на біологічно-активну добавку до раціону харчування “Бальзам Комендаря”, а також на безалкогольні напої “Закарпатський” та “Васильок”. Є патент у співавторстві з С.С. Фодором “Способи відновлення верхньої межі лісу”. Підготовлено 17 кандидатів біологічних наук, науковий консультант 1 докторської дисертації.
Серед вчених, які багато зробили для підвищення іміджу університету, чільне місце належить І.Д. Туряниці – лауреатові Державної премії, заслуженому діячеві науки і техніки України, доктору фізикоматематичних наук, професору. Непростою була стежина до визнання його заслуг на загальнодержавному рівні.
І.Д. Туряниця народився в с. Великі Лучки на Мукачівщині 24 лютого 1937 року у простій селянській сім’ї. В рідному селі закінчив середню школу і у 1954 році вступив до Ужгородського державного університету на фізико-математичний факультет. Непросте студентське життя, практично без матеріальної допомоги батьківколгоспників, стало ще важчим, коли у 1956 році помер батько. Та загартований у праці сільський юнак не розгубився – працював і продовжував наполегливе навчання.
Він стає одним із перших спостерігачів за штучними супутниками Землі на створеній у 1957 році станції спостережень. А далі навчається на кафедрі оптики, де виконує курсову і дипломну роботи. Висока працездатність, хист до науки Івана Дмитровича були помічені молодим викладацьким колективом факультету і після закінчення навчання в університеті у 1959 році його залишили на роботі у рідному вузі.
Свою трудову діяльність він розпочав лаборантом кафедри загальної фізики. Але цю скромну посаду обіймав недовго. Уже в листопаді 1959 року Іван Дмитрович обирається за конкурсом на посаду асистента цієї кафедри. У вересні 1961 року вступає до аспірантури. Саме в цей період започатковується проведення в Ужгородському держуніверситеті різного рівня (всесоюзних, республіканських, внутрішньовузівських) наукових шкіл, конференцій, симпозіумів, семінарів, координаційних нарад з питань напівпровідникового матеріалознавства, фізики поверхні напівпровідників та інших аспектів фізики напівпровідників.
У 1966- 1967 роках Іван Дмитрович пройшов наукове стажування у Хімікотехнологічному інституті у м. Пардубіце (ЧССР). Це сприяло тому, що він все наступне життя і наукову діяльність присвятив технології напівпровідникових матеріалів. Маючи наукову інтуїцію, він одним з перших в університеті з ентузіазмом взявся за вивчення унікального об’єкту – сегнетоелектриканапівпровідника SbSJ. Технологія цих кристалів, їх оптичні, електричні та сегнетоелектричні властивості лягли в основу його кандидатської дисертації.
Доречно відмітити, що тільки в нашому університеті на дослідженнях цих кристалів було захищено близько десятка кандидатських дисертацій. У І.Д. Туряниці була неспокійна душа – він весь час у творчому пошуку, береться за синтез нових сполук. Сотні синтезів, сотні проведених у лабораторії ночей, і як результат – нові кристали. Але наукові інтереси Івана Дмитровича не обмежувалися технологією. Безпосередньо ним та його учнями і колегами досліджувалися структура, оптичні, електрофізичні, діелектричні, теплові властивості кристалів. Поєднання технології і всебічного дослідження одержаних матеріалів дозволило йому розробити фізико-технологічні основи синтезу і вирощування монокристалів типу А VВ VIС VII і твердих розчинів на їх основі.
Досягнутих результатів у цьому напрямку вже достатньо, щоб поставити І.Д. Туряницю в ряд видатних технологів України. Але, перебуваючи в стані неперервного творчого пошуку, він береться за розвиток нового напрямку в матеріалознавстві – технологію одержання і дослідження властивостей некристалічних напівпровідників. На перших порах недосконалі піонерські роботи поступово переросли в системні наукові праці.
Глибокі знання і розуміння фізичних і хімічних процесів, які відбуваються в речовинах (для різних агрегатних станів), дозволили йому зробити значний внесок у технологію склування халькогенідних і халькогалогенідних матеріалів. Підтвердженням цього є той факт, що ним і його учнями у склоподібному стані одержані ряд нових матеріалів. Під керівництвом Туряниці І.Д. впроваджуються оригінальні методики дослідження діелектричних, магнітних, оптичних, механічних властивостей.
Паралельно ведуться наукові дослідження, на основі яких ґрунтуються умови одержання метастабільних фаз, встановлюються механізми впливу фізикохімічного і технологічного модифікування структури на властивості халькогенідних матеріалів.
Це призвело до практичного створення технології одержання стекол з хорошою відтворюваністю параметрів. Глибоке розуміння фундаментальних закономірностей зміни властивостей неупорядкованих матеріалів вчений органічно пов’язував з бажанням їх практичного застосування. Одним з його аспектів у цьому напрямку діяльності протягом майже 20 років була акустооптика. Будучи одним з перших на Україні дослідників акустооптичних властивостей склоподібних матеріалів.
Його роботи отримали наукове визнання. Багаторічна творча співпраця колективу, очолюваного професором Туряницею І.Д., з провідними вченими Новосибірського інституту напівпровідників, Інституту ядерної фізики ім. І.В. Курчатова (м. Москва), інституту фізики напівпровідників НАНУ ім. В.Є. Лошкарьова (м. Київ) привела до створення акустооптичніх модуляторів і дефлекторів. Завдяки успіхам у технології нових складних напівпровідників, наукові здобутки співробітників університету завоювали визнання в колишньому Радянському Союзі, і було створено науково-дослідну лабораторію з дослідження нових напівпровідників складного хімічного складу. За цикл робіт в області аморфних і склоподібних напівпровідників групі науковців університету було присвоєно високе звання лауреатів Державної премії України, серед яких Іван Дмитрович Туряниця.
Глибокі знання технології, фізичних властивостей складних напівпровідників проявилися при написанні ним докторської дисертації «Фізичні явища в стабільних і метастабільних фазах системи А VB VIC VII », яка успішно пройшла апробацію в провідних наукових центрах: Фізикотехнічному інституті ім. А. Йоффе АН СРСР (м. Ленінград), Інституті фізики ім. Лебедєва АН СРСР (м. Москва), Інституті напівпровідників АН СРСР (м. Новосибірськ) та Інституті матеріалознавства АН Молдавії (м. Кишинів).
Іван Дмитрович був відомим вченим не тільки на Україні, але і далеко за її межами. Він вніс певний внесок у науку в області напівпровідникового матеріалознавства, за що йому присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій, ще приблизно стільки ж кандидатів наук вважають Івана Дмитровича своїм Учителем.
Ось та школа молодих науковців, яка втілює в життя наукові ідеї, прогнози та започаткування великого неординарного вченого. У листопаді 1988 року Міністерством вищої освіти і науки України його було призначено на посаду проректора з наукової роботи університету, на якій він пропрацював 5 років.
Обіймаючи цю посаду, він дуже відповідально ставився до відбору і планування наукових тем на кафедрах і наукових підрозділах університету, особливу увагу приділяв питанням впровадження результатів наукових досліджень у виробництво і навчальний процес. І.Д. Туряниця – професійний викладач, наставник студентської молоді.
Його основними принципами в лекторській роботі були науковість і доступність викладу. Тому не дивно, що Іван Дмитрович приділяв велику увагу науково-методичній роботі і опублікував у співавторстві ряд методичних розробок. Іван Дмитрович був патріотом рідного краю, знавцем етносу, фольклору і традицій закарпатців. Дуже любив старовинні пісні. Був працьовитим, вимогливим до себе і колег, принциповим, емоційним аж до запальності, але й розсудливим і доброзичливим. Він щиро радів успіхам людей, які його оточували.
Значні заслуги І.Д. Туряниці у становленні університету і науки в нашому регіоні ставлять його в ряд видатних людей Закарпаття.
В Україні планують напрацювати ефективну модель дошкільної освіти. Вона перш за все повинна сприяти розвитку особистості, а також дати можливість батькам повноцінно долучитися до відбудови країни.
Міністр освіти Оксен Лісовий вважає, що дошкілля має стати важливим пунктом у траєкторії українця. При цьому він уточнив пріоритети МОН у сфері дошкільної освіти. Лісовий назвав пріоритети у сфері дошкільної освіти.
На сьогодні, за словами міністра освіти, пріоритетами МОН в цій сфері є: безпека і доступ до дошкілля У сучасних садочках перш за все має бути безпечне освітнє середовище.
Тому МОН розробляє алгоритми найефективнішого використання наявної інфраструктури для розширення доступу до дошкільної освіти. вмотивовані та кваліфіковані педагоги
Пріоритетне завдання МОН та інших органів влади – забезпечити якісну освіту та гідні умови праці кожному вихователю. якісне та ефективне управління
Також Міносвіти хоче розробити людиноцентричні інструменти, спрямовані на оптимізацію управлінських процесів. В Україні розпочнуть реформу дошкільної освіти Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт про реформу дошкільної освіти.
Він може докорінно змінити підходи та систему освіти в садочках. Документ передбачає функціонування різних форм дошкільної освіти. Реформа дошкільної освіти також передбачає розв’язання проблеми наповненості груп у дитсадках. Законопроєкт пропонує забезпечити справедливу черговість зарахування дітей до комунальних закладів освіти.
Планують також змінити умови роботи педагогів. Зокрема, вони отримають адекватний обсяг педагогічного навантаження, щорічну оплачувану відпустку 56 днів та можливість вільно обирати освітні програми та форми роботи.
Сторінка 5 із 85