Автор фото – пресслужба Міністерства освіти і науки України наука

     18 травня 2023 р. розпочався VI науково-популярний захід «Ніч молодіжної науки-2023 в умовах війни», який традиційно організований Радою молодих учених при Міністерстві освіти і науки України до Дня науки!

     Мета заходу – популяризація наукових здобутків молодих учених, налагодження співпраці між молодими науковцями, встановлення зв'язків з основними стейкхолдерами та зарубіжними партнерами в умовах війни.

     В заході взяли участь понад 50 молодих учених з різних регіонів України, закладів освіти, наукових установ, які у цікавій формі презентували результати своїх досліджень різних галузей знань.

     Учасників заходу привітав Заступник Міністра освіти і науки України з питань європейської інтеграції Євген Кудрявець, який зазначив важливість відстоювання наукового фронту в умовах війни та побажав успіху молодим вченим України.

     Комендар Василь Іванович доктор біологічних наук, професор кафедри ботаніки Ужгородського національного університету, соросівський професор (1997 р.), академік АНВШ, науковий керівник міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем (МНДЛОПЕ) і віце-президент Українського ботанічного товариства.

     Народився 2 березня 1926 року в селі Буштино Тячівського району Закарпатської області в родині техробітника народної школи.

      В 1931-1937 роках навчався в народній школі. Після закінчення 6-го класу народної школи, в 1937 р., після складання вступного іспиту, поступив на навчання в російську реальну гімназію в м. Прага (ЧСР).

     В 1939 р. був переведений для продовження навчання в гімназію в м. Хуст (Закарпаття). В 1946 році, після закінчення середньої школи №2 в м. Хуст, поступив навчатись в Ужгородський державний університет на біологічний факультет і спеціалізувався на кафедрі ботаніки.

     В 1951 році завершив навчання в університеті, отримавши диплом спеціаліста: “Ботанік. Вчитель біології ї хімії”. В 1951 році поступив навчатись в аспірантуру у відділ “геоботаніка”. Науковим керівником теми дисертаційної роботи був чл. - кор. АН УССР, д. б н., проф. Поварніцин В. О. В 1954 році успішно захистив дисертаційну роботу на вчений ступінь кандидата біологічних наук і отримав диплом по спеціальності “геоботаніка”. В цьому ж році був прийнятий на роботу старшим викладачем кафедри морфології і систематики рослин, яка згодом була перейменована на кафедру ботаніки.

     В 1957 році був обраний доцентом, а в 1962 р. - зав. кафедрою морфології і систематики рослин. В 1970 році захистив дисертацію на вчений ступінь доктора біологічних наук, а в 1971 році ВАК присвоїв мені вчене звання професора. В 1978 році був обраний деканом біологічного факультету. Під час перебування на цій посаді сприяв будівництву в с. Колочава Міжгірського району біобази для проведення літніх практик студентів.

     У 1982 році завершився строк роботи на посаді декана і був тільки завкафедрою. Після 34 років перебування на посаді зав. кафедрою в 1996 р. був обраний професором кафедри ботаніки.

     В 1993 р. домігся організації при кафедрі ботаніки міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем. Після створення лабораторії ректоратом УжНУ і начальником Закарпатського обласного управління екології та природних ресурсів В. І. Комендар був призначений науковим керівником і завідувачем цієї лабораторії. Впродовж 17 років досліджував сучасний стан і динамічні тенденції верхньої межі лісу і криволісся в Українських Карпатах і горах-аналогах.

     В протилежність думці проф. П. Д. Ярошенко та інших авторів, В. І. Комендар, в своїй монографії “Форпост горних лесов” довів, що в сучасний період спостерігається тенденція до просування верхньої межі лісу вгору, причиною чого є тепличний ефект і комплекс інших факторів. Основним фактором, який сприяє зниженню верхньої межі лісу є антропогенний.

     Василь Іванович Комендар, вперше в ботаніці, запровадив комплексне, монографічне вивчення раритетних видів рослин Карпат на популяційному рівні з метою виявлення їх таксономічної і популяційної структури, морфолого-географічної, екологічної і генетичної диференціації, походження і еволюції. Комплексне дослідження є новим синтетичним напрямом популяційних досліджень, об`єктом яких стала популяція як природно-історична і еволюційна одиниця, як самостійний рівень життя, що дозволяють пізнати біологію виду, шляхи їх становлення і еволюції і, на підставі цього, розробити наукові основи охорони і ефективні заходи по їх реалізації.

     Цей напрям вивчення видів розроблявся починаючи з 1-ої публікації В. І. Комендарем наукової статті, пов`язаної з комплексним вивченням Narcissus angustifolius Curt. в ”Ботаническом журнале”, 1964. – Т.49, №7. – С. 1024-1032. Згодом аспірантами, співробітниками Міжвідомчої лабораторії кафедри ботаніки, під науковим керівництвом В. І. Комендаря, було досліджено більше 25 раритетних видів рослин Карпат, захищено 17 кандидатських і одна докторська дисертація.

     На ХІ з”їзді УБТ (Харків, 25-27 вересня 2001 р.) професор Ю. А. Злобін визнав, що в Ужгороді, під керівництвом В. І. Комендаря, сформувалась самостійна наукова школа популяційної ботаніки. Кількість наукових публікацій – 503. Є патент на біологічно-активну добавку до раціону харчування “Бальзам Комендаря”, а також на безалкогольні напої “Закарпатський” та “Васильок”. Є патент у співавторстві з С.С. Фодором “Способи відновлення верхньої межі лісу”. Підготовлено 17 кандидатів біологічних наук, науковий консультант 1 докторської дисертації.

 

     Серед вчених, які багато зробили для підвищення іміджу університету, чільне місце належить І.Д. Туряниці – лауреатові Державної премії, заслуженому діячеві науки і техніки України, доктору фізикоматематичних наук, професору. Непростою була стежина до визнання його заслуг на загальнодержавному рівні.

     І.Д. Туряниця народився в с. Великі Лучки на Мукачівщині 24 лютого 1937 року у простій селянській сім’ї. В рідному селі закінчив середню школу і у 1954 році вступив до Ужгородського державного університету на фізико-математичний факультет. Непросте студентське життя, практично без матеріальної допомоги батьківколгоспників, стало ще важчим, коли у 1956 році помер батько. Та загартований у праці сільський юнак не розгубився – працював і продовжував наполегливе навчання.

     Він стає одним із перших спостерігачів за штучними супутниками Землі на створеній у 1957 році станції спостережень. А далі навчається на кафедрі оптики, де виконує курсову і дипломну роботи. Висока працездатність, хист до науки Івана Дмитровича були помічені молодим викладацьким колективом факультету і після закінчення навчання в університеті у 1959 році його залишили на роботі у рідному вузі.

     Свою трудову діяльність він розпочав лаборантом кафедри загальної фізики. Але цю скромну посаду обіймав недовго. Уже в листопаді 1959 року Іван Дмитрович обирається за конкурсом на посаду асистента цієї кафедри. У вересні 1961 року вступає до аспірантури. Саме в цей період започатковується проведення в Ужгородському держуніверситеті різного рівня (всесоюзних, республіканських, внутрішньовузівських) наукових шкіл, конференцій, симпозіумів, семінарів, координаційних нарад з питань напівпровідникового матеріалознавства, фізики поверхні напівпровідників та інших аспектів фізики напівпровідників.

     У 1966- 1967 роках Іван Дмитрович пройшов наукове стажування у Хімікотехнологічному інституті у м. Пардубіце (ЧССР). Це сприяло тому, що він все наступне життя і наукову діяльність присвятив технології напівпровідникових матеріалів. Маючи наукову інтуїцію, він одним з перших в університеті з ентузіазмом взявся за вивчення унікального об’єкту – сегнетоелектриканапівпровідника SbSJ. Технологія цих кристалів, їх оптичні, електричні та сегнетоелектричні властивості лягли в основу його кандидатської дисертації.

     Доречно відмітити, що тільки в нашому університеті на дослідженнях цих кристалів було захищено близько десятка кандидатських дисертацій. У І.Д. Туряниці була неспокійна душа – він весь час у творчому пошуку, береться за синтез нових сполук. Сотні синтезів, сотні проведених у лабораторії ночей, і як результат – нові кристали. Але наукові інтереси Івана Дмитровича не  обмежувалися технологією. Безпосередньо ним та його учнями і колегами досліджувалися структура, оптичні, електрофізичні, діелектричні, теплові властивості кристалів. Поєднання технології і всебічного дослідження одержаних матеріалів дозволило йому розробити фізико-технологічні основи синтезу і вирощування монокристалів типу А VВ VIС VII і твердих розчинів на їх основі.

     Досягнутих результатів у цьому напрямку вже достатньо, щоб поставити І.Д. Туряницю в ряд видатних технологів України. Але, перебуваючи в стані неперервного творчого пошуку, він береться за розвиток нового напрямку в матеріалознавстві – технологію одержання і дослідження властивостей некристалічних напівпровідників. На перших порах недосконалі піонерські роботи поступово переросли в системні наукові праці.

     Глибокі знання і розуміння фізичних і хімічних процесів, які відбуваються в речовинах (для різних агрегатних станів), дозволили йому зробити значний внесок у технологію склування халькогенідних і халькогалогенідних матеріалів. Підтвердженням цього є той факт, що ним і його учнями у склоподібному стані одержані ряд нових матеріалів. Під керівництвом Туряниці І.Д. впроваджуються оригінальні методики дослідження діелектричних, магнітних, оптичних, механічних властивостей.

     Паралельно ведуться наукові дослідження, на основі яких ґрунтуються умови одержання метастабільних фаз, встановлюються механізми впливу фізикохімічного і технологічного модифікування структури на властивості халькогенідних матеріалів.

     Це призвело до практичного створення технології одержання стекол з хорошою відтворюваністю параметрів. Глибоке розуміння фундаментальних закономірностей зміни властивостей неупорядкованих матеріалів вчений органічно пов’язував з бажанням їх практичного застосування. Одним з його аспектів у цьому напрямку діяльності протягом майже 20 років була акустооптика. Будучи одним з перших на Україні дослідників акустооптичних властивостей склоподібних матеріалів.

     Його роботи отримали наукове визнання. Багаторічна творча співпраця колективу, очолюваного професором Туряницею І.Д., з провідними вченими Новосибірського інституту напівпровідників, Інституту ядерної фізики ім. І.В. Курчатова (м. Москва), інституту фізики напівпровідників НАНУ ім. В.Є. Лошкарьова (м. Київ) привела до створення акустооптичніх модуляторів і дефлекторів. Завдяки успіхам у технології нових складних напівпровідників, наукові здобутки співробітників університету завоювали визнання в колишньому Радянському Союзі, і було створено науково-дослідну лабораторію з дослідження нових напівпровідників складного хімічного складу. За цикл робіт в області аморфних і склоподібних напівпровідників групі науковців університету було присвоєно високе звання лауреатів Державної премії України, серед яких Іван Дмитрович Туряниця.

     Глибокі знання технології, фізичних властивостей складних напівпровідників проявилися при написанні ним докторської дисертації «Фізичні явища в стабільних і метастабільних фазах системи А VB VIC VII », яка успішно пройшла апробацію в провідних наукових центрах: Фізикотехнічному інституті ім. А. Йоффе АН СРСР (м. Ленінград), Інституті фізики ім. Лебедєва АН СРСР (м. Москва), Інституті напівпровідників АН СРСР (м. Новосибірськ) та Інституті матеріалознавства АН Молдавії (м. Кишинів).

     Іван Дмитрович був відомим вченим не тільки на Україні, але і далеко за її межами. Він вніс певний внесок у науку в області напівпровідникового матеріалознавства, за що йому присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій, ще приблизно стільки ж кандидатів наук вважають Івана Дмитровича своїм Учителем.

Ось та школа молодих науковців, яка втілює в життя  наукові ідеї, прогнози та започаткування великого неординарного вченого. У листопаді 1988 року Міністерством вищої освіти і науки України його було призначено на посаду проректора з наукової роботи університету, на якій він пропрацював 5 років.

     Обіймаючи цю посаду, він дуже відповідально ставився до відбору і планування наукових тем на кафедрах і наукових підрозділах університету, особливу увагу приділяв питанням впровадження результатів наукових досліджень у виробництво і навчальний процес. І.Д. Туряниця – професійний викладач, наставник студентської молоді.

     Його основними принципами в лекторській роботі були науковість і доступність викладу. Тому не дивно, що Іван Дмитрович приділяв велику увагу науково-методичній роботі і опублікував у співавторстві ряд методичних розробок. Іван Дмитрович був патріотом рідного краю, знавцем етносу, фольклору і традицій закарпатців. Дуже любив старовинні пісні. Був працьовитим, вимогливим до себе і колег, принциповим, емоційним аж до запальності, але й розсудливим і доброзичливим. Він щиро радів успіхам людей, які його оточували.

Значні заслуги І.Д. Туряниці у становленні університету і науки в нашому регіоні ставлять його в ряд видатних людей Закарпаття.

В Україні планують напрацювати ефективну модель дошкільної освіти. Вона перш за все повинна сприяти розвитку особистості, а також дати можливість батькам повноцінно долучитися до відбудови країни.

 Міністр освіти Оксен Лісовий вважає, що дошкілля має стати важливим пунктом у траєкторії українця. При цьому він уточнив пріоритети МОН у сфері дошкільної освіти. Лісовий назвав пріоритети у сфері дошкільної освіти.

На сьогодні, за словами міністра освіти, пріоритетами МОН в цій сфері є: безпека і доступ до дошкілля У сучасних садочках перш за все має бути безпечне освітнє середовище.

Тому МОН розробляє алгоритми найефективнішого використання наявної інфраструктури для розширення доступу до дошкільної освіти. вмотивовані та кваліфіковані педагоги

Пріоритетне завдання МОН та інших органів влади – забезпечити якісну освіту та гідні умови праці кожному вихователю. якісне та ефективне управління

Також Міносвіти хоче розробити людиноцентричні інструменти, спрямовані на оптимізацію управлінських процесів. В Україні розпочнуть реформу дошкільної освіти Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт про реформу дошкільної освіти.

Він може докорінно змінити підходи та систему освіти в садочках. Документ передбачає функціонування різних форм дошкільної освіти. Реформа дошкільної освіти також передбачає розв’язання проблеми наповненості груп у дитсадках. Законопроєкт пропонує забезпечити справедливу черговість зарахування дітей до комунальних закладів освіти.

Планують також змінити умови роботи педагогів. Зокрема, вони отримають адекватний обсяг педагогічного навантаження, щорічну оплачувану відпустку 56 днів та можливість вільно обирати освітні програми та форми роботи. 

19 травня 2023 року, до Дня науки, відбудеться комунікаційний захід «День науки в Україні», організований Національним фондом досліджень України .

Мета проведення – об’єднати представників української та міжнародної наукової спільноти для обговорення шляхів підтримки науки та досліджень в Україні під час війни та інтеграції до світового дослідницького простору. У заході візьмуть участь: Оксен Лісовий – міністр освіти і науки України;

Сергій Бабак – народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій;

Анатолій Загородній – президент Національної академії наук України;

Сігне Ратсо – заступник генерального директорату з досліджень та інновацій, Європейської комісії;

Денис Курбатов – заступник міністра освіти і науки України;

Олексій Колежук – голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.

Початок о 16.00.

Мови проведення: українська, англійська.

Порядок денний заходу додається.

Захід відбудеться за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, науково-популярного журналу «Куншт» та проєкту «Наука в небезпеці» та буде транслюватися на офіційній фейсбук-сторінці Національного фонду досліджень України.

За матеріалами Міністерства освіти і науки України

Для участі в єдиному вступному іспиті в магістратуру вже зареєструвались майже 24 тисячі осіб. Про це повідомили в Українському центрі оцінювання якості освіти, коментуючи перебіг реєстрації для участі у вступних тестах в магістратуру.

Зокрема, бажання складати ЄВІ в Україні виявило майже 23 тисячі осіб.

Ще майже тисяча вступників у магістратуру виявила бажання складати ЄВІ за кордоном.

Окрім реєстрації на ЄВІ, вступники у магістратуру, які планують вступати на спеціальності галузей знань «Соціальні та поведінкові науки», «Управління та адміністрування», «Право», «Публічне управління та адміністрування», «Міжнародні відносини», «Журналістика», також мають обрати предметний тест єдиного фахового вступного випробування.

Тож понад 11 тисяч осіб з числа зареєстрованих вже обрали для складання предметний тест з єдиного фахового вступного випробування.

Наразі найбільше вступників повідомили про бажання складати предметний тест з права, а також управління й адміністрування.

Як відомо, для реєстрації на вступні випробування у магістратуру абітурієнти мають особисто або дистанційно звернутися до приймальної комісії будь-якого вишу.

Кожен зареєстрований учасник отримає екзаменаційний листок, у якому будуть зазначені дані для здійснення входу на інформаційну сторінку «Кабінет вступника».

Реєстрація вступників у магістратуру триватиме до 31 травня.

Гранчак Іван Михайлович український історик і громадський діяч, дослідник новітньої історії Чехословаччини та Угорщини, а також історії Закарпаття, доктор історичних наук, професор, академік Міжнародної слов'янської академії наук (з 1998 року), заслужений працівник освіти України.

Народився 7 жовтня 1927 році в селянській родині в с. Нове Давидково, що на Мукачівщині. Закінчивши сільську семирічну школу, подався до Мукачівської горожанки, яку закінчив із відзнакою у червні 1943 року.

Згодом він продовжив навчання в Мукачівській учитльській семінарії, реорганізованій у 1945 році в педагогічне училище.

Далі навчається Ужгородському державному університеті на історико-філологічному факультеті. Навчаючись працює членом гуртків історії СРСР та загальної історії. Одночасно працював учителем російської мови в Ужгородській угорській школі № 10, а також старшим науковим працівником Закарпатського обласного архіву.

У 1952 році Іван Михайлович Гранчак успішно склав вступні іспити до аспірантури при Інституті історії в Києві. Уже в 1955 році він захистив кандидатську дисертацію і почав працювати в Ужгородському університеті, читаючи студентам курси з історії слов`ян, а згодом і середніх віків.

З 1958 року Іван Михайлович Гранчак став редактором історичних випусків „Наукових записок УжДУ” і „Тез і повідомлень УжДУ”. Під його редакцією виходили матеріали чисельних конференцій, твори політичного діяча Олекси Борканюка, „Літопис найважливіших подій радянсько-угорських відносин” та ін.

Упродовж 1960-1993 років Іван Михайлович Гранчак очолював кафедру загальної історії. У листопаді 1967 року він захистив докторську дисертацію. На той час Іван Михайлович став наймолодшим в Україні доктором історичних наук.

У 1969 році Іван Михайлович Гранчак отримав учену ступінь професора. Відразу ж він створює в Ужгорді академічний відділ історії країн Центральної і Південно-Східної Європи.

Упродовж короткого терміну, 1980-1981 рік він займає почесну посаду декана історичного факультету УжДу, а у 1981-1985рр. – проректор з навчально-виховної роботи.

У травні 1995 року Іван Михайлович Гранчак очолив Закарпатський регіональний центр соціально-економічних і гуманітарних досліджень Національної академії наук України.

З вересня того ж року він починає працювати у новоствореному Ужгородському природничо-гуманітарному коледжі, а з липня1996 року і до останнього дня життя очолював там кафедру історії і суспільних дисциплін. Як провідному вченому, Івану Михайловичу Гранчаку належить близько 500 наукових публікацій на найрізноманітнішу тематику. Серед них є вісімнадцять монографій, десятки статей в українських енциклопедіях.

Близько половини його праць присвячено сусіднім слов’янським країнам й Угорщині. Інші носять краєзнавчий та історіографічний характер. Однією із основних праць вченого є монографія „Робітничий клас Угорщини. 1919-1925” (Львів, 1968). Він також є автором розділів про Угорщину в міжвоєнний період та в роки Другої світової війни в „Очерках новой и новейшей истории Венгрии” (М., 1963), розділу про Угорщину 1929-1933 років у третьому томі „Истории Венгрии” (М.,1972), колективної монографії „УРСР в радянському співробітництві” (К.,1972), розділів про середньовічні Чехію і Словаччину в „Історії південних і західних слов`ян” (К., 1966, 1987).

Іван Михайлович Гранчак брав активну участь у підготовці першого радянського нарису історії Закарпаття „Шляхом до щастя” (Ужгород, 1973), обох видань „Історії міст і сіл УРСР. Закарпатська область” (К., 1969, 1982). У 90-х роках він був редактором і керівником авторського колективу тритомника „Нариси історії Закарпаття”. Іван Михайлович – співавтор однієї з перших узагальнюючих праць з історії Ужгородського університету (Ужгород, 1995).

У 1997 році нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.

Іван Михайлович Гранчак виховав цілу плеяду нового покоління істориків.

Із 24 його аспірантів 21 успішно захистився, а двоє стали докторами наук.

Помер Іван Михайлович Гранчак 13 січня 2000 року в Ужгороді.

Народився 11 листопада 1938 р. в с. Бойовище Мукачівського району Закарпатської області.

Навчався в місцевій семирічній школі (1946-1953), Мукачівському педагогічному училищі (1953-1957), історичному факультеті Ужгородського державного університету (1957-1962).

По закінченні вищого навчального закладу працював звільненим секретарем комітету комсомолу університету (1962-1964), згодом навчався в аспірантурі (1964-1967).

В Ужгородському університеті пройшла вся науково-педагогічна кар’єра М.М.Болдижара: викладач і старший викладач (1967-1969), доцент і секретар парткому (1969-1973), завідувач кафедрою наукового атеїзму (1973-1983), професор кафедри історії КПРС, згодом політичної історії УжДУ (1984-1993), виконуючий обов’язки декана юридичного факультету (1993), завідувач кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету (1993-2004), професор кафедри (з 2004 р.).

М.М.Болдижар автор і співавтор 23 монографій.

Серед них заслуговують на увагу „Закарпаття між двома світовими війнами” (Ч.1-2, 1993, 1996), „Краю мій рідний” (1998), „Закарпатська Україна: державно-правовий статус і діяльність” (1999), „Закарпаття між світовими війнами. Факти, події, люди, оцінки” (2000), „Державно-правовий статус Закарпаття (Підкарпатської Русі) в складі Чехословаччини” (2002), „Сучасні табеліони на службі держави й народу” (2002) та ін.

Крім монографій та окремих видань професор Михайло Болдижар опублікував близько 350 наукових і науково-популярних статей у збірниках, газетах тощо.

Основні з них вказані у виданні: „Професор М.М.Болдижар. Бібліографічний покажчик основних праць (До 60-річчя від народження)” (1998).