День землевпорядника – професійне свято в Україні. Відзначається щороку в другу суботу березня, починаючи з 2000 року. Свято встановлено 11 грудня 1999 р. Указом Президента України.

Як зазначено в Указі, свято встановлено «на підтримку ініціативи Державного комітету України по земельних ресурсах і Спілки землевпорядників України та враховуючи значний внесок землевпорядників у проведення реформ в Україні, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів».

Землевпорядник – спеціаліст, який організовує ефективне використання земельних ділянок різного призначення. Землевпорядник відводить землі для громадських потреб, фермерських господарств, промислових підприємств, під будівництво приватних будинків тощо.

У залі бібліотеки ВСП «Мукачівський фаховий коледж НУБіП України» було проведено виховний захід до Дня землевпорядника «Професія землевпорядник – поклик душі» студентами груп ЗП -11, ЗП – 21, ЗП-31.

Метою заходу є формування гармонійно розвиненої , соціальної активної, національно свідомої особистості, професійно-грамотного, творчого фахівця, який поєднує в собі високу духовність і моральність, професійну компетентність, здатність самостійно та нестандартно мислити, приймати рішення, швидко орієнтуватися у складних обставинах суспільного й особистого життя.

Зі вступним словом до присутніх та студентів звернувся викладач землевпорядних дисциплін, доктор філософії Ілля – Олександр ЗАСТУЛКА, який щиро привітав всіх, хто обрав своєю професією працю на землі, хто турбується про її стан та родючість, про її сьогодення і майбутнє та здобуває у фаховому коледжі відповідну освіту - землевпорядника.

Директор коледжу ВСП «Мукачівський фаховий коледж НУБіП України» Юрій САДВАРІ відзначив кращих студентів землевпорядників та нагородив грамотами за успіхи в навчанні, активну участь у громадському житті коледжу та з нагоди Дня землевпорядника , а саме: Бубряка Івана, Лущак Іванну, Черепаня Анастасію, Гливляс Жасміну, Бабінець Василину, Кучеряву Євгенію, Келлиха Кирила, Лукача Дмитра, Бродій Олександра, Качур Анастасію, а також наголосив, що сьогодні у цей важкий для нашої держави час фахівці галузі залишаються справжніми патріотами своєї землі. Реалії війни ставлять перед ними складні завдання, що зумовлюють нові, інноваційні підходи до їх вирішення.

Ольга ГУДЗОВАТА, завідувачка агрономічного відділення, звернулася до викладачів та студентів з привітанням з нагоди професійного свята і наголосила на важливості обраної професії та необхідності вивчення спеціальних предметів , щоб отримані у коледжі знання вміти застосовувати у майбутній практичній діяльності.

Ігор ГРУБІНКА, завідувач навчально – виробничої практики, звернувся до здобувачів освіти та відмітив, що землевпорядник – професія важлива і необхідна, її рейтинг залишається незмінно високим впродовж багатьох років, і ми щиро радіємо, що у стінах нашого фахового коледжу готують таких фахівців.

З нагоди свята студенти землевпорядних груп агрономічного відділення підготували виступи з історії землевпорядкування, розповіли про важливість для суспільства обраної професії, а також виступили з кількома художніми номерами. Під час проведення виховного заходу у залі бібліотеки панувала дружня, щира та позитивна атмосфера.

Цап Іван Іванович, викладач землевпорядних дисциплін, наголосив, що саме від професіоналізму залежить, наскільки по-господарськи використовується земля та в якому стані вона буде передана нащадкам. Побажав присутнім міцного здоров’я, миру, щоб поруч завжди були людська вдячність, шана й повага, а в серцях множилася любов до рідної землі і не згасало бажання зберегти її красу та щедрість для прийдешніх поколінь!

Щиро вітаємо всіх, хто обрав своєю професією працю на рідній землі, хто турбується про її стан та родючість, про її сьогодення і майбутнє, з професійним святом – Днем землевпорядника!

Бажаємо здоров'я і щастя, миру та злагоди, шани і поваги від людей.

Нехай любов до рідної землі надихає на професійні злети! 

Доктор філософії Ілля – Олександр ЗАСТУЛКА

Викладачі землевпорядних дисциплін

Олеся ОРБАН Іван ЦАП Поперед

Автор фото -Постійне представництво України при ООН

У межах візиту до США міністр освіти і науки Оксен Лісовий разом із виконавчою директоркою глобального фонду «Освіта не може чекати» Ясмін Шеріф оголосили про початок багаторічної програми підтримки України, на яку фонд виділив 18 млн доларів США.

«Війна забрала тисячі життів, спричинила незліченну руйнацію, змусила мільйони людей залишити свої домівки, травмувала ціле покоління дітей, роз’єднала сім’ї та громади і спустошила економіку.

Інвестуючи в освіту дівчат і хлопців, які так багато втратили в цьому жахливому конфлікті, ми інвестуємо в їхню силу відновлюватися та в право України на мир, стабільність та економічне процвітання. Донори повинні підтримати програму «Освіта не може чекати» та стратегічних глобальних партнерів у виконанні нашої обіцянки забезпечити освіту для всіх: наш дефіцит фінансування становить лише 600 мільйонів доларів.

Водночас ми матимемо 1,5 мільярда доларів США загального обсягу фінансування та зможемо охопити 20 мільйонів дітей у всьому світі з підтримкою якісної освіти, включно з Україною», — сказала Ясмін Шеріф, виконавча директорка глобального фонду «Освіта не може чекати».

Програма буде реалізованою двома потужними консорціумами: місцевим на чолі з Київською школою економіки та міжнародним, який очолила найбільша фінська гуманітарна організація «Finn Church Aid».

До складу місцевого консорціуму увійшли: благодійний фонд «SavED», громадські організації «Освіторія», «Навчай для України», Projector та EdCamp. Finn Church Aid реалізовуватиме програму в партнерстві з громадськими організаціями DOCCU, «МрійДій» та GoGlobal.

Локалізація програми, тобто залучення місцевих організацій не лише до впровадження проєктів, але й до менеджменту програми, є важливою складовою партнерства з ECW. Українські організації будуть залучені до координації та моніторингу реалізації програми, що дозволить значно підсилити їхній досвід та спроможність.

«Сьогодні Україна має бажання і ресурс не просто виживати, а й розвиватися. Саме тому ми сприймаємо видатки на освіту як інвестиції в людський капітал, у розбудову демократії та сильної і стійкої держави. Роль освіти тут — надважлива, тож зараз наші зусилля зосереджені на тому, щоб повернути доступ до освіти кожній дитині. І я надзвичайно вдячний Education Cannot Wait за спільне бачення та підтримку. За те, що не лише допомагаєте Україні відповідати на виклики війни, а й підтримуєте довгострокову розбудову системи української освіти», — зазначив Оксен Лісовий, міністр освіти і науки України.

Програма містить три основні компоненти, які передбачають інфраструктурну підтримку, підвищення якості навчання та розбудову неформальної освіти. Інфраструктурна підтримка охоплює закупівлю девайсів для дітей, які не мають доступу до очного або дистанційного навчання, ремонт та оснащення укриттів, відновлення пошкоджених закладів освіти.

У межах підвищення якості навчання програму спрямовано на створення цифрового контенту для ефективного залучення дітей в онлайн-навчання, розроблення освітніх програм і навчальних матеріалів у межах НУШ та реформи професійно-технічної освіти, професійну підготовку вчителів та викладачів. Розбудова неформальної освіти передбачає відкриття цифрових освітніх центрів, заходи з надолуження освітніх втрат та психологічно-емоційної підтримки дітей. Місцевий консорціум також зосередиться на реалізації наскрізного пріоритету, зокрема інклюзії та гендерної рівності у сфері освіти.

Підтримка ECW та реалізація програми сприятиме безперервності викладання та навчання, поєднуючи задоволення гуманітарних потреб та розвиткові проєкти для підтримки системи освіти в умовах війни.

Програму реалізують упродовж 2024-2026 років, вона охопить понад 40 тисяч дітей та 12 тисяч учителів із найбільш соціально вразливих категорій населення. Фактичне її впровадження почнеться вже за кілька тижнів. Прогрес реалізації програми можна відстежувати на офіційних каналах МОН.

Відома науковиця в галузі органічної хімії кандидатка фармацевтичних Галина Вікторівна Різак візьме участь в міжнародній науковій конференції.

Галина Вікторівна виступить з доповіддю "Вивчення антимікробної дії етил 3-R-4-R`-2-амінотіофен-3-карбоксилатів, нітрилів 3-R-4-R`-2-амінотіофен-3-карбонових кислот, їх уреїдних похідних, 2,4-діоксо- та 4-іміно-2-оксо-3-феніл-5-R-6-R`-тієно[2,3-d]піримідинів".

 Авторка висловлює подяку академіку НАН України, професору, доктору хімічних наук, доктору фармацевтичних наук, професору НФаУ Черниху Валентину Петровичу та професору, доктору хімічних наук, професору кафедри загальної хімії НФаУ Шемчуку Леоніду Антоновичу за багаторічні консультації з наукової та навчально-методичної роботи.

Дякуємо Марії Холопік, Олесі Холопік, Юрію Садварі та Ярославу Лазуру за особисту фінансову підтримку для продовження наукової роботи Галини Вікторівни Різак.

Наш. кор. 

Довідка.

Марія Михайлівна Холопік (дівоче прізвище – Різак).

Рідна сестра екс-губернатора Закарпаття Івана Різака Холопік Марія Михайлівна – лікар-невропатолог Військово-медичної служби ВМУ СБУ в Управлінні Служби безпеки України у Рівненській області.

Народилася 4 листопада 1958 року у селі Бобовище Мукачівського району Закарпатської області.

Чоловік – Холопік Олексій Олександрович, полковник запасу СБУ, екс-заступник начальника УСБУ у Рівненській області.

Освіта – вища, закінчила медичний факультет Ужгородського державного університету (1982 р.).

Працювала лікарем-нейрохірургом в обласному нейрохірургічному відділенні Рівненської міської лікарні (1983–1986, 1988–1992 рр.).

Навчалась у клінічній ординатурі за спеціальністю «нейрохірургія» у Київському науково-дослідному інституті нейрохірургії (1986–1988 рр.). З 1992 року. - Лікар-невропатолог ВМС ВМУ СБУ в УСБУ у Рівненській області.

Кандидат медичних наук за спеціальністю "нейрохірургія", лікар-невропатолог вищої кваліфікаційної категорії. Співавтор багатьох наукових праць.

Голова профспілкового комітету Управління Служби безпеки України у Рівненській області (з 2000 р.). Нагороджена Почесною грамотою Рівненської обласної державної адміністрації (2011 р.), Почесними грамотами Рівненської обласної ради (2001, 2007).

Неодноразово відзначалася грамотами УСБУ у Рівненській області, нагороджена нагрудним знаком «Почесний знак Управління Служби безпеки України у Рівненській області» (2012 р.).

<Нагороджена грамотою Профспілки працівників державних установ України, грамотою Федерації профспілок Рівненської області, Почесними грамотами Рівненської обласної профспілкової організації працівників державних установ. Отримала звання «Жінка року – 2008» у номінації «Жінки – працівники органів прокуратури, МВС, СБУ».

Включено до сьомого випуску біографічного довідника «Хто є хто на Рівненщині», присвяченому відомим діячам науки, культури, політики, представникам владних та бізнес-структур (2010 р.).p>

Олеся Олексіївна Холопік, директорка Центру демократії та верховенства права, дочка Марії Холопік, племінниця Івана та Галини Різаків.

https://cedem.org.ua/person/kholopik/

Садварі Юрій Юрійович, директор відокремленого структурного підрозділу «Мукачівський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України»

http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=piued3&id=1450

 

Лазур Ярослав Володимирович, декан юридичного факультету УжНУ, професор, доктор юридичних наук.

https://esu.com.ua/article-53058

 

Днями у залі засідань педагогічної ради фахового коледжу для викладачів циклової комісії економічних та туристичних дисциплін та студентів спеціальності Облік і оподаткування та Фінанси, банківська справа та страхування було проведено гостьову лекцію на тему «Податкова система в Україні та дотримання правової бази структурами виробничо-економічного блоку».

Запрошені гості: Марта Волощук – доцент кафедри адміністративного, фінансового, інформаційного та європейського публічного права УжНУ, голова ради Територіального відділення Асоціації платників податків, генерал-лейтенант податкової служби України; Юлія Кілару – голова Закарпатського територіального відділення «Спілка аудиторів України», директорка фірми «Аудит» в м. Мукачево; Маріанна Решетар – начальниця управління податкових сервісів ГУ ДПС у Закарпатській області; Алла Дацюк – начальниця відділу інформаційної взаємодії ГУ ДПС України.

Зі вступним словом до учасників зустрічі звернувся Юрій Садварі, директор коледжу, який привітав присутніх, представив гостей та ознайомив з порядком проведення гостьової лекції, відмітив, що проведення подібних заходів є особливо актуальним, оскільки сьогодні потрібно максимально наблизити підготовку фахівців до вимог ринку праці.

 Марта Волощук у своєму виступі розповіла про історію та запровадження податкової системи в Україні, новації бюджетного та податкового законодавства, загальнодержавні та місцеві податки і збори, розміри та порядок їх справляння, податкові знижки та податкові пільги.

Цікаву інформацію донесла до слухачів Кілару Юлія Олександрівна. Вона розповіла про суть та значення аудиту, його виникнення та розвиток, мету і завдання, види аудиту та їх особливості. Також наголосила на обов’язковості проведення аудиторської перевірки для визначених законодавством категорій підприємств

Решетар Маріанна Степанівна ознайомила присутніх з порядком реєстрації фізичних осіб-підприємців; мобільним застосунком «Моя податкова», створеним ДПС України, щодо забезпечення громадян безкоштовним, простим і зручним інструментом для отримання основних електронних сервісів податкової служби; інформаційно-довідковим ресурсом «ЗІР».

Про умови та порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг відповідно до законодавства, про важливість встановлення банківських терміналів у різних місцях ведення бізнесу, які дозволяють клієнтам швидко та легко проводити фінансові операції з використанням банківських карт, розповіла Дацюк Алла Володимирівна.

Високий професіоналізм, педагогічна майстерність, компетентність і активність лекторів викликали позитивні враження, зацікавленість, відповідну розумову й поведінкову реакцію присутніх.

Слухачі мали змогу задати питання, отримати на них відповіді, висловити свої думки та зробити відповідні висновки.

Лекція-дискусія відбулася в творчій та дружній атмосфері, а представлена інформація була не лише пізнавальною і корисною, а й максимально наблизила здобувачів освіти до обраної професії.

По закінченню лекції педагогічні працівники коледжу відзначили прогресивний, інноваційний формат проведення гостьової лекції, її високий теоретико-практичний рівень, який відповідає сучасним вимогам вищої освіти.

Наталія Павлишинець, завідувачка відділення

Президент і перша леді взяли участь у врученні Національної премії імені Тараса Шевченка 2024 року Президент України Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська взяли участь у церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка 2024 року.

«Ми сьогодні відзначаємо достойних лауреатів Шевченківської премії. Дякуємо їм», – сказав Глава держави.

Згідно з указом Президента, Національну премію імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації «Музичне мистецтво» присуджено артистці Сусані Джамаладіновій (Джамалі) за альбом QIRIM.

Також у номінації «Музичне мистецтво» премію отримала композиторка Кармелла Цепколенко за кантати «Читаючи історію» за поезією Оксани Забужко, «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?» за поезією Сергія Жадана, Дуель-дует для скрипки та контрабаса, Симфонію № 5.

У номінації «Література» премію присуджено поетесі, військовослужбовиці Ярині Чорногуз за книгу поезій «[dasein: оборона присутності]» та поету й військовослужбовцю ЗСУ Дмитру Лазуткіну за книгу поезій «Закладка».

Художник Андрій Єрмоленко отримав премію в номінації «Візуальні мистецтва» за серію художніх робіт «Ukrainian resistance // Український опір».

Лауреатами премії в номінації «Театральне мистецтво» стали режисер-постановник Іван Уривський, художниця-постановниця Тетяна Овсійчук та хормейстерка Сусанна Карпенко за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

У номінації «Публіцистика / Журналістика» лауреатами премії стали Євген Малолєтка, Мстислав Чернов та Василиса Степаненко за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото- та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»).

Знімальна група фільму перебуває в Лос-Анджелесі, де представляє українське кіно на церемонії вручення премії «Оскар».

Президент закликав присутніх ушанувати пам'ять українських митців, чиї життя забрала російська війна.

«Вікторія Амеліна. Володимир Вакуленко. Антон Романченко. Віктор Онисько. Іван Кузьмінський. Та багато-багато інших… Хто творив і додавав разом з усіма глибокого сенсу простому звертанню «українці, українки».

Я прошу зараз ушанувати пам’ять усіх, чиє життя стало життям України», – сказав Володимир Зеленський.

Він зазначив, що війна може забрати від нас талановиту людину, але ніколи не забере памʼять про те, скільки цей талант подарував Україні й нашим людям, і не забере поваги до нього.

«Я хочу, щоб ніколи не згасала памʼять про українські таланти. Щоб ніколи не згасала сила українських талантів. І щоб завжди в Україні звучали оплески українським талантам», – додав Президент.

На урочистому заході були присутні: Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, керівник Офісу Президента Андрій Єрмак та його заступники, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Євген Нищук, т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв та інші офіційні особи.

Також на вручення премії були запрошені військовослужбовці Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Національна премія України імені Тараса Шевченка – державна нагорода за найвидатніші твори літератури й мистецтва, публіцистики та журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення й демократизацію українського суспільства.

Цього року розмір премії становить 429 тис. грн кожна.

Протягом шести тижнів виробничої переддипломної практики я була в ролі студентки-практикантки.

Протягом цього періоду проходження практики в Мукачівському міськрайонному суді я мала можливість глибше ознайомитися з правовою системою та процесами прийняття рішень.

Робота поруч із суддею Мукачівського міськрайонного суду Оксаною Маргитич та її секретарем дозволило мені не лише використовувати теоретичні знання у практичних ситуаціях, але й розвивати аналітичне мислення та розуміння правових аспектів розгляду справ.

На додаток до цього, я активно ознайомлювалась з програмою Д-3, через яку здійснюється вхідна та вихідна кореспонденція, а також, разом з секретарем судового засідання, ми повідомляли сторін про дату та час судового засідання по кримінальному провадженні та адміністративному правопорушенні.

Була ознайомлена з програмою «ВКЗ», за допомогою якої здійснюється відеофіксація та відеозапис судового засідання. Я неодноразово брала участь у підготовці судових матеріалів, вивчала процедуру судових засідань та взаємодіяла з іншими учасниками судового засідання.

Важливою частиною практики була можливість спостерігати за професійною етикою та навичками судді, а також засвоїти принципи справедливості та об'єктивності в прийнятті рішень.

Ця практика виявилася важливим етапом у моєму професійному розвитку та підготовці до майбутньої роботи в сфері юридичних наук.

Загалом, виробнича переддипломна практика в суді вчить студентів-практикантів важливим морально-етичним нормам, необхідним майбутнім працівникам апарату суду. Серед них найважливішими є: стриманість, пунктуальність, завзятість, рішучість та старанність.

Я маю впевненість, що цей чудовий досвід проходження практики саме в Мукачівському міськрайонному суді допоможе мені з більшою енергією бажанням та захопленням розвивати свої знання, і у майбутньому приєднатися до рядів висококваліфікованих фахівців у сфері права, де бажаю здійснити свій вагомий внесок у побудову справедливого правового середовища, та обов’язково нести високопрофесійний підхід та справедливість в усіх аспектах своєї професійної діяльності.

Аліна СТАНКОВИЧ, студентка четвертого курсу відділення правознавства

13 лютого 2024 року виповнюється 150 років від дня народження одного з видатних учених кінця ХІХ − початку ХХ століття, засновника низки фундаментальних розділів сучасної хімії, талановитого організатора науки і педагога, відомого громадського діяча академіка Лева Володимировича Писаржевського.

20 лютого 2024 року з нагоди цього ювілею відбулося розширене урочисте засідання вченої ради Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України, на якому заслухано доповідь про життя й діяльність академіка Лева Писаржевського, а також наукові повідомлення стипендіатів стипендії ім. Л.В. Писаржевського для молодих вчених і спеціалістів Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України.

Лев Писаржевський народився 13 лютого 1874 року в Кишиневі.

1896 року закінчив Новоросійський університет, де і розпочав свою наукову діяльність під керівництвом професора Петра Григоровича Мелікішвілі. Протягом двох років (у 1900–1902 роках) був у відрядженні в Німеччині – працював у Фізико-хімічному інституті Оствальда (Ляйпціґ).

1902 року в Одесі захистив магістерську дисертацію «Перекиси та надкислоти», 1913 року в Петербурзі – докторську дисертацію «Вільна енергія хімічної реакції та розчинник». 1925 року був обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук, 1930 року – Академії наук СРСР. Лауреат премії ім. В.І. Леніна (1930), нагороджений орденом Леніна (1935), Заслужений діяч науки УРСР (1935).

Характеризуючи наукову спадщину Лева Писаржевського, слід відзначити, по-перше, роботи з вивчення будови та властивостей пероксидних сполук. 1899 року за цикл праць «Дослідження над пероксидами» Л.В. Писаржевському та П.Г. Мелікішвілі присудили найвищу нагороду Петербурзької академії наук − премію імені М.В. Ломоносова. Згідно з теорією, яку розробив Лев Писаржевський, перекиси є сольовими сполуками кислоти – перекису водню з основами.

Систематичне дослідження властивостей численних перекисних сполук дало змогу Левові Писаржевському вперше з’ясувати засадничі закономірності їхньої стійкості залежно від місця відповідного елемента у періодичній системі, допомогло відкрити нові надкислоти, синтезувати чимало нових перекисних сполук, зокрема перборатів, які, поряд із перкарбонатами, дістали широке технічне застосування у промисловості як дезінфектанти й відбілювачі.

Праці Лева Писаржевського про пероксиди суттєво вплинули на розвиток цієї важливої галузі хімії.

До першорядних досягнень Лева Писаржевського належить великий цикл праць, що стосується широкої галузі хімії – впливу розчинника на хімічні реакції, які були предметом його докторської дисертації.

Фундаментальним висновком цього циклу робіт стало визнання не менш важливого, ніж у фізичної теорії розчинів Вант-Гоффа–Арреніуса, значення хімічної взаємодії розчинника з розчиненою речовиною.

Ці праці спрямували подальший розвиток теорії розчинів у бік об’єднання фізичних і хімічних уявлень, а також ліквідували протистояння фізичної та сольватної теорій, і сьогодні фізична хімія розчинів розвивається саме таким шляхом.

До скарбниці світової науки увійшли розроблені Левом Писаржевським на початку ХХ століття основи електронної теорії в хімії, які революційно змінили усталені на той час наукові засади, заклали підвалини сучасної теорії хімічної будови і багатьох уявлень про електронну природу хімічних явищ. Згідно з головними положеннями цієї теорії саме електрон відіграє у хімії виключну роль – як частка, що відповідає за утворення молекул, їхню активацію та хімічні перетворення.

На основі електронних уявлень Лев Писаржевський уперше запропонував класичне визначення дуже поширених окисно-відновних процесів як реакцій, що відбуваються з перенесенням електрона: «Окиснення – це втрата електронів, відновлення – приєднання останніх». Застосування електронної теорії до електрохімічних систем заклало сучасні засади електрохімії як науки.

Зокрема, з позицій електронної хімії було пояснено виникнення стрибка потенціалу між металом і розчином, природу електродних процесів, виникнення електричного струму в гальванічних елементах, по-новому витлумачено осмотичну теорію Нернста (одну із засадничих в електрохімії). Лев Писаржевський зі своїми учнями Володимиром Ройтером (1961 року обраний членом-кореспондентом АН УРСР), Симоном Рогинським (1939 року обраний членом-кореспондентом АН СРСР) і Михайлом Поляковим (згодом доктор хімічних наук, професор) заклав засади електронної теорії каталізу, яка розкривала природу дії каталізатора як первинної адсорбції молекул, що реагують, і подальшої їхньої активації за участю електронів та йонів каталізатора.

Положення електронної теорії хімічних перетворень заклали сучасні фізико-хімічні засади багатьох розділів хімії, розкрили вплив електронної будови речовин на їхні хімічні та фізичні властивості, на швидкість і напрям їхніх хімічних перетворень, склали базу сучасних фізико-хімічні принципів керування хімічними процесами, а також визначили шляхи одержання нових речовин і матеріалів із заданими властивостями.

Під час Першої світової війни Лев Писаржевський із колегами у стислі терміни розробили виробництво перекису водню, уротропіну, саліцілових препаратів тощо; запропонували метод одержання йоду із золи водоростей (було побудовано дослідний завод, який продукував чимало йоду); організували виробництво спрощених протигазів, які врятували життя тисячам солдатів.

Лев Писаржевський був не лише видатним ученим, а й чудовим організатором, педагогом, визначним громадським діячем.

Він ініціював і організував створення низки закладів вищої освіти і науково-дослідних установ – Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (1916), Українського державного хіміко-технологічного університету (1930), першого в Грузії Науково-дослідного хімічного інституту ім. П.Г.

Мелікішвілі (1929), першого в СРСР інституту фізичної хімії (1927), який очолював у 1927–1938 роках (нині це Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України). Його курси лекцій та підручники містили найновітніші уявлення в науці й були дуже популярними, на них виховали не одне покоління студентів і викладачів.

Серце Лева Володимировича перестало битися 23 березня 1938 року. Вченого поховали в місті Дніпро.

Парк, у якому він спочиває, названо на його честь.

Ідеї Лева Писаржевського успішно розвиваються в Інституті фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України й багатьох установах Відділення хімії НАН України, інших українських, а також іноземних хімічних центрах.

Адже сучасну хімію – теорію хімічної будови, реакційної здатності, механізмів неорганічних і органічних реакцій, фізичну хімію розчинів, електрохімію, каталіз, фотохімію, адсорбцію тощо – неможливо уявити без електронних підвалин, що їх заклав Лев Писаржевський.

Пам’ять про академіка Лева Володимировича Писаржевського увічнено меморіальною дошкою на фасаді головного корпусу Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України.

У Меморіальній кімнаті Інституту розгорнуто постійну експозицію, що розповідає про Лева Володимировича, світла постать якого назавжди збережеться в українській науці та вдячній пам’яті багатьох поколінь учених.

1964 року Національна академія наук України заснувала премію ім. Л.В. Писаржевського, яку присуджує за видатні наукові роботи в галузі хімії та хімічної технології.

За інформацією Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України

Мар'яна Шевелєва

Микола Зелінський – видатний український вчений, людина-епоха.

Його дослідження в області органічної хімії називають епохою Зелінського.

Він зробив низку відкриттів в області синтезу вуглеводнів, органічного каталізу, каталітичного крекінгу нафти, гідролізу білків і протихімічного захисту. Микола Дмитрович створив школу хіміків-органіків, яка зажила всесвітньої слави.

До неї належали такі вчені як Баландій, Лавровський, Верещагін, Кочетков, Несміянов, Казанський. Сам Зелінський був удостоєний багатьох державних нагород, а його іменем названо Інститут органічної хімії.

Микола Дмитрович народився 6 лютого 1861 року в Тирасполі Херсонської губернії (нині місто в республіці Молдова). Хлопчина рано осиротів, тож вихованням займалася бабуся. Вона приділяла чимало уваги як фізичному, так і духовному розвитку онука, сама ж і заклала основи освіти Зелінського. Пізніше він вступив до Тираспольського училища, закінчивши його вступив до Одеської гімназії.

Саме тут Микола захопився природничими науками. Чималу роль у подальшому становленні життєвого шляху відіграло вчення фізіолога Івана Сєчєнова. У майбутньому, коли Микола працюватиме в Московському університеті, два вчених стануть найкращими друзями. По закінченню Рішельєвської гімназії Зелінський вступив до Новоросійського університету в Одесі на фізико-математичний факультет.

У той час цей виш міг похизуватися перед іншими навчальними закладами своєю демократичною політикою щодо студентів. Окрім того, в університеті працював потужний склад учених викладачів, зокрема, вище згаданий Іван Сєчєнов, Ілля Мечников, Петре Меликішвілі та багато інших.

У 1884 році Микола закінчив виш і залишився асистентом на катедрі хімії. До речі, саме ця дисципліна найбільше цікавила студента. Невдовзі Зелінського відправили на стажування до Німеччини, де він провів кілька років. По поверненню до Одеси став приват-доцентом в університеті, за три роки отримав докторське звання, захистивши дисертацію зі стереохімії. На теренах Російської імперії це було перше ґрунтовне дослідження цієї області науки.

Вона вивчає просторову будову молекул і вплив цієї будови на фізичні й хімічні властивості речовин, на напрямок і швидкість їхніх реакцій. У 1893 році Микола Дмитрович отримав запрошення до Московського університету, де обійняв посаду професора на катедрі органічної й аналітичної хімії.

На основі наявних праць та своїх досліджень створив курс органічної хімії. Окрім того, вчений написав понад 200 наукових опусів та вперше відкрив доступний метод виділення альфа-амінокислот, роз’яснив схему реакції, отримав різні амінокислоти.

Зелінський також є автором термічного крекінгу нафти.

Досить швидко Зелінський став улюбленим викладачем студентів. Він володів даром захоплювати інших своєю наукою, натхненний найновітнішими, найяскравішими науковими ідеями, вчений своєю чарівністю підкорював усіх, кому доводилося з ним стикатися.

Микола Дмитрович Зелінський – вчений-епоха в царині органічної хімії Діяльність Миколи Дмитровича не обмежувалася університетськими стінами. Він створив та очолив катедру органічної хімії на Вищих жіночих курсах у Москві.

Окрім того, обладнав лабораторію, яка невдовзі стала Інститутом хімічних реактивів і особливо чистих хімічних речовин.

У 1908-му був одним із активних організаторів заснування народного університету імені А. Л. Шанявського та постійним членом фізико-хімічного товариства, де виступав із доповідями, загальна кількість яких – понад 150.

Водночас, поєднував експериментальну та теоретичну роботу в царині оргхімії, відкривав нові способи синтезу тощо. 1911 року, коли імперська влада спробувала встановити свої порядки в університеті, Зелінський та кілька інших вчених переїхали до Петербурга.

Лише наступного року йому вдалося обійняти посаду – очільника Центральної лабораторії Міністерства фінансів імперії.

При цьому він займався викладацькою діяльністю в Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. У 1917-му Зелінський повернувся до Московського університету й за рік вирішив низку нагальних проблем, що виникли в той період. Зокрема, розробляв методи очищення бензину від мазуту.

У 1920-х Микола Дмитрович написав чимало досліджень про каталіз, синтез нових з’єднань, походження нафти, холестерин, білкові речовини, синтез каучуку тощо. У 1924-му Зелінський став членом-кореспондентом Академії наук, а за п’ять років – професором.

Окрім того, організував і очолив хімічний сектор Всесоюзного інституту експериментальної медицини. У 1941 році став почесним членом Всесоюзного хімічного товариства імені Дмитра Менделєєва. Наприкінці 1952 року стан видатного вченого раптово погіршився, і вже 31 липня 1953-го Микола Дмитрович пішов із життя.

Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі.